Цивілізація, якою так пишаються сучасні люди, зовсім не займає привілейоване становище в світовій історії, і що її може очікувати така ж сама доля, котра раніше спіткала багато інших цивілізацій, котрі зникли в більш чи менш віддалені епохи і нерідко залишили по собі лише ледве помітні або майже цілком нерозпізнавані сліди.
Рене Генон
Рене Генон засновник інтегрального традиціоналізму, філософ та метафізик консервативної думки ХХ століття. Взагалі в початках ХХ століття два французи заснували абсолютно новий погляд на речі, створили джерело, з якого як русла ріки розійшлися всі передові праві ідеології свого часу - італійський фашизм, іспанський фалангізм, німецький націонал-соціалізм, український інтегральний націоналізм. Ці два французи - засновник інтегрального націоналізму у політиці Шарль Моррас та засновник інтегрального традиціоналізму у філософії Рене Генон. На жаль, праці великого Шарля Морраса не перекладені на українську мову, російською перекладена лише праця Шарля "Будущее интилегенции", але її у вільному доступі немає. Безумовно такий гігант думки, засновник ідеології, котра стала основою ідеології ОУН чекає на свій час, але поки що на жаль українською мовою перекладається література для дебілів, типу Гаррі Потера та іже з ними. Але не забуваємо прізвища великого Шарля Морраса, адже без нього не було б Донцова, не було б Липинського, не було б Сціборського. Тому його портрет та невеличка довідка з Wiki займає почесне місце в бібліотеці, але на жаль немає можливості, щоб і його праці зайняли почесне місце.
Біографія Шарля Морраса (
Wiki):
Шарль Марі Фотьюс Моррас (фр. Charles-Marie-Photius Maurras; *20 квітня 1868, Мартіг, Буш-дю-Рон — †16 листопада 1952, Тур) —французький політик, публіцист, критик, поет, теоретик інтегрального націоналізму. Брав активну участь у діяльності консервативного руху Аксьон франсез, був прихильником монархії, обраний членом Французької Академії 9 червня 1938 року. Під час Другої світової війниспівпрацював з режимом Віші, за що був позбавлений усіх звань та відбував довічне ув'язнення. Помер невдовзі після звільнення у 1952 році.
Шарль Моррас народився у провансальській католицькій родині, яка сповідувала ідеї монархізму. У віці 14 років під час навчання у коледжі почав втрачати слух, пізніше став майже повністю глухим. Через цю ваду зосередився на літературі, цікавився поезією, римською та грецькоюфілософією. У 1891 році переїхав до Парижу і разом із групою молодих поетів заснував т. зв. римську школу поетів, які протиставляли себе популярному у той час рухові символістів.[1]
Після «справи Дрейфуса», яка призвела до поляризації суспільної думки, Моррас став затятим прихильником монархічних ідей, приєднався до консервативного руху Аксьон фрасез. У червні 1899 року він був одним із засновників журналу Аксьон франсез, де почав друкувати праці присвячені теорії інтегрального націоналізму. У своїх поглядах Моррас підкреслював верховенство держави та національних інтересів Франції, сприяв визначенню поняття національної спільноти, заснованої на "крові і ґрунті". Він також виступав проти ідеалів французької революції: "свободи", "рівності" і "братерства". У 1908 році його журнал став органом партії роялістів, почав виходити щоденно. Газета Аксьон фрасез виходила протягом наступних 40 років, відігравала значну роль у суспільному житті країни, знайшла підтримку серед певної кількості французів, однак також була об'єктом численних судових позовів.
Крім збірок віршів, Моррас також був автором декількох публіцистичних та філософських праць, подорожніх нарисів переважно по Греції тамемуарів. Після Першої світової війни, здобув визнання, як поет, літературний критик і мемуарист, однак втратив певний вплив на політичне життя. У 1938 році Морраса прийняли до Французької академії, де він займав крісло №16. Під час німецької окупації у Другій світовій війні, Моррас, хоча й виступав проти співпраці з німцями, став переконаним прихильником уряду Петена. Після війни у вересні 1944 року був арештований, а в січні наступного року був засуджений до довічного тюремного ув'язнення і виключений з академії. У 1952 році за станом здоров'я Морраса звільнилі із в'язниці, однак невдовзі він помер у лікарні міста Тур.
Ну і великий Рене Генон. Рене Генон поплив у філософії проти "мейнстріму". Він повністю перевернув погляд на розвиток цивілізації. В ці часи, отруєні ідеями французької революції і спотвореними ідеями Чарльза Дарвіна, існувала сліпа віра у прогрес та розвиток. Рене Генон перший заявив, що з часів Французької революції Європа стала на шлях упадку, на шлях духовного виродження, це не шлях "еволюції", як волали романтики-філософи, це шлях інволюції. І як Ломброзо показав, що люди вироджуються біологічно, так Генон показав, як суспільство вироджується духовно. Це абсолютно інший погляд на речі, він вплинув як на правих політиків, так і навіть на науку. Слідуючи Генону, вже Мусолліні заявив, що його відштовхує в демократії "потворний міф беззупинного прогресу". Генон заявив, що шлях не у майбутньому, якомусь світлому, міфічному, неосяжному, а шлях в тому, щоб повернутися до Традиції. Тільки на шляху Традиції може бути нова Європа, в противному випадку Європа згине. З цих ідей винирнула ідея "консервативної революції", ідея озвучена іншим великим французьким філософом Де Местром, вона ожила у ХХ столітті, завдяки праці Генона і була вдягнена у політичні одежі Моррасом та цілою плеядою німецьких мислителей, зокрема і автором терміну, також як і Моррас, безпідставно забутим, Артуром Меллером ван дер Бруком в своїй праці "Третя імперія". Артур також чекає на свій час, адже не був перекладений на українську і невеличким тиражем у Росії. Ідеї Генона підштовхнули не тільки політиків, але й навіть науковців. Німецька школа антропології, найбільш потужна на той час в світі, працями видатних людей Германом Клаачом, Егоном фон Ейкшдтедтом, Гансом Гюнтером, Ернстом Кріком, Ойгеном Фішером зуміла створити протилежну концепцію повсякчасної еволюції, а саме можливість інволюції до роду людського. Це не суперечило теоріям Дарвіна, зате суперечила теоріям гуманістів, які як той шарлатан від філософії Гегель кричали: "якщо факти суперечать моїй теорії, тим гірше для фактів". Безумовно Генон перевернув думку людства на початках ХХ століття, будучи сам переконаним ідеалістом, він змусив відмовитись від хибного ідеалізму і його заклик: "назад до свого коріння" замість "вперед до світлого майбутнього" отримав відклик в багатьох європейцях. Генон змусив людей подивитись по інакшому на світ, порвати з безпідставним лібералізмом, не впасти в обійми безпідставного комунізму, а обрати Третій шлях - шлях Традиції. Саме погляди Генона та його послідовника великого Юліуса Еволи лягли в основу нового погляду правих, яких Ален Де Бенуа назве "Нові прави". Рух нового сьогоднішнього націоналізму знову повертається в канву інтегрального націоналізму та інтегрального традиціоналізму, а отже з новою силою заслуговують на увагу праці Рене Генона.
Біографія (wiki):
Рене Генон (Ren Gunon, 15 ноября 1886, Блуа, Франция — 7 января 1951, Каир, Египет) — французский философ, остающийся влиятельной фигурой в области метафизики и традиционалистики. Автор трудов, тематика которых варьируется от метафизики и исследований традиции до символизма и инициации.
В своих трудах он предлагает либо «представлять непосредственно некоторые аспекты метафизических доктрин Востока»[2], либо «адаптировать эти доктрины для западных читателей [3] самым разумным и выигрышным образом, всегда строго придерживаясь их духа».[2] Такие доктрины определены Геноном как «универсальный символ».[4]
Его работы, написанные и впервые опубликованные на французском, были переведены более чем на двадцать языков. Он также писал наарабском для El Maarif («Знание»).
Рене-Жан-Мари-Жозеф Генон родился во французской буржуазной семье в городе Блуа. С ранней юности проявлял интерес к математике и философии. Быстро разочаровался в окружающем его обществе и в 1907 году переехал в Париж, где участвовал в различных подпольных движениях. Ученик философа-неотомиста Жака Маритена, автора фундаментального труда «Интегральный гуманизм» (другим известным его учеником и преданным другом был папа Павел VI), и мистика-эзотерика Жерара Анкосса (Папюса). Рене Генон был одно время епископом Гностической церкви под именем Тау Палингениус. Исследовал каббалу, оккультизм, гностицизм, индуизм и другие духовные учения. В 1912 году принял ислам[5]. Его арабское имя — Абд-аль-Вахид Яхья ( ).
Генон начал публиковаться в 1920-х годах, после Первой мировой войны, которую в то время считали завершением всех войн. Рене Генон уже тогда начал критиковать западную цивилизацию за отсутствие духовности и следовании по ложному пути развития[6]. В 1930 году Генон переехал в Каир, где жил до самой смерти. Хотя в Египте Рене Генон жил жизнью суфия[7], принадлежа к тарикату Шазилийя, он постоянно публиковал в Европе свои труды, посвящённые различным аспектам Традиции.
Известный эзотерик и суфий Мишель Вальзан сказал однажды: «Явление Рене Генона — самое большое интеллектуальное чудо со времен Средневековья».
Работы Рене Генона отличаются фундаментальной критикой современного мира и призывом к интеллектуальной реформации. Он по-новому оценивает метафизику, традиционные науки, символизм и пути духовной реализации, подвергает резкой критике психологические теории и различные формы иррационализма[8]. Как и основоположник фундаментальной онтологии Мартин Хайдеггер, понимает современность как завершение цикла и преддверие новой исторической эпохи.
Рене Генон оказал огромное влияние на многих деятелей культуры, таких как Гвидо Де Джорджио, Юлиус Эвола, Мирча Элиаде, Андре Жид, Фритьоф Шуон, Титус Буркхардт,Александр Дугин, Гейдар Джемаль, Авигдор Эскин, Олег Гуцуляк.
Уривки з праці "Кризис современного мира":
"После беспокойного периода варварских вторжений, вполне достаточных для того, чтобы завершить разрушение старого порядка , на несколько столетий возрождается нормальный строй. Ему соответствует период Средних веков, о которых наши современники, не способные осмыслить всю полноту интеллектуальности и духовности той эпохи, имеют настолько превратное представление, что считают их гораздо более чуждыми нам и далекими, чем классическая античность.
С нашей точки зрения, подлинное Средневековье охватывает период со времен царствования Карла Великого и до начала 14 века, когда происходит новый упадок, продолжающийся, проходя через различные стадии и набирая скорость, вплоть до настоящего времени. Эта дата-14 век-является точкой истинного начала сугубо современного кризиса. Это время начала распада самого христианского мира, с которым по существу можно отождествить Западную цивилизацию Средних веков. Одновременно именно тогда начинается формирование "наций" и разложение феодальной системы, тесно связанной со средневековым христианством. Таким образом, сугубо современный период должен быть отодвинут почти на 2 столетия назад по сравнению с тем, что обыкновенно принято считать у историков. Возрождение и Реформация-первые результаты, ставшие возможными только благодаря предшествующему упадку. Отнюдь не являясь реставрацией нормального порядка вещей, они, напротив, ознаменовали собой еще более глубокое падение, окончательно закрепившее полный разрыв с Традиционным Духом: Возрождение воплотило в себе этот разрыв в сфере искусств и наук, Реформация-в области самой религии, хотя это та сфера, в которой подобное явление противоестественно в высшей степени.
То, что мы называем Возрождением, как мы уже отмечали в других случаях, было никаким не возрождением, но смертью многих вещей. Выдавая себя за возвращение к греко-римской цивилизации, оно заимствовало лишь самую поверхностную ее сторону, так как именно последняя могла получить отражение в письменных источниках. Во всяком случае, подобное возвращение, будучи далеко не полным, являлось чем-то в высшей степени искусственным, так как означало восстановление внешних форм, покинутых духом жизни уже много столетий назад. Что же касается традиционных наук Средневековья, то после нескольких последних проявлений приблизительно на этом временном рубеже они исчезли так же безвозвратно, как науки далеких цивилизаций, разрушенных тем мли иным катаклизмом. Но на этот раз на их месте не появилось ничего аналогичного. С этого времени существуют лишь "профаническая философия" и "профаническая наука", основанные на полном отрицании подлинного интеллекта, на сведении знания к его самым низшим уровням-эмпирическому и аналитическому изучению фактов, не связанных с Принципом, на расстворении в бесконечном количестве малозначительных деталей, на накоплении необоснованных гипотез, бесконечно разрушающих друг друга, и на фрагментарных точках зрения, не способных привести ни к чему иному, кроме как к узко практическому использованию. Именно в этой чисто практической сфере и следует искать единственное безусловное преимущество современной цивилизации-преимущество отнюдь не завидное, так как исключительная озабоченность именно этой практической стороной дел в ущерб всем другим придало этой цивилизации сугубо материальный характер, сделав ее воистину чудовищной".
"Существует термин, который стал популярным в эпоху Возрождения и который изначально содержал в себе всю программу современной цивилизации: этот термин-"гуманизм". Люди Возрождения действительно стремились свести все к чисто человеческим пропорциям, исключить любые принципы более высокого уровня и, выражаясь символически, отвернуться от Неба под предлогом покорения земли. Древние греки, чьему примеру они, как им казалось, следовали, никогда не заходили столь далеко в этом направлении, даже в периоды самого глубокого интеллектуального упадка. Для них сугубо утилитарные соображения никогда не играли решающей роли, как это нередко происходит с современными гуманистически ориентированными людьми. Гуманизм представлял собой первую форму того, что впоследствии стало современным "лаицизмом"-чисто секулярным, светским мировоззрением. Именно благодаря своему стремлению свести все к человеку как к самоцели, современная цивилизация вступила на путь последовательных нисхождения и деградации, завершившихся обращением к уровню нижайших элементов в человеке и ориентацией на удовлетворение его наиболее грубых, материальных запросов, что само по себе является достаточно иллюзорной целью, поскольку , цивилизация постоянно порождает значительно большее количество искуственных потребностей, чем она сама способна удовлетворить".
"Те, кто преодолеют препятствия и победят сопротивление среды, противостоящей всякой духовности, будут, без сомнения, весьма немногочисленны. Но здесь количество не играет роли, так как в этой сфере действуют иные законы, нежели законы материи и количества. Поэтому отчаиваться не следует. Но даже если нет никакой надежды достичь хоть сколько-нибудь весомого результата в деле реставрации традиции прежде, чем современный мир погибнет в ходе той или иной катастрофы, это не может быть оправданием того, чтобы не заниматься делом, глубинная значимость, которого выходит далеко за рамки современного мира. Все, кто склонен предаваться отчаянию, должны помнить: ничто совершенное в этой области не проходит бесследно. Мрак, заблуждение и хаос побеждают лишь по видимости и на очень короткий промежуток времени. Все частные и преходящие нарушения равновесия являются лишь элементами универсальной гармонии. И, наконец, ничто и никогда не сможет противостоять силе истины. Так пусть девизом таких людей станет девиз некоторых древних инициатических организаций Запада: " Vincit omnia Veritas"-"Истина побеждает все".
Завантажити праці Рене Генона можна
тут. Особливо раджу "Кризис современного мира".
а, ще й партії в парламент.
