Ми йдемо степом. Свіжий нічний вітер приємно обдуває обличчя, розвиваюче моє неслухняне довге волосся. Небо усіяне зірками, але ми в них майже не орієнтуємося. А якщо є лише широкий степ і лише зоряне небо, то куди і за якими орієнтирами ми йдемо? Та просто напростець блукаємо просто неба.

Аж раптом застигаємо. Я ніби скам'яніла, настільки жахнулась побаченого. Десь вдалині посеред степу маячили турбини ГАЕС, освітлені мільярдами вогнів.

Одна з турбин мала чіткі обриси хреста. Хреста, на якому була розіп'ята Природа. Природа - жінка без віку, гарна до нестями, була розіп'ята на хресті цивілізації і стікала кров'ю гліду і шипшини, яка заливала її білосніжну зимову сукню. Зелені очі були байдуже прикриті. Свіжий нічний вітер розмітав її неслухняне довге волосся кольору вечірнього сонця.

Як правило, якщо людина чи організація має гроші, вона намагається витрачати їх не лише на себе, а й на благодійність. Коли - з дійсно альтруїстичних поривів, коли - це гра на публіку. Тим не менш...
Ось і Южноукраїнська ГАЕС в цьому році вирішила зайнятися благодійністю. Були виділені гроші на реконструкцію і ремонт шкіл в селах Олександрівка і Богданова Балка, як сіл, найближчих до ГАЕС.
Однак, коли будівельники у селі Богданова Балка почали свої роботи, вони настільки підрили котлован під школою, що половина будови впала. Справа в тому, що після війни в цьому районі будували будинки без фундаменту, оскільки це - не зона сейсмічної активності або підтоплення. І нічого, ці будинки стоять до сих пір. Дивно й те, що будівельники взагалі щось рили, адже за планом в школі треба було замінити вікна з дерев'яних на пластикові і поштукатурити зовнішні стіни. Всім зрозуміло, що підкопувати будову для цього не треба.
Добре, що ці "ремонтні" роботи проходили під час карантину. Тому питання з тим, де вчитися дітям по закінченню карантину було вирішено ще до того, як знову почався навчальний процес.
Однак позиція благодійників з ГАЕС в цій ситуації просто шокує. Вони запропонували школу просто закрити. Вчителів звільнити, а дітей возити на навчання до Южноукраїнська. Уточнимо, що Богданова Балка знаходиться на іншому березі Південного Бугу і моста до Южноукраїнську немає. Є паром, поки взимку не замерзне ріка. А взимку люди до Южноукраїнська переходять пішки або, за словами місцевих мешканців, "відкриваємо двері автівки та їдемо з відкритими дверима, якщо крига починає тріскатися, то вистрибуємо. Так вже декілька машин затонуло, але людських жертв не було". Ви собі уявляєте шкільний автобус, який їде з відкритими дверями замерзшою рікою, а крига починає тріскатися? Багато дітей врятується?
До того ж, Богданова Балка - це повна одинадцятирічна школа для чотирьох навколишніх сіл, і сюди дітей дійсно возять шкільним автобусом. Так скільки ходок цьому автобусу треба зробити, щоб довезти до школи всіх дітей?
А при тому, що роботи на цьому березі ріки особливо немає, пропозиція звільнити вчителів, середній вік яких у Богдановій Балці - 40 років, теж звучить якось дивно.
Силами директора школи - Олексія Володимировича Поспелова, школа, як навчальний заклад, у Богдановій Балці продовжує жити. Тепер діти молодших класів вчаться у дитячому садку колгоспу, через що дітей з колгоспу треба відвозити до дитсадка радгоспу, бо хоча вони і об'єднані у одному селі, фактична відстань там немаленька. Середні класи вчаться у шкільрній їдальні, яка, благо, була окремим будинком. Однак тепер ніде функціонувати власне їдальні, як закладу харчування школярів. А старші класи вчаться у будинку сільської ради. Все таки, сільській раді проблеми навчання місцевих дітей ближчі, ніж атомщикам з іншого берега.
А будинок школи стоїть у розібраному вигляді. Його все таки доламали до кінця. Тепер будуть відбудовувати, але наближається зима і морози, які зупинять будівництво. Якщо, звісно, у будівельників вистачить на це здорового глузду.
Місцеве ж миколаївське телебачення бадьоро звітує про реконструкцію школи в селі Олександрівка. Хіба атомщикам-благодійникам потрібно, щоб ЗМІ розповідали про зруйновану школу в Богдановій Балці?  

На славній Миколаївській землі вже понад сорока років діє Миколаївська археологічна експедиція. Зрозуміло, що межі дії експедиції територіально змінювались, але залишалися в межах Миколаївської області. Змінювались і історичні епохи, які розкопувались археологами (від пелеоліту до середньовіччя і у зворотньому порядку). Та що там - за такий термін часу багато чого змінилось і в самій країні. Наприклад, змінилась країна - Радянський Союз розпався і повстала молода незалежна Україна. А Миколаївська експедиція продовжувала діяти.

В останні роки діяльність Миколаївської експедиції під керівництвом співробітника відділу енеоліту-доби бронзи Інституту археології Національної академії наук України Віктора Миколайовича Фоменка, який, власне, і постав як дослідник-археолог саме в цій експедиції, почавши, насправді, як експедиційний художник, зосереджена на охоронних розкопках в Доманівському районі Миколаївської області.

Охоронні розкопки - розкопки перед забудовою, затопленням, меліорацією земель тощо. Тобто охоронні розкопки закликані врятувати археологічний матеріал від руйнації.

В Доманівському районі Миколаївської області загрозу археологічним пам'яткам становить Южноукраїнська ГАЕС, яку почали будувати ще в 70-х р.р. ХХ ст., потім будівництво зупинилось на довгі роки, однак, 2005 р. знов розпочалось.

Археологічним пам'яткам на березі Південного Бугу - Бузькому Гарду, поселенням Виноградний Сад і Лідина Балка загрожує затоплення в результаті підняття води в Ташлицькому і Олександрівському водосховищах. Та що там - загрожує, частково острів Бузький Гард і поселення Виноградний Сад вже є затопленими. Я, як лаборант першої катеорії Миколаївської експедиції, в цьому році сама спостерігала за підняттям рівня води в Ташлицькому водосховищі. Частково наш розкоп на поселенні Лідина Балка був затоплений після початку і, звичайно, до завершення роботи.

Бузький Гард - центр казацької Буго-Гардівської паланки Війська Запорізького. Знаходиться на острові посередині Південного Бугу. Археологами під керівництвом співробітника Інституту археології Національної академії наук України Миколи Тихоновича Товкайла розкопані залишки будівель і козацька церква Покрови Богородиці. Таку унікальну пам'ятку слід музеєфікувати і використовувати для відродження козацьких традицій, розвивати на основі унікальної історичної пам'ятки і не менш унікальної природи Південного Бугу успішний туристичний бізнес. Однак острів вже наполовину затоплений, як частково затопленими є і Бузькі пороги в його районі. Пороги на Південному Бузі залишилися набагато вище за течією у Вінницькій області, а також в Миколаївській області під Первомайськом. Тепер байдарочники і інші любителі водного спорту їздять туди.

Навпроти острову Бузький Гард у балці знаходиться неолітична стоянка, яка зараз розкопується під керівництвом М.Т. Товкайла.

Поселення сабатинівської культури доби пізньої бронзи (XIV-XI ст. до н.е.) Виноградний Сад, назване за назвою найближчого села, також є частково розкопаним і частково затопленим.

Поселення Лідина Балка, назване за назвою балки, в якій знаходиться, являє собою багатошарове поселення. Тут по черзі жили представники трипільської і нижньомихайлівської культур доби енеоліту (IV  тис. до н.е.), ямної культури доби ранньої бронзи (ХХХІІІ/ХХХ-XXVII ст. до н.е.), катакомбної культури доби середньої бронзи (XXVI-XVIII ст. до н.е.) і сабатинівської культури. Вінчає все це хутір XVIII-XIX ст. Матеріали поселення цілком дозволяють музеєфікувати пам'ятку, однак, через перспективу затоплення цього зробити не вдасться.

За радянським планом будівництва, підняти рівень води планувалось на 150 м., що знищить острів Бузький Гард, поселення Лідина Балка і Виноградний Сад. Зараз атомщики обіцяють археологам підняти воду на 20,7 м. через три роки. Та, якщо гроші на це в них з'являться раніше, то вони зроблять це раніше. Причому, зі всього видно, що без попередження. Адже цього року незаплановано для археологів, але ж - заплановано для енергетиків, воду підняли приблизно на 3 м., чого цілком вистачило, щоб частина незафіксованих на кресленнях квадратів розкопу на Лідиній Балці перетворились на басейн.

Що саме цікаве, прокуратура області, за позовом екологів, визнала, що землі під затоплення були вилучені з Регіонального лагдшафтного парку Бузький Гард (зараз - Національний природний парк Гранітно-степове Побужжя) незаконно, тому і затоплення є незаконною дією, але робити щось далі в цьому напрямку прокуратура не збирається.

А що ж робити археологам? Вести розкопки восени і взимку і надалі, щоб встигнути врятувати бодай щось.