хочу сюди!
 

Марта

48 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «економіка»

Дефіцит, совдеп і олігархи

Чи не задумувалися ви чому ми живемо так погано? Констатувати можу навіть то, що в СРСР рівень життя був вищий. Можна звичайно довго вести бесіди на цю тему, але собівартість продукції тоді була значно вища через недолугість самого менеджменту СРСР. Тобто навіть через працювання економіки собі в «мінус» населення було матеріально забезпечено – принаймні найнеобхіднішими продуктами. Але-ж СРСР експортував масу ресурсів?, – скажете ви. Та я можу відповісти – ТАК, але й зараз Україна експортує не менший об’єм ресурсів аніж тоді…  От тільки живемо ми навіть гірше ніж тоді – не дивно?

В СРСР була «уравняловка» завдяки чому рівень життя був однаковий усюди, але насправді це призводило до того, що успішні країни ставали донорами відсталих. Враховуючи те, що по економічним показникам УРСР була номером 1, то виникає запитання – чому замість того, аби зажити краще ми зажили гірше?

Аби сказати суть спочатку треба розповісти про саму радянську систему виробництва товарів. От треба в Радянському союзі нове авто – проектному бюро дають завдання, висуваючи певні вимоги – наприклад аби була велика швидкість. Проектне бюро тримає сотні інженерів, які насправді розподілені нераціонально, оскільки на інженерах в СРСР не економили – брали всіх (навіть ідіотів – знову «уравняловка»). Звичайно ресурс цей штат кушає немалий (а ще один совєтській «фінт» - підприємство що виробляє якусь продукцію насправді розкидано по республікам) – реальна собівартість авто зростає, але дефіцит покривається за рахунок інших доходів (головним чином експорт енергоносіїв).  При аналогічному проекті на Заході витрачається значно менше ресурсів – кожна компанія економить, аби авто було не дорожчим за авто конкурента. Та совєтський проект має ще один типічно радянський недолік – виконуються лише вимоги до самого проекту. Тобто як сказали так і зробили – авто швидкісне, але ну не дуже комфортабельне… Порівнюючи кінцеву вартість західного і радянського проектів слід відмітити дешевизну західного і… те що останній націлений на ринкову боротьбу – боротьбу кількох благ серед яких буде куплене те, що має в собі більше всього цінних якостей.

Звичайна радянська дійсність – дефиціт це і є наслідок великої нераціональної собівартості виробництва продукції. А якщо сказати однією фразою – радянська економічна система була неефективною і трималася лише на великому ресурсному запасі країни. Цю систему може врятувати хіба, що створення усередині економіки конкуренції, а кінцевий продукт виводити на ринок, де обирати буде споживач.

В теорії можливе створення конкуренції  усередині державних підприємств – хоча на практиці поки це не виходило успішно. Конкуренцію створюють приватні власники борючись за споживача. Державні підприємства – це монополія. Монополія має властивість – вона або регулює ринок, або рубить бабло.

Державна монополія  в СРСР регулювала споживчий ринок країни, але не могла відповідати вимогам якості або дешевизни продукції. Єдиним логічним виходом става перехід до риночної економіки і приватизація ряда підприємств. А от тут і почалося найцікавіше – результатом приватизації стала монополізація підприємств, але приватним власником. Бо насправді вся приватизація відбулася трьома-чотирма власниками (це не конкуренція!). Результат ми бачимо – більшість підприємство закрито через нерентабельність, що залишилося – прості сировинні підприємства (а ми як ЛОХи пишаємося ще виробництвом металу!), або продають споживчі товари втридорога завдяки штучно створеним препонам по ліцензіям, законам і т.д..

Дуже важке питання – чи можливо було уникнути процесу знищення підприємств, але принаймні можливо було створити умови для здорової конкуренції, що сама по собі знизила-б ціни на споживчі товари і посилила їх якість.

Тепер по суті – підвищення тарифів на газ та електроенергію торкається кожного. Тарифи в першу чергу формує держава, але не треба забувати про те що всі наші обленерго в приватних руках… Приватний інвестор завжди піклується про свої доходи – а значить вони є. Враховуючи, що обленерго – це монополіст, то вони косять бабло дуже і дуже немало. Як захочете поставити районом вітряну електростанцію – то неодмінно стикнетися з проблемою по різним ліцензіям і дозволам, що пройти простому смертному неможливо… і все одно зтикнетися з тим, що треба підписувати угоду з обленерго…  І така ситуація не тільки по обленерго. Ми фактично купуємо товар другого сорту по ціні першого, а різницю кладемо в кишені олігархів.

Питання штучних монополій – дуже болюче питання, адже в той час коли ми дозволяємо їм існувати вони продають товар втридорога… а в нас нема вибору. Для того аби будувати сильну економіку треба створювати конкуренцію, а не віддавати «Укртелеком» одному й тому-ж власнику на ринку комунікацій.

http://forum.uvo.cv.ua/index.php/topic,195.0.html

Доки всі мандрують...

Я подивився новий відеофільм, за тематикою схожий на Zeitgeist (Дух Времени), схоже на розповіді Трєхлєбова, Петрова, Левашова, але все-ж по-іншому.. Зовсім по-нашому. Для слав'ян, для русічів.

дивіться, думайте, робить висновки.

Світова економіка, українці, та німецька полуниця.))

"...Благодаря короновирусу открылись всякие интересные вещи, про которые раньше рассказывали, мягко говоря, недостоверную информацию.

Например, роспатриотические блогеры не раз рассказывали, что ДНР совсем оторвалась от проклятой Украины и уже практически РФ, только что неофициально.

А тут бац, карантин, границы перекрыты и за украинской пенсией не проедешь. Результат? Магазины резко опустели, выручка упала.

Кстати, заодно исчезли все иностранные продукты вроде голландских сыров. Тут-то мы и узнали, откуда их возили контрабандой. Остались только пальмовые российские и белорусские.

Но это еще ладно. А вот когда обрушился миф о трудолюбивых немцах...

Оказывается, как только украинцы уехали из Германии, там сразу остановилось сельское хозяйство. Внезапно выяснилось, что оно только на батраках и держалось. Сами немцы что-то не спешат на клубничные грядки показать там свое трудолюбие, а срочно лоббировали открытие границ.

А до украинцев там, собственно, работали румыны и поляки. А до них турки-гастарбайтеры. А до турков снова украинцы и русские, только уже остарбайтеры.

Легко быть трудолюбивым, когда за тебя все время пашет кто- то другой...."



UTC

- Легко быть трудоголиком-японцем, когда пашешь по 12 часов в уютном офисе с диванами, кухней и часом на сон. Другое дело бездельники на "Запорожстали" - пришел, чего-то покрутился 6 часов у домны, тяп-ляп и домой.
Особенно смИщно когда трудолюбивые менеджеры МВА внедряют системы 5С на производствах.и в самом деле ебут этим мозги.

- В целом согласен. Но по поводу 12 часовой работы в офисе это может быть и не легче чем у домны. Смерти от переработки у японцев случаются. И мне кажется уровень самоубийств у офисных повыше.
Я с уважением отношусь к тем кто у домны. Просто хочу обратить внимание что внешне комфортная работа в офисах таит много опасностей - стрессы при низкой физической нагрузке знаете ли чреваты для организма.
В некотором смысле "доменным" проще. ) Хотя (и именно потому что) физически тяжелее.

===================


"...Короновирус вскрыл еще одну современную тему: разбалансированность современной российской экономики.

Началось все, как вы помните, с принудительного закрытия разных ресторанов и парикмахерских для собачек, и теперь понятно, что снова откроются не только лишь все, вернее мало в принципе кто.

Почему так?

Система капитализма простая. Затраты на рабочую силу - это именно затраты и поэтому любой капиталист старается их минимизировать.

Сто лет назад основной доход давали природные ресурсы, которые в принципе бесплатны. Нашел старатель в Сибири золотой слиток и в экономике появился новый ресурс на 100, допустим, рублей, под который напечатали бумажек на соответствующую сумму. И вся стоимость этого ресурса досталась старателю.

Но как только появляются наемные рабочие, система перестает быть сбалансированной. Капиталист в идеале хочет платить наемным рабочим ноль, а прибыль забирать себе.

Но если бо'льшую часть экономики составляют услуги - как сейчас - то и почти весь новый доход создается чужим трудом, не природными ресурсами.

И доход этот получается от продажи услуг другим людям - то есть, наемным работникам производителей других услуг.

Таким образом, класс капиталистов желает платить наемным рабочим ничего, но получать при этом приток доходов. Такой фокус может получиться у одного-двух-трех собственников, но в рамках всего класса это попытка изобрести нечто вроде вечного двигателя.

Разумеется, это не работает.

Экономика состоит из циклов и при простом воспроизводстве следующий цикл должен начаться  в тех же условиях, что и предыдущий.

Поэтому возможны только три варианта.

Или на каждом цикле рабочие будут получать меньше денег, чем присваивают капиталисты, и тогда, провернувшись на несколько оборотов, экономика в конце концов остановится. Это называется кризис перепроизводства и составляет в такой экономике обычное дело.

Или все будет вертеться, если будет иметься приток доходов откуда-то со стороны, из-за пределов описанной системы - например, от нефтяных доходов, продаваемых за границу.

Или капиталисты смогут продавать услуги исключительно друг другу, а остальные люди тогда будут выброшены за пределы этой денежной экономики - как в 90-е, когда вечер в кабаке стоил среднемесячную зарплату, а массы питались подножным кормом или челночили в Турцию. Или как в "России, которую мы потеряли", где 90% составляли крестьяне, занимавшиеся натуральным хозяйством и вообще не пересекавшиеся с промышленностью империи ни как наемные рабочие, ни как потребители товаров....."

На деле чаще всего, конечно, бывает микс из вариантов 1 и 3.

UTC
- Мой дядя до пенсии, в бытность каменщиком любил вопрошать - я что, другую кладку кладу по сравнению с немцем? Почему ему платят в пять-семь раз больше, чем мне, точно за ту же самую работу? Что, стена у меня вышла сильно хуже? Вот только он никуда не уезжал, а всегда работал только у себя дома. Так кто его ограбил и не заплатил в Беларуси столько же, сколько немецкий каменщик получает в Германии? 

Может, какие-то товары у Беларуси выманивают за бесценок? Да нет, вроде нефтепродукты до последнего время продавались совсем недешево, калий тоже, как и всякая мясомолочка, плюс халявные доходы от транзита, плюс олигархов в Беларуси не было и нет, один в задницу народный батька торчит уже 26 лет... покажите же, где та черная дыра неэквивалентного обмена для моего драгоценного дяди-каменщика? Я ему обязательно расскажу.

- Ваш дядя плохо разбирается в экономике. Он сидит в Белоруссии и мечтает, как он получит зарплату в Германии, а потратит ее у себя дома.

Здесь нет неэквивалентного обмена. Здесь, собственно, вообще никакого обмена нет. Имеется две малосвязанные экономики с собственными ценами, которые вообще не обязаны быть одинаковыми, потому что они отражают местные условия, а курс обмена валют - лишь эпизодическую торговлю.

В таких случаях разницу в уровне жизни можно лишь примерно оценить по ППС. Но тогда никаких 5-7 раз не будет. Сомневаюсь, что в Белоруссии буханка хлеба стоит 2 евро, килограмм черешни - 4 евро, однокомнатная квартира - миллион евро, а операция - несколько десятков тысяч.

Неэквивалентный обмен будет, если дядя попытается произвести реальный обмен своего труда на немецкие блага. Например, поедет в Германию гастарбайтером. Тогда за одинаковый труд он реально получит в 2-3 раза меньше, чем немец.

Или немцы откроют в Белоруссии завод и наймут местных. Будут они на нем платить немецкие зарплаты? Разумеется, нет.

И достигается это, в том числе, совершенно нерыночными мерами, которые вы записываете в раздел "каждая страна защищает своих".

Эквивалентный обмен будет лишь в случае свободного передвижения денег, товаров и услуг между Белоруссией и Германией - как в самом ЕС.

Тогда цены выравняются, в том числе и зарплаты. Разумеется, не на нынешнем немецком уровне, а ниже.

500 днів Януковича, або Вже четверта знизу.

Андрій Пишний.

На ці вихідні припадало 500 днів правлінню Віктора Януковича. Погодьтесь, ювілей!

Ніби з нагоди цієї видатної дати, впливовий журнал "Forbes" вперше згадав Україну у своєму рейтингу... Рейтингу найгірших економік світу.

Пам'ятаєте, у Віктора Януковича в його зверненні до народу була теза про те, що його мета – це Україна, яка за вісім років увійде до Великої двадцятки, тобто стане однією з 20 найрозвиненіших економік світу? Так от, якщо вірити "Forbes", ми вже у двадцятці. Навіть не у двадцятці, а в п'ятірці "лідерів"... От тільки навряд чи її можна назвати Великою.

За даними "Форбс" Україну визнано четвертою найгіршою економікою світу. І це при тому, що ще минулого року України в цьому рейтингу не було зовсім. Але для української влади немає нічого неможливого. І Україна під керівництвом команди "професіоналів та господарників" вийшла в "лідери" з-поміж 177 країн світу, пропустивши "вперед" Мадагаскар, Вірменію та Гвінею.

[ Читати далі ]

АКТУАЛЬНО: Влада йде у відпустки без збереження заробітної плати

Працівники органів місцевого самоврядування йдуть у відпустки без збереження заробітної плати. Міський голова Андрій Матковський прокоментував цю інформацію Національній телекомпанії України. «Таке колективне рішення стало альтернативою скорочення штату», - сказав він. Воно стосується в основному керівного складу і не торкнеться низькооплачуваних працівників та малозабезпечених сімей. В числі перших у такій відпустці побував сам міський голова, хоча основну її частину провів у службовому кабінету. В січні відпустку за власний рахунок вже брали 12 працівників апарата. Тривалість їх до двох тижнів. Відпустки ні в якій мірі не позначаються на якості роботи виконавчих органів міської влади. На лютий написали заяви ще кілька працівників. За розрахунками завдяки таким відпусткам в апаратах міського та районних виконавчих комітетів буде зекономлено понад 600 тисяч гривень. Багато це чи мало? Ця сума майже дорівнює фонду заробітної плати керівників дитячо юнацьких клубів за місцем проживання, які користуються великою популярністю у юних полтавців та їхніх батьків.

 Андрій Матковський підкреслив, що плановий бюджет міста на поточний рік гірший, ніж виконаний минулого року. Доводиться економити. Але господарський комплекс Полтави працює стабільно. Зокрема, в будинки цілодобово подається гаряча та холодна вода, на відміну від столиці вчасно виплачується заробітна плата медикам та освітянам. В місті вживаються заходи, щоб уникнути подібних відпусток в цих галузях. У всякому разі вони не стосуватимуться середнього та молодшого персоналу.

За матеріалом: http://www.rada-poltava.gov.ua/news/2009/2/3/36267659/

Дожилася Україна!!!

Назад в майбутнє...)))

И гречки нет, и верен путь, И речь вождя негожа. Еще добавить звезд на грудь, Ну и бровей на рожу!

Лівацький міф про Генрі Форда та зарплати

Серед соціалістів поширений міф про те, як Генрі Форд збільшив зарплату працівникам на своїй фабриці до п'яти доларів чим створив ринок та попит на автомобілі, а за зростанням попиту наступило зростання виробництва, збільшення прибутків і так далі. Наприклад, Михайло Бродський викладає свій варіант наступним чином:

5 січня 1914 року автомобільний магнат Генрі Форд зробив щось, мабуть, зовсім абсурдне з погляду більшості нинішніх бізнесменів. Він встановив на своєму підприємстві мінімальну заробітну плату для робітників у розмірі п’яти доларів. На ті часи це було удвічі більше, аніж у середньому в США. І Форд про цю свою щедрість ніколи не пошкодував. Бізнесмен, якого зараз охрестили б олігархом, розрахував: якщо його робітники одержуватимуть більше, вони зможуть купувати ними ж вироблені автомобілі, за великих обсягів виробництва продажі швидко зростуть, отже, збільшаться і його власні доходи. В результаті за 19 років випуску найпопулярнішої моделі «Форд-Т» тільки в Сполучених Штатах було продано понад 15 мільйонів авто, а в країні почав формуватися середній клас, для якого автомобіль був не розкішшю, а засобом пересування. От вам вдалий приклад бізнесу, який думає глобально.

Однак, при спробі аналізу цей соціалістичний міф не тримається купи: Читати чому.

Про дорогу фотоелектричну енергію...

Коли задумав і складав цю замітку, робочою назвою її була "Про дешеву атомну енергію..." Але ж не такі ми багаті, щоб купувати дешеві речіlol

*   *   *
               Деякі міфи живі тим, що існують такі собі "розрахунки собівартості". А собівартість залежно від бажання і кута зору можна рахувати дуУуже багатьма способами. Візьмемо, як приклад, собівартість 1 кВт * години електроенергії, виробленої атомною енергетикою.
               Навіть коли згадати, що принаймні перші АЕС (а є підстави вважати, що і наступні, і сьогоднішні) мали одне з призначень задовольняти потребу військово-промислового комплексу у ядерній зброї, то вже через це виникають сумніви про якусь обумовленість розвитку атомної енергетики низькою собівартістю її електроенергії. Придушимо їх поки і розглянемо далі.
               Цікаво, а які взагалі складники є в таких розрахунках у стовпчику "Витрати". Зрозуміло, що там має бути все, починаючи від витрат на добування і збагачення уранового палива, будівництва основного енергогенеруючого устаткування - всіх цих сотень і тисяч тон грубезних стальних "каструльок", бачків і трубок 1-го контуру та величезних помп, що ганяють по них радіоактивну воду (фото нижче). Про вторинний контур (той, що із нерадіоактивною водою і звичайним агрегатом "парова турбіна-електрогенератор" на одному валу), мабуть, і згадувати не варто. То ж фактично теплова енергетика -  так...  ніби смішні "копійки", порівняно з...



               Ось, в якості прикладу можемо розглянути зблизька (розміри в мм) спочатку корпус реактора podmig Це половинка отого сіренького із зелено-коричневою оголовочкою в центрі верхнього малюночка.



               Коли ж ви закриваєте цю "каструлю" (320 т) кришкою (95 т) з верхнім блоком стержнів, то множте висоту споруди десь удвічі. Ось вони, в усій красі перед нами - реактори типу ВВЕР. Їх є багато: ВВЕР-440, ВВЕР-1000, ВВЕР-1200... (фото унизу). Число у маркіровці говорить нам, що даний реактор то є технічна передумова для отримання, увага! - від 440 до 1200 МВт електричної (!) потужності. Тобто тепло від уповільненого ланцюгового розпаду атомних ядер урану мінус всі втрати на всіх ступенях перетворень енергії, що враховуються своїми значеннями ККД.



              В ідеалі за 50 років така-от "іграшка" на ім'я ВВЕР-1000 виробить нам 438000 год х 1000000 кВт енергії. Знехтуємо "краплею" електроенергії на власні потреби АЕС. Тоді оплата людством виробленої електроенергії за ринковою ціною, припустимо по 1 грн/кВт х год, складе 438.000.000.000 грн. Або 438 млрд грн. Океан! У перерахунку на 1 рік "тисячник" повинен виробити нам 8,76 млрд кВт * год (а принести своїм творцям таку ж кількість умовних грн).
              Згадаймо тепер обставини, що відмежовують нашу грішну землю від нашого абстрактного ідеалу. Оті 438 млрд. кВт це тільки та енергія, яку в принципі спроможний згенерувати енергоблок. А ви, люди, ще зумійте її взяти! З життя ми знаємо, що помітну частину від терміну служби він буде просто недовантажений в силу нерівномірності суспільної потреби в електроенергії, в силу існування інших видів генерації, в силу різних недосконалостей в обліку та організації кооперативної роботи всіх видів потужностей. Це стосується і малоактивних нічних годин, і періодів економічних спадів та криз. Часу простоїв із нульовою потужністю на виході протягом його служби теж набіжить на кілька років (діагностики, ремонти, перезавантаження уранових збірок).



              Стало цікаво, а що ж де-факто? Натрапив на інформацію, що запущена 22.12.1980 Рівненська АЕС (фото вище) станом на 05.03.2005 рапортувала  про виробництво вже 250 млрд. кВт * год. Наступна славна сторінка її історії - 25.07.2011 р., коли всіма своїми чотирма енергоблоками загальною потужністю 2880 МВт Рівненська АЕС задовольнила енергетичну спрагу своїх споживачів аж на 350 млрд. кВт * год. За 30 років... Хм... Ну, до 50 років вона ще чи допрацює, чи ні, а от до 1200 млрд кВт * год, які мають бути отримані від такої потуги за 50 років, їй ще ой як далеко. Можливо, цей, хоч і не найгірший, проект пізньо-радянського періоду, працюючий у пострадянській країні вічних криз, не може слугувати показовим прикладом? Але от приклад нещодавно закритої АЕС у містечку Графенрейнфельд (Німеччина). Одноблочній АЕС з номінальною потужністю реактора 1345 МВт (фото нижче) судилося працювати лише 33 роки (09.12.1980 - 28.06.2015), протягом яких вона виробила 333 млрд кВт * год електроенергії. Краще, але на "дас іст фантастішь" не витягує. Середньорічне виробництво (у перерахунку на 1000-мегаватний-блок) не давало очікуваних 8,76 млрд кВт * год, складаючи лише 7,5 млрд.



              Можемо ще згадати, або не згадувати, скільки в наших специфічних умовах з цієї 1 гривні, ніби сплаченої людством енергетиці, пролетить, як зазвичай, повз енергетику: податки державі, корупційна складова у кишені чиновників, комерційна складова ринковим "посередникам" та різного роду іншим рибам-прилипалам.
              Тепер особливо рельєфний наголос у вигляді окремого абзацу треба зробити ось на якій важливій обставині. Такий "водонагрівач", всаджений у бетонну шахту з товщиною стін 2-3 м, після закінчення терміну служби стає практично нерозбірною спорудою через свої габарити і залишкову радіоактивність. Саме тому це "променисте серце" енергоблока, висотою з 9-поверховий дім, практично не придатне для утилізації. Проектний термін експлуатації АЕС, як правило, 30 років. На підставі результатів випробувань зразків-свідків з матеріалу корпусу реактора термін його служби ще років на 10-20 продовжують експлуатаційники з дозволу контролюючого їх органу держатомнагляду на свій спільний страх і ризик. У Штатах відомі приклади продовження аж до 60 років експлуатації. Все залежить від суворості вимог контрольних органів, якості матеріалів, культури виробництва, контролю, обслуговування, ставлення до безпеки, тобто загалом - від впевненості спільноти у безпеці своїх небезпечних "іграшок". Майже все в реакторі може бути відремонтоване/замінене. І тільки стосовно ремонту корпусу реактора сучасні можливості дуже обмежені. Коли ж матеріал цієї "каструлі" стає зовсім крихким (від радіації і термічного старіння), реактор виводять з експлуатації. Це може статися через 50 років після вводу, а може через 33. Як пощастить.
               Далі, по діагоналі, цятками з великої мозаїки окреслимо, на що саме доведеться витрачатися з тих коштів, які колись якось потраплятимуть у галузь атомної енергетики, аби протягом 30-50-ти років насолоджуватися цим живим джерелом казкових доходів. З представленої загальної картини дещо зрозуміло, чи не так?
               Руду добути, метал виплавити, сталеві кільцеві заготовки з товщиною стінки 150-400 мм відковати, термообробити, зварити між собою, знов термообробити... Антикорозійне покриття по всій внутрішній поверхні корпусу наплавити, термообробити.
              З урановими збірками, ТВЕЛами (нижче - фото), геморою не менше, але дорожче – з поправкою на радіоактивність, екзотичністсть матеріалів, відсутність у багатьох країн власного замкнутого циклу виробництва ядерного палива, політичні обмеження і все такеє інше.

             Ну там, графіт - цирконій - карбід бора - титанат диспрозію або гафнію... Так, ось ці трубки у пучках на фото ТВЕЛів угорі - з цирконію. Кожна з них заповнена капсулами діоксиду урану (фото унизу). Потім залишок об'єму трубки вакуумується, заповнюється гелієм, після чого трубка запаюється і вставляється у касету. Яка ж це щаслива країна світу має багаті поклади руди диспрозію lol ?... Треба буде поцікавитися.



            Ну там, системи безпеки, керування, автоматика і все, шо ще треба... Ну там, різні дрібниці, що обліпляють реактор зусібіч... Один тільки головний циркуляційний насос (ГЦН) це 140 тон досить непростої сталі. А їх таких 4 ГЦН.
            Скільки ж це все коштує? Чесно – не знаю. Це нам не порахувати так само легко, як прихід від продажу електроенергії. Хто в курсі цін на матеріали, множте їх на 2...4...10, бо на виробництво згаданих конструкцій йдуть не ті самі сталі, що для огорожок на цвинтарях, і не той самий цемент, марки 500lol , що доморощені бізнесмени безбожно "бадяжать" металургійним шлаком, і не та автоматика, що у побутовій техніці – все там "не те"... Хто в курсі зарплат, теж множте у рази – до робіт на будівництві відповідальних об'єктів залучають тільки найкваліфікованіші кадри, які полюбляють гарну зарплату.
            Часом можна надибкати цифри у форматі: "проектування та спорудження енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС, кожен встановленою потужністю 1000 МВт,  обійдеться у 36,8 млрд грн". Тобто 18,4 млрд грн / МВт. Але без розшифровки. Що сюди входить? Чи тільки оте залізяччя під умовною назвою "енергоблок"? Чи з усім, без чого він працювати не повинен?
            Ну, що там ще... Інфраструктура – шахти, будівлі, машзали, прив'язані до АЕС виробництва та служби, під'їзні колії, автодороги, збудувати... Ну там, сховища для відкладання відпрацьованого ядерного палива – теж, до речі, мастодонти із вмурованих у залізобетон сталевих "каструль". Для твердих відходів – збудувати; для рідких – збудувати... Сховище, яке від 2017 р. будують в Україні, має проектну вартість 37 млрд грн. Буде готово у 2050 році.
            Ага, а оце же ж! Місто енергетиків назразок Славутича! Щоб у необхідному ритмі доставляти на АЕС трудовий ресурс. Ну і там же ж плюс-мінус соціальна інфраструктура (радянським людям з їхнім ніби атеїстичним світоглядом треба ж було встигнути пожити у раю ще за життя. Пострадянським звісно треба менше – їх активно привчають до раю у наступному "житті" – але всеодно трохи треба)... У собівартість кіловат-години електрики всі ці речі пишемо, ні?
             Ну там, різні ще дрібниці, про які, може, ми і не знаємо ... . . . . . ........ Ффууу... Нарешті, здається, все! Заливай воду! Вода, до речі, теж не зовсім безкоштовний дар річки, зважаючи на всі премудрості водопідготовки... Перетворюй воду на пар, отримуй у розетці свої 220 і насолоджуйся життям. Заодно плати гроші, деяку частку котрих зможе записати у стовпчик "Доходи" вже й атомна енергетика.


  
               Проте це лише здається, що на цьому стовпчик "Витрати" припинив приростати новими складниками. І мова не про перезавантаження ядерного палива, поточні планові / позапланові ремонти – це такі копійки. А ми ж тут домовилися бліх не ловити. Тож тепер повертаймося до розгортання одного рельєфно виділеного попереднього абзацу.
               Мало хто знає, що задовго до вводу атомної станції в експлуатацію – ще на стадії проектування, і потім, під час її роботи, ця атомна станція починає... виводитися з експлуатації. У намаганні передбачити комплекс необхідних заходів для виводу АЕС з експлуатації розроблені стандартизовані процедури складання відповідних концепцій. За час її роботи на спецфондах накопичуються (передбачені законодавством, а значить – держбюджетом!) необхідні кошти, проводяться виміри, дослідження, збирається та аналізується інформація, а отже формується штат працівників, котрі отримують відповідну зарплату. Іншими словами, АЕС ще не дала жодного кіловата, а людство вже сушить собі голову, як її закривати.
             Серед іншого, за цим дивовижним стандартом CОУ НAЕК 015 : 2012 під час "закриття" АЕС слід не лише максимально використовувати наявну інфраструктуру і обладнання, але поряд з тим передбачається спорудження нової інфраструктури, виготовлення нового обладнання і розробка технологій, необхідних для виконання робіт з виводу АЕС з експлуатації. І ні для чого більше!
             Ось ще цікавий момент. Між трьома можливими стратегіями закриття АЕС (негайним демонтажем, відкладеним демонтажем і похованням на місці) стандарт регламентує обирати за результатом багатофакторного аналізу на основі принципу "затрати-користь". Опп-па! Це вже із суто економічних розрахунків куди ми перейшли? Що, є калькулятори з кнопкою "користь"? Відчуйте, який чарівний інструмент надається цим принципом тому, хто розраховує собівартість атомної енергії! Тобто якщо витрати великі, а користь від того – не дуже (а яка насправді користь, коли розібраний радіоактивний мотлох перемістити на поверхні цієї планети з одного на інше місце?), то і для чого тоді здійснювати ці витрати, так? А витрати-таки мають бути значні, коли проста, здавалося б, утилізація об'єкта перетворюється на інфраструктурний проект. Товариш, що стоїть у цих питаннях інформаційно глибше, колись у невимушеній бесіді висловився, що закрити АЕС коштує стільки ж, як збудувати її, якщо не дорожче. Можливо, це є гіперболізований жарт. Але в контексті цієї замітки нас має цікавити тільки те, чи закладаються і ці витрати в розрахунок собівартості атомної електроенергії. Причому, незалежно від того, чи фактично матимуть ці витрати місце протягом покоління, що збудувало і "закрило"АЕС.
             Чому так? А що нам є на вибір? 
             Відкладений на 20-40 років демонтаж? Так це ж підтримання протягом всіх цих років життєздатності всіх споруд та обладнання станції і контроль над радіацією на предмет її не/розповзання по планеті. Тобто персонал отримує своє зе-пе, об'єкт, можна сказати, живе повноцінним життям з тією лише різницею, що тепер енергії не виробляє, а споживає. А на 41-му році що? Одну байку прочитав. Про ліквідацію наслідків аварії на АЕС Фукусіма-1. Роботи, яких вдалося залучити для розбирання завалів, виходили з ладу за лічені дні через деградацію електроізоляції. І хто ж буде розбирати відпрацьований енергоблок і куди те все подіти, коли весь час відтермінування демонтажу спливе?
             Поховання на місці? Але ж найнадійніші саргофаги теж колись руйнує час.
             Принагідно слід відзначити, що і проблема зберігання відходів ядерного палива сьогодні теж не має якогось кінцевого конструктивного вирішення. А найтовстіші стінки металічних "каструль" у сховищах, між іншим, теж колись прогниють.
             І ось ті істоти, що, занепокоєні раптовим головним болем, приходять через сотні років до тих променистих сувенірів, стикаються з ситуацією, не набагато кращою, ніж сьогодні: та сама підвищена радіація, яка не усувається ані переплавом сталі, ані переробкою відходів чи бетону. Та сама радіація, від якої треба боронитися! Як? Можна завантажувати весь той мотлох на кораблі і відправляти з ІІІ космічною швидкістю подалі від матері-Землі. Що, все ще фантастика? Дорого? Ризиковано? Ну, тоді – зводити нові саркофаги поверх розгерметизованих, а тому ще більші. Знову дорого? Знов не видно у майбутньому жодної логічної крапки? Ну, тоді ваші пропозиції...  ...  ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... . . .. ... . .. ..... . .....        . .... . . .. ............. . ..
             Що ж, виходить? Напружує трохи вийнятий з надр але чужий нашій білково-нуклеїновій природі уран? Змушує нести витрати? А ел.енергія дешева лише через віднесення цих неминучих витрат у невизначене майбутнє? Отож-отож...
             Ідеологи дешевої ядерної енергії зазвичай не зачіпають ще одну, очевидну складову цього балансу аби зберігати цілісність міфу неймовірного "лоукосту". А йдеться як про прямі витрати на ліквідацію аварій АЕС, так і неповернуті витрати через осмислювання практики і наслідків застосування ядерних технологій з відмовою від подальшого проектування енергетичних "лоукостерів", що частково спроектовані, і подальшої добудови того, що частково або повністю збудовано. Достатньо нагадати три назви: Три Майл Айленд; Чорнобиль; Фукусіма. Чому відмова? Та майже щоразу велика аварія на АЕС супроводжується "великою аварією" і у людських головах. Це впливає і на науково-технічні, і на техніко-економічні рішення у відповідних "мозкових центрах", і на політичні рішення у високих колах. Правителям же ж ніщо людське не чуже – вони теж мають страх перед смертю. В такі моменти завжди згадується щось дорожче, ніж закопані в землю кошти. А от чи згадується, що все це теж слід внести у статтю витрат на отримання людством ядерної електроенергії? Оце питання! А між тим, навіть поверхові цифри, достатні для характеристики тієї ціни, яку людство вже сплатило і далі платить тільки за один Чорнобиль, потребують, мабуть, окремого лонгріду для розкриття.
                 Натрапив на статистико-аналітичні матеріали, що містять техніко-економічний параметр, зручний для співставлення витратності на будівництво енергогенеруючих об'єктів різних видів. Так от, у 2014 році було зафіксовано, що "вартість будівництва атомних енергоблоків за останнє десятиліття зросла з 1000 $ до приблизно 8000 $ за встановлений кіловат потужності". Це ж виходить, що вже у 2004 р. кіловат встановленої потужності АЕС коштував 1000 $?! Характерна така сума! Її давно і добре знає кожен, хто цікавиться сонячною енергетикою, а тим більше і собі зазіхає щось таке "замутити".
                 То на тлі всього цього комусь ще уявляються великими сьогоднішні капітальні витрати у 1000 доларів США на 1 кВт встановленої потужності геліоенергетики? Які, до того ж, мають стійкий тренд до зменшення... На тлі всього цього ще уявляється дуже істотною проблемою переплав зношених кремнієвих фотоелементів та вирощення нових досконалих кристалів (а це найбільш інтелекто-, трудо- і енерговитратна металургійна операція у справі утилізації сонячних електростанцій, що відслужили своє)?

I знову про борги

Зовішній борг України



Джерело