хочу сюда!
 

Татьяна

31 год, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 31-38 лет

Заметки с меткой «спокій»

Змінити можна ВСЕ!

Змінити можна ВСЕ! Навіть «кома» – то ще не «крапка»!

Як так виходить, що начебто і молода і красива і сексуально приваблива і робота яка не яка але є, і увагою чоловіків не обділена, – а сил життєвих і оптимізму бракує?

Очевидно, що крім зовнішніх правильних дій, способу життя, існує ще якесь відношення до життєвих ситуацій та подій, яке або дарує сили, або їх забирає. Що це за події давай і з’ясуємо.

Отже, за порядком:

1. Висяки, залежності

Життя отруюють хвости, відкладені «на потім» які зберігаються в наших «довгих ящиках» і  висяки, які прикрашають собою все наше життя.

Рухаєшся по життю – і розсуваєш руками ці висяки, які висять на гаках неначе свинячі туші на бойні. Давно мертві, заморожені, а може й ненароджені «во плоті». Але десь колись вони пробігли в свідомості, дряпнули і пам’ять щоразу повертається і ятрить рану яка можливо вже б і затяглась, якби її постійно не ворушити!...

Вимальовується похмура картинка, чи не так?

У цьому ящику можна знайти, наприклад ремонти, які тривають роками; зустрічі з коханими, які відкладені на потім; бажання близькості (у тому числі й інтимної),  нереалізовані бо - соромно, бо - а раптом хтось щось не так подумає, бо - день на дворі, бо -… - решту кожен собі нехай доповнить сам.  

Там же мрії й задумки з неблизьким дедлайном, які не треба робити бігом на вчора.

Там також і: –  «треба поїхати якось…», «треба подивитись якось…», «треба прочитати якось…».

Це все висмоктує сили. Це чорна діра навіть для людини з надпотужною життєвою енергетикою!

Бо, якщо в голові є сформоване бажання (чи завдання), то всі ресурси підсвідомо спрямовані на його вирішення. А в даному випадку – це як робота двигуна на великих обертах. Тільки – вхолосту, бо не їдеш!!! Замітай свої хвости, ліквідовуй висяки.

2. Вампіризм

Загалом з цим пунктом все зрозуміло. Це про людей-вампірів, які підживлюються нашими життєвими силами (звичайно, що тут ми завжди думаємо тільки про інших, про таких поганих персонажів, але ніяк не про себе…, а варто було б!).

Скандал, сварка – агресор підживився. Він щасливий, жертва без сил.

Але буває так, що ОКРЕМІ люди й  самі добровільно підставляють свої ніжні шийки під гострі зуби енергетичного «кровопивці».

Наприклад, коли подруга проходить через важке розлучення, а ти така добра душа намагаєшся в цьому їй допомогти: слухаєш її без кінця, на всі дзвінки відповідаєш, заспокоюєш, сидиш з її дітьми, поки вона йде на фітнес чи просто «розвіятися».

Тільки потім найчастіше подруга потихеньку відходить в небуття, а ти опиняєшся з температурою і ангіною.

Чому так? Тому що свої межі необхідно:

а) усвідомлювати;

б) захищати.

Обличчя-маски вампірів дуже різні: покровитель, спокусник, страждалець. Маніпулювати жертвою дуже легко, якщо вона відчуває почуття провини, страху, жалю, сумніву, якщо вона не впевнена в собі і… якщо вона не знає, де проходять її межі.

Якщо тобі складно відмовляти людям і говорити їм «ні», можливо, до вечора ти валшся з ніг, але при цьому твій мозок продовжує гарячково працювати, прокручуючи варіанти того «як мені треба було відповісти, що сказати, що зробити». Це твоя психіка дає тобі сигнал, що Ти пропускаєш ворога через демаркаційну лінію.

3. Брехня

Це інвестиції-ресурси, які себе не виправдовують зовсім. Сили, які витрачаються на те, щоб не забути суті брехні, непорівнянні з тими «благами», які людина отримує від цього перфомансу.

Додай сюди переживання з приводу «а раптом все розкриється», зусилля на збереження виразу обличчя, щоб не видавати на людях своїх емоцій, і ти отримаєш сумнівну бухгалтерію, де дебет з кредитом ну ніяк не сходиться.

4. Румінації

Уявляєш (сам тільки недавно довідався!), у «розумової жуйки», чи за Карнегі – «перепилюванні минулорічного трачиння», які всім нам в тій чи іншій мірі знайомі, є окрема назва – румінація. А знаєш, що таке румінація в біологічному плані? Це жування і ковтання їжі, яка попередньо вже була піддана ковтанню і відрижці.

Ну, вибач, але це саме те, що робить людина, без кінця перемелюючи картинки з минулого, побоюючись майбутнього, переживаючи про завтрашній день.

Єдине, що не забирає сили, а навіть наповнює ними – це думки про сьогодення. Якщо Ти живете в теперішньому дні, тобі точно не доведеться заново жувати вже пережовану їжу.

5. Словесна діарея

Напевно, треба було на самому початку статті попередити, що її читати під час їжі не рекомендується… Але в цьому пункті нічого такого не буде.

Тут потрібно сказати лише одне – коли ми говоримо, ми втрачаємо енергію.

Усе.

Мовчимо – акумулюємо, зберігаємо, примножуємо. Відкрили рот – пішла енергія. Закрили – залишилася.

Ось так просто. Думай, чи настільки потрібні світу і людям слова, які ти хочете сказати? Який відсоток з цих слів дійсно важливий і гідний того, щоб їх промовляти? Це стосується також і чоловіків, хоч здебільшого – милих панянок.

6. Загострене почуття обов’язку

Це все те, що висмоктує, не даючи нічого натомість. Людина працює, вибивається з сил во ім’я забезпечення благ і комфорту для ближнього (чоловіка, батьків, дітей, коханця – тому що… ТУТ МОТИВАЦІЮ КОЖЕН СОБІ ПРИДУМУЄ САМ), а отримані від цього процесу результати в кінцевому підсумку виявляються «холодними», вони її не «гріють».

Подяки – НУЛЬ. Ніхто не оцінив, а вимагають ще і ще і щеее!

Наслідок – незадоволеність, яка ще більше забирає сили, бо це негативна емоція.

Безумовно, це лише деякі з факторів, що створюють чорні діри, в які витікає життєва енергія. Але я вірю в те, що навіть якщо тільки на них звернути увагу, можна буде зберегти величезну кількість життєвої сили і отримати задоволення від кожної проведеної хвилинки на цій тимчасово для нас наданій планеті ЗЕМЛЯ.


Живімо СЬОГОДНІ, бо ЗАВТРА може й не настати, і, ПОВІР, усі ті «важливі» справи так чи інакше завершаться, але вже без нас! 

Ти поклич мене, поклич...


Ти куди мене покличеш,
Мій неспокою ранковий?
Є чим втішити чи нічим –
Відгукнись у першім слові.

Обнадієний я встану
І своїм займуся – звичним…
Ти принаймні "Добрий ранок!"
Лиш промов, як втішить нічим.

І кружляй мене у русі,
Доки прагнеться та йдеться…
Я у слові обізвуся
Тим, що в серці, тим, що в серці.

Хочеш знати? Дуже просто,
Мій неспокою, мій брате:
За вікном он серпень – в гості,
Cкоро осінь зустрічати!

Навіть хай і нічим втішить,
Побажай
спокою нині.
Сонце. Хмариться. І – тиша.
Серпень в гості,
будьте пильні!

З чим ти, гостю урожайний,
Радість нам чи сум примножиш?
Мій неспокою, бажаймо
Серпня мудрості. Дай, Боже!

Чотири! В Україні все спокійно!

Олексій Братущак журналіст Три перемоги України на День Перемоги 11 травня 2015, 16:04

Якось ФБ-спільнота звикає до різного роду "Зрада!" та "Нас_зливають!".

За подібними постами ми втрачаємо дійсно варті уваги. Це перемоги. Можливо, локальні, маленькі, але перемоги. Наші перемоги.

9 Травня я побачив 3 (три) такі перемоги.



Перемога перша – дипломатична


Першу перемогу можна було спостерігати у Москві.



Путін у компанії азійських та африканських лідерів – це не просто ігнорування послідовника Сталіна/Гітлєра європейськими лідерами. Це справжня перемога українських дипломатів.

Ще у січні-лютому офіційний Київ зрозумів, що 9 Травня може отримати величезну проблему. Тоді ще в Москву не надійшли відмови зі столиць європейських держав. Тож картина вимальовувалася не дуже приємна: Путін у колі союзників зразка 1945-го. Тому постало завдання, яке українські дипломати успішно виконали. Хіба це не перемога над російськими дипломатами, на яку варто звернути увагу?



Перемога друга – символічна


Кремль дуже полюбляє говорити про кольорові революції, яку небезпеку вони несуть для всього світу. Російського світу.

Але при цьому Москва сама використовує механізми кольорових революцій. В Україні ще не запустили помаранчеві стрічки зразка 2004-го, як російська пропаганда почала розкручувати свою стрічку – помаранчево-чорну.

Протягом довгого часу цю "гєоргієвскую" стрічку носили або відверті дурні, які не здатні осмислити меседжі Кремля, або відверті посібники того ж таки Кремля.

Помаранчева стрічка у 2004-му виконала свою роль. Вона показала, що невдоволених Кучмою та його наступником Януковичем тисячі і сотні тисяч, що це справжня сила, яка об'єдналася на Майдані.

"Гєоргієвська" так само "об'єднувала". Об'єднувала українофобів.

Довгий час у Києві цьому або не надавали значення, або навпаки підтримували міф про "символ Перемоги".

Але під час прямого військового конфлікту неприпустимо давати шанс символам супротивника на поширення.

Знову таки кілька місяців тому постало питання: як "перебити" кремлівський символ.



Рішення знайшли у маківці. Але замість нав'язування європейського символу офіційною владою обрали інший шлях. І він спрацював.



Я сам зі здивуванням сприйняв 9 Травня тисячі простих українців на урочистих заходах, які носили маківки. Так, частина – це звичайні пристосуванці, які хотіли потрапити на очі своїм керівникам/виборцям з модною штукою. Але це незначна частина.

Більшість же просто сприйняла новий символ відзначення Дня Перемоги. І на це пішло лише кілька місяців. Нагадаю, Кремль нав'язує свою "георгієвську" вже другий десяток років. То хіба це не перемога наших символів?



Перемога третя – адекватна


Ця перемога менш очевидна за попередні.

Про неї свідчать кілька "ряжених", яких 9 Травня ми побачили у Донецьку та Луганську.



Які війни виграли ці "герої ДНР/ЛНР"? У 1945-му фронтовики поверталися з Берліну з меншою кількістю нагород. Тож автомийник "Моторола" на "параді перемоги" – це знущання над фронтовиками 70-річної давнини. Це розуміє кожна адекватна людина. Але не ті, хто 9 травня вітав "героїв ДНР/ЛНР" на вулицях Донецька та Луганська.

Ці "ряжені" вкотре продемонстрували увесь сюрреалізм ситуації на Донбасі.

Про це навіть книжку можна почитати та фільм подивитися. Книжку ще у 1844-му написав Едгар По, називається "Система доктора Смоля і професора Перро".

Ну а фільм зняли у 2004-му, називається "Будинок проклятих".



Подивіться. Побачите, яким буде кінець "ДНР/ЛНР". Ці "герої" власними руками приведуть свої "деенери" до краху. Неадеквати з'їдять один одного, і залишать будинок "Донецьк" для адекватних. Залишилося трохи почекати

79%, 15 голосов

21%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Хто пояснить?

По перше. Хто придумав вислів "українська криза"?
Уявимо наступне: в моєму саду вперше за кілька років рясно вродила мелітопольська черешня. Моїй сусідці, яка хворіє  на голову, це не сподобалося. Вона найняла бомжів, які серед білого дня цю черешню обнесли. Сусідка побігла по селу і всім почала розказувати про те, що в мене неврожай, бо я погана господиня.  Вимагала:" Всім треба зібратися і застосувати  попереджувальні заходи" Так що це - криза мого імені?
По - друге. Всі ми,грішні, хворіємо. Є хвороби, від яких люди відчувають нестерпні муки. Серед хворих є такі, які хочуть, щоб такі ж муки відчували і інші люди. І нещадно катують всіх, на кого накинуть оком. Так мучилися бідні: Іван Грозний від хвороби опорно - рухового апарату і Петро Перший від сифілісу головного мозку. З-за цього багато людей знищили...
Може, і  бідний Володимир Володимирович так теж мучиться?
БОЖЕ! Будь до нього милосердний і ДАРУЙ ЙОМУ СПОКІЙ!

Осіння серенада



Надворі знов звучить осіння серенада:

Пожовкле листя за вікном шепоче,

Прощальні линуть у повітрі аромати,

І дощ дрібненький із небес хлюпоче. 

Природа поступово тихо засинає,

Дарує неповторні фарби, спокій,

І теплі спогади про почуття весняні –

Кохання чисте щире і високе.

 

З осіннім спокоєм зливаюсь мимоволі,

З пожовклим листям світлим, невагомим,

І новий світ творю на мудрості й любові –

Осінній сон, солодкий, неповторний.

 

В душі утихомирено і трохи сумно

Від поринання в сьогочасні думи…

Листок кленовий, як осінній поцілунок,

Торкнувся до чола… і впав у руки…

 

Автор Марія Дьогтяр. 13.09.2012 р.

Так добре, що хочеться померти...

                                                      

-- Ти знаєш... Мені зараз так спокійно і затишно. Я дуже рада, що приїхала. З тобою неймовірно добре. Так добре, що... хочеться померти...

-- Ти що?! - піднявся В., обняв кохану за плечі і по-батьківськи поцілував голову. - Що ти таке говориш? Яке "померти"? - мовив напівшепотом, усміхаючись.

-- Ну як "що"? Завтра я повернуся... Назад до своїх проблем,  й далі вирішуватиму конфлікти, від яких дивом вдалось відпочити кілька днів. Чекає стільки невирішених питань... А зараз в душі такий мир, що хотілося б померти, аби цей момент став вічністю.

-- Хочеш увічнити момент миру? А ти не подумала, що це підло?

-- ???

-- Померти - значить втекти. - він сів напроти, поставивши на її плече свою величезну долоню, і дивився в очі, хоч і не бачив їх крізь темряву. - Я ж пам'ятаю, як ти своїм "я знаю, що ти можеш" змушувала з превеликою радістю і задоволенням звертати гори. От тепер я скажу тобі: я знаю, що ти можеш. Я навіть знаю, що ти можеш більше, ніж я уявляю.

-- Моєю ж зброєю проти мене!

-- Навпаки - за тебе!

-- Дякую, для мене це дуже важливо.

-- А моменти миру... Вони слідуватимуть за кожною з твоїх перемог.

-- Ну поки - одні поразки.

-- А тобі як мед то ложкою! Візьми волю в кулак і працюй. Знаю - важко, але я вірю, що все буде. Я знаю...

 

P.S. Іноді цього так бракує.

Дикий біль (із циклу віршів)

Ця неймовірна біль,

Пронизує все тіло....

Наскочить звідусіль

Страждати змусить вміло

 

Налиже кісточки

Мов відчаю перлини

На відчуттів нитки...

Крізь дикі жертви стони

 

Думки усі зітре...

Не знаєш де... і хто ти

Знущання це тривке...

Тримати буде доти

 

Допоки не зламавсь

Дух в полоні агоній

Він бореться!!! Не здавсь

Розкрив обман про спокій

 

Що начебто прийде

Коли опустиш руки

Ні!!!

Легко так не буде...

Ілюзії лиш муки...

01 лютого 2008 року

Спокій (із циклу вірші)


 

Золото-чорна осінь покою

Цвинтарем стелить листя покрову

Тиша навіки схованих сплячих

Душі притягує, тих хто ще бачить

Знайдеться істина, якщо шукаєш

Будемо всі там, місць вистачеє....

04 січня 2008 року