33. тридцять три.

У тридцять три Ісуса розп’яли.

У тридцять третьому розп’яли Україну.

Чи назове хтось час – Коли?

Людиною! вважатимуть людину.

Не вистачило двох тисячоліть

Щоб набулись цивілізації ознаки.

Людське життя на фоні Світу – мить.

Голодомори, війни, драки.

За кого? ліг на хрест Ісус –

Людину мав він намір врятувати,

Щоб менш було в майбутньому Іуд

І не було у Світі зради.

А ми толочем у світи шляхи,

Шукаємо свого під сонцем місця.

Чи будемо колись не вороги?

Чи опануємо ми Світ цей?

У День памяті жертв голодомору.

Не п’ю я „з горя”.

Згоря свіча

Голодомору

Жертв відміча.

         Прозріла пам’ять

Зрива вуаль.

Тих, хто загинув

До болю жаль.

                            У тридцять третім

                            Помер мій дід,

                            Бо з глузду з’їхав,

                            Сказився Світ.

                                      Знести такого

Мій дід не зміг –

Жах, а не голод

Звалив із ніг.

                            Не позабути

                            Голодомору

                            В віках майбутніх.

                            Не п’ю я „з горя”.

отговорила роща

Отговорила роща золотая
Березовым, веселым языком,
И журавли, печально пролетая,
Уж не жалеют больше ни о ком.
Кого жалеть? Ведь каждый в мире странник —
Пройдет, зайдет и вновь оставит дом.
О всех ушедших грезит коноплянник
С широким месяцем над голубым прудом.
Стою один среди равнины голой,
А журавлей относит ветер в даль,
Я полон дум о юности веселой,
Но ничего в прошедшем мне не жаль.
Не жаль мне лет, растраченных напрасно,
Не жаль души сиреневую цветь.
В саду горит костер рябины красной,
Но никого не может он согреть.
Не обгорят рябиновые кисти,
От желтизны не пропадет трава.
Как дерево роняет тихо листья,
Так я роняю грустные слова.
И если время, ветром разметая,
Сгребет их все в один ненужный ком...
Скажите так... что роща золотая
Отговорила милым языком.
С.Есенин.

на конкурс - счастье есть.

  • 26.09.16, 08:37

Моя сива жінка

 

Жінка сива моя,

Вік люблю тебе я.

Так змогла ти зачарувати.

Щоби це зрозуміти,

Життя треба прожити –

Ні за чим не пошкодувати.

 

Моя жінка, хоч сива,

Бажана і красива,

Як колись ми побрались весною.

Відчайдушно любили,

Дітей наших зростили,

І зовсім не шукали спокою.

 

Сива жінка моя,

Ти вечірня зоря,

Засну тихо я, й далі полину.

Невід*ємна, одна,

Друг, товариш, жона,

Заміняєш ти княжу дружину.

 

 

Моя сива жінка.

Жінка сива моя,

Вік люблю тебе я.

Так змогла ти зачарувати.

Щоби це зрозуміти,

Життя треба прожити –

Ні за чим не пошкодувати.

 

Моя жінка, хоч сива,

Бажана і красива,

Як колись ми побрались весною.

Відчайдушно любили,

Дітей наших зростили,

І зовсім не шукали спокою.

 

Сива жінка моя,

Ти вечірня зоря,

Засну тихо я, й далі полину.

Невід*ємна, одна,

Друг, товариш, жона,

Замінила ти княжу дружину.

Давнішнє.

 1950 рік.і 1954.
1
1977; на суботнику. 

Конкурс. партия крадемо разом.

Оголошено конкурс на оригінальну назву партії.
партія "крадемо разом".

Мамина вишня.

Знову наснилось дитинство,

Тепле, як рання весна.

Вишня вдяглася в намисто,

Мама щаслива й сумна.

 

Там за село проводжала

 Долю мою молоду…

Щедро мені щебетала

Мамина вишня в саду.

 

Вдаль голубими вітрами

Весни за обрій пливли.

Раннім туманом у мами

Коси, мов дим, зацвіли.

 

Мати в тривогах вінчала

Щастя жадане й біду…

Радо мене зустрічала

Мамина вишня в саду.

 

Здавна близьке й сокровенне

Все там, аж терпне душа.

Начебто й мама до мене

Стежкою в сад поспіша.

 

Знов, як бувало, до столу

Кличе, лиш в хату зайду…

Ронить зацвіток додолу

Мамина вишня в саду.

 

Пісня любові й дитинства

В серці бринить, як струна,

Наче священна молитва

З рідного краю луна.

 

Та не порадує літо

Душу мою молоду…

Плаче тепер білим цвітом

Мамина вишня в саду. 

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
9
предыдущая
следующая