Балет "Дети ночи".

  • 27.03.18, 15:14

Киевская опера.
Одноактный балет «Дети ночи».
Хореограф-постановщик, сценограф - Александр Абдукаримов.

В предпоследние выходные марта в Киевской опере состоялась премьера балета «Дети ночи». Первым номер концерта, состоящего из ряда номеров, выступил постановщик балета. Александр Абдукаримов – артист и хореограф Государственного балета Берлина –продемонстрировал публике редкое качество танца.
Под звуки KIEV TANGO PRODJEKT своим выступлением Александр создал впечатление целостности переживания танца и жизни. Произошло безусловное единения со зрителем. Его движения выверены и пластичны. Они оточены годами обучения и совершенствования. Ощущение от увиденного танца Александра можно сравнить с наблюдением за движениями кисти мастера, рисующей медовой акварелью. Они, эти движения легки, освобождены от излишней жестикуляции, выразительны и наполнены. Едва заметное движение плеч и в представленной эмоции появляется новый оттенок. Артист танцует без излишнего пафоса, он тонок, человечен, постижим.
В Александре нет присущей большинству киевских балетных танцоров угловатости. Танец Абдукаримова можно сравнить с философским понятием «умного делания». Такое видение и ощущение творчества возникает на фоне упорной подготовки и завершенности личностной философии артиста. Глубина культурной и художественной проработки утверждается и в постановке балета
Следует сказать, что сам балет, пока, не снискал желаемой целостности. Это только пока один акт. Хореограф-постановщик поделился планами на счет второго действия, сценографии. Он планирует серию балетов, объединенных одним названием.
Во многом разъясняет специфику постановки короткий фильм с включенным интервью постановщика, солистов труппы – Александра Стоянова и Катерины Кухар.
В целом если анализировать специфику постановки самого балета, то по акту тождественности, его можно приурочить к тому творению собственного стиля, какому некогда поддался в Киеве Николай Врубель.
Правда, наполнение и философия, безусловно, связаны с греческим мифом и поистине мистическим наполнением.
В центре сюжета – размышление самого постановщика о расколотой сущности андрогина. Если напомнить классический миф, то он повествует о том, что проточеловеки в эпоху титанов обладали силой и целостностью обоих полов. Своей гордостью и тщеславием они разгневали богов, за что Зевс разделил их, уменьшив качества в половину. И разделенные, по сути, уже люди – стали бродить по земле в поисках друг друга. Это дает основу современному пониманию о поиске идеального супруга \ супруги. И одновременно дает ощущение того ежедневного поиска, борьбы с трудностями. В символистском наполнении присутствует черта, которая и напрашивается на аналогию с гоголевским ощущением миропространства в балете «Дети ночи».
Задействованные одновременно 5 пар артистов, дают смутную аналогию с ангельским чином. Выстроенные, подчас, в ряд они и отсылают к утверждающему гоголевско-мистическому ощуению мира… (С оговоркой влияния идей немецкого экспрессионизма. Пласт культуры Германии в межвоенный период– 1917-1928 гг. Знаменитый своим «Кабинетом доктора Каллигари», реж. Р. Вине).
Разъединенный андрогин, становится воплощением некого демонического начала, агрессии и сексуальности.
Инициатором и агрессором, по мнению хореографа-постановщика, становится женщина, которая должна понести за это расплату. На нее, в конечном счете, лягут трудности по претворению ответной мужской агрессии.
Столь сложная полифилософская концепция, тем не менее, отражена в существующем акте балета.
Деструкция возникает подчас из-за того, что артисты труппы молоды и не в силах претворить сложную философию до конца. Им ведома любовь и они несут
соответствующий эмоциональный заряда.
Наиболее смелым проводником чувства служит пара артистов – союз благословленный в жизни и на сцене. Это исполнительница партии Амелии – прима-белерина Национальной оперы Украины – Катерина Кухар. И ее партнер и муж Александр Стоян – премьер Национальной оперы Украины. Она нежная, грозная, любящая Амелия. А он сомневающийся гневный и всеобъемлющий Майкл. Эта пара – несомненная удача балета.
Так же удачен выбор музыки Вивальди. Она гармонизирует, заполняет бреши постановки, эмоционально поддерживает артистов. Хорошо сочетается с особенностями сценографии, которая имеет на это время некоторые недочеты. Что легко исправимо, если посмотреть с каким удовольствием Александр Абдукаримов заботится о своем детище.

Вечір. Ніч. Проповідь.

  • 25.10.15, 02:01
Мабуть, що стало важко писати замітки (лестощі собі).
З часом звужується коло тем.
Зате вони стають вагомими. і з ними я увійду в свій золотий вік.

Мабуть, тема буде стара: про любов.
 Про її відсутність і тому злиденність.

 Злиденність у побуті, у стосунках. Нема любові,нема взаєморозуміння, нема братерства.
Та зачекайте!
 Не треба кидатись на людей з криками "Я вас люблю".
Я ж, майже, нікого не люблю.
Я тільки починаю любити себе.
Найважча і найневзаємніша любов у світі! І з любові до протиріч даю поради як покохати... сусідів (що заважають "спаТь"), колег, сестер, братів, сепаратистів.
 А з любові до себе і виростає ота любов, до ближнього.

 Про братів, сестер, колег, ви все (сподіваюсь) знаєте. А от сепаратистів треба полюбити за протиріччя. За те, що вони помічають те, чого не бачимо ми. Треба також полюбити за інакшість, несхожість, а значить за тотожність печалі (скоріше, горя).

А ще Шевченко казав, "людей у ярма запрягають... таки не негрів, а таких"... таких же простих як і ми. Адже тотальне рабство легше переносить той, хто тут же у ярмі паплюжить такого ж самого раба як і він сам.
Тож - Єднаймося!
(Ненавиджу гасла. Ненавиджу націоналів, за короткозорість і розпалювання ворожнечі.)

Надобраніч!

П.С. Навіяно "Запахом жінки" з Вітторіо Гасманом у головній ролі, Італія, 1974 рік.

Я счастлива.

  • 09.07.15, 23:02
Я стала бакалавром.

"Межмировая таможня" Алексей Свиридов.

  • 03.07.15, 09:37
Книжка фантастична у багатьох розуміннях. Смішна, дотепна, розумна. Розповідає про такого мамкиного синочка, що потрапив  до лав таємничого підрозділу "У". Головує в ньому ельфійка, ще є мохноніг, Лорд та Артур. Всі вони займаються... загалом світ повний магії, але до того є ще митниця...
 І на митниця існує перехід між світами.
А от що з таким добром робити...
Доречі, Зона Вільної Торгівлі виникла де відкрито перехід до інших світів.

"Зате з*явився новий привід до роздумів: виявилось доведеться попрацювати ще й в Зоні Вільної Торгівлі... Мій багаж знань свіжоспеченого  бакалавра, звичайно, включав інформацію про її існування - та й тілько. Бач кого, а юристів зона не потребувала. В звичайному житті кожен обирає ким і як бути. Більшість, скажімо, і я теж. обирають собі стежку громадянина - платника податків. То б то в будь-який час маю право на всі громадянські права, включаючи гарантію безкоштовної медичної допомоги и право бути похованим після неї за рахунок уряду. Хтось вважає за більш доцільне податків не сплачувати і відповідно обходитись без  державних послуг, користуючись власними засобами. Чи навпаки, податки сплачувати, а громадянином себе не визнавати, що теж за деяких обставин скоріше плюс, ніж мінус. Насамкінець, є поняття "вільна людина " (особистість), яка сама собі голова - хоча при цьому зберегти вище зазначену голову на плечах недоторканною не кожен може. Але, потрапляючи в Зону Вільної Торгівлі, ти автоматично на її території стаєш вільною людиною. Злочини, що там відбуваються, не караються, податки на будь-які угоди не сплачуються, і взагалі - воля-воленька... Щоправда, воля ця існує не для всіх. І якщо поліція впевнена, що дещо вкрадене у місті пішло в Зону, ніхто не заважатиме їй вдертися туди і силам двох батальйонів повернути власність господарю, не переймаючись ордерами на обшук і постановами про конфіскацію. Бачите, ввижається попрацювати мені в цьому розвеселому місці. Схоже, що про безкоштовні похорон я вчасно згадав".
 Переклад з російської Elsa von Philosopher.

Що значить бути українцем. За Винниченком.

  • 28.06.15, 19:53

Винниченко про те яким має бути українець. Важливо єдине - ніжність! І свідомість!

«Велика, таємна, нерозгадана людським розумом сила, що зветься на людській мові інстинктом життя, дала людині любов до самої себе, як необхідний засіб піддержування життя в собі та навкруги себе. Людина, що має живий , свіжий, здоровий інстинкт життя, мусить любити все, що дає їй це життя що, зберігає його, що відновлює, зміцняє життеві її сили. Тому людина любить найздоровшу, найсвіжішу добу свого існування, - дитинство, юнацтво...

В цьому є корінь і основа національного чуття. Через це національна свідомість і любов до своєї нації не знає ні кляс, ні партії, ні віку, ні полу...

З цього погляду інтернаціоналізм спеціального руського видання, інтернаціоналізм, що вимагає одречення від своєї національности й розтворення себе в безфарбній, абстракній масі людськости, є абсурд. І не тільки абсурд, а лицемірна, шкодлива, просто злочинна пропаґанда самогубства, пропаганда убивання життя в собі. Але інтернаціоналізм, яко сп=олучення всіх національних сил людськости, яко кооперація народів є вищий розвиток національного чуття, є вищий щабель поступу людськости.»

с. 73-72



«Дійсно, свідомих українських сил було мало. Дійсно, их українців, які вже усвідомили свою любов до обстанови свого дитинства, які відчули шкоду,біль і образу за нищення рідних їм способів розвитку, які розумом освітили зв*язок своєї любови з любовію до корисного, «доброго», які, одним словом, уже мали національну свідомість, таких людей було мало. Але тих, що просто любили себе, що прсто, без свідомости почували ніжність до явищ, які дали їм життя й сприяли його розвитку, які по законам не логіки, а чистої, бездумної природи почували свою національну порідненість, таких були сотні тисяч і мільони. І от-то переважно вони маніфестували в Петрограді, в Київі, в Одесі, В Ростові, на Україні і поза Україною...

Адже раніше це зворушення й ця любов, і ця вдячність у маленького, затурканого обивателя мусіли ховатися; обиватель соромився їх, бо «хохол» то був сінонім мужика, се-б-то чоловіка темного, безграмотного, в соціальній єрархії на самому останньому щаблі посаженого, забутого й забитого. Обиватель і боявся своєї ніжности, бо за неї він міг бути позбавлений і волі, й своїх невеличких маєтків, і, може, життя. А тепер вона раптом набірала всі права горожанства, вона навіть мала гарний золотисто-блакитний, неба й сонця прапор, на якому його ніжність і зворушення мали законну, гарну, влучну формулу: «Хай живе вільна Україна!» Хай живе його дитинство, хай живе та мова, на якій його мати співала йому колискових пісень, хай живуть ті гаї, ті степи, які соками й духом своїм живили його, хай живе та пісня, якої співали вечорами його товарищі парубки й дівчата «на вулиці». с. 74-75

А хто це був? Діти селян, сільських священиків, дрібних арендарів, та тих (дуже нечисленних) поміщиків, які мали селянське походження. Це були ті, яких всмоктав із села город, які асімілювались з ним, прийняли його мову, заразилиссь його вищостю над «хохлом-мужиком» і які одкинули від себе своє походження від хохла, як небезпечну й некорисну в боротьбі за існування ознаку, але які не могли викинути з своєї натури вищих, дужчих за їхні інтереси законів життя...

Звідси лозунґ українізації всього життя на Україні, - в школі, в суді, на залізниці, в крамниці, в хаті, в родині, в уряді — цей лозунґ для таких пребуджених у своїй ніжности був цілком зрозумілим і легко приємлимий». С. 75-76

2. НІЖНІСТЬ ДАЄ СИЛУ І ОДНОСТАЙНІСТЬ.

І через це зрозуміла та сила, інтенсивність та екстенсивність орґанізації українського елементу того часу, яка так дивувала всіх.

А також зрозуміло й те, що українські орґанізації й товариства, виникаючи переважно серед професійного оточення, формувались і будувались головним чином не по професійному, а по національно-політичному прінціпу. Учителі, кооператори, адвокати, лікарі, фершали, студенти закладали свої товариства, скликали збори, збірали з*їзди не так для забезпечення своїх чисто професійних інтересів, як для українізації їх, для затвердження в своєму найближчому й найнеобхіднішому для них оточенню своєї пробудженої ніжности. Вони не задовольнялись одним «правом на самоозначення», вони не могли ждати, коли те право очтстить і узаконить їхню ніжність у тій обстановці, в якій одбувається їхне щоденне, трудове життя.

А реалізації своєї ніжности в своєму оточенню вони не могли превести без здійснення певних загальних державно-політичних норм, то звідси походить та однодушність, одностайність усіх постанов і вимог, які виносились на всіх товариствах, організціях, з*їздах, вічах, зборах: Автономія України в федеративній Росії, українізація всіх галузей життя!»

с. 76-77. В Винниченко відродження нації Частина 1 Репринтне відтворення видання 1920 року

Київ виданвництво політичної літератури України 1990

відповідальний за випуск Ганник Н. П.


Так не могло бути про незалежність. Подібні думки виникають у відчаї відступу. Коли вже завтра кінець: бомбардування Києва, вступ військ Червоної армії, відступ і зрада союзників-німців... Тоді, навіть, була приказка "У вагоні - Директорія, під вагоном - територія".

Трохи відчаю.

Виниченко про відродження національної державності.

«О, Господи, яка то страшна річ — відродження національної державності... Як вона в історічній перспективі буде уявлятися легкою, само собою зрозумілою, природною, і як трудно, з якими надлюдськими зусиллями, хитрощами, з яким, часом, одчаєм, лютттю й сміхом доводиться тягти те каміння й складати його у той будинок, в якому будуть так зручно жити жити наші нащадки...»

Винниченко Володимир. Щоденник: У 6 т. - Едмонтон — Нью-Йорк, 1980. - т. 2. - с. 274

Коммунизм не пройдет. К слову пришлось.

Странное чувство и покаяние, и радость, и осознание бьтия все в одном. Жизнь, как любили говаривать в советское время.
Жисть.
И снова перемень, какие-то в воздухе. И ето не перемень во власти.
Єто безразлично кто и где, главное когда.
Єто теперь главное - когда.
єто как почитал пУтевую книгу и заканчивается она не так как ожидал и не гладко авторь пишут.
Стругацкие.
 Но вот на язьке что-то осталось.
 В закоулках сознания уцепилось. И когда читала, оно просто росло, созревало, силилось и прорвалось.
 и книга вроде ни при чем.
 Зачем все так негладко и просто, почти пошло закончили. Не спасли, но и не бросили на сьедение Волне.
Да и біла ли она вообще?
 Вот, казалось, за поворотом страниці очутится, что не люди они совсем и не думали и не жили. Но ведь я сидела и читала ее и значит они жили єти герои мною и продолжаю я почему-то жить ими.
 Безобразие.(Фрекен Бок вьрвалась.)
В чем дело спросите ви.
А в настоящем  отвечу я.
 В мьслях, в судьбах, настоящего оно должно там бьіть, где ему надо бьть в в мьслях сегодняшних людей.
И если вам кажется что ви не успеваете, что поезд ушел,..то передохните немного и дождитесь другого, он придет.
И вот что кажется, что несмотря на, то что я как живущая за полярньм кругом в солнечний день вьшла и раздала теплую одежу, без которой на морозе смерть. И ничего себе не оставила.
Просто я не верю в голодную зиму!
в холодную верю! но знаю, что виживу.И близкие тоже виживут, если захотят. Так заведено. Без насилия. Просто надо уметь отпускать, если надо. Просто опять все будет.
Будет все. И єто самое важно.
Богатьм надо бьть, щедрим. Благороднім, даровитьм.
Легкого рая, панове.

З 2-ї річної давнини. Політичний памфлет.

  • 01.06.15, 14:55
Це було перше велике паломництво українців до Америки за останні 3000 років.

Після чергового наступу кризи, після того, як у керівництві держави поперебували всі громадяни, але власність на землю так і залишилась мрією, - життя стало неможливим - от і зайшла мова про міграцію.

Все ускладнювалось тим, що Росія, як окрема держава, перестала існувати вже майже 1500 років. Там просто після чергових перевиборів переміг клан нафтових вампірів.

Вампіри перестали виплачувати зарплатню і усамітнилися на далеких нафтових платформах Північного моря.
Залишкова великоросська апасіонарність громадян їм цього не пробачила і країна перетворилась на конгломерат латифундій, що за прізвищем останнього російського президента іменувались "путінки".

Таким чином на Україну просто впав обтяжливий, насамперед морально, тягар "24-го Риму".
А культура країни тим час вже стійко утвердилась на попкорні, легких наркотиках і старому голівудському відео.

От зібралися національно свідомі громадяни на березі Сірого моря.
Вони вже майже не пом*ятали куди плисти.
Тільки слова давно забутої пісні вибиті на антикварній пляшці "Кока-коли" дещо роз*яснили напрям.
Та й плисти довелося на плотах запряжених морскими свинями. Зрідка, у тиху погоду можна було йти на моторах "Січ - 311".
Керувала походом група спадкових золотокосих відьом з зеленими очима. Вони єдині в світі володіли даром телепатичного спілкування і могли вбити замахом думки дорослого чоловіка.

Європу довелось обходити Середземноморською протокою. Повз Італії, перетвореної азіоевропейцями на велику свиноферму, йшли мовчки.
Там працювала остання група співвітчизників-ренегатів. Вони просто у свій час не схотіли робити щеплення проти вірусу рабства і потайки збігли працювати на найважчі в світі роботи.

Та й не можна сказати, що Европа була придатною для заселення.
Коли европейців поглинула навала азіатських мігрантів - вони забули власну культуру. До тогож інопланетний вірус грипу підхоплений азіатським космонавтом призвів до важких форм мутації серед свиней. Задля збереження хоч якоїсь форми культури азіоевропейці запросили росіян зі спадкових алігархічних кланів Москви-3.
Цього українці вже не змогли подарувати.

Про життя Америки взагалі лишилися тільки легенди.
Казали, що на останніх виборах там перемоги геї, (а з того часу минула вже 1000 років), від американців приходили тільки спам-заклики про приєднання до "найдемократичнішої демократії у світі". Вони чудово знали, що жодної демократії на Землі не лишилося, а ще й заохочували безкоштовними квитками до Діснейленду.

Щоб плисти було веселіше золотокосі вампірки тихенько затягли: "Чуєш брате мій, - товарищу милий... відлітають сірим шнуром журавлі у вирій..."
І над океаном зачалось і розсипалось: - Кру!.. кру!.. кру!..

Особливості міського харчування.

Не радитиму як зекономити на харчуванні. Не можна на ньому економити.
Хоча існує одна універсальна порада - вирощувати і споживати, що виростив сам. Як і готувати самому те, що дійсно потребує власний організм.

З*ясувала, що їсти м*ясо для мене зайве. Наїлась. М*яса не доїдали мої батьки, тому була впевнена, що то найцінніший продук і його треба обов*язково готувати смачно. Думаю, що то найбільше їжа чоловіків і дітей.
Зараз коли ім курятину починається алергія. Не можу істи нем*ясної ковбаси. так само як молоковмісні сири, іншу профануючу, бездушно приготовану їжу.
Охоче їм свинячі вуха, шкірку, хвостики, маслаки обгризаю залюбки.

Вживаю рибу, яка попадеться. Влаштовуємо як у радянські часи день риби, вечр риби. Їмо сушену, копчену, смажену (морожену або свіжу) рибу. Рідко червону, вона майже ніяка за якістю, більше річкову та білі ризновиди  морської.

Виявила. що повноцінно горіхи, бобові, крупи, сир можуть замінити м*ясо. Хоча не за тварин переймась, а за власне здоров*я і сили. Один чоловік росповдав, що так постував близько півроку - висипався за 4 години і був жвавий. Заздрю!

Досі вважаю, що найкраще істи до 70 % продуктів, які вирощені у навколишній природній зоні. Інші 30 % - екзотика - шоколад, чай, кава, арахіс, горішки, банани, екзатичні наповнювачі йогуртів, десертів, спеції.
Так воно у нашому середньовіччі було, здебільшого, правда, наші предки пили замоські вина. могли собі паштет замовити з Германії. (Їх привозили запеченими у хлібах "Онегін"). Було багато тоді солоної риби. Було застосовано рецепти европейські, французськи ("Яєшня, якась німецька, нетутешня...", "Єнеїда" Котляревського). У "Єнеїді" ціла збірка назв страв, які вже майже вишли з ужитку.

Імо багато зелені, вона поряд з крупами, оліями, картоплею, хлібом і складає ті 70 % раціону харчування. на підвіконні буквально колоситься цибуля, її посадовили ще 1,5 місяців назад. Виростили врожай перцю на підвіконні. зростає різновид апельсину чи лимону. не сподіваюсь на квіти чи плоди. Тримаю для ароматизації.

Хліб на 50 % віпікаю сама. Залишаю тісто на ніч. Вранці за 20-30 хв. вихотить паляниця. Раніше тримала форму, яку, як і моя бабця, не мила, а залишала трохи закваски на наступний раз. Зараз не їм дріжджового тіста, принаймні власного виробництва. Розпушую тісто содою, жирами, начинками, способами вимішування і розкладання.

Досі їм цукор! А що робити! діди-прадіди їли мало, варення варили без цукру і іли власними зубами до смерті! не можу без підживлення мозку і швидкого відновлення сил. Хоча вже за 10-15 хвилин відчуваю, як у рот стає кисло. Організм швидко абсорбує штучну глюкозу і процеси, що проходять у організмі далі близькі до процесів розщеплення алкоголю. Для зубів цукор шкідливий не тільки через те, що створює сприятливе середовище (кисле) для вірусів, але й тим, що зв*язує кальцій. Пам*ятаєте відчуття після кока-коли, коли здається, що зуби стали як кришталь і стасканням щелеп їх можна розкришити.

Іноді ім у ідальнях. Аби зберігати імунітет до "іжі загального вживання".

Залюбки ім смажену картоплю. За охотою. Як "присмажить" попоїсти смаженого.
Здебільшого варю, печу, роблю гриль. Мариную.

Сало збірігаю іноді у пакетах з-під солі. іноді кладу туди вуха, за місяць-два виходить в*ялено сушена смакота.

Збираю дикорослі істівні рослини. готую салад з лебеди (марь) з цибулею, редисом та інш.

у пошуках фатаморгани 3.

  • 16.05.15, 16:05

2116.05.15, 15:42Відповідь на 20 від oraculyto

Та якось набридло страждати. Навіть тепер. коли ціле покоління молоді, що зросла на жвачці та доместосі через неможливість відновлювання зв*язків депресуватиме чи їхатиме за кордон... я страждатиму... мабуть, не через Європу. вона далека. Через варіант згубити ще 10 років...
а грець з ним, я митець, ти митець.
грець

У пошуках фатаморгани 2. 9 травня у Києві.

  • 16.05.15, 15:54
Насправді це така спроба висловитись.



найбільше, що мене вразило біля Монументу Слави (не тільки те, що пишу назви з великої літери). Тотальність. узгодженість рухів.
Зрежисованість. Піддатливість матеріалу: хочеш так відзнімай, хочеш так... нас знімає великі неприховані вдеокамери, що одночасно демонструють нас і заходу і росії... дивіться ми законослухняні!
Тільки дити лізуть на танки і беруть до рук хоч і іграшкові, але пістолетики і націлюють їх. батьки здригаються. а дти знають куди цілити.
"а вдоль дороги..."
міліція, у захисті, з налокотниками і касками...
тисячі...
а ветеранів знов вийняли на подивитись...
І кирпу гнути на захід, на захід і пісню послухати "Ах путь дорожка, боевая.."

Насправді, це така спроба позбутись страждань.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
41
предыдущая
следующая