хочу сюди!
 

Марта

48 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «досвід»

Всі мої розчарування ©

Всі розчарування в моєму житті відбувались через те, що я ("сам дурак") вигадував сам собі якісь гарні якості в людині, потім швидко і радісно починав вірити в їх справжність і присутність у тієї людини... Потім, коли чекаєш на відповідну поведінку, дії чи виконання накладеної на неї ролі. 

Звісно, такого не відбувається. Людина продовжує бути сама собою, а я маю розбиті мрії, розчаровані сподівання і думку про те, який я дурень, що знову і знову наступаю на ті самі граблі...

Як це лікується, А?

Жила собі дівчинка...

Сонечко

Історія, навіяна побаченим на автобусній зупинці

Жила собі на світі дівчинка. Звичайна дівчинка п’яти рочків, яка полюбляла бавитися, співати, стрибати, малювати, слухати цікаві історії, про які розповідалося в книжечках, що їх мама читала доні увечері надобраніч. Ім’я в дівчинки було незвичайне – Сонечко. Сонечко була жвавою, запальною – як вогник. І дуже впертою та норовливою. Через це вона інколи засмучувала маму та бабусю, не слухаючись їх. Звісно, потім Сонечко просила вибачення, цілувала маму, зазирала в очі і казала: - Мамо – ти моя радість! Я тебе люблю! Сонечкова мама кожного буднього дня вела доню до дитячого садочка - на дитячу роботу, і  бігла на свою дорослу роботу. Бувало, Сонечко залишалась вдома – тоді, коли її носик відмовлявся працювати як слід. Дівчинка чхала, кахикала, і витирала носика щоп’ять хвилин хусточкою. Бабуся допомагала малій приборкувати неслухняних носика та горло, давала солодкий запашний мед, готувала гірке полоскання, крапала бридкі пекучі ліки. Одного дня Сонечко вдвох з бабунею вийшли на прогулянку, і заразом вирішили дещо купити в крамниці. Дорога була недалекою, та в старої бабусі боліли ноги, тому вони з онукою поїхали автобусом. Автобус під’їхав до потрібної зупинки, двері розчинилися. Бабуся, важко піднялась з сидіння, спираючись на поручень і зітхнула. Сонечко зазирнула в бабусині очі, зійшла по сходинках на брівку біля зупинки, і простягнула старенькій свою маленьку тендітну долоньку: - Бабуню, тримайся, я тобі допоможу!!! От так! Молодець, ще один крок!..

Автобус, забравши пасажирів, рушив з місця. Бабуся втерла очі хусточкою, схлипнула і поцілувала Сонечко в рожеву щічку: - Дякую, люба онученько! Мені вже й ніжки не болять!

лютий – листопад 2010 р.

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109299704

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

Життєві уроки.

 Ми живемо на цій землі, щоб вчитися, отримувати уроки від життя. І тому кожна нова людина для нас - це вчитель.  Одні нас вчать страждати... Інші за допомогою образ і принижень вбивають нашу гординю і вчать покірності... Треті навчають любові…  Тому будь-яку людину в нашій долі можна сприймати, як перехожого. Нічого немає вічного. Навіть саме наше життя швидкоплинне і швидко проходить. І потрібно навчитися ні за що в ньому не чіплятися. Прийшло – сприймай як є, відійшло - радій, що це було... Чи хороше, погане – все приносить нам досвід. А досвід буває як позитивний, так і негативний. І з будь-якого ми повинні зробити правильні висновки...

         

Світло і світ

Чи бачив - світ без світла?

Чув - без гармонії мелодію?

Чи зустрічав у натовпі самотніх?

Сліпих зі зрячими очима?

І зрячих, від народження сліпців?

Є хто живий і без любові в серці?

30.10.2009

Copyright © Stepanska Marina (SMG) All rights reserved




 

P.S. Любові, гармонії та світла - для усіх!

P.P.S. Картинки приєднані для створення гарного настрою

Падати чи злітати?

Коли виникає відчуття, що ти падаєш нижче і ніжче, скажи собі впевнено і твердо:

-Я не здаюся! Я не падаю, лише на певний час відступаю, щоб роздивитися все те, що мене турбує і заважає рухатись уперед, ЗДАЛЕКУ. Детально я вже роздивився, тепер подивлюся на проблему в цілому. Настав час перепочити, і набратися сил. Я ВІРЮ, і я ЗМОЖУ.

Він каже їй… вона говорить йому…

Початок розмови тут

(дуже давня історія, майже справжня, трохи видозмінена)

Що я можу дати тобі, окрім свого кохання? Як висловити почуття, які переповнюють мене?..  Що додати, адже словами все сказане і написане?..

Я захоплююсь тобою. Подивись уважно – ми, як дві половинки одного цілого. Ми такі схожі, але дещо відрізняє нас – для того, аби ці половинки співпали, доповнили одна одну і з’єдналися міцно.

Ти кажеш, що твоя особо не варта мого кохання. Не вірю. Невже ти думаєш, що  його можна віддати тому, до кого моє серце байдуже?

 У твоєму виборчому бюлетені претендентів на кохання імен декілька. І моє чи на першому місці в списку?.. В моєму – лише одне ім’я, іншого немає. Навіть не уявляю, кого ще можна додати туди. Тривалі пошуки привели до тебе. Але остання перепона… Ти не даєш шансу навіть на спробу усунути цю перешкоду. Можливо, вона нездоланна. Але як дізнатися, доки не зробити намагання її подолати? 

коротко пишучи, про те, що кажучи просто...

---

криза, от...вирішив на літо кинути курити, але не курити і пити спиртне продовжувати.., не вельми виходить...

Тому під опалу попало і спиртне (вино, пиво, горілка)... отже три дні, хвостів не рахуючи, пройшли... Нічо так, цікаво навіть))) Медитувати захотілось, в езотерику окунутись, що то далі буде?!...

---

Досвідом поділитесь?

Видіння. Сон.

В застиглому нічному небі

Тоненький місяць зблиснув, 

Немов повіка величезна

Напіввідкрила мудре око, 

Що позирало крадькома униз.

         Й туманність не знайома

         Чомусь була на вухо схожа,

         Яким безмежний Всесвіт прислухався

         До всіх думок таємних і подій.

©Степанська Марина (SMG)

Сторінки:
1
2
попередня
наступна