Палац Яблонських-Брун
- 18.05.24, 18:32
- НЕЙМОВІРНЕ ПОРУЧ
10
хочу сюди!
-
-
47 років, овен, познайомиться з хлопцем у віці 40-50 років
Пошук
Стрічка заміток за місяць
Палац Яблонських-Брун
Всім доброго дня !!! Хочу росказати чи е можливість
- 18.05.24, 16:26
встановленя зору без лікарні !!!
Приблизно 4 роки назад у мене появилися проблеми із зором...почав близько погано бачити...Пішов в лікарню...сказали що допомогти можуть лише виписаши очки....так як такі проблеми з очими ніхто не лікуе...Очки я купив...але рішив що сам буду шукати способ лікуваня...Передивився багато відео про лікуваня зору...начар робити зарядку і приблизно через пів року я замітив що вже бачу нормально...
Зарядку робив такі
масаж голови
масаж щетовидки
масаж шийного позвонка ..
легкий масаж очей..
масаж лиця повність
Потім зарядка очей щоб зняти спазм мишц....це дивитися вверх..вниз вліво...вправо...по кругу
Потім іде зарядка близько...далі ..далеко..
Дам ссілку на відео про зір...
===============
5
Zlat Петух
- 18.05.24, 03:09
На многих шпилях соборов и монастырей размещен петух. Не просто так, есть тайна, которую знают единицы. И так, те кто ждали этого петуха, нате:
Петушок с высокой спицы,
Сторожил Одессы границы!
Но московский цар до Дона,
Не послушал петушиного звона,
И в Одессу четыре прилёта,
Зашморг на шеи потуже в идиота.
А промеж высоких гор,
Уже виден шелковый шатер...
Ветка с дерева упала,
Судьба царя предупреждала.
Заморская царица ШоуДу,
Поимела царя в Пи(Кине)
Если ещё хоть раз вред Одессе,
Христос обратится к мессе.
И на глазах у всей столицы,
Петушок вспорхнет со спицы...
А чтоб цар не сомневался,
Бог в руки кисть взял,
Одну корону у двуглавого орла,
На куполе в Кремле,
Белой краской зарисовал.
Вот картина, так картина!
Каждый увидел промысел
Святого духа, отца и сына!
Если шо, то я родилась в год петуха, ха-ха
Петушок с высокой спицы,
Сторожил Одессы границы!
Но московский цар до Дона,
Не послушал петушиного звона,
И в Одессу четыре прилёта,
Зашморг на шеи потуже в идиота.
А промеж высоких гор,
Уже виден шелковый шатер...
Ветка с дерева упала,
Судьба царя предупреждала.
Заморская царица ШоуДу,
Поимела царя в Пи(Кине)
Если ещё хоть раз вред Одессе,
Христос обратится к мессе.
И на глазах у всей столицы,
Петушок вспорхнет со спицы...
А чтоб цар не сомневался,
Бог в руки кисть взял,
Одну корону у двуглавого орла,
На куполе в Кремле,
Белой краской зарисовал.
Вот картина, так картина!
Каждый увидел промысел
Святого духа, отца и сына!
Если шо, то я родилась в год петуха, ха-ха
3
Народна війна
- 18.05.24, 00:01
Чи можа так зробить, щоб вовки були ситі і барани бігали по світі? Як не дивно, це можливо, це взагалі-то природній стан речей. Якщо взять що є якесь стадо баранів, зграя вовків, живуть вони на якісь одній території, і вовки захищають щоб барани не з'їли всю траву, а барани захищають себе, щоб вовки не з'їли їх. Але що для цього потрібно? Вовки нападають на якогось барана, і тут варіанта два: або він від їх відіб'ється і втече. Або вони його з'їдять. Якщо вони сильніші, а він тупіший, то вони його ловлять і їдять. Таким чином вовки з'їдають тих, кого можуть, і барани виживають ті, які можуть. І баранів стає все менше, і займають вони всякі там скелі і висоти, і починають звідти ефективно обороняться, і вже навіть найспритніші вовки не здатні їх звдти вибить, бо попадають під їхні удари, і котяться донизу, рахуючи свої ребра, і тут уже виживають вовки, причому ті, які негідують для виживання і всякими мишами та іншою живністю, і не зовсім живністю, головне, щоб та їжа була з поживністю. Другий варіант: є вовк який ніби вовк, але якого виготовили в тепличних умовах якимось там фарбичним собчим кормом. Він барана бачив тільки по інтернету, і ось його випустили на волю. Він не знає як нападать, тому від нього втікають наві самі кволі барани, він не знає як обороняться, тому бойовий баран, який виходить хоч і баран, але він воїн, який бив вовків і вижив, його не просто буде бить, він його заб'є. Інша ситуація: вовк залазить в кошару, баранів загнали в кошару, і залазить туди вовк. Часто-густо вовк вбиває всіх, така його натура. В природі він би вбив одного, інші чи втікли б, чи б оборонилися, він одного чи з'їв би на місці, чи відволік би куди йому вигідно, а тут він вбиває всіх. Тобто ми бачимо, що для того, щоб і вовки були ситі, і барани бігали по світі і одним і другим потрібна воля, воля для полювання і воля для захисту від полювання. Кого потрібно більше бояться кабанчикам: людину з ножем, чи людину з мотузкою? Людина з ножем може кабашку забить, але то не факт, якщо вийти один на один з диким кабанчиком, в тебе ножик, в нього ікла, не факт, що ти будеш їсти кабанчика. А ось якщо кабанчик попався в якусь там петлю, то впринципі є в тебе ніж, немає в тебе ножа, чи іншого способу його добить, він як мінімум склякне від того, що не буде води, і може вже не першої свіжості, але свинина буде. Тобто потрібна воля для того щоб вижить, і баранам, і кабанам, і людям, і державі.
Є люди які барани у військовій справі, а є які вовки. З барана, звісно, вовк не получиться, але воїн може буть. І з вовка баран не получиться, але воїн може буть, але для цього потрібна воля, інакше загинуть. Зараз йде війна, багато хто проводить історичні паралелі, що от, мовляв, колись давно в громадянську війну Українська Народна Республіка програла Росії. скажу зразу - це неправда.Якщо ви візьмете історію, і почитаєте, то зрозумієте, що це не так. Звідки і люди беруть так маячню я не розумію, куди вони дивляться? Що в них в голові? Про що вони думають? Не знаю. Дійсно, після захоплення влади в Петербурзі більшовики почали телеграфувать усім і вся, і вимагать від них покори. Хтось покорився, хтось ні, і Українська Народна Республіка їм не покорилася. Дійсно, після цього Советська Росія пішла війною на наші землі, навіть захопила була Київ, але їх звідти вибили, і в кінці-кінців вибили практично з усієї України. Це призвело до того, що Російська Федерація тодішня відмовилась від планів загарбання України, а пішла іншим шляхом, за разунок своїх прихильників, шляхом їх підтримання, створила тут вже громадянську війну на території Української Народної Республіки, оскільки з УНР почала воювать Совєтська Республіка Українська, яку, звісно, підтримали і морально і фізично совєти з Росії. І лише таким шляхом їм вдалося отримать контроль над цією територією, причому з допомогою білої гвардії, яка виснажила сили УНР. а заодно і виснажила свої сили, після чого була розбита успішно совєтами. А Україні була поділена між Польщею та Совєтською Україною. Так говорить договір між Польщею і Совєтською Україною. Тому, коли путін говорить, що він не розуміє, чому Сталін з Лєніним дали волю Україні, то він багато чого ще не розуміє. Бо вони, той Сталін з Леніним, були хитріші за нього. Вони пробували силою, але вирішили способом. А він із способів мирного співіснування перейшов до сили. Ну і відповідно маємо війну, на яку потрібні воїни, з якими є мобілізаційна проблема, бо влада, ті люди, що при владі, трошки не те зробили, що мали б зробить, ті дії які вони робили, впринципі, годилися, і годяться для короткочасової перспективи. А для довгостроковї, а повномасштабна війна вже йде третій рік, а це вже довгострокова перспектива, вони не годяться, і якщо людей заганять в стойло, кошару, воїнів з їх не буде. Солдати можуть буть, а воїнів точно не буде. Агітуючи, можна почуть, що посилаються знову-ж-таки на досвід визвольних змагань, що, мовляв, советські війська, коли приходили, проводили мобілізацію, набирали стільки, скільки треба, а армія УНР в основному формувлася на добровольчому принципі. Відповідно, не вистачало людей. Хоча, треба визнать, що були і інші приклади. Подейкують, що коли утворювалась Західноукраїнська Республіка, то до війська зголосилося 90 тисяч - взяли до нього 15, бо, мовляв, озброєння все-одно стільки немає. Щось стає похоже на те що робилося у нас на початку війни. Черги до військоматів, а кажуть стільки то й не треба. Є ще приклад. Петлюра комусь там листа писав, і каже солдати там відпочивають, найбільша проблема - набої, є 500 тисяч, це ж, каже, на один бій. Ну, впринципі, є у вас сто тисяч гвинтівок, по п'ять набоїв, і от тобі один бій. Все він правильно каже. Цілком можна порівнять з сучасною ситуацією. Знову не хватає стрільна та й набоїв. Глянемо, а що ж треба для тої мотивацї. Для мотивації в першу чергу треба, напевно, правда. А нас людей дурять раз за разом, от люди і зневіруються. Для мотивації потрібно вчасно просить до війська. Вчасно - це перед війною. Вчасно - це при перемогах. не є якимось секретом, що набагато охоче приєднуються до якоїсь бійки, коли наші б'ють, а не наших б'ють. Колинаші б'ють, то і самі кволі, і самі несміливі можуть приєднаться і якогось там копняка дать. Тобто, коли в нас була блискуча Харківська операція, треба було набирать людей. Набагато легше людям в такому разі, коли у нас була Херсонська операція, хац она була тяжка, але вона була переможна, знов людям легше, але наші можновладіці з якоїсь радості йдуть шляхом московитів. Ті провели мобілізацію коли терпіли поразку, і наші почали проводить такі-сякі дії, коли почались важкі часи під Бахмутом, і так далі. Це має велике значення демотивувать тоді коли не треба. В Біблії, в Євангелії описано коли Ісус Христос сказав до Петра, що той від нього відречеться ще й третій півень не заспіває три рази, і прийшов час дій, і Іуда здав Ісуса, але Петро не відрікся, Петро вихопив меч, відрубав вухо одному з нападників. Ісус Христос зупинив його, в його бойовому пориві, і здався, і все, після цього дійсно Петра запитали кілька разів, чи він з Ісусом, і він вже говорив, що ні. Як бачимо, Ісус Христос демотивував Петра, так і наша влада демотивувала народ. Порівняння ніби некоректне. В Ісуса Христа була мета, було призначення, і він мусив зробить так як він зробив, мусив демотивувать,і мусив пройти через муки, через смерть. Чи наша влада збирається сама пройти через муки, через смерть, відкупить наші гріхі, чи наша влада робила так як Ісус Христос, який казав, що я вам приніс меч, та ні, вона розброювала, чи наша влада пішла обідать до якогось митника, а після того той митник роздав половину всього що мав, і сказав, що хто прийде до нього з обидою, то тому ще поверне вчетверо, не чув я не про одного такого митника. Тому, впринципі, наші владі не треба рівнятись до Ісуса Христа, їм треба спутиться з неба на землю, і не треба демотивувать народ. Якщо ти не рівняєшся на Бога в заповідях, то й не треба рівняться в інших діях. бо виходить зневіра. Зневіра, впринципі, була з перших днів війни, і почалася вона навіть не з народу, який їхав не тільки за кордон, а й приїжджав з-за кордону, а з влади, яка не вірила людям, і забороняє вільне переміщення в корупційний спосіб, оскільки законного способу немає. Закону, забороняючого немає, все в доволі-таки ручному режимі. Коли Ісус Христос йшов по воді, і на якийсь момент один з апостолів увірував, він теж йшов по воді. Коли на нього напав страх, він почав тонуть. Ісус витягнув його до човна. Чи може влада сама ходить по воді? Ні. Чи тягне вона нас до човна? З такими діями, чесно кажучи, вона нас тягне скоріш до дна,і не вона одна. Тут ще є ворожий сусід, який приніс нам дуже-дуже багато бід. Що ж робить? Як виправить ситуацію? Яка є як не крути є складною. Перше, що необхідно - це законність. Всякі беззаконні дії мають присікаться. Що навело страху на людей? Безкарність тих, хто десь там когось бив, тягнув, і так далі. Людина бачить, що б'ють свої, і хоча це, на щастя, поки що не всюди і не завжди, але це є поганим прикладом, і так буде ставать більше. І, якщо цього не присікать, а цього, на жаль, не робиться. Випровадовування, що це все для обороноздатності держави є безглуздими. Такі речі можуть пройти тільки в короткостроковій перспективі. Наприклад, є якась пожежа, і щоб її загасить, врятувати людей, пожежна машина має під'їхать до певного місця. І вона руйнує якись забор, б'є якусь машину, і навіть давить в тій машині якусь людину, але рятує багатьох. Після цього треба зробить якісь висновки, що там не повинно бути ніякого забору, не повинно буть ніякої машини, і так далі. У нас навпаки. Ставлять ще більше машин, роблять там розважальний майданчик так сказать. Це невірно. Це грає на руку ворогу. Друге, що реально можна зробить - це покращить економічне становище держави. Розвиток внутрішньої економіки справа потрібна, але вона обмежується ресурсами, і не в останню чергу ворогом. Що пропонує натомість держава? Держава пропонує загнать в стойло ще й тих, хто працює за кордоном. Давайте змоделюємо ситуацію, що їй це вдалося, так би мовить якийсь високопадовець виходить, і, злорадствуючи говорить: "От ми пів мільйона чи скільки доставили на українську землю з-за кордону". Ну, давайте глянемо, що буде. Ці хлопці, маючи закордонну заробітню плату, і маючи тут родичів, з яких якщо не рідні. то двоюрідні, я вже мовчу про троюрідних хтось да служить у війську, і відповідно як не родичам цим, то друзям, колегам, хтось не давав нічого, хтось давав50 євро, хтось 100, а хтось може і двісті від своєї зар.плати на різні потреби, то на дрона, то на батарейки до нього, і тут їх забрали в Україну. А тим часом їхній родич, друг, товариш, колега, односельчанин воював. Хотів, звісно, щоб його хтось замінив, і тут така вже радість, привезли, значить, хлопців з-за кордону, вони місяць потренуються стрілять, і їх замінять. А на цього хлопця і його підрозділ припустимо раз в місяць виїжав якісь танк, щоб по них пострілять, і вони запускали того дрона, що купувались за ці гроші, і того танка проганяли або цілим, або по кускам, і от проходить місяць, хлопці готуються, і виїзджає танк, а дрона немає. Ну, він під'їхав, відстрілявся, ну може дав Бог, нікуди не попав, тільки ляку нагнав, він прїзджав раз в місяць. Чи приїде він через місяць? Та ні, його ж не підбили, він повернеться за кілька годин, набере снарядів, заправиться, туди-сюди, та й вернеться, причому під'їде ближче, і буде стрілять прицільніше, і його знов не підбили, і він знов повернеться. Як бачимо з данної ситуації, навіть якщо прийдуть супер підготовлені за місяць новобранці з автоматами, воювать їм з цим танком доведеться в кращому випадку на відстані протитанкових ракет, тобто він вже зможе стріляти також доволі по нашим воїнам прицільно. Який висновок? Що замість заборони поїздок за кордон треба робить з точністю да навпаки. Якщо ви боїтеся що геть всі поїдуть і не вернуться, зробіть черговість. Половина поїхала - половина залишилася. Половина, звісно, не поїде - хтось не може, хтось не хоче, але якби ще з мільйон заробітчан час від часу їхало за кордон, це був би якийсь мільярд в місяць чи в рік додаткових коштів, причому мільярд євро, світ великий. А мільярд - це багато, це мільйон тих самих дронів, це не знаю там, ракета від стугни двадцять тисяч коштує, це якби в стунах, то п'ятдесят тисяч ракет мала б Україна на початок війни п'ятдесят тисяч ракет, хоча б тієї самої стугни. Ні, ну росіяни сюди б зашли, ось так зненацька, але вони звідси не вийшли б, і ще й ракети залишилися, чесно кажучи. Тобто мільярд - це багато, якщо він витрачений на те що треба. Третє, що можна й треба було б зробить - це піднять довіру до військово-лікарських комісій, бо це велика проблема. кажуть, що там корупція, хоча це необов'язково. Бо якщо, припустимо, там сидить якись молодий лікар, то він, як лікар, теж є військовозобов'язаним, і впринципі, як людина освідчена, скоріше за все розуміє, що на війні і лікарі гинуть, і цілком можливо, побоюється щоб туди не потрапить, і на нього тоже чинять тиск. Для таких доволі середніх літ, то він крім того що боїться сам туди потрапить, то він ще буде переживать за свого сина. Якщо лікар ще старший, то буде переживать ще й за онука. Тобто, оркім корупції цілком можливо, що є й тиск на цих самих лікарів. Якщо ми візьмемо до уваги, що від роботи військоволікарської комісії залежить якість набору, то їхня робота є ддуже важлива, бо не можна, я вибачаюсь за порівняння, з тухлого борошна пироги якісні не получаться. Ти що хоч роби з тим новобранцем, як хочеш його тренуй, якщо він не придатний до цієї роботи, то він не придатний для цієї роботи, йому треба шукать інше застосування, чи військове, чи цивільне. Як можна покращить реально. Нас час від часу виводяться частини на перереформування, готуються нові. Є, знову ж таки поранені з військових частин. і от затверджувать рішення ВЛК має солдат і сержант, І от кого він затвердив, з тим він і буде воювать. Пичому так і пропишуть в частини, в це відділення до нього, на крайняк у цей взвод, у це поповнення і попаде. Подивились тих хлопців, попросили їх зробить фізичних вправ, і якщо чуєш такі випадки, що приходять з тиском під двісті, і їм пишуть "годен", то якщо йому дать навантаження зразу, то ті лікарі будуть там для того, щоб його реанімувать, а не для того, щоб рекомендувать у Збройні Сили. Чим це відрізняється від теперішнього стану речей? З військових частин теж приїжджають на полігон вибирать собі поповнення. Це саме тим і відрізнятєься, що з тухлої муки хліба доброго не буде. Зараз, коли приїжджають, вони поставлені перед вибором: брать те що дають, чи не брать нічого. А тут буде на стадії підготовки контроль. Мають вибирать солдат і сержантів, оскільки вони беспосередньо і воюють. Офіцери хай обирають офіцерів, на офіцерські посади, оскільки там своя специфіка, і вони її знають, і в ній розбираються.
2
Дописи з Фейсбуку.
- 17.05.24, 21:35
7.01.2022 р. (Ч.1)
Пам'ять і подорож у минуле.
"Що ви робите, коли лягаєте спати? Про що думаєте? Що плануєте? Чи, можливо, згадуєте?" Певно такими словами можна було б розпочати мою невеличку оповідь, якою я хочу поділитися. Але я почну по-іншому.
Перед сном мені у голову різні думки. Найбільше я полюбляю про щось мріяти. Інколи щоь згадую, уявляю, обдумую чи просто від великої втоми швидко засну. Та нещодавно я трішечки уявляла собі..
...Берег мого дитинства. Я стою на горі цього берега і знімаю відео про ті місця, де минуло моє дитинство. На дворі зима, така, яка вона у нас буває останні роки - без снігу, інколи мокра, проте завжди сіра, невесела і трішечки депресивна. Знімаю відео на телефон і розповідаю...
"Це наш берег, де пройшло усе моє дитинство. Колись він був людний. Коли починався купальний сезон, то уся дітвора і дорослі приходили на цей берег.І біля розчищених місць для купання було повно відпочиваючих і майже неможливо було знайти зручний камінь, щоб обсохнути після купання. А на свята увесь берег був зайнятий відпочиваючими. Аж до піонерського табору. А там, біля табору унизу, ще й невеличкий пляжик був і туди полюбляли приїздити з дітками, бо ж там пісочок і мілко.
А там ((повертаю телефон ліворуч)) були човни, на яких місцеві чоловіки на риболовлю їздили. Тепер немає ні човнів ані відпочиваючих на березі. Вже не один рік тут цірює природа. Увесь берег захопила амброзія, висота якої сягає майже два метри. І біля табору теж ніхто не відпочиває, бо вже і пляжика отого з писочку немає. Сумне видовище. А ось тут колись були городи і стежки, по яких ми йшли на берег (( повертаюсь назад і йду у напрямку вулиці, знімаючи і розповідаючи про місцевість свого дитинства)).
На берег вели не тільки ці дві стежки, але й дві дороги. Проте тепер ніхто ними не ходить і вони, як і берег, потрапили у полон природи. Щоб прийти на берег, потрібно йти навростець, через колишні городи. Та і то не завжди знайдеш ту стежину, яка щоразу заростає. Скрізь бур'ян, амброзія... Сумно дивитись на ці зарослі і розуміти, що колись тут кипіло життя. А це моя вулиця ((доходжу до своєї вулиці і поринаю у спогади)).
На вуглу колись стояв невеличкий стовпчик із поштовими скриньками. Їх було багато. Мабуть уся вулиця, а вона розділена на три частини, приходила до цих скриньок, щоб забрати пошту. Чи, можливо, тільки юди з цієї частини за поштою сюди ходили. А біля цього двору ріс абрикос, а жила тут баба Катя. Я часто зі своєю бабусею ходила до баби Каті у гості. Навпроти неї жив татків знайомий чи друг. Н пам'ятаю імені, проте знаю, що у них були дві дівчини Ліза та Марта, здається. Точно не можу згадати, це було так давно, та і товаришувала з ними не дуже довго. Поряд жив дядько Сашко і тітка Віра. Здається, що вони були родичами баби Каті. Поряд жила тітка Шура. Можливо, її так звали. Точно вже і не згадаю. Сусідів баби Каті я не пам'ятаю, проте через двір од неї жила тітка Ліда. Зараз там ніхто не живе і хата, здається, вже нічия. А двір поряд - там взагалі хати немає.
Навпроти двору моєї бабусі (зараз там живе мій тато і брат), живуть свекор і свекруха моєї найкращої подруги. Двір поряд з ними - не знаю, хто там живе зараз, та колись там жила моя хрещена, таткова сестра. Навпроти живуть дуже хороші сусіди - тітка Валя і дядько Вітя. Їхніми сусідами були колись тітка Тамара і баба Шура. Здається баба Шура була в інвалідному візк, бо у неї не було однієї ноги. Навпроти них двір, де жила моя подруга Альона, з якою ми дружили. А потім вона переїхала з батьками кудись і більше я її не бачила.
Далі буде...
4
А що там у братів-сябрів?
- 17.05.24, 16:05
«Новая Беларусь» предлагает беларусам Польши и Литвы перевести часть своих налогов на благотворительность.
Эти деньги в любом случае у вас вычтут, просто так вы сами сможете выбрать (незнакомое чувство, да?), куда они пойдут.
«Я лично под санкциями, я не был...» – Азаренок рассказал, где на самом деле «европейский уровень жизни».
В Европе, по Азаренку, бомжи, кафешки работают по два часа, «смесь средневековья с хайтеком и с каким-то бомжатником». А настоящая «красивая и комфортная Европа» – она, оказывается, «в России, в Москве, в Екатеринбурге, в Минске, в Бресте».
- Пастернака не читал, но осуждаю
- отвезите этого эбанько в Брест на пограничный переход в Польшу… беларусы более десяти часов стоят/сидят в очереди, чтобы попасть в ЕС
- Хорошо бы уже все согласные с этим азаренком, собратья по разуму и лишнему десятку-другому хромосом, свалили наконец в свои роскошные мински и ебурги из Европы.
- Ну и хорошо.. мы ж только за – сидите, лаптеногие в болотистых епенях. Не притесь в Европу. Тут фсё плоха...
("Лаптєногім" треба завжди треба у болотах. Для них та сусідів краще.)
Почему-то снова упали продажи МАЗов в Россию. За этот апрель в РФ удалось продать на 11,5% меньше автобусов, чем за прошлый; а вообще — за 4 месяца 2024-го продажи снизились почти на 26%
7
Как страшно жить (с)
- 17.05.24, 13:06
Привет, мои дорогие!
Обращаюсь к вам так, потому что в блогах с 2006 по 2017 провела наиболее весёлые, беззаботные, полные радужных надежд, как оказалось, свои дни. За это время я развелась с первым мужем, встретила второго, начала писать стихи, творить картины, но самое главное - обрела друзей, которые по сей день есть мой золотой запас, отрада души моей, и кое кто стал ближе чек кровные родственники. Поэтому ко всем, кто меня помнит - дорогие вы мои.
Перепрошую за російську мову. Ще не навчилася висловлювати свої думки солов'іною, так же яскраво як тією мовою, якою размовляла з дитинства. Но я удосконалююся у цьому напрямку.
Так, что я хотела сказать то....
В начале войны, в апреле, я уехала в Чехию (наивно думая, что на 2-3 недели) подгоняемая страхом, что в мой город придёт враг и повторит ужас Бучи. Как раз Одессу начали активно обстреливать ракетами, над головой летали ракеты в форме автобуса, весь город подпрыгивал от взрыва. Надо сказать, что Одесса стоит на ракушняке, материал пластичен и есть эффект пружинистости при ударе. Поэтому личные ощущения были как на странном батуте. Может по этой же причине старые дома выстоять и во второй мировой войне, если не было прямого попадания.
Потом вернулась.
Потом ещё на 3 месяца уехала в Чехию (нервы не выдерживают), теперь снова дома и мне не смотря ни на что быть дома, в Одессе, лучше всего.
Но снова давит тревога. Две.
Все сейчас обсуждают вероятность оккупации Одессы. Об этом не хочу думать и от страха такой вероятности ком встаёт в горле. Узкие на новых оккупированных территориях теперь не просто воруют что плохо лежит, они "очищают" город под себя, чтобы потом жить в наших домах. Такие сейчас у них цели и задачи (такие планы обсуждают в своих каналах)
Второй страх - нащ внутренний враг. Ох, тут меня обуреваеют гнев, разочарование, испанский стыд, опять же страх и безнадежность.
Те, кто уехали - не собираются возвращаться.
Те кто вернулись, жалеют, что сделали это и строят планы снова свинтить.
Кто был стойким и преданным до сего дня - разочарованы в своей наивности и недальновидности. Они думали, что вместе с государством мы сила, а не дойная корова для мошенников у власти.
Говорить о наших воинах, ставших заложниками войны между небом и землёй- отдельная горькая тема.
Я тут ещё почти год провела в благотворительном фонде и даже отработала один грант, была координатором проекта психологической помощи.
Разочарование во всей этой системе - отдельная боль. В отчётах нельзя было написать "с периода полномасштабного вторжения России в Украину", надо было писать с момента аннексии Крыма. Серьёзно?
Нашим воинам по условиям гранта нельзя оказывать психологическую консультацию военным - это сторона конфликта.
И много других ограничений.
Все гранты это иностранный капитал. И у них свои выгоды. Не только материальные. В какой то момент крупная благотворительная организация перестала вкладывать деньги на восстановление разрушенного жилья в центральной части Украины. Потому что за их деньги домик поправят, окна вставят, а снова прилёт и... нет домика. Иностранным инвесторам нужны голливудские картинки : вот логотип этой организации на фоне домика и счастливые люди. А на нет и...денег нет. Такой цинизм и лицемерие. А сколько денег уходит на торжественные семинары с шампанским для обсуждения итогов грантов
Щас зарыдаю. Поэтому закругляюсь.
Ваша Полина.
Обращаюсь к вам так, потому что в блогах с 2006 по 2017 провела наиболее весёлые, беззаботные, полные радужных надежд, как оказалось, свои дни. За это время я развелась с первым мужем, встретила второго, начала писать стихи, творить картины, но самое главное - обрела друзей, которые по сей день есть мой золотой запас, отрада души моей, и кое кто стал ближе чек кровные родственники. Поэтому ко всем, кто меня помнит - дорогие вы мои.
Перепрошую за російську мову. Ще не навчилася висловлювати свої думки солов'іною, так же яскраво як тією мовою, якою размовляла з дитинства. Но я удосконалююся у цьому напрямку.
Так, что я хотела сказать то....
В начале войны, в апреле, я уехала в Чехию (наивно думая, что на 2-3 недели) подгоняемая страхом, что в мой город придёт враг и повторит ужас Бучи. Как раз Одессу начали активно обстреливать ракетами, над головой летали ракеты в форме автобуса, весь город подпрыгивал от взрыва. Надо сказать, что Одесса стоит на ракушняке, материал пластичен и есть эффект пружинистости при ударе. Поэтому личные ощущения были как на странном батуте. Может по этой же причине старые дома выстоять и во второй мировой войне, если не было прямого попадания.
Потом вернулась.
Потом ещё на 3 месяца уехала в Чехию (нервы не выдерживают), теперь снова дома и мне не смотря ни на что быть дома, в Одессе, лучше всего.
Но снова давит тревога. Две.
Все сейчас обсуждают вероятность оккупации Одессы. Об этом не хочу думать и от страха такой вероятности ком встаёт в горле. Узкие на новых оккупированных территориях теперь не просто воруют что плохо лежит, они "очищают" город под себя, чтобы потом жить в наших домах. Такие сейчас у них цели и задачи (такие планы обсуждают в своих каналах)
Второй страх - нащ внутренний враг. Ох, тут меня обуреваеют гнев, разочарование, испанский стыд, опять же страх и безнадежность.
Те, кто уехали - не собираются возвращаться.
Те кто вернулись, жалеют, что сделали это и строят планы снова свинтить.
Кто был стойким и преданным до сего дня - разочарованы в своей наивности и недальновидности. Они думали, что вместе с государством мы сила, а не дойная корова для мошенников у власти.
Говорить о наших воинах, ставших заложниками войны между небом и землёй- отдельная горькая тема.
Я тут ещё почти год провела в благотворительном фонде и даже отработала один грант, была координатором проекта психологической помощи.
Разочарование во всей этой системе - отдельная боль. В отчётах нельзя было написать "с периода полномасштабного вторжения России в Украину", надо было писать с момента аннексии Крыма. Серьёзно?
Нашим воинам по условиям гранта нельзя оказывать психологическую консультацию военным - это сторона конфликта.
И много других ограничений.
Все гранты это иностранный капитал. И у них свои выгоды. Не только материальные. В какой то момент крупная благотворительная организация перестала вкладывать деньги на восстановление разрушенного жилья в центральной части Украины. Потому что за их деньги домик поправят, окна вставят, а снова прилёт и... нет домика. Иностранным инвесторам нужны голливудские картинки : вот логотип этой организации на фоне домика и счастливые люди. А на нет и...денег нет. Такой цинизм и лицемерие. А сколько денег уходит на торжественные семинары с шампанским для обсуждения итогов грантов
Щас зарыдаю. Поэтому закругляюсь.
Ваша Полина.
23
