хочу сюди!
 

Людмила

39 років, лев, познайомиться з хлопцем у віці 35-43 років

Замітки з міткою «серце»

АсФаЛьТоВоЕ СеРцЕ))))


нужно замечать мир вокруг нас....а то и так почти слепые

(это укор??....нет..это так... грусть))

Патріотичний вірш "Українське серце"

Я страшенно вибачаюсь і прошу пробачення,
Та мені уже набридло наше телебачення.
Вже набридли ці розмови про наших політиків,
Депутатів, олігархів, юних аналітиків.
Про проблеми в Україні і хто в цьому винен.
І про те, хто ці проблеми вирішить повинен.
Ющенко видав указ, Тимошенко заявила,
Янукович не підтримав. Як все надоїло!!!
Надоїло жить в країні, де брехня гуляє,
Де корупція не менша, а лиш процвітає.
Вже дістала ота криза і проблеми з газом.
Всі ці лозунги дістали: «Вийдем з кризи разом!»
Вже дістала наша влада і слуга наш тато.
І дістали оці крики: «Україна в НАТО!»
Вже набридло це читати, що «Вона працює!».
Не працює вона тут, а лише грабує.
Вже набридла всім ця фраза: «Ці руки не крали!»
Це брехня! Ці руки крали, да іще й не мало.
Вже набрид цей «добрий» лідер, що всіх запевняє:
«Україна запрацює!» й очі в бік ховає!
Кожен раз нам обіцяють – будуть переміни,
І зарплата буде більша, і бюджет країни.
І навчання безкоштовне, без проблем робота,
І до кожної людини клопітка турбота.
Будуть пенсії великі, будем краще жити,
Будуть неньку Україну дуже всі любити.
Але що це? Надурили? Просто обіцянки?
Як доходить вже до діла, то лише мовчанки.
А як спробуєш спитати, кожен лиш киває,
Бо ніхто у нашій владі відповідь не знає.
Ви всі безвідповідальні, й це погана риса.
І ховаєтесь у норку, як остання криса.
Всі рятують свою шкуру, честь свою минають,
Бо політики всі наші совісті не мають.
Називають українців бидлом і козлами,
А скажіть мені на милість, хто ж ви поряд з нами?
Ви всі зрадили народ свій, знищили державу,
Зруйнували всю культуру, безжалісно й криваво.
Обнагліли аж до крику кляті бюрократи,
Ще й ховаються від правди за свої мандати.
Так і хочеться сказати: «Геть усі, панове!».
Розпустити весь парламент і почати знову.
І забрати в депутатів всі вкрадені гроші,
Хай попробують так жити лідери хороші.
Розраховують лише хай на свою природу,
Хай побачать як живеться їхньому народу.
Дати в руки їм граблі, заступ і лопату,
Хай попробують земельку руцями пахати.
Хай хоч раз в житті своєму з’являться мозолі,
Не від кейсу із грошима, а лихої долі.
Знаю, знаю. Це слова лиш. Що тут вже казати!
Нашій владі на громаду просто наплювати.
В них проблеми зовсім інші: Як набить кармани?
Як зробити, щоб відстали ці «козли» й «барани»?
Як отримати відпустку, і машину взяти?
Як добудувать квартиру, вже, мабуть, десяту?
Як відправити у Лондон дитину свою вчитись?
Як отримати хабар, та й щоб не попалитись?
Що робити, скориставшись якісним моментом,
Щоб нарешті вже дістати місце президента?
В усіх політиків на думці лиш одна турбота –
Забезпечити родину і свойого рота.
Всі од’їли собі пуза і лиця квадратні,
Покупляли євро-дачі, на землі приватній.
А за що, скажіть, зарплата вам така велика?
20 тисяч гривень в місяць – це вже нагло і дико!
В чому користь вас у владі? Чим вас похвалити?
Ви не вмієте нічого як лише ганьбити.
Ваш язик лише й уміє, що критикувати,
А до діла як довести, то на все начхати.
І на мову, на культуру, і на дух цілющий.
На народ весь український – вічний невмирущий.
Цей народ страждав немало, пережив всі страхи,
І тепер, завдяки владі, все іде до краху.
Подивіться ви навколо, ваш народ страждає.
Жебракує в переходах, долі їм немає.
Скільки можна вже брехати: «Будем жити краще!»
Скільки раз звучить ця фраза, а стає лиш важче.
Скільки можна вже кричати: «Йдемо у Європу!»
Повставайте з ваших крісел і ідіть у баню!!!
Не дійдемо ми в Європу, припиніть розмови!
Не підходять під стандарти нинішні умови!
Лиш куди ми точно дійдем – в прірву соціальну,
Якщо в владі не почнуть всі працювать нормально.

Рік 2010-тий за вікном буяє
Що очікувати далі, те ніхто не знає.
Будем знову сподіватись, будем далі жити,
Будем ми життя старатись трішечки змінити.
Щоб позаздрив нам француз, росіянин, німець.
І щоб гордо це звучало: «Так, я українець!»
Ми піднімемось з колін, задамо всім перцю,
Бо у кожного в душі в нас українське серце!!!

Володимир Нагорнюк
http://vkontakte.ru/id17977399




Кардіологічне :)

- Багира! Почему мне хочется выть, словно я промахнулся на охоте?
- И тут же ты готов смеяться и прыгать, как бандерлоги?
- Верно. Вот, послушай. Что это?

- Это сердце. Человеческое сердце. Только оно умеет так грустить и радоваться. (с)

Дотик.....

Ліжко і дві душі,
На відстані,
Лежать поодаль,
Як через цілий всесвіт.
Але тягнуться,
Один до одного,
Через перепони
Через світи
І зорі що душі зігрівають.
І твоя долонь,
Яку своєю я накрив,
У вісні, не пам’ятаючи себе,
Але з душою і любовю...
Єдиний дотик,
Створює цілий світ,
Грає щастям і любовю...
З тобою!!!!!!!!!!

Биение сердца (із циклу вірші) коротенько

 

 


 

Еще... еще раз сердце дрогнет....

Еще....еще один удар....

 

 

И от движенья жалко стонет....

Еще удар.... опять удар....

 

 

Терять сознанье.... чтоб забыться...

от боли в чувства приходить...


 

Знать... удары будут длиться!!

Нет силы, что-то изменить…

 

не помню когда, когда было больно в 2007 году

Серце також думає!

Читав не давно уривок з Біблії коли Ісус питав Петра чи  він Його любить.
Ісус питає "Петре чи ти мене любиш?" той відповів "Так, Господи, ж знаєш що люблю", і тут Ісус запитав його вдруге,"Петре чи ти мене любиш?" в цей момент він вже здивувався, думаю від чув себе так як ми коли нас матиматичка запитала другий раз скільки буде 6 на 7, при тому що на нашу думку ми й першого разу впевнено відповіли правильно. Петро відповів "Так, Господи, ж знаєш що люблю", а коли запитав в третє то той засмутився прям таки заплакав і відповів "Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе!".Для чого було аж три рази питати, та й взагалі чи Бог не знав, що відчуває Петро? А що ми відчували коли нас вчителька запитувала третій раз?О, тоді серце починало калатити, відчували не впененість, не спокій. а вся справа в тому щоб ми самі усвідомили. Наш розум постійно працює,  часто видає відповіді автоматично. А Богу йшлось про то щоб усвідомив, усвідомив це серцем. 
Чи серце - це почуття? То часто так поєдується, виставляється в один ряд:серце, валентинки,  биття серця,почуття...Емоції звязані з серцем.Бо емоції, почуття - це щось як лампочка контролю двигуна в машині, коли загорається така лампочка то значить що щось не так з мотором. Почуття часто показують що щось там в середені,під маскою є щось  не так...щось відбулось. Десь далко в морі порухались плити тектонічні, що спричинило цунамі, і ми бачимо руйнацію і смерть від гіганських хвиль.А тих плит ніхто й близько не бачив. Ти цілий тиждень чекав на вечірку.І от вечірка. Друзі, сміх, всі веселяться, атобі щось не подобається, щось не так.І не знає що.Не бачиш тої плити.Не знає що сталось.Може подорозі щось, може в автобусі хтось не то сказав, могло щось пригадатись...То є наше серце.Чим воно є? То твоє найглибше Я. Розум то як відділ пропаганди.Говорить , що робити, що говорити... А Я  є в серці.Там є не спокій,там є любов, звідти йдуть рішення любити, плакати ненавидіти, кричати...А "відділ пропаганди" повинен вирішити ці питання для нас і для оточення,як повинні представити це на зовні. Якщо дівчина покохає, то розірве з друзями , з батьками і поїде на другий край світу стане перед ним на коліна "бий мене, а я тебе люблю". Якщо чогось хочеш насправді,серце то цей наш внутрішній  "атомний реактор" не дасть тобі всидіти на місці. Коли запитати котрогось з чоловіків чого ти з нею одружився, то отримаєш моментальну відповідь 
-"З любові." 
-"а те що вона має неймовірно довгі ноги бачив?" 
-"ну так ..."
але не скаже, що йому ті ноги крутились перед очима
-"...з любові.Посвятив своє життя для неї.Напрацювався в шлюбну ніч...":)
Одружуємось бо подобаємось один одному, прагнемо один одного.
Люди в різних місцях, і врізні моменти життя відкривають для себе своє серце. Наприклад десь під лісом, на озері...діти далеко, дружина далеко, чоловік далеко, а пиво,віски,бренді близько ... Друг мені одного разу відкривав душу. Зрадив дружину да корпоративі.Каже :
-"не знаю що найшло.не знаю як то сталось і з чого то...Кохана дружина,діти..Я не знаю як то сталось.Як я маю дивитись їй в очі.Вона мені не пробачит..." 
Я ж його добре знаю, веселий, компанійський...Запитав - "а хіба не було на роботі якихось жартів...?"
 - "..ну так..."
-  "А так часом нахилившись над нею над її компом,не обнімав за плече?"
-  "...ну...щось таке було"
-  "ну то не кажи , що то з нічого, і поняття не маєш як то сталось".
Найкращий іспит совісті люди часто роблять за компютером коли залишаються самі в кімнаті.Сідають сам на сам за комп і заходять в чат,отримують питання "Хто ти?" і тоді починається розпізнання серця, ким я є.І якби не той інтернет то не пізнали б серця, бо завжди були під контролем...
 Розум глушить це все. І часто ми самі не хочемо відкрити думки серця.

написано вночі...

Паскудно так, а що поробиш…
Я наче винна в всіх гріхах…
Та чи пробачити ти зможеш,
Любові й миру вічний птах???

Але чого сумління душить?
Немов я щось роблю не так…
Та це мій мозок серце мучить:
«Не буть тобі щасливою – це факт!».

І хто правий у цій дилемі?
Яким ідеям дать життя???
Чи далі слухать серця трелі?
Чи з мозком довести все до пуття?

Серденько щебече, плаче, просить…
Кохання, що жило у ньому, воскресить…
І буде щастя і добра всім досить.
Без сліз з коханим і любов’ю жить.

Та мозок дав усім думкам тим відсіч,
Тверезо глянувши на все моє життя,:
«Любити ти не здатна! Хочеш – плач!
Та раджу я почати з каяття…»

Та що ж такого я зробити встигла, 
Що любов від мене відреклась?
Може мозок правий, в ньому сила…
А серденько своє залишу я у вас…

Екоторба

Вишила-пошила собі таку екоторбу.
тканина-домоткане сіре полотно
нитки-меланж DMC



серединка



взір ближче /Renato Paroin/




До свята Миколая . Для великих малих. Історія-притча 2.

Колись наша мати розказувала нам казки.
Тепер ми здатні самі створювати історії.

На свято Миколая наш син попросив розповісти казку. Казку я йому розповіла і тут же вигадала повчальну історію.

Ялинка до свята.

Одна жінка мала сина.
Хлопець став вже дорослим і запитав у матері:
- А що то добре, а що погане, мамо? І на кого я маю більше покладатися у виборі: на серце чи на розум?

Жінка не знала, що відповісти.Вона знала, що хлопець має добре серце і розум. Вона сама жила по правді і воліла передати те синові, але, як добра мати, вона була упередженою.


Одже коли, хлопчина запитав її про те, як відрізнити добрі і погані речі у житті, вона порадила йому піти і щось зробити, а потім поспитатися в кількох людей - на добро він те зробив, чи на біду. А потім подякувати тим людям за пораду

Наближалися зимові свята і хлопець вирішив піти до лісу і зрубати ялинку.
Як він звалив дерево, то з лісу до нього вийшов лісник і сказав:
- Знаю, що ти добрий хлопчина. Але те, що ти зробив - біда. Ялина ця ще мала, але не в тім річ. Якби вона тут виросла, то  вона б стримувала ерозію грунту.  Але заради свята і через те, що ти понесешь її додому, а не на базар, - я не накладатиму великий штраф. За півроку привезуть нові саджанці і ти приходь до мене, я навчу тебе порядкувати ліс і землю. То буде добрий урок!

Хлопець засмутився через свій вчинок, але потім з радістю погодився і подякував лісникові.

Наступним, кого він стрів був здоровань сусід.
- Агов, хлопче! Добре вчинив!
Тай ялинка нічогенька!
Продай-но! Добре заплачу!!

Хлопчина подумав і відмовився.
Сусід не вгамовувався
- Йолоп, за таку ціну можна купити вам смачненького до святкового столу.

Сусіда був злий, але коли почув подяку - знітився.

Мати вже сиділа біля вікна і виглядала сина.
 Коли хлопець зиркну у віконниці поруч... і побачив радісні дидячі і здивовані старечі очі.
Стара сусідка з маленькою онукою не мала нагоди придбати ялинку до свята...
І, хоч мати чекала на нього, він повернув у інші двері.

Коли хлопчина згодом повернувся додому з гілкою у руці, серце його було спокійним, а в очі світилися впевненістю.
- Я зрозумів, мамо, як я маю чинити!  ...аби розрізнити де добре, а де погане... і, мені здається, я навчився відчувати, коли серце має бути мудрішим за розум...

Мати обійняла і поцілувала його.


Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна