хочу сюди!
 

Маша

44 роки, терези, познайомиться з хлопцем у віці 42-53 років

Замітки з міткою «історія»

Олександр Турчинов про таємниці та погрози

У лютому 2014 р. Олександр Турчинов рішенням Верховної Ради України набув диктаторських повноважень, обійнявши всі найвищі посади в Державі: голови ВРУ, в.о. Президента України, в.о. прем'єр-міністра України, в.о. Генпрокурора України і все інше: в.о. головнокомандувач ЗСУ і в.о. МВСУ - усе належало Турчинову, що він гідно виконав і врятував фактично Україну від повного розвалу, хаосу, окупації РФ так званої "Новоросії" тощо. Людина не зациклилась на цій владі задля себе, як робили багато хто на його місці, а ось їде спокійно як звичайна нормальна людина. Оце - Людина!

"Я думав, що мене розстріляють": Олександр Турчинов про таємниці та погрози | "Гончаренко рулить"



"Перемога, це не аукціон, хто більше заплатить".Флаг-та перемога

"Діди ваівалє. Но ваивалє всяко і разно"
 







Хтось рукой помахав. Тіпа "До побачення, Сталін!"



".....Обиделись россияне жутко на Америку и лично Трампа за то, что в числе участников и победителей Второй мировой войны Трамп не называл Советский Союз. Ни фига себе, они же еще и обиделись. Они же называют это искажением историей, свинством и преступлением.
 Притом, что это абсолютно симметричный ответ Штатов. Потому что Россия давно и намертво исключила США не только из числа победителей, не только из числа участников. Она исключила все страны антигитлеровской коалиции и создала свою патологическую мифологию, где кроме СССР нет вообще никаких участников и победителей.
........
Патриотическая пропаганда полностью, без остатка приватизировала эту победу. Она никогда не упоминает ни Англию, ни Канаду, ни Америку ни на каком уровне, ни на бытовом, ни на официальном. При этом Министерство США не орет как самка бабуина, у которой украли банан и помаду так, как орет представитель МИД Российской Федерации. И Америка скандалов из-за того, что регулярно ее забывают упомянуть в качестве участника хотя бы войны, она истерик не устраивает.

Но, вообще, надо сказать, что это был очень мощный в течение долгого времени, пока не свершилась эта ситуация, российский самогипноз, самодоведение себя до полного самоисступления за счет приписывания себе всей победы во Второй мировой войне. И сами во все это россияне фанатично поверили. Забыли всё, я уже не говорю про ленд-лиз. Эти слова запретные, как ты знаешь.

О.Журавлева У нас на этот счет есть журнал «Дилетант» последний. Там есть про ленд-лиз отдельный ответ.

А.Невзоров Плюс есть еще кроме этого некая формальная правота американцев, когда они это заявляют, потому что СССР, действительно, не участвовал в том, что окончательно решило судьбу войну – не участвовал в Манхэттенском проекте.

Вот флаг над Берлином – это замечательно. Нескольким поколениям внушено, что флаг и есть главный и решающий момент, ставящий точку в войне, что это что-то вроде финального свистка в футболе, после которого волей-неволей все расходятся, а стадион закрывают. Конечно, хотелось бы еще поиграть, может быть, отыграться, но свисток есть свисток, кто проиграл, тот проиграл, и время, отведенное на Вторую мировую войну завершено. А финальный пенальти по Хиросиме американцы будут бить так, для порядка и для собственного удовольствия.

Вот с флагом, я вам доложу, Оля, это, конечно, абсолютно пропагандистская чепуха, притом, что флаг – это один из самых прочных стереотипов российского мышления, что он что-то обозначает. Любая установка флага есть фронтовой театр, который вообще ничего не обозначает.

О.Журавлева Подождите. Но вот когда флаг ставят на Луне, На Северном полюсе, для людей это все равно какой-то символ.

А.Невзоров Ты знаешь, символ символом, но превратности войны очень быстро меняют один флаг на другой. Вот мы, говоря о лихих установках флага, почему-то не вспоминаем того прелестного французского лейтенанта из Молодой гвардии, который поднимал над Кремлем наполеоновский флаг в 812-м году. Такие же флаги подняли и на башнях, и на колокольнях.

Вот если бы тогда была фото и кинохроника, этого французского героя подхватили и растиражировали, дав еще пропагандистского жара в духе СССР, то никто бы и не вспоминал, что был какой-то пожар Москвы, отступление Бонапарта, а Москва осталась бы вообще французским городом.

Я тебе более того скажу, у меня личный печальный опыт и личное недоверие к установке флагов, основанный на моем большом опыте,...

.......................
О.Журавлева Неужели вы устанавливали флаг?

А.Невзоров Ты знаешь, и это бывало. Но мы сейчас говорим не о тех мелких случаях, участником которых был я, а я был, например, свидетелем установки российского флага над дворцом Дудаева в Грозном, а также советского флага на Вильнюсской телебашне. И знаю, что это водружение флага не значит вообще ничего.

В Грозном, спустя некоторое время, российский флаг был сброшен. Россия проиграла Чечне войну и платит ей огромную дань. И теперь мимо чеченских интересов Россия аккуратно проходит на цыпочках, стараясь не тревожить эти интересы и стыдливо маскирует российские законы, чтобы не нервировать Рамзана.

Литва точно так же сбросила победный флаг СССР с телебашни, а теперь через Интерпол ловит тех, кто его устанавливал и впаривает им пожизненные сроки.

Флаги как устанавливаются, так и сбрасываются. Они сами по себе ничего не означают. Неизвестно, как события могли бы развиваться, кстати говоря, дальше. Флаг над городом – это не точка, это многоточие.

А вот Америка и Англия, они реально создали то оружие, которое положило войне конец, не оставляя ни гитлеровцам, ни японцам ни единого шанса на восстановление, на партизанскую войну, на сопротивление, на любые боевые действия. Они изобрели сверхоружие, и только атомная бомба поставила не многоточие театральное, а настоящую точку.
И войну завершили все-таки не солдаты, ни американские, ни английские, ни советские, ни канадские, а, извините, Оппенгеймер. В Лос-Аламосе 16 июля, увидев первый опытный, экспериментальный взрыв, Оппенгеймер сказал: «Всё, война закончена».

И вот это, действительно, существенно, это, действительно, предельно важно. Потому что основной аргумент, который приводит русская сторона – это огромность потерь. 

Но война – это не аукцион, где тому, то заплатил больше всех, принадлежит всё. Как раз это свидетельство только исключительной бездарности руководства и командования. ..."

Темні боки "вєлікой побєди". "А мнє чєго защіщать"?

"....СССР оставался бедной, крестьянской страной. Сельское население в 39-м году, вдвое превосходило городское. Таким образом, эта война, это была последняя так сказать, крестьянская война в истории России.

Вот что мы знаем о войне? О том, как люди к войне относились? Откуда мы это знаем? Мы знаем в основном из воспоминаний, и ещё чего-то там, дневников, городских, образованных людей. Ито, ничтожного меньшинства городских образованных людей, которые об этом написали. Что мы знаем, что думали об этом крестьяне? 

Московский инженер пишет, в учебной части один говорит мужичек: «Ой, зачем так мучили, лучше бы меня сразу убили». Там, в общем-то, и голодно, и постоянно упражнения, ну, тяжело. Ему говорят: «Как же тебя убили? Надо же родину защищать». Он говорит: «А мне-то чего защищать?»

Борис Комский на Орловщине, у него такое путешествие было по Орловщине пешее. Он был ранен, и потом с командой выздоравливающих – он был старшим – он шел с Центральной России в Белоруссию, чтобы присоединиться к специальному резервному полку, откуда потом людей по частям распределяли. И, вот, он записывает свои впечатления от общения с этими орловскими крестьянами.

Пишет: «Люди здесь злые, всех называют «змеями». Солдаты – змеи, то есть красноармейцы. Немцы – змеи, партизаны – змеи. Все едино, все змеи. Какой-то враждебный мир». Или записывает, что «орловские мужички вместе с немцами боролись с партизанами» - такие у него сведения. 

Были свидетельства многих городских людей, советских совершенно, которые оказывались в деревне, и особенно в начале войны, и они с удивлением и ужасом слушали, как рассуждают крестьяне. Например, они не говорили, многие из них, «наши» и «немцы», они говорили, там, скажем, «русские» и «немцы».

Это ведь вопрос очень недоизученный. И второй, может быть важнейший источник, по морально-политическом состоянии армии, о том, что на самом деле эта масса думала о войне, и освоении роли. Я имею в виду, материалы Главного Политического Управления. Они сегодня закрыты до сих пор, самая великая тайна  войны у нас...."

***





Кременчук в час війни в цифрах


Передрук з газети "Телеграф" мовою оригіналу 

Житловий фонд міста було зруйновано на 95%, знищено 93 промислові підприємства, усі культурно-просвітницькі та навчальні заклади, залізницю, електростанцію, міст через Дніпро.
  • 100 тысяч человек жили в Кременчуге до 1941 года;
  • 18 тысяч человек - после освобождения, в 1943 году;
  • 30 тысяч человек захоронено в районе стадиона «Политехник», возле территории бывшего шталага № 346 А. Там были обнаружены 11 ям-могил;
  • 20 тысяч человек (из них 5 тысяч – военнопленные, остальные – гражданские) захоронено на территории Песчаной горы, за мясокобинатом. Обнаружено 36 ям-могил;
  • 12 тысяч человек захоронено на территории нынешнего Кременчугского артиллерийского полка (военная часть в районе остановки «Ул. В.Бойко»), где раньше был шталаг 346 В. Обнаружено 5 ям-могил;
  • 6 тысяч человек захоронено на месте еврейского гетто – район ул. Киевской;
  • расстреливали людей и в районе Песчаного карьера, на островах Дынька и Зеленом;
  • немцы хоронили своих солдат в Крюкове – в парке Котлова и за стадионом «Вагоностроитель».

Історія Другої світової як новий фронт війни


Історія Другої світової війни залишається фронтом найгострішої ідеологічної, наукової та інформаційно-психологічної боротьби. Напередодні святкування 75-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній та Другій світовій війнах не слабшають зусилля фальсифікаторів вигородити справжніх винуватців, применшити роль СРСР у розгромі фашизму, очорнити визвольну місію Радянської Армії і поставити під сумнів підсумки війни.

Спроби перетлумачити історію робляться не тільки переможцями, а й переможеними, не тільки противниками СРСР в «холодній війні», а й колишніми союзниками з Організації Варшавського договору, а також низкою колишніх союзних республік.

Саме ж парадоксальне полягає в тому, що підходи сьогоднішніх фальсифікаторів історії Другої світової і Великої Вітчизняної воєн сходять до напрацювань пропагандистського апарату Третього рейху. Готуючи похід на схід, Гітлер надавав великого значення не тільки створенню стратегічних наступальних плацдармів, не тільки вирішенню матеріально-технічних, ресурсних і продовольчих проблем за рахунок третіх країн, а й сприятливому пропагандистському супроводу своїх дій. Саме в надрах гітлерівської пропагандистської машини виникли міфи про "радянську загрозу«, про» Радянський експансіонізм«, про прагнення СРСР встановити контроль над Східною і Південно-Східною Європою, про» превентивний «характер плану» Барбаросса«, про» ворожість «радянського ладу малим народам, про» визвольну місію" німецького рейху на Сході і т. д.

Ці та інші міфи стали стрижнем ідеології окупаційної політики нацистів. Потім вони увійшли в арсенал ідеологів "холодної війни", а згодом були адаптовані до потреб поточного моменту в інформаційно-пропагандистській війні проти сучасної Росії.

Разом з тим, культивування колишніми країнами гітлерівської коаліції свого образу як жертви стало важливим напрямком перетлумачення своєї відповідальності за трагедію Другої світової війни. Початок цьому напрямку відразу ж після закінчення війни було покладено в Західній Німеччині. У художній літературі, кінофільмах, засобах масової інформації, в заявах політиків німці бачать себе жертвами поразки під Сталінградом, нещасними біженцями, що рятувалися від наступу Радянської Армії, жертвами політики окупаційної влади, жертвами насильницького переселення (за німецькою термінологією – вигнання) зі східних областей рейху та інших місць багатовікового проживання, жертвами англо-американських бомбардувань і, звичайно, жертвами Гітлера і його катів, які нібито спонукали згвалтованих і загублених німців робити речі, повністю чужі їх людській природі.

В даному випадку ми маємо справу з применшенням і навіть ігноруванням причинно-наслідкових зв'язків. Це стало сьогодні широко поширеним прийомом, до якого вдаються Сучасні фальсифікатори. Вони творять неправедний суд над нашою спільною історією. Вони відторгають і очорняють все те, що історично, культурно і духовно пов'язувало і, сподіваюся, продовжує пов'язувати народи колишнього СРСР, що вистояли і перемогли у Великій Вітчизняній війні.

Тому відновлення і недопущення забуття причинно-наслідкових зв'язків в історії Другої світової війни залишається основоположним напрямком відстоювання правди про війну і ролі в ній Радянського Союзу.



Сто років тому. Історія Українського Чорноморського Флоту.

   У 1918 році значна частина кораблів Чорноморського флоту підняла синьо-жовті прапори і присягнула на вірність народу України. Але чомусь про ці факти ми не прочитаємо у жодному підручнику....

    Отож, звернімося до фактів. Чорноморський флот було створено у 1783 році. І навряд чи сьогодні можливо підрахувати, хто більше, росіяни чи українці, будували його кораблі і фортеці, порти і берегові батареї, пролили крові у битвах і солоного поту в роботі. Незаперечно доведено одне: землю цю для слов’ян здобували і багнети російських солдатів, і шаблі українських козаків, які разом гинули у численних битвах з турками та татарами.  

    Свідоцтвом цьому може бути меморіал загиблих моряків в Севастопольському парку міста на Дніпрі (бувшому Катеринославі).

    Навесні 1917 року, коли сконала Російська імперія, Чорноморський флот мав близько 400 бойових кораблів усіх класів та допоміжних суден, на яких загалом служило понад сорок тисяч матросів та офіцерів.

Флот мав окрім допоміжних сучані кораблі - 7 лінкорів, 2 крейсери, 22 ескадрених міноносці (есмінці), та 4 міноносці.

   Ось навколо цих 35 кораблів і розгорнувся основний конфлікт у квітні 1918 року. Передбачаючи, що флот остаточно візьме під свій контроль уряд української Центральної Ради, який був союзником кайзерівської Німеччини, російська Рада Народних Комісарів наказала флоту 23 квітня залишити головну базу в Севастополі і перебазуватися в Новоросійськ. 
Сім днів на флоті, в усіх частинах і на кораблях, вирувала гаряча дискусія: йти до Новоросійська чи стати на бік Центральної Ради і підняти синьо-жовті прапори? Питання про евакуацію флоту та його майна було поставлено для обговорення на засіданні Севастопольської Ради.

Рада прийняла рішення про тимчасове припинення евакуації , а 29 квітня в Севастополі на нараді представників Чорноморського флоту було ухвалено рішення: розпорядження російського уряду не виконувати, флот передати Центральній Раді. Тоді адмірал Саблін віддав наказ підняти на кораблях прапори Центральної Ради. В радіограмі до Києва він сповістив, що Севастопольська фортеця і флот підняли українські прапори.

    День 27 квітня 1918 року можна вважати за день народження Українського Військово-Морського Флоту.

Раднарком Росії на чолі з Леніним розпорядився негайно знищити бойові кораблі Чорноморського флоту, щоб не віддавати їх Україні.

Моряки зі сльозами на очах топили свої могутні бойові кораблі біля Новоросійського порту. 18 червня пішли на морське дно лінкор, 6 есмінців та 2 міноносці. Про трагедію у Новоросійській бухті написано багато. У школі вивчали твір "Загибель Ескадри" Корнійчука. 

У складі Військово-Морського Флоту незалежної Української держави, визнаної урядом Леніна, опинилися 6 лінкорів, 2 крейсери, 14 есмінців, з них 2 недобудовані, та 2 міноносці, а також десятки дрібних та допоміжних і учбових кораблів — всього близько 70 відсотків флоту.

У школі мого школярства ми вивчали твір Корнійчука "Загибель ескадри".


http://fleet.sebastopol.ua/articles/88_ROKIV_TOMU_NA_ChORNOMORSKOMU_FLOTI_BULI_VPERShE_PIDNYaTI_UKRAYiNSKI_PRAPORI/printable/


14 квітня. По случаю побєд над пєчєнєгамі і половцамі.))

«...Видимо, в ближайшее время у нас будет введен День победы над печенегами и половцами. Единственная проблема, правда, что ее не было, потому что бедных половцев уничтожили для нас татары. Причем половцы сначала предлагали русским князьям вместе бороться с татарами, но князья показали им средний палец. Вот так мы совладали с половцами.

Так что, конечно, мы в ближайшее время услышим, что коронавирус появился в результате скрещивания печенегов с половцами, и динозавров истребили тоже мы, а наши неблагодарные западные партнеры отказываются признавать роль россиян в истреблении динозавров...»

"...В течение многих лет на руководство областями в Кремле ставили самых позорных, самых трусливых воров. Бездарность была необходимым качеством. Без этого не ставили. Как Симоньян на RT. Теперь этим людям сказали: «А с вирусом вы боритесь, как хотите. Денег у вас нет, полномочий у вас нет, но только не создавайте панику и создавайте положительный образ вождя»...."

UTC
- Путинегов пережить бы.
- Офигенный бизнес-плитка на тротуарв для людей, а помрут-для них же, но уже на кладбищах. Дорожки, то се....
- А почему бы половцев и печенегов в Конституции не помянуть?
- Макарошки подорожали на 50%!!! Что дальше то будет???!!!
- народ наш -100миллионов терпил еще долго будет ждать когда у власти проснется совесть или когда эта власть сама развалится.
- Не был ли самолет с масками и ИВЛ для США "просьбой" Путина к Трампу стать посредником с саудитами?
- Вот бы Сечин захлебнулся нефтью и обоссал Пукина бензином.

"Последним документально зафиксированным русско-печенежским конфликтом является осада Киева в 1036 году, когда осаждавших город кочевников окончательно разбил подоспевший с войском великий князь Ярослав Мудрый."

"После смерти Владимира Мономаха (1125 год) половцы вновь стали активно участвовать в междоусобной борьбе русских князей, как правило на стороне суздальских и северских против волынских, участвовали в разгромах Киева в 1169 и в 1203 годах. Юрий Долгорукий пять раз приводил половцев под стены Киева."


".....И власть вероятно поняла, наконец, какая огромная дистанция от декларации по телевизору до момента реального раскошеливания. Теперь она намерена этим знанием широко пользоваться и наслаждаться производимым эффектом. Потому что до нее дошло, наконец, что обещать можно всё что угодно. И несчастный народ глотает теперь изголодавшийся даже по обещаниям. Он глотает и любые обещания, особенно когда они вприкуску с половцами и с печенегами.

Для тех, кто не знает: половцы и печенеги – это как раз та сволочь, которая спроектировала и изобрела «Сухой Суперджет». Половцы с печенегами спроектировали «Армату», назначили Рогозина, вероятно. И вообще, спровоцировали множество нелепых и дегенеративных решений, начиная прямо с 2014 года – всё половцы, мерзавцы, всё печенеги.

И вот Владимир Владимирович сегодня устроил такую половецкую пляску, которая, надо сказать, у него получилась, и он накормил этими химически чистыми обещалками с рук народ. Если он в прошлом своем выступлении попробовал себя в таком отвратительном жанре правды, то сегодня он резвился и демонстрировал всё возможное многоцветье политического и социального вранья, и это было прекрасно, я тебе могу сказать..."


Кількості. Великі і страшні. Що нового?

        Як спитати, то всі люблять правду. А правда у своїй основі може бути й негарною, а комусь - жахливою. Правда в тому, що людина... помирає. З першого дня свого народження індивід починає прямувати до своєї смерті. Цю правду, якщо розібратися, кожен усвідомлює. І все, що б людина не робила: вчиться, відчуває щастя, кохає, дарує радість близьким та приймає від них, створює шедеври у різних сферах, і готує щоденні трапези на кухні, здійснює переступи, благодіяння, гріхи, революції, позики в банку, - все це вона чинить... помираючи. Sad but true.



         Тому задумана ця замітка на таку непопулярну тему, як правда, а значить про смерть. Її ідея в тому, аби бути гострим скальпелем, що прецизійно видалить хоча б основу панічних настроїв, хоча б в кількох людей, кому тупа паніка ще не забрала здатності думати. Відразу попереджу, що смерті далі буде не просто багато, лонгрід буде буквально просочений нею. Тим, хто перебуває у блаженному рабстві "позитиву", краще далі не читати. Інших - ласкаво прошу. Буковки не заразні.
        Людство живе з інфекціями тисячі літ. Віруси та складніші мікроорганізми завжди мали над нами перевагу. Вони добре нас знають, полюють за нашими чеснотами - товариськістю, любов'ю та прихильністю, бажанням допомоги ближньому - і перетворюють ці чесноти на недоліки і слабинки. Одна з переваг вірусів - біологічна простота. Тому всю історію вони на крок випереджали нас. А застана зненацька людина тільки і спромогалася більш чи менш успішно мінімізувати завдану шкоду. Отож, щойно вчора ми з полегкістю попрощалися з черговим "звірячим" вірусом, як сьогодні "привіт, новий ковід".



          Хтось помітив, що наші регулярні "гості" теж полюбляють круглі числа. У 1720 році це була чума, в 1820-му - холера, а в 1918-20 - іспанський грип, у 2019-20 - Корона. Освічене людство, чия поінформованість відчутно розбавила первісні печерні страхи, і питання тепер ставить, гідне нашого глобалізованого суспільства: чи раптом не влаштовані ці пандемії штучно якимсь злим генієм на користь своїх таємних інтересів?
          Але це не так. Найперші примітивні спроби використовувати хвороби як біологічну зброю проти ворогів були зафіксовані, наскільки відомо, не раніше 18 століття (європейські колоністи проти корінного населення Америки). Тоді як вперше історично задокументовані пандемії згадуються ще за сивої давнини, коли предки ймовірних очільників сучасних масонських і навколомасонських орденів і таємних "клубів" ще не мріяли про світове панування, цілком мирно переганяючи худобу від одного до іншого посушливого пасовиська Близького Сходу, Аравійського півострова та Єгипту.
           В індійських санскритських джерелах IX—VII ст. до н. е. знайдено відомості про холеру. Там цю хворобу називали "маха-марі" - велика моровиця. Ще назва - "мордіксім". Один з перших описів самої хвороби відносять до часів походів Олександра Македонського, вояки якого, імовірно, потерпали від цієї хвороби під час індійського походу. В одному з джерел про стан хворого зазначено: "Губи бліднуть, погляд стає безглуздим, очі закочуються, руки і ноги зморщуються, немов від вогню, і хвороба охоплює багато тисяч людей".
          Так звана «Пелопонеська чума» в Аттіці у 436—427 рр. до н. е., як писав про неї Фукідід у своїй "Історії Пелопонеських війн", "...почалася спершу, кажуть, в заєгипетській Ефіопії, потім спустилася в Єгипет, Лівію і більшу частину земель". Епідемія супроводжувалася сильними землетрусами, морськими повенями, посухами і неврожаями. Люди заражалися при догляді за хворими. Основними проявами були нестерпний жар і поява висипу на тілі. Гинули і тварини. Багато будинків спорожніли, цілі родини вимерли. Хворі повзали по вулицях, скупчуючись біля джерел води. Смерть забрала тисячі життів у Афінах. Вважають, що вимерла чверть населення Аттіки. Тоді помер видатний грецький політичний і військовий діяч, вождь афінської демократії Перикл. Але що це було? Опис епідеміологічних чинників, клінічних проявів підходить до багатьох інфекцій. Були проведені навіть молекулярно-генетичні дослідження решток померлих, які встановили імовірного збудника - Salmonella typhi (спричиняє черевний тиф), однак те, що ми знаем про цей тиф, не зовсім відповідає записам Фукідіда. Тому не знято підозру про чумне походження цієї епідемії.
            Або епідемія у 125 р. до н. е. у Північній Африці («чума Орозія»). Їй передувало стихійне лихо, в якому сучасники побачили причину жорстокого мору. Всю Африку незліченними полчищами покрила сарана. Вона поїла не тільки всі трави, а й частину коренів, листя на деревах і молоді пагони, чим не лишила жодної надії на врожай. Потім сарана раптово була підхоплена несподіваним вітром, довго носилася небом цілими хмарами, поки не потонула у Середземному морі. Прибій викинув на берег на великому просторі купи мертвої сарани, від її гниття став поширюватися нестерпний сморід. А далі стався повальний мор серед тварин і птахів, який поширився і на людей. У приморській смузі, що прилягає до карфагенського і утіцького берегів, загинуло більше 200 тис. жителів. У місті Утіка померли усі 30 000 солдатів, відряджених туди Римом для охорони узбережжя Африки. Але хіба тут зрозуміло, про що мова? Ніяких симптомів, окрім швидкої масової смерті, не було наведено навіть її сучасниками.
             Великий лікар давнини Клавдій Гален описав «чуму Антоніна», що тривала з 165 по 180 рр. і охопила багато країн. Приблизні втрати від цієї пошесті від 3,5 до 7 млн людей. Деякі описані прояви хвороби дуже нагадують натуральну віспу. Тож була це натуральна віспа, або ж інша хвороба достеменно невідомо.
             Ще одна добре відома моровиця, що забрала життя 25-50 мільйонів осіб (на той час - близько 13 % населення світу), спалахнула у 541-550 рр. у Східній Римській імперії. Вона була названа істориками Юстиніановою чумою, бо була за часів правління одноіменного імператора (відповідно до літописів Юстиніан теж перехворів на чуму і одужав у 543 році). У 549 р. Юстиніан видав Указ про перешкоджання пересуванню та затримання людей, які прибули з місць, де лютувала недуга. Отже заходи сучасного карантину інтуїтивно відчувалися вже тоді, задовго до відкритття мікроорганізмів та осмислення способів поширення хвороб.
            Згадки про таємничі раптові "мори" подибуються і в руських літописах 1042 та 1092 років. Там немає деталей клінічної картини, але йдеться скоріш за все про епідемії.
            Чергова епідемія чуми в історії людства - "Чорна смерть", спалахнула у пустелі Гобі (Китай). У 1335 році поширилася по Індії. Повільно але впевнено понесли пошесть у Європу могольські війська та купці Великого шовкового шляху. У 1346 р., за словами істориків, бацила прибула на територію України через Крим, а у 1351 році - через Польщу (Чернігів, Київ) до Європи. Підсумок: мінус 75-200 млн осіб - близько половини населення тодішньої Європи.
            Тодішні лікарі настановляли здорових людей наглухо зачиняти вікна і двері, перебуваючи вдома, а краще переселятися подалі від охоплених чумою міст, могильників тварин і цвинтарів, у села, до чистих джерел води. Тоді з'явилося і класичне правило карантину: усі кораблі, що прибували до портів з інших країн, мали залишатись на віддалі від порту протягом 40 днів. Індивідуальний захист також полягав у забороні користуватися речами та одягом померлих, у розміщенні в зоні дихання людини спеціальних трав'яних зборів та парфумів і таке інше.


Маски чумних лікарів середньовіччя (у "дзьоб" закладалися квіти і трави для захисту від чумних випаровувань)
           
               Повторні спалахи хвороби час від часу локально виникали аж до XX століття. Але завдяки радянським (зокрема й українським) вченим, які у 1947 році під час спалаху хвороби в Маньчжурії вперше застосували для лікування стрептоміцин, медицина досягла відчутних успіхів у розробці нових засобів проти інфекції і тепер чума виліковна.
               Молекулярно-генетичні дослідження останніх років показали, що чумний мікроб утворився від Y. pseudotuberculosis внаслідок мутації у проміжку часу десь від 20 до 1,5 тис. років тому в популяціях монгольського бабака.
               Віспу називали "чумою XVIII століття", поки Дженнер у 1796 р. не відкрив щеплення витяжки з гною корів, хворих на коров'ячу віспу. Але попри застосування вакцинації тільки у 1980 р. ВООЗ офіційно повідомила, що абсолютно всі діти планети зазнали щеплення, і віспа ліквідована докорінно. За наявними даними з VI по XX століття хвороба забрала - увага! - щонайменше 1 млрд люду. Виходить у перерахунку на рік близько 700 тис.



             Холеру називали "чумою XIX століття", адже історія людства нараховує не 1, 2 чи 3 пандемії холери, а цілих 7, які з 1816 до 1960 року рухались з Індії на захід і в підсумку через Америку обійшли всю земну кулю. І майже кожна з них побувала на території України. Лише до 1860 року інфекційна хвороба, що характеризується розвитком тяжкої діареї і тяжким зневодненням організму, забрала життя близько 40 млн осіб.
            Холера і досі лишається страшним захворюванням, виникнення якого є наслідком відсутності належного водопостачання, санітарії, безпеки харчових продуктів та елементарних заходів гігієни. Станом на 2017 рік хвороба спричинює у світі до 2,9 млн випадків щорічно, гине до 95 тисяч людей.



            Як і в історичних записах, у мистецтві деякі з цих напастей теж лишили свої сліди.




             В останні місяці Першої світової війни, у 1918 р. вірус іспанського грипу вчергове спробував вияснити, хто господар цієї планети. Осередком захворювання вважався польовий табір військ у Франції. За іншою версією вірус виник на Сході, до США його занесли китайські емігранти, а американська армія вже своєю чергою принесла вірус до Європи, вступивши у війну. Проте хвороба названа "іспанкою" через те, що іспанські ЗМІ першими оповістили про спалах - газети цієї, нейтральної тоді країни не були обтяжені цензурою військових років. До того, як "іспанка" стала загальновизнаною спрощеною назвою, бразильці називали це німецьким грипом, а сенегальці - бразильським, поляки називали це більшовицькою болячкою, а данці - хворобою, що «прийшла з півдня"... Новий різновид вірусу А/H1N1 забрав життя від 50 до понад 100 млн людей (3-5 % населення планети на той час). При чому, перші 25 млн померло за перші 25 тижнів поширення мору, тоді як за всі 4 роки 1-ї світової війни загинуло лише 10 млн і ще 10 було поранено.






             Були інфікованими близько 500 млн осіб по всьому світові, навіть у далеких його куточках (вимирали цілі села від Аляски до Південної Африки). Найбільш уразливою групою населення з ризиком летальних випадків стала молодь віком від 20 до 40 років. Людей вбивав власний імунітет, який надто різко реагував на вірус. Причиною стрімкого поширення хвороби стала війна, а саме переміщення військ країн-учасниць.



             У 1919-1920 роках країни вже широко запроваджували відомі карантинні заходи, закриваючи школи, театри, суди, церкви та інші громадські місця масового скупчення іноді протягом до цілого року. Бразильський медик і письменник Педро Нава у 1918 р. описав матчі в Ріо-де-Жанейро, коли футболісти грали на стадіоні з безлюдними трибунами.





             Поширилося застосування звичних тепер і для нас медичних масок і респіраторів.




          Маски робили і самотужки хто з чого здатен. Одна з рекомендацій департаменту охорони здоров'я Нью-Йорка щодо носіння масок закінчувалася слоганом, на подив сучасним: Краще бути смішним, аніж мертвим.



           Їх робили будь-яких тканин / кольорів / конструкцій аби якось закритися від віруса-вбивці.



             Масштаб хвороби був таким, що деякі із закритих громадських закладів використовувались під лікарні або морги.
            

у спортзалі однієї зі шкіл у США


У коледжі La Salle, Тетфорд-Майнз, Квебек, Канада

              Продавці забороняли покупцям заходити до магазинів і продавали товари на вулицях. Без масок не пускали у громадський транспорт.


Кондуктор перевіряє наявність масок у пасажирів, що заходять,  Сіетл, США

             Вірус зник так само раптово, як і з’явився. Вчені вважають, що штам вірусу мутував у менш смертоносні. Зокрема, у 2009 році штам H1N1 повернувся, змінивши назву на "свинячий грип" (легший перебіг захворювання). Лікується він так само, як і інші види грипу.
            Вище було згадано темп летальності у світі від "іспанки" на початковому періоді, як 1 млн смертей на тиждень.
            Офіційно перший випадок захворювання covid 19 у світі датується 10 січня 2020. Хоча неофіційно перші хворі на невстановлену форму пневмонії звернулися у лікарні Уханя вже 8 грудня 2019 р. Ще неофіційніше вже у листопаді, а може, і в жовтні (якщо врахувати інкубаційний період) ця ще не названа своїм терміном хвороба вже наготувалася лютувати у зазначеному регіоні. На сьогодні, 02.04.2020, минуло щонайменше 22 тижні поширення нової інфекції. Що ж ми маємо?
            На 14.00; 02.04.2020 у світі зафіксовано 950713 випадків захворювання. Вірус вбив 48313 людей. Темп вмирання - 2416 людей за тиждень - у 400 разів повільніше, ніж 100 років тому. Остаточно перебороли недугу 202826. Хворіють наразі 699574, з них 663410 (95 %) у легкій формі, 36164 - з ускладненнями, що загрожують життю.
            Ще.
            У травні 1918 року в Іспанії було заражено 8 млн людей, або 38 % населення країни (заразився, але видужав, навіть король Іспанії Альфонсо XIII). Сьогодні в Іспанії ситуація з covid 19 одна з найважчих у світі - вона посідає аж 3-є місце за поширеністю хвороби зі своїми 110238 інфікованими і 10003 померлими.
            Франції зараз не набагато легше. На своєму 6-му місці вона має 57 тис інфікованих та 4 тис летальних. Тоді як зафіксований, наприклад, у 2017 році сезонний пік смертей від ГРВІ (куди входять і смерті через невдале лікування антибіотиками) складає приблизно 12 тис. померлих. Хто-небудь у 2017 р. чув у новинах що-небудь про смертоносну епідемію грипу у Франції?
            Як почуває себе на цю годину #українавдома? З дня виявлення першого хворого, 02 березня, маємо 804 захворювання, 20 летальних, 13 перебороли хворобу, і 57 місце у списку поширеності короновірусу у світі.
            Я далекий від того, щоб цими даними намагатися заспокоювати громадську думку і переконувати, що нам малося би наплювати на Корону. Адже цим 48313 померлим, з яких 20 - українці, не легше від наведених порівнянь, і горе їхніх родичів і близьких цією арифметикою не зменшити. Але, так чи інакше, в атмосфері істерії та нервозності навколо коронавірусу та пов'язаних явищ, спричинених у великій мірі запобіжними заходами, гідними атомної війни, а також "правильною" подачею інформації світовими ЗМІ, українці забувають про небезпеки, які живуть з ними все життя!



            За даними ВООЗ, щороку (!) грип всіх штамів, відомих ще до Корони, вражає - увага! - до мільярда людей у світі. У 3-5 мільйонів людей перебіг хвороби дуже тяжкий. Помирають від ускладнень від 250 до 650 тисяч. В Україні щороку близько 4 тис. людей помирає (!) від туберкульозу (11 осіб кожного дня). Вже у січні 2020 р. в Україні зареєстровано 1 945 випадків захворювання туберкульозом. Уявити тільки, поки українці б'ють пики один одному за право їхати в громадському транспорті та масово скуповують товар у крамницях та аптеках, натхненні чарівністю назви нової болячки з далекого Уханю, щодвігодини від прозаїчного туберкульозу в якійсь лікарні країни тихенько, без уваги преси і вищого керівництва помирає їхній співвітчизник.
            Якщо я скажу, що ситуація не варта паніки, то моя позиція звісно варта уваги набагато менше, ніж думка французького інфекціоніста Дідьє Рауля, який вважає: "Я не бачу ознак особливо серйозної смертності. Я не бачу впливу на загальну смертність в країні. І я продовжую вважати, що треба зберігати спокій і робити те, що зазвичай робиться з інфекціями загалом: діагностику і лікування".
             Чи скрізь і завжди населення дотримувалося призначених запобіжних заходів? Ні. Під час епідемій холери і чуми 1830-31 рр. на теренах України відбувалися бунти. У Севастополі під час повстання було вбито губернатора. Севастопольці виступали проти обмежень руху товарів і мешканців по вулицях міста. Було поширене переконання, що царська влада наживається на карантині. На Закарпатті були відомі випадки вбивства вояків і лікарів. Сільські відчайдухи і шибайголови гадали, що патрулювання вулиць військовими, знезараження криниць вапном робиться, щоб знищити місцеве населення.
              В містечку Cамора (Іспанія) місцевий епіскоп кинув виклик закладам охорони здоров'я, замовивши вечірні молитви протягом 9 днів на честь святого Рокко, захисника від чуми і епідемий. Це залучало сотні вірян шикуватися у чергу аби поцілувати мощі святого. А тим часом спалах іспанки досяг піку. Cамора вписала найвищий показник смертності від грипу серед всіх міст Іспанії.
              У бізнесових колах США спостерігався певний опір спробам комісара з охорони здоров'я обмежити відвідуваність розважальних закладів. Наприклад, коли восени 1918 вийшла чергова стрічка Чарлі Чапліна, менеджер кінотеатру Стренд на Таймс-сквер, Нью-Йорк, Ґарольд Едель тепло подякував глядачам та похвалив їх за те, що не піддалися страхам і забезпечили аншлаг. За кілька тижнів він помер від іспанки.
              Також у 1918 р. газетами генерувалося чимало фальшивих новин. На зразок того, що грип біля берегів США був зумисно розсіяний німецькими підводними човнами.
              Тож вчергове бачимо ще одну нову-стару особливість: і раніше, і тепер карантинні заходи не на жарт обурюють широкі народні маси, збивають їх з пантелику, нерідко пробуджуючи відверту дурість на дні під культурно-цивілізаційними нашаруваннями свідомості.
               Підсумовуючи, згадаймо: жодна людина в світі не померла просто так, "від старості". В кожному конкретному випадку є своя причина смерті. Багато причин. Як це було і 1000, і 10 років тому. Як є зараз, як буде далі. В яку за ліком епідемію ми входимо?.. Тільки нашому поколінню вже пощастило на кілька краще чи гірше контрольованих епідемій. Так, комусь призначено померти. Комусь - підхопити інфекцію, перехворіти і... померти за кілька літ від однієї з сотень інших причин. Хто зна, що краще... Опція вибору смерті на свій смак нам, як правило, не надана. А надано і важить лише вибір людини у тому, що робити з усвідомленням цих простих речей. І з усім цим треба якось намагатися жити. Намагатися котити свій камінь Данності вгору, напевно знаючи, що далеко чи близько від вершини він не втримається, неминуче скотиться. Вчитися, намагатися бути щасливими, кохати, дарувати радість близьким та приймати від них, дбати і бути відповідальним, поливати квіти, чистити сади, створювати шедеври, готувати смаколики на своїх кухнях, обмиваючи кістки сраних політиканів, словом, утверджувати Життя над Смертю. А що ж нам ще лишається!? Ну, і дослухатися до розумних голосів, зокрема і тихенького голосу всередині себе. Берегти себе, близьких і рідних від щоденних загроз і небезпек.