На написання цієї рефлексії мене спровокували кадри примусового приводу чи привозу для допиту з Харкова до Києва секретаря Харківської міської ради Геннадія Кернеса та фраза-обмовка міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Все це супроводжувалося викликами швидкої допомоги, швидкотекучими хворобами затриманого, коротше кажучи, черговим цирком.

Навіть на подіум українських мас-медіа Кернес виходив, чи, точніше, чеберяв, гіпертрофовано театрально. Нічого сказати – великий актор. Жаль що гибіє у Харківській міській раді – сцена не найкраща.

Я дуже люблю витончені іронічні фільми геніального американського коміка (і трагіка) Вуді Алена. Особливо, коли він, з його марнотними фізичними даними, пародіює типового голлівудського супермена чи мачо.

Смішно дивитися на здохляка Вуді (окуляри з товстенними шкельцями, вузенькі плечі, худенькі ніжки) у ролі кумира 50-х гіганта Хема (Ернеста Хемінгвея, якщо ще хтось його пам'ятає) та ще й у ліжку з його не менш монументальною дочкою Меріел.

Та ще й під супровід "інтелектуального" мотто, такого характерного для кіно початку 60-х. Ти розумієш, що це "прикол". Однак, разом з тим, ти розумієш, що Вуді Ален добрий рудий клоун.

Натомість Геннадій Адольфович Кернес, звичайно ж клоун української політики. Однак клоун зовсім не рудий, який є завжди жертвою, а білий, злий і недобрий.

Білий клоун не дає знущатися та сміятися над собою – він знущається над публікою та мордує свого рудого колегу. Такі амплуа у цирку. А також і у цирку української політики.

 В умовах відсутності морального осуду, постава клоуна виявилася в політиці найбільш виграшною. Профанація, епатаж і у політиці і в решті сфер життя успішно легітимізували повальний цинізм.

На постсовєтському просторі першим проламав кригу будь-яких норм Владімір Жиріновський. І виявився успішним – бо "безпредєльщик". Він, з подачі ще старого КГБ, дійсно, як криголам, вломився у ще напівзаморожену постсовєтську ситуацію. Зробив фантастичну кар"єру – і як то кажуть "был таков".

А за ним пішло-поїхало. З більшим чи меншим хистом цілі зграї паяців від політики, культури та навіть церкви буквально заполонили суспільний простір.

Причому це не тільки такі явні паяци, як прогресивні твікси Наташа Вітренко та Вова Марченко чи славнозвісна "звізда" поп-сцени Андрійко Данилко-Кравчучка. Чи полум'яний "націоналіст" Роман Козак.

Але й сам Леонід Кравчук – президент та Леонід Кучма – президент другий. Можливо в політиці, у якій відсутня мораль, іншого виходу і немає – мусиш прикидатися дурником, бо ж справжньої відповіді на складні запитання не маєш.

А так можна "прошлангувати" і будучи президентом видавати безглузді сентенції на кшталт "Маємо те, що маємо" чи "Ви скажіть, яку державу будувати" – і це слова діючих президентів. Тобто, по-простому – грати вар'ята.

Але це персонажі минулого чи не занадто істотного сьогодення.

Натомість наше життя найбільше залежить від важковаговиків сучасної української політики, донедавна – двох Вітьків та однієї Юлі.

Сьогодні ж годі відкараскатися від враження, що й вони ті самі персонажі з італійської опери-буф. Хоча колись все заносилося на трагедію.

Я вже писав про страждання двох печальних П'єро та одну Мальвіну, яка заставляє їх мити перед обідом руки. Ясно, що п'єро – це клоуни, причому руді. Вони недолуго опираються її домаганням. Однак результат зворотній. Бо ж вони хлопці недалекі.

Натомість чисто-біла Мальвіна як відмінниця у третьому класі склавши ручки та губки з садистичною педантичністю напучує двох лопухуватих П'єро. Причому істотним словом тут є не "напучує", а "садистично".

Це справжній білий клоун. Білий жорсткий, але теж клоун, як і вони. Щоправда на відміну від них її ще несе драйв політичного життя. Вона з величезним задоволенням пірнає в саму гущу політичних перипетій. Тоді як наші П'єро вже тільки крехчуть на поворотах.

Яка ж мораль, спитаєте ви. А мораль проста: на жаль, хоч це й суб'єктивно, я ніяк не можу видивитися в сучасному українському політикумі (ще один покруч сьогодення) людини хоч трішечки сумлінної, яка не грає на публіку, не кривляється, не дурить інших і себе.

Свого часу Ющенко чи то насправді сказав трішечки слів правдивих, чи то нам здалося. Однак навіть за те він був винесений народом на вищий рівень влади.

Народ хотів правди (чи не хотів бути обдуреним). В країні кравчуків та кучм народ спраг правди, як не банально та ідіотично це звучить. Однак теперішні політики гадають, що вони всіх перехитрять, чи то з ЄЦ-ами чи то з ГЕЦ-ами ("гец" по галицьки – жарт чи вибрик).

Навряд чи. Якщо не підтасують вибори (на що і заноситься).

То ж для мене виглядає так, що Кернес насправді є породженням нашого часу на яке ми погоджуємося. Він звичайно "тащиться", знущається, потішається над нами.

Він так само, як і Юля Тимошенко гравець – рибка в потоці води. Він нас дурить. Але так насправді ми того варті, бо дозволяємо йому і "іже з ним" потішатися над нами жирувати у нашому часі смут та перемін.

І нема чого соромитися харківського секретаря міськради, бо ж інших ми не соромимось.

"Що маємо те маємо". Чи нас мають...Цинічно? Ще б пак!


Тарас Возняк, Аполітичний , Львів, Журнал Ї , для УП

УП

Костянтин Матвієнко

Підписав і розкритикував, розкритикував і підпиcав

Коли Державний бюджет такий препоганий, то навіщо ж президентові своїм підписом брати відповідальність за нього?   Що заважало адміністрації президента взяти участь у роботі над ПРОЕКТОМ бюджету?
Що заважало фракції Партії регіонів на стадії проходження проекту бюджету у парламенті вимагати тих змін, про які грізно тепер говорить пані Акімова.
Коли уряд не здатен підготувати бюджет, який би задовольнив гаранта, то чому він терпить такий уряд?
Чому не накладено вето та не повернуто цей Закон до парламенту із чіткими зауваженями президента?
Чи можна підписувати закони, водночас оголошуючи їх поганими?
Чи слід такі закони виконувати? І то стосується не лише бюджету.

Видання "INSIDER" з’ясувало, хто із новопризначених на ключові посади у державі має стосунок до "корпоративної сім’ї" президента. Серед них є й колишній депутат Черкаської міськради Олег Свинарчук.
     Олега Свинарчука Порошенко призначив головою Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю в серпні 2014 року. Після цього Свинарчук змінив прізвище на Гладковський (по матері). Крім того, він є членом наглядової ради Міжнародного інвестиційного банку.
     З Порошенком він знайомий з 1990-х. Тоді ж вони почали робити спільний бізнес, пов'язаний з реалізацією автомобілів і кондитерських виробів. Потім була створена їхня загальна компанія "Укрпромінвест".
     Довідка: Олег Свинарчук – президент автомобільної корпорації "Богдан". Народився 5 лютого 1970 в м. Чуднів Житомирської області. Закінчив Київський автодорожній інститут. З 1995 р. – Віце-президент концерну "Укрпромінвест". До складу фінансово-промислової групи "Укрпромінвест" входить корпорація "Богдан". Почесний консул Республіки Сейшельські острови (з 2003 р.). Заслужений машинобудівник України (з 01.2006 р.).
     
Влітку 2014-го президент призначив губернатором Волинської області Володимира Гунчика, віце-президента корпорації "Богдан".
     Видання також наводить приклади працевлаштування інших членів команди Порошенка. Так, наприклад, Валерія Гонтарева, яка нині обіймає посаду голови Нацбанку, свого часу супроводжувала операції щодо залучення фінансування для бізнесу Roshen в Росії. Глава АП Борис Ложкін у 2011 році разом з Порошенком викупили у ірландської медіа-компанії медіа-холдинг KP Media, якому належав журнал і сайт "Кореспондент" і "Наше Радіо".
     Джерело: INSIDER

Подібно до того як у 1708 році російською церквою, підвладною цареві Петру І, було оголошено анафему Іванові Мазепі, нині у російських, а також підконтрольних Москві українських ЗМІ стартувала інформаційна війна проти ще недавно любого білокам'яній президента Януковича.

Світова громадськість обурена рішенням суду щодо арешту екс-прем'єра Юлії Тимошенко. Про це повідомляє німецьке видання Der Spiegel.

   Так, Президент Європарламенту Єжи Бузек зазначив, що процес проти Тимошенко є чітко політичним.У свою чергу державний міністр в Міністерстві закордонних справ Німеччини Вернер Хойер зазначив, що уряд Німеччини детально спостерігає за судовим процесом в Києві і сумнівається, що дії суду є об’єктивними.

Як додає видання The Washington Post, США та ЄС неодноразово характеризували судовий процес проти Тимошенко як «вибірковий процес» проти політичної опозиції. Видання також зауважує, що міжнародні експерти переконані у тому, що судовий процес проти Тимошенко та її ув’язнення, зокрема, є кроком для усунення кандидатури екс-прем’єра з майбутніх президентських виборів.

  У той же час видання The New York Times ще раз наголосило на тому, що після приходу до влади Віктора Януковича за рейтингом Freedom House рейтинг України знизився із «демократичної» до «частково демократичної».

   Водночас, Репортери без кордонів знизили рейтинг країни за нового президента з 42 до 131 (з 178 країн) місця за рівнем свободи слова.

   Експерт Brookings Institution та колишній посол США в Україні Стівен Пайфер нещодавно зазначив, що «з точки зору Заходу процес є нічим іншим,як політично вмотивованою спробою вивести з боротьби кандидата від опозиції».

Тиждень

Андрій Пишний.

На ці вихідні припадало 500 днів правлінню Віктора Януковича. Погодьтесь, ювілей!

Ніби з нагоди цієї видатної дати, впливовий журнал "Forbes" вперше згадав Україну у своєму рейтингу... Рейтингу найгірших економік світу.

Пам'ятаєте, у Віктора Януковича в його зверненні до народу була теза про те, що його мета – це Україна, яка за вісім років увійде до Великої двадцятки, тобто стане однією з 20 найрозвиненіших економік світу? Так от, якщо вірити "Forbes", ми вже у двадцятці. Навіть не у двадцятці, а в п'ятірці "лідерів"... От тільки навряд чи її можна назвати Великою.

За даними "Форбс" Україну визнано четвертою найгіршою економікою світу. І це при тому, що ще минулого року України в цьому рейтингу не було зовсім. Але для української влади немає нічого неможливого. І Україна під керівництвом команди "професіоналів та господарників" вийшла в "лідери" з-поміж 177 країн світу, пропустивши "вперед" Мадагаскар, Вірменію та Гвінею.

[ Читати далі ]

Частина 1

 

    Уявіть, що ви мешканець древнього Києва,- десь так 10 століття від Різдва Христовового...

    Ви – рибалка, гончар, злодій, ювелір, поважна, або знатна людина – одним словом киянин.

  Нещодавно, – років 50 тому, – запровадили нову віру – християнство і відповідно звели на княжому подвір*ї церкву з каменю - Десятинну. Хоча з капища, що неподалік, вітер ще не розвіяв жертовний попіл.

    Але – нові церкви, (а їх більшає), - то не просто алтарі – то цілі собори, що будуються на кам*яних стовпах, перекритих дивними витворами заїжджих майстрів – апсидами, напівциркульними склепіннями, куполами. Стіни відтиньковані та щедро прикрашені всередині білим мармуром, золотом, смальтою, гаптованим рядном. Під головним куполом (меньших - кілька) – величний простір, що пнеться вгору, не зважає на  тяжіння і за чутками поєднаний з самим Богом...

Під куполом, під час служіння, може стояти князь, його найближчі та духівництво.

У середньому нефі, що з грецької перекладається, як "корабель" – середньому найбільшому приміщенні -   родовиті та майновиті городяни, шановні гості, дружинники, у меньших – бічних нефах – меньший люд: ремісники, убогі, але всі - хрещені...

У бабинець виганяють нехрещених (оглашенних) та й там же стоять жінки... Нова релігія не жалує жінок, вона і відносини подружні регламентує... Плотське вважає за гріх... Отже і князеві довелось відмовитись від стосунків з 600-ма своїми дружинами і взяти одну – принцесу Анну з константинопольського двору...

Коли згодом великий київський князь Ярослав, прозваний Мудрим, вирішує будувати (чи за новими дослідженнями - добудовувати) - головний собор на честь Софії Премудрості Божої, на то він має для цього багацько підстав.

Ярославові, змолоду, дісталась батькова княжа вотчина – Новгород. Новгородці, не тільки заможні і вправні, – вони сміливі і розумні, могли і князя спровадити, бо цілком вірно вважали себе тією громадою, що й керує містом. Військова адміністрація потрібна ім більше для порядку і традиційного головування під час прийняття важливих зовнішньополітичних рішен...

З тими ж киянами – важче і простіше...  Вони веселіші і жвавіші, не знехтують вигодою, але й честь збережуть...Іх захоплює краса і воля...

Сіверці, трохи похмуріші за киян, запальніші, собі на думці, суворі, але не настільки як новгородці...

Зібрати докупи державу з настільки різних племен, та й ще з окремими віруваннями намагалися багато князів; за Святослава і Володимира Київського, - «з огня й меча», - перейшли  до підпорядкування Словом. Один дух повинен об*єднати кривичів і древлян, сіверців і новгородців...

А вмістилищем того Духу має стати - Собор.

Цього року національний заповідник Софія Київська має святкувати 1000 від дня заснування.

 

Працівники органів місцевого самоврядування йдуть у відпустки без збереження заробітної плати. Міський голова Андрій Матковський прокоментував цю інформацію Національній телекомпанії України. «Таке колективне рішення стало альтернативою скорочення штату», - сказав він. Воно стосується в основному керівного складу і не торкнеться низькооплачуваних працівників та малозабезпечених сімей. В числі перших у такій відпустці побував сам міський голова, хоча основну її частину провів у службовому кабінету. В січні відпустку за власний рахунок вже брали 12 працівників апарата. Тривалість їх до двох тижнів. Відпустки ні в якій мірі не позначаються на якості роботи виконавчих органів міської влади. На лютий написали заяви ще кілька працівників. За розрахунками завдяки таким відпусткам в апаратах міського та районних виконавчих комітетів буде зекономлено понад 600 тисяч гривень. Багато це чи мало? Ця сума майже дорівнює фонду заробітної плати керівників дитячо юнацьких клубів за місцем проживання, які користуються великою популярністю у юних полтавців та їхніх батьків.

 Андрій Матковський підкреслив, що плановий бюджет міста на поточний рік гірший, ніж виконаний минулого року. Доводиться економити. Але господарський комплекс Полтави працює стабільно. Зокрема, в будинки цілодобово подається гаряча та холодна вода, на відміну від столиці вчасно виплачується заробітна плата медикам та освітянам. В місті вживаються заходи, щоб уникнути подібних відпусток в цих галузях. У всякому разі вони не стосуватимуться середнього та молодшого персоналу.

За матеріалом: http://www.rada-poltava.gov.ua/news/2009/2/3/36267659/

---

Дожилася Україна!!!

Влада неуків

 

Олександр Дедюхін

 

Пан Зеленский поехал в Латвию, но оказался в Литве, по мнению работников ОПы.
Хорошо, что эти страны Балтии находятся рядом и латвийские полицейские быстренько поймали чету Зеленских и отвезли в нужное место. Международного скандала удалось избежать благодаря тому, что Пристайко еще тупее ВАЗа.

То же самое могло произойти во время визитов в Словакию и Словению, Иран и Ирак.

Очень интересно посмотреть, как Зеленский поедет в Южную Корею, а окажется в Северной, тогда его обязательно примут за американского шпиона и будут долго держать в северокорейских застенках, скорее всего, вообще оттуда никогда не выпустят. Вот будет здорово!

Или, например, перепутают визиты в Австрию и Австралию. Тогда, может, вообще самолет Зеленского собьется с пути и упадет в океан. Зеленский с Богданом и Андреем окажутся на необитаемом острове, и мы однажды увидим про это увлекательный сериал, а не «Сватов».

Самое интересное, что Зеленский никогда не путает Швецию и Швейцарию. Наверное, это как-то связано с его деньгами в швейцарских банках.

Mason Lemberg

Паяц в Латвії з візитом.
Подивився я трохи відео на офсайті і зрозумів, що ж нагадує мені паяц, зовнішня політика паяца і взагалі його правління.

Це ж карго-культ!

Чувак їздить на міжнародні зустрічі, приймає керівників інших країн, але так й досі не зрозумів, що зустрічі проводяться не заради зустрічей, не заради того, щоб виплачувати пенсії громадянам країн-візитерів, не заради односторонніх поступок, а заради лобіювання інтересів держави.

Але чуваку походу на це плювати, оркестр зіграв, пройшлися поміж солдатів, пожартував несмішними жартами, дав пресуху на кріворожскому інглиші та поїхав додому.

Чого ж тоді дивуватися, що наша підтримка в світі тріщить по швах?

* * *

Президент Угорщини, міністр освіти Німеччини втратили свої пости через плагіат в їхніх наукових роботах. Це те, що я згадав. Очевидно, таких випадків було куди більше.

Знову ж наголошу, мова йшла не про те, що вони дебіли без освіти, що вони не вчилися, що вони не працювали, що вони замість цього купували дипломи в метро.
Ні, вони вчилися, працювали, але в їх роботах виявили плагіат, і це коштувало їм посад.

У нас прем’єр-міністр без освіти.
Перша особа країни (у нас все ж парламентсько-президентська республіка) є самозванцем.
У нас все оточення президента і він сам, а також голова СБУ, закінчили якийсь ВНЗ рівня кулінарно-естрадного технікуму.
Міністр економіки – то взагалі олігофрен якийсь.

Хоч я розумію, що це не важливо, якщо всі вони “учілісь там где беня преподавал”  ©

Але куди вони нас заведуть?
Які “реформи” вони для нас здійснять?

Владимир Завгородний

А я не понимаю, чего все так возбудились с фразы “диплом юриста негосударственного образца” нашего премьера.
Вы просто её неправильно читаете. Вы читаете её как “диплом негосударственного образца”. А правильно читать — как “диплом юриста негосударственного образца”.
У нас просто премьер — он юрист негосударственного образца. И в этом нет ничего удивительного.

Вот, например, у нас есть Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. Он тоже негосударственного образца. Потому что, если бы он был государственного образца и заботился о государстве, то мы бы не принимали идиотские всякие законы и постановления то про энергетику и закупку электричества у России, то про судебную реформу, которые фактически противоречат стратегии про евроинтеграцию. Вице-премьер государственного образца костьми бы лёг, но не допустил такого. Зубами бы грыз, скандалил, кричал в новостях, поднимал народ на митинги — но не позволил бы.
А вице-премьер-министр негосударственного образца срать хотел на такие фокусы, у него другие интересы. Негосударственные.

Министр развития экономики у нас тоже негосударственного образца, потому что бравирует тем, что книгам предпочитает самоообучение через клубы и танцы, и прямым текстом говорит, что экономика ему не интересна, а от встреч у него изжога. Нёс бы такую ахинею министр государственного образца? Да никогда. А министр негосударственного образца — легко.

Міністр розвитку громад та територій України откровенно негосударственного образца, раз ей сворачивание децентрализации никак не жмёт нигде. Міністр охорони здоров’я України — откровенно негосударственного образца, а скорее образца отдельно взятых фармкомпаний и специально обученных людей, которые привыкли сидеть на специально обученных потоках, иначе бы она не пыталась свернуть реформу здравоохранения, которую начала Супрун, правда?

Пристайко вот, например, он же сильно негосударственного образца министр иностранных дел. Ну то есть мы же все заметили это за последние недели, правда? Что внешняя политика у нас какого-то негосударственного образца. Или образца не того государства, я вот даже не знаю, не уверен уже. Но то, что он действует не в государственных интересах, когда пытается на любых условиях капитулировать, — это же очевидно, правда?

Министр обороны очень негосударственного образца получается, раз согласен отводить войска и игнорировать обстрелы. Какие негосударственные интересы снова прослеживаются в его действиях.

Про министерство ветеранов вообще молчу.

Ну и министерство внутренних дел у нас сильно негосударственного образца, это понятно. Скорее образца одного отдельно взятого одногоминистра.

ДБР у нас негосударственного образца, а скорее образца Портнова, потому что с готовностью выполняет его команды, отданные голосом через твиттер, и всё норовит принести апорт в виде посаженного Порошенко, да не выходит пока.

Да будем откровенны, у нас и президент не слишком государственного образца пока что.

Так что чего ж удивляться, что премьер-министр у нас — юрист негосударственного образца. У нас всё правительство и парламент негосударственного образца, укомплектованное негосударственного образца артистами, свадебными фотографами, блогерами, маникюрщицами, негосударственного образца Юзиком (для него вообще особый ДСТУ нужен, будем откровенны), говорящим бобром (тут никакой ДСТУ вообще не поможет) и откровенно антигосударственного образца Дубинским и Бужанским.

Так что чего удивляться? Ну будет ещё негосударственного образца юрист.
Нормально же. Вписывается в общую картину.

Віктор Литовченко

Дипломи юристів недержавного зразка насправді існують.

Вони випускаються в рулонах на м’якому папері для ніжного дотику.

"Чому Україна за СРСР була успiшна? Тому що нею керували ззовнi, хоча керували самi українцi. Україна звикла, щоб нею командували зверху. Їй не потрiбна власна державнiсть".

Такi скандальнi висновки пiд час виступу на мiжнароднiй конференцiї у Москвi зробив... нi, не росiйський полiтик Затулiн, а радник голови нашого уряду, керiвник Iнституту свiтової економiки i мiжнародних вiдносин Нацiональної академiї наук України Юрiй Пахомов.

 А ще заявив, що бiльшiсть громадян України виступає за союз iз Росiйською Федерацiєю. Але, на його думку, українська влада "мляво взаємодiє з Росiєю, незважаючи на симпатiї українцiв", пише експрес.

До слова, Юрiй Пахомов походить iз Росiї. В Українi ж вiн захистив докторську дисертацiю i був обраний академiком НАН. Працював радником президентiв СРСР Михайла Горбачова i РФ Бориса Єльцина, а також українських президентiв Леонiда Кравчука, Леонiда Кучми та прем'єр-мiнiстрiв (зокрема Вiктора Януковича). А нинi є радником голови уряду Миколи Азарова...

Висловлювання пана Пахомова так обурили знаного українського академiка, директора Iнституту фiлософiї iменi Г. Сковороди НАН України Мирослава Поповича, що вiн вирiшив дати тому словесну вiдсiч на сторiнках "Експресу". "Я знаю Юрiя Пахомова шiстдесят з гаком рокiв. Це людина, яка любить епатажнi висловлювання. Але я нiяк iз ним не погоджуюся. Висновки Юрiя Пахомова не мають нiчого спiльного з об'єктивною оцiнкою та iсторичною правдою. Прикро це казати, тим паче, що ми обидва -- директори академiчних iнститутiв i навчалися в одному унiверситетi на одному курсi".

Аби дискусiя вийшла чесною, ми надали слово й академiку Юрiєвi Пахомову.

-- Ви справдi вважаєте, що українцям не потрiбна державнiсть?

Ю. Пахомов: -- Так. Українцi нiколи не були державниками( ??? ), вони одинаки. Коли йдеться про неспроможнiсть України, то цю неспроможнiсть перш за все варто пов'язувати з державнiстю( скоріше з подібною псевдо-елітою - бездарною до розумного держуправління на противагу власним шкурним інтересам - автор блогу). Народ України байдужий до держави. I це не випадково. Немає могутньої держави, тому що її нiколи не було( ??? ).

М. Попович: -- Не знаю, звiдки такi данi в пана Пахомова, однак раджу посилатися на достовiрнi соцiологiчнi опитування, якi свiдчать, що переважна бiльшiсть громадян вважає повернення України до статусу провiнцiї будь-якої iншої держави неприпустимою рiччю. Навiть тi, що вихованi в росiйському дусi й волiють пiдтримувати культурний та полiтичний зв'язок з Росiєю, не заходять так далеко, щоб заперечувати українську державнiсть. Сучасний громадянин України не бачить свого майбутнього без незалежностi держави. Це iстина, яка не потребує сьогоднi iнших пiдтверджень.

-- Упродовж вiкiв українцi потом i кров'ю виборювали собi незалежнiсть. Чи не є це доказом того, що вони хотiли мати свою державу?

Ю. Пахомов: -- Мiж патрiотизмом i прагненням до державностi є рiзниця. Людина може бути патрiотом вищого класу й водночас не вiдчувати потреби у державностi. Оскiльки Україна не мала тiєї iсторiї державностi, що Росiя, це накладає свiй вiдбиток у її духовностi. Україна менш державна країна, нiж Росiя ( ??? Це знову таки про псевдо-еліту - автор блогу). Держава -- це не тiльки чиновники, не лише система iнститутiв, це ще й думка, духовне прагнення. Росiйська людина прихильнiша до держави, нiж українська.

Зауважмо: Україна була могутнiшою, коли перебувала у складi Радянського Союзу( ??? заводи на противагу знищенню народу та вимивання найкращих управлінських кадрів - це могутність ? ) -- як окрема республiка вона тодi посiдала 10-те мiсце у свiтi за розвитком. Нинiшня українська держава не є могутньою ( а хто ж був у *видатних економістах*, як не такі як Пахомов ???).

М. Попович: -- Не можна казати, що українцi нiколи не мали своєї держави. Вiзьмiмо ще Київську Русь чи Галицько-Волинську державу. Хiба це не українськi держави? Хiба не могутнiми вони були? Iнша рiч, що не завжди вдавалося зберегти ту державнiсть. А вiдбувалося так не тому, що українцi не хотiли її мати, а тому, що не були завойовниками, на вiдмiну вiд народiв-сусiдiв. Я вважаю, що Україна має потенцiал i буде потужною. Бо що таке сильна держава? Це не та, яка завойовує чуже, а та, яка вмiє згуртувати рiзнi нацiональнi групи, має добре керiвництво i самовiддано трудиться. Як, наприклад, Швейцарiя -- вона нiколи не воювала, але сильна.

-- На конференцiї прозвучала ще й теза про те, що бiльшiсть українцiв прагне возз'єднання з Росiєю. Звiдки такi факти?

Ю. Пахомов: -- Я був директором i засновником Iнституту соцiологiї НАН України й отримую данi опитувань. Так-от, останнi дослiдження вказують на те, що двi третини населення( це за якими опитуваннями ??? ), зокрема простi люди, хиляться до Росiї. Виняток становить лише Захiдна Україна. Вона вiдокремлюється вiд Росiї, на вiдмiну вiд Схiдної i навiть(???) вiд Центральної України.
Так само проти Росiї елiта, яка хоче на Захiд. Зрозумiло чому: там у неї грошi, нерухомiсть. Урештi-решт, державнi мужi бояться, що у разi об'єднання вони стануть губернаторами, а не будуть самостiйними керiвниками.

М. Попович: -- Це абсолютно безвiдповiдальне твердження. Для того, щоб таке говорити, нема нiяких пiдстав. Розумiю, що нинiшня українська бюрократiя може загравати з росiйською лише доти, доки їй не запропонують стати губернаторами чужої держави.

Але й простi люди не хочуть до Росiї. На це вказують результати дослiджень. Значна частина прилеглих до Росiї територiй прагне зберегти з нею нормальнi вiдносини, оскiльки пiдтримують сiмейнi, торговельнi зв'язки. Але нiщо не вказує на те, що вони хочуть пiд Росiю. Це брехня.

-- Як розумiти, пане Пахомов, ваш висновок про те, що "якби об'єдналися Україна i Росiя, а галичанам дали б свободу, це було б чудово"?

Ю. Пахомов: -- Коли я говорив, що є чимало прихильникiв союзу з Росiєю у Центральнiй та Схiднiй Українi, мене запитали: "А як Галичина?" Я вiдповiв: "Там свобода. Якщо, скажiмо, Україна ввiйде в єдиний простiр з Росiєю i Галичина цього не сприйме, це буде її вибiр. Якщо захочуть свободи, то отримають її".Я не вважаю, що Галичину треба вiдмежувати вiд України. Мiж iншим,переконаний, що найбiльш гордий народ -- у Галичинi. У мене там багато друзiв, i я завжди захоплювався тим, якi вони патрiоти. Хай там як, нiхто з нас не знає, що буде та як. Тому що свiт непередбачуваний i тепер стає дедалi непередбачуванiшим.

М. Попович: -- Об'єднання Схiдної i Захiдної України, так звана злука, було давньою мрiєю українського народу. I хоча об'єднання вiдбулося жахливими методами, це все одно стало для нас розв"язанням свiтової проблеми. Сьогоднi повертати iсторiю назад -- цiлковите безглуздя.Кожна частина України робила свiй внесок у розвиток держави. А рольГаличини -- П'ємонта української iсторiї -- була бiльшою, нiж iнших регiонiв. Тож менi соромно за висловленi Пахомовим тези.

-- З якою метою могли були зробленi такi епатажнi заяви?

М. Попович: -- Юрiй Пахомов -- людина, схильна до гострих й епатажних формулювань. Хочу вiрити, що згаданi висловлювання були спрямованi на те, щоб українцi врештi усвiдомили значущiсть для них самостiйної державностi. Але, в будь-якому разi, робити такi заяви -- неприпустимо.

Цi погляди несумiснi не лише з моїми, а й з поглядами бiльшостi громадян України. Це ганебнi речi. Прикро ще й тому, що висловленi вони не в Українi, а там, де можуть знайти пiдтримку...

Ю. Пахомов: -- Не хочу вiдповiдати на це запитання (???). Є питання, якi вимагають розмiрковувань, а не однiєї фрази. Я проти того, щоби з однiєї фрази робили цiлу "пожежу". Я прихильник того, щоби питання обговорювати всебiчно. Тому що iстина з'являється тодi, коли є суперечки.