На зламі непритертих поколінь, Приховувала сенс небесна сила, Пливли хвилини в сиву далечінь, Напнувши свої зоряні вітрила. Йшли в небуття забуті племена Та згадували з сумом про минуле, І вічність обплітала сивина, І пам'ять покривалася намулом. Та поки світ на порох не зітлів, І вітер не розніс, немов полову, Я разом з ним пручався і горів, Життя його підтримуючи словом.

Вітри ганяють хмари батіжками, Хвилини ніч безсовісно краде, Малює осінь жовтими мазками, Вкрапляючи червоне де-не-де. Злітаючи над осінню думками, Пливу я у обіймах теплих хвиль, І вічність розмальовую словами, Не знаючи, чи варто це зусиль.

Осінь – неперевершена пора! Чудовий час для романтичних мандрів нашою дивовижною своєю природною красою, рідною країною. Дороги осені барвисті і багаті контрастами та ніжними акварельними красками мінливих фантастичних пейзажів. В жовтні та листопаді можна зустріти дивовижне поєднання сині небес і золота полів, помаранчевого вогню лісів і свинцевих налитих дощем хмар, магічного спокою лісу і шуму вітрів, прощальних криків журавлів і тихого...

Читати далі...

Погляд В твоїх очах Погляду горна Розжаре серце Кавадлом чуттів Крізь жар присухи Хіть зжирає Тіло вщерть І владарює Погляд наді мною Твої зіниці Як сам Бог Богинею постала Перед мною А я твій раб Слухняний Неофіт.

Без почутів. Я не любив тебе Любов - чуття до плоті Кохання ж не було Бо не живі серця Душі вогню без них не розпалити замучили тортури небес і Тла…

[Приєднана картинка]Спокута. Сповита темрявою ніч, Могильна тиша навкруги, І ні людини навсебіч - Лиш потойбічні вороги, Застрягла у пекельному полоні, Сама ковала ланцюги, Розбиті мрії у долоні, На ніжній спині батоги, Молитва на вустах рожевих, Останній видих із грудей, І смерть в деревах яблуневих, Серед заквітчених алей.Автор: Коркишко Янна Виталиевна [Приєднана картинка]Примара.

СМСЇї привітали сухим смс,Вона ж любить мову, хоч не з поетес,А тут тільки смайли, й транслітом слова,І час за дрібним монітором сплива.Ні, їй оператор не міг передатьТе, як б'ється серце, як очі горять...Ні поглядів, прямо у вічі палких,Ні теплих обіймів, ні сльози, ні сміх...І відповідь в тих же загальних словах.Вона ж любить мову? - та тільки в думках.Це час, це такий історичний процес,Коли всіх вітають сухим смс.

Жінка сива моя, Вік люблю тебе я. Так змогла ти зачарувати. Щоби це зрозуміти, Життя треба прожити – Ні за чим не пошкодувати. Моя жінка, хоч сива, Бажана і красива, Як колись ми побрались весною. Відчайдушно любили, Дітей наших зростили, І зовсім не шукали спокою. Сива жінка моя, Ти вечірня зоря, Засну тихо я, й далі полину. Невід*ємна, одна, Друг, товариш, жона, Замінила ти княжу дружину.

Я давно не читаю віршів - Трохи болісно, трохи нудно.Кожне слово мені гірчить,На душі стає трохи паскудно.Певно десь у комірках душіНазбирала я в кутиках болю - І не викинуть, не пригріть,Не пустить зі сльозами на волю.Він там бродить по-трохи, гниє,Я комірок щосил уникаю - Не читаю зовсім віршів,Та й своїх давно не складаю. 15.09.2016 К. Кусок