хочу сюда!
 

Александра

35 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 33-43 лет

Україна - не Польша і не буде

За відсутності реформ через декілька років переважна більшість працездатного населення України працюватиме в Польщі. І ось чому.

Податкова повістка: погляд на майбутнє

Напередодні тридцятого Дня Незалежності України у звичний стиль життя мимоволі вплітаються узагальнюючі ретроспективні нотки. У далекому 1991 році ми прокинулися в незалежній державі, економічний потенціал якої був паритетним із Португалією, Ізраїлем і Польщею. Через три десятиліття зазначені країни пішли далеко вперед (розмір їхніх економік перевищує нашу в 1,5 - 4 рази), а "затоптаним" рефреном в українських політиків і економістів стало: Україна наздожене Польщу через скількись років (за бажанням підставляємо цифри 40, 50 або навіть 75).

Порівняння з нашим найближчим сусідом є ще більш контрастним на тлі таких цифр:

  • Польща в 2019-2020 роках - найбільш швидкозростаюча економіка серед 36 країн-членів ОЕСР;
  • Україна шостий рік поспіль найбільш економічно невільна країна Європи, а минулий рік продемонстрував антирекорд залучення прямих іноземних інвестицій в країну (за даними НБУ мінус 0,87 млн дол., до цього найгіршим був 2015 рік - мінус 0,37 млн);
  • у 2020 році економіка Польщі впала лише на 2,7% ВВП, тоді як в Україні мінус 4% ВВП (і це при вливанні до 1,5% ВВП у "Велике будівництво" президента Зеленського).


На прозаїчне питання "чому так вийшло?" простої відповіді не існує. Однак часткове розуміння процесів, що відбуваються, дає банальне порівняння податкових повісток двох країн за останні п'ять років (див. таблицю).


Навіть поверховий огляд говорить про те, що українська і польська податкові політики демонструють протилежні тренди: з одного боку – системні зміни, спрямовані на поступове зниження податкового і регуляторного навантаження на бізнес, з іншого – держава послідовно проповідує на догоду макрофінансовій стабільності і під тиском зовнішніх кредиторів проводить недружню швидко змінювану політику надзвичайно агресивного збору податків на тлі точкових позитивних змін, які мало на що впливають. Така конфігурація закріплює на найближчі роки для України еру високих податків, викликану експансією зростання збору податків для фінансування високих і незрідка неефективних витрат бюджету. Країна буде продовжувати йти назад як з точки зору нашої конкурентоспроможності в питаннях оподаткування, так і ступеня державного контролю і втручання в економіку.

Висновок напрошується нехитрий і однозначний - економічне зростання, а в ширшому сенсі й економічна свобода, не були і не є пріоритетом для української влади. Держава виявилася голою з точки зору перспектив розвитку. Ще кілька років і вже не мільйон-півтора українців працюватимуть у польській економіці, а переважна більшість працездатного населення. Тому що зрозуміліше, зручніше, вигідніше і безпечніше.

Втім, ще не пізно одуматися. Україна поки має можливість провести роботу над помилками і відмовитися від тупикового шляху антиррозвитку, почавши проведення радикальних реформ, однією з яких стане і податкова реформа, заснована на домінанті економічної свободи. Характеристиками податкової системи стануть:

  • проста податкова система, яка забирає мінімум часу платника податків. Потрібно завершити процес, розпочатий в 2010 році, коли діяло 42 податки та збори, і скоротити кількість податків до мінімальних 7-8;
  • справедлива податкова система - реалізація принципу доброї збираності при помірних ставках податків унаслідок скасування більшості наявних податкових пільг, преференцій і знижених ставок, досягнення нейтрального податкового ландшафту без спотворень конкуренції та дискримінації;
  • стабільна податкова система - дворічний мораторій (з 2022 року) на зміну податкового законодавства підвищить стабільність і передбачуваність для інвесторів і платників податків податкової системи.

В'ячеслав Черкашин

4

Комментарии