Україна є однією з найбільш корумпованих країн у Європі — на цьому неодноразово наголошувала міжнародна організація Transparency international. Цього року в своєму звіті щодо України вона, зокрема, зазначила, що наша країна дуже повільно бореться з корупцією. Нагадаємо, що з 1 липня в Україні набрав чинності новий Закон «Про засади запобігання та протидії корупції». Про плюси та мінуси цього закону розповідає керівник представництва «Transparency international» в Україні Олексій ХМАРА.

— Завдання будь-якого закону — визначити основні поняття і встановити певні правила гри. Із цим Закон «Про засади запобігання та протидії корупції», в принципі, справився. Загалом, за десятибальною шкалою я б йому поставив 8 балів. Проте закон має деякі нюанси.

Перший: для того, щоб закон нормально запрацював, треба ухвалити ще безліч підзаконних актів. Наприклад, влада має до кінця року виробити алгоритм перевірки кандидатів на державну службу. Поки такого алгоритму немає, перевірка не діє — службовці приймаються на посаду за старими, з усіма недоліками, правилами.

Другий: визначитись з реєстром хабарників, які чинили корупційну діяльність. Тепер закон вимагає, щоб інформація про них була в Інтернеті, щоб всі могли її прочитати і, умовно кажучи, знати таких людей в обличчя. Але справа в тому, що для розробки реєстру немає офіційно встановленої процедури і грошей.

Таких нюансів можна налічити більше десятка. Ми нарахували, що нам ще потрібно як мінімум два укази Президента, два закони та приблизно вісім постанов Кабміну для того, щоб цей закон в повній мірі почав працювати. Як ви розумієте, у найближчі три місяці цього не буде.

Згідно із законом, першою особою, яка відповідає за вчинення корупції, — є Президент України. Але ми, на жаль, не зможемо застосувати цей закон до глави держави, тому що він підпадає під доволі заплутаний і складний порядок імпічменту в Конституції України. Тобто щодо Президента цей закон взагалі неможливо застосувати. Таких декларативних речей можна нарахувати багато: і по відношенню до спікера, і до депутатів...

Позитивним є те, що закон чітко визначає поняття корупції і кого воно стосується. Це традиційно всі ті державні службовці, про яких ми з вами знали, а також ті, хто не є службовцями: військові, нотаріуси, тощо. Узагалі, будь-яка особа, яка живе державним коштом, робить щось від імені держави, підпадає під дію цього закону.

Також позитивом є те, що тепер чітко розділені покарання за адміністративні проступки. Це адміністративна відповідальність за штрафи і кримінальна відповідальність за корупцію. Раніше у нас була велика проблема, що зі 100% випадків більше 80% закінчувались штрафами, причому часто так складалося, що одна й та сама людина отримувала 5—7 штрафів по одній статті, але продовжувала працювати на тому ж місці, брати хабарі, тому що кодекс дозволяв це робити. Зараз уже за дрібні проступки накладається штраф до 2 тисяч гривень, а за серйозніші починається кримінальна відповідальність від 2 років до 5-ти. І навіть 15 років можуть люди отримати, якщо будуть займатися корупцією.

Проте, на жаль, в Україні закони часто не виконуються, і тому проблема будь-якого закону, зокрема «Про засади запобігання та протидії корупції», — у тому, що немає невідворотності покарання. Тобто, коли чиновник буде знати, що його все одно покарають — хоч за великий, хоч за маленький проступок, — тоді він буде боятися робити правопорушення.

Згідно із цим законом, нарешті ми можемо побачити, скільки наші чиновники заробляють і куди витрачають свої гроші. Декларації певних категорій службовців, найвищих посадовців держави, деякі типів суддів повинні ще й оприлюднюватись в офіційних органах. Ми зможемо, починаючи з квітня наступного року, прочитати в газетах, хто скільки заробив і витратив грошей. Недоліком є те, що після довгих дебатів депутати все ж таки збільшили поріг декларування до 150 тис. гривень. Тобто все, що дешевше 150 тис., — не декларується. У різних країнах, звичайно, по-різному, але нормальним тоном вважається — від 2 тис. євро. Тобто у нас дуже високий поріг, і це при тому, що живемо ми з вами набагато бідніше, ніж люди в європейських країнах. Таким чином, ми побачимо, можливо, будинки й квартири, але ж, ви самі розумієте, що ніхто не буде купувати їх щорічно, тому в декларації нічого суттєвого про видатки ми не прочитаємо. Декларація заповнюється власноруч і здається в орган, де працює особа. Про деяких службовців ця інформація оприлюднюється. Зараз існує суперечка із Законом «Про судоустрій і статус суддів» і антикорупційним законом: обидва вимагають оприлюднення декларацій, але в різний спосіб та терміни. Виникає питання, чим саме треба керуватись?

Серед переваг закону варто також виділити питання унормування подарунків і конфлікту інтересів. Усе, що дорожче за 500 грн. умовно (це половина мінімальної зарплати), службовець не має права брати, а повинен здати в музей відомства, де він працює, щоб усі бачили, що то за подарунки. Але є одна норма-виняток — для подарунків від родичів. Це робить можливим ходіння з пляшкою коньяку від сестер, далеких кумів та інших. Якщо говорити про конфлікт інтересів, то тепер заборонено пряме підпорядкування родичів. Тобто я, наприклад, як керівник, не можу призначити свого сина на якусь керівну посаду в органі. Проте є сфери, які випали із цього закону, зокрема освіта й медицина. Наприклад, візьмемо з вами Київську область, м. Ірпінь. Там є відома на всю державу Податкова академія, якою керує народний депутат, почесний ректор академії. Його син — реальний ректор, дружина надає харчові послуги, а найближчі родичі здають в оренду всі приміщення і корпуса податкової академії. Тобто це такий сімейний бізнес, котрий з точки зору моралі — повна корупція, а з точки зору закону, на жаль, ні.

У цілому, добре, що закон є, добре, що хоч якісь правові акти встановлені, тепер дуже важливо, щоб закон почав виконуватись, а це насправді залежить не лише від посадовців, які мають ухвалити всі ці підзаконні акти, а й від нас з вами, від громадянського суспільства, яке має примусити чиновників жити за правилами гри.

Тут велику роль повинні зіграти правоохоронні органи. Антикорупційна політика ділиться на три сфери: з одного боку, є сфера превенцій, де думають, як корупція виникає, що їй заважає, що їй сприяє і як цього можна уникнути. Такою превентивною роботою має займатися спеціально уповноважений орган, якого поки що немає. Президент хоче, щоб ним було Міністерство юстиції. Водночас, каральні методи мають використовувати правоохоронці, яких відтепер координуватиме Генеральна прокуратура. На нашу думку, це, скоріше, крок назад, тому що має бути створений окремий антикорупційний орган. Але, повторюю, головною посадовою особою в державі, яка координує всю антикорупційну політику і персонально відповідальна за її якість і витрати, — є Президент України. Тож від 1 липня ми тепер чітко знаємо, з кого спитати.

Сергій Грабовський.

Віктор Янукович був обраний на свою посаду ледь більше, ніж третиною виборців. Сьогодні у нього немає

й того електорального потенціалу. Він є президентом десь так однієї п’ятої чи однієї шостої частини

України. Не більше.

 Може, за ним сьогодні стоїть навіть іще менше рядових громадян – це якщо провести справді чесні вибори

у певних регіонах країни, де таких виборів за великим рахунком, крім 1991 року, ніколи й не було.Не

здобувши нових виборців, крім хіба що частини колишніх «противсіхів», для котрих Янукович – це

рятунок від «гламурного фашизму Тимошенко», нинішній господар резиденції на Банковій у Києві стрімко

втрачає своїх прихильників – і неминуче втрачатиме їх надалі.

 Такі висновки випливають як із проведених за останній час соціологічних досліджень, які зафіксували

істотне падіння популярності Віктора Януковича та підтримки його дій, так і з поведінки та заяв самого

мешканця заповідного у недавні роки Межигір’я. І чи не передусім – із його дій та заяв напередодні Дня

Незалежності і під час самого свята.

Страх перед народом і перед істино  Що може об’єднувати дві події, які не сталися: військовий парад у

Києві на 20-річчя відновлення української незалежності та виступ Віктора Януковича на П’ятому всесвітньому

форумі українців? Економія коштів? Завантаженість гаранта Конституції роботою над плануванням та

проведенням реформ? Як видається, спільний знаменник у цих планованих, але нереалізованих акціях один:

страх очільника Української держави перед українцями, перед їхніми спонтанними діями. Страх, який

глибоко вкорінився у його підсвідомості ще з моменту «яєчного теракту» восени 2004 року в Івано-

Франківську. І не тільки перед українцями. Спостерігачі відзначили, що під час церемонії покладання вінка

та квітів до пам’ятника Святому рівноапостольному князю Володимиру, яка стала одним із ключових моментів

святковихурочистостей, Віктор Янукович тримався на відстані кількох метрів від цього вінка, мабуть,

пригадуючи торішній інцидент біля пам’ятника Невідомому солдатові...

 Та головне в цьому не чиїсь особисті переживання, хай вони навіть як на главу держави виглядають смішно,

 а зміст та резонанс тих чи інших учинків. Участь у параді на честь ювілею відновленої незалежності – висока

 честь для всіх військовиків, від рядових до генералів. Цієї честі військовики були позбавлені, тоді як

офіційна мотивація скасування параду є («економія бюджетних і соціальних виплат») вкрай непереконливою

на тлі чергового ремонту низки президентських резиденцій по всій країні та побудові вертолітних майданчиків

біля них. І що думатимуть і говоритимуть армійці про свого Верховного головнокомандувача? Чи це його не

цікавить? Що ж стосується нинішнього Всесвітнього форумуукраїнців, то він став першим, на якому був

відсутній президент. Тож не дивною є реакція значного числа учасників зібрання з-за кордону:

«Це не наш президент».

 А от перед ретельно відібраними учасниками урочистого засідання в палаці «Україна» (який влада

демонстративно, всупереч традиції, не надала для Всесвітнього форуму українців) Янукович виступив із

ледь не програмною промовою. Значна її частина – чи не вперше у виступах Віктора Федоровича – була

присвячена критиці більшовицького тоталітаризму та імперського деспотизму, звеличенню українських

державницьких традицій та боротьби за свободу.

 Що цікаво: переважна більшість «твердокам’яного» електорату чинного глави держави дивиться на світ

інакше. Для цих людей радянська доба, її реальні чи міфічні досягнення, орієнтація у всьому на Москву

були і залишилися альфою й омегою світогляду. Чи схвально сприймуть ці виборці антикомуністичну та про

демократичну риторику свого обранця? Чи для них різні слова, мовлені у Києві, - це тільки пустопорожній

ритуал, а головне – щоби президентом був «свій хлопець», «земляк»? Видається, далеко не всі з цієї

категорії виборців (а серед них вистачає принципових противників української незалежності) відчують

 задоволення від антикомуністичних та антиімперських інвектив, якими насичений виступ.

Хоча, звичайно, інша частина виступу – присвячена подіям уже ХХІ століття – сповнена зовсім іншого пафосу.

 Мовляв, усе було добре, як тільки я став прем’єром, 2003-04 роки мали стати міцним фундаментом

позитивних змін, аж тут понавилазили невідомо звідкіля різноманітні демагоги й популісти, одне слово,

помаранчеві. В результаті аж п’ять років Україна втратила, підвів підсумок глава держави, очевидно,

забувши, що за цей час вона стала членом Світової організації торгівлі, випередивши в цьому Росію, та

ввійшла до числа провідних експортерів зерна на світовому ринку. Що ж стосується демагогії, то Віктор

 Федорович вочевидь забув свої численні заяви про те, що українська економіка не витримає підвищення

цін на газ спершу до 160, а потім – до 250 доларів за тисячу кубометрів...

 Але так чи інакше, щонайменше третина виборців, почувши ці пасажі, де чимало перекручених фактів, де

жодного слова про встановлене Верховним Судом викривлення народного волевиявлення, де навіть

вбивство Георгія Ґонґадзе назване «трагічною загибеллю» (можна подумати, що він під автомашину потрапив

 чи бурулька на нього впала), також матиме підстави сказати: «Це не наш президент».

І тут не порятують розлогі пасажі про реформи, подолання кризи, соціальну відповідальність влади і боротьбу

 з корупцією – хоча б тому, що всі знають: президент США має одну заміську резиденцію, а президент

України – значно більше (точно невідомо: одні кажуть – 12, другі – 15, треті – аж 20).

Президент без електорату?

1994 року Леонід Кучма, ставши президентом України за переважної підтримки проросійського та

прорадянського електорату, одразу різко змінив майже всі свої ідеологічні орієнтири, задекларувавши

зміцнення Української держави (замість тісної інтеграції з Росією), радикальні ринкові реформи (замість

посилення державного патерналізму) та орієнтацію на Європу (що вилилося у входження до Ради Європи та

 партнерство з НАТО). Цим самим Кучма пожертвував більшою частиною свого електорату в ім’я підтримки

з боку активних політичних і громадських сил, налаштованих на реформи.

Ясна річ, реформи ті були непослідовними і нерідко неефективними – але все ж певний прогрес у зміцненні

держави був наочним. І початок виходу з економічної кризи та формування нового, вже пострадянського

середнього класу припадає на президентство Кучми – до речі, якраз на часи діяльності уряду Віктора

Ющенка-Юлії Тимошенко. Та зрештою позитиви виявилися перекресленими в останні роки президентства

внаслідок дуже високого рівня корупції, вбивства Ґонґадзе, «касетного скандалу» та спроб знищити свободу

 слова і політичної діяльності, побудувавши поліцейську державу.

 Але Леонід Кучма та його оточення до певного моменту все ж дбали про дотримання, бодай часткове,

демократичних процедур і про підтримку з боку найпоступовішої частини українських громадян – також бодай

 часткову. А от Віктор Янукович та його оточення цим, схоже, не переймаються.

 Бо ж хіба можна сприйняти всерйоз, скажімо, риторику про «остаточний розрив з радянським минулим та

його деформованими практиками врядування» з боку того, хто підписав закон про використання прапору

СРСР (під псевдонімом реально неіснуючого «штурмового прапора») під час офіційних урочистостей? Не

менш веселу реакцію викликають і заяви на кшталт: «Я оголосив війну корупції, і наголошую – це не просто

гасло. В цій війні не буде «своїх» та «чужих». І хто ще не зрозумів – відчує, як-то кажуть, на своїй власній

шкурі вже найближчим часом».

Звучить гарно, але чи не краще замість таких заяв просто надати пресі реальний, а не висмоктаний із пальця

 кошторис свого власного дня народження – звідкіля там взялися значно більші гроші, ніж президент України

 міг заробити за цілий рік чесної праці?

Ну, а щодо вільного розвитку бізнесу, стабільності і виправданості податків, соціальних реформ і

справедливого правосуддя (які гучно задекларовані у святковому виступі перед обраною аудиторією)

чимало цікавого (і дуже цікавого) можна прочитати у ЗМІ – навіть у тих, які не є опозиційними...

От тільки якими методами утримуватиме владу президент без електорату?

Шувалов та сестра Льовочкіна...

На ремонт "Синьогори" витратили вже понад 60 мiльйонiв гривень. Видається, Вiктор Федорович забажав вибити зi стiн дачi навiть дух Вiктора Ющенка. Дорогi меблi горять, вишукана плитка здирається i трощиться -- а державнi кошти тануть...

"Як на мене, то хай би вже i Ющенкiв дух, i дух Януковича звiдси пропав. Не треба нам тої резиденцiї, лише клопоти вiд такого сусiдства, -- нарiкає Катерина Фуфалько з Гути. -- Ми через тих президентiв не маємо де подiтися на власнiй землi. Усе купили, обгородили..."

Жодних переваг "сусiди Президента" не мають. Село й досi без газу! "А навiщо їм про нас думати? У них тепло", -- зiтхають селяни. Досi вони палили дровами. Однак тепер пiти в лiс по сухе гiлля  неможливо, бо за селом -- охорона i шлагбаум, а навколо все колючим дротом обгороджено. Лiс давно купили. Тож дрова тепер селянам слiд купувати.

"Пам'ятаю, як ми колись той лiс своїми руками садили. Одна бригада 30 гектарiв засадила. А було таких бригад п'ять. А тепер що? За машину дров 2 тисячi вiддай. Ми його посадили, а тепер купувати маємо! Головне, самi до верху завантаженi лiсовози ганяють. Усе найкраще вирубують. Олiгархам треба дачi будувати", -- нарiкають гутяни.

Дерев'янi котеджi тепер у модi. Тож поряд зi старенькими напiврозваленими хатами селян красуються триповерховi дачi високопосадовцiв. "Хоч би людям вiдходи з вирубаного лiсу залишали, але ж нi! -- обурюється Катерина Фуфалько. -- Нема для людей нiчого! Усе палять або в прiрву скидають".

Є ще одна гостра проблема в селi -- рiчка пiдмиває береги, тож дорога просто змивається. Про укрiплення нiхто не дбає. "А що їм до того? -- знизує плечима селянка.-- До бази нову дорогу поклали, а про цю й забули! По нiй трактори, вантажiвки їздять. I вже згадуванi лiсовози. Порозбивали шлях, та так i лишили. Колишнiй директор обiцяв вiдремонтувати. Уже новий директор прийшов, а дороги нема".

Недавно керiвництво резиденцiї вирiшило помiняти високовольтну електролiнiю до президентської дачi. Для економiї коштiв вирiшили "йти навпростець" -- по людських городах. I не заважає їм нi нескошена трава, нi не викопана картопля. "Пруть по городах, як танки. Аж серце розривається", -- майже плаче панi Катерина.

... При дорозi стоїть похилена старенька хата. Старе прогниле дерево ледь тримається купи. Здається, хатина розвалиться вiд найпершого вiтру. У сусiдньому ж городi красується новий супермодний котедж "олiгарха зi сходу".

Далi -- лiс. Але по ягоди чи гриби йти не можна. Усе обгороджено колючим дротом. Там -- головна дача. Дача Президента...

Оксана ВОЛЧИНСЬКА, Експрес

Дмытро ДОБРЫЙ.

   Внимательно присмотревшись к происходившему 25 августа 2011 года в центре Киева, может сложиться впечатление, что празднование 20-летия государственной Независимости Украины 61-летнему Виктору Януковичу не просто претило, а вообще было крайне неприятно. Он и его ближайшее окружение постарались сделать всё от них зависящее, чтобы на следующий 2012 год вообще изъять из календаря эту «красную» дату. Оснований у них будет предостаточно.

   А чего там?! Военного парада нет второй года подряд, то есть со вступления «железного Хозяина» в должность президента.Нет парада — нет и праздника. Из-за «нехватки средств» якобы.Вместо военного парада Вооружённых Сил Украины на этот раз был устроен парад спецподразделений «Беркут» и «Ягуар». Роль салютных залпов с 14.00 выполняли отравляющие пары слезоточивого газа и... средства для уничтожения тараканов. Эту низость МВД Украины вынуждено было признать только спустя сутки.

  Впервые в истории независимой Украины в Киеве был введён режим «комендантского часа», как достаточно ёмко отметил юрист по образованию Александр Данилюк. Уличное движение было полностью перекрыто не просто в историческом центре города, а вообще по всему периметру в радиусе 5 км от Майдана Независимости. Празднование Дня Независимости Украины властями фактически было запрещено.

  Стоит отметить, что таких контрмер в попытках обуздать демократическую оппозицию ни в России, ни в Беларуси, чей синтезированный репрессивный опыт лихорадочно копирует Администрация президента, никогда не было. И можно сказать, не будет. Потому что это сразу бы разрушило миф о полном контроле над ситуацией со стороны центральных исполнительных и правоохранительных органов власти.

   Подобные действия по отношению к местному населению российские федералы разрешают себе только на территории оккупированных республик Северного Кавказа и части до сих пор незаконно удерживаемой суверенной территории Грузии во время проведения «контртеррористических операций» (КТО). В российском законодательстве есть даже понятие режима контртеррористической операции, признаки такого рода операции и т. д. Всё как и полагается для обеспечения безопасности своих сотрудников и «мирного населения» при «подавлении» «очагов сопротивления» со стороны «незаконных вооружённых формирований» (в околокремлёвской публицистике «террористов»).

    Подобные контртеррористические методы работы возглавляемого им Главного управления МВД Украины в АР Крым широко использовал Анатолий Могилёв в общении с коренным крымскотатарским населением полуострова. В «Крымской правде» он называл их «пособниками Адольфа Гитлера». Не церемонился министр и с другими депортированными в советское время народами. Дело дошло до того, что Меджлис крымскотатарского народа разослал во все иностранные государства, дипломатические представительства и ведомства заявление об угрозе начала на полуострове самой настоящей гражданской войны. Однако, кого Могилёв считает представляющими угрозу здесь в Киеве? Где здесь «пособники Адольфа Гитлера»?

   

[ Читати далі ]

После того, как председатель правительства РФ Владимир Путин посетил Фанагорию - одну из древнегреческих колоний - в Рунете развернулось широкое обсуждение этого события. Причём это обсуждение весьма насыщено иронией и сарказмом. Причина насмешек над главой правительства РФ заключается в том, как СМИ подали посещение Путиным Фанагории.

Так, СМИ сообщили, что главный российский министр нырнул в море, чтобы осмотреть подводную часть Фанагории, и при этом он сразу же обнаружил два осколка древних амфор. Блоггеры, комментируя эту информацию, интересуются у прессы, держит ли она российское население за дураков. Дело в том, что амфоры, 15 веков пролежавшие на морском дне, не так-то просто найти - они должны были покрыться ракушками и песком.

Одни блоггеры, иронизируя над Путиным, сочиняют стишки, начинающиеся со слов "Маленький мальчик играл в водолаза", другие переживают за украинцев, поскольку президент Виктор Янукович на дне моря пока что ничего не нашёл. Третьи вспоминают сцену рыбалки из культового фильма "Бриллиантовая рука" и фразу персонажа Анатолия Папанова, уверяющего, что "клёв будет таким, что клиент забудет обо всём на свете".

При любом исходе газовых переговоров с Россией, отопительный сезон в Украине начнется вовремя.

Об этом на брифинге заявила заместитель главы Администрации Президента Ирина Акимова, сообщает РБК-Украина. "Можно сказать с уверенностью, при любом исходе "газовых переговоров" отопительный сезон начнется вовремя, потому что к нему готовятся. Эта тема рассматривалась и на Кабинете министров, она рассматривается на местном уровне. Люди не замерзнут. Все, что необходимо будет сделано, правительство будет предпринимать все необходимые усилия в этом вопросе", - подчеркнула И.Акимова. Читайте на Цензор.НЕТ: Кабмин утвердил единые подходы формирования тарифов на "коммуналку"  В то же время, она отметила, что повышение цен на коммунальные услуги не исключается, поскольку при процессах инфляции, "а это происходит в любойстране", корректировка делается всегда при формировании цены на товары и услуги. "Сейчас правительством и Президентом делается все для того, чтобы, во-первых, сделать обоснованным расчет самого коммунального тарифа, убрать из него составляющею, которую можно назвать составляющей безответственности", - сказала Акимова.