Між селами Легедзине і Тальянки на Черкащині археологи знайшли поселення трипільців, якому більше 5 тисяч років. Під час геомагнітної зйомки виявили, що городище займало близько 450 гектарів землі, у ньому було
1500-2800 будівель, у яких жили близько 25 тисяч жителів. Нині відкопали півсотні будівель.
   На розкопках працює 30 студентів з Уманського педуніверситету і Києво-Могилянської академії. Серед кукурудзяного поля вони зняли верхній шар ґрунту на площі 30х30 метрів. Яму, глибиною не більше метра, вручну
копали чотири дні. У центрі сидять дівчата з ножами і щітками. Вони змітають землю із решток розваленої хати.
   "Ми сьогодні розкопали глиняну тарілочку, два глечика, кістку і щелепу собаки. Їх не можна чіпати, поки не сфотографуємо і не перепишемо, що де лежало. Я дуже хочу знайти антропоморфну фігурку жінки. Це статуетки,
яким трипільці поклонялися, як богам." - каже 17-річна Марина Ткаченко.
   Перед розкопками студентів вчать шанобливо ставитися до людей, останки яких можуть знайти під час розкопок.
"Ми розкопуємо трипільські хати, а в трипільців не було культу поховання, вони спалювали мертвих. Тим, хто розкопує кургани, треба знати, що на поховання скіфи і сармати часто накладали закляття. Мій друг ходив на розкопки скіфської могили. Три дні не могли до неї підступитися. Вже місце визначили, але тільки підходять з інструментом —дощ починається. І так кілька разів на день було. Тоді керівник експедиції провів ритуал. Розставив свічки ввечері на могилі, попросив пробачення у духів і дозволу подивитися, що там закопано. Також усі присутні пообіцяли з повагою ставитися до духів і знайдених речей. Наступного дня погода була гарна, і вони викопали добротний скелет" - говорить 18-річний Ярослав Ткаченко.

Надія ШТУПУН.

Удивительно как туго сидит в головах некоторых людей катерининская фальсификация. И более поражает то, что разного рода "панславянисты", захлебываясь в любви к соседнему государству и мифическому "братству" тем не менее сами унижают славян, к которым по ошибке относят и великоросов, придерживаясь теории норманистов. Это выглядит по меньшей мере смешно. Варяжская родословная Рюриковичей безусловно нужна была немцам Романовым, ведь так создавалсь приемственность варягов и немцев и закреплялись права на престол. Хотя к Рюриковичам Романовы никакого отношения не имели, но ведь нужно же было создать миф, что без варяжских корней Русь обречена на развал и деградацию. 

Під цією назвою розпочинаємо цикл публікацій про українців, які залишили свій слід в історії України. У роковини національних героїв ми окреслюватимемо хоча б основні віхи з їхнього життя.
Отже,




Дмитро Донцов  народився 29 серпня 1883р. у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Вступивши до Петербурзького університету, навчається до 1907р. на правничому факультеті, але після двох арештів за революційну діяльність емігрує за кордон, закінчує у Відні студії і одержує ступінь доктора права. З того часу і починається його активна теоретично-публіцистична діяльність. Виходять твори “Модерне москвофільство”, “Мазепа і мазепинство”, “Підстави нашої політики” та ін.

Розуміючи крайню необхідність вироблення нової української ідеології   - Великої Української Ідеї, “яскравої, виключної, всеобіймаючої” доктор   Донцов   повністю присвячує себе надважливій справі; засновує газету “Заграва”, а з 1922 року у Львові за редакцією Д.Донцова виходить “Літературно-Науковий Вісник” (“ЛНВ”), з 1931р. – “Вісник”, навколо якого згуртовуються молоді націоналістичні сили. Поетів, письменників та науковців, котрі були   постійними авторами та дописувачами часопису назвали “вістниківцями” До них відносимо Олену Телігу, Юрія Липу, Євгена Маланюка, Юрія Клена, Олега Ольжича та багатьох інших.

Основна праця Донцова – “Націоналізм” (1926) стала певною мірою євангелієм для молодого покоління українських патріотів. Саме з ідей “Націоналізму” зродились легендарні чини лицарів УВО, ОУН, УПА та їх послідовників. Донцов є тим, чиє Слово родить Чин, Слово – “твердая криця”, “кличний дзвін”.

Неперевершений Майстер слова, блискучий публіцист, Д.Донцов дав нам твори, значення яких переоцінити неможливо. Його слово гостре, стиль пристрасний, мова лаконічна, означення влучні і чіткі, аргументи переконливі і незаперечні. І цим він страшний для ворогів України. Його вони панічно бояться і ненавидять і зараз.

Серед інших праць варто виділити “Дух нашої давнини”, “Хрестом і Мечем”, “Росія чи Європа”, “Московська отрута”, “Дві літератури нашої доби”, “Туга за героїчним”, “За яку революцію”, “Правда прадідів великих”. “Клич доби”...

Помер д- р Донцов 30 березня 1973 року в Канаді. Похований в Америці на кладовищі Бавнд-Брук. Ми ще не спромоглися перевезти прах Донцова на рідну землю, але нині Донцов повертається в Україну в своїх безсмертних творах і він, “невтомний сурмач волі” і сьогодні у боротьбі. У перших лавах.

На Львівщині відзначили 120-ліття від дня народження Йосипа Сліпого

Згідно з рішенням Львівської обласної ради, 2012 рік на Львівщині оголошений роком Йосипа Сліпого, тому заходи  по вшануванню пам'яті патріарха УГКЦ будуть проводитися протягом усього року. Однак важливо, щоб ці заходи розпочалися з відзначення 120-ї річниці від Дня народження митрополита Йосипа Сліпого. Отож, 17 лютого 2012 року у Львові відбулася Архієрейська Божественна Літургія в соборі Святого Юра, а також здійснено урочистий чин панахиди біля могили Йосипа Сліпого в крипті собору святого Юра та покладання квітів на могилу Йосипа Сліпого.
Також представники влади та молодіжних організацій побували у Музей-садибі Йосипа Сліпого у селі Заздрість Тернопільської області.

Патріарх і Кардинал Йосиф Сліпий-Коберницький-Дичковський, народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість, Теребовельського повіту в Галичині.
Святу Тайну Священства приймає 30 вересня 1917 р. з рук Слуги Божого Митрополита Андрея. Продовжує студії в Інсбруці і в Римі в Орієнтальному Інституті, Анджелікум і Грегоріянум. Стає габілітованим професором догматики. Від 1922 р. є професором догматики в Духовній Семінарії у Львові, а від 1925 р. її ректором.
22 грудня 1939 р. під час першої більшовицької окупації Митрополит Андрей висвячує о. Йосифа на єпископа з правом наслідства. Після смерті Слуги Божого Андрея 1 листопада 1944 р. серед руїн нашої Церкви і Народу архієпископ Йосиф стає Главою Церкви-Мучениці і духовним Батьком Народу.
11 квітня 1945 р. арештований, за віру засуджений в Києві на 8 років примусових робіт у сибірських таборах. У 1953 р. засуджений знову на заслання. Третій раз засуджений в 1957 р. на сім років ув'язнення і каторжних робіт і четвертий раз в 1962 р. засуджений на ув'язнення в Мордовії. Разом – 18 літ ув'язнення, заслання, тюрем, каторжних робіт. Папа Іван XXIII у 1960 р. номінує Митрополита Йосифа Кардиналом "іn ресіоrе".
Впродовж 21 року на волі відвідує всі українські поселення в світі, об'єднує український єпископат у Синод Української Церкви, в 1975 р. приймає титул Києво-Галицького Патріарха в очікуванні на визнання його папою, купує монастир для монахів-студитів, і збирає їх, розсіяних по світі, основує і будує Український Католицький Університет св. Климента папи з храмом Святої Софії. Весь час на волі переповнений безупинною працею та багатогранною діяльністю, молитвами за свою Церкву і Нарід і на славу Бога та благо Народу.
Помер 7 вересня 1984 року при храмі Святої Софії в Римі. У 1992 р. мощі Патріарха Йосифа перенесено до Львова у крипту архикатедрального собору Св. Юра.


У колишній катівні пом’янули Олену Телігу

До 70-річчя убивства гітлерівцями відомої української поетки Олени Теліги у Львівському Національному музеї-меморіалі „Тюрма на Лонцького” 5 лютого о 13.00 відбувся вечір пам’яті.
Вiдома поетеса, лiтературний критик, дiяч української культури Олена Теліга пішла у вічність 35-літною у лютому 1942 р. із гестапівської в’язниці у Києві, надряпавши на стіні камери №34 тризуб, а під ним свій останній автограф: «Тут сидiла i звiдси йде на розстрiл Олена Телiга». 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патрiотку було розстрiляно у Бабиному Яру разом з її чоловiком та соратниками.
Вшановуючи 70-річчя гестапівських арештів української інтелігенції у Києві, Олену Телігу та її побратимів з Організації українських націоналістів пом’янули у Львові виставою „Або-або”, що її актори театру ім. М.Заньковецької відтворили в автентичних декораціях в’язничного простору. Адже, як в українській столиці, так і у Львові гестапо обирало своїм  осідком колишні в’язниці НКВС.
У Львові в колишній катівні тепер діє Національний музей-меморіал жертв-окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького”. Це особливе місце, у якому за повної відсутності театральних умовностей фрагменти заньківчанської вистави „Або-або” про Олену Телігу звучать із особливим емоційним навантаженням, - вважають автори вистави „Або-або”.
Виконавиця ролі Олени Теліги - акторка Національного академічного драматичного театру ім. М. Заньковецької Наталія Лісова й режисер-постановник „Або-або” Інна Павлюк супроводять сцени із вистави, створеної на основі спогадів Олени Теліги, її листів і віршів та інших історичних матеріалів, не менш цікавим відеорядом із архівних фото- і кінодокументів, що демонструються на екрані.
Голова просвітянського фонду ім. І. Фещенка-Чопівського «Джерело» Ярослав Гелетій на вечорі пам’яті Олени Теліги у музеї-меморіалі презентував  книжки  „Олена Теліга. Я вихор, я вогонь” та «Олена Теліга. Або-або», до яких увійшли вірші, п’єси, статті та світлини.

Вхід і вихід до Національного музею-меморіалу жертв-окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького” та на всі його мистецькі заходи – довільний!

Запали свічу пам’яті 22 лютого!

       Минулої суботи їхали у маршрутці і побачили унікальну старовинну пам"ятку історії і архітектури. Сил не було дочекатись нових вихідних і підти роздивитись її поближче. Вирішили почати подорож з району в якому жили робітники заводів. Тепер тут розташовані жилі масиви Парус, Комунар і Червоний Камінь.

Президент Віктор Ющенко доручив розсекретити архівні документи, пов'язані з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами.

Відповідний указ від 24 січня розміщено на сайті президента.

В указі зазначається, що це зроблено "з метою відновлення національної пам'яті, сприяння процесу національного примирення та взаєморозуміння, забезпечення всебічного, об'єктивного вивчення історії України XX століття".

"МВС, Міністерству оборони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ГПУ, Держкомітету архівів, Держдепартаменту з питань виконання покарань проаналізувати пов'язані з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами архівні документи, що нагромадилися за часи діяльності органів державної влади та управління колишніх Союзу РСР і Української РСР", - йдеться в указі.

"Забезпечити зняття в установленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом скасування раніше наданого грифу секретності архівним документам або іншим матеріальним носіям такої інформації, якщо вони не становлять державної таємниці", - сказано в документі.

Зокрема, президент доручив Кабміну забезпечити: "створення та функціонування архіву національної пам'яті - електронної бази архівних документів щодо подій, пов'язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами, а також діяльністю органів державної влади та управління колишніх СРСР і УРСР".

Міністерство освіти і науки за участю Національної академії наук має забезпечити проведення наукових досліджень архівних документів, "а також використання результатів цих досліджень у навчальних програмах загальноосвітніх та вищих навчальних закладів".

Крім того, СБУ разом із Держкомітетом архівів доручено "сприяти представникам громадських організацій, наукових установ та організацій, вченим та громадянам у вільному доступі до розсекречених архівних документів, зокрема шляхом створення спеціальних інформаційно-довідкових центрів".

Українська правда

Якщо Ви недостатньо знаєте, то завітайте на цей сайт і прочитайте про нього. Там досить багато інформації про нього.