Шукаєм  прихистку
в  мережі
Ховаєм   серце
за  нікнейм

хоча  і маємо
ми  Name

У  Аватарі -
вся  личина

Одна людина - сутінки,
Багато порожніх кімнат.
Дві людини – безодня
Та бурхлива хвиля.
Три людини – небезпечно
І хто-то один зайвий.
Чотири людини – кожна
Йде своїм шляхом геть,
Бо народилась
Завжди одна людина,
І одна померла, 
I ще одна йде 
На зустріч чи геть,
Йде поруч, поперек,
Заздалегідь, в минуле…
Одна людина,
Дві людини,
Три людини…
Що оселилися поруч,
В безодні моїх думок.
Бо ти завжди,
Одна людина
Мого життя…

2017 © одналюдина

«Свинячий блюз» # 2. 

А що ж на сніданок, що насніданок? 
Сніданками нагодовані до несхочу, 
Бо все що робиться з душком. 
ДолЯри не липнуть, лише шубуршать… 
Приємно під кожним набитим брюшком, 
Спостерігати як тоне людська душа. 
Повільно вповзаючи в цівільне майбутнє, 
Відригнувши останню помилку, 
Щоб було чим солодко дишать 
Поросята танцюють – хряк, хряк-хряк… 
І чутно лише блюз на білих кістках. 
Їм не чутно що кулі свищуть, 
Їмо… тільки – хряк, хряк-хряк… 
Бо з ними є вурдалак… - голова 
Свинячої зграї – легитимний хряк. 
І далі вже разом – хряк, хряк-хряк… 
І чутно скрізь лише хряк… 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
А де ж ви, де ж ми, де ж мир 
Повний справжніх людей? 
Заломили як хліб цей мир – 
Твоє та моє майбуття… 
І чутно лише тільки випещених, 
Наповнених глобальних ідей, 
І далі тільки – хряк, хряк-хряк… 
Тебе і мене не мине… 
А миротворці на десерт, 
Як терпелива закусь… 
Що далі? - З молотка країну в жерло 
Ненажерливих хряк… 
Раб раба, роби! – І ти зробив 
Собі й дітлахам заробив… 
День свій на землі загубив. 
Тепер є час зрозуміти, що ти наробив… 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
Для них ваш час лише спроможність 
Задовольнити ненажерливі потреби. 
Високий старт зачиняє очі 
На поруч існуючий вимір буття. 
Їх привчили спочатку задарма 
Проїдати виборені землю та небо, 
А потім пожирати твій час і життя. 
На батьківських тачках свингують свині, 
У них сало в шоколаді і все Ок.. - Еї! 
- Може досить, справлять 
Свої свинячі потреби? 
Але Свині не чують мову людей. 
Людоїди ніколи не чують мову, 
Лише тільки – хряк, хряк, хряк… 
Їх буття завжди на твоїх кістках. 
Звучить свинячий блюз номер два, 
А завтра хоч не рости трава, 
Лише тільки чутно – хряк, хряк-хряк… 
- Шановне панство, звиняйте, - 
- Нічого особистого, це лише бізнес, 
І от вже тебе – хряк, хряк-хряк… 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
А де ж ви, де ж ми, де ж мир 
Повний справжніх людей? 
Заломили як хліб цей мир – 
Твоє та моє майбуття… 
І лише чутно тільки хряк, 
Наповнених глобальних ідей, 
І далі тільки – хряк, хряк-хряк… 
Хряк-хряк-хряк… 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
2017 © одналюдина

І коли бачить мету, 
Не помічає нічого навколо себе. 
Він каже, про себе, вголос — 
Я Хро… хронофаг, останнє відлуння 
Загиблого всесвіту… 
Навіть леді-смерть заснула, 
- Немає справи, немає справи, 
До твого та мого життя. 
У калюжах грануліна 
Комп'ютерні віруси 
Пожирають мережі буття… 
Пролунало багатоголосе, - 
Шановний! - Але, він вас не чує, 
Твого масштабу дрібний голос… 
Лунає на іншому вимірі буття. 
Здоровий, веселий і бадьорий 
Всесвітній реставратор — 
Йому плювати на всіх інших 
Бо в очах його гроші-нулі-нульони… 
Все навкруги лише гра та адреналін. 
Війна сьогодні в тренді, 
А що заручниками мільйони, — 
Плювати, нехай це навіть цілий світ. 
- Хай світ загине, бо… 
Він спроможний вийти на новий рівень, 
Є ресурс в сусідній галактиці. 
Земля, це лише невеличка планета 
І вона замала, для його каяття… 
Добігає кінця черговий рівень 
І він шукає болісно вихід, 
Розуміє, що йде навпростець, й навмання 
До феєричної мети не дістати, не дістати… 
Але він самовпевнений в перемозі, 
Ненажера та загартований оптиміст. 
Він хронофаг, завжди голодна істота 
Що пожирає час Мільйонів, 
А мільйони це ми… та для нього влада 
І опанування мільйонами мільйонів… 
Сенс всього життя. 

2017 © одналюдина

Ми  помиляємся..

Я не вірю у магію чисел,

Я атеїст, повірте, у всьому,

Мені всерівно, хто там що пише,

Мені свій вік добре відомо.

Про реальність часу забуть,

На стіні календар завжди бреше,

Подивлюсь на сучасну молодь,

І подумаю - я все ж молодше.

Говорять всі, що я мовчун,
Зі мною тяжко спілкуватись,
Стіна із цегли чи чугун,
Луна лиш може відбиватись.

На всі питання - так чи ні,
Відвожу погляд свій сліпий,
Бо я у всій цій розказні,
Лиш бачу погляд ваш масний.

Бо переповнена розмова,
Переліком “жахливих" бід,
І випирає насолода,
Що це не портить їм обід.

Бо ви - передачі нещастя,
Надієтесь - ви краще всіх,
Та як буває дуже часто,
Ховаєте у плітках гріх.

Переконався сотню раз,
Поклястись можу на усьому,
Хто, судить ближніх на показ,
Ховає сором в домі свому.