Три дні. Пройшло три дні після того як він повернувся з дачі. Три дні він її не бачив... Ці три для мене текли наче вічні, така ж вічність як і з нею. Але та вічність була сповнена почуттів, бажання, все цілого злиття наших почуттів.
Я боявся. Боявся що після всього що відбулося вона осмислить і більше не зустрінеться зі мною. І ось сьогодні роздався дзвінок... Це була вона. Я взяв трубку і почув тишу... те що я зробив я зрозумів через кілька хвилин... Я сказав "приїжджай" і поклав трубку. Я чомусь навіть не сумнівався вона буде в мене менше ніж через пів години.
Я пригасив світло - в кімнаті утворилася темрява, але розсіяна світлом - можна було побачити все, але лише в обрисах, а от цент кімнати був освітлений краще...

Дзвінок  двері - мене трясло від страху і бажання. Я заспокоївся, принаймні зовнішньо, і відкрив двері. Вона зайшлі і дивилася в підлогу - було видно що вона не знає з чого почати. Я заспокоївся і знову відчув ті почуття: Сильний, спокійний, ніжний... в мені знову з'явилася впевненість і рішучість...
Я підійшов до неї, від її волосся пахло вологою - схоже вони навіть не встигли висохнути. Я ніжно, але спокійно і впевнено сказав: "Іди в кімнату, стань в її цент і роздінься, закрий очі і склади руки за головою". Я не бачив її очей, але відчув що по її шкірі пройшла хвиля заспокоєння і збудження.

Я зачекав декілька хвилин, зайшовши до кімнати я застив в німому захваті... знову, знову я я любувався її тілом, її лініями і формами. ЇЇ соски торчали - вона була збуджена, але покірно стояла посеред кімнати...
Вона повернулася в мою сторону - я тільки зараз почув своє дихання, сильне, збуджене. Я швидко перевів дух - я маю бути впевнений і твердий, а вона має відчути цю силу.

Я провів язичком по її хребту - її дихання стало більш частим... мої руки погладжували її бедра з внутрішньої частини, а язичок блукав по її спині...
Я зав'язав їй очі, взяв її руки і зв'язав їх перед нею, шепнув на вушко: "роздінь мене". Я відійшов на крок назад  - вона явно була схвильована... Потягнувши руки вперед вона доторкнулася моєї рубашки, почала розщіпкати її і водити руками по моєму животу... потім вона перейшла до штанів.... труси... я стою голий, а вона трохи відійшла і завмерла - я ж просив її лише роздягнути мене і вона правильно зробила, але я хотів дати їй сьогодні трохи свободи. Я стояв і мовчав - через декілька хвилин вона нерішуче протягнула руки і взяла мою тверду плоть, я продовжував стояти. Зрозумівши що я не проти вона почала діяти - я не заважав, не скривав задоволення - мені було дуже добре!!!!... Оргазм...
Тепер я взяв ситуацію в свої руки, в прямому сенсі... Я підняв її на ноги, завів руки за голову, а вільним кінцем мотузки обв'язав її груди. Прив'язавши до щиколоток по мотузці я потягнув їх в різні боки і одну прив'язав до ніжки шкафа, а іншу до ліжка - її ноги були широко розведені.
Підійшовши з заду однією рукою я взяв за горло, а іншою почав ляскати клітор... Ока з горла поступово спускалася нижче -  до сосків, нижче - пупок,ще!!! вже обидві руки займаються її клітором і губками...
Її стони наповнювали темряву розумінням, почуттям - кімната наповнювалася сенсом...

Коли з ранку, вона ще спала в моїх обіймах - я дивився на стелю і задумувався що в цьому місті будуть чудово дивитися 4 крюка для мотузок...

взагалі хочу запропонувати послухати пісню.

хто хоче, ще подивиться фото.

ВСІМ БАЖАЮ КОХАННЯ!!!

 

Так народжується нищівне, нестримне, жахливе виверження вулкану, прекрасне в своїй стихійній красі.

Ще зовні ледь примітне, воно свідчить про себе лише легким нуртуванням, прихованим глибоко-глибоко; це – слабко відчутне пульсування надр, яке посилюється. Це перейми полум’яні , гарячі; вони народжують вогонь. Вогонь спустошливий, невблаганний; він причаровує око, викликає зойки розпачу та захоплення. Це – сама сутність, сама таїна непізнанних глибин, які ненадовго себе відкривають в повній силі, залишаючи потму руїну…

Кохання – вулкан, кохання – потужний вир шаленіючого полум’я, яке знищує. Знищує, якщо ним неможливо нікого обдарувати, якщо його як дарунок щедрий, найкоштовніший, відкидають. Воно переповнюється саме собою, вихлюпує свої хвилі назовні, вибухає, розкидаючи уламки та бризки пекучі, спопеляючі… І вмирає… вмирає… конаючи жаринами кволими та жалюгідними….

наиисано 26.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270290

 

«До зустрічі!» - із вуст в уста цілунком.

Очима красномовно: «До побачення!»

…за мить? за рік? за вічність цілу?..

«Чекатиму! В моєму серці ти віднині.»

«Час птахом пролетить. До зустрічі за мить!»

 

24.12.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Далеко-далеко, на високій недосяжній для
нас Небесній Горі, на її вершині росте з прадавніх часів височенне, могутнє,
розлоге дерево. Древо Кохання. Скільки
людство існує, стільки й росте воно. Непідвладне часу і стихіям, глибоко
вкорінене, товстелезне… На  незліченних
гілках квітнуть впродовж усього року духмяні білі квіти. Малі янголята,
збираючи на квітках медовий нектар до свого столу, запилюють квіти. А ще вони
струшують в торбинки золотий пилок для… Напевне, ми дізнаємося дещо пізніше, для чого янголята збирають золотий
пилок. Щодня безліч плодів зав'язуються з запилених квітів. Щодня достигає
безліч червоних солодких з терпкуватим присмаком плодів. Плоди з Древа Коханя
незвичайні. І насолодитися їх смаком щастить не всім.



 Стиглі плоди розтріскуються на дві частини, з
нерівними лініями розлому. Не буває двох однакових таких ліній. Половини плоду
становлять єдину унікальну пару ключа та замку. І падають на Землю
розполовинені плоди. В долоні чоловікам та жінкам. Кожному по половинці. Вони  доволі тверді
та несмачні. І не пахнуть. Запашними та солодкими стають лише тоді, коли
двоє, чоловік з жінкою, віднайдуть серед багатьох людей на Землі того, хто
тримає частину плоду – пару до тієї частини, яку має він або вона. З'єднуючись,
половини  створюють цільний  плід, лінія розлому зростається і  зникає. Чоловік з жінкою теж з'єднуються, ключ відкриває замок, лунає небесна
неповторна, божественна мелодія… Саме для них. Лише них двох. Отоді-то можна
куштувати плід і насолоджуватись його духмяністю, соковитим, свіжим, солодким
смаком. Отоді-то можна відчути СМАК НЕБЕСНОГО КОХАННЯ. І янголята дарують
закоханим обручки з пилку золотого, зібраного з квіток Древа…


Нерідко бува  так, що єднаються жінки та чоловіки, не
додивляючись до тих половинок плоду, які вони мають. І мулько їм в житті разом.
І відчувають, ніби прірва між ними. Чи вузька
вона, чи широка, та розділяє обох нездоланно. І смак плоду гіркий або
дерев'янистий,
або прісний. І тхне
він чимось неприємним, до відрази… І що то за музика луна?! Дисонуюча мішанина
звуків!..


Найщасливіші серед людей ті, хто з'єднав розполовинені плоди з
Древа Кохання!


А воно росте, квітує, достигають на ньому
червоні плоди… І, розлускуючись на половини, падають в долоні дітям небесним –
чоловікам та жінкам…



28.03.2011


by Stepans’ka Marina (SMG)

Всі ми розуміємо і відчуваємо, що нам потрібна "друга половинка". Без неї нікуди. Життя не дарує радість, немає розвитку, немає стимулу, немає продовження - сім'ї, дітей...

Але як може існувати хоч щось, де одна частина буде маленька і сіренька, а друга велика і блискуча? Це не природно, не гармонійно. Друга половинка має продовжувати та доповнювати першу - тоді все буде гаразд. В іншому разі, коли одна частина заміщає та перетворює іншу, то якась з них просто зникає, все руйнується, і цілісного нічого не утворюється.

У кожної якості, риси характеру, дії людини є певний "хвостик", за який чіпляються наслідки. Перетворення світу навколо починається завжди з себе. Хочеш щоб дівчина була гарною, доброю, вправною, вірною - мусиш відростити у себе відповідні "хвостики" - фізичне здоров'я, чесність, мужність, мудрість тощо.

Часто думав над тим, яким чином визначається, що людина матиме протягом життя? Від самого народження і до смерті - ми отримуємо несподівано різні шанси, можливості, приймаємо участь у якихось подіях, стрічаємо нових людей. За Біблією ми маємо те, що нам необхідно для життя (Бог надав нам усе необхідне). За законом карми - ми отримуємо те, на що заслуговуємо, і що має нас чомусь навчити. За теорією "трансерфінгу" (і деяких інших матеріалістичних теорій), ми маємо те, чого самі дозволяємо собі мати - все в наших руках.

Доки намагався обрати, яка ж із цих теорій вірніша - нічого не виходило, бо весь час практика демонструвала протиречливі, нелогічні, результати, які я не міг обґрунтовано пояснити чи зрозуміти. Але нещодавно інтуїція підказала, що вони всі є вірними, і потрібно не обирати серед них, а сумістити в єдине.

Виходить, що люди мають все необхідне, з того, в тій якості яку самі собі дозволяють мати, все це є заслугованим і має кармінний сенс.

...

Так... я хочу щоб зі мною була Богиня... Відповідно, мушу стати Богом. Гарний стимул для того, щоб припинити лінуватись і знов та знов братись за свій розвиток... В принципі, результати - вони ніколи не змушують на себе чекати. Кожна маленька зміна в собі - несе зміну в житті. (Але якщо зміна не справжня, а показова, то результату ніякого не буде, бо життя неможливо обдурити - а потім ще й складніше стане) (-:

Ехх... не шукаю я легких шляхів, ніякої шари - все сам, своїми руками, своїми силами.... А в цілому, мені це навіть подобається - потім знаєш з кого та за що питати "чому у мене в житті все так, як є, а не краще?" (-:

В неї затекли від мотузок руки, а в роті пересохло через кляп... Вона лежала вже більше години... для неї це були нові відчуття: страх змішаний, беззахисність і розуміння що з тобою можуть зробити що завгодно...
ЇЇ зв'язав один знайомий з яким вона приїхала на дачу, а потім він вийшов з кімнати.
Двері відкрилися. На порозі стояв чоловік на вид 30-35 років з приємним відкритим лицем. В неї не було ненависті, але були страх і цікавість - що буде далі....
Він підійшов до неї і зав'язав їй очі.
Коли він почав розщіпкати на ній блузку, спати в верхній одежі було її звичкою, коли вона приїжджала у незнайоме місце, вона занервувала сильніше і намагатися від нього відповзти. Його руки ніжно взяли її за талію і повернули на місце, а на ноги впала мотузка. ЇЇ ноги були зв'язані швидко і м'яко - вона не відчувала болі, але мотузки зробили своє, вона немогла рухатися.
Блузка і бюстгальтер були спущені до зав'язаних рук. В неї з'явився шанс: "якщо він розв'яже руки я вирвусь", але ці думки були якимись... вона хотіла щоб він продовжував!!!
ЇЇ чекала несподіванка - він зв'язав її руки в ліктях, а тоді без проблем розв'язав її руки, зняв одежу і зв'язав їх назад. тепер на ні була лише спідниця і трусики.
Він ніжно провів по її шиї, грудям, вона відчула його язичок на своїх сосках... її кидало в жар. Він відчував це і продовжував спускатися все нижче... Стягнувши з неї спідницю він відійшов...
Вона відчула мотузку на своїй шиї, але заспокоїлася коли зрозуміла що більше ця мотузка затягуватися не буде. Ще одна мотузка пройшла між колін - вільний кінець пройшов через петлю на шиї... Він легенько потягнув за мотузку і ноги почали згинатися в колінах. Коли він був задоволений результатом, зупинився і закріпив мотузку.
Вона відчула метал на шкірі - це ножиці які зрізали її трусики... Все - тепер вона зовсім гола і беззахисна, лежить зв'язана і повністю доступна. Уявивши це зі сторони і її залило бажання...
Він ніжив її клітор своїм язичком, а пальчик досліджував глибини її дирочки. Вона відчувала що оргазм близько...
Несподівано він зупинився, зняв з неї всі мотузки і пішов вниз. А її все ще з'їдало бажання. Там де була мотузка ще відчувалася її присутність...
Вона знала пов'язку з очей і вийняла кляп. Поряд на столику стояв стакан води - вона випила його жадно і великими ковтками. Навколо неї лежали мотузки.
Він сидів в кріслі запрокинувши голову і закрив очі - вона підійшла до нього і поклавши мотузку йому на коліна сказала: "Зв'яжи мене"....

Ні, ну чесно не можу не поділитися про найкоротший роман свого життя - три дні!
Значить в Скайпі зписалися два старих контакти. Зустрілися, вина попили про життя поговорили... Два дні я марила, про наступну зустріч і таки він назначив її. Після роботи він заїхав,але я потягнула гуляти,бо це моє. Погуляли,але він на це не дуже разраховував, бо "був в одних штанях" (а ця весна морозна,як ви знаєте). Пішли ми в метро,на його картці не було грошей і він бігав по різних працючих чи ні автоматах з палтішком аби поповнитися. З рештою пройшов сам,а я лишилася поза тою стороною турнікетів. Трохи вгамувавши свій шок, полізла за гаманцем у сумочку і пройшла за ним. Він відчував,що це перебор, тому їхав спиною до мене на ескалаторі, хіба тільки незграбно щось пожартував про вухастого сірого кота на рекламі білборду. І тут кульмінація! Він розвертається і каже: - Нам сюди, - вказуючи на свою гілку метро.
- Ні, - спокійно відповіла я, - якщо хочеш,можеш мене проводити до дому.
Він тільки посміхнувся і взяв мене за плече, продовжуючи свою наполегливість жестом.
Я визволила руку, розвернулася і пішла своєю дорогою, чітко розуміючи,що ми більше не побачимося. Спочатку мені стало гірко, щойно всі мої плани продовжити ходити закоханою всю весну розтанули, як сугроб в липневу спеку. Але, коли я вийшла з метро,то йшла всю дорогу голосно сміючись, згадавши як ще ранком сподівалася на квіти, а він не спроможним виявився навіть на квиток!

Я не печалитимусь тим, що ти далеко,

Не перейматимусь тривалістю розлуки;

Не захлинатимусь плачем та від розпуки

Не простягатиму в благанні ніжні руки

Так, ніби крила розправля  лелека.

 

Мене не цілуватимеш щоранку,

Твоє з Моїм не стануть Нашим спільним.

Не називатимеш мене ані Коханка,

Ані Дружина - бодай, подумки, невільно…

Не заспіваю немовляті колисанку,

 

Малеча не ходитиме до школи,

Домівку сміх не звеселить дитячий;

 «Батьки мої» - не називатиме ніколи

Нас…

 Не народиться бо…

                                               Січень плаче

Дощем. В жалобі він…за мріями неначе…

26 січня 2011

© Stepans’ka Marina (SMG)