От пишуть щось пнуться, а думати хоч трохи як було б добре і не було б цих парадоксів теперішніх, цього приниження України на всі часи й народи. Може хтось попросити пробачення в народу спроможеться, це буде поступок, проте це питання наступної теми.  А зараз ближче до суті.

От один писака який уникає простих логічних запитань, про джерело інформації  про свій політ бурхливої фантазії та реалістичні спогади подій тих часів, правда фантазерам є чого почерпнути в нквдешній пропаганді. Так от цей суб'єкт    http://blog.i.ua/user/3169528/703138/   "Сп фарс" накрапав (копіював) статтю але без розуміння суті питання, що ж він доказав цією писаниною. 

1. Суб'єкт не розуміє, що шкода від фашизму та комунізму була завдана Україні жахлива і вигороджувати один режим, а списувати все на інших є брехнею. Якщо автор взявся таки за порівняння двох людиноненависницьких режимів, що є невдячною справою на справді, кат він є кат і кращий чи гірший кат може роздумувати тільки раб, але від об'єктивності не слід відходити в жодному випадку.

2. "Немцами, для замены обслуги орудий ПВО в оккупированных странах было поручено провести "добровольный" набор молодежи. Таким образом, практически во всех государствах Европы, занятых германскими войсками, появились свои формирования "помощников ВВС и ПВО". Автор доказує що організація протиповітряної оборони міст є негативним явищем, потрібно було давати нищити людей масово, як звикли комуністи що своїх, що всіх інших.   ППО це захист місцевого населення і нічого поганого в цьому нема, люди не винуваті що відбувається боротьба за світове панування між двома людиноненависницькими режимами. Слід згадати як боялось населення окупованих територій червоних партизан які знаючи про каральні операції німців за підривну діяльність спеціально підставляли місцеве населення тим самим виконуючи наказ розпалювати ненависть до німців за каральні операції, це явно поведінка армії окупантів де нема почуття відповідальності за власний народ. УПА на початку війни роззброювало німців, та повертало місцевому населенню пожитки, а окупантів принижувало самим фактом роззброєння, показуючи силу української армії та те, що не можна безкарно обдирати український народ його є кому захистити, що слід боятись українців, а значить поважати, також вдавалось уникнути нищення рідного населення. Після розуміння неможливості здобуття незалежної України УПА нищило коричневу чуму не гірше за червону.

3. "Весной 1944 г. был поднят вопрос о наборе молодых украинцев в формирования «помощников Люфтваффе». Для увеличения их числа немцы добивались поддержки единственной легальной украинской организации в Генерал - Губернаторстве - Украинского Центрального Комитета (УЦК)." а. Слід просто згадати, що "Люфтваффе" це ВПС і робота там була побутова в основному на віддалених від лінії фронту аеродромах. Так німець звик воювати сам і не кидав старих та неповнолітніх не навчених плавати й стріляти під кулемети противника як робили комуністи, що було рівнозначно вбивству.  б. Німець договорювався як свідчить автор з українським керівництвом, а не як комуністи брав сам все силою, а любі українські уряди фізично винищував. в. Німець платив гроші за роботу спочатку в десять раз менші чим своїм, а потім майже зрівняв оплату праці гастарбайтерів з німецькими працівниками, дозволялось вільно гуляти по місту, почитайте свідчення гастарбайтерів. Комуністи заганяли всіх (чужих чи своїх) на каторгу "гулаг" і витискали за баланду всі соки з людини,   поки вона не загине, фактично малоефективно бо не було технологічних засобів для ефективної праці. Поцікавтесь скільки до війни концентраційних таборів мав гітлер для чужих, що нібито готувався до нападу і мирний коба для своїх, Вас повинно здивувати, що мирні комуністи мали більш чим в десять раз більше концентраційних таборів за нацистів.

4. "От УЦК требовалось оказать помощь и подписать воззвания к украинскому юношеству, подготовленные немцами в рекламных целях. Руководство комитета, не приветствуя привлечения к военной службе несовершеннолетних, выдвинуло встречные требования о строгой  добровольности набора, увеличении возрастного ценза до 16 лет, а  также об опеке над подростками во время прохождения ими службы.Поскольку немцы удовлетворили эти требования лишь частично, ни один из членов УЦК воззвания не подписал." Виявляється з німцями можна було проводити переговори, диктувати їм свою волю, не погоджуватись з ними ТАК І ХОЧЕТЬСЯ ПО КОМУНІСТИЧНОМУ ЗАКРИЧАТИ "ВСЕХ РАССТРЕЛЯТЬ", німці були набагато толерантніші за червону чуму, яка налітала на села як татаромонголи і вимітала з відтіля все чоловіче населення та продукти й інші матеріальні цінності, а потім ще й палили село якщо відступали. 

5. "Официальным руководителем молодежи в германских формированиях ПВО стал известный педагог профессор Т. Билостоцкий . 29 июня 1944 г. во Львов для прощания с родителями из Переворска  прибыло 210 украинских подростков. Под звуки оркестра, по улицам города бодро шагала колонна хорошо обмундированных, с национальными отличиями на униформе юношей. Во время торжественной встречи с родителями прозвучало приветствие губернатора Вехтера, членов ВУ и УЦК." Німці виявляється давали молодь під нагляд висококваліфікованих педагогів, проводився добровільний відбір, дозволялось урочисто попрощатись з батьками, влаштовувались проводи, давали добре обмундирування, вводились спеціальні відзнаки, керівні особи виступали на проводах аж не віриться що все це відбувалось в період війни отакі були нацисти. Комуністи ж як татаро-монголи все експропріювали, нічим не забезпечували, куди там батьків питати, а з керівних органів тільки трійки працювали по ярках.

6. "Сын Р. Шухевича вспоминает: « Я тоже хотел вступить в «помощники», но папа отговорил, сказав, что немцам верить нельзя»."  Головнокомандувач УПА як і вся українська армія негативно сприймала любих загарбників на території України, а от "червона чума" не сприймала як державу Україну, а тільки як власний сировинний додаток.

Основний аргумент адекватності суспільства є добробут і порядок в ньому, то все ж таки який з загарбників України є адекватним європейцем а хто татаро-монголом ?

Хто все ж таки більше шкоди завдав Українському народу? Хто зупинив розвиток українського суспільства на сотню років, хто кинув українців на межу існування, хто навчив їх мислити стереотипами дешевої ковбаси раз на тиждень, хто знищив національну самосвідомість, хто продовжує обкрадати й зараз Україну та руйнувати її майбутнє ?

Я чудово розумію абсурдність запитання але раз його вже підняли то цікаво було б з'ясувати думку українців, хто більше шкоди завдав Україні фашизм чи комунізм ?

Українська земля завжди славилась відважними воїнами, які не раз рятували її від поневолення. Хоч і багато героїв полягло у нерівній боротьбі з окупантами, слава про їхні звитяги буде вічно жити в нашій пам’яті. Українські січові стрільці та воїни Української Повстанської Армії віддали життя за щастя та волю свого народу, окропивши жертовною кров’ю нестримний поступ майбутніх поколінь до незалежності. І в полум’ї тих надій, буремних років та нестямного болю за рідний край загартувалась пісня, вільна, хвилююча та непереможна.

Альбом пісень під назвою «Лента за лентою» у виконанні вокального ансамблю «Орфей» пропонує знайомство з піснями Українських Січових Стрільців та воїнів УПА, що становлять унікальний пласт пісенної лірики часів Першої Світової Війни та 40-50-х років XX століття. Пропоновані пісні в сучасних аранжуваннях є переплетенням мотивів патріотизму, відданості рідній землі та любові до матері, товариша, коханої. Тож бажаю вам відчути жар тих сердець та зігріти їхнім теплом свої.

P.S. Увесь альбом можна послухати та скачати

Багато зараз спогадів про ті буремні часи, як правило однобоких, одних спогади (тих що воювали безпосередньо) чомусь до уваги не беруться, більшість згадують крізь рожеві окуляри пропаганди не стикаючись на справді з реальними подіями. Тому слід висвітлити всіх героїв тих часів. Цікаво, а що має розказувати герой НКВСник ?  

Ох було було, пам'ятаю йдемо в загороджувальному загоні за лінією фронту добиваємо недобитих з батальйону, що в прорив кинули, а тут солдат прямо на мене вискакує я йому: 

Тра-та та та та... Ох і хітриє єті маскавіти інші ідуть до кінця а ці все норовлять, та бувалого нкавеесника не проведеш. Забрав золоті зуби й далі пішли працювати. Ох роки роки, хороші часи були, шкода не всі пам'ятають.

Діяльність органів держбезпеки мала відверто репресивний характер. Уже протягом першого тижня війни, щоб не залишати ніяких "антирадянських елементів, потенційно корисних німцям", вони здійснили масове знищення 15 тис. політичних в'язнів у тюрмах Західної України. Продовження подібних акцій "врегулював" наказ Сталіна № 270 від 16 серпня 1941 р. Під час відступу Червоної Армії за наперед заготовленими списками здійснювалися арешти "неблагонадійних", яким за блискавично сфабрикованими звинуваченнями військові трибунали виносили, як правило, смертні вироки. Тих, хто ухилявся від евакуації, арештовували, запідозрюючи у зраді. Наказом № 227 від 28 липня 1942 р. Сталін санкціонував створення загороджувальних загонів військ НКВС, яким надавалося право розстрілу "у позасудовому порядку".

На початок війни чисельність військ НКВС склала 334 900 чоловік, потім їх чисельність постійно збільшувалась. На 7 березня 1942 чисельність склала 493 379 чоловік, на 2 лютого 1943  — 516 000 чоловік, на 12 березня 1944 — 540 000 чоловік, 01 січня 1946 чисельність НКВС склала 1,9 млн. чоловік. Куди пропали ці герої і не чути їх героїчних подвигів ? 

Саме з цими героями воювало УПА, що підтверджують московські архіви, саме вони могли б розповісти реальну ситуацію, а чомусь мовчать про свої героїчні подвиги, як правило українофоби з жовчу на губах за них кричать "Бандерівці бандити!!!" і не один не сказав хоча б я син нкавеесника мені батько розповідав про свої подвиги, а українофобам не звикати на чорне казати біле. Багато крикунів розвелось після срср але чи могли б вони собі таке дозволити за держави яку відстоюють, якщо б була гідність то кожен б розумів що шкодити державі не можна, шкодити державі а потім плакатись як погано живеться, був б порядок якого вони прагнуть їм би першим рот закрили і не церемонились.

Сумніваюсь що зараз хоч один знайдеться здатний заплатити ту ціну за свої переконання яку сплатили Бандерівці, то ж майте повагу хоча б до незламності і сили духу людей бо самі лиш горлопанити мастаки.

Наша внутрішньо-політична праця скерована на те, щоб дослівно охопити весь загал громадянства, щоб дійти до кожного українця, як причетного, так і непричетного до загального громадського життя, однаково – в рамцях того життя, чи поза ними, і незалежно від них. Найважливіша справа – здобути безпосередній вплив, включити у нашу боротьбу найбільшу і найвартіснішу їх частину. Тому за об'єкт своєї політичної праці беремо всю народню масу. Для нас вона важлива з таких міркувань: по-перше, маса – це збірнота одиниць. Для того, щоб впливати на найбільшу кількість українців одночасно, охоплюємо своїм впливом всю масу. В ній живуть і з неї виростають найцінніші своєю ідейністю, бойовістю і здібностями одиниці тоді, як відповідна акція їх розбудить, дасть їм нагоду і відкриє дорогу, щоб вони виявили себе. Багато таких високоцінних людей живе, можна б сказати, у глухій гущі маси, але про їхні здібності і цінні для політичної праці прикмети не знають ані вони самі, ані ніхто інший. Треба піти в найгустішу масу, на саме дно, щоб до них дійти, і треба відповідної акції, щоб їх покликати. По-друге – нам треба опанувати своїми ідеями, боротьбою і відповідними акціями теж саму масу, як збірну одиницю. Треба втягнути її у політичну дію. Бо вона дає політичному рухові та організації широке опертя. Масовість же надає революційній боротьбі та кожній політичній дії велику розгінну силу та помножує її кількість. У нашій боротьбі маса – це важливий фактор, як збірнота одиниць, її приєднуємо і гуртуємо. І навпаки, з допомогою одиниць охоплюємо й опановуємо масу. Йдемо цими обома шляхами одночасно, а одна праця підсилює другу. Насамперед ми повинні докладно пізнати кожне середовище, серед якого думаємо вести політичну роботу. Не вистачить знати загально характер і прикмети елементів, що в ньому гуртуються, чи загальну психологію маси. Треба вивчати кожне конкретне середовище, зокрема треба пізнати його особливі прикмети. Очевидно, все це приходиться робити вже під час самої діяльности, бо на довгі вступні спостереження і дослідження перед приступленням до праці ми, в нинішніх обставинах, не можемо собі позволити. Пізнати середовище – значить пізнати пересічний його тип, його окремі вияви, відхилення від пересічного, різного роду особливості. Треба пізнати і збагнути людей, спосіб їхнього думання, сприймання і реагування на ті чи інші явища, знати, чим вони живуть, як і що переживають, як ставляться до різних явищ. Насамперед треба поцікавитися їхнім матеріяльним станом, умовами побуту, життя, праці, можливостями влаштувати і поліпшити їхнє життя, їхні умови, потреби і бажання. Для того треба нашим членам входити в життя мас, в усі його вияви. Шукати різних зустрічей з людьми та цікавитися якнайбільшою кількістю їхніх справ. Для того, щоб могти і вміти повести успішну працю для опанування широких мас, треба брати їх такими, якими вони є в дійсності, це значить, також з усіма їхніми хибами і недомаганнями. Підходячи до мас, не слід розраховувати тільки на високовартісні чи вже вироблені елементи і тільки такими займатися, а на інших махнути рукою. При всіх акціях, які розраховані на ширші маси, конечним є пристосовувати свою тактику і цілий підхід до рівня пересічного громадянина, до його зацікавлень, способу думання та його здібностей і готовости йти шляхом політичної боротьби та відповісти вимогам, що їх вона ставить. Тож тактика політичної праці серед широких мас мусить бути нескладна і в кожному відношенні пристосована до політичного рівня даного середовища. Такі вимоги ставить само життя і без цього політична праця, наставлена на широкі маси, є безуспішна, особливо спочатку Якщо б ми переставили всю свою працю на масові рейки, тоді у висліді понизився б її рівень. Але цього не думаємо робити. Подібно, як досі, так і надалі нам треба продовжувати ті всі роди й форми нашої дільности, які розраховані на кращі, передові елементи. Роботу, що має активізувати, притягати, гуртувати, вирощувати й заправляти найкращі передові одиниці з маси, мусимо далі посилювати і не може бути й мови про те, щоб її занедбувати або припинити. Ідеться про поширення нашої діяльности, а не про переставлення її на інші рейки. Маємо зактивізувати й скріпити політичну роботу, призначену для широких мас, не послаблюючи праці, розрахованої на передові, провідні елементи. Ведемо свою внутрішньо-політичну працю кількома шляхами одночасно. Чим вищі вимоги ставимо до середовища, тим вищий політичний рівень даної праці та одночасно тим вужчі її рамці і тим вужчі охоплювані ними кола. Навпаки, чим ширші кола охоплює політична акція, і чим нижчий пересічно рівень її учасників, тим простіший характер даної політичної роботи. Коли масову політичну працю ми пристосовуємо до характеру і рівня широких мас, то робимо це тільки з тактичних міркувань. Насамперед – зміст завжди остається незмінний, міняються лише зовнішні форми й практична постановка роботи. Але і в цьому відношенні не думаємо постійно пристосовуватися до рівня мас. Як тільки в певному середовищі здобудемо ґрунт під ногами, зразу ж починаємо формувати ці маси, підтягаючи їх на вищий рівень та, крок за кроком, починаємо вести їх до цілі. Маючи вплив на масу, починаємо нею кермувати і з стану маси, до якої спочатку нам треба було пристосовувати свою тактику, переводимо її до ролі свідомого, виробленого й активного чинника в нашій політичній боротьбі. При першому погляді на цю справу може здаватися, що за недостатньої кількости людей на цих теренах не зможемо цього робити серед передових елементів, тобто, що будемо примушені братись за одну або за другу працю. Та в дійсності так не мусить бути. Робота широкого, масового характеру, вироблення відповідної методики праці, створення потрібної організаційної апаратури, вишукування правильних шляхів і надання потрібної розгінної сили – все це вимагає спочатку великого вкладу енергії та відставлення поважної кількости людей до праці. Але для продовжування і дальшого поглиблення праці не треба додавати нових сил, навіть не конечно залишати зайнятих на початку. Бо вже в скорому часі початковий вклад сил буде оплачуватися припливом нових розбуджених до активности, сил. У висліді активної праці серед широких мас, до нашої диспозиції стане багато нових людей. Їм можна буде великою мірою доручити менш складні політичні завдання і відтяжити людей з більшим політичним виробленням, дуже потрібних нам сьогодні для відповідальнішої політичної дії. Діяльність серед мас значною мірою вестимуть далі ті нові люди, які виявляться і прийдуть до нас. У висліді активізації мас та здобуття серед них впливу, будемо мати тривкішу й сильнішу позицію у багатьох ділянках громадського життя. Тому, що зміст праці серед широких мас не є інший від змісту нашої політичної праці, яку ми досі вели серед вужчих кіл, доводиться тільки вибрати для неї відповідну форму. Головне завдання – це устійнення змісту, сама ж популяризація готового не важка і не вимагає багато праці. У сучасний момент ми розпоряджаємо таким великим політичним капіталом, що масовою політичною роботою не зменшимо його, а навпаки, збільшимо. Пам'ятаймо далі, що наша боротьба проти гітлерівської Німеччини тепер має велике значення, а з часом буде його втрачати. Якщо цього тепер не використаємо, то з таким трудом здобутий політичний капітал великою мірою розтратимо. Отже, якщо ми не охопимо мас, то вони частинно підуть не з нами, чи частинно навіть проти нас та великою мірою здеморалізуються. А ми потребуємо мас у нашій політичній боротьбі, в тому теж і мас еміґраційних. Ця маловідома стаття Степана Бандери була надрукована під псевдонімом С. Сірий у 1946 році та відкрила собою цикл статей Провідника ОУН (б) у виданні «Визвольна Політика». Стаття є надзвичайно актуальною в двох аспектах – історичному та практичному, оскільки дає низку практичних вказівок щодо роботи з людьми. Стаття додає нових штрихів до портрету С. Бандери, який навіть в описах багатьох його нинішніх прихильників виглядає як мужній, ідейний, патріотичний, але нетолерантний до тих, хто не сповідує націоналістичної ідеології, фанатик, зациклений на праведній ненависті. Саме цього образу дотримуються багато тих, хто сьогодні в Україні називає себе бандерівцями (при цьому дехто з них взяв для своїх організацій емблему та ідеологію нацистів, проти який створена бандерівською ОУН Українська повстанська армія вела збройну боротьбу), а тому показушно вимахують червоно-чорними прапорами та крикливо вип’ячують націоналістичні гасла на акціях іншої спрямованості, де головними мають бути інші речі, та в регіонах чи в середовищах, де ці гасла й кольори не розуміють і не сприймають (ці псевдонаціоналісти також видають за націоналістичні власні новітні, часто відверто нацистські ще й закордонного походження, гасла і терміни, яких ні Бандера, ні бандерівці не вживали). Стаття «Значення широких мас та їх охоплення» показує, що Степан Бандера не був вузькочолим, затиснутим вузькими рамками фанатиком, а, навпаки, адекватно сприймав реальність і був не лише гарним пропагандистом, але й аналітиком, що виробляв ефективний підхід до роботи з людьми, розуміючи, що люди, які не є у своїх поглядах націоналістами чи й взагалі патріотами, не належать через це до ворогів, і що з ними треба працювати іншим чином, ніж з однодумцями, яких достатньо просто мотивувати. Стаття є гарним прикладом, як саме має працювати з народом справжній націоналіст, а не розцяцькований червоно-чорною символікою блазень, якщо справді прагне принести користь Україні, а не егоїстично заявити, що він – особливий.