Олексій Цвєтков: - Я з вами! Я за Україну!
- 21.05.14, 13:48
- Ми любимо тебе, Україно!
Олексій Цвєтков: – Якби я був тут, то вийшов би на Майдан
Народжений в Україні живий класик російської літератури різко спростовує одні стереотипи і охоче підтверджує інші.
Олексій Цвєтков – одна з перших фігур сучасної російської поезії. Учасник легендарної поетичної групи 1970-х «Московський час», лауреат премій Андрія Білого (2007) і «Російської премії» (2011). Навчався на хімічному факультеті Одеського університету, історичному та журналістському факультетах МГУ. У 1975-му був заарештований і висланий з Москви. У тому ж році емігрував до США, закінчив Мічиганський університет, захистив дисертацію з теми «Мова Андрія Платонова», доктор філософії (1983). З 1989 по 2007 роки працював на радіостанції «Голос Америки» у Вашингтоні, на «Радіо Свобода» в Мюнхені та Празі. З 2009-го живе в Нью-Йорку.
Колишній громадянин СРСР і нинішній США, своєю батьківщиною Цвєтков вважає Україну. Поет народився в Станіславі (нині Івано-Франківськ), ріс в Запоріжжі і Євпаторії, навчався в Одесі. З 2006-го щороку приїздив в Україну в якості учасника провідних літературних фестивалів країни – «Київських Лаврів», Форуму видавців у Львові, Волошинського фестивалю в Коктебелі.
Вірші Цвєткова, які він записує без великих літер і розділових знаків, відрізняються епічною міццю, складністю синтаксису, різноманітністю лексики і багатством культурно-історичних алюзій. Він також займається перекладацькою діяльністю, зокрема, його перу належить новітній, вельми неординарний переклад шекспірівського «Гамлета» (2010). Крім того, Цвєтков відомий як публіцист ліберально-атеїстичного напрямку, автор безлічі статей в галузі філософії, політології, культурології та релігієзнавства.
В нинішній непростій політичній ситуації позиція Цвєткова цілком однозначна: він безумовний прихильник Євромайдана і затятий противник політики Путіна. Розмова з беззмінним учасником і першим лауреатом ( 2006 ) «Київських Лаврів» Forbes вирішив побудувати кілька незвичайним чином. Олексію Петровичу було запропоновано ряд стереотипних, іноді відверто безглуздих висловлювань, які слід було або підтвердити, або спростувати.
– Америка – світовий жандарм?
Так, як в позитивному сенсі, так, на жаль, і в негативному. Світ не може бути без жандарма. Є так звані суспільні блага, які великі держави виробляють крім своєї волі – для того, щоб забезпечити можливість торгувати виробленим продуктом. Так, Америка – жандарм, причому поганий жандарм. Але гірше було б, якби жандарма не було.
– Після того, що Штати творили в Югославії, вони не мають права засуджувати Росію за Крим і Донбас?
Вони мають повне право. В Югославії Сполучені Штати були на правій стороні. Насправді, вони втрутилися навіть занадто пізно, після різанини в Сребрениці і стрілянини у Вуковарі, після початку етнічних чисток в Косово, які загрожували перейти в геноцид. Добре це вийшло, погано чи, але самий негативний епізод стався, коли миротворці пішли з Сребрениці. Я думаю, югославські події символічного капіталу Штатам тільки додали.
– Українцям не слід було затівати Майдан – в результаті вони втратили Крим і отримали війну на Сході?
Звичайно, не слід було. В рабстві жити зручніше – тебе годують, одягають, можуть навіть зробити довшим ланцюжок, на якій ти сидиш... Однак у людей є й інші запити, вони чомусь вперто хочуть жити на волі. Для різних людей ціна свободи різна. Ті, хто вийшов на Майдан, згодні були сплатити цю ціну. В Україні таких людей поки що набагато більше, ніж у Росії.
– Владу в Києві захопила хунта фашистів і бандерівців?
Бредні, звичайно. Я не дивлюся телевізор і дізнаюся про подібні твердженнях від тих людей, яких знаходжу в соціальних мережах. Зате я прекрасно знаю багатьох з тих, хто виходив на Майдан, це мої хороші друзі. Якби я був тут, то вийшов би на Майдан разом з ними.
– Українці та росіяни – братські народи?
На жаль, в братстві настала криза. Дитинство у нас було спільне, але тепер ми розійшлися. Це розлучення дивовижний, ми довго жили разом, Україна – про це зараз мало хто пам'ятає – була ядром східнослов'янського світу, з якого культура поширилася на дрімучу Москву, і лише потім Москва перетягнула ковдру на себе. Тепер ці культури розійшлися і якийсь час будуть розвиватися по-різному. Проте, в Україні є російськомовне населення, яке нікуди не дінеться, з ним потрібно знайти якийсь консенсус і здатність жити разом. Це вже буде зовсім не Росія : ми ж бачимо, що англійська мова є і в Америці, і в Індії, і в Австралії, але Лондон при цьому нікому не указ.
– Путін зійшов з розуму?
О, ні, це занадто просте пояснення. І Гітлер, і Сталін не сходили з розуму, влаштована ними масова різанина була зовсім осмислена, кожен домігся саме того, чого хотів, тільки Сталін вчинив менше помилок. Путін робить те, що йому потрібно в нинішніх обставинах, – підвищує свій рейтинг і намагається відродити імперію. Власне, інших завдань крім самовозрожденіе і експансії у імперії немає.
– Росіяни зійшли з розуму?
Країна не особистість, ці терміни ми застосовуємо до неї метафорично. Не те щоб зійшли з розуму, але, грубо кажучи, заблукали. При цьому не можна все звалювати на погану владу – чомусь в Росії вона весь час погана.
– Розумом Росію не зрозуміти?
Це було сказано про певний складі розуму. І взагалі, Тютчев пожартував. Не можна сказати, що ця гірко-іронічна жарт виявилася невдалою – швидше, надто вдалою.
– Росія за своєю природою не може бути демократичною країною?
У тому вигляді, в якому вона залишилася в якості уламка імперії, зберігши в собі імперська свідомість, – так, не може. Демократію можна будувати тільки на місцях, її не можна будувати з Кремля. Спробували – не вийшло.
– «Наклепникам Росії» Пушкіна і Бродського – погані вірші?
«Наклепникам Росії», на жаль, – вірш гарний, воно зроблено цілком на рівні Пушкіна. Правда, воно підле. Типовий приклад генія і лиходійства дав людина, яка придумала це формулювання: вірш присвячений колишньому польському одному, чию батьківщину Росія втопила в крові. А ось «На незалежність України» Бродського просто жахливе, мені страшенно соромно не тільки за його думки, але і за те, як воно написано.
– Коли поети пишуть без великих букв і розділових знаків, вони просто випендрюються?
Для мене це просто автоматичний прийом. Ну що тут сказати – Аполлінер випендрювався? Слава богу, що був Аполлінер. До речі, наприклад, Маяковський взагалі не знав ніяких розділових знаків, йому їх Ліля Брик розставляла. Роль ком і крапок у нього виконувала «драбинка».
– Атеїстові важче жити, ніж віруючому?
Безумовно. У віруючого, грубо кажучи, є пропис, за якою можна жити. У нього є хтось, хто в кінцевому рахунку несе відповідальність за те, що відбувається. Атеїст же змушений брати відповідальність на себе. Це не означає, що, як у Достоєвського, «все дозволено». Навпаки, тобі кожен раз самому потрібно з'ясовувати, що дозволено, а що ні.
Переклав з російської – Богдан Гордасевич
Народжений в Україні живий класик російської літератури різко спростовує одні стереотипи і охоче підтверджує інші.
Олексій Цвєтков – одна з перших фігур сучасної російської поезії. Учасник легендарної поетичної групи 1970-х «Московський час», лауреат премій Андрія Білого (2007) і «Російської премії» (2011). Навчався на хімічному факультеті Одеського університету, історичному та журналістському факультетах МГУ. У 1975-му був заарештований і висланий з Москви. У тому ж році емігрував до США, закінчив Мічиганський університет, захистив дисертацію з теми «Мова Андрія Платонова», доктор філософії (1983). З 1989 по 2007 роки працював на радіостанції «Голос Америки» у Вашингтоні, на «Радіо Свобода» в Мюнхені та Празі. З 2009-го живе в Нью-Йорку.
Колишній громадянин СРСР і нинішній США, своєю батьківщиною Цвєтков вважає Україну. Поет народився в Станіславі (нині Івано-Франківськ), ріс в Запоріжжі і Євпаторії, навчався в Одесі. З 2006-го щороку приїздив в Україну в якості учасника провідних літературних фестивалів країни – «Київських Лаврів», Форуму видавців у Львові, Волошинського фестивалю в Коктебелі.
Вірші Цвєткова, які він записує без великих літер і розділових знаків, відрізняються епічною міццю, складністю синтаксису, різноманітністю лексики і багатством культурно-історичних алюзій. Він також займається перекладацькою діяльністю, зокрема, його перу належить новітній, вельми неординарний переклад шекспірівського «Гамлета» (2010). Крім того, Цвєтков відомий як публіцист ліберально-атеїстичного напрямку, автор безлічі статей в галузі філософії, політології, культурології та релігієзнавства.
В нинішній непростій політичній ситуації позиція Цвєткова цілком однозначна: він безумовний прихильник Євромайдана і затятий противник політики Путіна. Розмова з беззмінним учасником і першим лауреатом ( 2006 ) «Київських Лаврів» Forbes вирішив побудувати кілька незвичайним чином. Олексію Петровичу було запропоновано ряд стереотипних, іноді відверто безглуздих висловлювань, які слід було або підтвердити, або спростувати.
– Америка – світовий жандарм?
Так, як в позитивному сенсі, так, на жаль, і в негативному. Світ не може бути без жандарма. Є так звані суспільні блага, які великі держави виробляють крім своєї волі – для того, щоб забезпечити можливість торгувати виробленим продуктом. Так, Америка – жандарм, причому поганий жандарм. Але гірше було б, якби жандарма не було.
– Після того, що Штати творили в Югославії, вони не мають права засуджувати Росію за Крим і Донбас?
Вони мають повне право. В Югославії Сполучені Штати були на правій стороні. Насправді, вони втрутилися навіть занадто пізно, після різанини в Сребрениці і стрілянини у Вуковарі, після початку етнічних чисток в Косово, які загрожували перейти в геноцид. Добре це вийшло, погано чи, але самий негативний епізод стався, коли миротворці пішли з Сребрениці. Я думаю, югославські події символічного капіталу Штатам тільки додали.
– Українцям не слід було затівати Майдан – в результаті вони втратили Крим і отримали війну на Сході?
Звичайно, не слід було. В рабстві жити зручніше – тебе годують, одягають, можуть навіть зробити довшим ланцюжок, на якій ти сидиш... Однак у людей є й інші запити, вони чомусь вперто хочуть жити на волі. Для різних людей ціна свободи різна. Ті, хто вийшов на Майдан, згодні були сплатити цю ціну. В Україні таких людей поки що набагато більше, ніж у Росії.
– Владу в Києві захопила хунта фашистів і бандерівців?
Бредні, звичайно. Я не дивлюся телевізор і дізнаюся про подібні твердженнях від тих людей, яких знаходжу в соціальних мережах. Зате я прекрасно знаю багатьох з тих, хто виходив на Майдан, це мої хороші друзі. Якби я був тут, то вийшов би на Майдан разом з ними.
– Українці та росіяни – братські народи?
На жаль, в братстві настала криза. Дитинство у нас було спільне, але тепер ми розійшлися. Це розлучення дивовижний, ми довго жили разом, Україна – про це зараз мало хто пам'ятає – була ядром східнослов'янського світу, з якого культура поширилася на дрімучу Москву, і лише потім Москва перетягнула ковдру на себе. Тепер ці культури розійшлися і якийсь час будуть розвиватися по-різному. Проте, в Україні є російськомовне населення, яке нікуди не дінеться, з ним потрібно знайти якийсь консенсус і здатність жити разом. Це вже буде зовсім не Росія : ми ж бачимо, що англійська мова є і в Америці, і в Індії, і в Австралії, але Лондон при цьому нікому не указ.
– Путін зійшов з розуму?
О, ні, це занадто просте пояснення. І Гітлер, і Сталін не сходили з розуму, влаштована ними масова різанина була зовсім осмислена, кожен домігся саме того, чого хотів, тільки Сталін вчинив менше помилок. Путін робить те, що йому потрібно в нинішніх обставинах, – підвищує свій рейтинг і намагається відродити імперію. Власне, інших завдань крім самовозрожденіе і експансії у імперії немає.
– Росіяни зійшли з розуму?
Країна не особистість, ці терміни ми застосовуємо до неї метафорично. Не те щоб зійшли з розуму, але, грубо кажучи, заблукали. При цьому не можна все звалювати на погану владу – чомусь в Росії вона весь час погана.
– Розумом Росію не зрозуміти?
Це було сказано про певний складі розуму. І взагалі, Тютчев пожартував. Не можна сказати, що ця гірко-іронічна жарт виявилася невдалою – швидше, надто вдалою.
– Росія за своєю природою не може бути демократичною країною?
У тому вигляді, в якому вона залишилася в якості уламка імперії, зберігши в собі імперська свідомість, – так, не може. Демократію можна будувати тільки на місцях, її не можна будувати з Кремля. Спробували – не вийшло.
– «Наклепникам Росії» Пушкіна і Бродського – погані вірші?
«Наклепникам Росії», на жаль, – вірш гарний, воно зроблено цілком на рівні Пушкіна. Правда, воно підле. Типовий приклад генія і лиходійства дав людина, яка придумала це формулювання: вірш присвячений колишньому польському одному, чию батьківщину Росія втопила в крові. А ось «На незалежність України» Бродського просто жахливе, мені страшенно соромно не тільки за його думки, але і за те, як воно написано.
– Коли поети пишуть без великих букв і розділових знаків, вони просто випендрюються?
Для мене це просто автоматичний прийом. Ну що тут сказати – Аполлінер випендрювався? Слава богу, що був Аполлінер. До речі, наприклад, Маяковський взагалі не знав ніяких розділових знаків, йому їх Ліля Брик розставляла. Роль ком і крапок у нього виконувала «драбинка».
– Атеїстові важче жити, ніж віруючому?
Безумовно. У віруючого, грубо кажучи, є пропис, за якою можна жити. У нього є хтось, хто в кінцевому рахунку несе відповідальність за те, що відбувається. Атеїст же змушений брати відповідальність на себе. Це не означає, що, як у Достоєвського, «все дозволено». Навпаки, тобі кожен раз самому потрібно з'ясовувати, що дозволено, а що ні.
Переклав з російської – Богдан Гордасевич
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
18
