Як правило, якщо людина чи організація має гроші, вона намагається витрачати їх не лише на себе, а й на благодійність. Коли - з дійсно альтруїстичних поривів, коли - це гра на публіку. Тим не менш...
Ось і Южноукраїнська ГАЕС в цьому році вирішила зайнятися благодійністю. Були виділені гроші на реконструкцію і ремонт шкіл в селах Олександрівка і Богданова Балка, як сіл, найближчих до ГАЕС.
Однак, коли будівельники у селі Богданова Балка почали свої роботи, вони настільки підрили котлован під школою, що половина будови впала. Справа в тому, що після війни в цьому районі будували будинки без фундаменту, оскільки це - не зона сейсмічної активності або підтоплення. І нічого, ці будинки стоять до сих пір. Дивно й те, що будівельники взагалі щось рили, адже за планом в школі треба було замінити вікна з дерев'яних на пластикові і поштукатурити зовнішні стіни. Всім зрозуміло, що підкопувати будову для цього не треба.
Добре, що ці "ремонтні" роботи проходили під час карантину. Тому питання з тим, де вчитися дітям по закінченню карантину було вирішено ще до того, як знову почався навчальний процес.
Однак позиція благодійників з ГАЕС в цій ситуації просто шокує. Вони запропонували школу просто закрити. Вчителів звільнити, а дітей возити на навчання до Южноукраїнська. Уточнимо, що Богданова Балка знаходиться на іншому березі Південного Бугу і моста до Южноукраїнську немає. Є паром, поки взимку не замерзне ріка. А взимку люди до Южноукраїнська переходять пішки або, за словами місцевих мешканців, "відкриваємо двері автівки та їдемо з відкритими дверима, якщо крига починає тріскатися, то вистрибуємо. Так вже декілька машин затонуло, але людських жертв не було". Ви собі уявляєте шкільний автобус, який їде з відкритими дверями замерзшою рікою, а крига починає тріскатися? Багато дітей врятується?
До того ж, Богданова Балка - це повна одинадцятирічна школа для чотирьох навколишніх сіл, і сюди дітей дійсно возять шкільним автобусом. Так скільки ходок цьому автобусу треба зробити, щоб довезти до школи всіх дітей?
А при тому, що роботи на цьому березі ріки особливо немає, пропозиція звільнити вчителів, середній вік яких у Богдановій Балці - 40 років, теж звучить якось дивно.
Силами директора школи - Олексія Володимировича Поспелова, школа, як навчальний заклад, у Богдановій Балці продовжує жити. Тепер діти молодших класів вчаться у дитячому садку колгоспу, через що дітей з колгоспу треба відвозити до дитсадка радгоспу, бо хоча вони і об'єднані у одному селі, фактична відстань там немаленька. Середні класи вчаться у шкільрній їдальні, яка, благо, була окремим будинком. Однак тепер ніде функціонувати власне їдальні, як закладу харчування школярів. А старші класи вчаться у будинку сільської ради. Все таки, сільській раді проблеми навчання місцевих дітей ближчі, ніж атомщикам з іншого берега.
А будинок школи стоїть у розібраному вигляді. Його все таки доламали до кінця. Тепер будуть відбудовувати, але наближається зима і морози, які зупинять будівництво. Якщо, звісно, у будівельників вистачить на це здорового глузду.
Місцеве ж миколаївське телебачення бадьоро звітує про реконструкцію школи в селі Олександрівка. Хіба атомщикам-благодійникам потрібно, щоб ЗМІ розповідали про зруйновану школу в Богдановій Балці?  

(З історії народної освіти на Великоберезнянщині Закарпатської області)



      Окрім сільських народних шкіл, 1921 року на Великоберезнянщині вперше створено і горожанку, або як її офіційно іменували – Державну горожанську школу «в Великом Березном». Першим директором тієї школи був, очевидно, Йосиф Кріж, від котрого 23 серпня 1922 року уряд перебрав Михайло Виняр, фаховий учитель руського язика, історії, географії, німецької мови, гімнастики і співу.
      29, 30, 31 серпня 1922 року до горожанської школи записалося 28 хлопців і 53 дівчат, усього 81 учень. У всіх чотирьох класах цього і наступного навчального року, коли директорував М. Віняр, навчання проводилося лише рідною мовою. Він всіляко сприяв і організації у Великому Березному учнівського дому. Такі доми – інтернати для учнів горожанських шкіл створював Чехословацький Червоний Хрест.
Перший учнівський дім було створено у селі Ясіня 1921 року. Другим на Підкарпатській Русі учнівський дім  Чехословацького Червоного Хреста розпочав діяти у Великому Березному в 1923 році, завдяки чому на 1923 – 1924 навчальний рік до горожанки записалося вже 119 учнів.
      30 серпня 1924 року від М. Виняра «перебрав інвентар і ведення тутешньої горожанської школи» його колега – Л. Сладек, а вже 24 вересня 1924 року міністерство школ і народної освіти у Празі видало рішення про відкриття у Великоберезнянській горожанці «чеськіх побочек», тобто паралельних класів із чеською мовою викладання.
1 серпня 1925 – го Л. Сладека на посту директора замінив Едуард Янскій. Після нього горожанкою керував Богуміл Гулка, котрого змінив у 1928 році Мілан  Медріцкі…
Хронологія найважливіших шкільних подій, започаткована М.Виняром на руській мові, після 30. 08.1924 ведеться по-чеськи .
1928 – 1929 навчальний рік Великоберезнянська горожанка розпочала, маючи 163 учнів, із котрих 74, за словами хроніки, навчалися «карпаторуським языком», а 89 – чеським. 30 вихованців із верховинських околиць проживали в інтернаті Чехословацького Червоного Хреста під наглядом учителя Йозефа Ріцека…
У вересні 1931 року проведено «родительську нараду» із виступом директора горожанки «Взаємность домашньої а школьної вихови», де згадано, що всіх записаних учнів є 269, окремі учні із присілка Дубки і Малого Березного добираються у школу пішки, інші від Ужка і Волосянки, Ставного  і Дубринич їздять навчатися потягом, в учнівському домі – інтернаті щорічно утримується 30 – 32 хлопців із віддалених від залізниці сіл, що наступного року дім – інтернат буде розширюватися до 40 вихованців …
       У 1934 році інтернат Чехословацького Червоного Хреста утримував вже 43-х учнів Великоберезнянської горожанки із віддалених верховинських сіл. За таке утримання їхні батьки, залежно від статків, платили відповідно 20, 30, 40 або й 50 корун. Окремі, бідні учні, утримувалися безкоштовно, тобто за рахунок Червоного Хреста. Так, Іван Данило щомісячно отримував від Чехословацького Червоного Хреста 40 корун, завдяки чому зміг успішно закінчити горожанку. Іншому учневі – вихованцю інтернату Михайлу Шараничу 40 корун виплачувала окружна опіка …
Всього на Підкарпатській Русі Червоний Хрест Чехословаччини створив шість учнівських домів для вихованців горожанських шкіл із віддалених гірських сіл. Учнівський дім у Великому Березному завжди був серед найкращих. У 1932 році його розширили шляхом добудови другого поверху.
        До 1936 року, як засвідчує статистика, через усі підкарпатські учнівські доми Чер-воного Хреста пройшло 910 вихованців, а саме: у Великому Березному – 220, Сваляві – 185, Білках – 157. Воловому – 138, Ясінях – 72, Тячеві -  59. Правда, останні два учнівські доми ще у 1928 – 1929 рр. були ліквідовані через незадовільну гігієну приміщень і відсутність учнів.
Горожанка Великого Березного упродовж 20 – 30 років знаходилася у одному будинку із народною школою. Вона займала перший її поверх, що складався із чотирьох кімнат і одного кабінету. В сусідній будові  банку орендували зал… Наука починалася о 7.30 і закінчувалася в 19.30, у дві зміни.
        Один тиждень «чехословацькі» класи навчалися зранку, а «руські» класи – після обіду, другий тиждень – навпаки. Так тривало аж до 1 вересня 1938 року, коли чехословацькі класи горожанки перевели до новозбудованої чехословацької народної школи. Директором обох горожанських шкіл – і чеської, і руської і надалі залишався В. Староста…
Будова учнівського дому – інтернату, як вже згадувалося, після 1932 року стала двоповерховою. Там не було тісноти. Учні із віддалених сіл знайшли тут, як зазначено у шкільній хроніці, «притулок, добре харчування, гігієнічний побут, кваліфікований педагогічний нагляд ».
                                                                                 Іван Циганин “Карпатська зірка»-2007.

Той, останній мирний і спокійний рік «Масарикової республіки» був благодатним і Для Великого Березного (тепер райцентр Закарпатської області). Майже два місяці, травень і червень, тривала велика засуха, але місцеві мешканці того літа мали заробіток: продовжувалися роботи з вимощування центральних вулиць селища бруківкою. Якщо попереднього року брукованими стали частини вулиць біля залізничної станції і «од сільської хати долу», то 1937-го  збудовано ще один кілометр подібних доріг, котрі заслуговували, щоб їх іменували місцевим терміном – «грацька» … Саме 1937-го було завершено і розширення водогону, і будівництво великого резервувару для води поблизу Великого Березного. У статті про водогосподарство тодішньої Підкарпатської Русі інженера Й. Бергмана вказана вартість розширення водопроводу селища – 720 000 чехословацьких корун.

Того року всі торжества і свята у Великому Березному проводилися за участі учителів та учнів місцевої горожанської школи. Її директор – А.Староста виголошував промову, а учитель співу М. Гутич диригував хором. На площі Сокола було проведено і свято Матері …

1937-го батьківський комітет горожанської школи (голова Василь Гелетич) провів 6 засідань, а головне – виклопотав у окружного і сільського урядів, відповідно 8 тисяч і 4 тисячі корун для забезпечення фінансування річного курсу навчання. Із власного фонду комітет виділив для допомоги найбіднішим учням 425 корун. 40 учнів із віддалених верховинських сіл утримувалися у двоповерховій будові інтернату Чехословацького Червоного Хреста. Серед них був Михайло Шаранич з Ужка. Його утримання оплатила того року окружна опіка… Щосуботи, під керівництвом учителя горожанки Е. Смеречанського проводились заняття місцевих пастухів, котрих було цього року 42.

У першій половині 1937 року у двох перших класах  горожанської школи навчалися – 78, у двох других – 72, у третьому класі – 47 учнів. Всього 195. Із них 135 хлопців і 60 дівчат. За національною ознакою це – 176 русинів, 10 євреїв, 5 словаків і чехів, 2 німці, 1 мадяр, 1 поляк … Із вересня 1937 року у Великоберезнянській горожанці вперше введено однорічний курс. Тому новий навчальний рік розпочали 7 класів (230 учнів ). Чотири з цих класів навчалися на верхньому поверсі будови народної школи, один – внизу, ще один – у старій будові, поряд із гімнастичним залом і ще один – у орендованому школою приміщенні сусіднього банку…

У зв’язку із розширенням школи до вчительського колективу того року прибули: Зубарєв Сергій, російський емігрант, Сидор Йосип, учитель із Білок, Нажичка Андрій, абітурієнт – практикант із Праги. Директором руської горожанки у Великому Березному, як і в попередні роки, залишався Староста Адальберт. Одночасно був він і дире-ктором чеської горожанки. Навіть наступного, 1938 року, коли чеські класи перевели до новозбудованої чеської школи, А.Староста продовжував очолювати обидві горожанки. Цікаві спогади про Адальберта Старосту і про Великий Березний того часу записав і опублікував Ференц Петро – учитель історії в Богданській школі Рахівського району.  Це спогади сина згаданого вище директора горожанської школи Йосипа Адальбертовича Старости. Із 1932 до 1939 року він проживав у Великому Березному. У 1937-му йому виповнилося 9 літ: «В кінці 30-х років у В.Березному була спільна «Просвіта», в цілому панував український дух, був сильним пласт, хор. У душі зробили відтиск вчителі горожанської школи – Смеречанські, що були емігрантами із Наддніпрянської України. Смеречанський був учителем малювання ( і неабияким художником – різьбярем – І.Ц.).

Запам’ятався своєю надзвичайною інтелігентністю. Був надзвичайно активний у громадських заходах, активний пластовий організатор, просвітянин тощо. Його дружина постійно організовувала вечори.

Так, згадує Й.А.Староста про Великоберезнянську горожанку, де директорував його батько, людина проукраїнської орієнтації, що мала особисту переписку із Августином Волошином. В подальшому Адальберт Староста був репресований угорськими окупантами і три місяці відбув у таборі біля Ніредьгази. Потім його відпустили й відрядили в Ужок, а пізніше у с. Королево …

Ще одна місцева подія засвідчила проукраїнські настрої – плебісцит щодо мов. Горожанська школа у Великому Березному обрала, як сказано у шкільній хроніці, «малоруську (українську) мову викладання ».   Довгопам’ятними стали й місцеві церемонії у день смерті (14.09.1937) та у день похорону президента – «Визволителя» Т.Г. Масарика. В урбаріальному домі Великого Березного організовано і проведено тризну… Свого творця  і засновника Чехо-словацько-русинська республіка пережила не на багато. Вже наприкінці наступного, 1938-го, пам’ятник Т.Г.Масарику- найбільш величний тоді монумент в Ужгороді знесли мадяри.

                                                                                                                    Іван Циганин "Карпатська зірка" - 2007.

Зараз (та як і завжди) багато говориться про необхідність патріотичного виховання дітей, особливо у школах. Адже саме в школі формується світоглядна система малечі, з якою вона йтиме у дорослий світ. Скажіть, чи хтось цікавився, що їм викладають? "Ну звісно," - відповісте ви, - "я ж ходила (-ив) до класного керівника, питала, мені все розповіли". Тоді наступне запитання: хто з вас (батьків) читав державні програми з навчання у школах? хм... мабуть одиниці. Програми містять по 40-60 аркушів з кожного предмету, наврядчи у всіх знайдеться стільки часу на дослідження. Я готовий допомогти всім батькам України і здійснити цю важливу місію. 

Не мрійте, що я буду розповідати вам про всі програми, як-не-як, автор статті теж людина Мова йтиме про програму з викладання в школах предмету "Зарубіжна література" 5-12 кл. 

Світ народив багато визначних письменників, вони жили в різних країнах та спілкувалися різними мовами. Обрати поміж них гідних для вивчення не так вже і просто. Однак всі вони в одну державну програму не помістяться, це зрозуміло. Отже для наших дітей обрали вибіркові твори окремих авторів. Ось тут починається найцікавіше. Я не полінився і порахував, скільки авторів та з яких країн вивчають за програмою в школах. Результати нижче:



Як бачимо, "освітні програмісти" є добрими поціновувачами російської та французьської літератури. Зокрема О.С. Пушкін вивчається у трьох класах, чим не нагородили жодного іншого автора. Вочевидь, свого часу не обійшлося без руки Москви, і тепер наші податки від тяжкої праці йдуть на русифікацію наших же дітей. Якщо поглянути на ситуацію реально, то русифікація є значно глибшою, ніж це виглядає на програмі. Але програма є фактом, з конкретними цифрами, які пропонують нам майже не вивчати літературу Іспанії, Італії, США, натомість пхати у дитячі мізки російську мову та російський рабський світогляд. 

Ця ситуація має місце при тому, що на сьогоднішній день ми маємо проукраїнського Президента і Міністра освіти (принаймі на словах). Уявіть що буде, якщо наступним міністром стане черговий поціновувач "русского слова". Я відповім, що буде: українська література викладатиметься в предметі Зарубіжної! Десь поміж Італією та Іспанією... 

Думаю, що всі батьки, які прочтуть мою статтю, не залишимуться байдужими до нашого майбутнього та будуть вимагати змінити програму Росій.. тобто Зарубіжної літератури, аби діти змогли впізнати усе розмаїття життя на Землі.

Stanislove (http://upu.org.ua/)

3 липня, о 12.00, на площі біля приміщення Львівської обласної ради розпочнеться акція протесту проти звільнення Івана ВАКАРЧУКА з посади міністра освіти і науки України.

Про це інформують організатори акції - члени Студентських братств вищих навчальних закладів Львова.

«23 червня 2009 року, у Верховній Раді України відбувся «виступ» Д.ТАБАЧНИКА з проектом постанови «Про звільнення І.ВАКАРЧУКА з посади міністра освіти і науки України» через те, що І.ВАКАРЧУК впровадив ЗНО і змусив усіх українців вчити українську мову», - йдеться у листівках, які розповсюджують організатори акції і закликають львів‘ян приєднатися до їх протесту.

У свою чергу, освітянська спільнота Львівщини виступила з відкритим листом-зверненням на захист міністра освіти та науки України І.ВАКАРЧУКА.

«Опитування громадської думки засвідчило, що саме реформи в освіті і, зокрема, реформу вступу до вищих навчальних закладів громадяни України сприймають як одну з найуспішніших за всю історію незалежності нашої держави. У всіх міжнародних аналітичних звітах незалежне тестування вважають найбільшим здобутком українського суспільства на шляху утвердження таких визначальних демократичних принципів в освітній політиці, як принцип прозорості і рівний доступ до якісної освіти», - йдеться у тексті листа, переданого у ЗМІ.

Автор звернення наголошують, що «представники партій і окремі депутати не прислухаються до голосу суспільства, яке довірило їм гідно захищати свої інтереси», у той час коли українське суспільство голосом цьогорічного випускника Фурсівської сільської школи на Київщині Сашка СОБОЛЯ, який набрав 200 балів із усіх предметів, заявило, що «саме ЗНО дає величезний шанс для усіх розумних дітей України вибитися в люди, незалежно від регіону чи фінансів».

Під листом поставили свої підписи, зокрема, В.ВИСОЧАНСЬКИЙ, в. о. ректора Львівського національного університету імені Івана Франка; А.БОКОТЕЙ, ректор Львівської національної академії мистецтв; П.ХОБЗЕЙ, начальник Головного управління освіти і науки Львівської ОДА; І.КОПИЧ, ректор Львівської комерційної академії; о. д-р Б.ҐУДЗЯК, ректор Українського католицького університету; І.ГУСАК, проректор з наукової роботи Львівського інституту економіки і туризму; Л.СЕРЕДЯК, директор Львівського регіонального центру оцінювання якості освіти та ін.

УНІАН.

Близько п’ятдесяти представників громадськості, та лідерів з різних регіонів України підтримали днями звернення академічної спільноти Львівщини “Руки геть від освіти!” на підтримку міністра освіти та науки Івана Вакарчука.

У зверненні було підкреслено позитивні здобутки в реформуванні освіти. Зокрема було зазначено, що “опитування громадської думки засвідчило, що саме реформи в освіті і, зокрема, реформу вступу до вищих навчальних закладів громадяни України сприймають як одну з найуспішніших за всю історію незалежності нашої держави. У всіх міжнародних аналітичних звітах незалежне тестування вважають найбільшим здобутком українського суспільства на шляху утвердження таких визначальних демократичних принципів в освітній політиці, як принцип прозорості і рівний доступ до якісної освіти”.

Громадськість та освітяни вважають неприпустимими намагання певних політичних сил політизувати освітню сферу та нівелювати нечисленні досягнення Української демократії.

«Саме ЗНО дає величезний шанс для усіх розумних дітей України вибитися в люди, незалежно від регіону чи фінансів», — говорять підписанти звернення вустами цьогорічного випускника Фурсівської сільської школи на Київщині Сашка Соболя, який набрав 200 балів із усіх предметів.

Підтримати це звернення

Текст звернення - у додатку.


Додатки : Звернення ( ruky_het_vid_osvity+.doc, 44 Kb )  

У четвер, 21 травня представники студентських та молодіжних організацій України йдуть на перемовини із Прем'єр-міністром України щодо останніх освітянських ініціатив Кабінету Міністрів. Об 11:00 молодіжні лідери зустрінуться на вул. Грушевського, 12, і підуть шукати Юлію Тимошенко, або її уповноваженого представника.

Нагадуємо, що студентські та молодіжні організації України вже неодноразово вимагали повністю призупинити дію постанов No.369 і No.133 та розпорядження No.416-р Кабінету Міністрів, а також наполягали на проведенні повноформатних консультацій з молоддю з приводу зазначених документів. На думку молодіжних лідерів, освітянські ініціативи Кабміну, зокрема, загрожують збільшити рівень корупції у сфері освіти та збільшити рівень злочинності серед молоді. Указ Президента призупинив, а Кабінет Міністрів днями скасував дію деяких положень постанови No.369, але це не влаштувало молодь, оскільки попередні вимоги були задовільнені лише частково. Зокрема, досі лишається чинним дозвіл брати гроші за "складання студентами іспитів та заліків при ліквідації академічної заборгованості, що виникла під час проведення основної сесії, та в разі їх переведення з одного вищого навчального закладу до іншого - академічної заборгованості, що виникла внаслідок відмінностей у навчальних планах", та платні послуги "пов'язані з підготовкою до захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук та його проведенням".

Саме тому сьогодні задля призупинення дії освітянських ініціатив до проведення повноформатних консультацій з молоддю об'єдналися: Всеукраїнська студентська рада при Міністерстві освіти і науки України, ВМГО <<Українська асоціація студентського самоврядування>>, Студентська Рада міста Києва, ВМГО <<Студентська платформа>>, ВМГО <<Національний студентський союз України>>, громадська ініціатива <<Студентський захист>>, сітка незалежних студентських профспілок <<Пряма дія>>, Міжнародна федерація студентів медичних вищих навчальних закладів, Студентська рада Закарпатської області, Громадянська кампанія <<Молодіжна варта: молодь за вами спостерігає!>>, ВМГО <<Молодий народний рух>>, ВМГО <<Національний альянс>>, ВМГО <<Молода Просвіта>>, ВМГО <<Фундація регіональних ініціатив>>, Кіровоградські обласні молодіжні організації <<Молоді медики>> та <<Молодь разом>>, Молодіжна рада міста Бердянськ, Харківська молодіжна рада, Луганська обласна молодіжна організація <<Молодіжний центр регіонального співробітництва>>, Громадська організація <<Варта>>, Ліга політологів-міжнародників <<Дипкорпус>>, Громадянський рух <<Чиста Україна>>, Громадська ініціатива Центр інтеграції кримсько-татарської молоді в європейську Україну, студентські ради інших міст, областей та вищих навчальних закладів.

"Нагадуємо, що Ви були запрошені, але не з'явились 7 травня на Круглий стіл із молоддю, який стосувався зазначених ініціатив Кабінету Міністрів. Нагадуємо також про Вашу обіцянку про повне призупинення постанови Кабінету Міністрів No.369, яка була опублікована на Урядовому Порталі, але так і не була виконана," - кажуть молодіжні лідери до Прем'єр-міністра України у листі-запрошенні провести перемовини стосовно останніх освітянських ініціатив Кабінету Міністрів.

Як стверджують молодіжні лідери, подальше ігнорування позиції студентських та молодіжних організацій України може підштовхнути молодь "до більш рішучих та радикальних кроків, спрямованих на привернення уваги до проблем та їх вирішення."

За додатковою інформацією звертайтесь до Михайла Лебедя, Голови Київського осередку всеукраїнської молодіжної організації <<Фундація регіональних ініціатив>>, за тел.: +380681217741

"Майдан".

Ось і залишився позаду перший іспит цьогорічної кампанії зовнішнього незалежного оцінювання: абітурієнти склали тест з історії України. Хоча такий спосіб фінальної перевірки знань уже й не новий, випускники та їхні батьки продовжують сперечатися щодо його доцільності. Нарікають здебільшого на наявність у самих текстах завдань помилок і неточностей, погану організацію процесу оцінювання та інколи навіть на невідповідність питань загальному рівневі підготовки учнів. Чи справді все так жахливо, я вирішив перевірити наочно, взявши участь у складанні ЗНО.

Я прибув до школи 127 Дарницького району Києва, де мусив скласти тест, аж за годину до його початку, проте довкола вже було велелюдно. Зібралися тут переважно вчорашні школярі, серед яких, щоправда, вдалося вгледіти й кількох старших людей - добре, що в нашій країні вступити до внз ніколи не пізно. Учасники тестування поділилися на невеличкі компанії й жваво щось обговорювали, жартували та сміялися, але пропорційно до наближення моменту початку іспиту зростало хвилювання. Минуло якихось хвилин 20 — і веселий гомін юнацьких голосів стих остаточно, учні вже просто мовчки ходили туди-сюди, роздивляючись на ходу власні паспорти й листи-запрошення на ЗНО.

За півгодини до початку іспиту двері школи відчинилися і я в морі майбутніх абітурієнтів рушив усередину. На вході нас зустріли дві життєрадісні жінки із „бейджиками", ретельно перевірили паспорт і запрошення - необхідні для участі документи. Опісля ми потрапили у фойє, де на стінах були розвішані аркуші з прізвищами-іменами учасників і номером аудиторії навпроти. Випало писати в шостій, яку я знайшов швидко: дбайливі організатори всюди порозвішували дороговкази. Щоб потрапити до аудиторії, мусив іще раз пред'явити документи, цього разу вже безпосередньо екзаменаторові.

У класі організатори розташували 15 парт таким чином, щоб списати чи проконсультуватися з сусідом було неможливо: по одному учаснику за парту, стільці розставлено у "шаховому порядку". Кожний стіл мав наліпку з прізвищем та іменем учня, його порядковим номером і номером запрошення, себто сісти абиде не вийшло.

Ті, хто мусив брати участь у тестуванні, мали залишити свої речі на спеціальному окремому столику біля дверей. Єдине, що дозволялося мати на своєму столі, це кілька ручок із чорною пастою, документи (обов'язково, по-заяк уже після початку тесту вповноважені люди заходили до аудиторій і ще раз перевіряли їх) і водичку в пляшці об'ємом 0,5 літра. Одначе за цим пильнували не дуже ретельно: якби я не сказав, що маю "мобілу", ніхто б мене навіть і не запитав. Так само міг би пронести шпаргалки в кишенях, книгу під футболкою тощо... Чи примудрився б ними скористатися — питання окреме.

За чверть години до початку зайшло двоє екзаменаторів. Вони принесли конверт з тестовими зошитами й бланками відповідей. Прочитали нам коротку інструкцію й правила поведінки, наші права й обов'язки, потім викликали одного з учасників, щоби той перевірив, чи бува не пошкоджено конверт. Одне слово, усе йшло за "планом", без порушень.

Ми отримали тестові бланки, потім — тестові зошити, й опісля чергового коротенького інструктажу від екзаменаторів узялися до роботи. Питання були трьох типів: тестові з чотирма варіантами відповіді, лише один із яких є правильним, на встановлення відповідності хронології подій. Деякі завдання змушували задуматися, їх треба було прочитати кілька разів поспіль, але, на мою думку, всі вони чітко відповідають шкільній програмі й ті, хто нормально готувався, дали б на них відповіді. До речі, попри всі "запобіжні заходи", списати було цілком можливо, бо часто екзаменатори спілкувалися між собою, особливої уваги на учасників тестування не звертали. Для експерименту я витяг із кишені гаманець, поклав його на парту, а потім знову заховав до кишені й жодна з цих моїх дій не була помічена інструкторами.

На виконання всіх 70-и завдань давалося 150 хвилин. Учні, однак, упоралися значно раніше, й дехто (я — також) здав свої роботи трішки більш як за годину після початку. Тестові зошити можна було забрати "на пам'ять" уже після тестування, охочі залишилися чекати. Зі школи постійно виходили нові й нові завтрашні абітурієнти. Обличчя їхні були досить безтурботними, відтак гадаю, що особливих труднощів тести в них не викликали. Хтось одразу діставав мобільний телефон і радо повідомляв батьків, що завдання були "лєгкотня", й вони точно матимуть гарну оцінку, когось рідні вже чекали у машині під будівлею...

Насправді нічого неможливого в цих тестах немає, на мою думку. Принаймні, "надскладними" я б їх не назвав. Помилок у формулюваннях питань я не зауважив (тільки вже ввечері почув із доволі надійних джерел, що у парі питань були можливі дві відповіді). Хто не байдикував, той складе без проблем. Але, як я вже зазначав, попри так звану "неможливість" скористатися недозво-леними джерелами знань, списати чи піддивитися у шпаргалку можна було. Тож навіть така система оцінювання знань не може цілковито забезпечити об'єктивного результату. Але так бодай ліпше, ніж традиційні іспити, котрі подекуди складалися учнями не завдяки розумові...

Богдан КОВАЛЬЧУК, газета "Молодь України" (http://www.molod-ukraine.com)

На фоні кількох летальних випадків з учнями на уроках фізичної культури Міністерство освіти України знизило деякі нормативи з цього предмету, а деякі взагалі відмінило. Мотивуючи це тим , що через ці нормативи учні страждають синдромом хронічної втоми та іншими хворобами. І як наслідок – летальні випадки на уроках фізичної культури в навчальних закладах. Зменшились нормативи з бігу, стрибків. Взагалі зникли нормативи з метання гранати, стрибок через спортивного коня. Виникає запитання про доцільність такого уроку як фізкультура взагалі. І чомусь зовсім не береться до уваги те, що дитина проводить у школі більшу частину дня в сидячому положенні. Що окрім уроків фізкультури у навчальних закладах є ще уроки математики, фізики, географії, історії, інформатики, біології, хімії, іноземної мови та інші. І нерідко керівники навчальних закладів жертвують уроками фізичної культури на користь інших предметів. Середня тривалість уроку в навчальному закладі 45 хвилин. На день буває від 4-ьох до 7-8-ми уроків, залежно від віку дитини. Якщо сюди ж додати різноманітні факультативи, які  педагоги (а інколи і батьки) змушують відвідувати дітей, то картина постає вкрай невтішна. Дитина щодня,  крім вихідних, з 8 - 8.30 і до 12.00-15.00 (плюс 2-3 години факультативів чи додаткових уроків) знаходиться в навчальному закладі. Увесь чей час дитина проводить у напівзігнутому положенні (парти деже рідко пристосованя до правильного положення тіля під час сидіння). Ще потрібно врахувати , що багато педагогів просто залякують учнів негативними оцінками за невиконання того чи іншого завдання. В симбіозі з батьками багато педагогів просто «пресують» дітей уроками, екзаменами, незалежним оцінюванням. А уроки фізкультури зазвичай бувають один раз на тиждень, рідше два рази.  Виникає логічне запитання :

- невже один чи два уроки фізкультури на тиждень дають більше фізичне та психологічне навантаження ніж пять – вісім уроків з різноманітних предметів щоденно?

Але є і інша сторона медалі. Нерідко самі батьки ідучи на поводу у своїх  дітей («нас там так ганяють», «нога болить», «голова болить» і таке інше) виробляють їм звільнення від фізкультури . Ці довідки з медичних закладів підписуються лікарями, які беруть на себе відповідальність за неправдиву інформацію. Звичайно не всі довідки «липові». Просто лікарям потрібно більш відповідально ставитись до таких прохань. Тому що зазвичай ніякого лікарського обстеження дитина не проходить .

Третя сторона медалі – це самі діти і приклад, який ми їм подаємо. Коли дитина з перших своїх шкільних кроків починає палити, з часом вживати спиртні напої , а інколи і наркотики, то такі речі дуже негативно впливають на дитячий організм. І звичайно , коли дитина випаливши на перерві цигарку чи попивши пива приходить на урок фізкультури то організм збунтується. Починає  зриватися серцевий ритм, утруднюватись дихання, настає загальна слабкість організму. А тут ще бігати змушують. Або присідати. Або підтягуватись на перекладині. Або займатись акробатикою. А діти беруть приклад з нас . З батьків. Чому мені не можна палити коли мій батько палить? Чому не можна пити пиво ( ром-колу, бренді-колу та іншу трутизну – саме так колись називали спиртне наші предки) коли моя мама(сестра, брат) це робить?

Тепер , коли ввелася дванадцятирічна система освіти уроки фізичної культури (і спорт взагалі) стають дуже актуальними. Бо, коли дитина приходить додому після уроків, то сідає виконувати домашнє завдання, оті телевізор , компютер або компютерний клуб. Це зазвичай основне дозвілля більшості школярів. Можливо дійсно існуючі нормативи є застарілими. Але , що заважає їх вдосконалити , осучаснити. Набагато легше і простіше відмінити або заборонити . Моя думка – фізкультура в школі потрібна (і не один урок на тиждень!). Інакше можна виховати «дуже розумне», але фізично слабке майбутнє покоління, яке не зможе захистити ані своїх інтересів, ані інтересів нашої держави.

Пропоную долучитися до обговорення даної теми усіх кому вона не байдужа.

Не для кого не секрет, что с педагогами у нас туго.

Как с их налом, так и качеством иной раз (чего лукавить, все мы любим Погнать на преподов  ), А те Хорошие, которые есть, как-то быстро линяют из нашей жизни.

В Киеве в школу, тем паче в детский сад молодняк Калачом не заманиш (Плеткой не пробовали... ), нехотят идтить даже за бабки (знаем мы этих бабок... и дедок тоже). А того кто таки пришел долго испытуют на прочность нервов, надо сказать.

А вот в славном городе Каменце Подольском таких проблем нет.

Там всё проще - для "государства", местного государства.

 Это - школа.

Если тебя угораздило пойти и стать педагогом  - и ты жаждешь сеять разумное доброе вечное - изволь заплатить ренту за надел, на котором собираешься этим делом заниматься. 600 баксов - и ты работаешь не отходя от дома. НЕХОЧЕШЬ? Езжай в столицу - гонять жирных котов.

Тож ось вам казочка, а мені бубликів в'язочка.