хочу сюда!
 

Катя

30 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 31-55 лет

Заметки с меткой «життя»

Иногда нужно и подумать

Я в общем ничего конкретного тут ине предлагаю,

просто уж очень зацепила одна ссылка

незнаю, может это годы, хотя .... какие наши годы


P.S. прощу прощения, за то, что разослал всем :)

Сказати хочу!!!

Добрий вечір, шановне панство!
Почитала стрічку блогів та накрило мене хвильою ностальгії. Та такою, що не можу не висловитися.
Колись у далекому 2010 я відкрила для себе розділ приколів на нашому сайті ай.юа. Особливо вподобала картинки, бо їх так зручно було вставляти в презенетації. Але прийшов день, коли для збереження картинок необхідна була реєстрація на сайті, тому я була змушена завести нік та імейл. Трохи згодом почала щось постити сама. Крім розділу "приколи", відкрила для себе ще "блоги", але вони мене особливо не зацікавили. Мої так звані "замітки" коментувало півтора землекопи, але то мене не обходило.
Прийшов буремний 2013, політика модераторів почала мінятися, багато моїх проукраїнських приколів видалялося, найлегші адмінами перекидалися у блог. Я випадково щось наклікала й вийшла на стрічку блогів, побачила інших різних жителів народу. І читала. Здебільшого мовчки.
На початку 2014 мене перевели на підвищення до столиці, це було за кілька днів до розстрілів на Майдані. Тепер уявіть собі стан тієї 33-річної жіночки: на роботі все по-новому, в столиці своя специфіка, керівництво ближче, підлеглі нові, і кожен з них сам хотів посісти це місце, шалені столичні затори, навігатор тупить, за 500 км від мене закінчує 4 клас рідненька донечка, і моє материнське серце дуже сумує, і на додачу до всього в центрі омріяного Києва "Плине кача по Тисині", якісь виродки в Криму та казна-що в рідному Дніпрі. Забула додати, що близьких друзів я в Києві не мала. Єдиним звичним був сайт ай.юа. І блоги зі звичною сторінкою. Мене тоді дуже підтримали люди. Віскарь, Хельга, АльКазлов, Мідна Феєчка, Золотко, Лана Скала, Гала, Любомирчик, Татоша, Помадка, Ланц, ще були люди, і багато, перепрошую, якщо раптом когось забула. Коли мені подобався чийсь коментар - я тикалася в друзі, зазвичай ніхто не відмовляв. Звісно, нікому не скаржилася на самотність, але в ті 3-4 міс айка замінила мені сім'ю та друзів.

..................

Тепер блоги стали іншими. І я не про інформаційне наповнення, бо інформацією стрічку наповноюємо самі хто чим хоче.
Блогери стали інші, ми з вами, ти і я, і вона, і він. Коли це сталося, дорогенькі? Ви ж нормальні були: гостинні, привітні, позитивні. І я теж на масовій хвилі міркую, френдити ту жіночку з обмеженими можливостями чи ні... Мені що, шкода місця у френд-листку? Ну буде діставати - завжди ж можна видалити. Це через засилля "нових-старих" незрозуміло яких особистостей, що не зізнаються, ким були раніше? Чи через Змєєловів, що зробили зухвале матюче хамство майже трендом? Чи через Мілєдь ми зачерствіли? Боїмося, що нас зурочить по інтернету тьотя-ексгібіціоністка з діабетичною енцефалопатією?

Дякую, що прочитали. Всі питання з попереднього абзацу риторичні та спрямовані перш за все до себе. Написала й відпустило.

А взагалі-то мій вечір сьогодні отакий
http://photo.i.ua/user/4959475/490057/15127768/
Розігнала всіх по таборах-чергуваннях та відпочиваю.
Тим, хто сюди дочитав, бажаю гарних вихідних. Я знаю, ми білі та пухнасті, просто прихворіли чомусь трохи.
ПиСи. ДЯКУЮ, що свого часу прийняли мене такою, як є!

Чудово!!!




Чудово, коли сонце яскраво світить,

Коли небо блакитне як море,

Чудово, якщо люди вірять,

Що жити дійсно чудово!!!

Коли сніг падає на долоні,

Коли тихо повіки лоскоче,

Життя тоді дійсно чудове,

Та душа дуже жити хоче!!!

Коли світ нас пейзажами бавить,

Мальовничі краєвиди навколо,

Тоді дійсно хочеться жити,

І затамувати красу цю у фото!!!

 



Мить. Спалах часу

Мить. Спалах Часу. Й вже…

Моя скороминущість…

Я – епізод, сюжет,

Експеримент, сполучність

 

Скінченна.

                                                        Суєта

Тримає нас в лабетах -

Прискорює міста -

Розбещує планету…

 

Світ дріб'язкових справ,

 І метушні щодень – 

Як твань! Загруз - пропав…

Мовчи – анітелень!

 

******

Сердечний щем!... З-під вій

Вода…

                                                        Сузір'їв сонм

Згортається в сувій –

Чумацький Шлях… Це сон! -

 

Про вільнокрилий злет

У Всесвіт, до зірок,

Ширяння між планет

У Вічності…

                                                        Мій рок!

 

Сузір'їв хор вгорі

Бентежить… Щем!..

                                                        З-під вій

Сльоза… Вогнем горить!

Дрібні лелітки мрій

 

У вічність відліта;

Чумацький Шлях сувій

Свій розгорта… Літа -

Піщинками…

                                                        Подій

 

Потік стрімкіше… Й вже!

Час вичерпано.  Мить –

Скінченність -  я - сюжет

У Всесвіті…

                                                         Щемить!..

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109280098

Смертельний рейс

Ще вчора вони були з-поміж нас…

І по житті з своїм народом крокували.

Та рідну землю бачили в останній раз,

Коли у рейс смертельний вирушали.

 

Із найріднішими прощались у цей день,

Щоби ніколи вже назад не повернутись.

Невтішним горем для батьків і для дітей

Польоту цьому треба було обернутись.

 

Вже швидко їх смертельний час проб’є…

Вони ж безпечно у літак сідають.

Вони іще живуть… І в кожному надія є…

Та в небі ангели уже на них чекають.

 

Тільки серця  бездушні і пусті

В цей день не обливаються сльозою.

Це попередження страшне для нас усіх,

А не трагедія окремого народу.

 

 Спасіння вже нема…Вогонь, жахливий крик…

А в небесах вже реквієм лунає.

Нехай Господь воскреслий прийме їх усіх.

А на землі нехай їм буде вічна пам'ять.rose

Бабунчик :) Історія одного кохання.

Юная бабушка! Кто целовал
Ваши надменные губы? (с)
Марина Цвєтаєва


Моя бабуня Фросина народилася у вересні 1920 року, діва за гороскопом і справжня українська жінка-мати-берегиня по життю. Народилася третьою  з чотирьох діток у родині заможних селян-"куркулів". 
Пережила голод-33, втратила старшу сестру Мотрю. Після примусової колективізації збідніли, батько був вимушений піти на службу у лісництво, бо домашнє господарство не забезпечувало потреби сім'ї. Фрося після досягнення повноліття теж пішла працювати якимось обліковим спеціалістом у контору до батька.

... Прийшла війна, молода Фрося була завзята і... потай від батьків навчилася стріляти, збиралася на фронт, аж поки про то не прознала її мама Таня (мене назвали на її честь) та не поховала всі документи разом з посвідченням Ворошиловського стрілка строптивої доні. Думала, вберегли. Гляди-бо! 
Коли німець швидко прийшов на дніпропетровську землю, лісництво було евакуйовано, але ні бабуня, ніхто з її сім'ї не захотіли покидати свої краї і лишилися на окупованій території. Оскільки хата була найкраща на кутку - окупанти вирішили зробити з неї штаб (пам'ятаємо - колишня куркульська хата), і (чому я не здивована?) саме моя завзята бабуля почала за ними слідкувати та доносити інформацію у сусіднє село своєму двоюрідному дядькові - голові місцевого партизанського осередку. Ситуація ускладнилася ще і тим, що бабуня впала в око німецькому офіцерові, він виявився порядною людиною (серед них були і такі) і почав до неї виявляти знаки уваги у вигляді німецької тушонки та пропозиції вийти заміж, стати його фрау та поїхати по закінченню війни до Німеччини. Бабуля була нормально політично загартованою дівчиною, тож ховалася від того залицяльника і по сундуках, і по лісах, і по родичах у сусідніх селах, бо хтозна, що йому прийде у його фашистську голову.
Заради справедливості хочу відмітити, що жодна жінка у їхній місцевості не була взята силою німецькими  солдатами. Алеж побоювання були.
Був у Фросі сердечний друг Павло. Не те, щоб дуже закохана, але щоб уникнути залицянь німецького кавелера, вийшла за нього заміж навесні 43 року. Ось така вона була гарненька.

Прошу звернути увагу, наречені обидва у вишитих сорочках, Фрося зі стрічками.
Звісно, це фото зусиллями її найменшого сина було відновлене з чорно-білого варіанту.
Сімейне щастя було недовгим, бо після звільнення Дніпропетровщини від загарбників Павла призивають до лав армії, Фрося лишається вагітна жити у своїх батьків.
У лютому 44 Фрося народжує чудову здорову доню, Павло у березні приходить на 10 днів у відпустку, тішиться дитинкою... Вони бачаться востаннє у житті. За місяць його наздожене німецька куля. Фрося лишається молодою невтішною удовою... Вона не хоче вірити, що він помер і життя обійшлося з нею так жорстоко. Кінчається війна, повертаються вояки, є і гарні, і вільні. Дівчат багато, хлопців менше, бо багато загинуло. На неї все одно звертають увагу, вона не втрачає надії на повернення Павла.
... Минає довгих чотири роки.
Аж ось - якась вечірка в куми. Багато молоді, в парах і без пар, різного віку. Люди радіють, що пережили війну, що молоді та здорові. Її примітив Іван, що повернувся з батьком з евакуації. Він гарний та молодший від Фросі практично на 9 років. Коли він прив'язався проводити її з вечірки, вона жартівливо відрізає: "В мене доня практично твого віку, чи тобі молодих дівчат мало?" Але провести дозволила, бо сама теж чомусь стала до нього небайдужою. Іван почав ходити до їхнього двору, Фрося - виходити до нього на пів-годинки під акацію ввечері. Фросіна мама Тетяна лютує, бо Іван з бідної сім'ї, щойно з евакуації: ні статків, ні житла. З сватання зчинила ґвалт і відмовила жениху. Молоді все одно мовчки ідуть реєструють шлюб та ставлять батьків перед фактом. Фросін батько був мудріший за свою дружину, бере нового зятя у прийми, наділяє землею і дає настанову думати про власне житло. 
За пів-року молода сім'я вбирається в свою ж таки маленьку мазану хатку, ще за пів-року нарождується їхній спільний первісток. У холодному лютому місяці, на підводі за десяток кілометрів від пологового будинку Іван просто перекусив пуповину)) Так народився мій батько.

Дід працював на шпалопропитувальному заводі  вантажником, згодом - слюсарем.

На цій фото бабуні десь 32, діду - 23. Моєму батькові (нема на фото) пара років.
Дід завжди гарно працював, отримував премії, щороку фоткали на дошку пошани.

Кажуть, замолоду був схожий на актора Віктора Рибнікова, тодішнього секс-символа.
Начебто від нього шаленіли жінки, але бабуня була мудрою дружиною...

Дід працює, має змогу виписати на роботі шпали, починає думати над проектом більшої хати.
Тим часом бабуня у 37 років вагітна третьою дитинкою, народжує сина. Найменшого, для неї вже пізнього, і такого найулюбленішого.
Вона так більше і не виходить на роботу у повному розумінні цього слова, іноді працює у дитячому таборі кухарем у сезон, виховує трьох діток. Дивуюся, як їм на все вистачало грошей? І будинок будували, і свиней тримали, і трьох діток ростили, і бабуня завжди була модною пані з новими платтями для себе і для старшої доні. 
Першими серед сусідів у 1962 році купили телевізор, вся вулиця до них ходила дивитися, а мій малий тато намагався "збити" з глядачів по копійці. Сусіди так заможно не жили. Секрет для мене досі лишився нерозгаданим. 
Бабуня каже, дід завжди приносив гроші і віддавав їй. І ніколи не питав, куди витратила.
Десь у 70 році роблять входини у нову велику хату (10х10, до стелі 3 метри, біла цегла), видають заміж старшу доню...
Час спливає... Діти одружуються, розлітаються з гнізда.
У році 80 народилася я. Бабуні 60, дідові 51, він ще працює. Я була "нєсадічним рєбьонком" (був такий термін тоді, вживався для хворобливих діток), тож частіше була з бабуньою, ніж у садочку. Моє ліжечко стояло біля їхнього з дідуньом великого.
Ох, скільки бабуся від мене натерпілася! Був і безлад, і хвороби, і розлитий єдиний флакон "Красної Москви", і десь закинута у процесі дитячих ігор її обручка... Згодом, десь за тиждень, знайшлася, алеж це був тиждень стресу!
Ми з бабуньою перечитали всі казки народів світу! Всі міфи давньої Греції! Перерахували всі зорі в небі та квіточки на клумбі! Причому читали наввипередки! І, звісно дідуня (він на той час вжебув на пенсії) визнавав переможницею в читаннях саме мене! І я свято вірила у чесність теї боротьби!
А борщ! Смачнішого борщу, ніж варила бабуня, я не їла ніколи ніде ні в кого в житті! А вареники! А пиріжки та домашні ковбаси.... Мммм... 
Я з дідуньом перетанцювала на всіх весіллях у сусідів, друзів і родичів!
Вони вже пенсіонери, діти самостійні, онуки підросли - живи собі і радій, але ж не все так просто. Дідові ставлять неприємний діагноз - тромбофлебіт правої нижньої кінцівки і у 91 році ампутують ногу. Він, життєлюб та балагур, починає морально здаватися. Спочатку ще намагається їздити у візочку, згодом просто ходити на милицях по двору, далі гірше - від ліжка до столу - все. Може, ще вплинула втрата сина у 99 році. Бабуня діда любить, доглядає, розраджує.... У 2001 в акурат на мій день народження в дідуся відривається тромб і він помирає... 
Бабуня Фрося лишається одна у двох хатах та великому дворищі. Сама себе обслуговує, сапає город, прибирає, пере, готує їжу.  Діти-онуки приходять, але не так часто, як би їй хотілося. Вона звикла, що хтось є удома, рух, дитячий сміх... В неї завжди є для нас цукерочки, аби тільки приїздили.
Так, здоров'я поступово "здає". Так, їй сумно самій. Так, вона щодня згадує такого любимого Ванічку.
У 2013 бабуня захворіла на пневмонію, до неї приїхала доглядати доня. І Фрося вже не встає з ліжка. Може, і встала би, якби не боялася, що, якщо зможе самостійно ходити, - знову лишиться сама. А вона так не любить самотності! Ще добре орієнтується в політичній ситуації, чітко розуміє, що Путя нам ворог, голосує за Порошенка (на жаль, за Яроша я не змогла переконати - каюся), бо за Симоненка вже голосувати не можна.
Каже, що коли побачить Ваню уві сні - просинається знову молодою і сповненою сил. Моя мама навіть їй вірш присвятила:

Чоловіки, що пішли навіки,

Сняться вдовам своїм молодими.

Як світлий подарунок долі:

Давно без нього, але все ще з ним.

Ванюшо, Ваню,  як тебе люблю!

В старечій тузі я забутись хочу,

Щоб в темряві спасительної ночі

Себе відчуть здорову й молоду.

Прикута до ліжка, немічна й стара.

За девяносто вже перевалило.,

Надію маю: є ж Господня сила,

Щоб знову нас із Ванею звела.

Грудень 2013

Крайнього разу (сподіваюся не востаннє) я бачила бабунчика на Великдень ось такою. 
Має п'ятеро онуків, семеро праонуків та трьох прапраонуків :)


Вона вперше в житті мене, улюблену онуку, не взнала. Я тихенько плакала, не подаючи виду.
Час невблаганний. Сподіваюся, ми ще побачимося і вона мене згадає. Нехай не одразу.
Любіть своїх близьких. Знаходьте для них час саме тоді, коли їм це треба. І коли ще не занадто пізно!
Щастя вам і статків! І кохання, звісно. Справжнього. На все життя. 
Це в бабуні навесні такі проліски. Років 30 тому я їй понаносила з лісу корінців.
Розрослися так, що тепер їм тісно.


І лелека навгороді. Як знак того, що життя триває))


Восени бабуні буде 95. Дай їй Боже здоров'я. 
Психічного та фізичного. І миру всім нам.




Парі на душу

<}>rose rose rose<{>

За гарний малюнок висловлюю подяку шановному "Prophet"...

Можливо, Ви сподівалися прочитати щось інше, але мені видалася доволі дотепною ця історія... Хотілося б аби Вам сподобався дещо... Незвичний підхід до теми, яка тут зачіпається... ))) Розумію що неоднозначно, а проте, як на мене, змушує замислитись. Приємного (таки сподіваюся) читання !!!

          Вона споглядала усе, що відбувалося довкола й міркувала собі: "І хто сказав, що тут буде коридор зі світлом в кінці? Може цей хтось, в метро давненько не катався? Такі тунелі лише там бувають. Ой, мамо, дурять же ж нас! Опаньки! Що я бачу! Еге-гей! Ха-ха. Я тут вгорі! Ось тут у вас над головами! Бовдури… Ото умора! Агов! Не треба до мого тіла підводити електрику… Ти, красунечка не надумайся цей шприц в мене вганяти!.. Дурепа. Все одно я вже тут, і назад не повернуся. Якщо б з ким поговорити, а то лікарі підуть вже скоро, зовсім нудно стане… Ой, дядечку, не треба кричати матом, що "ми її втрачаємо". Ви вже втратили. Ось вона я. І ось вона я лежу там перед вами. А нічого було п'яного анестезіолога в операційну пускати. Ой! А ти хто?"

         Красивий молодий чоловік виник нізвідки й завис поруч з нею в повітрі, закинувши ногу на ногу. Довге чорне волосся перехоплене чорною стрічкою,  трохи спадає на ліву щоку, прикриваючи одне око.  «А очі красиві… Чорні… Лише якісь нелюдські. І блідуватий чогось він, і в ганчірки якісь замотаний. Хіппі мабуть", - тривали міркування далі ... Вона відзначила деяку його привабливість, проте подумки нагадала сама собі: "Я рудих і зеленооких люблю".

         «Що, на всю лікарню знайшовся ще один п'яний анестезіолог?» – треба ж якось розмову зав'язати. Чоловік простягнув їй руку, почувши натомість: «Ні, шановний, я не танцюю. Лише співаю. До того ж, лише в туалеті і у ванні, коли нікого вдома немає. А ще погано готую, страшенно ледача, і не особливо красива. Але тепер це залишилося там. Внизу. Та скільки можна чіпляти на мене електроди! Все одно не оживе ця ваша кардіограма»!

- Підемо!

- Це ще куди?

- Підемо зі мною.

- Я запитала не "з ким мені йти", а куди! Різницю вловив? Ти взагалі хто такий?

         Він назвався. Вона переварила інформацію і дико розреготалася, страшенно образивши хлопчину.

-  А ти, сподіваюся, не від передозування помер, хлопчику? Придумав теж! Ой не можу! Сатана! Чого тоді не Господь Бог? Або хто там у вас?

          Натомість вона почула: «Не богохуль, молода діва»!  Поруч з нею виник ще один молодий чоловік .

- Та що ж таке! Поки жива була - так ніхто і увагу не звертав, а як померла, так оно вже другий клеїтся…

          Цей другий був дуже схожий на першого... Лишень увесь в білому з срібним волоссям і блакитними очима. Але вона сказала сама собі: «І все одно я люблю рудих і зеленооких»!

- Дай здогадаюся! Янгол!

- Пішли!

- Знову те ж саме. Підемо! Куди підемо, навіщо підемо? Мене і тут непогано годують!

- До Пекла. 

- До Раю.

- Хор хлопчиків. Який чудовий вибір, шановні. У вас там сьогодні день відкритих дверей, або ви рекламними агентами працюєте?

- Вибирай.

-  А ти мені, любий Сатана, не наказуй. Мені подумати треба. Ось, що я робитиму, якщо з вами піду!? Хоч з одним з вас? І як мені вибрати, що краще? У вас рекламнне оголошення або буклетик який не завалявся?

- Потрапивши до раю, ти очистишся. Тобі пробачено буде всі гріхи твої і возвиситься душа твоя…

- Так. З тобою все зрозуміло. Твої варіанти, Сатана?

- Суцільні насолоди і втіхи. Все, що прагнутимеш, чого душі твоїй тільки буде завгодно. А за хорошу службу, і тіло тимчасове дати можуть.

- Ніа. Тіло тимчасове мені не треба, он моє власне валяється.

- Не спокушай невинне дитя! Чорний біс! Чиста душа її і непорочна! Не слухай його…

- Я перший поруч опинився, Янголе! Моєю душа її буде!

      Сатана аж підвівся і показав Янголу кулак. Янгол відсахнувся, зробив дивовижний жест рукою і знову затягнув своєї.

- Зі мною підеш, спокій і умиротворення здобудеш. Інакше ходити тобі неприкаяною світом білим…

- Як до нас підеш, - нудьги знати не будеш! Радість і бенкет повсякчас! Не дивися, що Пекло - темне містечко! Там і своєї краси вистачає.

- Зможеш лікувати людей, силою, даною тобі від Бога у винагороду за віру…

- Отримаєш все, що побажаєш, за відмінну службу і пошану…

- Твоя душа житиме вечно…

- Зможеш вселитися в чиєсь тіло і жити на Землі…

- Спокій і мир.

- П'янка і гулянка.

- Радість і щастя.

- Веселість і бенкет.

- Віра.

- Вшанування.

- Постійність.

- Вічність.

- Доброта.

- Вигода.

- Знання.

- Сила.

- Розуміння.

- Влада.

- Якщо ти підеш до Пекла, - матимеш все це…

- Якщо підеш до Раю, -  матимеш все це…

- Знаєте що, хлопці? Набридло вас слухати. Як там добре, як тут добре. Напружуєте ви мене цим базіканням. Усе одно ви мені не до смаку. І цікавого, що у владі і славі, що у вірі і спокої мало. Так що, адью. Я пішла назад. Навчуся готувати, танцювати і співати. А щодо зовнішності я переборщила. Не така я вже і страшна. До того ж, у вас тут всі чорно-білі, а я люблю рудих і зеленооких…

<<<devil heart angel>>>

       Зненацька кардіограма на моніторі почала танцювати, призвівши до "легкого шоку" в пристуніх лікарів. Після перебування протягом 10 хвилин у стані клінічної смерті дівчина почала оклигувати.

<<<rose rose rose>>>

- Знаєш що, - сказав Янгол.

- Га? – буркнув Сатана.

- Ми пролетіли.

- Ага. Знову нічия. Даремно лише горлянки надривали.

- Гаразд, пішли. Там по сусідству хлопчака якогось оперують. П'ять душ, що моїм буде.

- Гаразд, Янгол, парі прийнято.

{{{ devil money money money money money angel }}}

За оригінальний текст (який і прислужився при створенні того, що Ви мали можливість прочитати), висловлюю подяку сайту "http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=654".

P.S. Прошу вибачення, якщо Ви сподівалися на продовження... Мого творчого пориву. Але на цей раз мені хотілося ознайомити Вас з чимось актуальним у контексті подій, з якими останнім часом довелося зіткнутися. Тож, мені видалися також цікавими наступні матеріали:

- Ніф, Наф, Нуф або як ними не стати ? < Раджу на це звернути увагу...

Практичний МАХ на всі грипи,чи хай їм ГРЕЦЬ- Н1N1!!!

 Ще дещо...

Дружня порада: на хвилі цієї "інформаційної кампанії" не надумайте вигадати собі якусь хворобу (й така "капость" трапляється)...

...angel Бережіть себе і будьте здорові !!! )))angel...


33%, 9 голосов

59%, 16 голосов

7%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

мої мрії

У 2010-му році моєю головною мрією була відпустка в тихій Чехії. У 2011-му провести тиждень на Азовському морі. А тепер - зібрати до кінця місяця потрібну суму на оплату комунальних платежів.

Здали...

Ася Резницкая
1 год ·
Ааааааааа!!!!

«Навещал ребёнка в лагере, гуляли по территории, нашли телефон. Лежит себе на тропинке, тёплый ещё, наверняка только что выпал из кармана какого нибудь оболтуса. Сперва хотели отнести на охрану, но по дороге решили, что можем и сами позвонить по какому нибудь номеру, выяснить имя владельца, и вернуть ему телефон. Так даже приятнее.

В телефонной книге было только два контакта. "Мама" и "Папа". Секунду помешкав, я нажал "Папу".

- Привет, сынок! - раздался в трубке густой приятный баритон.

- Простите, это не сынок. - сказал я. - Мы нашли телефон, хотим вернуть владельцу. Это телефон вашего сына?

- Да, сына. - немного растерянно ответил собеседник на том конце. - А как он у вас оказался?

- Говорю же - нашли. Гуляли, смотрим телефон лежит. Наверное из кармана выпал. Он у вас в каком отряде?

- Кто?

Баритон откровенно тупил. "Надо было мамаше звонить" - подумал я. С другой стороны, мне легко было понять растерянность отца, когда с номера ребёнка звонит какой-то непонятный мужик. Поэтому я терпеливо повторил.

- Сын ваш. В каком он отряде, вы знаете?

- Он ни в каком не в отряде.

- Он что, вожатый?

- Какой вожатый?! Вы где вообще этот телефон нашли?

- Тут, на территории.

- На какой территории?!

- На территории лагеря.

- Какого лагеря? Это что, розыгрыш?

- Знаете, мне не до розыгрышей. Я приехал в лагерь навестить своего ребёнка, мы нашли телефон. Лагерь "Дружба". Вы что, не знаете, где ваш ребёнок находится?

- Я отлично знаю, где находится мой ребёнок! Ни к какому лагерю это отношения не имеет. Вы или издеваетесь, или тут какая-то ошибка!

- А это мы сейчас легко выясним. - сказал я.

Мы как раз подходили к домику охраны.

- Назовите фамилию ребёнка и возраст. - попросил я баритона.

И пока один из охранников шуршал листами со списками детей, мой собеседник сопел в трубку, переваривая происходящее. Я специально держал телефон поближе к охраннику, что бы баритон мог слышать ответ из первых уст.

- Есть такой! - наконец сказал охранник, повторив фамилию и имя ребёнка. - Шестой отряд. Корпус три.

- Слышали? - спросил я в трубку. - Сейчас мы отнесём ребёнку телефон, и вы уж там дальше сами разбирайтесь, ваш это ребёнок, или не ваш.

- Хорошо. - ответил собеседник изрядно подсевшим голосом. - Спасибо. А где вы говорите этот лагерь находится?

- В Костино. Это по Ярославке.

- Блять! - неожиданно выругался баритон.

- Что? - спросил я. - Что-то не так?

- Да нет, всё так. Извините. - сказал баритон.

И секунду помолчав, вдруг зло процедил сквозь зубы:

- Всё так! Просто интересно, если ребёнок в лагере, то с кем эта сссука в Египет улетела?!»
(с)

Ірландія з присмаком віскі... << 5 >>


Ірландський гумор

       Йому сподобався паб. Атмосфера було доволі життєрадісною. Відвідувачі замовляли пиво “Гінес” у високих стаканах, які звично перехилялися й слугували скоріше задля “підтвердження статусу” того, хто випивав. Присутніх було небагато. Обговорювалися останні новини та події місцевого життя. Неподалік від Мерфі прилаштувався огрядний чоловік середніх років із молодявою супутницею, яка зацікавлено  слухала його розповіді. Він продовжував, відпивши чималий ковток й явно піддавшись легкому впливу алкоголю:
- У історії Ірландії був принц Донеголський, або ж лицар О’Доннел. Якось на Пасхальному тижні він приймав у себе при дворі титулованого іспанського гостя, і їм не вистачило яблук. Він негайно послав слугу в найближче абатство, проте скупа братія відповіла, що, на жаль, від старих запасів нічого не залишилося і доки не достигне новий урожай яблук у них не буде. Тоді О’Доннел наказав надіслати ченцям у дарунок пакунок зі свічками. І посланець, який відніс їх, повернувся назад з кошиком чудових  яблук. О’Доннел одразу ж вигадав гельською мовою дотепний двовірш і відіслав його з найщирішою подякою до абатства: мовляв, він приголомшений відкриттям, що свічки допомагають яблукам дозрівати  раніше.


Ірландське життя


       Торгівельний центр з багатообіцяючою назвою “Ірландське життя” не вирізнявся нічим особливим. Звичні магазинчики, що тулился один до одного на його території, виглядали доволі прозаїчно. Звичайні туристи, які гуляли містом та вже не менш звичайні острів’яни. Дама з екстравагантною сумочкою та явно завеликими окулярами висловлювала своє невдоволення побаченим дуже різко моложавому чоловіку, який її супроводжував. Рейлі розгледілася. Вона нічого не мала проти щоби пройтися подібними магазинчиками. Тим більше, що така нагода випадала їй не так вже й часто. За кілька кроків від неї раптом з’явилося вже бачене колись обличчя. У пам’яті виринула знайома вулиця… Тьмяне освітлення…
       У Рейлі знову виникло бажання прогулятися нічним містом. Що ж… Якщо довелося мати справу з таким цілеспрямованим “супутником”, то при нагоді з ним не завадило б ближче поспілкуватися. Крім того, не завадило б побачити його “партнерів”, котрі могли б якось завадити цьому спілкуванню.
Вона вирішила більше часу приділити магазинам з одягом… А разом і поспостерігати за своїм “проводирем”, адже для нього теж відкривався “неозорий краєвид ” для збування часу.
Пройшовшись знічев’я по магазину й придбавши задля очей кілька дрібничок, Рейлі вирішила знову приєднатися до свого “провідника”. Кілька годин “денного сну” навряд їм могли б завадити, зважаючи на те, що до пабу більшість відвідувачів навідувалася під вечір.


Коротка розмова у пабі


       Мерфі скоріше відчув, аніж побачив, як хтось втупив у нього свій погляд. Озирнувшись, він запримітив Сіда, що сидів, сьорбаючи пиво та жваво щось обговорюючи з чоловіком років 45-ти. Через деякий час чоловік попрощався й, пройшовши повз Мерфі, попрямував до виходу. Коло дверей він чемно пропустив Рейлі. Сід пройшов за ним, трішки затримавшись поруч із Мерфі й непомітно поклав йому до кишені папірець. На обличчі дівчини сяяла чарівна посмішка, від якої важко було відірвати погляд. Як і належить туристу, Мерфі не збирався робити нічого подібного. Вона підійшла до нього й запропонувала ще трохи прогулятися містом. За кілька хвилин, вже прогулюючись Талбот-стріт, “закохана пара” звернула в одну з бічних вуличок та попрямувала назад до свого тимчасового помешкання. Озирнувшись й побачивши, що поруч нікого немає, чоловік витягнув із кишені хустинку й турботливо передав дівчині. У хустинці була записка. На папірці написано: “Сьогодні, 11 вечора, чорне таксі на перехресті Лоуер Ґардінер й Талбот”. Ну що ж… Ще одна прогулянка. Цікаво, як на подібне зреагують їхні “супутники”, якщо їм заманеться позбутися їхньої уваги. Адже в подальшому не завадило б дізнатися їхню справжню мету.

 

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. Хочу також висловити подяку за чудове фото шановному "infomatique".

Ви маєте можливість ознайомитися й із епізодомами  << 4 >> та << 6 >>.


79%, 48 голосов

3%, 2 голоса

18%, 11 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
74
предыдущая
следующая