хочу сюди!
 

Людмила

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 35-45 років

Замітки з міткою «україна»

Вітаємо Велику Українку Ліну Костенко з Днем народження!!!



"Я виросла у Київській Венеції..."

Я  виросла  у  Київській  Венеції.
Цвіли  у  нас  під  вікнами  акації.
А  повінь  прибувала  по  інерції
і  заливала  всі  комунікації.
Гойдалися  причали  і  привози.
Світилися  кіоски,  мов  кістики.
А  повінь  заливала  верболози
по  саме  небо  і  по  самі  котики.
О,  як  було  нам  весело,  як  весело!
Жили  ми  на  горищах  і  терасах.
Усе  махало  крилами  і  веслами,
і  кози  скубли  сіно  на  баркасах.
І  на  човнах,  залитими  кварталами,
коли  ми  поверталися  зі  школи,
дзвеніли  сміхом,  сонцем  і  гітарами
балкончиків  причалені  гондоли.
І  слухав  місяць  золотистим  вухом
страшні  легенди  про  князів  і  ханів.
І  пропливав  старий  рибалка  Трухан.
Труханів  острів...  острів  Тугорханів...
А  потім  бомби  влучили  у  спокій.
Чорніли  крокв  обвуглені  трапеції.
А  потім  повінь  позмивала  попіл
моєї  дерев'яної  Венеції.

Три великі українці, що змінили погляди в науці

Ну не тільки ж євреям Ейнтштенйа піарити.

Першим видатним варто згадати Георгія Гамова (або як пишуть американці Джорджа). Неймовірно талановита людина, котра залишила свій слід у фізиці, астрономії та біології. Гамов народився в Одесі. Його мати походила зі старого козацького роду Лебединців, що до речі Гамов завжди не оминув згадати. Освіту здобув по тим часам неймовірну - у Гамова в учителях були перші постаті в науці. В одеському університеті в нього викладав Миколай Кастєрін. Потім вчився у Петрограді, де молодого талановити вченого помітив фізик Дмитро Рождественський і запросив працювати у свій Державний оптичний університет. Там вже його запримітив інший видатний фізик Олександр Фрідман, відомий тим, що ще до дослідів Хаббла передбачив розширення Всесвіту, і став фактично наставником молодого фізика. Там же Гамовим був сформований щось на кшталт гуртка молодих фізиків, котру вони жартівливо називали "Джаз-банда". В неї входили такі відомі в майбутньому постаті як Лев Ландау та Віктор Амбарцумян. Талант Гамова бачили його колеги, тому з неймовірними складностями, але добилися від радянської влади дозволу для Гамова поїхати у Німеччину в Геттінген на стажування. Тут також в нього за наставника був вчений зі світовим ім'ям Макс Борн. Тут в Німеччині Гамов зробив перше наукове відкриття - він створив теорію альфа-розпаду, якою зумів пояснити ефект радіоактивності.  

Після повернення до Ленінграду, там він пробув не довго, бо майже одразу поїхав знову за кордон - у Копенгаген. В цю поїздку за Гамова просив сам Ернест Резерфорд. З 1931 по 1933 рік він зумів відвідав усі значні центри науки у Європі. Однак змушений був повертатися в СРСР. В Ленінграді Гамова запросили працювати у Фізико-математичний інстиут і був обраний членом-кореспондентом Академії наук СРСР, він став самим молодим член-кореспондентом АН СРСР за всю історію і по сьогодні - у 28 років. Тут же в Ленінграді Гамов з групою вчених починає роботу над першим циклонтроном.

Однак ситуація в науковому світі СРСР починає погіршуватись, Гамова не пускають за кордон, зокрема не випустили на фізичний конгресс у Римі, де він мав читати свою доповідь (замість нього її прочитав Макс Дельбрук). Гамов зі своєю дружиною вирішив тікати з СРСР. Нагода не змусила себе чекати. В Брюсселі мав відбутися сьомий сольвіївський конгрес. СРСР не мала вибору, як послати туди Гамова, адже на той час він був кращим фізиком СРСР зі світовим ім'ям. На цьому наполягав Лев Ландау. З відрядження Гамов вже не повернеться - він вирішив залишитись за кордоном.

За кордоном спочатку Гамов не міг знайти собі місця, працюючи то в Парижі, то в Копенгагені, то в Лондоні. Але скоро дуже його запросив в США Нобелівський лауреат Ернест Лоуренс. Тут в США Гамов став професором Університета Джорджа Вашингтона. В США Гамов робить ще одну епохальну роботу - він створив послідовну і повну теорію еволюції зірок. Досліди Гамова по термоядерним процесам в зірках, лягли в основу створення в США водородної бомби, проектом створення котрої керував учень Гамов Едвард Теллер. 

Наступна робота Гамова по Великому вибуху перевернула науку і фактично Георгій створив наше теперішнє бачення еволюції космосу. У 1948 році Гамов розробив "теорію гарячого Всесвіту", де описав ранні етапи великого вибуху, пояснив створення перших елементів водороду та гелію у космосі шляхом нуклеосинтезу, що пояснювала зародження перших елементів у космосі, що на той час було слабким місцем у Теорії великого вибуху. До теорії Гамова не віднеслися серйозно, тоді вважалися основними дві гіпотези - теорія "холодного Всесвіту" Зельдовича та теорія стаціонарного Всесвіту Хойла. Але Гамов передрік, що якщо його теорія вірна, то має існувати фонове мікрохвильове (реліктове) випромінювання, яке можна зловити.

До цієї теорії не ставилися серйозно, допоки у 1965 році Арно Пензіас та Роберт Вільсон абсолютно випадково не зловили цей фон. Це стало всесвітньою сенсацією та підтвердило теорію Гамова. Пензіас та Вільсон отримали за своє відкриття Нобелівську премію. Багато фізиків вважають, що це не заслужено, адже ця премія мала б бути Гамова, а Вільсон та Пензіас натрапили на своє відкриття абсолютно випадково. До речі, якщо хочете побачити відлуння Великого вибуху, нашої колиски, то видерніть шнур антени з телевізору і оці сірі "перешкоди", це і є "фонове випромінювання великого вибуху", яке передрік Гамов ще у 1948 році.

Досить несподівано, але Гамов зробив величезний вклад і в молекулярну біологію. Після того, як у 1954 році була відкрита спіральна структура ДНК, Гамов зробив припущення, що структура білків у ДНК має бути зашифрована в послідовності з чотирьох можливих нуклеотидів, що входять в склад ДНК.  Гамов провів розрахунки і вони показали, що при спілці 4 нуклеотидів трійками виходять 64 різних комбінацій, що досить для запису спадкової інформації. Тобто він перший запропонував модель кодування амінокислот триплетами нуклеотидів. Георгій створив модель реалізації генетичного коду, котру потім підтвердив експериментами Френсіс Крік у 1964 році, а у 1967 році генетичний код був повністю розшифрований, за що Роберт Холлі, Хар Корана і Маршал Ніренберг отримали Нобелівську премію. На жаль Гамова знову обійшли увагою, хоча знову ж таки піонером в розшифруванні генетичного коду став саме український фізик.

Також Георгій Гамов був відомий тим, що писав науково-фантастичні романи з ціллю популяризації науки, бестселером став його роман "Містер Томкінс в країні чудес", перкладений на всі європейські мови.

19 серпня 1968 року Георгій Гамов помер. На думку більшості фізиків США та Європи Гамов мінімум тричі заслуговував на Нобелівську премію і те що її так і не отримав, є великою несправедливістю.


Другим ми згадаємо Феодосія Добжанського. Феодосій народився у Немирові 1900 роду, в доволі знатній шляхетській сім'ї, мав польське та українське коріння. Вчився у Київському університеті, був аспірантом кафедри зоології Української академії наук УРСР. В 1924 році переїхав в Ленінград, адже там почалися генетичні та євгенічні дослідження. Став спеціалістом в бюро євгеніки та генетики СРСР.  У 1927 році поїхав на стажування в США в Колумбійський університет у відомого генетика Томаса Моргана. Оскільки в цей час почалися зміни в ідеологічному курсі СРСР щодо євгеніки та генетики, Феодосій вирішив не повертатися в СРСР і залишився в США. В 1936 році Добжанському присвоєно звання професора Каліфорнійського технологічного університету. Став одним з провідних євгеніків США, допоки звісно ж вона не була заборонена.

В чому ж головна заслуга Добжанського в науці? На цей час фактично паралельно і незалежно існувало дві науки - це еволюція та генетика, довгий час на відмінності в розумінні походження видів і їхнього розвитку закривали очі. Але довго так тривати не могло. Феодосій Добжанський вперше об'єднав між собою генетику та теорію еволюції, написавши у 1937 році книгу "Генетика та походження видів", котра фактично створила всі основи нашого сьогоднішнього розуміння еволюції.  Ця праця Феодосія заклала всі майбутні здобутки біологічної науки і незрозуміло лише одне - чому він знову залишився без Нобелівської премії? Її то давали і за менші заслуги, як наприклад Хакслі, але ж Хакслі лише розвивав ідеї, закладені Добжанським. Але загалом серед науковців Феодосій мав визнання, він був почесним членом 20 університетів світу, зокрема Колумбійського, Оксфордського, Падуанського. Член Лондонського королівського товариства, Німецької академії природодослідників «Леопольдина», Шведської академії наук, Датського королівського товариства.


У 1964 році Добжанський отримав Національну наукову медаль США. Помер 18 грудня 1975 року від серцевого нападу.


Ну і варто ще згадати Альберта Бандуру, який зробив величезний внесок у психологію. Альберт Бандура народився у Канаді в українській сім'ї у 1925 році. Закінчив університет Британської Колумбії, університет штата Айова та став професором психології Стенфордського університету. Він президент Американської психологічної асоціації та почесний президент Канадської психологічної асоціації. 

У 1969 році він написав книгу "Принципи модифікації поведінки", до 1979 році ця книга стала найбільш цитованою в наукових роботах по психології, а журнал "Current contents" визнав книгу "класикою цитування". Бандура досі вважається найбільш авторитетним вченим в галузі поведінкової психології.  Відомий своїм експериментом з лялькою Бобо, яким встановив, що діти схильні копіювати агресію побачену на екрані, не маючи при цьому інших зовнішніх стимулів до агресії. Фактично Бандура був передвісником відкриття дзеркальних нейронів, які пояснили чому це відбувається. 

Альберт Бандура розробив нові методи терапевтичного втручання, шляхом процедур моделювання поведінки в цілях формування нової когнітивної та поведінкової компетентності. Висока ефективність методів Бандури була доведена зокрема роботами Джорджа Міда, Ніла Міллера та Джона Долларда. На мій погляд разом з Гансом Айзенком та Альбертом Еллісом найбільш видатний психолог за всю історію.

Досі живий і продовжує викладати та працювати.

Львівські концерти пам’яті Квітки Цісик

У Львівській опері з уст піккардійців, Павла Табакова, Оксани Мухи, Тоні та Ніни Матвієнко звучали композиції, які виконувала Квітка Цісик.

Квітка – донька емігрантів із Галичини – у 1980-х стала однією з найвідоміших виконавців рекламних джинглів в Америці. Її голос звучав у роликах Кока-Коли, Американських авіаліній, Макдональдса та Форд моторс. Кейсі – під таким іменем знали жінку американці – заспівала для голлівудського фільму «Ти світло мого життя» – і пісня згодом отримала Оскара. Втім українці полюбили Квітку за особливе виконання українських народних пісень. Їх за власні кошти – понад двісті тисяч доларів – записала на два тепер уже легендарні диски.

Українські виконавці зізнаються, виросли на маминих колискових і піснях Квітки Цісик.

«Квіткова» атмосфера в Опері глядачів спонукала підспівувати стоячи.

За кошти від продажу квитків організатори концерту хочуть купити обладнання для дігностики раку молочної залози. Від цієї недуги Квітка померла у 44. 


Також дивіться тут (не можу вставити як відео :( )

Дякуємо вам, "брати" наші любі!

Російський канал «Оренбург» показав сюжет про Тараса Григоровича  Шевченка.

Я хочу акцентуватися на тому, що у сюжеті прослідковується настрій звичайних ЛЮДЕЙ, мешканців Оренбургу і.............кремлядська "гнидна" політика ( яку видають за державну).

Власенко залишився...

          Отже, Власенко не виїхав з України. Не попросив політичного притулку, а залишився. Можливо, всупереч бажанню бандюків. Не дарма вони закрили саме ту кримінальну справу, по якій заборонили йому виїзд за кордон. Тобто, він міг виїхати.
          Не знаю, на мій погляд йому треба було їхати. З усіх 45 мільйонів громадян України, тільки дві людини найбільш ефективно захищали Юлю. Це Власенко та Немиря. Проти обох влаштовуються репресії. Не маю жодного сумніву, що в решті-решт Власенка кинуть за грати. І що? Кому це піде на користь?
          А в тюрмі з ним так "церемонитися" не будуть, як з Юлею. Тому, за кордоном від нього було би набагато більше користі, ніж за гратами. Окрім того, що він юридично обізнана людина, Сергій ще талановитий спічрайтер. Для пояснення того, що у нас відбувається, така людина вкрай необхідна на заході, в цій "толерастичній" Європі. А зараз він буде у підвішеному стані. Кожен день буде чекати арешту. Як це можна буде суміщати з захистом Тимошенко, не можу уявити.
          Звісно, треба віддати належне його мужності. Таких чоловіків в нас зараз дуже мало. Але в цьому був би сенс, якби наш народ не був настільки забитий та затурканий совдепівською пропагандою, заляканий погрозами бандюків та не мав би повністю атрофоване почуття власної гідності. Тому, чекати від нього адекватних дій на беспредел бандюків, вже ніхто не розраховує.

А що народ думає?

Що треба було робити Сергію Власенко?

39%, 7 голосів

50%, 9 голосів

11%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Якою «математикою» керуються перевізники при формуванні тарифів?

Написати цей допис мене змусила новина про намір міської влади Полтави та перевізників підвищити вартість проїзду в громадському транспорті до 2,50 гривень.



Формування тарифів на проїзд в громадському транспорті Полтави мене не тільки дивує, але й обурює. За двадцять років незалежності України транспортні служби нашого міста так і не спромоглися сформувати сітку тарифів для пасажирів – полтавці платять єдиний тариф, незалежно від того, скільки зупинок їм потрібно проїхати всередині Полтави.

Це призвело до такого колапсу, який «не налазить на голову» людині, яка хоч трішки вміє рахувати.

Для підтвердження моїх слів хочу зробити розрахунок автобусного маршруту «К.Ринок – с. Кротенки». Половина цього маршруту проходить через міську зону, а половина – через приміську.



Довжина всього маршруту за картою Google дорівнює 15,0 кілометрів. Вартість проїзду від кінцевої до кінцевої зупинки коштує сьогодні 4,5 гривні.

Довжина маршруту від центрального ринку до улюбленої зупинки полтавських дачників, що розташована по пров. Вороніна, дорівнює 7,7 км. Вартість проїзду від ринку до зупинки дачників зараз коштує 1,75 грн.

А тепер на цих перших цифрах ми бачимо перший бардак: довжина маршруту від центрального ринку до зупинки дачників є половиною всього вищезгаданого маршруту. Тобто, якщо половина маршруту коштує 1,75 грн., то вартість всього маршруту має бути 3,5 грн., а не 4,5 грн., як це є зараз.

Але «це ще перші ластівки». Пасажир, який сідає на зупинці дачників на пров. Вороніна, має платити так само 4,5 грн., як якби він сідав в цей же автобус на зупинці, що розташована на центральному ринку. Тобто, пасажир вимушений платити вдвічі більше, якщо рахувати вартість проїзду від відстані, яку долає автобус.

І це ще не кінець в цій історії. Пасажир, який їде з Кротенок в напрямку Полтави, незалежно від відстані, яку він проїде вимушений платити 4,5 грн. Інакше, його висадять з автобусу.

Тож, якими розрахунками керуються перевізники при перевезенні пасажирів за маршрутом «К. Ринок – с. Кротенки»? Які «обґрунтування» мають ці перевізники заносити до кабінетів чиновників, щоб ті узгоджували такі розрахунки?

P.S. І це я привів приклад тільки по одному маршруту. Уявляю, що робиться на інших в нашій рідній Полтаві.

9 березня Тарасу Шевченку виповниться 199 років!



ДО ВСІХ  СВІДОМИХ УКРАЇНЦІВ
 
Пропонуємо проголосити 9 березня, - день народження генія українського народу Тараса Шевченка, - всеукраїнським святом. Проголошення власного свята буде не тільки проявом реального республіканського суверенітету, але найголовніше - свято стане днем єдності українців всього світу.

Для того, щоб уряд України прийняв постанову відносно встановлення такого свята, потрібно показати наявність підстав, а тому треба взятися за діло і активно провести наразі на громадських засадах святкування 176-ї  річниці з дня народження Тараса Шевченка по всій Україні. Центрами по проведенню свята повинні стати, безперечно, осередки Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, що ніякою мірою не обмежує ініціативи різних інших громадських та державних організацій.

Сценарії свята мають складатися на місцях з урахуванням місцевих умов, але думається, що кульмінаційним моментом має стати загальний спів "Заповіту" на, всій території України о певній домовленій годині.

Пропонуємо такий план проведення свята:

Початок о 12-13 годині. Свято починається по первинних осередках з проведення власними силами різних заходів як то: засідань, вистав, концертів, фольклорних дійств тощо.
Частина друга: о 16-17 годині, після невеликої перерви для відпочинку, громади знову збираються по осередках і звідти організовано колонами вирушають до місця проведення загального мітингу. Колони мають нести з собою уквітчані рушниками портрети Тараса Шевченка та інших славних синів і дочок нашого народу, прапори, хоругви, співати по дорозі українські пісні та бути зодягненими у парадні національні строї.
Частина третя: о 17-19 годині проводиться загальний мітинг з приводу свята. Сходяться всі громади і розташовуються у певному порядку. Мітинги повинні проходити біля пам’ятників Тарасу Шевченкові. Там, де їх ще немає, треба встановити на центральній площі на підвищенні портрет Шевченка і проводити свято тут.
Головна частина: рівно о 19 годині всі запалюють свічки і разом співають "Заповіт". І так скрізь по нашій землі! В цю мить вся Україна засяє вогнями мільйонів свічок і відгукнеться дружнім співом, що сповістить про об’єднання в єдину могутню волю братньої любові всього українського народу!
Слава Україні!  Героям Слава!

Подальший спів хай іде за місцевим сценарієм, та вважаємо, що слід би заздалегідь поширити тексти і розучити добре спів таких пісень:
    
"Ще не вмерла Україна"
"Реве та стогне Дніпр широкий"
"Думи мої, думи мої"
"Повіяв вітер степовий"
"Ой, у лузі червона калина похилилася"

Заключна частина: о 20 годині починаються масові народні гуляння.
Єдине, про що хочеться нагадати: свято потрібно провести дуже і дуже організовано, без порушень правопорядку. Будь-які ексцеси завдадуть шкоди тільки нам, українцям. Свято 9-го березня має стати першим всеукраїнським святом, але не останнім.
Друзі, шануймося, бо ми того варті!

Оскільки 10-го березня перестало битись серце нашого Великого Кобзаря то пропонуємо в цей день зробити ще одне покладання квітів і провести, де це можливо, панахиди біля пам’ятників Тарасу Шевченкові за упокій його душі, а також поставити там свічки.
Ініціативні групи міст Донецька та Тернополя.

(Це написано в 1990 році і було розіслано, але і зараз актуально, як на мою думку  - Богдан Гордасевич)


"І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І буде Правда на землі"

Тарас Шевченко


100%, 29 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Ранок нового дня! Володимир МАМАЛИГА

 

 Ранок нового дня!

Володимир МАМАЛИГА

 

Березневий ранок. Ранкова прогулянка з псом: яскраве сонце, свіже повітря черкаського соснового лісу.

Ранковий моціон: з крана біжить гаряча вода, теплом пашать радіатори централізованого опалення. Затишно…Лафа!

Запашна кава, перегляд електронної пошти: як правило, за ніч з’являється лише різноманітний спам, в т.ч. політичний. Чищу скриньку.

Новини ранкового інтернету навіюють набагато менше оптимізму, ніж пейзаж березневої Соснівки за вікном: парламентська криза, президентська придурь, прем’єрська тупість. Правда, ще є опозиційна послідовність: «Юлі – волю!», руки геть від опозиційних олігархів і олігархичків. Спробував видавити сльозу – не вийшло.

Місцеві новини лише учорашні: регіональна журналістика тотально стоїть га службі у «покращувачів» Це зараз мода така: не факт, що платять, але видимість цноти лишається. З репортажів дізнаюся, що наші дороги найкращі, реформи найглибші, а керівники – найгеніальніші. Згадую душевні личка керівників, обласних і міських: дійсно, щось геніальне проблискує. Десь в окулярах!

Поодинокі інтернет-новини опозиції: стабільний стиль, загартований комсомолом. Відчувається єдина керівна правиця та єдине джерело благодійних внесків: одні персонажі, одні фразеологічні кліше, одні прагнення. Скарги президенту на губернатора, губернатору на міського голову, міському голові на начальника міліції. Тихенько звучить 7.40…

Допиваю каву, виключаю комп’ютер. Дорога до зупинки вздовж соснового лісу: проріджений ліс пахне весною і цвірінчить пташками. Промінчики яскравого березневого сонця виблискують серед першої зеленої трави на випадкових скельцях. Пахне сосною, весною та радістю. Пролітаючи високо у небі, радісно кричать пташки. Звичайно, вони ж не читають інтернету. Щасливі!

07.03.2013

 

 

Бережіть Україну!!! (відео)

Чудова пісня! Чудовий кліп!
Рекомендую подивитися і поширити.

Львів відзначатиме День Гімну України - долучайтесь!

10 березня Україна відзначатиме 148-му річницю створення Гімну «Ще не вмерла Україна». Організатори закликають усіх охочих прийти заспівати Державний Гімн разом.

До участі у акції вже зголосилися об'єднання «Самопоміч», НСОУ «Пласт», ГО «Завжди вірні», ГО «Борець», ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес», ГО «Інститут громадського лідерства».

Програма заходу:

10 березня, неділя
13:30- 13:40 - збір учасників заходу на пл. Ринок (біля Нептуна, що з тризубом!).
13:40 - 13:50 - шикування учасників на площі біля входу в Ратушу.
13:40 - 13:55 - роздача учасникам та перехожим листівок з текстом гімну, розгортання прапорів України (з собою беремо лише національну символіку - державні прапори, вишивані сорочки).
14:00 - 14:01 - з вікон Ратуші звучать сурми.
14:01 - 14.06 - звучить барабанний бій, учасники заходу виконують Гімн України (всі три куплети).
14:07 - завершення акції.

Гімн України

    «Ще не вмерла України і слава, і воля,
    Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
    Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
    Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

    Приспів:

        Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
        І покажем, що ми, браття, козацького роду».

    Станем, браття, всі за волю від Сяну до Дону
    В ріднім краї панувати не дамо нікому.
    Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє
    Ще на нашій Україні доленька наспіє

    А завзяття, праця щира свого ще докаже
    Ще на нашій Україні піснь гучна розляже
    За Карпати відіб'ється, згомонить степами
    Україні слава стане поміж народами

Історична довідка

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист та відомий поет Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому в майбутньому судилося стати національним, а згодом і Державним Гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.
Перша публікація вірша П.Чубинського була у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем, пише музику до нього.
10 березня 1865 року у Перемишлі під час першого на Західній Україні шевченківського концерту відбулося публічне виконання «Ще не вмерла Україна».
Вже з 1917 року твір П.Чубинського та М.Вербицького почав використовуватись як Державний Гімн, але оскільки він не був законодавче затвердженим, використовувалися й інші гімни.
15 січня 1992 музична редакція Державного Гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України». Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Національний гімн на музику М.Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні П.Чубинського «Ще не вмерла Україна». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії.
З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.


До 140-річчя першого виконання

У цій історії символічним є те, що автори представляють території двох віддалених одна від одної частин України. Вірша „Ще не вмерла Україна” написав у 1961 році уродженець хутора, нині селища Чубинське біля Борисполя поруч з Києвом – Чубинський Павло (1839-1884). Він відомий український етнограф, фольклорист і економіст, вчений європейського рівня. За свою діяльність перебував під постійним наглядом поліції. У 1861 році, тобто після смерти Т.Шевченка та його перепоховання в Каневі (22 травня 1861 року) у серпні П.Чубинський написав вірш „Ще не вмерла Україна”:

Ще не вмерла Україна ні слава, ні воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Ще розвіє чорні хмари, і біля віконця
Ми в своїй вкраїнській хаті діждемося сонця.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануємо ми, браття, у своїй сторонці.
Наливайко, Залізняк і Тарас-Трясило
Із могили нас зовуть на святеє діло.

Спогадаймо ж славну смерть лицарів козацтва
Щоб не стратить марно нам свойого юнацтва.
Гей Богдане-Зиновію, необачний сину,
Нащо віддав на поталу неньку-Україну.

Щоб вернути її честь, станем куренями,
Наречемось України вірними синами...
Наші-братчики-слов’яни вже за волю встали,
Не діжде ніхто, щоб ми позаду зоставлись.

Тож вставайте разом всі, братчики-слов’яни.
Зллі згинуть вороги, і воля настане...
Душу тіло ми положим за нашу свободу
І докажем, що ми, браття, козацького роду.

Гей о гей же, браття милі, нумо братися за діло.
Гей о гей, пора вставати, пора волю здобувати.

Через короткий час рукопис П.Чубинського потрапив до відомого Львівського літератора Ксенофонта Климковича і він надрукував вірш „Ще не вмерла Україна” одночасно з „Заповітом” та „Мені однаково” – як вірші Т.Шевченка, а тому певний період часу вважали, що вірш цей написав Т.Шевченко, але в скорому часі автор став відомий і збірка потрапила до священика, композитора уродженця с. Улюч Добромильського повіту на Львівщині Михайла Вербицького (1815-1870) і він написав музику на вірш П.Чубинського „Ще не вмерла Україна”. Цей твір Чукбинського-Вербицького, вперше був виконаний в 1983 році в Перемишлі на святі Івана Купала. „Перемишль, 0 писав А.Вахнянин, - був неначе розсадником мукального життя русинів в якому брали жваву участь музикальні родини Леонтовичів, Сінкевичів, Менцінських, Лаврівських, Кордасевичів, Вербицьких та ін.”. На початку 1963 року в Перемишлі А.Вахнянин організував студентську громаду до якої належали вихованці духовної семінарії та учні гімназії. А.Вахнянин був послідовником „перемиської музичної школи” Михайла Вербицького та Івана Лаврівського. Під впливом творчости Т.Шевченка і зв’язків з великою Україною в Перемишлі та інших галицьких містах в яких були гімназії засновувались  таємні гуртки. Обидві частини поневоленої України інтенсивно, хоч і нелегально, проводили формування національної свідомости. У час розгулу російського деспотизму на підросійській Україні у 1891 році групою українських патріотів було засноване таємне „Братство Тарасівців”, які на могилі Т.Шевченка в Каневі прийняли присягу, серед активних тарасівців був видатний діяч українського національного руху Микола Міхновський (1873-1924), який у 1900 році написав працю „Самостійна Україна”.
Після першого виконання гимну „Ще не вмерла Україна” у 1863 році через півтора роки, в грудні 1864 року, перемиський єпископ Тома Полянський (1796-1869) запропонував режисерові Карелу Канцу включити пісню в оперету „Запорожці”. Після успішної прем’єри оперети пісню „Ще не вмерла Україна) заспівали у Львові, Станіславі, Володимирі-Волинському та східних регіонах України.
Перемишль тривалий час був осередком української національної культури. Так в Українському дівочому інституті 21 березня 1901 року вперше відбувся публічний концерт у честь Т.Шевченка на якому серед інших пісень була виконана пісня „Ще не вмерла Україна”. Доповідь з якою виступила викладач О.Домбчевська, вона закінчила словами: „Україна ще не вмерла, та не вмре”, там же була виконана пісня на слова І.Франка „Не пора, не пора москалеві й ляхові служить”.
10 листопада 1901 року студенти Львівського університету співали пісню „Ще не вмерла Україна” на студентському вічі з вимогою відкриття українського університету. У зв’язку з цими подіями сенат університету призупинив навчання і розпочав розслідування в справі недозволеного віча. Двох студентів В.Темницького та І.Косевича було виключено з університету назавжди, а М.Щуровського, В.Пачовського і Є.Бурчинського на два до чотирьох курсів.
Студентська молодь самоорганізовувалась і коли розпочалась світова війна у 1914 році вони створили Український легіон – Українські січові стрільці. При виході першої сотні 10 вересня 1914 року до оборони Карпат комендант УСС М.Галущинський прощав їх словами „Ще не вмерла Україна”. В Карпатахна Бескиді за Вербіжем хор сотні В.Дідушка співав на цісарські уродини, після Служби Божої, пісні: „Ще не вмерла Україна” та „Ой у лузі червона калина”.
Пісня „Ще не вмерла Україна” ставала масовою і навіть у таборі військовополонених українців з російської армії у Фрайштадті (Австрія) 25 березня 1917 року на вічі вони в супроводі оркестри проспівали „Ще не вмерла Україна”. Ними були поставлені вимоги повернення прав до Переяславського трактату з 1654 року, які порушені московськими царями.
Був бурхливу овацію був проспіваний гимн „Ще не вмерла Україна” 11 січня 1918 року після прочитання М.Грушевським ІV Універсалу (проголошення самостійности України) і оголошення результатів голосування у Будинку Центральної Ради в Києві.
Величним відспівуванням національного гимну „Ще не вмерла Україна” закінчилось 19 жовтня 1918 року засідання Української Національної Ради у Львові у великій залі „Народного дому” на вулиці Театральній 22, на якому було проголошено Східну Галичину територією Української держави.
Після програшу визвольних змагань, у міжвоєнний час, на Західних територіях України на всіх патріотичних зібраннях виконувався український національний гимн. У боротьбі за українську державність у березні 1939 року сейм Карпатської України проголосив своїм державним гимном пісню „Ще не вмерла Україна”, державною українську мову і синьо-жовтий прапор з тризубом. В час Другої світової війни 30 червня 1941 року у Львові після зачитання Я.Стецьком Акту про відновлення української державности у будинку „Просвіти” на пл. Ринок 10, учасники Народних Зборів виконали гимн „Ще не вмерла Україна”.
Пройшло ще багато часу української бездержавности і тільки 24 серпня 1991 року Верховною Радою України був проголошений Акт незалежности України, всенародно схвалений 1 грудня 1991 року. Одначе офіційним Гимном Української держави Конституцією України від 28 1996 року було визнано тільки музику М.Вербицького без слів і щойно 4 березня 2003 року Верховною Радою (конституційною більшістю) був затверджений текст державного гимну (фрагмент вірша П.Чубинського). Треба відмітити, що жоден із парламентських представників Фракцій Комуністичної та Соціалістичної партій за прийняття тексту не голосували. Тепер велично звучить повний гимн України, і можна закінчити словами І.Франка:

Довго нас недоля жерла,
Досі нас наруга жре,
Та ми крикнем: „Ще не вмерла,
Ще не вмерла і не вмре”.

Професор Іван Головацький