хочу сюда!
 

Лида

35 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 36-43 лет

Заметки с меткой «місто»

Місто не село

Іноді в житті ми стаємо свідками, як якась особа намагається підвищитись у власних очах, принижуючи інших довкруг себе. smeh sila Зараз це навіть стало частиною державної політики, дуже сподіваюсь, тимчасово, але мова не про те.
Проблеми міста і села...
Хтось їх колись порівнював?
Не можна ж вважати об'єктивним порівнянням емоційний вигук: "Панаєхалі тут такіє нєкультурниє і оскорбляют маї естетічеськії чуйства!"    Коли цю фразу вимовлено ще й чистою українською мовою, (і таке попадалось,unsmile)  то вже ясно, що людина бачить себе на самім чубку (вершині єрархічній), як що не вищеpodmig

Пішла така лінія в шанованій, а колись дуже шанованій і справді поважній газеті "Пост Поступ", а нещодавно привернула увагу і тут, на блогах.  look Замітка, звісно, не претендувала на останню інстанцію в пошуках істини, потребувала обговорення, котре й відбулось так, чи інакше, але в ньому знову засьвіркала ота нотка зневаги і зверхностиwakeup
Нє, я не кажу, хтось може і мати всі підстави... Але подумаймо, - звідки взялась ота неприязнь? 
В чому її корінь?
Кожен, хто зачіпає проблему, (а я й не казав, що її не існує), мав би поставити собі вищенаведені запитання і чесно відповісти...

Бо ми не любимо свої недоліки в інших?....devil

Споконвіку місто жило за рахунок села, поступово з'їдаючи і його, акуратно й ритмічно пережовуючи, і тим не менш, тяжко страждаючи від поганого перетравлювання draznilka

Для тих, кому думать не ліньки: якщо б місто і село мали однакові рівні і справедливі умови, хто б зостався в містах?

Тому поведінка окремих міських жителів мені нагадує поведінку сучасного мента; влупив кийком по хребті, лише через переповнення відчуттям власної переваги в силі, а потім звинуватив у нападі на міліцію help beat

Шось пуйнятно? Га?

25%, 2 голоса

0%, 0 голосов

13%, 1 голос

0%, 0 голосов

50%, 4 голоса

0%, 0 голосов

13%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Калуш залишається зоною екологічного лиха


Калущина і досі залишається зоною екологічного лиха. Вирішення цієї проблеми потребує чимало коштів, але перш за все авторитетної думки науковців щодо шляхів запобігання перетворення даної ситуації в катастрофу широких масштабів. Вже чергова науково-практична конференція, покликана покращити екологічний стан, відбулася у Калуші. В ній взяли участь кілька десятків науковців, експертів та політиків всіх рівнів.




Милий - Аби МС

милий, милий, де мій дім?
я так втомилась, але справа не в тім…

ніч марнує тіло,
ламає крила,
лишає душу в самоті…

я ловила подих твій,
я йшла за ним, допоки мала сили
ти казав: не смій,
та я цього не вміла,
я зголодніла за тобою, милий мій.

милий, милий, вкрий мене –
земля колись так само проковтне.

скільки невідомо
я йду додому
і віддаляюсь з кожним днем.

на моїх долонях є
штрих-код, де навхрест лінії життя і втоми,
розтає
на ньому ніжність твОя,
мій милий, я так зголодніла за тобою…

милий, милий «так» – це «ні»,
навіщо бУло снитися мені...

всі дощі й застуди –
я все забуду,
я все віддам заради снів.

як мені знайти тепло…
підземка від Печерська йде в нікуди,
може, все було,
а, може, тільки й буде,
що цей контрольний поцілунок у чоло…

letsrock тут letsrock

olx

olx

Блог Провінційного Растамана. Романтичний загон про осінь!

Привіт народ! Перша замітка в "Блозі Провінційного Растамана".
Пісня волиняк, та що прикріпленна до цього посту, надихнула мене власне на цей пост. Було б логічно написати його осінню, але зараз теж можна!
Я люблю осінь! Осінь для мене це найкраща пора! Знаєте, люблю коли зранку вже прохолодно а вдень сонце ще прогріває повітря до комфортної температури, літає "бабине літо" і починає жовтіти листя на деревах. Але найбільший кайф починається десь в кінці вересня, коли дерева навколо стають різнокольоровими.Розмаїття кольорів вражає! Це залежить від виду дерев! Звичайно, найбільш гарні це дуби, берези і клени. Якщо їхати осінню трасою Луцк-Рівне, перед вами відкриється реально круті пейзажі! Звичайно, наш край не зрівняється з карпатами, але я там не був і нічого сказати не можу. Хоча на фото все просто бомба!
Осінню особливо гарні заходи сонця! ну щось типу такого як на аві пабліка. В восени гарно скрізь і не важливо чи це місто чи село! Я правда більш відаю перевагу урбаністичній осені, але в селі вона не менш гарна! Осінь в місті - це романтика! Що може бути краще ніж ходити з коханою людиною в парку по пахучому опалому листі? Або дощовим днем сидіти в кав'ярні за чашкою гарячого напою і спостерігати що робиться за вікном? Це напевно найкращі речі в світі! Осінню взагалі можна робити багато романтичних штук! Я реально не розумію людей, які не люблять осінь!
Осінній дощ! Осінній дощ це взагалі окрема тема! Я дуже люблю дощ, але про нього я як небуть потім напишу.
Ця замітка була написана сьогодні о 00:43

Львів - місто загадка

 Біжить трамвай бруківкою старою. Дивись, у небі дощ, мабуть, дозрів. Кам'яні леви гордою красою Таки чарують і сторожать Львів. Під парасолями ховаються прохожі, В дощі відбилось світло ліхтарів, І їх самотність -- то моя сторожа, І неповторність їх -- то тільки Львів. Стареньких вуличок вузенькі лабіринти... І тут історія написана без слів. Ну ось, - годинник зазвучав і треба бігти, Тож як завжди: «До зустрічі, мій Львів!»  

Синдром великого міста

Міське явище.
"Синдром великого міста" - так називають це явище американці... Ну, американці називають його коректно, нормальні-ж люди називають його просто, але більш влучно "міський пох*їзм" (вибачте за грубість, але не існує слів які можуть означити більш м'яко таке поводження )... Що це за явище? Я розповім про нього на основі практичних досліджень деяких соціальних програм, власного досвіду і досвіду моїх ближніх... Тож, поїхали!..
   Вперше я почула про цей термін в одній з американських програм,  для його  демонстрації за приклад взяли експеримент проведений в Нью-Йоркові... Посеред білого дня в одній з точок авеню (широка вулиця) одного з нью-йоркських районів було встановлено кілька прихованих камер і розроблено невеличку виставу в двох діях... Вистава дуже проста: чоловік близько п'ятдесяти років, досить посередньої зовнішності йде авеню разом з людським потоком несучи в руках паперовий пакет з апельсинами і раптом непритомніє... Звичайний трудовий день, широкою вулицею снують люди - кожен у своїх справах, і раптом один з пішоходів падає... Минає хвилина, друга... Пішохід лежить, але ніхто на нього не зважає і людський потік не припиняючи свого руху оминає "дивний об'єкт" лише зрідка кидаючи в його бік порожні погляди... Нікому навіть в голову не прийшло приділити хвилину свого часу аби дізнатися, чи "об'єкт" взагалі живий... Але зачекайте, це лише перша частина експерименту... У другій частині на "сцену" виходить ще один актор... Тож, кілька годин по-тому, та сама гамірна авеню, та сама ситуація, але тепер до "знепритомнілого" підбігає ніби-то стурбована громадянка яка починає усіляко допомагати йому... І, о диво!!! Раптом авеню застигло і згуртувалося навколо чоловіка, йому допомагало піднятися щонайменше троє осіб, а ще з-пів десятка бігали довкола і збирали апельсини які розсипалися з його пакету...
   "І що?.. - скажете ви - це ж американці, вони всі ідіоти і егоїсти..." "Справді?.." - відповім я... Та ви спершу дослухайте до кінця... Подібний експеримент свого часу проводився в одній з програм Стогнія, але там акцент робився на соціальному положенні "непритомного"... Тобто, був "потерпілий" одягнений у бідний одяг і "потерпілий" у досить не поганих одежах... "Посередність" пролежала край дороги майже годину і люди просто проходили повз нього, а за цей час можна було десять разів померти від інфаркту... "Клієнт по-дорожче" так пролежав понад 20 хвилин доки до нього не підійшла група молодиків (хто-знає, може планували обібрати) і побачивши, що дядько живий подалися своєю дорогою...
А тепер увага, особиста думка Опівнічної щодо "синдрому великого міста"... На цьому порталі я зіштовхнулася з двома статтями де під цим синдромом автори мають на увазі: "колосальний інформаційний тиск який щодня відчувають мешканці мегаполісів, і який призводить до депресій..." і далі бла-бла-бла про те які міщани бідні і нещасні через напругу на роботі і інформаційне завантаження у дома... Я вже шостий рік живу і працюю в Харкові, який не можна назвати маленьким містечком, спілкуюся з корінними харків'янами і людьми які прожили у цьому місті десятиліття і знаєте, що насправді тисне на міщан - мозок набитий дебільними серіалами і телешоу... А робота... Ну, кому ви про це говорите!? Відпрацювавши свої 8-12 годин на зазвичай нудній і абсолютно безвідповідальній роботі частину якої просиджують у "Контакті" сіра маса сідає в метро  тягнеться по-домівках де приймає ванну, готує напівфабрикати і завантажує мозок новою "дозою" тупих російських серіалів про якихось слідчих під прикриттям... Депресія, а як же без неї, коли ти міняєш прогулянку свіжим повітрям у паркові Англійського типу тупим просиджуванням перед монітора... Але, знаєте в чому іронія, маса кожен з індивідуумів якої з таким щирим захватом ладен розповідати про благородність і відчайдушність якогось кіношного персонажа в житті не здатен навіть руку подати незнайомцю який  перечипився і впав, або поцікавитися як почувається людина яка лежить у невідведеному для лежання місці... Та коли індивідууми збиваються в натовп вони перетворюються у безлике тіло під назвою "стадо" яке здатне реагувати лише коли хтось з нього виявить зародок лідерства і "спрямує стадо" - саме це демонструє нам дослід американців... Ну, американський дослід - хоча б дає надію на можливу зміну настрою у соціумі, а ось слов'янський досвід показує, що наш менталітет у глибокій... Ямі...
   Практичний досвід ближніх...
Прийшла я нещодавно з роботи до дому і не встигла переступити поріг квартири як моя молодша сестра починає скаржитися і лаятися російськими матюками просто не тямлячись від збентеження. Висловившись вона нарешті розповіла про причину свого кепського настрою... Все почалося у ранці коли вона їхала в вагоні метро на роботу... Стоїть вона собі, з ранку як завжди настрій депресивний (телевізора нема, роботу ненавидить, електрочайник до сказу доводить і взагалі все задовбало і спати хочеться)... Тож їде вона і нікого не чіпає, аж раптом парубок який стояв перед нею похитнувся і знепритомнів... Вона тільки й встигла, що схопити його під руки і разом з ним сісти на підлогу вагону... Тож,  сидить моя сестра і оніміла від збентеження озирається довкола тримаючи голову непритомного молодика на колінах... "А вони стоять втупивши телячі погляди поперед себе (далі йде потік нецензурної лайки)... Відморозилися!!! (знову лайка) І роблять вигляд ніби нічого не трапилося!.. Я вже не витримала і почала кричати... А вони знаєш, що зробили?!. Повідходили у боки і знову відморозилися..." Зрештою якийсь дядько не витримав гучних приріканнь моєї сестри (а варто відзначити, що коли вона нерву голос в неї стає нестерпно високий, особисто в мене волосся на потилиці дибки стає) і вставши з місця допоміг їй посадити непритомного на сидіння після чого сестра могла спокійно приводити молодика до тями з допомогою води яку купила шляхом до метро... Коли ж він більш-менш отямився, моя сестра жартома запитує нещасного : "Ну, що курили з ранку?.." "...А він подивився на мене розгубленими очима і слабеньким голосом відповідає: "Я... Каву попив..." і бачу парубок знову "від'їжджає"... " Далі розповідати немає сенсу, але факт лишається фактом, люди які пишно пусто-дзвонять про своє благородне радянське минуле яке нібито виховувало в них високі моральні цінності - просто по-розходилися у боки і увімкнули режим "ігнорування"... Це надзвичайно яскраве підтвердження карикатури на яку я наштовхнулася в одного блогера, все дуже просто - вагон метро з пасажирами і міркування кожного сходяться до однієї думки: "Ну, що ви сидите тут потупивши телячі очі!  Однорідна сіра маса!.. Один я мислячий і індивідуальний, а ви всі - худоба..."
  Мій власний досвід...
   Мій власний досвід надзвичайно виразно показав наскільки глибоко в'ївся соціальний пох*їзм в голови міських мешканців, наскільки природнім він є для них і наскільки смішними є їхні дорікання типу - "У містах усім на всіх наплювати і від цього почуваєшся самотнім і непотрібним навіть у натовпі..." Питання - "А особисто Ви зробили бодай щось аби це виправити?.."
   Їду з роботи в годину пік, стою в досить заповненому вагоні метро і читаю книгу... Аж раптом мені стало кепсько... Відчуваю, що зараз знепритомнію... Звісно ж, молодик який сидів не надто переймався тим фактом, що я двічі мало не впала але і в мене не було сил бодай щось сказати, я намагалася встояти і молилася аби не втрати свідомість прямо в вагоні... Щойно потяг зупинився я мов п'яний бугай кинулася на двері, а вже на платформі відключилася... Крізь чорноту відчула як хтось мене підхопив за плече і вклав на лаву... Скільки так пролежала не пам'ятаю... А ось, що чітко пам'ятаю, так це невдоволений чоловічий голос який привів мене до тями: "Спати в метро не можна..." Перша моя думка була, що це певно охорона метрополітену, але ж ні... Піднімаюся, а то пробурмотів вже не молодий пан який сидів до мене спиною і чекав на свій потяг... Як би ж я не була тоді така слабка... В мене питання до таких "розумників"... Дівчина вдягнена як офісний працівник, у окулярах, з інтелігентною зовнішністю лягла на лаві... То, що мать вашу, вона віддала останні гроші на костюм і тепер немає де спати, тому вирішила виспатися в метро!!! І це хвалена чоловіча логіка?! Чи може для більшої переконливості в тому, що людині кепсько їй треба впасти на підлогу і битися у передсмертних конвульсіях?! Чомусь охоронцям метрополітену, які проходили повз я не здалася сонною і вони відразу ж побігли за допомогою...
    Гадаю, додавати щось, уже немає жодного сенсу... "Синдром великого міста" - це по-суті синдром однієї людини (і я не виражаюся фігурально) яка не вважає за потрібне піклуватися про когось окрім себе, свого сина-роздовбая, дочки чиї клубні тусовки треба оплачувати, або онука якому на десятиліття ви хочете придбати новий ноутбук, а для цього треба напружено працювати - решта ж хай котиться до бісової матері... Або, чи є вам якесь діло до непритомного юнака коли через 15 хв. почнеться ваш улюблений серіал, а ви ще в вагоні метро...
   Синдром великого міста - це пох*їзм однієї людини...

Вечірня столична замальовка

Гамір міста столичного. Ноги…

О!.. Огидно! Дно… Ти  - на асфальті –

Ти лежиш… Тротуар. І дорога –

Автомонстри на ній, як на шпальті.

 

Автолітери, -коми та –фрази,

Глави міста столичного й фази…

Ноги – над – повз – крокують. Байдужо.

Ти – безхатченко. П'яний. Недужий.

 

Безсоромний. Нахабний. На дні ти.

Де дружина? Батьки? Твої діти?

Твоє тіло в останню дорогу

Проводжатиме хто? І до Бога

 

Хто молитиметься? Щирі сльози

Чи проллє над тобою, убогим?

Нетверезий, в розхристаній позі,

Релаксуєш…                              

                                               Світ крутиться… Ноги…

 

26 – 28.10.2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11110291993