хочу сюда!
 

Алинка

27 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 24-37 лет

Заметки с меткой «мовне питання»

Языковая сегрегация и свинство Порошенко

Порошенко, зная, что проиграл президентские выборы, подписал закон «Об обеспечении функционирования украинского языка как государственного». В апреле его приняла Верховная Рада, а в мае его подписали Порошенко и спикер парламента Парубий.


Справка из ВИКИПЕДИИ: "Сегрегация (позднелат. segregatio - отделение, обособление, удаление, разделение) — политика принудительного разделения социумов. Обычно упоминается как одна из форм религиозной и расовой дискриминации (отделение группы по расовому или этническому признаку). Различается сегрегация де-юре и де-факто. Практически исчезла после успехов, достигнутых движением за права человека во второй половине XX века и ныне встречается крайне редко. Однако в большинстве стран, где некогда существовала административная сегрегация, она до сих пор может существовать де-факто".


Закон о языке является дискриминационным по отношению к огромному количеству граждан Украины. Сколько процентов населения разговаривает на русском языке? 10%, 20% 30%?.. Точных данных не существует, потому что власти попросту невыгодно освещать этот вопрос.

Сам Порошенко дома говорит на русском, многие депутаты Верховной Рады являются русскоязычными, но все они проголосовали «за». Мало того, что языковой закон ущемляет права человека, так он ещё подливает масла в огонь конфликт на Донбассе. Языковая сегрегация — эта свинья, которую Порошенко и депутаты подложили украинскому обществу. Сегодня любое разделение народа Украины (по языковому принципу или по какому-либо другому) опасно для суверенитета.

Новый президент Зеленский, который так же является русскоязычным (!), получив квоту в парламенте, должен отменить языковой закон ради благополучия и мира в Украине!

С точки зрения либертарианства, да и вообще ценностей XXI века, язык существует для человека, а не человек для языка.

 

Канада (2 официальных государственных языка — английский и французский), Финляндия (2 официальных государственных языка — финский, шведский, и 1 региональный), Дания (в Гренландии приняты для официального использования 2 языка — гренландский и датский, на Фарерах также 2 языка — фарерский и датский), Люксембург (3 официальных языка — люксембургский, французский, немецкий), Испания (в нескольких автономных сообществах принято по 2 официальных языка), Кипр (2 официальных языка — греческий, турецкий), Мальта (2 официальных языка — мальтийский, английский), Ирландия (2 официальных языка — ирландский и английский), Белоруссия (2 официальных государственных языка — русский и белорусский), Сингапур (4 официальных государственных языка), Индия (в разных штатах закреплены дополнительные официальные языки). Многоязычие также принято в ряде африканских стран. В ЮАР, например, 11 официальных государственных языков.


Wikipedia:



 

Языковой закон, принятый в Украине, напоминает закон о расовой сегрегации США, против которого боролся Мартин Лютер Кинг. Чернокожему населению запрещалось учиться в тех же учебных заведениях, что и белокожие американцы, ездить с ними на одном общественном транспорте, посещать те же рестораны, кинотеатры, останавливаться в тех же мотелях и т.д. Украинцы, воспитанные на русском языке, подвергнутся языковой сегрегации, их ограничили в правах, а в СМИ это подаётся как «перемога» и большое достижение.

Возродить культуру насильственными методами невозможно. Культура и язык — это живые процессы, которые постоянно меняются, подчиняясь естественным и экономическим законам, а не юридическим. Именно поэтому самым популярным языком в мире, языком интернета и софта, является английский.

 

К ЧЕМУ ПРИВЕДЁТ ЗАКОН О ЯЗЫКОВОЙ СЕГРЕГАЦИИ?

К усилению раскола между разными культурными группами Украины. Часть населения начнёт сопротивляться, другая часть будет их подавлять. А Порошенко с Парубиём запомнятся как президент и спикер, из-за чьего свинства в Украине разгорелся языковой конфликт. Если только Зеленский не отменит этот дискриминационный, отсталый закон как политическое недоразумение.


Balashov.com.ua


Як нам дерусифікувати українську абетку

Чочу одразу всіх заспокоїти - тут не йдеться про скасування літер чи запровадження нових. І з наявним складом української абетки можна і слід провести влучну оптимізацію.
Іноземцям впадає увічі невідповідність: в російській мові літери И, Й позначають дуже близькі звкуи, а в українській - дуже віддалені. Надалі так тривати не може, адже ми живемо в добу знищення комплексу меншовартості...
Отже, які тут будуть пропозиції:
Позначати літерою Й вельми поширене в українській мові поєднання звуків ий - прйнятй, прймальнй, вйнятй, вймальнй, шйнй, мйнй, нічйнй... (в усіх слов'янських мовах пишуть: -sky, -ski,  - так і нам треба писати: -ськй  -цькй -зькй: українськй, англійськй, японськй, словацькй, празькй...)
Сполучення ЙО передавати поєднанням  ЇО - їого,  їому, підїомнй, курїозні непавільїонні зїомки серїозного сеньїора мультимільїонера...
Перед приголосними замінити Й на І - маідан, маістер, заівй, краіній, пристоінй... Українська мова це дозволяє, адже ніколи не сплутаєш слова проіде і проїде - такй закон української фонетики. Після голосної звук І завжди  їотованй.
Сполуччення ІЙ, ЇЙ залишити без змін, вважаючи що звук І тут відіграє роль м'якого знаку - своїй такій коханій...
Й в ролі єднального сполучника залишити без змін  - мова й час...
Й на початку слова залишити  без змін - йде, йдеться, ймення...
Апостроф перед Ї ніколи не ставимо - соловїні зїзди на подніпровї... Ця літера завжди містить  приголоснй звук.

Драма націоналістичного реваншу

Сергій ДацюкФілософ

В складні часи надзвичайно руйнівними є прості відповіді на складні питання та прості реакції на ці прості відповіді.

Немає простої відповіді на національну пасіонарність. Це завжди була соціальна енергетика високого рівня. Але ця енергетика не раз заводила країни у безвихідь, якщо публічні інтелектуали та лідери думки пропонували прості рецепти, спираючись на національний егоїзм громадян.

Дискусії про українську мову

Є така народна прикмета для нашої країни: як тільки влада починає втрачати громадську підтримку, в Україні одразу ж починається радикально нещадна дискусія про мову.

Влада та олігархи кожен раз грають націоналістів втемну і завжди переграють, бо дискусія так і не добирається до глибинної суті та до справді вартісних речей.

Механізми цієї мовної маніпуляції в Україні настільки відпрацьовані, що країна влітає в цю дискусію з одного копняка.

Цього разу такого копняка Україні дав Олег Скрипка, заявивши наступне "Люди, які не можуть вивчити українську, мають низький IQ, таким ставлять діагноз "дебілізм". Треба їх відокремити, тому що вони соціально небезпечні, треба створити гетто для них...".

Не те щоб на Олегові Скрипці грали з огляду на його рефлексивність, але емоційно його спровокували на творення негативного мему "мовне гетто".

З формальної точки зору, люди в Україні можуть не вивчати українську мову з різних причин. Причому низький IQ це не найголовніша причина тут. Найбільш суттєва причина цього – упослідженість української мови в колоніальній Україні, якою вона лишалася аж до 2014-го року.

Українську мову донедавна можна було не вивчати, оскільки цивілізаційна орієнтація на Росію зберігалася в значної частини українців і була важливою складовою української політики аж до останнього часу. Вимагати якось відокремлювати людей, значна частина яких саме зараз доволі драматично вирішує для себе питання переходу з російської на українську мову, це означає упосліджувати їх за мовно-етнічною ознакою, тиснути на них, шантажувати їх, тобто чинити з ними так само, як до цього російська імперська політика чинила з українцями.

Як же зробити українську мову конкурентною у висококоннективному цифровому світі?

Нам дійсно потрібна сучасна українська мова, але не замість російської шляхом її заборони, а в культурній постколоніалній конкуренції з нею. Українська мова стала привабливою після революції 2013-2015-го років, тому що пропонувала інноваційні дискурси, яких не пропонувала російська мова.

Лише продовження та посилення інновацій всередині української мови дозволить Україні зберегти цей тренд, наприклад: 1) переклад всіх сучасних кращих зразків літератури українською; 2) творення достатньої кількості серіалів зі складними інтригами та інтелектуальними настановами, щоб уникати трансляції мілітаризованої російської продукції; 3) досягнення диджитальної якості – штучний інтелект Андроїд-пристроїв та айфонів має говорити українською так само, як він зараз говорить російською та іншими мовами світу і т.д.

Водночас націоналістична політика розвитку мови базується на дуже простих процесах – заборонити, відключити, відокремити і т.д. Тобто сама націоналістична політика стає на заваді вільного та конкурентного розвитку мови та культури.

В цьому сенсі націоналістична політика підлягає критиці. Але чи можливо взагалі критикувати українських націоналістів в Україні?

Українські націоналісти дуже схожі на євреїв у своїх реакціях на критику. Лише зроби хоч який критичний натяк – в першому разі будеш антисемітом, в другому разі – українофобом та зрадником.

Глибоко травмовані національні колективні свідомості реагують завжди дуже радикально і грубо на будь-які утиски щодо них, хоча б навіть і символічні.

Нічого не буду говорити про євреїв, а от українцям варто було б розібратися зі своїм комплексом неповноцінності.

Мова ненависті, комунікативна установка на підозру, політика помсти та реваншу – це все ознаки глибоко закоріненого комплексу меншовартості.

Лише здорова індивідуальна психіка може генерувати благородство. Лише здорова колективна свідомість може породжувати гідність та призводити до самозародження шляхетності через її уособлення в новостворюваній еліті.

Слова Олега Скрипки – то лише симптом. Бо Скрипка не грає першу скрипку у ансамблі націоналістів. Нам же потрібно зрозуміти політику націоналістів як таку.

Зрозуміти націоналістів

Щоб критикувати, потрібно спробувати зрозуміти українських націоналістів в нинішній ситуації.

Сьогодні українські націоналісти потерпають не тільки від переживання багаторічного упослідження української мови та культури з боку Росії.

Перш за все, вони ображені через те, що донедавна були єдиними, хто прямо говорив – Росія це ворог, від неї не варто чекати нічого хорошого, з нею потрібно воювати всіма силами. І коли сталася війна, українська громада їх попередження не згадала, а зробила вигляд, що обставина ворожості Росії з'явилася тільки в 2014-му році.

Друга образа українських націоналістів пов'язана з Майданом. Вони складали найбільш пасіонарну частину борців з режимом Кривавого Президента, вони були в перших рядах кривавого протистояння на Майдані. Натомість українська громада партію "Свобода" по суті викинула з Парламенту, а "Правому сектору" не дала жодних політичних преференцій, на які вони заслуговували.

Третя образа українських націоналістів пов'язана з їх участю у війні на Сході України. Вони були серед перших добробатів, які боронили Україну. Натомість влада каналізувала їх пасіонарний захист, нав'язавши Україні Мінські домовленості.

Тобто українські націоналісти ніяких преференцій від революції та війни не отримали, бо українська громада відверто боялася їх домінування в Україні, особливо враховуючи їх безапеляційні настанови на насилля та обмеження.

Причому весь цей набір своїх образ українські націоналісти перетворюють на право вивищувати свою позицію як моральну перевагу. Але що саме з позиції цієї моральної переваги можуть запропонувати?

Вочевидь моральна перевага повинна породжувати конструктивні та позитивні настанови – як розвивати українську мову та культуру, як осучаснювати її, як задавати їй перспективу і створювати найбільш універсальні контексти, щоб мова та культура рухалися в цивілізаційних орієнтаціях та виходили на світовий рівень домагань.

Замість цього українські націоналісти продукують емоційні процеси негативних контекстів – заздрості, зневаги, підозри, ненависті, помсти та реваншу.

Замість політики стратегічного та програмно-проектного гатунку ми отримуємо політику заборони, упослідження незгодних та переслідування інакших. Замість позитивних процесів громадянської єдності в контексті політичної нації, ми отримуємо негативний процес розбрату в контексті етнічної нації. Замість солідарності, ми отримуємо трайбалізм. Замість професійної конкуренції, ми отримуємо кумівство та місництво.

У соціальному плані це може призвести до сумних наслідків, бо така емоційно-настановча позиція веде до націоналістичної диктатури.

Давайте подивимось на сьогодення і на найближчу перспективу та роль українських націоналістів у цьому.

Не дивлячись на Євромайдан та громадянський процес самоорганізації у нетривалій спробі реформ, українська влада уклала олігархічний консенсус задля продовження олігархічного збагачення та започаткувала Мінські домовленості задля збереження олігархічної економіки ціною фрагментації країни і на поталу боягузливим європейцям.

Всередині олігархічного консенсусу олігархи здирництвом продовжили вже після Революції Гідності накопичувати гроші, відбираючи їх у громадян. Всередині Мінських домовленостей влада намагалася зґвалтувати Конституцію, а олігархи почали використовувати процеси контрабанди щодо окупованих по суті територій.

Громада опирається цьому, влаштовуючи блокаду торгівлі окупованих територій та блокаду російських банків. При цьому такий громадянський опір змушує владу рухатися до олігархічної диктатури.

І знову одними з найбільших прибічників блокади торгівлі з окупованим Донбасом стали українські націоналісти. Їх позиція зрозуміла – лишаючись поза Парламентом, вони можуть бути дозволили собі бути ще більш опозиційними, ніж парламентська опозиція.

На загрозу олігархічній диктатурі націоналісти відповідають спробою націоналістичного реваншу і мобілізацією громадського руху під знаменами націоналістів. І націоналістична диктатура в цьому випадку не менш імовірна, ніж олігархічна, бо перша сприймається як альтернатива другій, а відтак як менше зло.

Чому ж так сталося, що українські націоналісти залишилися найбільш пасіонарними сьогодні і мають дуже високий революційний потенціал?

Так вочевидь сталося тому, що учасники Євромайдану втратили революційну пасіонарність. Це відбулося з трьох причин: 1) Асоціація з ЄС відбулася, отже була виконана їх перша вимога на Євромайдані; 2) "Безвіз" скоро вже буде введений, і таким чином буде виконано другу їх вимогу на Євромайдані; 3) Їх участь у спробах реформ призвела до лише до часткових змін, але при цьому і до розчарування, до розколів, до зневіри і т.д. Отже євроінтегратори не мають більше тієї соціальної пасіонарності, яку вони мали Євромайдані.

Зате така соціальна пасіонарність, не зачеплена участю в слабкій реформістській політиці нинішньої влади, є у націоналістів.

І тут перед нами постає масштабна драма нинішньої ситуації.

Новий сплеск революції живиться реалізацією пасіонарної позиції націоналістичних сил. Водночас громадське розчарування контрреволюційним реваншем олігархів і відтак слабка громадянська самоорганізація породжує домінування несолідарних насильницьких способів управління та координації під проводом націоналістів.

Ми постали між дуже поганим вибором – між олігархічною диктатурою та націоналістичною диктатурою.

Якщо на диктаторські устремління нинішньої олігархічної влади українська громада реагує негативно, бо має соціальні компетенції опору олігархічному диктату вже за часів незалежності України, то на диктаторські орієнтації націоналістичного руху українська громада не знає як реагувати. Звідси масштабна дискусія щодо мови насправді означає дискусію щодо визнання чи невизнання негативних емоційно-настановчих орієнтацій націоналістів на реванш шляхом підозри, ненависті та помсти щодо росіян чи принаймні російськомовних.

Найпростішим виходом багатьом українцям здається розв'язати конфлікт між Росією та Україною через переслідування російськомовних всередині України.

Цей нібито найпростіший вихід через націоналістичну диктатуру буде так само руйнівним, як і вихід через олігархічну диктатуру.

Націоналізм та громадянське суспільство

Громадянське суспільство будується на довірчості та солідарності. Націоналісти своєю політикою підозри руйнують громадянське суспільство через знищення довіри. Олігархи через здирництво та політику соціального розмежування руйнують солідарність. Націоналісти і олігархи – розкольники і вороги громадянського суспільства.

Нам, українським громадянам, потрібно глибоко заглянути всередину себе і спитати самих себе про нашу спроможність. Якщо у нас немає достатньо солідарної енергетики, щоб подолати енергію підозри, ненависті та помсти націоналістів, якщо у нас немає достатньо благородної енергетики, щоб подолати здирництво олігархів, тоді потрібно готуватися до диктатури – одних, других чи обидвох разом.

Націоналістична диктатура нічим не краща за олігархічну диктатуру. Хоч вони і різні за походженням, але вони однаково придушують свободу та обмежують права. А найгірше – коли ці дві диктатури об'єднаються у одну.

Нам потрібна принципово інша політика, побудована геть на інших установках.

Проєвропейська пасіонарність з самого початку була сумнівною і споживацькою, тому на неї надалі сподіватися не варто. Націоналістична пасіонарність дуже небезпечна і повинна знаходитися під громадським контролем. Домінуючою має стати громадянська пасіонарність без всякого націоналістичного егоїзму та з орієнтацією на масштабний рівень цивілізаційних та світових домагань.

Позитивні настанови благородства та уникнення негативних орієнтацій націоналістичної помсти та реваншу в колективній комунікації та діяльності дадуть нам змогу створити нову громадянську еліту. Громадянська ідентичність замість націоналістичної породить осмислений і перспективний рух самоорганізації різноманітних громад. Цивілізаційна орієнтація замість європейського підпорядкування дасть нам в перспективі посилення соціальної енергетики. Деолігархізація з позиції громади, а не нації, дозволить започаткувати нову конкуренту економіку без націоналістичних перекосів "свій до свого по своє".

Культурна політика з установкою на іншування, а не на свійність, дозволить знайти місце для іноземців як друзів України. А орієнтація на власні інновації, а не на реформи за чужими зразками, дозволить перейти до самостійного розвитку, на власних засадах, з власними цілями.

Складні запитання, складні відповіді, складні реакції. Замість простих запитань, відповідей та реакцій.

Тільки так можна позитивно здолати як олігархічний реванш, так і націоналістичний реванш.

Джерело

Повністю підтримую автора! Я так не шикарно не сформулюю, але приблизно з цих міркувань пропонував на 10 років взагалі забути про мовне питання.


Хоч латиницю, як більшого не можна

12 апреля 2017

Назарбаев: Есть глубокая логика перехода Казахстана на латиницуНурсултан Назарбаев. Фото: qamshy.kz

До конца 2017 года в Казахстане должен быть разработан стандарт казахского алфавита на основе латинской графики. Такое распоряжение отдал президент республики Нурсултан Назарбаев.

Свое решение он пояснил в статье, опубликованной в газете «Егемен Казахстан» («Независимый Казахстан») на казахском языке. «Есть глубокая логика перехода на латинскую письменность. Это связано с современными технологиями, средой и коммуникациями, также с особенностями процессов в обучении и науке 21-го века. Со школьной скамьи наши дети изучают английский язык и учат латинские буквы, поэтому для молодого поколения не должно возникнуть никаких трудностей и преград. До конца 2017 года с помощью ученых и обсуждения в обществе необходимо принять новый стандарт графики алфавита», — говорится в тексте.

«С 2018 года нужно начать подготовку специалистов по обучению новому алфавиту и приступить к разработке учебников для средних школ», — отметил Назарбаев, пообещав, что в первое время наряду с латиницей будет использоваться и кириллица. Полностью перейти на латиницу в Казахстане планируют к 2025 году.

Как сообщало EADaily, накануне в интервью телеканалу «МИР 24» Назарбаев заявил, что казахстанское общество отличается от всех других своей толерантностью. В стране, по его словам, проводится политика равенства по этническому, по религиозному, по языковому и культурному принципам.

Следует напомнить, что перевод на латиницу письменности всех тюркоязычных народов, живших на пространстве Российской Империи, является давней пантюркистской идеей. В частности, в Татарстане в начале 1990-х татарские национал-сепаратисты при поддержке турецких кураторов стали яростно лоббировать идею «возврата к латинице». В результате Государственный Совет Татарстана в 1999 году принял закон «О восстановлении татарского алфавита на основе латинской графики», по которому в течение 10 лет латиница должна была функционировать наравне с кириллицей для ее постепенной замены. Однако в 2002 году Госдума РФ запретила это, законодательно закрепив кириллицу для всех государственных языков народов России.

Руководство Татарстана попыталось обжаловать этот запрет в Конституционном Суде России, однако в 2004 году он вынес постановление, считающее обоснованным запрет перевода государственных языков народов России на иную письменность, кроме кириллицы.

За последние четверть века пространство использования кириллицы в мире значительно сузилось. После распада СССР на латиницу перешло большинство тюркоязычных республик бывшего Союза — Азербайджан, Узбекистан, Туркменистан. Одновременно процесс сокращения использования кириллицы происходил на Балканах, где после распада Югославии она фактически больше не используется официально в Черногории, а в Сербии в СМИ и деловом обороте постепенно вытесняется латиницей. Столпом кириллицы на Балканах остается Македония, где этот алфавит и был изобретен, но растущая албанская часть населения этой страны пользуется латиницей, так что и в Македонии кириллица находится под определенной угрозой. В Азии кириллическую письменность сохраняют Киргизия и Таджикистан, а также Монголия, где параллельно используется латиница.
Подробнее:
https://eadaily.com/ru/news/2017/04/12/nazarbaev-est-glubokaya-logika-perehoda-kazahstana-na-latinicu?utm_campaign=transit&utm_source=mirtesen&utm_medium=news&from=mirtesen

Для тих, хто хоче, але не може

Історія переходу на українську від волонтера Макса Алєксєєва.

Такс, мої любі друзі, брати, сестри, знайомі, читачі. 
Я розкажу, як вам безболісно перейти на спілкування українською в свому житті за півтора місяці.

Маю право радити, томушо я сам перейшов таким чином. І вже більше 10 місяців спілкуюсь суто українською.

Так! Я раніше спілкувався російською! В поодиноких випадках, зачасту лише в рідні, українською. Це доведуть мої земляки з Житомира і компанія, де я працював.

І так, ви соромитесь за свою українську, томушо "та я на таком суржикє". нє очкуй! зараз розкажу, як нармальні пацани шпрехають на укропскій:

1) почніть розмовляти в магазинах з касирами українською. повірте, вона чує і не таке лайно, тому ваш суржик їй пофіг, вона сама шпілить на кацапурській.
тиждень минув

2) почніть виправляти слова в суржику: добридень, мої вітання, щасти вам тощо (експеримент на касиршах)
тиждень минув

3) переходимо на другий рівень: спілкуємось українською з усіма службами, магазинами, жеками, таксистами. ваш словарний запас різко збільшується, томущо обіходні слова вже постійно на язику (дякую касирші).
тиждень минув

4) розмовляємо дома українською. регіт забезпечений, але стає прикольно. дома - українська. ура! одну територію відвоювали!
тиждень минув, можна два. давайте два! шоб впевнено володіти побутовою мовою.
і так: дома - українська, служби, сервіс - українська. ура!

5) робота. почніть використовувати речення українською. через раз спілкуйтесь по телефону суто українською. 
ще тиждень

6) робота. чесно кажучи на роботі допетрали під кінець тижня, шо я з ними спілкуюсь українською, а не російською (фігасє сила окупації). переходимо тільки на українську.
ще тиждень

7) наш словарний запас, фьють, і виріс! починаємо включати українську серед друзів та знайомих!
а тут досконалитись до кінця життя.

Щасти вам українці. спілкуйтесь якою завгодно мовою, хоч малазійською. але справжній Український Громадянин спілкується українською і розуміється парою іноземних мов.
мої вітання!

Оригінальний допис Макса

#ПереходьНаУкраїнську

Двомовність - це чудово!

Важливо правильно обрати другу державну!





Другою державною має бути

16%, 7 голосов

2%, 1 голос

5%, 2 голоса

7%, 3 голоса

0%, 0 голосов

67%, 29 голосов

2%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Цитата одна білоруська...

"Праблема людзей, якія лічаць, што беларусы, расейцы ды ўкраінцы — адзін народ, у тым, што яны ня могуць гэтага сказаць ані па-беларуску, ані па-ўкраінску." (с)
Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая