хочу сюди!
 

ИРИНА

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 45-54 років

Замітки з міткою «українська мова»

Вадиму Колесніченко з побажанням.

Мовне питання, чи існує воно? На мою думку це видумка, брехня! Якесь там колесніченко, з вічною єхидною посмішкою заявило – що, примусове вивчення української мови знижує інтелект до 60%! То не вчіть шановний! Тим паче, в своєму убогому житті босяка ви мабуть ні коли не читали, не розмовляли, та й не спробували вивчити українську мову! Чому? Не тому що вона вам не потрібна, тому що, інтелект і без цього вивчення у вас нижче 60%! Тому що який у нас не президент, але він і той розмовляє українською, навіть убогий до жаху Азаров, не може , але на сміх всім старається розмовляти (якщо це можливо так назвати).

Насильна українізація! Вам не смішно шановний? Та в любому книжковому магазині 90% книг на російській (але ви там не буваєте). Українізація на Україні, то це хіба не природно, ми ж живемо не в Росії, не в Колумбії, то що тут дивного! Якщо народу України 70 років вбивали в голову що мова старшого брата має бути головною, а тепер старший брат нехай розмовляє на своїй мові, а ми будемо розмовляти на мові наших батьків, дідів. Ми маємо свою культуру, свої звичаї, свою мову! Ви робите ці заяви виключно для того, щоб стравити та посіяти смуту між людьми однієї країни, але для нас не має значення на якій ми мові спілкуємось, ми всі громадяни однієї країни. Ми товаришуємо не зважаючи з якої хто області і на які мові ми розмовляємо! Я пишаюсь тим, що можу вільно розмовляти українською мовою, вільно спілкуюсь російською, та читаю книги на двох мовах, і таких як я більшість в нашій країні! Тому інтелект у нас на 60% вище чим у вас.

У вас є прихильники, наприклад наш колега по сайту Александр58, звичайно, не всі люди мають такий  рівень розвитку щоб вивчити дві мови, мені вас шкода.

Українська мова і «русский мир». Рецепти дерусифікації

Українська мова і «русский мир». Рецепти дерусифікації
18 жовтня 2016, 23:51

  (Рубрика «Точка зору»)

Стаття доктора філологічних наук, професора Лариси Масенко «Мовна політика України. Антиукраїнський закон досі чинний» порушує багато гострих питань щодо функціонування державної української мови в Україні.

Авторитетний мовознавець Лариса Масенко робить закономірні висновки:

«Відсутністю державної підтримки української мови скористались представники п’ятої колони… В умовах функціональної нерівноправності двох мов, успадкованої від періоду колоніальної залежності України від Росії, це загрожує витісненням української мови з усіх сфер суспільного життя на більшій частині території країни…

Антиукраїнський Закон Ківалова-Колесніченка досі лишається чинним. І це означає, що й нинішнє керівництво, навіть в умовах розв’язаної Росією війни проти України, не усвідомлює, чи не хоче усвідомити того незаперечного факту, що деукраїнізація мовно-культурного простору прокладає шлях «русскому миру» всередину країни».

На жаль, це в Україні здатні зрозуміти далеко не всі. Доводиться чути, що мова сьогодні – це нібито не основне, а от закінчиться війна з Росією та почне підніматися економіка (а з нею і рівень життя), мовне питання вирішиться ледве не автоматично.

Хоча це є фундаментальною помилкою, на яку українці нині не мають просто права.

Використати мовний досвід Ізраїлю

Так сталося, що дякуючи професії, довелося відвідати чимало країн. Але в жодній із них колишні радянські громадяни не могли жити і працювати, не вивчивши мову країни свого перебування. Адже це просто неможливо.

Декілька років тому мені пощастило побувати в Ізраїлі на курсах для журналістів, які були організовані міністерством закордонних справ цієї країни.

В Ізраїлі вразило звичайно багато чого, але, можливо, найбільше те, що колись майже мертва мова іврит за відносно короткий проміжок історичного часу була повернута у функціональний оббіг єврейського народу.

І якщо на початку проголошення державності Ізраїлю іврит не був рідною мовою для більшості дорослих репатріантів, і її їм доводилося вчити з нуля, то вже своїх дітей ізраїльтяни спочатку вчили івриту, а вже потім іншим мовам.

Хоча важливість вивчення івриту явно усвідомили не всі. Так, у містечку Кфар-Саба під Тель-Авівом довелося поспілкуватися з репатріанткою з російського Біробіджану.

У Біробіджані вона працювала головним бухгалтером якогось великого підприємства, а у Кфар-Сабі спромоглася влаштуватися лише прибиральницею. Чим дуже була незадоволена і вважала це ледве не дискримінацією.

Втім, проблема виявилася дуже простою. Ця репатріантка не змогла (чи не захотіла) вивчити державну мову Ізраїлю – іврит. Бо вважала, що в країні, де значний відсоток російськомовних, це просто непотрібно.

А виявилося, що це зовсім не так. І вона почала задумуватися про повернення назад до Росії, оскільки незнання мови країни свого перебування стало непереборним бар’єром для влаштування в Ізраїлі на пристойну роботу.

В Україні сьогодні усе відбувається з похибкою до навпаки.

Ті, хто не бажають вивчати державну українську мову, з усіх сил намагаються законсервувати ситуацію з російською таким чином, аби з часом проблема вживання української мови відпала взагалі.

Через те, що переважна більшість її носіїв або перейшли на російську мову, або ж були витіснені на маргінеси суспільного життя.

Стан справ ускладнюється ще й тим, що для тих, хто видає себе за українські еліти, споконвічна мова країни їхнього проживання переважно не складає суттєвої цінності.

Рецепти дерусифікації

Аналізуючи шляхи припинення русифікації України, необхідно враховувати також і такий фактор, як мотивації принципово російськомовних ігнорувати українську мову.

Мова може йти не лише про небажання виходити з зони звичного «мовного комфорту» від перебування серед російськомовного оточення, а й про спробу законсервувати подібну аномальну ситуацію, якщо не назавжди, то принаймні на максимально розтягнутий час.

Роблячи перші кроки на шляху до дерусифікації, потрібно передбачити адміністративну відповідальність за ігнорування української мови, або публічне вживання російської мови під час своєї діяльності чиновниками, які перебувають на державній службі.

І ця відповідальність має застосовуватись незалежно від посади та службового рангу того, чи іншого держслужбовця. Що мусить бути чітко і однозначно прописано в українських законах.

Адже і зараз можна подати судовий позов щодо ігнорування державним чиновником української мови.

Але що можна написати у такому позові? Що чиновник порушує статтю 10 Конституції України. Суддя з цим погодиться. А що далі? За якою статтею його притягти до відповідальності?

Тому на напрямку дерусифікації України потрібно було б зробити низку кроків.

Перший: якнайшвидше скасувати, як антиукраїнський, антиконституційний і антидержавний Закон Ківалова-Колесніченка.

Другий: ухвалити новий закон, який би враховував реальні потреби відродження і утвердження української мови як державної. Підключивши до його підготовки провідних мовознавців України.

Третій: в законі «Про функціонування державної української мови в Україні» передбачити адміністративну відповідальність і звільнення з посади, котру вони займають, тих держслужбовців, які продовжуватимуть ігнорувати вживання української мови під час виконання ними службових обов’язків.

Четвертий: законодавчо зобов’язати персонал вишів, шкіл і дитячих садочків викладати і спілкуватися у стінах цих установ виключно українською мовою.

П’ятий: встановити суворий державний контроль над тим, щоб контент передач, які транслюють телебачення і радіо в Україні, був не менше, аніж на 70-80 відсотків україномовним.

Волонтери української мови

Українське громадянське суспільство мусить взяти мовне питання під свій контроль. І діяти так, як це вже було з обороною України.

Потрібно ініціювати волонтерський рух, тепер вже для відновлення природного середовища функціонування української мови.

Для цього потрібно започатковувати нові масові громадянські ініціативи, організувати безкоштовні мовні курси, створювати мовні клуби за інтересами, проводити флешмоби.

Проте українська мова буде популярною лише тоді, коли громадяни України почнуть масово читати українською.

Потрібно зробити так, щоб українська книга сама йшла до свого читача. І поширення українських книжок може стати можливим через створення мережі «Народних бібліотек української книги».

Щоб волонтери української мови поширювали загальнодоступні книжки з цих бібліотек за місцем проживання людей.

Потрібно розгорнути мережі мобільних бібліотек, які б доносили українську книжку до свого масового читача в містах, містечках і селах. Формуючи таким чином цільову масову аудиторію української книги.

Головне – призвичаїти громадян (і особливо молодь) до думки, що зовсім не все одно, якою мовою ви послуговуєтеся під час спілкування.

І що українська мова – це не «бандерівщина» і не сільський провінціалізм, як це намагалася переконати українців колоніальна російська влада в часи СРСР, а самоповага, причетність до свого українського народу і шлях у майбутнє.

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

    Віктор Каспрук – політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2300 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії.

   http://www.radiosvoboda.org/a/28060826.html

У Польщі заборонять українське слово?



В українських ЗМІ майже непоміченою залишилася подія, яка хоч і не має прямого відношення до України, зате безпосередньо стосується українців та журналістської солідарності.

Як повідомив часопис "Наше Слово", керівництво Польського телебачення (TVP) поінформувало своїх глядачів, що припиняє випуск телевізійної програми українською мовою "Теленовини". Згадана програма транслювалася на польському громадському телебаченні з 1995 року та була єдиною загальнопольською програмою, яка розповідала про життя українців у Польщі.

Нагадаємо, що сьогодні у Польщі проживає біля 400 тисяч наших земляків, які становлять одну з найбільших національних меншин. Чимало українців споконвіку проживало в історичних областях Бойківщини, Лемківщини, Підляшшя, Холмщини та Надсяння.

Основна маса українського населення живе розсіяно на західних і особливо північних територіях – в Ольштинському, Гданському, Кошалінському та інших воєводствах. Тут активно діють українські громадські організації. Виходить україномовна газета "Наше Слово", українознавчі факультети відкриті у вищих навчальних закладах.

Іншими словами, українську громаду Польщі позбавлено найбільш популярного засобу комунікації та можливості висвітлювати своє суспільно-культурне життя. Натомість самі поляки втратили можливість через ТБ пізнавати українську культуру, а головне – проблеми, яких у наших земляків у цій країні чимало.

Зважаючи на традиційно складі взаємини між українцями і поляками, причини яких мають глибоке історичне коріння, не важко передбачити, що припинення випуску україномовних "Теленовин" може роз’ятрити "старі рани", та спричинитися до загострення міждержавних українсько-польських взаємин.

До речі, керівництво польського каналу наводить дуже непереконливі аргументи на користь свого дискримінаційного рішення. По-суті, таких лише два: начебто низька популярність програми серед глядачів та висока собівартість випуску "Теленовин".

Такі "аргументи" не витримують жодної критики. Фахівцями підраховано, що від березня цього року в середньому україномовну передачу одноразово дивилося 143 тисяч телеглядачів, що для такої специфічної програми є високим показником.

Програми "Теленовин" неодноразово відзначалися престижними нагородами. Так, у 2001 році "Теленовини" отримали нагороду голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Республіки Польща Юліуша Брауна.

Нагородами та відзнаками відзначено українських журналістів Польщі на Міжнародному фестивалі фільмів для національних меншин "Мій рідний край", що відбувся в Ужгороді у 1999 році та на фестивалі "Разом", який проходив у Ялті в 2002 році.

Що ж стосується необхідності вкладати значні суми у цей телепроект, то хотілося б задати полякам далеко не риторичне запитання: чи варто економити на програмі, від якої значною мірою залежить міжнаціональний спокій і гармонія у стосунках між народами, які добре пам’ятають "волинську різню" та операцію "Вісла"?

Тим часом наші земляки у Польщі б’ють на сполох.

Найбільша громадська організація українців "Об’єднання українців у Польщі"(ОУП) оприлюднила звернення "До української громади у Польщі, членів та прихильників ОУП" у якому, зокрема, зазначається: "Черговий раз під претекстом реформ і браку грошей, керівництво громадського телебачення хоче позбутися з ефіру єдиної програми мовою національної меншини, яка йде на всю країну.

Це не перша спроба – в минулих роках завдяки активності української громади, глядачів та прихильників програми, котрі провели акцію збірки підписів під протестом, вдалось оберегти програму перед закриттям. Як виявляється, не на довго, останні рішення примушують знов просити про Вашу допомогу".

У Польщі розпочалася акція збору підписів під протестом, який планується передати керівництву телеканалу, депутатам Сейму, ЗМІ. При цьому слід зазначити, що збір підписів ведеться не лише серед українців, а й поляків, які розуміють справжню ціну свободи слова.

На закриття "Теленовин" уже відреагувала Комісія національних і етнічних меншин, державна інституція Польщі, назва якої говорить за себе.

Від імені Комісії відповідні листи-звернення надіслано Вітольдові Колодзейському – нинішньому голові Національної ради з питань телебачення і радіомовлення та Пйотрові Фарфалу – голові каналу TVP.

У листах висловлюється занепокоєння з приводу ліквідації передачі та зазначається, що цей факт "призведе до нівелювання надбань і праці багатьох середовищ, завдяки яким права національних і етнічних меншин у Польщі відповідають європейським стандартам".

Також у Сеймі – польському парламенті депутат Мирон Сич започаткував збирання підписів проти зняття з ефіру "Теленовин". Кажуть, що понад 50 його колег з різних політичних фракцій уже підписалися під протестом.

Сьогодні важко спрогнозувати завершення епопеї з українськими "Теленовинами". Та вже можна зробити кілька висновків.

По-перше, медійний скандал загострив реальні проблеми українців у Польщі. Одна з них - забезпечення їхнього права на свободу слова та власну культурну й національну ідентичність. Виявилося, що навіть у країні, яка належить до Європейського Союзу та НАТО, не все гаразд із фундаментальними правами людини.

По-друге, "битва за "Теленовини" стане справжнім випробуванням на політичну й громадську зрілість наших земляків, українських громадських організацій, інших інституцій.

Якщо вони зуміють відстояти свої права, це посилить їхній вплив у країні, яка стала їм Батьківщиною, але не завжди адекватно реагує на їхні культурні та інформаційні запити. І навпаки, втрата одного із потужних інформаційних ресурсів неминуче призведе до втрати авторитету, який так важко і так довго здобувся не одним поколінням українців.

Третє – найголовніше. До цих пір на ситуацію з програмою "Теленовини" не відреагувало Міністерство закордонних справ України. Що може означати мовчання вітчизняного МЗС? Будь-яке пояснення з цього приводу не може бути прийнятним, оскільки воно буде цинічним.

Українцям за кордоном вкотре доводиться покладатися виключно на власні сили.

Богдан Червак, для УП

Українська мова у Росії (сочинські замітки, замітка 1)

Як я і обіцяв у своєму анонсовому пості, я розпочинаю серію заміток, які будуть написані на підставі моїх спостережень, зроблених під час мого тижневого відпочинку у Сочі.

Українці, які відпочивали у Сочі (котрих я бачив у дворі, де жив, та на пляжу) між собою розмовляли переважно українською мовою. Почути це для мене там було великою несподіванкою. При цьому робили вони це неприховуючи від росіян.

Звісно, росіяни по різному реагували, почувши біля себе українську мову: хто – мовчав, хто – дивився косо, а хто – й казав, що наприїхало туди до них багато українців, відпочивають на ЇХНЬОМУ морі, от якби жили в одній державі, то все було б без проблем.

Ми чули ці розмови і продовжували розмовляти рідною мовою. Хай дякують, що ми до них звертаємося ЇХНЬОЮ мовою у ЇХНІХ магазинах, несучи туди НАШІ заробітки.

З мого майданівського блоґу.

Слово

 



Жорстоке слово б'є кинджалом,

А неповажне коле жалом.

Сміття та бруд – брехливе слово,

Смердить - гнила  лайлива мова.





Думки – не пил і не полова;

Змістовне, вчасне, мудре, влучне -

Вслід слово лине, чисте й звучне.

Співаймо хором рідну мову!..






24.01.2012





© Copyright: Марина Степанская, 2012
Свидетельство о публикации №11201250210

Від губернатора Дніпропетровщини вимагають говорити українською



Від голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації Олександра Вілкула вимагають говорити українською мовою під час офіційних заходів.

З такою вимогою виступили представники опозиційних політичних партій – "Нашої України", "Свободи", організації "Просвіта" та інших.

Як тільки глава ОДА почав урочисту промову російською мовою на відкритті Єдиного освітнього центру в Дніпропетровську, представники опозиційних сил розкрили транспаранти з написами "Геть Табачника", "Русіфікації стоп", "Дніпро - серце України" і, перебиваючи голову області, закричали "Ганьба".

"Хоча б на урочистих заходах може губернатор Вілкул говорити державною мовою, тим більше - на відкритті освітнього центру? Він зобов'язаний виконувати закон про мову і Конституції України", - сказав голова Дніпропетровської міської організації партії "Наша Україна" Олександр Соколик.

На відкриття "Єдиного освітянського центру" мав приїхати міністр освіти, науки, молоді та спорту Дмитро Табачник.

За словами представників опозиційних сил, гасла призначалися Табачнику, оскільки вони не розділяють його дії в сфері освіти і вимагають його відставки.

Єдиний освітній центр буде займатися дистанційним навчанням педагогів, організацією курсів для дітей з особливими потребами і проводити онлайн-консультації.

Як повідомлялося, у минулому році меру Миколаєва Володимиру Чайці заборонили виступати російською мовою без перекладу на українську.

ТСН.

Драма націоналістичного реваншу

Сергій ДацюкФілософ

В складні часи надзвичайно руйнівними є прості відповіді на складні питання та прості реакції на ці прості відповіді.

Немає простої відповіді на національну пасіонарність. Це завжди була соціальна енергетика високого рівня. Але ця енергетика не раз заводила країни у безвихідь, якщо публічні інтелектуали та лідери думки пропонували прості рецепти, спираючись на національний егоїзм громадян.

Дискусії про українську мову

Є така народна прикмета для нашої країни: як тільки влада починає втрачати громадську підтримку, в Україні одразу ж починається радикально нещадна дискусія про мову.

Влада та олігархи кожен раз грають націоналістів втемну і завжди переграють, бо дискусія так і не добирається до глибинної суті та до справді вартісних речей.

Механізми цієї мовної маніпуляції в Україні настільки відпрацьовані, що країна влітає в цю дискусію з одного копняка.

Цього разу такого копняка Україні дав Олег Скрипка, заявивши наступне "Люди, які не можуть вивчити українську, мають низький IQ, таким ставлять діагноз "дебілізм". Треба їх відокремити, тому що вони соціально небезпечні, треба створити гетто для них...".

Не те щоб на Олегові Скрипці грали з огляду на його рефлексивність, але емоційно його спровокували на творення негативного мему "мовне гетто".

З формальної точки зору, люди в Україні можуть не вивчати українську мову з різних причин. Причому низький IQ це не найголовніша причина тут. Найбільш суттєва причина цього – упослідженість української мови в колоніальній Україні, якою вона лишалася аж до 2014-го року.

Українську мову донедавна можна було не вивчати, оскільки цивілізаційна орієнтація на Росію зберігалася в значної частини українців і була важливою складовою української політики аж до останнього часу. Вимагати якось відокремлювати людей, значна частина яких саме зараз доволі драматично вирішує для себе питання переходу з російської на українську мову, це означає упосліджувати їх за мовно-етнічною ознакою, тиснути на них, шантажувати їх, тобто чинити з ними так само, як до цього російська імперська політика чинила з українцями.

Як же зробити українську мову конкурентною у висококоннективному цифровому світі?

Нам дійсно потрібна сучасна українська мова, але не замість російської шляхом її заборони, а в культурній постколоніалній конкуренції з нею. Українська мова стала привабливою після революції 2013-2015-го років, тому що пропонувала інноваційні дискурси, яких не пропонувала російська мова.

Лише продовження та посилення інновацій всередині української мови дозволить Україні зберегти цей тренд, наприклад: 1) переклад всіх сучасних кращих зразків літератури українською; 2) творення достатньої кількості серіалів зі складними інтригами та інтелектуальними настановами, щоб уникати трансляції мілітаризованої російської продукції; 3) досягнення диджитальної якості – штучний інтелект Андроїд-пристроїв та айфонів має говорити українською так само, як він зараз говорить російською та іншими мовами світу і т.д.

Водночас націоналістична політика розвитку мови базується на дуже простих процесах – заборонити, відключити, відокремити і т.д. Тобто сама націоналістична політика стає на заваді вільного та конкурентного розвитку мови та культури.

В цьому сенсі націоналістична політика підлягає критиці. Але чи можливо взагалі критикувати українських націоналістів в Україні?

Українські націоналісти дуже схожі на євреїв у своїх реакціях на критику. Лише зроби хоч який критичний натяк – в першому разі будеш антисемітом, в другому разі – українофобом та зрадником.

Глибоко травмовані національні колективні свідомості реагують завжди дуже радикально і грубо на будь-які утиски щодо них, хоча б навіть і символічні.

Нічого не буду говорити про євреїв, а от українцям варто було б розібратися зі своїм комплексом неповноцінності.

Мова ненависті, комунікативна установка на підозру, політика помсти та реваншу – це все ознаки глибоко закоріненого комплексу меншовартості.

Лише здорова індивідуальна психіка може генерувати благородство. Лише здорова колективна свідомість може породжувати гідність та призводити до самозародження шляхетності через її уособлення в новостворюваній еліті.

Слова Олега Скрипки – то лише симптом. Бо Скрипка не грає першу скрипку у ансамблі націоналістів. Нам же потрібно зрозуміти політику націоналістів як таку.

Зрозуміти націоналістів

Щоб критикувати, потрібно спробувати зрозуміти українських націоналістів в нинішній ситуації.

Сьогодні українські націоналісти потерпають не тільки від переживання багаторічного упослідження української мови та культури з боку Росії.

Перш за все, вони ображені через те, що донедавна були єдиними, хто прямо говорив – Росія це ворог, від неї не варто чекати нічого хорошого, з нею потрібно воювати всіма силами. І коли сталася війна, українська громада їх попередження не згадала, а зробила вигляд, що обставина ворожості Росії з'явилася тільки в 2014-му році.

Друга образа українських націоналістів пов'язана з Майданом. Вони складали найбільш пасіонарну частину борців з режимом Кривавого Президента, вони були в перших рядах кривавого протистояння на Майдані. Натомість українська громада партію "Свобода" по суті викинула з Парламенту, а "Правому сектору" не дала жодних політичних преференцій, на які вони заслуговували.

Третя образа українських націоналістів пов'язана з їх участю у війні на Сході України. Вони були серед перших добробатів, які боронили Україну. Натомість влада каналізувала їх пасіонарний захист, нав'язавши Україні Мінські домовленості.

Тобто українські націоналісти ніяких преференцій від революції та війни не отримали, бо українська громада відверто боялася їх домінування в Україні, особливо враховуючи їх безапеляційні настанови на насилля та обмеження.

Причому весь цей набір своїх образ українські націоналісти перетворюють на право вивищувати свою позицію як моральну перевагу. Але що саме з позиції цієї моральної переваги можуть запропонувати?

Вочевидь моральна перевага повинна породжувати конструктивні та позитивні настанови – як розвивати українську мову та культуру, як осучаснювати її, як задавати їй перспективу і створювати найбільш універсальні контексти, щоб мова та культура рухалися в цивілізаційних орієнтаціях та виходили на світовий рівень домагань.

Замість цього українські націоналісти продукують емоційні процеси негативних контекстів – заздрості, зневаги, підозри, ненависті, помсти та реваншу.

Замість політики стратегічного та програмно-проектного гатунку ми отримуємо політику заборони, упослідження незгодних та переслідування інакших. Замість позитивних процесів громадянської єдності в контексті політичної нації, ми отримуємо негативний процес розбрату в контексті етнічної нації. Замість солідарності, ми отримуємо трайбалізм. Замість професійної конкуренції, ми отримуємо кумівство та місництво.

У соціальному плані це може призвести до сумних наслідків, бо така емоційно-настановча позиція веде до націоналістичної диктатури.

Давайте подивимось на сьогодення і на найближчу перспективу та роль українських націоналістів у цьому.

Не дивлячись на Євромайдан та громадянський процес самоорганізації у нетривалій спробі реформ, українська влада уклала олігархічний консенсус задля продовження олігархічного збагачення та започаткувала Мінські домовленості задля збереження олігархічної економіки ціною фрагментації країни і на поталу боягузливим європейцям.

Всередині олігархічного консенсусу олігархи здирництвом продовжили вже після Революції Гідності накопичувати гроші, відбираючи їх у громадян. Всередині Мінських домовленостей влада намагалася зґвалтувати Конституцію, а олігархи почали використовувати процеси контрабанди щодо окупованих по суті територій.

Громада опирається цьому, влаштовуючи блокаду торгівлі окупованих територій та блокаду російських банків. При цьому такий громадянський опір змушує владу рухатися до олігархічної диктатури.

І знову одними з найбільших прибічників блокади торгівлі з окупованим Донбасом стали українські націоналісти. Їх позиція зрозуміла – лишаючись поза Парламентом, вони можуть бути дозволили собі бути ще більш опозиційними, ніж парламентська опозиція.

На загрозу олігархічній диктатурі націоналісти відповідають спробою націоналістичного реваншу і мобілізацією громадського руху під знаменами націоналістів. І націоналістична диктатура в цьому випадку не менш імовірна, ніж олігархічна, бо перша сприймається як альтернатива другій, а відтак як менше зло.

Чому ж так сталося, що українські націоналісти залишилися найбільш пасіонарними сьогодні і мають дуже високий революційний потенціал?

Так вочевидь сталося тому, що учасники Євромайдану втратили революційну пасіонарність. Це відбулося з трьох причин: 1) Асоціація з ЄС відбулася, отже була виконана їх перша вимога на Євромайдані; 2) "Безвіз" скоро вже буде введений, і таким чином буде виконано другу їх вимогу на Євромайдані; 3) Їх участь у спробах реформ призвела до лише до часткових змін, але при цьому і до розчарування, до розколів, до зневіри і т.д. Отже євроінтегратори не мають більше тієї соціальної пасіонарності, яку вони мали Євромайдані.

Зате така соціальна пасіонарність, не зачеплена участю в слабкій реформістській політиці нинішньої влади, є у націоналістів.

І тут перед нами постає масштабна драма нинішньої ситуації.

Новий сплеск революції живиться реалізацією пасіонарної позиції націоналістичних сил. Водночас громадське розчарування контрреволюційним реваншем олігархів і відтак слабка громадянська самоорганізація породжує домінування несолідарних насильницьких способів управління та координації під проводом націоналістів.

Ми постали між дуже поганим вибором – між олігархічною диктатурою та націоналістичною диктатурою.

Якщо на диктаторські устремління нинішньої олігархічної влади українська громада реагує негативно, бо має соціальні компетенції опору олігархічному диктату вже за часів незалежності України, то на диктаторські орієнтації націоналістичного руху українська громада не знає як реагувати. Звідси масштабна дискусія щодо мови насправді означає дискусію щодо визнання чи невизнання негативних емоційно-настановчих орієнтацій націоналістів на реванш шляхом підозри, ненависті та помсти щодо росіян чи принаймні російськомовних.

Найпростішим виходом багатьом українцям здається розв'язати конфлікт між Росією та Україною через переслідування російськомовних всередині України.

Цей нібито найпростіший вихід через націоналістичну диктатуру буде так само руйнівним, як і вихід через олігархічну диктатуру.

Націоналізм та громадянське суспільство

Громадянське суспільство будується на довірчості та солідарності. Націоналісти своєю політикою підозри руйнують громадянське суспільство через знищення довіри. Олігархи через здирництво та політику соціального розмежування руйнують солідарність. Націоналісти і олігархи – розкольники і вороги громадянського суспільства.

Нам, українським громадянам, потрібно глибоко заглянути всередину себе і спитати самих себе про нашу спроможність. Якщо у нас немає достатньо солідарної енергетики, щоб подолати енергію підозри, ненависті та помсти націоналістів, якщо у нас немає достатньо благородної енергетики, щоб подолати здирництво олігархів, тоді потрібно готуватися до диктатури – одних, других чи обидвох разом.

Націоналістична диктатура нічим не краща за олігархічну диктатуру. Хоч вони і різні за походженням, але вони однаково придушують свободу та обмежують права. А найгірше – коли ці дві диктатури об'єднаються у одну.

Нам потрібна принципово інша політика, побудована геть на інших установках.

Проєвропейська пасіонарність з самого початку була сумнівною і споживацькою, тому на неї надалі сподіватися не варто. Націоналістична пасіонарність дуже небезпечна і повинна знаходитися під громадським контролем. Домінуючою має стати громадянська пасіонарність без всякого націоналістичного егоїзму та з орієнтацією на масштабний рівень цивілізаційних та світових домагань.

Позитивні настанови благородства та уникнення негативних орієнтацій націоналістичної помсти та реваншу в колективній комунікації та діяльності дадуть нам змогу створити нову громадянську еліту. Громадянська ідентичність замість націоналістичної породить осмислений і перспективний рух самоорганізації різноманітних громад. Цивілізаційна орієнтація замість європейського підпорядкування дасть нам в перспективі посилення соціальної енергетики. Деолігархізація з позиції громади, а не нації, дозволить започаткувати нову конкуренту економіку без націоналістичних перекосів "свій до свого по своє".

Культурна політика з установкою на іншування, а не на свійність, дозволить знайти місце для іноземців як друзів України. А орієнтація на власні інновації, а не на реформи за чужими зразками, дозволить перейти до самостійного розвитку, на власних засадах, з власними цілями.

Складні запитання, складні відповіді, складні реакції. Замість простих запитань, відповідей та реакцій.

Тільки так можна позитивно здолати як олігархічний реванш, так і націоналістичний реванш.

Джерело

Повністю підтримую автора! Я так не шикарно не сформулюю, але приблизно з цих міркувань пропонував на 10 років взагалі забути про мовне питання.


Чи бувають україномовні сепаратисти?

Чи впливає мова спілкування на наше світосприйняття ?

На мою думку безпосередньо , тому що мова це не тільки засіб спілкування , саме через мову кожна нація висловлює своє бачення світу , те, як вона сприймає навколішнє середовище.

Коли людина починає вивчати іноземні мови , то разом з граматикою та словами вона знайомиться з культурою народу, що є носієм цієї мови.

І частково переймає її.

Чому всі окупанти в першу чергу намагалися знищити мову окупованого народу ? ( я кажу тут не тільки про окупантів України , наприклад англійці майже знищили мову ірландців)

Саме тому що мова - це і є народ , нема мови - немає народу.

Хтось з московських політиків сказав "Россия заканчивается там , где заканчивается русский язик" ,

Ось чому вони так ревно відносяться до мовного питання і при будь-якій нагоді виступають за поширення московської мови.

Ось деякі поради, як вбити в собі москаля :

Практичні поради переходу на українську мову спілкування

1. Обмежуйте присутність російської навколо себе, відмовтеся від усього російськомовного, наскільки це можливо. Дивіться україномовні новини, читайте україномовні книжки, слухайте українську музику. Таким чином набереться не лише пасивний мовний запас, а й справжнє відкриття досі невідомої, неймовірно багатої культури.

2. Пишіть е-мейли друзям лише українською. Знищіть російську розкладку клавіатури – прекрасний спосіб позбутися спокуси перейти на "апщєпанятний язик". Не бійтеся, що російська розкладка коли-небудь знадобиться. Літери "ы" та "э" за потреби можна набрати і за відсутності російської клавіятури (Alt+235, Alt+237). Нагородою за знищену зайву розкладку вам стане швидше перемикання з англійської на кирилицю.

3. Шукайте україномовного спілкування. Почніть з письмового – це легше (бо маєте час на обдумування слів, чого не має, коли говориш у реальному часі). Відвідуйте україномовні форуми.

4. Буде складно почати говорити українською зі знайомими, спершу почніть говорити українською до незнайомих вам людей: у магазині, тролейбусі, на вулиці. Будьте завжди готові відповісти українською на запитання "котра година?", "як пройти?". Прислухайтеся до своєї мови, працюйте над помилками. Спершу ваша мова здаватиметься вам жахливою, дуже важливо не злякатися цього і не думати про те, що подумає про вас інша людина. Вже скоро ви говоритимете плинно.

5. Купіть великий російсько-український, а бажано ще й український тлумачний словник. Спілкуючись щодня ви зустрічатимете багато слів, переклад яких згадаєте не одразу. Не соромтеся користуватися словником.

6. Знайдіть досвідчених україномовних співрозмовників, знайдіть коло україномовного спілкування. Говоріть з українцями. Слухайте їхню мову. Це перші люди, з ким вам буде говорити легко. І не бійтеся, що ви припускатиметеся помилок. Вони все прекрасно розуміють. Багато хто з них колись теж говорив російською, проходив крізь те саме що й ви і пам'ятає себе на вашому місці.

7. Залишився найскладніший і найвідповідальніший крок – починайте принципово говорити українською з російськомовними людьми. Завчасно підготуйтеся до відповіді на численні запитання знайомих, чому це ви раптом заговорили українською. Не бійтеся виглядати ненормальним в їхніх очах. Люди часто називають божевільними усіх, кого не розуміють – їм так легше. Не переймайтеся – ви в даному випадку розумієте більше за них. Нерозуміння старих знайомих з головою компенсується захопленням і повагою незнайомих людей та нових знайомих, які будуть у захваті від краси вашої мови та стійкості позиції.

Вам казали, що нечемно говорити до людини українською, якщо вона з вами говорить російською? Забудьте про чемність. Українська мова буде мертвою, якщо ви будете чемними з усіма. Ви говоритемете українською, щоб вони почули, що українською мовою можна говорити красиво. Більшість відчує сором за те, що не може говорити українською з вами. Це прекрасний привід для них замислитися над питанням своєї національної приналежності.

Марадона вивчає українську



Один із найвидатніших футболістів світу і екс-тренер збірної Аргентини Дієго Армандо Марадона уже взявся за вивчення української мови. Про це повідомили співробітники його штабу, інформує Експрес.ua з посиланням на ЛІГА.net.

Сам Марадона заявив, що навіть якщо не вдасться коли-небудь вивести збірну України на поле в ранзі наставника, ще одна мова інтелігентній людині не завадить. Незалежно від свого рішення, Дієго Марадона планує обов’язково відвідати Євро-2012 як почесний гість – він упевнений, що організатори турніру його запросять.

Pаніше екс-тренер збірної Аргентини отримав пропозицію попрацювати в національній збірній України. На даний момент в.о. головного тренера збірної є Юрій Калитвинцев. Як виконувач обов'язків він керував національною збірною в п’яти товариських матчах 2010 року.

Україна - Ukraine.