хочу сюда!
 

Marina

39 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 38-50 лет

Заметки с меткой «бабуня»

В доповнення до ялинкового флешмобу...

Була сьогодні в бабусі в тому домі, де жила бабунчик. Там нині тітка живе, її доня, будинок охороняє. Ялинку наряджали. В пам'ять про бабуню ми зробили її саме такою, як любила бабуня - без іграшок і з гірляндами. Дивіться, яка краса вийшла




того собачку я їй дарувала на новий-2014





Думаю, бабуся була би задоволена. 
Люблю бувати на тому дворищі)) як наче стаю на якийсь час маленькою п'ятирічною Танечкою і приходжу в гості до бабунчика. Хоча яке там в гості... В другий дім... Так і казала в дитинстві: "піду на той двір". Колись влітку викладу такий любий той двір.

А ось тут якраз в нас зав'язався діалог і я згадала давню історію, що її розказувала бабуня. Думаю, тепер, коли всі учасники давно на тім світі, я можу це розповісти.
... Рік десь 1960-62, в бабуні з дідом троє діток, їй приблизно 40, дід молодший від бабуні на 9 років, йому 31... Він почав затримуватися з роботи, бабуня знаходила в кишенях записки... Ні-ні, вона цілеспрямовано не шукала, просто так було заведено, що бабуня сама брала в діда речі для прання. Вона терпіла мабуть з місяць, а далі почала діяти як справжня розвідниця - взнала хто та що... Виявилося, що вона - дружина директора заводу, працює касиркою, начебто їй 25. Бабуня зібралася з силами і пішла на прийом з тим листуванням до чоловіка суперниниці smile  По результатах бесіди розлучниця залишилася без чоловіка, коханця та роботи. І ледь в тюрму не сіла за розтрату з каси. А вдома на мого майбутнього діда завжди чекали порядок в домі, смачна вечеря та відсутність скандалів. Бабуня жодним словом не прохопилася про те, що їй хоч щось відомо, а тим паче про свою роль в цій історії.
Ще через деякий час похапцем обмовилася, що в нас таке родове прокляття, передається по жіночій лінії: якщо чоловік зраджуватиме - може швидко стати імпотентом. На його питання, чому раніше не казала, відповіла, що довіряла йому, і досі довіряє. Просто так сказала принагоді. Дід після того більше ніколи-ніколи-ніколи....
ПиСи. Я би не змогла більше бути після зради з чоловіком, погидувала би.

Про сумне, життєве та вдячне

Люди добрі, дякую за слова підтримки в камах та чаті, я норм. Сьогодні поховали бабунчика, тримаюся без істерик. Всім все зрозуміло, що вона старенька і вже давно лежала, і в останні пару тижнів "здала" настільки, що повністю впала в дитинство, але все одно якось неочікувано і жаль себе. Взагалі ми, люди, завжди плачемо саме від жалю до себе. Бабуні якраз зараз норм, вона відмучилася і нічого вже не болить, душа собі спокійно полетіла до коханого Ванічки та інших родичів. А я розкисла, бо пішла з життя чи не єдина людина, що любила мене безумовною любов'ю. І саме вона навчила мене так само безумовно любити. А ще це була моя головна адвокатеса. Могла виправдати перед усім світом будь-який мій косяк)) Тепер захищатиме мене на тім світі.
Тут я колись писала про бабуню, чудова була жінка, багато пережила і лишилася нормальною людиною на все життя. 
Звісно, понаїхали діти, онуки, праонуки звідусіль. Були інші родичі. Як кажуть, родичі періодично збираються задля того, щоб порахуватися з приводу зміни кількості. Приїхав і мій двоюрідний братан-ватан з Криму. Розповідав з гордістю, що нині щоранку пише вдячного листа електронною поштою вєлікому пу (і це людина, що вже має трьох онуків!!). Слово за слово ми виявили, що це, виявляється, оплачується. 10 вдячних листів на спеціальний імейл дають додатковий дохід в розмірі 3 тис рублєй. А якщо в ті листи додати кляузи на друзів та сусідів, типу хто що сказав/зробив/задумав зробити проти нинішньої влади - додатково ще 5 тис рублєй. 37 рік вже повернувся в рашу і на кримський півострів теж. Жінка цього ватніка розказувала, що кожного дня вмовляє його не робити таких дурниць, але поки що безрезультатно... Багато татар, що не згодні з окупантами, виявляються за ґратами або "кінчають з життям самогубством". Питала в братової найменшої доні (13 років), коли їй краще жилося - до окупації Криму чи зараз? Вона сказала, що до окупації, але попросила її таткові про те не казать. Інші родичі мало не побили цього члена сім'ї. Я ось поїхала спати, а вони домовилися, що доведуть до ранку нашому найстаршому бабуніному онуку всю неправість х*ла і навчать пісні "ла-ла-ла". Ну, будем бачити. 
Надобраніч. Завтра зранку ще іти душу будити.
ПиСи. Дякую, Тобі, Боже, що я не ватніца.
ПиПиСи. От цікаво: якщо вата курить - чи не боїться вона загорітися?







Бабунчик :) Історія одного кохання.

Юная бабушка! Кто целовал
Ваши надменные губы? (с)
Марина Цвєтаєва


Моя бабуня Фросина народилася у вересні 1920 року, діва за гороскопом і справжня українська жінка-мати-берегиня по життю. Народилася третьою  з чотирьох діток у родині заможних селян-"куркулів". 
Пережила голод-33, втратила старшу сестру Мотрю. Після примусової колективізації збідніли, батько був вимушений піти на службу у лісництво, бо домашнє господарство не забезпечувало потреби сім'ї. Фрося після досягнення повноліття теж пішла працювати якимось обліковим спеціалістом у контору до батька.

... Прийшла війна, молода Фрося була завзята і... потай від батьків навчилася стріляти, збиралася на фронт, аж поки про то не прознала її мама Таня (мене назвали на її честь) та не поховала всі документи разом з посвідченням Ворошиловського стрілка строптивої доні. Думала, вберегли. Гляди-бо! 
Коли німець швидко прийшов на дніпропетровську землю, лісництво було евакуйовано, але ні бабуня, ніхто з її сім'ї не захотіли покидати свої краї і лишилися на окупованій території. Оскільки хата була найкраща на кутку - окупанти вирішили зробити з неї штаб (пам'ятаємо - колишня куркульська хата), і (чому я не здивована?) саме моя завзята бабуля почала за ними слідкувати та доносити інформацію у сусіднє село своєму двоюрідному дядькові - голові місцевого партизанського осередку. Ситуація ускладнилася ще і тим, що бабуня впала в око німецькому офіцерові, він виявився порядною людиною (серед них були і такі) і почав до неї виявляти знаки уваги у вигляді німецької тушонки та пропозиції вийти заміж, стати його фрау та поїхати по закінченню війни до Німеччини. Бабуля була нормально політично загартованою дівчиною, тож ховалася від того залицяльника і по сундуках, і по лісах, і по родичах у сусідніх селах, бо хтозна, що йому прийде у його фашистську голову.
Заради справедливості хочу відмітити, що жодна жінка у їхній місцевості не була взята силою німецькими  солдатами. Алеж побоювання були.
Був у Фросі сердечний друг Павло. Не те, щоб дуже закохана, але щоб уникнути залицянь німецького кавелера, вийшла за нього заміж навесні 43 року. Ось така вона була гарненька.

Прошу звернути увагу, наречені обидва у вишитих сорочках, Фрося зі стрічками.
Звісно, це фото зусиллями її найменшого сина було відновлене з чорно-білого варіанту.
Сімейне щастя було недовгим, бо після звільнення Дніпропетровщини від загарбників Павла призивають до лав армії, Фрося лишається вагітна жити у своїх батьків.
У лютому 44 Фрося народжує чудову здорову доню, Павло у березні приходить на 10 днів у відпустку, тішиться дитинкою... Вони бачаться востаннє у житті. За місяць його наздожене німецька куля. Фрося лишається молодою невтішною удовою... Вона не хоче вірити, що він помер і життя обійшлося з нею так жорстоко. Кінчається війна, повертаються вояки, є і гарні, і вільні. Дівчат багато, хлопців менше, бо багато загинуло. На неї все одно звертають увагу, вона не втрачає надії на повернення Павла.
... Минає довгих чотири роки.
Аж ось - якась вечірка в куми. Багато молоді, в парах і без пар, різного віку. Люди радіють, що пережили війну, що молоді та здорові. Її примітив Іван, що повернувся з батьком з евакуації. Він гарний та молодший від Фросі практично на 9 років. Коли він прив'язався проводити її з вечірки, вона жартівливо відрізає: "В мене доня практично твого віку, чи тобі молодих дівчат мало?" Але провести дозволила, бо сама теж чомусь стала до нього небайдужою. Іван почав ходити до їхнього двору, Фрося - виходити до нього на пів-годинки під акацію ввечері. Фросіна мама Тетяна лютує, бо Іван з бідної сім'ї, щойно з евакуації: ні статків, ні житла. З сватання зчинила ґвалт і відмовила жениху. Молоді все одно мовчки ідуть реєструють шлюб та ставлять батьків перед фактом. Фросін батько був мудріший за свою дружину, бере нового зятя у прийми, наділяє землею і дає настанову думати про власне житло. 
За пів-року молода сім'я вбирається в свою ж таки маленьку мазану хатку, ще за пів-року нарождується їхній спільний первісток. У холодному лютому місяці, на підводі за десяток кілометрів від пологового будинку Іван просто перекусив пуповину)) Так народився мій батько.

Дід працював на шпалопропитувальному заводі  вантажником, згодом - слюсарем.

На цій фото бабуні десь 32, діду - 23. Моєму батькові (нема на фото) пара років.
Дід завжди гарно працював, отримував премії, щороку фоткали на дошку пошани.

Кажуть, замолоду був схожий на актора Віктора Рибнікова, тодішнього секс-символа.
Начебто від нього шаленіли жінки, але бабуня була мудрою дружиною...

Дід працює, має змогу виписати на роботі шпали, починає думати над проектом більшої хати.
Тим часом бабуня у 37 років вагітна третьою дитинкою, народжує сина. Найменшого, для неї вже пізнього, і такого найулюбленішого.
Вона так більше і не виходить на роботу у повному розумінні цього слова, іноді працює у дитячому таборі кухарем у сезон, виховує трьох діток. Дивуюся, як їм на все вистачало грошей? І будинок будували, і свиней тримали, і трьох діток ростили, і бабуня завжди була модною пані з новими платтями для себе і для старшої доні. 
Першими серед сусідів у 1962 році купили телевізор, вся вулиця до них ходила дивитися, а мій малий тато намагався "збити" з глядачів по копійці. Сусіди так заможно не жили. Секрет для мене досі лишився нерозгаданим. 
Бабуня каже, дід завжди приносив гроші і віддавав їй. І ніколи не питав, куди витратила.
Десь у 70 році роблять входини у нову велику хату (10х10, до стелі 3 метри, біла цегла), видають заміж старшу доню...
Час спливає... Діти одружуються, розлітаються з гнізда.
У році 80 народилася я. Бабуні 60, дідові 51, він ще працює. Я була "нєсадічним рєбьонком" (був такий термін тоді, вживався для хворобливих діток), тож частіше була з бабуньою, ніж у садочку. Моє ліжечко стояло біля їхнього з дідуньом великого.
Ох, скільки бабуся від мене натерпілася! Був і безлад, і хвороби, і розлитий єдиний флакон "Красної Москви", і десь закинута у процесі дитячих ігор її обручка... Згодом, десь за тиждень, знайшлася, алеж це був тиждень стресу!
Ми з бабуньою перечитали всі казки народів світу! Всі міфи давньої Греції! Перерахували всі зорі в небі та квіточки на клумбі! Причому читали наввипередки! І, звісно дідуня (він на той час вжебув на пенсії) визнавав переможницею в читаннях саме мене! І я свято вірила у чесність теї боротьби!
А борщ! Смачнішого борщу, ніж варила бабуня, я не їла ніколи ніде ні в кого в житті! А вареники! А пиріжки та домашні ковбаси.... Мммм... 
Я з дідуньом перетанцювала на всіх весіллях у сусідів, друзів і родичів!
Вони вже пенсіонери, діти самостійні, онуки підросли - живи собі і радій, але ж не все так просто. Дідові ставлять неприємний діагноз - тромбофлебіт правої нижньої кінцівки і у 91 році ампутують ногу. Він, життєлюб та балагур, починає морально здаватися. Спочатку ще намагається їздити у візочку, згодом просто ходити на милицях по двору, далі гірше - від ліжка до столу - все. Може, ще вплинула втрата сина у 99 році. Бабуня діда любить, доглядає, розраджує.... У 2001 в акурат на мій день народження в дідуся відривається тромб і він помирає... 
Бабуня Фрося лишається одна у двох хатах та великому дворищі. Сама себе обслуговує, сапає город, прибирає, пере, готує їжу.  Діти-онуки приходять, але не так часто, як би їй хотілося. Вона звикла, що хтось є удома, рух, дитячий сміх... В неї завжди є для нас цукерочки, аби тільки приїздили.
Так, здоров'я поступово "здає". Так, їй сумно самій. Так, вона щодня згадує такого любимого Ванічку.
У 2013 бабуня захворіла на пневмонію, до неї приїхала доглядати доня. І Фрося вже не встає з ліжка. Може, і встала би, якби не боялася, що, якщо зможе самостійно ходити, - знову лишиться сама. А вона так не любить самотності! Ще добре орієнтується в політичній ситуації, чітко розуміє, що Путя нам ворог, голосує за Порошенка (на жаль, за Яроша я не змогла переконати - каюся), бо за Симоненка вже голосувати не можна.
Каже, що коли побачить Ваню уві сні - просинається знову молодою і сповненою сил. Моя мама навіть їй вірш присвятила:

Чоловіки, що пішли навіки,

Сняться вдовам своїм молодими.

Як світлий подарунок долі:

Давно без нього, але все ще з ним.

Ванюшо, Ваню,  як тебе люблю!

В старечій тузі я забутись хочу,

Щоб в темряві спасительної ночі

Себе відчуть здорову й молоду.

Прикута до ліжка, немічна й стара.

За девяносто вже перевалило.,

Надію маю: є ж Господня сила,

Щоб знову нас із Ванею звела.

Грудень 2013

Крайнього разу (сподіваюся не востаннє) я бачила бабунчика на Великдень ось такою. 
Має п'ятеро онуків, семеро праонуків та трьох прапраонуків :)


Вона вперше в житті мене, улюблену онуку, не взнала. Я тихенько плакала, не подаючи виду.
Час невблаганний. Сподіваюся, ми ще побачимося і вона мене згадає. Нехай не одразу.
Любіть своїх близьких. Знаходьте для них час саме тоді, коли їм це треба. І коли ще не занадто пізно!
Щастя вам і статків! І кохання, звісно. Справжнього. На все життя. 
Це в бабуні навесні такі проліски. Років 30 тому я їй понаносила з лісу корінців.
Розрослися так, що тепер їм тісно.


І лелека навгороді. Як знак того, що життя триває))


Восени бабуні буде 95. Дай їй Боже здоров'я. 
Психічного та фізичного. І миру всім нам.