хочу сюди!
 

Татьяна

56 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «література»

ОДНА ЗНАЙОМА (нарис)

 

                                                                                                Єва Філіпович-Магера

                                                                                                                        (м. Рівне)  

  ОДНА ЗНАЙОМА

(нарис)

Маю одну знайому... По при всі наші стосунки, мою симпатію та прихильність до неї ми, скільки себе пам’ятаю, лише знайомі. Навіть не приятельки.

Прагнути зламати між нами кордон розмежування і сягнути допустимих меж у тісніших взаєминах - визнати свою неспроможність осмислити та й зрозуміти все, що відбувається під час наших зустрічей або тривалого перебування поруч за певних обставин.

Часто відчуваю розгубленість перед її незбагненністю. Воістину потерпаю від мук і страждань у своєму разючому безсиллі охопити серцем та  розумом її сутність. Тому, останнім часом, перш за все прагну розібратися в собі з особистим. Це - не самоціль, а потреба навести лад у власній душі.

Ми бачимося лише раз на рік. Я знаю, що наша зустріч буде тривалою. Хвилююсь, однак голови не втрачаю. Налаштовую себе на філософське сприймання її чергових гостин. Вона ніколи не почувалася, як гостя. Все у ній виказувало господиню. Без усяких сумнівів і вагань ця її манера визнається кожним, хто знав, знає і буде її знати.

Вона ніколи не з'являлась без попереджень. Однак, не раз траплялося що приходила вона непомітно. Не пригадую за нею раптового чи завчасного візиту. Та й запізнювалася вона дуже рідко.

Вражає той феномен, що відразу відчуваєш, під чию руку потрапляєш. Усі це сприймають, як неминучість, і ніхто не влаштовує сцен на знак протесту та не робить з того трагедії.

З нею мені буває важко... Мабуть, це тому, що в її колоритній натурі не вловлюється трепетний імпульс ніжності. Не радість, а меланхолія передається через стрімку різноманітність змін її настроїв і станів. Все в ній виразно бачила і відчувала, а от ніжності - ні. Скороминучу мить її ласки розцінюю, як поблажливий вияв прихильності до армії шанувальників.

Парадокс ще й в тому, що я її люблю. Це почуття єднає мене з іншими людьми, не викликаючи ні заздрощів, ні ревнощів, ні суперництва. В своїй любові перед нею всі ми - рівні. Враження від її величі і краси спонукають не до бездіяльного споглядання, а до роздумів. Їх породжує здивування, одкровення, тихий смуток...

З нею не хочеться літати. Вона не мрійниця, а реаліст. Вся складність її натури полягає в невичерпності і тій повноті, яка у ній є, і яку вона може дати. Ні її матеріальні, ні духовні скарби нікого не принижують і не викликають пересудів. Багатства її неоціненні, однак, вона ні над ким не вивищуються. Вона живе втіхою від тієї радості, якою вона обдаровує інших. Її щедрість нікого не дивує та не породжує ажіотажу. Усім - по заслузі, без нарікань і образ. Це оцінка того, хто чого вартий...

Вона прийде і піде... А я залишуся з її дарунками і власними набутками. Не дорожити ними - не робити висновків, не стати нарівні із нею хоча б у чомусь в пору осені власного життя!

...Осінь знає про мене все. Вона мене приборкувала, вгамовувала, відроджувала і творила - трудилася наді мною увесь цей час, аби я стала гідним втіленням в життя її планів та задумів щодо мене самої ж...

 

Невідомі факти про відомі книги

Десять негренят Агата Крісті 
«Десять негренят» письменниця вважала своїм найкращим твором. Він дуже мало де видається під своєю оригінальною назвою. В основному роман називають «І нікого не стало». Зачинателями цієї традиції стали американці - вони не змогли опублікувати роман під назвою «Десять негренят» з міркувань політкоректності , а назва «Десять афроамериканців » якось не звучала. Негренят по всьому тексту замінили на маленьких індіанців.

 451 градус за Фаренгейтом Рей Бредбері 
Назва роману « 451 градус за Фаренгейтом » було обрано тому , що , нібито , при цій температурі загоряється папір ( за сюжетом роману уряд намагається вилучити і спалити всі книги ). Насправді папір самозаймається при температурі трохи вище 450 градусів за Цельсієм. За визнанням Бредбері, помилка була викликана тим, що при виборі назви він консультувався з фахівцем з пожежної служби , який і сплутав температурні шкали. Люди - «живі книги», описані в книзі, існували в Радянському Союзі - у системі радянських таборів заборона на деякі книги, «не тієї спрямованості», призвела до того, що ув'язнені заучували ті чи інші твори (вірші, Біблія і тд. ) напам'ять, передаючи їх зміст іншим ув'язненим усно. 

 Три мушкетери Олександр Дюма
 Коли Олександр Дюма писав « Трьох мушкетерів » в контракті з видавцем, була обговорена оплата за кожен рядок рукопису . Для збільшення гонорару Дюма придумав слугу Атоса на ім'я Грімо , який говорив і відповідав на всі питання виключно односкладово, в більшості випадків «так» чи «ні». Продовження книги під назвою «Двадцять років потому» оплачувалося вже послівно, і Грімо став трохи більш говірким. Спочатку в рукописі стояло ім'я д'Артаньяна - Натаніель . Воно не сподобалося видавцям і було викреслено. Дюма, постійно використовував працю літературних негрів , працював над «Трьома мушкетерами» разом з Огюстом Маке ( 1813-1886 ). Цей же автор допомагав йому при створенні «Графа Монте Крісто» , «Чорного тюльпана» , «Намиста королеви». Пізніше Макі подав до суду і зажадав визнання 18 романів , написаних ним у співавторстві з Дюма , як його власних творів. Але суд визнав , що його робота була не більше ніж підготовчою.

 Гаррі Поттер Джоан Роулінг 
Всесвітньо відома серія книг про Гаррі Поттера вперше вийшла в друк в 1995 році , хоча написана була в 1992 . Джоан Роулінг , написавши першу частину серії , дуже довго не могла прилаштувати свій твір у видавництво на друк. Всі видавництва відмовлялися друкувати дану книгу , не вірячи в те, що вона може бути успішною. Коли виходила перша книга про Гаррі Поттера , видавець наполіг на тому , щоб записати ім'я Джоан Роулінг на обкладинці тільки ініціалами - такий трюк повинен був не відлякати від покупки хлопчиків , більшою масі не люблячих книги жіночих авторів . А так як письменниця з народження не мала середнього імені , вона вибрала для ініціалів ім'я своєї бабусі Кетлін , і з тих пір вона відома на заході як J. K. Rowling .

 Війна і мир Лев Миколайович Толстой 
Існували різні варіанти назви роману: « 1805 » (під цією назвою публікувався уривок з роману), « Все добре, що добре закінчується » і «Три пори». Сам Толстой скептично ставився до цього роману, близько 15-16 разів переписував початок роману.

 Війна світів Герберт Уеллс
 30 жовтня 1938 в штаті Нью - Джерсі транслювалася радіопостановка за романом Герберта Уеллса «Війна світів», у вигляді пародії на радіорепортаж з місця подій. З шести мільйонів чоловік , що слухали трансляцію , один мільйон повірив у реальність того, що відбувається . Виникла масова паніка , десятки тисяч людей кидали свої будинки (особливо після призову нібито президента Рузвельта зберігати спокій ) , дороги були забиті біженцями. Телефонні лінії були паралізовані: тисячі людей повідомляли про нібито побачені кораблі марсіан . Згодом владі було потрібно шість тижнів на те, щоб переконати населення в тому, що нападу не відбувалося.
Матеріали взяті з Бібліотеки книг для букрідера. - чудова українська бібліотека для читалок.

Езотерична філософія геометричного життя

Закрита простором
У вакуумній клітці.
Квадратним Господом,
Мальованим на стінці.

Округлим м’ячиком
Я б’юся головою.
Поманиш пальчиком
Піду я за тобою.

Трикутним розумом
Збагнути я не можу
Во імя Господа,
Чи Будди, чи другого?

Пустими мріями
Шукаючи пустого.
Твоїми крилами
Руйнуючи святого.

У формі хаоса
Я буду будувати.
Фортецю Теоса,
В якій лишень квадрати.

2007-й. Мій:)

Луганщина - правдива козацька Січ

Автор першої і наразі єдиної книги про козацьку минувшину Луганської області, краєзнавець Ігор Саєнко стверджує, що територія регіону, досі знаного як Дике Поле, належить до вольностей Низового війська Запорізького, і Українське козацтво селилося тут з діда-прадіда. 

За його словами, історію заселення та освоєння луганських земель неможливо відірвати від історії Українського козацтва. Про це свідчить передусім топоніміка краю: Гетьманський шлях, Черкаський Брід, Великий Луг, села Байдівка, Гармашівка тощо. Розташовані по битому татарському шляху, так званій Кальмуській сакмі, землі нинішньої Луганщини понад два сторіччя були полем бою запорозьких, пізніше також слобідських козаків із татарськими ордами. Щороку навесні чимало січовиків рушало сюди, долучаючись до тих запорозьких козаків, які постійно мешкали тут в зимівниках і прикордонних залогах. Вони лишались основною збройною силою у Придінців'ї, і московський уряд дедалі частіше вимушений був звертатись до їх послуг. Так, 1559 року козаки на чолі з гетьманом Дмитром (Байдою) Вишневецьким погромили татар біля Айдару. Від 1641 по 1643 роки запорозькою прикордонною вартою біля Дінця керував козацький ватажок Іван Богун. В 1650 році сюди, до річки Міусу, приводив запорозьке військо старший син гетьмана Богдана Хмельницького - Тиміш. Минуле Луганщини пов'язане з двома гілками Українського козацтва - Військом Запорізьким та Слобідським козацтвом. Південна частина теперішньої Луганської області належала до Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового, а північна - до Ізюмського та Острогозького Слобідських козацьких полків. - Вперше я довідався, що Луганщина була причетна до Українського козацтва, у 1967 році, коли був школярем. Тоді вийшла книжка «Історія міст і сіл УРСР», і в ній, попри всі ідеологічні радянські засади, є кілька згадок про минуле наших сіл та містечок. Звідти ж я вперше довідався, що козаки не жили всі на Січі, але Січ була столицею, а козацькі паланки були чимось на зразок областей, але більшими за них територіально. А ще раніше, коли ми були хлопчаками і гралися в мушкетерів та середньовічних лицарів, мені подумалося раптом: «А чому ж ми не граємося в своїх героїв, лише в іноземних?» І от з того часу можна відраховувати початок задуму цієї книжки, - розповідає краєзнавець. Гречкосії та звитяжники Збереглися деякі відомі назви містечок і сіл - це були колись назви козачих зимівників. У межах Луганської області козаки мали більше 30 зимівників. В них жили козаки, які, на відміну від січовиків, могли одружуватися, вести господарство. Тому їх жартома називали сиднями, баболюбами, або гречкосіями. - Кам'яний Брід на річці Лугані - зараз у межах Кам'янобродського району обласного центру - давнє запорозьке займище, старожитня козацька місцевість, - каже Саєнко. - Згадки про поселення у цій місцевості маємо від 1740 року. Зимівник козака Вергуна на річці Лугані (нинішнє селище Вергунка Жовтневого району м. Луганськ). Згадки про козака Вергуна маємо і «Історії запорозьких козаків» Дмитра Яворницького. 1688 року цей козак доправив до Війська Запорозького листа гетьмана Мазепи, а також тисячу червінців у дарунок від нього і передав їх кошовому отаману Грицькові Сагайдачному. На жаль, не зберегло свою назву поселення Макарів Яр - нинішнє село Пархоменко Краснодонського району. Ця місцевість з давніх часів була улюбленим сховищем для запорозького козацтва. 1738 року тут оселився зимівником відставний січовик Макар Безродний. Поблизу села є Скелюватий Яр і Тертишний Байрак. У 1690 та 1700 роках козаки цих зимівників постачали до Бахмутської фортеці на продаж велику кількість худоби, збіжжя та інших харчів. Чомусь не зберіг свою назву Черкаський брід - нині це м. Зимогір'я Слов'яносербського району, згадується від 1645 року. Запорожці Лисичого Байраку на Дінці (зараз місто Лисичанськ) ще у ХVII сторіччі використовували кам'яне вугілля для побутових потреб і при ковці заліза, проте роком заснування Лисичанська вважається аж 1710-й. А біля нинішнього селища Чорнухине Перевальського району проходив козацький шлях із Січі на Дон і Кагальник. На початку ХVII сторіччя запорожці влаштували там одну із своїх головних попутних станцій з великоми запасами харчів, зброї та інших припасів. Подорожні козаки мали змогу там відпочити і запастися харчами. До речі, кілька років тому краєзнавець із Дніпропетровська розповів Саєнку, що, коли у Чорнухиному на початку 60-х років минулого сторіччя будували птахофабрику, то розрили козацькі комори - там був одяг, була козацька зброя. Але на питання, куди ці археологічні знахідки поділися, ніхто поки що не може дати відповіді. На жаль, минуло вже забагато часу, щоб можна було поговорити з тими, хто будував цю фабрику. Землями Луганщини, по Дінцю, проходив північно-східний кордон вольностей Війська Запорізького Низового. На північ від того кордону починалося Дике Поле - степовий простір між Гетьманщиною, Московщиною та Військом Донським. У посушні роки татари йшли у Дике Поле на випас коней. Кордони Запорозьких вольностей тут боронили козаки Підгірненського та Суходільського бекетів (прикордонних варт), подаючи знаки про навалу кримчаків через систему так званих хвигур - веж, на вершині яких запалювалися вогні. Опереткове відродження? По кількох десятиріччях будівництва «світлого майбутнього» майже вся історія була перероблена. Лишилися тільки поодинокі свідчення про козацьку минувшину краю. Зараз розпочато повернення до традицій минулого. Цей рух торкнувся і козацтва. В Російській Федерації, на думку Саєнка, козацтво перебуває під пильним державним наглядом. Там відновлені Донське, Терське, Оренбурзьке, Забайкальське, Сибірське, Уральське, Астраханське, Амурське та Усурійське козацтва. Теперішня влада прагне мати «особое военно-служилое сословие». Поза межами РФ відродилося Донське козацтво в Україні в Семиріченське в Казахстані та Киргизії. «Відродилося» навіть те, чого не існувало взагалі. Казна-звідки взялося «придністровське козацтво» у Молдові, «кримське козацтво» в Україні та навіть «абхазьке козацтво». - На цьому тлі за відродження Українського козацтва в Росії - анітелень. Хоча в межах РФ опинилася більша частина Острогозького Слобідського козацького полку разом із його полковим містом, частина земель ще трьох Слобідських полків, частина вольностей колишньої Кальміуської паланки та більша частина Стародубського Гетьманського козацького полку разом із його полковим містом (наразі це західна частина Брянщини, яка входила у склад Чернігівської губернії аж до 1919 року). Українське козацтво і зараз небажане для російських «демократів», як було колись небажане російському царату, - розповідає автор книги. Що ж до Кубані, то, за словами Саєнка, відродження козацтва тут також вибіркове. Воно не торкнулося тієї частини козацтва, яка чинила найбільший опір сталінській директиві 1932 року про знищення української культури на Кубані. Тоді на російську мову було переведено українські часописи, діловодство у державних установах (до того воно велося українською), 746 українських шкіл, 12 педагогічних технікумів і 2 педагогічні інститути (у Краснодарі та у станиці Полтавській). До речі, цю станицю перейменували - тепер вона зветься Красноармійська, а колишня станиця Уманська стала Ленінградською. Непокірних козаків страчували, ув'язнювали, засилали до Сибіру та Казахстану. А в 1932-33 роках Москва влаштувала на Кубані такий же жахливий Голодомор, як і в Україні. - В нашій країні відродження козацтва здійснюється за невтручання держави, на аматорському рівні, випадковими людьми. Крім спроб утворити військово-патріотичні організації є ще такі дивні опереткові прояви, коли чоловіки, що дослужилися до офіцерських чинів, проголошують себе генерал-полковниками козацьких військ. Вони шиють собі чудернацькі однострої з імперськими лампасами та надягають кашкети чинного генералітету Збройних сил України. А члени деяких нібито українських козацьких товариств розмовляють лише російською мовою, шанують тільки російські традиції, орієнтуються винятково на Москву, обіцяючи до останньої краплі крові захищати... Московський патріархат, - дивується краєзнавець. Цариці до Луганщини не їздили За словами Саєнка, на Луганщині до всіх негараздів додається ще й таке перекручення історії - мовляв, у нашому краї завжди було лише Дике Поле, голий степ, і історія краю почалася від «матушки Єкатерини». Навіть стародавню тюркську назву річки Айдар (Біла річка) дехто пояснює таким чином: начебто під час мандрівки цариці Катерини луганскими землями ій піднесли щойно зловлену в річці велику рибину, а «матушка» захоплено вигукнула: «Ай, дар!». Насправді ж ця назва існувала за кілька сторіч до народження Катерини ІІ, і, окрім того, цариця жодного разу на теренах Луганщини не була. - Ще один парадокс. Історики стверджують, що 1782 року село Іванівська Лука біля річки Айдару (Новопсковський район) було назване Булавинівкою на честь повстанця Кіндрата Булавіна. Тобто за часів правління тої ж таки Катерини ІІ, яка вважала себе спадкоємицею Петра І і всіляко його прославляла, в назві села вшанували пам'ять того, хто «встромив ножа у спину» Петрові під час війни зі Швецією? - запитує пан Ігор. У 1995 році луганська міська влада урочисто святкувала 200-річчя від часу заснування Луганська. В той же час відомо, що зимівник запорозьких козаків Кам'яний Брід, який дав початок обласному центру, у документах згадується уже в 1740 році. З часом цей зимівник перетворився на велике й багате село, яке мало свою церкву на честь святих Петра і Павла в 1761 році, а 1811 року навіть отримало власний герб. 14 листопада 1795 року цариця Катерина ІІ видала наказ про заснування біля села Кам'яний Брід гарматного заводу. Згодом біля заводу утворилося селище Луганський Завод, а в 1882 році Кам'яний Брід і Луганський Завод об'єдналися в один населений пункт, який отримав назву Луганськ і став центром Слов'яносербського повіту Єкатеринославської губернії. - А чого вартий герб Луганська, затверджений Луганською міською радою у 1992 році! Це, власне, є відновлений герб міста часів Російської імперії, затверджений 22 квітня 1903 року царем Миколою ІІ. На ньому досі збереглися 9 зірочок та літера «Є». Ця літера вказує на належність міста до Єкатеринославської губернії, а кількість зірочок вказує на кількість повітів цієї губернії. До речі, на гербі міста Дніпропетровськ, яке колись було Єкатеринославом, літери «Є» немає, так що луганський герб - це показник історичного невігластва влади. А ще на гербі зображено домну, наче символ досягнень Луганщини. Але ж місцева залізна руда, всупереч надії Катерини, виявилася непридатною для металургійного виробництва, бо містила в собі лише 40% заліза. Тому всі гармати та боєприпаси на Луганському заводі вироблялися з чавуну, привезеному з уральських заводів. Тобто на гербі міста відображено домну, яка ніколи не працювала, і знак зниклої адміністративної одиниці. «Курінний індіанець»  - Я не знаю, як зараз викладають історію краю в школі - напевне, розповідають тільки про «матушку Катерину» та «Молоду гвардію», - знизує плечима Саєнко. - Своїм дітям я розповідав, як воно все було насправді. Але дуже хотів би, щоб ця ситуація змінилася. Чим більше люди знатимуть про своє корені, про своє історичне минуле, тим краще, тому що відродження народу починається саме з відновлення пам'яті. Зараз пригадую - коли ми грали в індіанців - я завжди був добрим ковбоєм - найвойовничішим індіанцем був хлопець на прізвище Курінний. Тоді ми не знали походження цього прізвища, думали, щось із курми пов'язане. А тепер розумію - це ж справжнє козацьке прізвище! 

http://polemika.com.ua/article-72095.html#title&nbsp 

http://www.ex.ua/view/6159431  -Лаврів. Історія Південно-східної України.Лв.1992  формат - djvu об`єм - 10,3 мб


100%, 12 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Український народний театр у Ризі пропагує українську літературу

Людмила Пилип
Р
ига –
«Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Лісова пісня» Лесі Українки, «За двома зайцями» Михайла Старицького – ось такий репертуар Ризького українського народного театру, створеного в столиці Латвії лише понад рік тому. Творчість акторів-аматорів уже встигла знайти своїх прихильників серед вимогливого латвійського глядача, а професіонали прогнозують їм велике майбутнє. Актори ж наголошують, що душею театру є його режисер – Заслужена вчителька України Марія Семенова.
25 лютого, у день народження Лесі Українки Ризький український народний театр представив у столиці Латвії виставу «Лісова пісня».
 Чарівна поезія Лесі Українки у виконанні акторів не потребувала перекладу, хоча серед глядачів були не лише українці, але й латиші та представники інших національностей.
 
 Творчість славетної української поетеси відома латвійцям. Це засвідчила виставка творів Лесі Українки та матеріалів про неї з фондів Латвійської академічної бібліотеки. З виставкою могли ознайомитися всі, хто прийшов на прем’єру вистави «Лісова пісня».
 
«Були свого часу вистави за творами Лесі України в латиських театрах. Навіть був балет «Лісова пісня». Вони були дуже популярні у Латвії», – зазначила Радіо Свобода керівник Латвійської академічної бібліотеки Вента Коцере.
Молоді подобається гра у театрі
 
Нині в Латвії творчість Лесі Українки та інших українських класиків пропагує Ризький український народний театр. Зараз трупа нараховує 25 акторів, серед яких учні Ризької української середньої школи та місцеві українці. З гастролями театр об’їздив майже всі регіони Латвії.
 
Молода акторка Ольга Мороз виконала роль Мавки у виставі «Лісова пісня» так переконливо, що глядачі часом не приховували сліз.
 
«Перед спектаклем я налаштувалася і, як мені здається, вжилась у цю роль. І зараз, звичайно, у мене стільки емоцій. По-перше, тому що це мій перший виступ. По-друге, тому що все вдалося. Я щаслива», – поділилася Ольга Мороз своєю радістю після прем’єри.
 
Микиту Осипова, який виконав роль Лукаша, можна назвати «старожилом» Ризького українського народного театру, адже він грає в кожній виставі одну з головних ролей.
 
«Мені подобається. Лежить моя душа до цього. Це щось таке неординарне, і тому воно зацікавлює мене», – каже Микита Осипов. Професіонали оцінили роботу акторів і режисера
 
Присутня на прем’єрі «Лісової пісні» народна артистка Латвії Ніна Незнамова похвалила гру акторів-аматорів і надала їм декілька сценічних порад. Вона також відзначила творчі знахідки режисера Марії Семенової.
 
Заслужена вчителька України Марія Семенова каже, що спектакль вдався лише завдяки щирому бажанню й наполегливій роботі.
 
«Працювали багато, по 5-6 годин. Для того, щоб досягти справжності, щоб донести до глядача ліризм поезії Лесі Українки. Над музикою довелося довго думати. Музика у спектаклі пов’язана з Україною, з нашим композитором Мирославом Скориком», – зазначила Радіо Свобода Марія
Семенова. Театр сподівається виступити в Україні
 
Поки що театр живе завдяки самофінансуванню. Марія Семенова власноруч шила костюми для спектаклю. Актор театру, відомий у Латвії художник Георгій Крутий малював декорації. А спонсором виступила керівник Об’єднання українських товариств Латвії Людмила Бєлинцева, також акторка цього театру.
 
11 березня Ризький Український народний театр братиме участь у Фестивалі латвійських театрів. Він також отримав запрошення стати учасником фестивалю «Російська класика-2012».
 
Режисер та актори Ризького українського народного театру сподіваються продемонструвати свою творчість в Україні, взявши участь у театральному фестивалі української класики.

Флеш-моб: усі по книгарнях на пошуки українських книжок



Приєднуйтеся до флеш-мобу «Читай українською!»

Мета: змусити книгарні замовити для реалізації якомога більше різножанрових україномовних книг сучасних українських авторів, оскільки саме попит створює пропозицію.
 
Час проведення: 9-10 липня (найближчі вихідні).

Щоб взяти участь у флеш-мобі, читач української літератури має пройти по кількох книгарнях свого міста (оптимально – п’ять) і запитати там книги українською.

Підводні камені.

1. Якщо просто попросити «щось українською», то одразу пропонують українську класику зі шкільної програми або нові твори Шкляра, Костенко і Забужко. У більшості книгарень вважають, що це достатній асортимент для покупця, який читає українською.

2. Якщо ви назвете прізвище (наприклад, Андрухович, той же Шкляр чи ще хтось конкретний), то цим не вплинете на асортимент книгарні у своєму місті. Цей автор або є, або його немає в книгарні. Якщо його книг немає, то, імовірно, і надалі не буде (перевірено на власному досвіді).

3. Якщо ви попросите щось для своєї дитини українською, вам здебільшого запропонують переклади або народні казки. Не піддавайтеся. Запропоноване розвиває не сучасну українську літературу, а гаманець видавця, оскільки на народні казки немає авторського права, а більшість перекладів у цьому сегменті зроблені комп’ютерними програмами з російської.

4. Вам також можуть запропонувати переклади з іноземних мов (здебільшого з російської), це особливо стосується дитячого сегменту. Не ведіться. Переклади вам не потрібні з причини, озвученої у попередньому пункті.

5. Вам взагалі можуть пропонувати російськомовну продукцію замість того, що вам потрібно. Тут без коментарів. :)

Найефективніше запитувати українські фентезі і фантастику, пригодницьку або психологічну прозу, детективи, казки для дітей і підлітків, але нові, а не передрані з радянських видань під новою обкладинкою, та ін.

Або хай вам підберуть книги для відпустки (дощі невдовзі закінчаться :) , але тільки українською.

Запитуйте також про молодих українських авторів або своїх земляків, тут вас може чекати багато сюрпризів.

Фантазуйте та імпровізуйте!

Завжди пам’ятайте, що продавець виконує свою роботу. Він має вам відповідати, і власник книгарні найперше зацікавлений, щоб ви не пішли з книгарні з порожніми руками, бо на кожній книзі власник книгарні має від 40 до 60% прибутку.

"Майдан".

Олексій Цвєтков: - Я з вами! Я за Україну!

 Олексій Цвєтков:  – Якби я був тут, то вийшов би на Майдан

Народжений в Україні живий класик російської літератури різко спростовує одні стереотипи і охоче підтверджує інші.



Олексій Цвєтков – одна з перших фігур сучасної російської поезії. Учасник легендарної поетичної групи 1970-х «Московський час», лауреат премій Андрія Білого (2007) і «Російської премії» (2011). Навчався на хімічному факультеті Одеського університету, історичному та журналістському факультетах МГУ. У 1975-му був заарештований і висланий з Москви. У тому ж році емігрував до США, закінчив Мічиганський університет, захистив дисертацію з теми «Мова Андрія Платонова», доктор філософії (1983). З 1989 по 2007 роки працював на радіостанції «Голос Америки» у Вашингтоні, на «Радіо Свобода» в Мюнхені та Празі. З 2009-го живе в Нью-Йорку.



Колишній громадянин СРСР і нинішній США, своєю батьківщиною Цвєтков вважає Україну. Поет народився в Станіславі (нині Івано-Франківськ), ріс в Запоріжжі і Євпаторії, навчався в Одесі. З 2006-го щороку приїздив в Україну в якості учасника провідних літературних фестивалів країни – «Київських Лаврів», Форуму видавців у Львові, Волошинського фестивалю в Коктебелі.
Вірші Цвєткова, які він записує без великих літер і розділових знаків, відрізняються епічною міццю, складністю синтаксису, різноманітністю лексики і багатством культурно-історичних алюзій. Він також займається перекладацькою діяльністю, зокрема, його перу належить новітній, вельми неординарний переклад шекспірівського «Гамлета» (2010). Крім того, Цвєтков відомий як публіцист ліберально-атеїстичного напрямку, автор безлічі статей в галузі філософії, політології, культурології та релігієзнавства.
В нинішній непростій політичній ситуації позиція Цвєткова цілком однозначна: він безумовний прихильник Євромайдана і затятий противник політики Путіна. Розмова з беззмінним учасником і першим лауреатом ( 2006 ) «Київських Лаврів» Forbes вирішив побудувати кілька незвичайним чином. Олексію Петровичу було запропоновано ряд стереотипних, іноді відверто безглуздих висловлювань, які слід було або підтвердити, або спростувати.

– Америка – світовий жандарм?

Так, як в позитивному сенсі, так, на жаль, і в негативному. Світ не може бути без жандарма. Є так звані суспільні блага, які великі держави виробляють крім своєї волі – для того, щоб забезпечити можливість торгувати виробленим продуктом. Так, Америка – жандарм, причому поганий жандарм. Але гірше було б, якби жандарма не було.

– Після того, що Штати творили в Югославії, вони не мають права засуджувати Росію за Крим і Донбас?

Вони мають повне право. В Югославії Сполучені Штати були на правій стороні. Насправді, вони втрутилися навіть занадто пізно, після різанини в Сребрениці і стрілянини у Вуковарі, після початку етнічних чисток в Косово, які загрожували перейти в геноцид. Добре це вийшло, погано чи, але самий негативний епізод стався, коли миротворці пішли з Сребрениці. Я думаю, югославські події символічного капіталу Штатам тільки додали.

– Українцям не слід було затівати Майдан – в результаті вони втратили Крим і отримали війну на Сході?

Звичайно, не слід було. В рабстві жити зручніше – тебе годують, одягають, можуть навіть зробити довшим ланцюжок, на якій ти сидиш... Однак у людей є й інші запити, вони чомусь вперто хочуть жити на волі. Для різних людей ціна свободи різна. Ті, хто вийшов на Майдан, згодні були сплатити цю ціну. В Україні таких людей поки що набагато більше, ніж у Росії.

– Владу в Києві захопила хунта фашистів і бандерівців?

Бредні, звичайно. Я не дивлюся телевізор і дізнаюся про подібні твердженнях від тих людей, яких знаходжу в соціальних мережах. Зате я прекрасно знаю багатьох з тих, хто виходив на Майдан, це мої хороші друзі. Якби я був тут, то вийшов би на Майдан разом з ними.

– Українці та росіяни – братські народи?

На жаль, в братстві настала криза. Дитинство у нас було спільне, але тепер ми розійшлися. Це розлучення дивовижний, ми довго жили разом, Україна – про це зараз мало хто пам'ятає – була ядром східнослов'янського світу, з якого культура поширилася на дрімучу Москву, і лише потім Москва перетягнула ковдру на себе. Тепер ці культури розійшлися і якийсь час будуть розвиватися по-різному. Проте, в Україні є російськомовне населення, яке нікуди не дінеться, з ним потрібно знайти якийсь консенсус і здатність жити разом. Це вже буде зовсім не Росія : ми ж бачимо, що англійська мова є і в Америці, і в Індії, і в Австралії, але Лондон при цьому нікому не указ.

– Путін зійшов з розуму?

О, ні, це занадто просте пояснення. І Гітлер, і Сталін не сходили з розуму, влаштована ними масова різанина була зовсім осмислена, кожен домігся саме того, чого хотів, тільки Сталін вчинив менше помилок. Путін робить те, що йому потрібно в нинішніх обставинах, – підвищує свій рейтинг і намагається відродити імперію. Власне, інших завдань крім самовозрожденіе і експансії у імперії немає.

– Росіяни зійшли з розуму?

Країна не особистість, ці терміни ми застосовуємо до неї метафорично. Не те щоб зійшли з розуму, але, грубо кажучи, заблукали. При цьому не можна все звалювати на погану владу – чомусь в Росії вона весь час погана.

– Розумом Росію не зрозуміти?

Це було сказано про певний складі розуму. І взагалі, Тютчев пожартував. Не можна сказати, що ця гірко-іронічна жарт виявилася невдалою – швидше, надто вдалою.

– Росія за своєю природою не може бути демократичною країною?

У тому вигляді, в якому вона залишилася в якості уламка імперії, зберігши в собі імперська свідомість, – так, не може. Демократію можна будувати тільки на місцях, її не можна будувати з Кремля. Спробували – не вийшло.

– «Наклепникам Росії» Пушкіна і Бродського – погані вірші?

«Наклепникам Росії», на жаль, – вірш гарний, воно зроблено цілком на рівні Пушкіна. Правда, воно підле. Типовий приклад генія і лиходійства дав людина, яка придумала це формулювання: вірш присвячений колишньому польському одному, чию батьківщину Росія втопила в крові. А ось «На незалежність України» Бродського просто жахливе, мені страшенно соромно не тільки за його думки, але і за те, як воно написано.

– Коли поети пишуть без великих букв і розділових знаків, вони просто випендрюються?

Для мене це просто автоматичний прийом. Ну що тут сказати – Аполлінер випендрювався? Слава богу, що був Аполлінер. До речі, наприклад, Маяковський взагалі не знав ніяких розділових знаків, йому їх Ліля Брик розставляла. Роль ком і крапок у нього виконувала «драбинка».

– Атеїстові важче жити, ніж віруючому?

Безумовно. У віруючого, грубо кажучи, є пропис, за якою можна жити. У нього є хтось, хто в кінцевому рахунку несе відповідальність за те, що відбувається. Атеїст же змушений брати відповідальність на себе. Це не означає, що, як у Достоєвського, «все дозволено». Навпаки, тобі кожен раз самому потрібно з'ясовувати, що дозволено, а що ні.


Переклав з російської – Богдан Гордасевич

82%, 18 голосів

14%, 3 голоси

5%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Моя книжка


Це моя нова книжка. Драматичний твір про закоханих серед натовпу. Це
наша з вами історія. Критики кажуть, що я занадто романтичний. Що
скажете ви? Придбати можно в книгарнях або інтернеті:
http://www.artvertep.dp.ua/shop/books/192/5042.html
Книжечка коштує лише 6 гривень (133 грама м'яса) . Вам книжка, а мені ваша підтримка для починаючого автора.
Хто хоче прочитати але не хоче купляти, пишіть!

Фабула: Двоє абсолютно різних людей зустрічаються
посеред натовпу, у даному випадку - майдан, революція. У цей момент
їхні почуття дуже загострені, душа дуже вразлива. Мить зустрічі обіцяє,
щось незбагненне. Реалії життя руйнують очікування. Тіло мозок одного з
героїв заходить свій вихід із складної ситуації... Іншим залишається
лише або підтримати його або залишитися стороннім наглядачем....
Закінчується усе хепіендом, у вищому значені цього поняття - Щасливим
сновидінням схожим на смерть...
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
попередня
наступна