1 серпня, 2011 Олександр Крамар
26–28 липня в Україні знову перебував Патріарх Московський Кірілл. Майже всі ЗМІ, анонсуючи візит, зробили наголос на слові «знову». Адже єпископ Російської православної церкви буває в нашій країні не просто щороку, а з будь-якого значного приводу; лише 2011-го це третє відвідання. Крім того, 26 липня він зустрівся на українській землі з Католикосом-Патріархом Грузії Ілією ІІ, який має напружені стосунки з владою своєї країни і підтримує ініціативи Кірілла в регіоні. Однак нинішній візит і зустріч з однодумцем видаються не закріпленням впливу на «канонічних територіях», а відчайдушною спробою врятувати «Русскій мір» з його «ісконним православієм» від маргіналізації і зменшення впливу.
Схоже, безпідставні прагнення Кірілла до гегемонії в православному світі призводять до поступової ізоляції РПЦ. З одного боку, про це свідчить активізація Константинопольського патріархату щодо консолідації православних церков Європи та Середземномор’я з демонстративним ігноруванням претензій Патріарха Московського на особливу роль. З іншого – дедалі очевидніша поразка «українського бліцкригу» Кірілла, який завершився не лише зближенням позицій усіх альтернативних Московському патріархатові українських церков східного обряду, а й зростанням невдоволення брутальним втручанням Москви поміж автономістської течії в Українській православній церкві Московського патріархату.
«НЕ РИЙ ІНШОМУ ЯМУ» Російська православна церква, яка так активно апелює до переважання канонічних традицій над сьогоднішніми реаліями на пострадянському терені, неочікувано отримала дошкульного удару від православних ієрархів Середземномор’я. Глави нечисленних, але першоапостольних церков нагадали про своє канонічне право відігравати провідну роль у світовому православ’ї. Вселенський Патріарх Варфоломій оголосив про скликання на вересень 2011-го зібрання глав чотирьох із п’яти найдавніших християнських патріархій (за винятком римської), які після IV Вселенського Собору 451 року формували «пентархію» – орган управління тоді ще єдиною церквою.
Для РПЦ у цій історії справжнім ляпасом стало запрошення замість Патріарха Риму (Папа Римський зі зрозумілих причин такі зібрання не відвідує) поряд із патріархами Єрусалима, Антіохії та Олександрії не Патріарха Московського Кірілла, а архієпископа Кіпру Хризостома. Потрапивши у власну пастку і розуміючи слабкість своїх позицій з погляду православних канонів, Московський патріархат активно апелює до «неадекватності» традиційної пентархії «реаліям сучасності». Зокрема, голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Іларіон заявив, що «ми ніяк не можемо погодитися, щоб та чи інша група церков сприймалася як «стрижень» світового православ’я на підставі, що їхня автокефалія більш давня, аніж автокефалія решти церков».
[ Читати далі ]
Св. Симеон Столпник много лет простоял на "столпе". В частности, в своих ранах он разводил червей, а также натирался калом, дабы зловоние распространялось сильнее (отказа от ванных процедур было мало). Сами верующие к нему относили так: «Откуда привел ты к нам человека этого? Невозможно его терпеть: смрад от него исходит. Никто не может стоять рядом с ним. Когда он ходит, черви падают с него: постель его также полна червями» (Димитрий Ростовский. Житие преподобного и богоносного отца нашего Симеона Столпника)
Св. Никита «40 лет неснимаемо носил большую каменную шапку.
Св. Ориген, публично отрезал себе пенис во имя «царствия небесного».
Св. Макарий, во избавление от греховных мыслей «надолго погружал зад и гениталии в муравейник».
Св. Лавр был покрыт настолько густым слоем вшей, что под ним едва угадывались черты его лица, а смахнуть вшей не мог, ибо постоянно держал руки крестообразно.
апку».
Св. Нил Столбенский спал только стоя.
Св. Мелхиседек "ел кору древес и вместо пития росу лизал".
Св. Василий Блаженный ходил зимой и летом голый и кидался человеческим калом в тех, кого считал еретиками.
Св. Тихон Калужский, всю жизнь прожил как белка, в дупле дуба.
Св. Корнилий Молчальник всю свою жизнь молчал.
Св. Марон Пустынник дал обет "беспокровной" жизни, т.е. всю свою жизнь прожил под открытым небом.
Св. Илия Пещерник жил, как барсук, в норе.
Св. Марк Гробокопатель всю жизнь носил железный пояс, жил в норе и прославился своей любовью к копке могил.
Св. Арсений, «от постоянного плача о Господе у него выпали ресницы».
Св. Фотиния всю свою жизнь молилась, 12 раз в день и 24 раза за ночь.
Св. Анджела прославилась тем, что горящим поленом регулярно прижигала себе интимные места, чтобы «избавиться от огня сладострастия».
Понятно, что все упомянутые святые (попади они в руки психиатрии) были бы навечно размещены в строгорежимных стационарах. Благочестивые экстазы простых верующих (благосклонно воспринимаемые церковью) тоже, вероятно, были бы оценены психиатрией как тяжелые расстройства психики. Вспомним один из образчиков такого благочестия, оставленный нам Маргаритой-Марией Алакок: «Он, бог, столь сильно овладел мной, что однажды, желая очистить от рвотных масс одну больную, я не могла удержаться от того, чтобы слизать их языком и проглотить» (цит. по «Истории тела» А. Корбена). И т.д. и т.п. И весь этот сброд психопатов и садомазохистов, РПЦ навязывает православным как эталон христианской жизни и образец для подражания.
Святые люди, похожими на которых призывают быть детей в русских школах, - совершенные психопаты и дегенераты!
А. Невзоров
Московская православная церковь была самовольно создана московитами в
1441 году и сразу же была предана анафеме Константинопольским
Патриархом Исидором. 150 лет она никем в мире (кроме московитов) не признавалась.
В 1589 году обманом заманенный в Московию Вселенский Патриарх Иеремия
вместе со свитой был заточен царем Федором (сыном Ивана Грозного) в
монастырь и понуждаем к снятию анафемы и признанию за московской
метрополией статуса патриархии. Полгода он отказывался это сделать,
пока не стали топить его свиту в Москва-реке и очередь не дошла до
него. Этот метод принуждения является ярким примерои менталитета наследников Золотой Орды примазанных к словянам. Так был создан Московский патриархат.
Царь Петр Первый упразднил должность Патриарха Московского и всея Руси. Для управления церковью была учреждена должность обер-прокурора священного синода, который назначался царем.
Должность Патриарха Московского и всея Руси восстановил в 1943 году Иосиф Джугашвили (Сталин).
Кандидатура патриарха была рекомендована Берией после тщательного
отбора. С тех пор традиции сотрудничества попов Московского патриархата с
Лубянкой только крепнут.