хочу сюда!
 

Лиля

35 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «сепаратизм»

Труханов, СБУ та фінансування тероризму в Одесі

Проблема фінансування тероризму в Україні серед громадянського суспільства та колишніх учасників війни стоїть вкрай гостро, тож будь-які новини, в яких держава виступає палким борцем з таким явищем, викликають значний позитивний резонанс.

Наприкінці тижня по всій Україні з подачі СБУ прогриміла вкрай приємна на перший погляд інформація: "СБУ викрила колишнього депутата Одеської міської ради та забудовника в фінансуванні тероризму". Все б нічого, якби не одне АЛЕ.

Починаючи з 2014 року Одеська влада через Одеську міську раду та КП "Одестранспарксервіс" (код ЄДРПОУ 38018133) солідно спонсорує того ж самого "колишнього депутата Одеської міської ради" та його сподвижників, які за сумісництвом є бойовиками терористичної організації "Донецька Народна Республіка".

Почати варто з того, що питанням парковок та стоянок в Одесі завідує Комунальне підприємство "Одестранспарксервіс", яке укладає угоди з операторами стоянок та парковок, внаслідок чого останні мають змогу провадити таку діяльність.

Підприємства та організації, які є операторами стоянок та парковок зобов'язані сплачувати т.з. паркувальний збір розміри якого встановлені Рішенням ОМР від 31.01.2011 року № 281-VI - http://omr.gov.ua/acts/council/32658/. 

Однак, Одеська міська рада в:

- 2014 - http://omr.gov.ua/acts/council/64765/;

- 2015 - http://omr.gov.ua/acts/council/75331/;

- 2016 - http://omr.gov.ua/acts/council/91132/

приймає рішення про надання пільг зі сплати паркувального збору у розмірі в 60 та 90 %. Бенефіціарами вказаних пільг є, зокрема, парковки та стоянки, які підконтрольні колишнім функціонерам партії "Родина" того самого "колишнього депутата Одеської міської ради" Ігоря Маркова:

1. Вадиму Савенко - колишній депутат Одеської обласної ради від партії «Родина»на даний час командир одного з військових підрозділів терористичної організації "ДНР".

Він є одним із засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Вимпел» (код ЄДРПОУ 37223509). Історія вказаного підприємства наступна. У 2015 році на парковку за адресою: м. Одеса, вулиця Комарова, 4а, оператором якої є вказане підприємство та на саме підприємство звернула увагу ГО "Оберіг". Після бурхливої реакції одеської громадськості заступник Одеського міського голови Геннадія Труханова – Андрій Котляр пообіцяв розібратися в ситуації, а вже 09 вересня 2016 року відзвітував, що КП «Одестранспарксервіс» станом на 06 вересня 2016 року не має договірних відносин ні з ТОВ «Група Вимпел», ні з громадянином Савенко Вадимом Анатолійовичем, а парковка за адресою: м. Одеса, вулиця Комарова 4а передана іншому оператору – Фізичній особі-підприємцю Сахневич Сергію Йосиповичу.

Разом із цим, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Сахневич Сергій Йосипович з 01 липня 2010 року є керівником ТОВ «Група Вимпел» та є пов’язаною з керівником партії «Родина» Ігоря Маркова особою.

Після виявлення громадськістю і цього факту, вказана парковка була передана Фізичній особі-підприємцю Матлах Владиславу Євгеновичу, який також пов’язаний з партією «Родина» та Ігорем Марковим через Товариство з обмеженою відповідальністю «Благовест-2011» (код ЄДРПОУ 37548843). Вказане підприємство зареєстроване за адресою: м. Одеса, вулиця Літературна 1-А у житловому комплексі «Білий парус», що належить Ігорю Маркову. За вказаною адресою також зареєстровані – Благодійний фонд Ігоря Маркова, Одеська міська організація партії «Родина», Політична партія «Родина» та ТОВ «Група Вимпел». 

Таким чином, з відома заступника Одеського міського голови – Андрія Котляра, КП «Одестранспарксервіс» залишило вказану парковку у віданні осіб, що безпосередньо пов’язані з терористичними організаціями.

2. Сергію Кушніру - колишньому депутату Одеської міської ради від партії «Родина», керівнику одеської організації партії «Родина» та вірному соратнику Ігоря Маркова (на фото по центру): 

З вказаним діячем пов'язують Підприємство «Альфа-Юг» Благодійного фонду сприяння органам внутрішніх справ м. Одеси «Правопорядок» (код ЄДРПОУ 31768391), яке в 2016 році було оператором 13 стоянок, загальною площею 10710 м2 та Громадську організацію «Автомобілісти м. Одеси і Одеської області» (код ЄДРПОУ 34673418), яка в 2016 році була оператором 21 стоянки, загальною площею 9887 м2.

Засновником БФ сприяння органам внутрішніх справ м. Одеси «Правопорядок» (код ЄДРПОУ 26209766) та ГО «Автомобілісти м. Одеси і Одеської області» є саме Сергій Кушнір.

Крім того, в засновниках БФ сприяння органам внутрішніх справ м. Одеси «Правопорядок» значиться Стефанюк Ліліан Семенович, який за протекцією Ігоря Маркова тривалий час очолював Комунальне підприємство «Парксервіс».

Такими, що пов’язані з партією «Родина» є також і Громадська організація «Приморська районна організація автомобілістів» (код ЄДРПОУ 23991625) через свого керівника – Борисова Олександра Васильовича.

Так, після публікацій журналістських розслідувань, в кінці 2016 року Борисов О.В. став керівником ГО «Автомобілісти м. Одеси та Одеської області» замість вищезгаданого Кушніра С.О. Прізвище Кушніра С.О. 24 січня 2017 року зникло також з інформації про керівництво вищезгаданих підприємства «Альфа-юг» БФ сприяння органам внутрішніх справ «Правопорядок» та 30 січня 2017 року з самого благодійного фонду очевидно з метою приховати зв’язок даних організацій з керівництвом партії «Родина». В свою чергу керівником БФ сприяння органам внутрішніх справ «Правопорядок» стала Заричанська Ірина Миколаївна, яка є його засновником.

Іншим, пов’язаним із партією «Родина» оператором стоянок є Громадська організація «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» (код ЄДРПОУ 05508766), президентом якої тривалий час був вищезгаданий Кушнір С.О., а секретарем – колишній депутат Одеської міської ради від партії «Родина» Самхарадзе Леван Михайлович.

Незважаючи на те, що відповідні матеріали розслідувань неодноразово громадським активістом Олексієм Чорним та журналістом Григорієм Козьмою публікувалися у мережі Інтернет та ЗМІ, а також перед засіданням сесії передавалися безпосередньо депутатам Одеської міської ради, Одеською міською радою все ж таки було прийнято рішення, яким на 2017 рік надано пільгу в 90 % та 60 % відповідно, зокрема і ГО «Автомобілісти м. Одеси та Одеської області» - 22 парковки, Фізичній особі-підприємцю Матлах В.Є. – 2 парковки, Підприємству «Альфа-Юг» Благодійного фонду сприяння органам внутрішніх справ м. Одеси «Правопорядок» - 13 парковок, ГО «Одеська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів» - 30 парковок, ГО «Приморська районна організація автомобілістів» - 3 парковки.

З огляду на все вищевикладене одесит Олег Сімашко ще 26 грудня 2016 року подав до Головного Управління Служби безпеки України в Одеській області заяву про кримінальне правопорушення за ст. 258-5 КК України, однак всупереч вимог ст. 214 КПК України уповноваженими особами ГУ СБУ в Одеській області відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені не були, у зв’язку із чим Сімашко О.В. в порядку ст. 303 КПК України звернувся зі скаргою до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси, який ухвалою від 30 січня 2017 року (справа № 522/25946/16-к) скаргу задовольнив та зобов’язав ГУ СБУ в Одеській області внести до ЄРДР відомості про злочин, викладені Сімашко О.В. в його заяві від 26.12.2016 року.

Однак всупереч вимогам КПК України та Ухвали суду, згідно листа ГУ СБУ в Одеській області від 10.02.2017 року № 65/16/1/785нт вбачається, що відомості по вищевказаній заяві Сімашка О.В. за ст. 258-5 КК України внесено не було, а до ЄРДР (з метою злити справу) внесено відомості за зовсім іншою статтею – ст. 364 КК України, що не відповідає фактам, викладеним у заяві та не підслідна органам СБУ, у зв’язку із чим за постановою прокурора матеріали заяви Сімашка О.В. передано до органів національної поліції, де, забігаючи наперед вказана заява і загубилася.

У подальшому про факти фінансування тероризму за рахунок бюджетних коштів та паркувальний рай для "колишнього депутата Одеської міської ради" повідомляв і народний депутат України Олег Петренко через Верховну Раду України Голові СБУ, шляхом надіслання депутатського запиту.

Трохи пізніше Президент України звільнив тодішнього Голову Одеського Управління С. Батракова, однак, ситуація для "колишнього депутата Одеської міської ради" та його соратників гірше не стала. Навпаки, деякі з них отримали земельні ділянки в довгострокову оренду та продовжують заробляти гроші для терористів на Донбасі.

Принагідно варто було би відзначити, що за всі чотири роки мерства Геннадія Труханова до його бізнес-структур, його оточення або ж до нього самого Служба безпеки України жодного разу не пред'явила ніяких претензій, всіляко виступаючи його "адвокатом", створюючи перешкоди у відкритті кримінальних проваджень за реальними фактами та ігноруючи оперативну обстановку, що неодноразово призводило і призводить до розхитування ситуації в Одесі.

Однак, і по сьогоднішній день Службу безпеки України та її регіональне управління, на жаль, не цікавить той факт, що пов'язані з терористами структури продовжують заробляти мільйони гривень у парковальному бізнесі, отримуючи пільги від Одеської міської ради за сприяння керівництва м. Одеси – Геннадія Труханова та його засупника Андрія Котляра.

Така пасивність коштує міському бюджету десятки мільйонів гривень на рік, а Україна за це кожного дня розплачується людськими життями.

Летальное оружие для Украины: сепаратисты на выход

Долгое время вопрос поставок Украине новейших американских вооружений висел в воздухе. Несмотря на одобрение Конгресса, многочисленные бюрократические проволочки не позволяли нашим воинам получить необходимое для защиты целостности страны вооружение. Однако все же вопрос был решен положительно. По сведениям полученным политическим аналитиком Олегом Пономарем, не раз доказавшим свой высокий профессионализм и удивительную осведомленность, поставки будут проводиться в ближайшее время. Ради обеспечения безопасности, учитывая высокую активность ДРГ противника, афишироваться перемещение вооружений не будет. Кроме того, есть информация не только для оккупантов ОРДЛО, но и сепаратистов других регионов. По информации Пономаря вооруженные силы будут использовать полученное оружие против любых антиукраинских проявлений, нацеленных на подрыв целостности нашей страны.

Теперь понятна истерика венгерских и румынских дипломатов, выяснилось, что Украина для США гораздо важнее, чем обе эти страны вместе взятые, несмотря на их членство в НАТО. Сразу становится понятным и неожиданно для многих принятый закон об образовании, послуживший поводом для недовольства соседей. Наши руководители, после переговоров Порошенко с Трампом, где Петр Алексеевич добился от американского коллеги полной и всесторонней поддержки, начали действовать и выявлять потенциально опасные с точки зрения сепаратизма элементы. Румынская и венгерская диаспоры, поддерживаемые своими правительствами, как и следовало ожидать, оказались пятой колонной и инструментом соседних стран по разрушению Украины. Теперь, с получением поддержки Вашингтона, им остается либо убрать свою агентуру с нашей территории, либо испытать на себе техническое превосходство новой украинской армии.

Что же касается внутренних врагов украинского государства, то на этом фронте по-прежнему ведутся ожесточенные баталии. Под постом Пономаря многочисленные боты развели жесткую дискуссию с угрозами в адрес автора, в результате пост был удален. В украинском интернет-пространстве пока еще обитает довольно большое количество бытовых сепаратистов, впрочем, руки дойдут и до них.

Ідеолог сепаратизму Юрій Андрухович

Андрухович: Якщо переможуть помаранчеві, то Криму й Донбасу треба дати можливість відокремитися 

Мені сниться один сон, що я в засідці на Януковича… Я б не робив цю кляту цілісність якоюсь догмою… Табачнику дуже хочеться заїхати в мармизу… Країну захопили окупанти, а Ющенко про гусочок розказує... 

Автор: Оксана Климончук Політика 15:57, 22 липня 2010  ПРОЧИТАТАНО 10307

Гадаю, не варто ще раз перелічувати всі успіхи й здобутки українського письменника Юрія Андруховича. Він давно посів свою сходинку у світовій і українській літературі. І, сподіваємося, будуть ще й нові звершення. Його твори перекладено на польську, англійську, німецьку, російську, білоруську, угорську, фінську, шведську мови. І це не кінець, адже йому ще тільки п’ятдесят. А кращі слова, як любить повторювати пан Юрій, ще не написані. З Андруховичем ми здебільшого говорили про політичну ситуацію в Україні… З ПРИХОДОМ ЯНУКОВИЧА Я ПОБАЧИВ, ЩО НІБИ Й НЕ ІСНУЄ НІЧОГО, НАПИСАНОГО МНОЮ ДОСІ Пане Юрію, не знала з чого почати розмову, але перед інтерв’ю переглядала ваші «Рекреації» (1990 р.). Там люди запитують Мартофляка (одного з героїв), чи спроможна нинішня Верховна Рада якось змінити на краще нашу ситуацію? Власне, це саме запитання я й адресую вам. Якраз сьогодні з такою ностальгією згадав тодішню Верховну Раду… Це був 90-ий рік... Сьогодні той день, коли та ВР прийняла Декларацію про суверенітет. Коли йшов на зустріч з вами, по телевізору саме показували сюжет про це голосування... Я собі ще подумав: «Боже, яка тоді була прекрасна Верховна Рада, приймала якісь позитивні речі…» Бо те, що зараз, – жахіття. Як на мене, ВР сьогодні – це один з найбільш небезпечних для самого існування Української держави органів. За часів президентства Ющенка це однозначно було найбільше джерело небезпеки для України. А за Януковича до небезпечної ВР додалася ще й Адміністрація президента. Верховна Рада нині просто виконує вказівки адміністрації, тобто з ролі ініціатора перейшла у виконавця знищення державності. На мій погляд, організатор усе-таки небезпечніший, ніж виконавець. Тому пальму першості ВР утратила. Нещодавно Олег Скрипка заявив, що українська мова і все українське – зникають і що мову варто занести до Червоної книги. Ви теж вважаєте, що все українське зникає? Цей месидж з другої половини 80-их років, коли він був озвучений, і досі актуальний. А Олег Скрипка про нього сьогодні ще раз нагадав. Відколи я пишу – упродовж 25 років – прозу, публіцистику, вірші, там усюди можна цей месидж прочитати: ми зникаємо, гинемо, нас нищать. Та оскільки я не плаксій за своєю природою, не нарікаю, а волію сміятися, то, можливо, не всі в моєму писанні цей месидж прочитують. Чому цей рік такий складний для мене? Я зненацька побачив, що наче не існує нічого написаного мною досі, тобто нічого з того, що сказане, нібито й не спрацювало. Ми й далі стоїмо там, де були, коли я починав, – у совку. Треба все починати з першого слова. Але так набридло бути Сізіфом. Це навіть не тому, що Янукович переміг, це взагалі в усьому так. Культурно-суспільна безпам’ятність – найхарактерніша риса цього союзу племен, який називається українським народом. Справа в тому, що, мабуть, народу просто нема. ЯКЩО ПЕРЕМОЖУТЬ ПОМАРАНЧЕВІ, ТО КРИМУ Й ДОНБАСУ ТРЕБА ДАТИ МОЖЛИВІСТЬ ВІДОКРЕМИТИСЯ Якщо його досі нема, то звідки він має взятися, народитися? Та вже, мабуть, не народиться. Нормальні народи народжувалися років сто тому. У нас це по-різному складалося, але переважно не складалося. Звісно, були якісь оптимістичні моменти. Я не виключаю, що вони ще повторяться в нашій історії, та поки що можна констатувати, що Україна сьогодні – союз племен, які розсварені між собою, проте тримаються вкупі на основі певної державної фіскально-репресивної машини. Хоч як парадоксально це звучить, але Україну вкупі тримають матеріальні інтереси Януковича і його оточення. Ніщо інше нас не тримає. Ви десь казали, що виступаєте за від’єднання Криму й Донбасу від України як такої… Ні-ні, не так це все однозначно й прямо… Але: залишаючи шанс для українського майбутнього, треба розглядати цю опцію, якщо ми, звісно, хочемо зберегти шанс. Тобто якщо ще колись станеться таке чудо, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то треба буде дати можливість Кримові й Донбасу відокремитися. Зараз вони цього не зроблять, бо сьогодні їхні сидять при владі в Києві. Але я майже не вірю в те, що помаранчеві коли-небудь прийдуть до влади. Я Б НЕ РОБИВ БИ ЦЮ КЛЯТУ ЦІЛІСНІСТЬ ЯКОЮСЬ ДОГМОЮ А чим Крим і Донбас, на вашу думку, заважають Україні розвиватися? Скажемо так, політично це інша нація. Я вже зараз етнічних моментів не чіпаю, лише політичні. Так от – політично це частина російської нації. Я не хочу сказати, що всі поголовно там такі, але тій українській меншині, яка там є, простіше запропонувати еміграцію сюди, бо вони й так там загнані в кут, постійно переслідувані, не можуть реалізувати жодного проекту. У Донецьку не проходить навіть така річ, як надання університету імені їхнього земляка Василя Стуса. Тобто там апріорі агресивно заблокований будь-який український рух. Він заблокований не внаслідок якихось репресій, а тому що справді цього не хоче тамтешнє населення. Воно чуже Україні. Україна йому чужа й нецікава, щонайменше байдужа. Написи в маршрутках на зразок «Нету денег – плати гривной» зайве свідчать, що там концентрація ментального несприйняття всього, що пов’язане з українською незалежністю. Працювати над цим Київ намагався, починаючи з 1991 року. Це принесло тільки погіршення. А остаточне погіршення принесли останні п’ять років правління Ющенка. Як на мене, ми постійно тішимо себе якоюсь ілюзією територіальної цілісності, якої і так немає. Вона існує сьогодні тільки завдяки тому, що їхній хлопець сидить у Києві на престолі. Тобто одна сьома України робить свій вирішальний внесок у те, як жити країні в цілому. Тому я б не відмовлявся від такого проекту і не робив би взагалі цю кляту цілісність якоюсь догмою. Тобто чого впиратися в те, що насправді нищить нас і губить? Можливо, ці регіони просто неправильно українізовували, чи їх апріорі не можливо українізувати? Що значить «правильно», «неправильно»?.. Жодного разу там не було, скажімо, якихось репресій, тиску. Навпаки – усе, що намагалися застосувати в цих регіонах, робилося через позитив. Але якщо в людей викликає відчуття насильництва, наприклад, український дубляж в кіно… Не те, що їх силоміць заганяють у концтабір і змушують учити українську мову, а просто запрошують у кіно подивитися фільм і заодно помалесеньку навчитися розуміти її. А це викликає в них бажання повстати… Як на мене, правильнішої українізації, ніж через кіно й телебачення, бути не може. Зрештою, тепер і це все зупинено, завдяки їхнім людям у владі і тій політиці, яку вони проводять. Узагалі є відчуття, що найкомпроміснішою постаттю в історії незалежності був Ющенко. Це і був проект на об’єднання Західної і Східної України. Бо він східняк, без радикалізму, насправді людина радянська, але водночас не чужа українськості, за природою україномовний. Та в результаті політичної боротьби з нього зробили націоналістичного монстра, а для донецьких він узагалі став якимось фашистом, нациком. Тобто навіть настільки компромісний, об’єднавчий варіант не спрацював. А Тимошенко могла б бути таким компромісним варіантом? Вона вишиванку носить, косу – теж. Могла б. Але ось програла. Та тут кого не візьми, якщо він провадитиме українську політику, буде перетворений російською пропагандою на фашиста. А взагалі-то, повертаючись до теми від’єднання: я переконую в необхідності чогось цілком неможливого, ніби втратив будь-яке відчуття реальності, правда ж? Я знаю багато людей з аналогічною точкою зору. Кажуть, якби не ці два регіони, ми були б у ЄС і жили краще... Абсолютно! Ці регіони беруть дуже вагому частку в кожному нашому голосуванні. Дві донбаські області надзвичайно густо заселені. Та справа не лише в тому, що вони густо заселені, а й у тому, що вони по-радянському одностайні в голосуванні. Наприклад, у Галичині плюралізм, голоси розкидані між трьома-чотирма політичними силами. Приблизно та сама історія в Криму, що й на Донбасі, тільки ще додаються прямі російські провокації. Ну, і присутність ЧФ до всього – його тамтешній народ дуже любить, значно більше, ніж українських моряків. Я ніколи не підраховував спеціально, але, як кажуть, на око – наш проукраїнський політикум без цих двох регіонів на кожних виборах мав би десь понад сімдесят відсотків. Тобто була б така стійка проукраїнська більшість у парламенті, стійка проукраїнська влада і західний вектор був би поза дискусіями. Ми взагалі зараз дивно виглядаємо у світі. Наприклад, ще рік тому я приблизно два-три рази на місяць отримував замовлення з газет, переважно німецькомовних про те, що тут відбувається. Та починаючи з лютого цього року як відрізало. Таке враження, що всім усе стало зрозуміло і більше нічого нікого не цікавить. Поляки цього року здивували мене… Я мав багато виступів з «Карбідо», часом це були ще літературні вечори. Я багато говорив про політику, нашу ситуацію. І вони були всі шоковані, а я був шокований тим, що вони шоковані, бо нічого не знають і уявляють собі, що в нас усе планомірно розвивається так, як розвивалося. Мабуть, це великий успіх на міжнародній арені сьогоднішньої влади. Вони добилися цілковитої втрати інтересу до України за кордоном. Ніхто не цікавиться і особливо ніхто не дивиться в наш бік. Як це сумно… Це сумно, а також це показник того, у яку погану часову смугу ми вступили. Тут не тільки Янукович як чинник, їх багато: протистояння Росія – США, на якому Росія за всіма статтями переграє цього ідіотичного Обаму. Слово «ідіот» я тут вживаю не як лайку, а швидше як діагноз. Звісно, і сам ЄС, який є зразком подвійних стандартів, нерішучості, лицемірства. Головне прагнення європейського політикуму – нічого не змінювати, законсервувати ситуацію такою, як вона є, тому що вона є непоганою, а може стати гіршою. Тому вони роблять усе, аби нічого не змінювалося. ТАБАЧНИКУ ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ ЗАЇХАТИ В МАРМИЗУ Як, на вашу думку, могло виникнути таке явище, як Д.Табачник в українському суспільстві? Він же навіть не донецький… Очевидно, він з міркувань політичної кон’юнктури пристав до цього табору. Тобто став донецьким «за духом». Мені складно щось говорити про нього, бо особисто його, на щастя, не знаю. Як на мене, він людина психопатичного складу. Він чимось дуже сильно ображений на галичан і тепер із цього реваншу намагається витиснути максимум. Там якась очевидна травма. Це дуже цікавий об`єкт для дослідження якщо не психіатра, то принаймні психоаналітика. Інакше й не знаю, чим пояснити аж такий азарт у руйнуванні всього, що напрацьовували його попередники на цій міністерській посаді. Він був мені часом симпатичний у першій каденції Кучми. Тоді я, наївний, його шанував за те, що він уже інше політичне покоління, людина, яка чудово оволоділа українською... Ні, я не думаю, що з ним варто дискутувати й спілкуватися. Та й не хочу спілкуватися з кимсь, кому мені дуже хочеться просто заїхати в мармизу. НЕ МОЖЕ ПРЕТЕНДУВАТИ НА КРАЩУ ДОЛЮ НАРОД, ЯКИЙ ВОЛІЄ СТОЯТИ РАКОМ НА ГОРОДАХ ЗАМІСТЬ ЧИТАТИ КНИЖКИ Що повинен робити патріот у сьогоднішніх умовах? Їхати звідси. Справжній патріот України повинен відмовитися від патріотизму і спробувати зайнятися собою, стати егоїстом. Це, звичайно, я так гірко жартую. Як тоді бути з наступними поколіннями? А що, ще будуть якісь? Бо я не вірю в те, що будуть якісь наступні покоління українців. Можливо, я трохи перебільшую, не знаю. Гаразд, якщо серйозно... Що повинен робити патріот? Усвідомити, що це не програна битва, як стверджують деякі, а програна війна. Наслідком програної війни є окупація країни. Окупантові слід чинити опір – для початку ненасильницький. Бойкот і саботаж є дуже ефективним методом. Несплата податків – там, де це можливо. Невиконання їхніх розпоряджень. Ну й таке інше... Методів насправді багато. Свою життєву модель я будував ледь не півжиття, ну точно вже упродовж усіх років незалежності. Ця модель принципово зараз нічим не відрізняється від тієї, що я практикував і 10, і 15 років тому: максимальне унезалежнення від держави, звести до мінімуму будь-які контакти з нею і бути автономним у цьому сенсі. Звісно, це передбачає якусь матеріальну незалежність. Тому я не прагну бути людиною багатою. Зате незалежною. Я не кажу, що така позиція єдино правильна. Правильніше взагалі покинути цю країну і це суспільство, тоді звільнитися від усього разом: жахливого телебачення, цієї музики в публічних місцях, від усіх цих «працьовитих, гостинних і таких духовних» людей. Бо ж не може насправді претендувати на кращу долю народ, який воліє стояти раком на городах замість того, щоб читати книжки. Українці насправді жахливо мало читають. Газети наші деградували до неможливого… Куди не глянь, усюди якась гуманітарна катастрофа. І, безумовно, це все вилазить з більшою очевидністю, коли влада ворожа, окупаційна. Знову ж таки, те, що влада така є, - це один з наслідків катастрофи. Є щось таке, як неповторність окремо взятої людини, її єдине пришестя на цей світ, єдине життя. Ось мені перевалило за п’ятдесят, і я думаю, скільки ж можна воювати на цьому українському фронті, скільки можна підживлюватися якимось ілюзіями, що ти своїм писанням щось можеш змінити, що воно комусь потрібне?! У 2004 році все склалося начебто так, що наче справді можеш і справді потрібне, а через п’ять років усе закрилося і стало ще набагато гірше, ніж було доти. Виходить, уся ця моя практика була неправильною. Виходить, правильно буде отримати нарешті свою життєву перемогу не в сенсі проекту «Україна», а в сенсі проекту «я йду геть з України». Які зараз настрої панують в Західній Україні? Люди вступають у Партію регіонів. Мабуть, передусім у зв’язку з наближенням місцевих виборів. Самі подивіться… Захід прийняв сьогоднішню владу, усі звикли. І надалі звикатимуть. Оце звикання до окупанта – найгірше, що з нами нині коїться. Зараз триває тенденція равлика, який ховається. Невдовзі цей равлик сам казатиме, що так правильно, так і повинно бути. КРАЇНУ ЗАХОПИЛИ ОКУПАНТИ, А ЮЩЕНКО ПРО ГУСОЧОК РОЗКАЗУЄ А як ви поясните властивість західняків швидко закохуватися в політиків, а потім швидко розчаровуватися аж до ненависті? Наприклад, як це було з Ющенком. Я це пояснюю позитивно. У мешканців Західної України сам склад мислення багатогранніший. Тобто це навіть на підсвідомому рівні... Тому що сам по собі історичний досвід існування автономних суспільних структур, наприклад, як якась там селянська просвіта, тут багатший і давніший, ніж у решті України. Кажуть, є якась ідеологія Галичини і є ідеологія Донбасу, і вони розривають Україну на дві частини. Ідеологія Донбасу справді є, а ідеології Галичини немає, це така панукраїнська ідеологія, загальноукраїнська. І заради існування державності зі столицею в Києві галичани погоджуються залишатися в тіні, бо вони знають, що апріорі виходець звідси ніколи не стане президентом України. Сам факт походження з Галичини заблокує йому шлях до найвищої влади. Тому знайшли в Сумській області Ющенка. І якби треба було, то і в Донецькій знайшли. Але, як я казав раніше, це все одно не працює, з нього все одно зроблять потім галицького фашиста. Про закоханість і ненависть… Я би не сказав, що була така ненависть до Ющенка. Швидше – панувало велике розчарування і відмова вдруге голосувати за нього. Ненависть була більша в Центрі й на Сході. Як би там не було, а Ющенко в першому турі у Франківській області мав друге місце. У 2004 році голосування за Ющенка сприймалося як вибір між добром і злом. А в 2010-му я пішов у першому турі голосувати за нього, бо він був найменше зло. У другому турі меншим злом уже була Тимошенко, тому я йшов і голосував за неї. До речі, вийшло якесь непорозуміння з публічним зарахуванням мене до противсіхів. Коли давав вам коментар з цього приводу, я в другій частині, як на мене, ясно висловився, що я все одно «зламаюся» і проголосую з Юлію Володимирівну. Різка зміна мого ставлення до Ющенка відбулася між першим і другим туром, коли він ще, будучи президентом, робив усе, щоб переміг Янукович. Це було очевидно до непристойності. Потім ще його інтерв’ю після другого туру, у якому він поділився своїм людським щастям від гусочок, як він у своєму маєтку спостерігає за ними на ставку. Тоді я вже, їй-Богу, розлютився. Бо країну захопили окупанти, а він про гусочок розказує. Ваш песимізм пов`язаний лише з приходом Януковича і компанії до влади? Так, звичайно. У нормальній країні такого б не мало статися, це абсурд. МІНІСТРУ КУЛЬТУРИ ВСЕ ПО ЦИМБАЛАХ Чи знайомі ви з сьогоднішнім міністром культури і туризму? Ні. Знаю, що він колись грав на цимбалах. У мене є друзі з гурту «Гудаки» з Нижнього Селища на Закарпатті. Якось вони були з затяжними гастролями в Європі. Ми з ними перетнулися в Німеччині, вони запитали про новини в Україні. Кажу: «Ну, які новини, у нас уряд новий». Вони: «Слухай, а хто міністр культури». «Кулиняк якийсь», – кажу їм. А вони: «Боже, Міша таки став міністром. Ми ж разом на цимбалах грали»… Так що, мабуть, не помилюся, коли скажу, що сьогоднішньому міністру культури все по цимбалах. Чула багато суперечливих думок про те, повинен чи не повинен митець відчувати діяльність Мінкультури. Як вважаєте ви? Є країни, де чогось такого, як міністерство культури, взагалі не існує, а культура квітне. Проте є й країни, у яких культура квітне і є міністерство культури. Тобто якогось узагальнення тут немає. У моїй голові вже давно не вкладається і ніколи не вкладалося, як одне й те саме відомство може займатися, скажімо, письменниками, балетом, кінематографом, сільськими клубами, народними ремеслами, туризмом. Виходить, якийсь горох з капустою. Та все це було б нічого, якби це була принципово інша культура менеджменту, яка схоплює все на рівні тенденцій і надає їм якийсь рух, динаміку. У нашому ж випадку це не що інше як якась бюрократична, неповоротка машина, що працює лише на власне самовідтворення. Не те, що я вкрай негативно ставлюся до цього міністерства, я просто його не бачу і не знаю, чи можливі якісь відносини з ним… Хоча, ой, даруйте, мушу вкуситися за язик, бо ми з агенцією «АртПоле» подавалися на грант нашого мінкульту в цьому році на підтримку нашого з «Карбідо» туру «Цинамон». Але це ще було при попередньому уряді. При цьому уряді я був би категорично проти… Подавалися ми ще восени, позитивне рішення було прийняте в січні-лютому. Але не було бюджету, лише позитивне рішення. Прийшов новий уряд і це рішення скасував. Тобто така типова риса спадковості української влади. Ще й так сформулювали, мовляв, цей проект не є для нас пріоритетним, усі наші сили спрямовано на святкування Дня Перемоги. Власне, це єдиний у моєму житті контакт з мінкультом, який закінчився так печально-повчально. І слава Богу – я їм, значить, нічого не винен. УСЯ СФЕРА МОЇХ НЕВДАЧ І КЛОПОТІВ – ЦЕ МОЯ РІДНА БАТЬКІВЩИНА: КРАЇНА, НАРОД, ПОЛІТИКА Банальне запитання – що вас надихає сьогодні? Ви якраз пишете нову книжку. Звісно, паралельно з фактором влади існують ще й фактори радості. У житті в мене взагалі дуже багато радості. Я про свої радощі забагато говорю, мабуть, якщо вірити українським забобонам, накликаю на себе щось негативне. Дозвольте, я постукаю по чомусь дерев’яному… Насправді вся сфера моїх невдач і клопотів – це моя рідна батьківщина: країна, народ, політика. Якби я був від цього цілком незалежний, то був би стовідсотково щасливим. А так моя країна на відсотків двадцять усе псує. Чому, власне, я і розмріявся про проект перемоги над нею: видерти її геть із себе й стати стовідсотково щасливим. Книжка про 111 міст, яку я зараз пишу, прийшла мені як задум п’ять років тому. Її каркасом є абетка, а це вже й відповідна структура. Найцікавіше – це водночас і дотримуватись, і порушувати її. Це якраз завдання, яке й надихає, бо кожен день починаю з того, що дивлюся на цей список міст і в довільному порядку обираю місто, про яке мені хочеться писати саме сьогодні. Тобто абетка абеткою, а мої примхи теж важать. Скільки там ще залишається? На цей момент залишається ще 14 міст. Але яких! Львів, Нью-Йорк, Прага… Міста, про які пишете, ви в них обов’язково мусили побувати, пожити? Так. Але не обов’язково пожити. У цій книжці будуть і зовсім коротесенькі тексти, що з’являються як наслідок кількагодинного перебування. Скажімо, я був проїздом у якомусь місті, звідкись кудись пройшовся, і щось трапилося в цей момент. Мабуть, у кінці буде класифікація цього всього: міста, у яких жив, у яких був, у яких бував, у яких побував. Чому саме 111? Коли я вперше сів за підрахунок і склав для себе такий первісний список, він коливався від 107 до 120. Тоді я вибрав 111, як графічно найсимпатичніше число. Інтрига цієї книжки полягає в тому, що я до останнього не знатиму, яка вона вийшла в цілому. МЕНІ СНИТЬСЯ ОДИН СОН – ЩО Я В ЗАСІДЦІ НА ЯНУКОВИЧА Що вас найбільше дратує в людях? Не знаю… Часто собі самому дорікаю якоюсь надмірною м’якістю, нездатністю по-справжньому ненавидіти. Не можу віднайти в собі ресурси, як би я не намагався. Був такий період після виборів президента цього року, коли мені почало снитися одне й те саме, що я снайпер у засідці, який має застрелити президента. І в мене все чудово складається: зручна позиція, усе дуже добре видно, зручна мішень, але я навіть уві сні не знаходив потрібного ресурсу ненависті, аби його застрелити. Яка ваша улюблена патріотична пісня? На першому місці, звичайно, гімн України, а далі – «Червона калина». Мені подобається наш гімн. Оці всі ідіотизми щодо його зміни – це від такого колосального невігластва, яке проявляється буквально в усьому. Хай просто трішки читають історію. До речі, про свого улюбленого Богдана Хмельницького, «Ще не вмерла козацькая мати!» – це бойовий клич, переможний клич, один з улюблених його, Хмельницького, висловів. І це не нагадування про смерть, а якраз її заперечення. Розмовляла Оксана Климончук

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/politics/382762-andruhovich-yakscho-peremojut-pomaranchevi-to-krimu-y-donbasu-treba-dati-mojlivist-vidokremitisya.html

Росіяни усюди можуть устроїти Сепаратизм і приеднання до Расеи-М

Зрозуміло, що росіяни легше захоплюють території, де народ заражений самими росіянами, їх присутністью хоча би у 15%...
.
я вже писав, - де сидить хоча б десяток росіян ( руських) - там вже міна сповільненої дії. Любе місто наприклад, Германії, завтра заволае ( а заволае цей десяток росіян - а як - вчіть технології гібридної війни)))) Путін- абослідуючийпрезидент - введи вайска - русских абижаюттт, ми хотим присаединится к расеи - матушке....
.
.
Небезпека така е у Пів-Европи. І Навіть - у США. русські то усюди залізли
.
.
.
ви просто не розуміете - руські - це як вірус холери...де попало - там і хоче заразити - приеднати цю землю ( де воно осіло і сидить зараз, ці семена віруса) , до Першооснови.
.
Так Було і Буде Завжди

Военнослужащие ЛДНР: боевики, бомжи или пушечное мясо?


Вот уже больше чем три года идет конфликт на Донбассе. И за вот эти последние три года ситуация в регионе кардинально изменилась в худшую сторону. И если ранее желающих вступить в ряды боевиков так называемой ДНР было довольно много, то сейчас военизированные подразделения псевдо-республики довольно часто стыкаются с недостаточным количеством личного состава.

И вот на фоне этого в социальных сетях началась активная агитационная компания по привлечению в ряды боевиков 1 отдельной славянской мотострелковой бригады. При этом указывается возможность привлечения данных людей на боевые позиции. Штука в том, что критериев приема у них нет уже вообще никаких – главное, чтобы были документы и не важно даже какое гражданство. То есть данное подразделение готово принимать в свои ряды прям таки кого попало, не взирая на состояние здоровья и другие моменты. Данный факт навеивает мысли о том, что 1 омсбр это по сути своей «пушечное мясо». Ведь им уже без разницы кого кидать в бой на передовую. Главное, чтобы были люди. А еще важным моментом в данной ситуации выступает то, что за счет подобного личного состава будет довольно легко списать средства. Особенно в случае смерти. Всем уже давно известно про ситуацию с «мертвыми душами» в подразделениях так называемой ДНР.  Ну еще есть конечно определенные условия: не берут алкоголиков и наркоманов. Хотя в конечном итоге из-за нехватки людей все равно возьмут и таких. А подобных вещей как регулярное денежное довольствие, «боевые» и стабильная ротация на самом деле там просто не бывает. А кто поведется на это – тот скорее всего круглый дурак. В принципе на это и идет расчет. В общем если надоело жить – пишите Сенсею.

Стоит заметить, что ситуация в войсках псевдо-республик вообще оставляет желать лучшего. На данный момент — это практически полная бесконтрольность командования над личным составом. И это касается не только ДНР. Так в 7 омсбр 2 АК «НМ ЛНР» в последнее время участились случаи повального злоупотребления личным составом наркотиками и спиртными напитками на фоне чего довольно часто бывают ситуации, когда боевики данного подразделения встревают в драки с гражданским населением.

В результате мы видим практически нереальные условия для нормальной службы. Так в 1 омсбр, 3 омсбр и 5 омсбр 1 АК «МО ДНР» пытаются ужесточить контроль над боевиками включая введение жесткой «дедовщины». На данный момент в данных подразделениях не существует таких понятий как увольнение и есть очень жесткие и ничем не регламентированные «статутные» правила. При этом происходит повальное ущемление старшими командирами своих подчиненных, что довольно часто приводит к стычкам между ними с использованием огнестрельного оружия. В общем «служить» в данных подразделениях даже при всем желании совершенно невозможно, если конечно кому-то не хочется остаться инвалидом до конца своей жизни или же просто не погибнуть как «мясо». При этом даже семьям погибших не выплатят ни копейки и еще пару месяцев будут списывать деньги за счет них.

А тем, кто не верит, стоит обратить свое внимание хотя бы на подобные посты в социальных сетях:

 

В ведомстве Матиоса расцвела коррупция

Схемы Януковича по открытию уголовных дел и посадке неугодных режиму в СИЗО для отжима их денег и собственности продолжают активно процветать и сегодня.


Оппозиция образца 2010-2013 гг. добивалась, чтобы уголовное преследование не становилось способом по отжиму бизнеса и активов и требовала совместно с правозащитниками, чтобы в Уголовно-процессуальный кодекс, который многие юристы называют «УПК имени Портнова» (усиливающего права силовиков), внести ряд изменений.

В частности, оппоненты Януковича активно настаивали на отмене взятия под стражу в качестве меры пресечения при привлечении подозреваемых по делам о хозяйственных (экономических) преступлениях, заменив арест внесением залога.

При экс-президенте использование силовиками такой нормы УПК стало излюбленным способом закрывать оппонентов в СИЗО, после чего «работать» с ними и раскручивать в своих коррупционно-политических целях.

Однако, придя к власти, бывшие оппозиционеры сразу забыли о том, что это было их требование и, прикрываясь праведным гневом, начали открывать сотни дел, добиваясь без веских оснований на начальном этапе следствия «закрывать» фигурантов уголовных производств. Тем не менее, после внесения необходимых сумм, естественно не в бюджет, расследование дел затухало, а многие обвинения разваливались и о «громких» делах забывали.

Такой подход стал эффективным инструментом не только перераспределить награбленное чиновниками режима Януковича, а и для борьбы между командами из представителей новой власти.

Особо изощренным стала возможность без следствия, без решения суда и доказательств закрывать подозреваемых в изоляторы.

В частности, статья 208 УПК однозначно говорит, что человек может быть задержан исключительно только если его поймали в момент совершения преступления или сразу после него, когда потерпевший указывает на подозреваемого, а также если есть обоснованные основания считать, что фигурант «тяжкого или особо тяжкого коррупционного преступления, отнесенного законом к подследственности НАБУ» может убежать с целью скрыться от ответственности.

Таким образом, формально закон создал условия для того, чтобы уголовный подтекст не использовался силовиками как средство по зарабатыванию денег на открытии дел по хозпреступлениям, но гарантировал безопасность общества для преступлений, связанных с насилием.

Но, к сожалению, явные грубые нарушения этих норм происходят сплошь и рядом, превратившись в пиар-акции «борцов с преступностью» и власти вместо реальной борьбы с коррупцией.

Ведь прокуратуре на привлечение подозреваемых к ответственности и для ходатайства о мере пресечения необходимо реальная работа по поиску улик. А наличие улик будет серьезно осложнять задачу по закрытию уголовного дела после того, как подозреваемый человек рассчитается.

Обещанного три года ждать?

Таким образом, на третий год после победы Евромайдана мы видим пока только громкие задержания коррупционеров, после чего практически ни одного дела против задержанных силовики так и не довели до суда, а фигуранты не получили реальных сроков.

Все мы помним показательное задержание генералов ГСЧС прямо на заседании Кабмина. Вероятно, исходя из ст. 208 УПК, экс-премьеру Арсению Яценюку и главе МВД Арсену Авакову виднее, что правительственные заседания – место совершения коррупционных преступлений.

Задержания нардепа Игоря Мосийчука, отстраненного главы ГФС Романа Насирова, «бриллиантовых прокуроров» и десятки других «резонансных» задержаний топ-чиновников в рамках «антикоррупцинионных операций» и бывших представителей власти Януковича так по факту и остались не больше чем показухой и пшиком, а до каких-то успехов в преодолении реальной коррупции в стране это, к сожалению, не привело.

Последним верхом цинизма, правового нигилизма и откровенного беспредела стала нашумевшая пиар-акция военной прокуратуры по незаконному задержанию и насильственной доставке в Киев экс-налоговиков времен экс-президента.

Как результат, вместо обнародования реальных и конкретных доказательств вины фигурантов «коррупционных дел» и привлечения их к ответственности мы видим картинку из сериала «грабь награбленное».

Подходы следствия критикуют как многие украинские правозащитники, так и народные депутаты.

Известная правозащитница, юрист и представитель общественной организации Национальная антикоррупционная армия Марина Помазанова раскритиковала показуху правоохранителей, отмечая, что, «если исходить из фабулы статьи 208 УПК, говорить о причине задержания как совершение преступления, которое якобы совершалось год или более назад, не приходится».

«Им же не инкриминируют преступления, которые совершены вчера или позавчера. Все это – 2015-й, 2014-й и так далее. Значит по этой причине повод отпадает сразу. По этой же причине не подходит и часть вторая этой статьи, потому что непосредственные свидетели или потерпевшие должны были сообщить о правонарушении год, два или три года назад», - пояснила Марина Помазанова.

По ее словам, следствие, внезапно задерживая фигурантов, нарушает их права, «так как задержанные не знают, какой у них статус, являются ли они вообще фигурантами каких-то дел, и у силовиков расчет идет как раз на внезапность, растерянность и что кто-то от страха или еще по каким-то причинам наконец сообщит им информацию, которая может лечь в основу обвинения».

«Потому что если гражданина задерживают на основании, как предписывает УПК, обоснованного подозрения, то в хозяйственных преступлениях такое подозрение означает цифры, имена, даты, названия компаний, банковские и другие документы… Как правило, следствие такими документами не располагает, а просто надеется их выявить как раз таким неожиданным задержанием, обысками в жилищах и офисах. То есть, грубо говоря, силовики выходят на дело практически с голыми руками, надеясь добыть доказательства уже в процессе», - пояснила правозащитница.

Она также добавила, что в итоге таких методов, часть людей вообще оказывается не причастной к инкриминируемому, части людей удается избежать наказания из-за непрофессиональных и неквалифицированных действий силовиков, и «они правосудию наносят больше ущерба, чем приносят пользы».

Комментируя дело экс-налоговиков, г-жа Помазанова добавила, что показательное задержание «это – скорее всего пиар, направленный на устрашение каких-то политических оппонентов… Это однозначно – превышение своих должностных полномочий, нарушение конституционных прав задерживаемых».

Также Марина Помазанова добавила, что ничего общего такие злоупотребления следственных и правоохранительных органов с европейским правосудием не имеют и, кроме того, являются должностным преступлением, совершённым организованной группой, предусмотренным ст. 365 Уголовного кодекса Украины - «Превышение власти работником правоохранительного органа».

Народный депутат Украины из группы «Воля народа» Евгений Рыбчинский в свою очередь подтвердил, что власть не заинтересована отменять «УПК Портнова», используя его нормы для своих политических и других целей.

«В коалиции сейчас две фракции, которые и определяют повестку дня в Верховной Раде, они выносят на обсуждение законы, за которые голосуются. И если не вносится закон (об изменении УПК) – это только потому что власть говорит одно, а делает другое», - сказал он.

Секретарь комитета Рады по вопросам предупреждения и противодействия коррупции добавляет, что «результатом любого правоохранительного и антикоррупционного органа, в данном случае ГПУ, может служить только одно: количество реально возвращенных украденных денег в бюджет Украины». «Я напомню, что в этом году мы заложили в бюджет возвращение средств в 10,5 млрд грн от антикоррупционных расследований. В прошлом году, это было 7,5 млрд грн, но этого и близко не было выполнено, даже минимально. И люди, которые должны реально сесть за решетку», - прокомментировал народный депутат результаты работы ГПУ и других антикоррупционных органов.

Также, по его словам, настоящего обновления прокуратуры новыми качественными кадрами, к сожалению, не произошло.

Кто «рулит» военной прокуратурой и что движет прокурорами

Для большего поминания, во что превратилась военная прокуратура при Матиосе, давайте более детально разберемся, кто руководит военной прокуратурой и делает погоду в сфере борьбы с коррупцией по линии ГПУ. Может вопрос – к профессионализму кадров в верхушке военной прокуратуры и их чистоплотности?!

О «подвигах» и промахах недолюстрированного главного военного прокурора Матиоса СМИ уже неоднократно писали ранее. На днях же активисты движения «Стоп Матиос» сообщили о наличии аудиозаписей, на которых одиозный прокурор без стеснения намекает близким фигурантам одного из последних коррупционных дел «порешать все вопросы за деньги». Это и не удивительно, ведь за военной прокуратурой при Матиосе уже давно тянется шлейф ведомства как «главного решалы страны».

Поэтому более подробнее остановимся на заместителях главного военного прокурора, ведь, как известно, короля играет свита.

Заместителем главного военного прокурора работает 34-летний Дмитрий Борзых. Согласно подданной декларации, за последний год благополучие этого прокурора заметно улучшилось: в его собственности появилась престижная иномарка Toyota Camry с указанной стоимостью 300 тыс. грн. (при его «скромной» годовой зарплате в 378 тыс. грн), от продажи имущества он получил чуть свыше 0,5 млн грн, а наличкой прокурор держит 33 тыс. долларов.  


Тем не менее, ездит прокурор, как сообщили сего соседи, на внедорожнике Mercedes GLS400 стоимостью от 2 млн грн.


Может, эта элитная машина появилась из серии «бабушка подарила», «друг дал покататься», «я – не я, и машина не моя», но общественность давно уже перестала верить в такие оправдания власть имущих. Всё тайное рано или поздно становится явным!

Ранее о том, что прокурор живет не по средствам сообщал фотожурналист Макс Левин, который в ходе судебных заседаний по «делу Власенко», запечатлел ручку Montblanc Thomas Mann у Борзых, стоимостью 1,5 тысяч долларов, и назвал законника в этой связи «перспективным».

Не лишним будет напомнить, что Борзых при Януковиче и генпрокуроре Пшонке работал на должности заместителем прокурора Ленинского района Луганска. Однако после начала российской агрессии на Донбассе молодой «специалист» был переведен в Киев и получил более «хлебные» посты. Сначала он работал в руководстве прокуратуры Голосеевского района столицы, а потом пошел на повышение, став фактически «правой рукой Матиоса».

Надо ли говорить, что по информации ряда блогеров, отчим прокурора, оставшись на оккупированной территории, якобы стал полевым командиром одного из отрядов боевиков «лнр» в Славяносербском районе Луганщины, всячески поддерживая Путина и его агрессию. О чем, в частности свидетельствуют его блоги в интернете. Вот некоторые цитаты из них: «Санкциями нас не испугаешь, если уж слишком «туго» будет, сами начнем жрать красную и черную икру...», «Как приятно испытывать гордость за нашу сильную страну, за то, что даже один Россиянин стоит больше всего мирового сообщества. Спасибо тебе Владимир Владимирович, ты возродил мощь России и Уверенность в нашей правоте!!!» и др.

Ранее СМИ и блогеры сообщали, что Борзых не без содействия Матиоса якобы привлечен к бизнес-схемам в военной прокуратуре в части зарабатывания денег от переквалификации дел против сепаратистов на более мягкие правонарушения, прикрытии коррупционных схем, конвертцентров и контрабанды.

Прокурором отдела военной прокуратуры ГПУ трудится Руслан Андреевич Кравченко выходец из Северодонецка. Согласно его декларации за 2016 год, при скромных прокурорских доходах и официальном отсутствии каких-то активов, в прошлом году прокурор где-то раздобыл наличными 162 тыс. грн.

В подтверждение того факта, что прокурор продолжает улучшать свое материальное положение, а также гнуть линию «донецких», подыгрывает беглому экс-президенту, свидетельствует, например, тот факт, что в рамках скандального дела о госизмене Януковича он публично попался на предоставлении неправдивой информации о местонахождении беглого экс-главы государства.

Еще один молодой прокурор времен Пшонки и Януковича – Денис Чехунов – немного разбавляет эту компанию «донецких»: он начинал свою карьеру в прокурорской системе с должностей в прокуратуре Харьковской области. Но стремления к красивой жизни ему, похоже, тоже не занимать. Согласно декларации прокурора за 2016 год ездит он на козырных иномарках Toyota Land Cruiser, а его жена - на Toyota Camry. В финансовой отчетности Чехунова также указано, что его супруга, занимающаяся бизнесом, пополнила семейный бюджет на 810 тыс. грн, еще 7 млн грн принесла продажа недвижимости, которая была записана на жену прокурора. Сам же Чехунов владеет земельными участками площадью свыше 3 тыс. кв. м и небольшой квартиркой. Наличкой же у прокурора - $73 тыс. и 740 тыс. грн. При этом годовая зарплата Чехунова на должности прокурора составила 336 тыс. грн.

Не лишним будет отметить, что отец Чехунова при Януковиче был депутатом Харьковского облсовета от Партии регионов, а сейчас работает директором коммунального предприятия «Госпром», в сфере деятельности которой - предоставление помещений в аренду. В своей декларации за 2016 год Николай Чехунов указал земельные участки площадью свыше 80 тыс. кв.м, дорогую недвижимость, авто, сотни тысяч долларов и гривен как наличкой, так и на депозитах, доходы от акций и дивиденды.  



Также по информации из открытых источников известно, что двоюродный брат Чехунова – Виталий – в России входит в партию Путина «Единая Россия» и недавно был назначен вице-мэром Белгорода.


Однако самым примечательным персонажем в аппарате военной прокуратуры ряд СМИ называет Сергея Долгополова. Он ранее занимал должность начальника отдела и курировал гособвинение по ряду резонансных экономических преступлений, имея при этом открытый доступ ко всем производствам и информации ГПУ. А с подачи Матиоса 6 июня 2017 года генпрокурор Юрий Луценко назначил Долгополова первым заместителем главного военного прокурора.


Согласно декларации Долгополова, живет он небедно, имея квартиру за 702 тыс. грн, личное машиноместо на парковке стоимость 120 тыс. грн, иномарку Honda CR-V за 326 тыс. грн., наличку в сумме $16,5 тыс. и 14 тыс. грн. Зарплата прокурора составила в прошлом году 431 тыс. грн.

В последнее время помимо коррупционных скандалов, вспыхнувших вокруг «команды Матиоса», Долгополов оскандалился тем, что его тесть до недавнего «работал» на должности судьи в так называемом Верховном суде «днр», а недавно он тоже пошел на повышение, возглавив этот нелегитимный орган оккупантов Донетчины. По словам очевидцев, кроме всего прочего отец Долгополова возглавляет так называемый «трибунал», который «судит» украинских военных-участников АТО. О судьбе ряда военнослужащих, пропавших на Донетчине с начала войны, до сих пор ничего неизвестно. Кто знает, какие «приговоры» приводили в исполнение оккупанты с подачи такого «трибунала» и его главы – тестя украинского прокурора Долгополова.

Это в очередной раз подтверждает тот факт, что сотрудники военной прокуратуры активно поддерживают свои связи с сепаратистами и боевиками и нередко благодаря своим должностям оказывают им содействие, поддержку и, возможно, лоббируют интересы России и Януковича в ГПУ, а также, набравшись опыта по зарабатыванию денег, выросли из «птенцов Пшонки» в настоящих стервятников Матиоса…

Источник

"Угорським питанням" намагаються зірвати євроінтеграцію України


У зв'язку з обговоренням у Верховній раді нових законів про освіту, державною мовою і громадянство в Інтернеті з'явилися проугорські матеріали вельми сумнівного змісту. Наприклад, чергова петиція до Президента з вимогою зупинити утиски угорців в Закарпатті або претензійні виступи угорських діячів  про те, що закарпатські угорці - не сепаратисти, а просто турбуються за свої права. Англомовні вкидання  про те, що Україна - неєвропейська країна, що нехтує елементарними демократичними цінностями. З кожним разом завуальована інформаційна кампанія на підтримку угорської автономії на Закарпатті набуває все більшого розмаху, стаючи схожою на цілеспрямовану протидію євроінтеграції України.

При цьому незрозуміло, чому через невдоволення 150 тис. угорців України повинна за щось виправдовуватися? Хто їм дав право регулярно порушувати українські закони? Складаючи всього 12% населення Закарпаття, угорці справно псують репутацію України. Вони створили в Берегівському районі "державу в державі" і де-факто оголосили війну патріотам. Постійним претензіям на адресу Києва з боку "Партії угорців України" та угорського "Йоббіка" не видно межі. Угорський прем'єр Віктор Орбан, по суті, публічно відмовляє Порошенко в праві проведення самостійної національної політики і дискредитує Україну в очах ЄС. Навіть події на Донбасі, де за цілісність країни загинули тисячі українців, не спонукали мадярів проявити тактовність і забути про свої безглузді вимоги.

У відповідь на претензії влади Угорщини Порошенко неодноразово намагався виправдовуватися, роздаючи свідомо нездійсненні обіцянки закарпатським угорцям. Але ця тактика лише погіршила ситуацію. Мадярів в Україні живе в рази менше, ніж в Румунії, Словаччині чи Сербії, і ми не зобов'язані їм надавати такі ж права, як в інших країнах. Найкращий вихід з положення - назавжди забути про угорські проблеми. Ніякої автономії, ніяких винятків для угорської мови, ніякої поблажливості до власників подвійного громадянства. Для всіх незадоволених Україною мадярів - кордон завжди відкритий. Нехай Орбан в Угорщині про них піклується, а на території Закарпаття будуть діяти тільки українські закони і освітні стандарти. Якщо угорці хочуть представництва у Верховній Раді і місцевих органах влади, нехай домагаються цього на загальних підставах, а не випрошують особливі мандати. Всі історичні спекуляції угорських діячів і політиків повинні розглядатися СБУ як спроба дестабілізації політичної ситуації і прояв сепаратизму. В крайньому випадку, переселити або асимілювати 150 тис. угорців - це не проблема, зате приводів для політичного шантажу України з боку Угорщини та ЄС відразу стане менше. До речі, основна вимога Євросоюзу - прозора судова і правоохоронна системи. Так ось, мадяри в цьому сенсі створюють великі проблеми, адже вони провокують корупцію, заважають реалізації численних реформ в сфері освіти, національної та міграційної політики, займаються тіньовою економікою та контрабандою. Більш того, більшість тиражованих історій про утиски угорців складаються в спробі уникнути покарання за конкретні злочини за допомогою політичних гасел. Тому якраз Україна повинна поставити ЄС до відома про суперечну нормам міжнародного права діяльність Угорщини, що провокує сепаратизм в Закарпатті.

Таким чином, нова хвиля угорської істерії не має під собою жодного підґрунтя. Поряд з небезпекою зриву євроінтеграції, шалена брехня про утиски угорців і заклопотаність європейських правозахисників національною проблемою в Закарпатті можуть змусити Порошенко піти на поступки Угорщині та ЄС і змінити під "національні меншини" законодавство, що в подальшому поставить під загрозу національну безпеку і територіальну цілісність України.

Побег или обмен?

Ефремова подвезли поближе к его вотчине - в Луганскую область. 



Что будет дальше, как думаете?

46%, 6 голосов

31%, 4 голоса

15%, 2 голоса

8%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Сепаратисты.

25 лет назад, 8 декабря 1991 года были подписаны Беловежские соглашения.





Дехто знав...



Цікаво, а хтось ще передбачав у 2008 одночасно анексію Криму та окупацію Донбасу?
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
14
предыдущая
следующая