Реформаторский план Михаила Саакашвили для Верховной Рады на пять сессионных недель.

ПЕРВАЯ НЕДЕЛЯ
1. Закон про импичмент президента.
2. Закон про выборы.
3. Закон о запрете олигархам владеть телеканалами.
4. Снятие депутатской неприкосновенности.
5. Создание антикоррупционных судов.
6. Облегчение наказания в обмен на возврат активов и разоблачение сообщников.
7. Отмена залога для коррупционеров.
8. Запрет для прокуратуры, СБУ и полиции оказывать давление на бизнес. Создание финансовой полиции.

ВТОРАЯ НЕДЕЛЯ
Закон об экономической свободе:
1. Легкий старт бизнесу.
2. Свободное движение капитала.
3. Гарантия прав властности и цивилизованный рынок земли.
4. Свободный доступ к административным услугам государства.
5. Сокращение на 80% разрешений, лицензий, регуляций.
6. Ликвидация ненужных коррупционных контролирующих органов (ДАБI и т.д.).

Перезагрузка государственной службы:
1. Сокращение функций исполнительной власти и автоматизация управленческого процесса.
2. Роспуск областных и районных государственных администраций.
3. Ликвидация ненужных коррупционных контролирующих органов.
4. Полное обновление штата чиновников.
5. Повышение зарплат госслужащим, которые были выбраны по новым правилам.

ТРЕТЬЯ НЕДЕЛЯ
Уничтожение монополий:
1. Ликвидация монополий в электроэнергетике, нефтяной сфере, транспортной системе, ЖКХ.
2. Создание конкурентных механизмов доступа к природным ресурсам – недрам, лесам, земле.
3. Отмена преференций, налоговых и тарифных льгот для олигархов.
4. Создание независимых регуляторов в энергетике и транспорте.

Налоговая реформа:
1. Уменьшение налоговой нагрузки на труд с 42% до 20%.
2. Растаможивание грузов за 15 мин. и создание сети открытых налоговых пространств.
3. Единый платеж за растаможку авто – 300 евро.
4. Уменьшение количества налогов и таможенных тарифов.
5. Автоматизация и упрощение налоговой отчетности.

ЧЕТВЕРТАЯ НЕДЕЛЯ
Война:
1. Законодательное признание ОРДЛО оккупированными территориями и запрет какой-либо торговли с ними.
2. Замена пост советского генералитета на профессиональных командиров, проявивших себя в войне.
3. Закон про восстановление инфраструктуры Донбасса.
4. Ликвидация «Укроборонпрома» и принятие новой программы вооружения.

Инфраструктура:
1. Открытие доступа иностранным строительным фирмам на рынок Украины.
2. Ликвидация «Укравтодора» и антикоррупционная зачистка «Укрзалізниці».
3. Увеличение государственных инвестиций в строительство дорог и обновление региональных аэропортов.
4. Начало приватизации морских портов с привлечением самых больших компаний мира и ликвидация АМПУ.

ПЯТАЯ НЕДЕЛЯ
Здоровая страна:
1. Закон о страховой медицине («Деньги идут за пациентом»).
2. Неотложная реформа экстренной медицины.
3. Программа «Доступная медицина в сельской местности».
4. Утверждение генерального плана построения 500 современных больниц.

Конкурентное образование:
1. Финансирование по принципу «деньги идут за студентом».
2. Устранение входных барьеров для частных учебных заведений.
3. Стипендии самым лучшим студентам и обучение в самых лучших Университетах мира.
4. Введение реальной автономии учебных учреждений и ликвидация районных и других бюрократических надстроек.

Вот очень краткий план реформ, что касается законов, несовместимый с нынешней воровской системой управления, одобренной Кремлем.
Объявленные Порошенко, якобы 144 реформы, проведенные в Украине, на самом деле это только сотрясение воздуха и мозгов у населения.

Група Єврокомісії з підтримки України опублікувала перший звіт щодо реформ



КИЇВ. 28 жовтня. УНН. Група підтримки України у Європейській комісії опублікувала звіт за перші півтора року своє роботи, де зазначається, що Україна демонтрує прогрес в реформуванні, передає УНН з посиланням на прес-службу Єврокомісії.

"У доповіді йдеться про перші 18 місяців роботи Групи підтримки України, де відображається дуже важливий прогрес, який Україна зробила в реформах, зокрема, в сфері боротьби з корупцією і верховенства права, управлінні економікою і енергетиці та децентралізації. Група підтримки України буде продовжувати робити внесок в успішне просування реформ в Україні в найближчі роки", - заявив комісар з питань європейської політики сусідства і розширення переговорів Йоханнес Хан.

У звіті охоплено період з вересня 2014-ого до березня 2016 року і зазначається, що український уряд вжив значні кроки у боротьбі з корупцією шляхом створення низки антикорупційних інституцій та прийняття законодавства з метою подальшого зміцнення зусиль в цьому напрямку. Також вказано, що були внесені зміни щодо української судової системи.

Крім того, українському уряду вдалося зробити важливі кроки для стабілізації і дерегуляції, а також були проведені підготовчі роботи з приватизації держпідприємств України, сказано у звіті.

Група Єврокомісії також звітує, що вона допомогла забезпечити грошову допомогу Україні, призначену для конкретних потреб щодо реформ, і почала процес координації з державами-членами, щоб забезпечити кращий приток інвестицій ЄС на реформи України.

http://www.unn.com.ua/uk/news/1613830-grupa-yevrokomisiyi-z-pidtrimki-ukrayini-opublikuvala-pershiy-zvit-schodo-reform

...але щось є спільного в цих... рехворматорів.

          Трохи нижче охочим до читання пропонується... Просто історичний нарис. Про суть "реформ" Петра 1 та їх наслідки для класової структури Російської імперії, розвитку російської буржуазії та й загалом ходу історії цієї держави.
           З переваг: написаний маловідомим радянським діячем ленінської доби "у стіл", тобто не виданий при житті; легко читається; доступні і наочні аргументи, цифри, приклади і порівняння.
           З недоліків: довгий (для тутешніх блогів); для фахових істориків загалом не містить концептуальної новизни, хіба що в деталях, в додатковому фактажі.
           Склалося враження, що якісь залишки духу Петровських "реформ" свого часу надихали і будівників передової соціалістичної промисловості. А ще - тим самим духом десь і досі просочена наша глибокоринкова українська "еліта", яка робить реформи так, аби нічого не робити. Взяти б тільки численні "перелицювання" - зміни форми без суттєвих змін внутрішніх пружин. Можна звісно називати прибиральницю клінінг-оператором, але чи запрацює від того завод... А чи співвідношення витрат на утримання державного апарату і, приміром, на освіту... А чи у який бік дивиться вітчизняний капітал... А чи страждання незаможного люду...

          Автор очерка - Александр Петрович Спундэ (1892-1962) - активный участник Октябрьской революции, делегат II Всероссийского съезда Советов. В качестве главного комиссара Народного (государственного) банка в 1918 году входил в состав Советского правительства, был одним из организаторов нашей финансовой системы, принимал участие в разработках первого пятилетнего плана.
          Уже в двадцатых годах он со все возрастающим беспокойством вглядывается в процессы экономического развития страны в условиях, когда она уже не может рассчитывать на европейскую революцию. После глубоких раздумий он становится на точку зрения, которую в 1921-1923 гг. в разных формах настойчиво отстаивал Ленин. ("...Мы должны одержать победу медленным, постепенным - быстрым нельзя – но неуклонным повышением и движением вперед").
           Внутренняя необходимость понять происходящее и его последствия привела автора к началу работы над большим экономическим исследованием, частью которого стали "Очерки экономической истории русской буржуазии", написанные в 1948-1951 гг. (он в это время служил кассиром в Мосторге).
            Данная публикация - весьма краткие выдержки из той части "Очерков", которая посвящена эпохе Петра Первого, в последнее время ставшей объектом не только экономических, но даже и поэтических реминисценций. Несколько кратких замечаний, связанных с именами Пушкина, Лермонтова и Гоголя, носят отчетливо выраженную социальную окраску, которая, к сожалению, в свое время была в нашем литературоведении определяющей, а сейчас, тоже к сожалению, рассматривается многими (вероятно, как реакция на горькое прошлое) лишь как ограниченность.
            Полный текст "Очерков" (около 200 стр. машинописи) хранится в архиве Инстнтута истории СССР АН СССР. Я позволил себе предпослать публикации строчки известного стихотворения А. К. Толстого, которые любил повторять автор.


           В феврале 1917 года началась русская революция, которая оказалась крутым переломом в истории человечества. По достигнутому уровню экономического и культурного развития Россия созрела только для перехода к капиталистической экономике.  Но в результате своеобразных условий исторического развития в России в 1917 году сложилось такое соотношение сил, при котором буржуазная революция должна была либо немедленно начать гнить на корню, либо немедленно перерасти в социалистическую, хотя для перехода к социалистической экономике база была ничтожно слабой.
           Это объяснялось главным образом тем, что в России, где остро назрела потребность в буржуазных преобразованиях, возглавить их было некому. Российская буржуазия родилась и умерла рахитичной, неспособной к активной политической борьбе. [ Читати далі ]

29.03.2017
ГРОМАДСЬКІСТЬ ЗАКЛИКАЄ УРЯД ЗМІНИТИ КЕРІВНИЦТВО НАЗК



28 березня виповнився рік з моменту обрання керівного складу Національного агентства з питань запобігання корупції та запуску роботи новоствореного органу. На жаль, протягом цього року керівництво органу свідомо саботувало роботу реєстру декларацій державних службовців та блокувало виконання основних функцій, покладених на новостворений орган.

Зокрема, Державний реєстр декларацій, за кілька днів до закінчення строку декларування другої хвилі державних службовців, коли декларації повинні подати  близько 700-800 тис. декларантів – не працює. Такі випадки збою в роботі реєстру, на жаль, непоодинокі і носять  системний характер. Декларації працівників Служби безпеки України так і не були подані до державного реєстру, в порушення Закону України «Про запобігання корупції». Факт фальсифікації електронного ключа для імітації зламу реєстру декларацій так і не був розслідуваний керівництвом НАЗК. Відповідальність за це лежить виключно на керівництві Національного агентства з питань запобігання корупції.

За півроку після першої хвилі декларування  керівництво НАЗК не спроміглося забезпечити проведення перевірок декларацій чиновників першої хвилі декларування. Порядок повної перевірки був ухвалений з третьої спроби лише через рік від створення органу. За два місяці після ухвалення Порядку повної перевірки декларацій, НАЗК прозвітувало про початок перевірки близько 30 декларацій топ-посадовців. За рік роботи керівництво агентства так і не створило систему для автоматизованої перевірки декларацій, а також не отримало доступ до інших державних реєстрів для здійснення такої перевірки. У той же час, ще до затвердження порядку повної перевірки, НАЗК видав 625 кандидатам до Верховного Суду висновки щодо достовірності інформації, зазначеної в їх деклараціях. Яким чином у НАЗК перевіряли декларації цих кандидатів без відповідного порядку,  і чи взагалі мала місце така перевірка – невідомо.

Одночасно із цим, очевидним є використання НАЗК для вибіркового переслідування окремих декларантів та навіть активістів. Так, із усіх топ-посадовців НАЗК ініціювало притягнення до відповідальності за пов’язані з корупцією порушення тільки  народного депутата Сергія Лещенка (за викладання лекцій в «Києво-Могилянській академії») та колишню очільницю Одеської митниці Юлію Марушевську (за отримання премії у сумі 500 грн.).

При такій незадовільній роботі органу, керівництво майже щомісяця сплачує собі премії у розмірі кількох заробітних плат, в результаті чого заробітна плата членів НАЗК складає від 80 000 до 330 000 грн.

Відповіддю на неефективну роботу керівництва Національної агенції з питань запобігання корупції має стати звільнення діючих членів НАЗК та ліквідація колегіального керівництва органу, шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про запобігання корупції».

Пропорційну відповідальність за зрив процесу електронного декларування несе ДП УСС, які адмініструють та підтримують діяльність сайту Єдиного реєстру електронних декларацій. Ми вважаємо що керівництво ДП УСС має надати публічне пояснення ситуації яка склалася навколо реєстру та, у разі виявлення фактів халатності з їх боку, притягнуто до відповідальності.

Наголошуємо, що політична відповідальність за забезпечення ефективної роботи реєстру декларацій, успішного завершення другої хвилі декларування, перевірки декларацій та запобігання конфлікту інтересів у публічній площині лежить на Кабінеті Міністрів України та Президентові України.

Антикорупційні організації та експерти Антикорупційної групи Реанімаційного Пакету Реформ закликають Кабінет Міністрів України, якому НАЗК підзвітний  як центральний орган виконавчої влади, невідкладно розглянути питання зміни некомпетентного керівництва Національного агентства з питань запобігання корупції.

Закликаємо Уряд невідкладно внести на розгляд до Верховної Ради пропозиції щодо змін до Закону України «Про запобігання корупції», якими передбачити встановлення одноосібного керівництва НАЗК, зміну конкурсної процедури обрання керівника НАЗК та максимально швидкий запуск конкурсу з обрання нового керівника агентства.

Закликаємо Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана та Уряд також забезпечити новий конкурс, відповідно до запропонованих змін.

Висловлюємо готовність до конструктивного діалогу щодо вибору максимально ефективної моделі конкурсного відбору нового керівника НАЗК із залученням громадськості.
http://rpr.org.ua/news/hromadskist-zaklykaje-uryad-zminyty-kerivnytstvo-nazk/

На сайті «Слово і діло» зявився моніторинг виконання обіцянок, які Андрій Пивоварський давав, вступаючи на посаду міністра інфраструктури. З аналітики сайту   видно, що він більше обіцяє, ніж робить. 

Ні було б нічого, якби Андрій Пивоварський не виконував якісь свої приватні обіцянки. Від цього не страждали б підзвітні Пивоварському галузі. Але річ у тім, що вступаючи на посаду міністра він давав цілком конкретні обіцянки по реорганізації роботи транспорту, зв’язку, аеропортів, ремонту і будівництва доріг тощо. Частина цих обіцянок – не ініціатива Пивоварського, вони записані в Коаліційній угоді. 

Отже, коли Андрія Пивоварського ВРУ затверджувала міністром інфраструктури, від дав 22 обіцянки щодо реформ в міністерстві. Ці обіцянки мають бути виконані впродовж року.  З них виконано лиш три. Дві обіцянки – не буде виконано ніколи. А 16 – в процесі виконання, при чому, це виконання ніхто в Кабміні не контролює. 

Виконав Пивоварський лише три обіцянки: він оскаржив рішення Дніпропетровського суду щодо керівників "Укрзалізниці", аеропортів "Бориспіль" та "Львів"; відкрив навігацію річкового транспорту у березні 2015 року; провів формальну реорганізацію міністерства.

Не виконав (і вже ніколи не виконає) міністр наступне: не подав впродовж 2-3 тижнів на розгляд інвесторів перший проект концесійної дороги "Львів-Краковець"; законопроект про річковий транспорт так і не був направлений до парламенту.

А ось які обіцянки «зависли» на невідомий термін. І ще не ясно, будуть вони виконані взагалі, чи ні.

Пивоварський пообіцяв передати місцевим громадам територіальні та місцеві дороги.

Аудит "Укрзалізниці" має завершиться до середини червня.

Міністр обіцяв, що уряд децентралізує дорожнє господарство.

Провести реорганізацію "Укравтодору".

Пивоварський заявив, що Міністерство інфраструктури України розпочне будівництво концесійних доріг і платних доріг.

Міністр заявив, що міністерство планує представити пілотний проект публічного партнерства в порту "Південний".

Обіцяв, що залізничі лікарі не будуть перепрофільовані (тим часом, вони вже перепрофілюються).

Запевнив, що в аеропорту "Бориспіль" не буде скорочень рядових працівників (скорочення вже йдуть).

І це лиш деякі з обіцянок Пивоварського, над якими ніби то працюють в міністерстві, а на справді – імітують роботу. 

Погоджуючись на призначення Андрія Пивоварського, депутати ВРУ сподівалися, що призначають ефективного менеджера, який не маючи зав’язок на транспорт, зв'язок та інші інфраструктурні галузі, він наведе порядок і реорганізуватиме міністерство для ефективної роботи інфраструктури. 

Але виявилося, що Андрій Пивоварський – людина підконтрольна олігарху і нардепу Ігорю Єремеєву. І міністр робить усе, для забезпечення нафтового бізнесу останнього. Саме через фірми олігарха заправляється пальним «Укрзалізниця» (за цінами вищими, вівд ринкових) , а Пивоварський прагне впровадити ці схеми і в інші підконтрольні міністерству держкомпанії і галузі.

І це єдина обіцянка, яку Пивоварський виконує неухильно.

Довідка

Перед призначенням га посаду міністра Андрій Пивоварський працював гендиректором групи "Континіум" (заправки WOG, ТМ "КОМО", молочна компанія "Галичина" та ін.). Андрій Пивоварський є креатурою Ігоря Єремєєва (одного з власників групи "Континіум", нардепа). У 2006 році нинішній міністр приєднався до інвесткомпанії Dragon Capital, де працював на посаді директора інвестиційно-банківського департаменту (сектори роздрібної торгівлі, будівництва, IT та ЗМІ). До цього він працював фінансовим аналітиком і бізнес-девелопером в київській інвестиційній групі BLASIG, а також в московському офісі IFC.

Приналежність Пивоварського до фінансової групи Єремєєва накладає негативний відбиток на кар'єру міністра.

Справа в тому, що компанії, які входять в "Континіум" або пов'язані з ним ("Вог Аеро Джет", "Укрпостач-Нафтотрейд", "Континент Нафто Трейд", "ВК Імпекс" і "Континіум - Галичина") є великими постачальниками палива для "Укрзалізниці" (УЗ). Приміром, наприкінці 2013 року "Вог Аеро Джет" виграла тендер УЗ на поставку 200 тис. тон дизельного палива на 2,6 млрд грн. Згідно з інформацією в "Віснику держзакупівель", в цілому підприємства Єремєєва в 2013 році поставили залізницям палива на 3,45 млрд грн, в 2014 - 1,3 млрд грн.

Загалом саме залізничний ринок можна вважати "ласим шматочком" для нафтотрейдерів. Відповідно до фінплану "Укрзалізниці" на 2014 рік, в 2013 році відомство витратило на закупівлю палива 4,33 млрд грн, у тому числі на дизпаливо - 3,63 млрд грн. Разом з тим на 2014 рік планувалося витратити на нафтопродукти всього 4780000000 грн., А на "дизель" - близько 4 млрд грн. Фінансовий план на 2015 рік станом на 1 травня 2015 року ще не затверджений в Мінінфраструктури, що свідчить про зіткнення чиїхось інтересів, від яких страждає підприємство.

"Виправдалися побоювання, що міністр інфраструктури представлятиме інтереси однієї з найбільших фінансово-промислових груп. Адже всі його поки що непідтверджені таланти та досягнення не приносять ніякого позитивного результату Україні", - кажуть експерти галузі.

Див. також:
Министра инфраструктуры Пивоварского необходимо срочно уволить

Андрей Яницкий.

Истории особых отношений Украины и России приходит конец. С каждым новым торговым ограничением Киев-батюшка становится все дальше от Москвы-матушки.

На минувшей неделе комиссия Таможенного союза, где первую скрипку играет Россия, ввела пошлины на украинский металл, трубы, синтетические нейлоновые нити и даже на болты с гайками.  Еще раньше Россия оградила себя от украинской карамели и повысила пошлины на сахар, картофель и капусту. К тому же Таможенный союз забраковал украинские молоко и мясо.

На Таможенный союз жалуются и украинские нефтепереработчики. "Создание Таможенного союза… представляет реальную экономическую угрозу для нефтеперерабатывающей отрасли", - говорится в открытом письме Делового совета "Украина - ЕС". Нефтеперерабатывающие заводы России, Беларуси и Казахстана покупают российскую сырую нефть со скидками без экспортной пошлины.

От первых ограничений пострадали интересы таких украинских олигархов как Виктор Пинчук, Игорь Коломойский и Александр Ярославский. Досталось и крупным бизнесменам - Анатолию Гиршфельду и семье Атанасовых. Но Таможенный союз вредит и российским интересам.

От чего страдает Россия

Россия силится воссоздать «экономический СССР», где Москва будет иметь большое влияние. Ведь последние 10 лет это влияние она только теряла. По подсчетам «Ведомостей», доля России в экспорте четырех из восьми стран СНГ за это время заметно сократилась. Беларусь в 2000-м году поставляла в Россию половину всего экспорта, теперь только треть. Молдавия отправляла 45%, теперь 20%. Казахстан ввозил 20%, теперь – 9%. Объединение рынков России, Беларуси и Казахстана оживит торговлю между этими странами.

[ Читати далі ]

Вадим Карасьов, політолог, один з лідерів партії "Єдиний центр" Чи потрібен країні рух до якогось із політичних чи економічних блоків? – Іншого шляху, ніж велике інтеграційне об'єднання, сьогодні не існує. Така ­країна, як наша, не має можливості модернізу­ватися за допомогою тільки внутрішніх ресурсів. У світі тепер взагалі немає ­таких країн – хіба що Китай. Але й він модернізується за рахунок експорту, відкритої економіки та залучення іноземних капіталів. При тому має гігантський внутрішній ринок і політичну систему авторитарного типу.Перед нами два шляхи: або поступово інтегруватися до Європи, або нас інтегрують до Росії. А наша влада каже, що Україна приречена на модернізацію національного типу. Коли чую: "Україні треба повернути суверенітет і повну незалежність, бо в Америці – криза", хочеться запитати: "А в якій валюті ви тримаєте заощадження?" Навряд чи у гривнях. Цим усе сказано – ми орієнтуємося на суверенітет долара. Наш внутрішній ринок сприйняти продукцію вітчизняних компаній не може. З індустріального боку, ми вже не можемо розраховувати на роль високотехнологічної держави. Нам ідеться про те, щоб хоча б мати свій сегмент у світовій економіці. Він може бути комп'ютерний, машинобудівний. Але не металургія. Вона не має високої доданої вартості, псує довкілля. Та й що це за країна, яка постійно залежить від коливаньпопиту на метал на зовнішніх ринках?

Російська економіка теж залежить від коливань попиту на нафту й газ.

– Тому Росія й почала рух до створення єдиного економічного простору. Щоб за рахунок розширення на інші території – Казахстан, Білорусь, Україну – реіндустріалізуватися й позбутися залежності від сировини. Замість підвищувати продуктивність праці, розвивати новітні технології й покращувати людський капітал.

Що дасть Україні членство в Митному союзі?

[cut text="Читати далі"]

– На деякий час – певні послаблення за рахунок зниження ціни на газ. Ми вирішимо поточні бюджетні проблеми, але законсервуємо економіку. Замість того, щоб змінювати політичну та економічну системи, робити ставку на креативні ресурси власного підприємницького прошарку.

Влада каже: у нас є космос, машинобудування, літаки. Але ж нам доведеться ­об'єднуватися в цих галузях із росіянами. Так, на світовому ринку атомної енергетики вони посідають третє місце. Але це – за рахунок контрактів із країнами третього світу. Продуктивність праці в цьому секторі в Росії в шість разів нижча за світову. Тому можемо надувати щоки, ставати монополістами в цій галузі разом із "великим сусідом", але маємо розуміти: це зовсім інша атомна енергетика, ніж у США чи Франції.

Європейський вектор передбачає інший сценарій економічного розвитку. Доведеться робити ставку не на великі монополістичні корпорації, а на дрібний та середній бізнес. Розосередити економічну владу – щоб уряд не втручався в ринки.Такий шлях дає більше свобод і прав муніципалітетам, місцевому самоврядуванню, людині. Держава не має ­єдиного центру в президентському кабінеті. Іншими центрами стають суди, політичні партії, незалежні медіа. ­Своєрідний федералізм.

А як федералізм розуміють в Україні?

– Як суто адміністративний підхід. Бо Росія – теж федерація, але реального федералізму не має. Це центро­периферична, імперська структура. І якщо українські еліти раптом домовляться між собою про федерацію, то такі ж невеликі центро­­периферичні системи утворять у регіонах.Україна ж досі "вкладена" у пострадянський простір – щодо військових кордонів, газотранспортної системи, гуманітарної та інформаційної політик.

Підприємницький вільноринковий ­капіталізм прогресивніший за соціалізм радянського чи китайського зразка. І народ сам ­побачив, де краще жити. Німці тікали зі сходу на захід. Китай почав реформуватися, бо побачив, як розвивається ­Тайвань. Зрозумів, що ті ж китайці можуть робити економічні дива. Ментальність на Сході України – ­радянсько­індустріальна. Не випадково саме там виникли староіндустріальний олігархічний бізнес і постпролетарська електоральна маса. Там нема того, що є на Заході – гегемонії середнього класу. Її причина не в кількості, а, приміром, у звичці львів'ян ходити на каву й спілкуватись за нею. Це – середньокласовий, буржуазний спосіб життя. На Cході ж розвинена не культура спокійного, обивательського життя, а культура "крутизни", напівкриміналу, хуліганства. "Круті хлопці не танцюють" – за назвою роману ­Нормана Мейлера.

Якщо підемо шляхом федералізації – отримаємо дві різні країни. Проблема вирішиться тільки тоді, коли Схід України втягнеться в середньокласову, європейську культуру.

А якщо він не хоче втягуватися?

– Він уже це робить. Східняки були основ­ною рушійною силою "податкових майданів". Там починає формуватися міський середній клас. Треба тільки дати підприємницькі свободи – і вони перевернуть гори, принесуть доходи в бюджет. А головне – вони втомилися від культури "крутизни". Бо, по суті, вона є культурою експлуатації більшості кількома. Наша проблема – не в пошуку моделі: ­федеративної, унітарної, децентралізованої. Вона – у виборі моделі розвитку – економіки, політичної системи. І ми всі будемо в Європі. Донбас теж хоче туди. Він уже побачив, що таке Росія. Тому що проблема не в самій Росії – а в тому, що там правлять олігархи. І їм на Росію начхати.

Нам все говорять про те, що Україна – мультиетнічна держава, що мови грека, єврея, росіянина й українця мають бути на одному рівні. Все це – брехня, і робиться для того, щоб через чорний вхід запровадити російську мову як другу державну.

Навіщо це робиться?

– Бо ті, хто це лобіюють, не вважають себе українцями. Для певних політиків вивчити мову – питання не ліні, а того, що українська нація має створюватися на їхніх умовах – на умовах Донбасу, скажімо. А хтось хоче будувати націю на умовах Львова. Але на сьогодні це все неконструктивно, тому що маємо створювати націю на умовах світу. На умовах європейських цінностей, які є універсальними. Уявіть, якби ми досі сперечалися, який у нас має бути державний прапор. Із погляду історії це абсурд, а з погляду політичної стратегії – я розумію, чому зараз вкидають цю тему. Бо розуміють, що країна стоїть на порозі фундаментального вибору. Ми повинні завершити розлучення з Радянським Союзом. В Україні на сьогодні все є – капіталізм у феодальному варіанті, звичка до демократичної процедури, напівнезалежна преса. Чого немає? Гарантій –прав власності, свободи слова, економіки, демократії. Потрібна правова держава.

Як її будувати?

– Нинішня влада запустила процес кримінального переслідування опозиції. Має два варіанти: або розтерти опозицію в порошок і зацементувати ситуацію ще на п'ять років – хоч проблеми в еконо­міці такі, що за цей час все одно виникне нова опозиція. Або ж нинішні опозиціонери вистоять,і, коли матимуть шанс прийти до влади, опиняться перед спокусою повторити сценарій судових процесів із теперішньою командою. Щоб цього не сталося, останні будуть зацікавлені в гарантіях. І тоді виникне пропозиція: давайте робити правову державу. Так само, як 2004­го домовилися про політичну реформу – що було прогресивним кроком. От і тепер у них буде привід сісти й провести масштабну правову й політичну реформи. В нас уже й люди готові до того, щоб жити в правовій державі.

Які події в Україні можуть бути каталізаторами змін?

– Перша точка – завершення суду над Тимошенко. А друга – парламентські вибори. Зараз багато хто не протестують, тому що сподіваються висловити свій протест через голосування. Вони ще мають надію. Якщо ж виборів не буде, люди робитимуть висновок: або виживати й доживати – або виходити і протестувати. І 2006­го, і 2007­го, і 2010 року вибір враховувався владою. Від 2002­го в Україні було п'ять виборчих кампаній, і на всіх перемагала опозиція. Українці звикли до цього. Якщо влада спробує підтасувати результати – народ обуриться.

Що робити людям, доки еліти дозріють до змін?

– Боротися за це. Суспільству треба розуміти: немає верхів і низів. Усе,закінчилась політтехнологія! Починається жива політика з реальними запитами людей, тому що в них визріли справжні інтереси.

І люди тепер ставитимуться до політики не як до видовища, а як до життя.Де вони не глядачі, а діячі. В цьому, певно, і є історична місія Тимошенко і ­Януковича.

Україні треба встигнути з реформами, щоб бути готовою до самостійного плавання



Європейські політики не лише висловлюють занепокоєння темпом реформ та перетворень в Україні, а й закликають США до тіснішої співпраці, щоб ефективніше просувати їх. Ті, кого можна впевнено назвати друзями України, переймаються цим не просто так. Вони усвідомлюють, що 2016 рік був дуже складним, а 2017-й принесе ще більше викликів, із якими доведеться мати справу цивілізованому світові.

Захід може погрузнути у своїх внутрішніх проблемах, про що свідчать не лише майбутні президентські вибори у Франції та постійне підживлення міграційної кризи Росією, а й зростання популістських настроїв у всьому світі. Тоді усім буде не до України та її постійних проблем.

Тому європейські політики та чиновники, прихильні до Києва, усвідомлюють, що Україні слід пришвидшити темп реформ. Бо Україна може в будь-який момент відійти на задній план порядку денного в ЄС та США настільки, що жодні масовані обстріли російських бойовиків на Донбасі не потраплятимуть в поле зору. Проте не менш ймовірним є й те, що в якийсь момент Україна може залишитися наодинці в боротьбі з путінською агресією.

Необхідно пришвидшити темп реформ

Ці люди також розуміють, що за час, який залишився до можливих пертурбацій на політичній шахівниці світу, Україні потрібно встигнути якнайбільше. Бути готовою до всього. Вони усвідомлюють, що, ймовірно, уже не матимуть змоги своїм пильним оком стежити за шулерською поведінкою влади в Україні, яка постійно норовить перетворити будь-які потенційні реформи в бутафорію, підклавши Заходу та своєму народові свиню.

Тому вони намагаються пояснити, що активістам, політикам та народові варто все менше покладатися на потенційну допомогу Заходу й готуватися до самостійного плавання, а заодно – пришвидшити темп реформ.

Так само вони й мають інші мотиви. Успішна Україна надалі зможе стати союзником ліберальних та соціал-демократичних сил в Європі, тому її успішна трансформація не лише стала б хорошим символом того, що усі програми Заходу щодо України не були марними, а й допомогою в майбутньому. Успіх України – це й успіх тих, хто довгий час їй допомагав, покращення їхнього іміджу в очах своїх виборців, що не дарма стільки панькалися з країною, яку давно російська пропаганда у світі намагається подати як пропащу та відсталу.

Попри популізм, який набирає сил довкола, Україна все ж тримається. Залишається на плаву й певною мірою є острівцем здорового глузду. Особливо шкода, що влада підриває своїми діями, тобто корупцією, довіру світу до перетворень в Україні. На шляху до реформ зроблено, хоча й недостатньо, але багато, тому буде вкрай прикро зупинитися посередині шляху й втратити здобуте. Невідомо, чи колись ще випаде подібний шанс.

Українці давно заслужили на те, щоб зайняти своє місце поміж інших європейських націй, як рівні серед рівних. Проте судять не за бажання, а за виконане. Його, на жаль, поки недостатньо, тому слід використовувати кожну нагоду – поспішати.

Назарій Заноз – політичний оглядач

http://www.radiosvoboda.org/a/28278015.html

Богдан Гордасевич · Тернопільськи педінститут
Автор правий, але як прискорити реформи з таким баластом "совків"? Коменти нижче всі характерні в тому плані: жодної підтримки для реформаторів при владі. Проблема ще в тому, що всі розумні знаходять роботу закордоном, а хто там не потрібен, бо нікчема, - той тут лишається і яко люмпен-пролетарій керує, аж розривається, а що вже критикує безмірно, сам сидячи в лайні. Раби "Совка" все гальмують в Україні, на жаль.

володимир ткачук · Українська сільгосп Академія
Для того, что бы ускорить темп реформ нужно в три шеи гнать всех этих Пець, яйценюхов, турчиновых и иже с ними. Иначе кирдык. Правда они здесь и никогда не собирались жить.

Михаил Польщиков · Kremenchuk
Находящиеся у кормушки пытаются побыть "немножко беременными"- создать видимость реформ и сохранить схемы распила бюджета. Независимо от того куда деньги предназначены, то ли на ремонт дорог, то ли на проведение АТО.А ведь терпение народа не бесконечно! Надо думать, господа, что вы в конце концов хотите предложить Украине, в отличие от "папередников".Снова те же яйца, только вид сбоку?

Nina Volkova · Працює в На пенсии
в "свободное плавание" - без пенсионеров, которые не выживают ...
Богдан Гордасевич · Тернопільськи педінститут
Пенсія така, яку заробили, а що робили поганенько, то і пенсія нікчемна. Хто вам винуватий? Кажете, що розікрали? А чому не впильнували? Хтось за вас повинен був вам догоджати, поки ви по шпаринах ховалися? - дурних немає! Радійте і цьому, що є під час війни, бо за Кучми і війни не було - і пенсії не виплачували роками!

 Конфлікт на Донбасі це  конфлікт не міжнаціональний, а світоглядний та міжцивілізаційний. Їх примирити НЕ МОЖНА. Не можна розглядати діалог зі стороною, яка своєю кінцевою метою бачить твоє знищення. Але давайте подумаймо ось над чим:
- чи могли під час Помаранчевої революції уявити, що можливий "Меморандум Ющенко - Янукович"?  Навіть у страшному сні не могли таке уявити. Але сталася чудодійна зелена метаморфоза.
     Тобто - історія людства надто парадоксальна саме тоді, коли на рівні побутового уявлення не хочуть вчитися на її прикладах та уроках. Адже мало хто замислюється, що майже усі, хто приймав участь у Жовтневому перевороті - були вбиті Сталіним.
     Саме тому не дивина, що Україна часто за столом переговорів (який дочасно ставав святковим) втрачала те, що вигравала під час битви. Яскравий приклад - той самий Богдан Хмельницький. Чиї перемоги не запобігли ганебному для України Андрусівському договорові 1667 року. Коли Польща та Росія переділили Україну навпіл по Дніпру.
     З часів Андрусівського договору 1667 року ми навчилися воювати - але так само навчилися втрачати плоди перемоги за столом переговорів - який завжди надто святковий...     Це до того, що перемога на Південному Сході України - не кінець війні. 
     Що означає затягування  ратифікації  Угоду з ЄС та   відмова приєднатися до НАТО?  Для недурної уважної людини це мусить бути значимі знаки майбутніх складнощів та поразок.
     Але є ще: не поспішили змінити податкову систему і Оксана Продан, член пропорошенківскої фракції "УДАР" говорить, що підприємців все ще "кладуть обличчям на підлогу". Уявляєте?  І це після Революції Гідності?  
     Петро Порошенко НЕ проголосив Росію Путіна агресором, веде перемовини не з США та Англією, а з Францією та Німеччиною, які вмовляють помиритися з сепаратистами, тобто інтервентами!  
     Вибір переговорної сторони яскраво говорить про те, що Порошенко хоче домовитися з Путіним на спільній ідеологічній базі підтримки олігархічної системи влади. Природно, що він жадатиме роззброєння сил революції. 
     Набридло повторюватися: ми маємо Петена Порошенко і він шукає приводів і можливостей увійти у змову, спираючись на дрібних політичних комерсантів Меркель та Олланда і уникаючи Англію та США, які мають іншу думку.  
      Єгор Соболєв зауважує, що про люстрацію вже не йдеться. А це потрібно проводити одночасно з АТО! 
     Олігархічна схема влади начисто виключила проблему люстрації з порядку денного і пішов зворотний процес. Але це те, що хочуть Порошенко та Путін у союзі з Меркель та Олландом. 
      Юлія Тимошенко поки що стримано про це говорить - але МИ повинні про це говорити, не чекаючи її тез. Її поразка на президентських виборах не її провина - бо відсутність історичної мудрості українців, компенсуються надмірним стражданням та героїзмом на революціях.   Взагалі часто героїзм - це намагання залагодити відсутність не те що мудрості, але елементарних навичок логічно міркувати. 
      В цих умовах, чисто ревоюційні, майже "махновські" реалії можна уникнути - якщо лідери "Батьківщини" та "Свободи" візьмуть справу у свої руки. Якщо Турчинов, Яценюк та Аваков переберуть на себе керівництво збройним спротивом Росії  і одночасно люстрацією в Києві.
      Зараз події в Києві, як я вже казав,  не менш важливі, ніж на фронті.
         
Станіслав Овчаренко