Креативне рішення, чи не так?!

решила не выпендриваться и выйти не с восходом Солнца, а в более позднее время - около 7 утра, возвращалась в 8 - уже жарковато.

З деяким запізненням пишу про сакуру: це був кінець квітня - початок травня, але приємно й зараз згадати ту чарівну красу.

Залишивши позаду Поштову площу http://blog.i.ua/user/886749/2297661/ пішла потихеньку по Володимирському узвозу вгору. Пам'ятник Валерію Лобановському, на стадіон не ходила, пішла далі по Грушевського

Ричард Сондерс – 70-летний художник из Англии — творит невероятные композиции и подает топиарное искусство в совершенно необычном виде. Вот как выглядит его парк.

Последнее летнее солнышко лениво пробивается через кроны уже начавших желтеть деревьев.На дорожках бегают солнечные зайчики.

Пахнет скошенной травой - она маленькими холмиками-скирдочками лежит посреди парка и ждет своей участи, когда вечером дым костров оповестит всех о конце лета.

На клумбах вокруг чуть привявших цветов кружит несколько бабочек и огромный шмель ищет остатки нектара.

Так и хочется раскинуть руки и броситься на землю и любоваться облаками, неспешно плывущими по своим делам, наслаждаясь последним теплом последнего дня лета.

Приятно идти утром через парк - 10 минут отдыха перед суетой трудового дня, давкой в метро, безразличием бегущих по делам людей.

31 августа. Завтра осень.

ПРИЯТНОГО РАБОЧЕГО ДНЯ!!!!!!!!!

Осень походит к концу. В этот раз Киевская осень. Она была особенная, которая больше никогда не повториться, как и любой ушедший день. Несколько фрагментов этой осени я покажу Вам.


[ Читать дальше ]

Ще обідаючи у піцерії в центрі Бережан, ми вияснили у господині, що автобусів до Раю сьогодні вже не буде, але туди можна дістатися на таксі і попросили у неї телефон знайомого таксиста. До Раю звідси менше 3 км, і за поїздку він взяв з нас 10 грн.  
Рай - це село поблизу Бережан. Погодьтесь, ми не могли пройти повз  село з такою назвою!  Тут граф Потоцький у 1760-1770 році побудував мисливський палац, на місці дерев"яної хижки Сенявських
, та розбив навколо чудовий парк з каскадами ставків, джерел та водоспадів, що перетиналися чудовими містками та несли свої води повз сотні різноманітних сортів дерев та кущів. Непоправних збитків нанесла парку Друга світова війна, пропали магнолії, тюльпанове та полуничне дерево і багато інших цінних рослин. Зараз у палаці знаходиться притулок для дітей-інвалідів, а парк використовують місцеві жителів для відпочинку.

У ставках купаються і ловлять рибу. Відпочивають у тіні верб та кипарисів. (Дивитися фото)
Ще однією фішкою було фотографування біля знаку при в"їзді в село , але ми його так і не знайшли , хоч до Бережан поверталися пішки, але все ж влаштували фотосесію на зупинці.
Назад поверталися повз Бережанський склозавод, який ніби ще функціонує. Не всі вже згадають, що у радянські часи Бережанськи бокали були досить популярні. У нас дома ще досі збереглося кілька стаканів!

Эта осень и ты сговорились наверное сообща красотою меня доконать. Остаётся сдаваться,
аллейками парка малодушные жёлтые листья пинать.

Говорить парадоксами,
морщиться терпкости - октября, небосвода, глинтвейна с корицею.
Разжимая пустую ладонь, отпускать, и себя представляя той самой синицею.

В этом красок флэшмобе какой-то изъян, очевидный, не скрытый в секретном укрытии. Листопад - это шествие небытия, и не стоит о нем как о важном событии.

Мы идём не спеша - будет время спешить, и ногами пинаем хрустящие трупики. Протестует но факт принимает душа - этот мир иллюзорный немыслимо хрупенький.

Быть с тобою так близко
твой запах вдыхать
и улавливать даже ресниц колебания.
Красотой вы решили меня доконать - я на заговор этот
отвечу молчанием

Важко повірити, що був тут востаннє десь років двадцять п’ять. Я про один із трьох парків Тернополя – парк Національного відродження. Ні, бував я тут частенько, коли відбувались концерти та мітинги на Співочому полі, коли почав фотографувати для сайту, але на дільниці з атракціонами був ще тоді коли катав своїх дітей. У цьому році у моїх ювілеї, - синові вже виповнилось 25, доньці на днях 30 років. А я прийшов сюди, щоб покатати внучку. Мої фото із цієї прогулянки не варті того, щоб їх виставляти у фотоальбомі, тому вирішив їх «прикрасити» своїми думками та спогадами.

Тут нічого не змінилось і це викликає подвійні відчуття. З одного боку приємно повертатись туди де все до дрібниць знайоме. Серед сучасних барвистих атракціонів, ці здаються своїми, і вони таки свої, бо виготовлені руками своїх спеціалістів. Навіть ціни співмірні тим колишнім… коштував квиток 40 копійок – плати 4 гривні, а де 70 копійок – відповідно. По чесному! Якщо потрапити у місця із сучасними (імпортними), то можна переоцінити свої можливості і бігти до банкомата. Але оці труби і каркаси, фігурки, машинки, так старанно покриті фарбою (хоч і не всюди),  викликають сум. Старість не приховати. На мить задумався  про прожите…, на мить подумав про «руки своїх спеціалістів»… На мить задумався, бо малеча довго думати не дає.

Найбільше збереглося колесо огляду, двадцяти метрової  висоти атракціон. Згадав своє дитинство, коли батько на Великдень хотів завести мене на церковну дзвіницю. Хоч і було мені вже сім років, боявся висоти. На моє щастя, вчора обійшлося все без ексцесів. 

А мені не страшно

Ей ви, там внизу!))

Катання на «Веселих гірках» викликало просто бурю емоцій. І не тільки у внучки. Ні, не молоді літа пригадались! Вразив накинутий ланцюговий «пояс безпеки», з під якого моя малеча могла просто вислизнути як пір’їнка. Але спільне катання лише на користь, дідусь тримав міцно.

Сумно що найбільше зношені каруселі для найменшеньких, бо там завжди багато відвідувачів. Але маленьким багато для щастя не треба. Та й нам стареньким також. Нам понад усе потрібен дитячий сміх, - бо це ж щастя. А якщо крізь гул і скрегіт отих «своїх» стареньких каруселів доноситься твоє «дідусю-ю-ю-ю», то взагалі життя вдалося прекрасно. Геть песимізм!