24 листопада Україна та світ згадають мільйони вбитих геноцидом

 Україна готується до 79-х роковин Голодомору. Цьогорічна громадська кампанія має на меті насамперед розповісти про тих, хто в роки геноциду рятував співвітчизників від страшної смерті. Заходи пройдуть у Києві, обласних центрах України та 32 країнах світу.
В Києві акція розпочнеться 24 листопада о 14:00 з ходи від станції метро Арсенальна до Національного меморіалу пам’яті жертв Голодоморів.
О 16:00 відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання із вшанування пам’яті жертв Голодомору.
В рамках загальнонаціональної акції «Запали свічку пам’яті» мільйони українців запалять свічки у своїх вікнах.
Цьогорічна громадська кампанія має на меті насамперед розповісти про тих, хто в роки геноциду рятував співвітчизників від страшної смерті. «Коли вбивали голодом, поділитися хлібом — був подвиг. Долі цих людей нагадують нам, що героїзм можливий завжди», — говорить історик, член Громадського комітету Володимир В’ятрович.
Історик, член Громадського комітету Володимир Тиліщак встановлює імена таких рятівників. «Ми недостатньо знаємо про мужні, людяні діяння у ті роки, — розповідає Володимир Тиліщак. — У той жахливий час голодного мору, коли людина ламалася фізично й психічно, доводилася до останньої межі існування та втрачала людську подобу, залишалися ті, що вистояли. Серед хаосу, безконечної черговиці смертей і страху продовжували жити люди, що не злякалися, не втратили благородства і простягнули руку допомоги іншим».
Незважаючи на цензурування Міністерством освіти підручників історії, відомі українські науковці проведуть серію Уроків пам’яті для школярів і студентів, присвячених подіям 1932—1933 років.
Нагадаємо, що громадськість організувалася для ініціювання пам’ятних заходів, бо переконана: остаточне та безповоротне засудження злочинів тоталітарного режиму в Україні і найбільшого з них — геноциду 1932—1933 років — запорука нашого незалежного демократичного майбутнього.
До складу комітету увійшли 37 знакових постатей у науковому, мистецькому та громадському житті країни: Ольга Богомолець, В’ячеслав Брюховецький, Володимир В’ятрович, Володимир Василенко, Іван Васюник, Василь Вовкун, Анатолій Гайдамака, Дмитро Гнатюк, Петро Гончар, Іван Дзюба, єпископ Євстратій (Зоря), Андрій Жолдак, Микола Жулинський, Євген Захаров, Олександр Іванків, Геннадій Іванущенко, Сергій Квіт, Андрій Когут, Роман Круцик, Ніла Крюкова, Станіслав Кульчицький, Неля Лавриненко, Олександр Максимчук, Василь Марочко, Ніна Матвієнко, Марія Матіос, Олекса Петрів, Мирослав Попович, Олег Рибачук, Стефан Романів, Євген Сверстюк, Михайло Свистович, Володимир Сергійчук, Євген Станкович, Лесь Танюк, Володимир Тиліщак, Ігор Юхновський


Програма вшанування пам’яті жертв голодоморів у Львові

 Програма передбачає проведення 24 листопада у Львові та в області скорботних заходів, зокрема біля пам’ятної таблиці «Жертвам комуністичного терору, які загинули від голоду в 1946-1947 рр.» на Підзамче, біля Пам’ятного знака жертвам
Голодомору та політичних репресій, на площі біля пам’ятника Т.Шевченку та концерту-реквієму у Львівській обласній філармонії (вул. Чайковського, 7). Заходи розпочнуться поминальними богослужіннями у всіх храмах Львова та області.
Програма
15.00 – Покладання квітів до пам’ятної таблиці «Жертвам комуністичного
терору, які загинули від голоду в 1946–1947 рр.» (залізнична станція
Підзамче), запалення лампадок.
15.15 – Покладання квітів та композиції з пшеничних та житніх колосків
до Пам’ятного знаку жертвам Голодомору та політичних репресій (пр.
Чорновола).
15.40 – Екуменічна молитва за загиблими під час голодоморів біля
пам’ятника Т. Шевченкові.
16.00 – Хвилина мовчання та початок акції «Засвіти свічку».
17.00 – Реквієм пам’яті жертв Голодомору в Україні у Львівській
обласній філармонії.

Голова Львівської обласної ради Олег Панькевич закликає жителів

Львівщини долучитися до вшанування пам’яті загиблих від голодоморів – засвітити свічки на центральних площах міст і сіл та у вікнах будинків, а також зупинити роботу на підприємствах та рух транспорту під час хвилини мовчання.

Президент вшанував пам'ять жертв голодоморів в Україні

Напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів Президент України Віктор Янукович віддав шану померлим під час Великого Голоду.

У Національному музеї «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» в Києві Глава держави встановив символічну композицію з квітів і колосків до скульптури «Гірка пам'ять дитинства». Також Президент поставив запалену лампаду до «Свічки пам’яті».

Участь у церемонії вшанування пам’яті жертв голодоморів взяли Прем’єр-міністр Микола Азаров, голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк, представники дипломатичного корпусу та громадськості.

У церемонії також взяли участь Президенти України Леонід Кравчук, Леонід Кучма та Віктор Ющенко.

Присутні вшанували пам'ять померлих хвилиною мовчання.  

У День пам’яті жертв голодоморів Президент України звернеться до народу24 листопада, в День пам'яті жертв голодоморів, Президент України Віктор Янукович звернеться до Українського народу.

Звернення Глави держави розпочнеться на Першому національному о 19:30. У символічний час, о 19:32 розпочнеться хвилина мовчання за загиблими під час Великого Голоду, трагедії, що сталася 80 років тому - у 1932-1933 роках.

У День пам'яті жертв голодоморів звернення Президента України також транслюватимуть інші національні телеканали.

Не буду багато розписувати на тему річниці Жовтневою революції, тому що чим більше я вивчав це питання, тим більше заходив у простір повного ступору і нерозуміння, а що ж то було насправді?
Перечитав величезну купу літератури і скрізь чіткою тезою проходить ідея, що всі ці революційні криваві події відбувались виключно з бажанням встановити соціальну справедливість в державі та Світі в цілому. Справедливість щодо всіх людей! Особливо щодо простих людей - робітника, селянина, простих працівників в різних сферах життя, яких нещадно експлуатують та обкрадають інші нечиселні люди-визискувачі. Але ж вийшло все до навпаки! Дико до навпаки!
Замість свободи і справедливості, було впроваджено тотальне рабство - тотальне! Це коли не тільки фізично людина переставала бути вільною, але й духовно! Навіть думати не можна було, як комусь захотілось - не те, щоб вільно і щасливо жити за власним уподобанням. Тотальне рабство!
Це жахливо! Стільки людей знищено і перемучено - і заради чого?  Сотні мільйонів життів скалічено! Сотні мільйонів! Це не просто соціальна деструкція - це глобальна соціальна катастрофа, яка ледве не стала катастрофою планетарною, тому що до ядерної війни було всього нічого - і тоді людству настав би кінець як цивілізації.
Коли відзначають дату роковин Великого Жаху - Жовтневої революції, то я не дивуюсь, що є люди, які вважають це великим радісним святом - для влади над рабами завжди були потрібні наглядачі, яким жилось значно краще за простих рабів, хоч і вони також залишались рабами Системи. Ясно, що ці всі наглядачі і їх нащадки ностальгічно згадують про той час їхньої слави і панування, коли "все було справедливо і всім було добре" тільки тому, що їм особисто було добре жити. Мене ці покидьки не турбують, бо вони такими каліками і духовними, і переважно й фізичними, вже і помруть, але нічого не зрозуміють.
Куди більше мене хвилює те, що багато з підступного ідеологічного блуду з минулого проявляється в нашому теперішньому житті, особливо коли пропонують дуже "прості та ефективні" соціальні рішення встановлення справедливого ладу в суспільстві і житті через застосування глобального насильства одних над іншими. Озирніться і подивіться добре, що то дало! Голодомори, війни, тюрми і ГУЛаги! Все це не повинно повторитись - ось до чого закликає нас спогад про річницю дати 7 жовтня 1917 р.
Люди, будьте пильні: складні речі просто не вирішують! Так не буває! Соціальне життя - надскладна категорія буття, тому треба дуже і дуже багато мудрості, щоб правильно розібратись у тому й встановити більш-менш справедливі правила співжиття, до чого ще дуже і дуже далеко, але потрібно намагатись досягти цього. Майбутнє зароджується зараз серед нас і завдяки нам, тому й пильнуйте, добре пильнуйте - від всіх нас залежить, щоб там у Майбутньому не було війн і лихоліть, через які світ пройшов за минулі часи.

Богдан Гордасевич
м. Львів


Жорж Дикий

ХТО ТИ?

На твоїх очах убили твого батька.
На твоїх очах забили твою матiр.
На твоїх очах спалили рiдну хату.
На твоїх очах згорiли рiднi дiти.

На твоїх очах брат рiзав свого брата.
На твоїх очах з дiвчат робили дрантя.
На твоїх очах убивць благословляли.
На твоїх очах убитих проклинали.

І тепер, коли в зiницях дiрки,
Я дивлюсь вам в душу i питаю:
– Ви Герої тiльки щоб убити?
А Героїв ЖИТИ – ЩО?
                                      НЕМАЄ?

Вкотре (див.1) бачу у Львові вздовж вулиць білборди з тезами від огидновідомого українського політика Віктора Медведчука (до зміни прізвища з: Френдрах або Швендрах, а як агент КДБ  мав код «Соколовский»), який під якоюсь дивною маркою "Український вибір", капає і капає підступну ідеологічну труйку в наше суспільне українське життя.
Не хотів раніше реагувати, щоб не відволікати від теми виборів, але тепер вже не можу стерпіти. Здавалось, що пішов вже тихенько у тінь після ганьби 2004 р. та повного провалу на виборах 2006 р. партії-клану СДПУ(о) на чолі з Віктором Медведчуком - ну то вже йди собі, нездаль, і не роби смороду людям надалі (див.2), аж ні - преться і смердить ще і ще те старе політичне падло. Вилазить, як роги в дідька, отими всіма білМордами та іншою пропагандою через ЗМІ, бо ж не може спокійно бачити, як в Україні життя на щось добре починає виходити.
Я вважаю, що час ті роги дідьку-Медведчуку пообламати, щоб більше не пхався до людей, як і люди щоб від нього сторонились, як від дідька, тому і вирішив не ігнорувати як раніше, а відповісти на нове гасло з його білборду: "Країною керуєш Ти! А не ті, кого Ти обираєш", під яким розміщено гарно відретушований паскудний писок Віктора Медведчука.
Як ви думаєте, що ця теза має означати і для чого вона запущена саме зараз, якраз після виборів? Здавалось на перший погляд, що все правильно: країною справді керує народ, тобто кожен з нас: ти і я. Але яким чином керує народ? Ясно і дитині, що не кожен з нас персонально це робить, а через передачу своєї частки владних повноважень на керівництво країною одній конкретній людині, уповноваженій на те особі-депутату, що узагальнено представляє інтереси певної кількості людей і якого обирають шляхом конкурентних виборів. І у нас якраз ці вибори відбулись! І ми всі чекаємо, як наші новообрані депутати будуть використовувати свої повноваження на керівництво країною, які ми їм делегували.
Аж тут голос, як в тій пісні Володимира Висоцького про "Жирафа", зі затхлої політичної гущавини каркає нам: "Країною керуєш Ти! А не ті, кого Ти обираєш"... Для кого і для чого цей сморід з кущів? Чи не для того, щоб ми вже наперед починали ненавидіти своїх обраних депутатів - тих, кого якраз маємо належно підтримувати! І що головне: позитивно контролювати. Зумисно додав означення "позитивно", тому що контролювати можна і негативно, тобто чіплятись до найменших помилок і одразу не роздумуючи і не в вагаючись, як то кажуть: змішувати людину з лайном. А так і буде, якщо люди будуть настроєні вже озлоблено і з недовірою до своїх депутатів.
Чи не до цього нас намагається підсвідомо налаштувати через ті всі числені білборди Віктор Медведчук, щоб зробити свій "Український вибір" у напрямку Росії і нашим вибором через отакий підступний розбрат? Не вийде! Люди у нас досить мудрі, що і показали результати виборів, тому і не будуть дослухатись до підлих навіювань від політичних трупів - у цьому я певен. Кожен добре розуміє, що тут є підступна підміна понять, бо ставиться як протиставлення те, що насправді є послідовністю: "Країною керуєш Ти! Через Тих, кого Ти обираєш"
Залишаю кожному окремо вирішувати чи є за мною правда чи ні, як і коригувати своє особисте ставлення до всього, що продукує Віктор Медведчук і його "Український вибір"(див.3). Я ж особисто в цьому прогнилому політичному (як і фізичному!) падлі копирсатись більше не маю жодного бажання, тому що воно смердить огидно! І закликаю до того всіх: оминати та ігнорувати оце старе падло - Віктора Медведчука.
Думаю, що не варто пояснювати ще щось далі, тому зверну увагу на інше: виховані люди навіть до батьків звертається з повагою на "Ви", а не те, щоб "Ти"-кати цілій країні і всьому народу одночасно. Тому, Вітьок задрипаний, ти мене не запряг - отож і не "тич"! Або як би сказав на це інший Вітьок, котрий Янукович: "Ми з тобою, сука, на одній параші не сиділи - тому до всіх на "ви" і на цирлах, гнида!"
То з Путіним може Медведчук "ти"-катись, скільки влізе і вилізе, але не українській спільноті! Заткни свій писок і не смородь людям, падло!

Богдан Гордасевич
м. Львів
Прошу вибачення, за вживання найнегативної лексики в українській літературній мові, але як тут інакше цензурно передати свої емоції і обурення.

Додаток.
1. http://www.wz.lviv.ua/articles/106662
2. http://exlibris.org.ua/medv/  Дмитро Чобіт. НАРЦИС. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука
3.http://vybor.ua/documents/reformy/2.html

<a href='http://no.ua/api/hit.php'><img title='рекомендувати' src='http://no.ua/api/btn.php'/></a>

1 листопада - Листопадовий Чин відзначаємо разом!

ЛИСТОПАДОВЕ ПОВСТАННЯ 1918 (Листопадовий Чин, Листопадовий Зрив) – українське національно-визвольне повстання, що відбулося в ніч з 31.10 на 1.11.1918 у Львові, внаслідок якого було утворено Західно-Українську Народну Республіку. В жовтні 1918, передбачаючи близький розпад ослабленої війною і національно-визвольними рухами Австро-Угорської імперії та перебуваючи під впливом факту існування Української Держави у Наддніпрянській Україні, західні українці почали готуватися до створення власної незалежної держави. Ще в вересні 1918 у Львові було створено Військовий Комітет, який розпочав підготовку до збройного повстання у Галичині. 18-19.10.1918 у Львові відбулися збори всіх українських депутатів австрійського парламенту і українських членів галицького та буковинського сеймів. До участі у нараді були запрошені по три представники від основних політичних партій Галичини і Буковини, вище греко-католицьке духовенство. На цих зборах було обрано Українську Національну Раду (УНРаду; див. Українська Національна Рада ЗУНР-ЗО УНР 1918-19), яка стала представницьким органом українського народу в Австро-Угорщині. 19.10.1918 УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнографічній території Галичини, Буковини та Закарпаття і закликала національні меншості вислати своїх представників до УНРади. Президентом УНРади було обрано Є. Петрушевича. В свою чергу польські політичні діячі 28.10.1918 створили у Кракові т. зв. Польську Ліквідаційну Комісію, яка мала 1.11 прибути до Львова і за допомогою військових частин захопити владу в краї. 30.10.1918 УНРада, враховуючи ці обставини, поставила перед австрійським урядом вимогу передати їй всю повноту влади в Галичині. Однак намісник Галичини ген. К. Гуйн відповів на цю пропозицію відмовою. 31.10.1918 на спільному засіданні членів УНРади і Військового Комітету було вирішено взяти владу в місті збройним шляхом. Військовий Комітет було перейменовано в Українську Генеральну Команду (див. Український Генеральний Військовий Комісаріат), яка мала здійснювати безпосереднє керівництво повстанням. Штабом повстання став Народний Дім у Львові. Повстання розпочалось о 4 год. ранку. Українські частини, які нараховували 60 старшин і 1500 вояків, зайняли ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк. Над ратушею і намісництвом було піднято синьо-жовтий прапор, австрійського намісника Галичини ген. К. Гуйна і коменданта Львівського військового гарнізону ген. Порсфера було заарештовано. 1.11.1918 о 7 год. ранку сотник Д. Вітовський склав рапорт К. Левицькому про те, що влада у Львові повністю перейшла до УНРади. Розпочався період становлення української державності у західно-українських землях (див. Західно-Українська Народна Республіка).

Детальніше тут:

http://spavedfront.io.ua/s84575/1_listopada_-_listopadoviy_chin_vidznachamo_razom

Не знаю, якому ідіоту з команди Президента України стукнуло в голову завезти в ніч на 28-ме жовтня різну бронетехніку та важке озброєння часів Другої світової війни радянського виробництва на центральну полощу Майдан у Києві з приводу відзначення якогось нікчемного свята, як 68-ма річниця "визволення України від фашистських загарбників". В день виборів до Парламенту країни це бряцання бронетехніки нічними вулицями столиці - досить зловіще видовище...
Одного окупанта було вигнано - то правда, а при тому замовчується, що одночасно розпочалася нова окупація України московсько-комуністичними фашистами!
Я не буду щось доказувати, а просто наведу цитату з вітальної промови Віктора Януковича і попрошу знаючих реальну і правдиву історію України (не за Табачниковим Дімою!) - отож прошу визначити: це цитата з промови, вартої бути виголошеній у Бикивні чи до сьогоднішнього дня - свята переміни окупанта:
"Воєнне лихоліття, майже трирічне панування в Україні гітлерівського режиму стало страшною трагедією. На фронтах, окупованій території та на чужині - у концтаборах і на каторжних роботах - загинули мільйони співвітчизників. Світла пам'ять про них завжди житиме в наших серцях"
Ще б добре, якби і в голові в кожного була світла пам'ять!
Мені вже доводилось відповідати на закид, що б було, якби нас в Україні не визволили від влади Гітлера? І моя відповідь була однозначна: - Як що було б? Та те саме, що і за радянської влади всі роки її панування в Україні з 1919 по 1941 роки та з 1944 по 1991 ріки: та те саме тотальне нищення українців, яке постійно проводили "радянські визволителі"! Знову використовую наведену цитату з невеличкою корекцією: "Воєнне І МИРНЕ лихоліття ГОЛОДОМОРІВ, майже 70-річне панування в Україні СТАЛІНсько-КОМУНІСТИЧНОго режиму стало страшною трагедією. На фронтах, окупованій території та на чужині - у концтаборах і на каторжних роботах В СИБІРУ - загинули мільйони співвітчизників. Світла пам'ять про них завжди житиме в наших серцях"
І це убожество: "свято зміни окупанта" - відзначають одразу по абсолютному замовчуванні 70-річчя Української Повстанчої Армії з боку влади, але не з боку народу, чому був доказ - марш Києвом багатотисячної маніфестації на відзначення цієї визначної події. А чи багато вийшло святкувати 28-го? Жалюгідні групки "визволителів"-окупантів, яких ніхто з простих мешканців Києва не вітав зі святом, не дарував квітів, не дякував і не супроводжували натовпом на урочистих заходах...
Воно можна було і мені проігнорувати цю нікчемну подію, як її не помітили більшість населення в Україні і навіть ЗМІ, але оте бряцання зброєю - огидне: для чого і для кого ця техніка смерті на Майдані в центрі Києва у день виборів? Для мене це показник того, як теперішня влада страшиться нового повстання українського народу, тому і бряцає раритетною зброєю з прямим натяком, що вона може бути і найновіших взірців з зарядженими бойовими зарядами гарматами.
Не залякаєте! Народ завжди сильніший від влади і жодна зброя народу не зупинить - жодна! Тому це не так свято для владних сил, як показник їх страху, тому і кажу, що тільки ідіот міг цей захід придумати і так по-ідіотськи організувати, де люди мають прийти туди, де в них будуть цілитись стволами танки і гармати, кулемети та інша смертоносна зброя...

Богдан Гордасевич
м. Львів

Як завжди на повну відвертість: я буду голосувати у 116-му виборчому округу за "Нашу Україну" і мажоритарну п. Фаріон з "Свободи"

Взагалі максимум мого бажання від цих виборів 2012 до Верховної Ради України - це щоб туди пройшла "Наша Україна" і щоб Ющенко став головою ВРУ. Вже наперед знаю всі спростування цього бажання - за минулі тижні набралось того добра чимало: і "фе", і "ге", і "тю" тощо. Але кожного разу я відповідав просто: це моє законне право - обирати того, кого я хочу. Як моє законне демократичне право бажати певних результатів, які я спеціально оприлюднюю наперед, що потім можна було порівняти з результатами, що будуть.
Також я дуже хочу і сподіваюсь, що не пройдуть 5 % КПУ та "Україна - вперед", а ПРУ не матиме значної більшості в списку, хоча мажоритарників буде в них чимало - це зрозуміло.

Загалом, на мою думку, це вперше вибори в Україні є виборами, а не війною, як всі попередні. Є що дійсно вибирати. Тут розклад електорату десь такий:

1. Партія Регіонів України по своїй суті представляє клан олігархів та великої буржуазії, але електорат її складає переважно консервативний "совковий" за своєю психологією виборець, переважно російсько-суржикомовний, який вимагає від держави патронального благополуччя, тобто йому "держава має забезпечити роботу і достаток" як і всі інші блага цивілізації. Простіше кажучи: стабільність буття раба, що має доброго до нього пана-господаря.

2. Об'єднанна опозиція "Батьківщина" згуртовує в собі весь протестний електорат, що чітко висловлено в їх гаслі "Ми їх зупинимо!" Це зробити не важко щодо тих, хто вже стоїть і боїться завалитись. Але тема "війни заради війни" - малопродуктивна. Що дасть боротьба за імпічмент? Однозначно то буде картинка, як два барани зійшлися на хисткому містку і бодались доти, доки обидва не полетіли у воду. Але люди мають право бути проти, бо комусь треба бути проти, та і є чого бути проти...

3. ВО "Свобода" дуже добре що йде самостійно, але і узгоджує свої дії з іншими опозиціонерами. Тут назва відповідає бажанням електорату, який буде голосувати за цю політсилу: бажання свободи! Вільна людина, що сама творить своє життя у своїй державі. Певний надлишок декларативного українського націоналізму у ідеологічній програмі, як показує практика на Львівщині і Тернопільщині, - так і залишається та обмежується одними деклараціями і нікому ніяких загроз не несе, тому вважаю цю політсилу позитивною.

4. Партія "Удар", це якщо тезово, то це політсила "ні вашим - ні нашим", бо тут змішались Пинзеник з Куніціним, Гурвіц з Наливайченко  тощо. Електорат тут найрізнобічний і переважно з тих, хто хоче змін в першу чергу в складі нардепів ВРУ, а там і змін в правовому полі життя за європейськими стандартами. Також позитивна політсила, особливо тим, що за неї може дозволити собі проголосувати і російськомовний електорат, що ослаблює позиції ПРУ.

5. Партія "Наша Україна" тримається виключно на твердих прихильниках Віктора Ющенка, якого дуже влучно обізвали колись "котом Леопольдом", тому що його основний месидж один: "Панове, ну давайте жити дружно!" Мені, як людині, що пів життя прожила в Донецьку (на Сході), а другу половину - у Львові (Захід-Бандерштат) подібна позиція найбільше імпонує.
Я хочу домагатися всенаціонального примирення в Україні - хочу і буду. Тому і обираю Ющенка для цього. Поки що це найкращий варіант, а головне - перевірений: знаємо достатньо і позитивні, і негативні сторони. Як на мене - позитивні переважають.

6. Найогидніша, звичайно, КПУ - так безкінечно брехати можна тільки з наявності величезного досвіду вже у майже 100 років, якщо 75 р. комуністичного СРСР і 20 р. КПУ в України скласти, то обіцяне щастя комунізму мало бути давним-давно, але  не буде ніколи. Бреше Петро Симоненко просто геніально, тому по електорату КПУ можна буде визначити кількісний показник ідіотів в Україні. Не ідіоти за такий блуд голосувати точно що не будуть.

7. Залишається цікавим питання, чи буде хтось і скільки, що проголосують за "Україна - вперед!". Окрім назви тут все "повний зад", особливо політтехнологи, які обрали своїм програмним документом казочку про Буратіно, якого так і нема, але є Мальвіна, Арлекін і Пьєро, а ще є їх таємний закулісний володар-керівник злий і жорстокий Карабас Барабас з Межигір'я. А якби замість клоуна і футболіста до цієї структури запросили справжнього Буратіно - Леоніда Грача, а ще до нього - Юрія Кармазина! То могло б спрацювати ще й як! Вже можна сказати, бо не використають. Тут чистий спортивний інтерес щодо марнотратсва і марнославності. Сподіваюсь, що відберуть принаймні голоси у не повних ідіотів щодо КПУ.

Ото і все, що хотів сказати на передодні виборів до Верховної Ради України 28 жовтня 2012 р., на які всіх закликаю прийти, голосувати за власним сумлінням і не продаватися.

            ВСІ  -  НА ВИБОРИ !!!                        НА  ВИБОРИ  -  ВСІ !!!

Богдан Гордасевич
м. Львів - Рясне

Відомий сатирик Михайло Жванецький ще в радянський час написав гарну інтермедію на тему ведення диспутів, коли головним є не слухати співрозмовника, а роздивлятись. І вести дискусію на ось таких тонах дослівно за Жванецьким «Що може розумного сказати чоловік, якщо він кривий? Ну якщо він кривий, то як його можна взагалі слухати?»
Справді, це найпростіший метод ведення дискусій, де логіку розуму підміняють агресією емоцій: – Тю, дурню! – Сам дурень! Ще й свиня! – Хто би ще рохкав...  Такою є класична бесіда людей різних політичних уподобань у нас по Україні, про що особливо наглядно видно з Інтернету. Вже скільки часу я намагаюся знайти бодай незначне коло людей, у яких особисті емоційні уподобання не перебивають тверезого розумового аналізу – і ніяк не можу знайти. Постійно натикаю на позицію дуалізму: або ти з нами за нашу правду – або ти дурень і гад. Іншого просто не дано. І я вже стомився опонувати людям, кажучи, та не лайтеся, а подивіться спокійно на дійсність і подумайте неупереджено про все  – нічого з того не виходить.
З широкого спектру подібних дискусій-сварок особисто мене що називається дістало оте проклинання дотепер електорату «проти всіх», до якого я і себе долучаю, хоча принципово не ходив голосувати у другому турі виборів Президента України у 2010. Принципово, про що докладно описав, тому не буду повторюватись, а подаю невеличку алегорію про ті вибори, щоб потім додати кілька зауважень з погляду більш сучасного.
Отже вибори назвемо весіллям, а Україну – нареченим, ну а претенденти будуть наречені. Отож зібралася у нареченого вся рідня різна і багацько, провели перший тур кастингу наречених, вибрали двох суджених і стали поміж них обирати, аж тут стає відомо, що одна дівчина горбата, але цнотлива, а друга хоч і гарніша, але гуляща як ну, вже аж два аборти зробила... І тут рідня нареченого поділилась на три табори: одні кричать, що вони проти всіх, бо нареченому треба обрати нормальну і порядну молодичку, другі кричать, що краще горбата, чим гуляща, ну а треті ревуть, як то можна за горбату – що то за жахіття, а не пара буде на весіллі. Б’ються- чубляться, розсварилася вся рідня, а за бенкет вже заплачено, кабанчика заколото, музикам завдаток дано – когось мусять вибрати. Тут і наречений натякнув, що воно якось з горбатою до ліжка не дуже кортить йти в шлюбну ніч...
І минуло по тому весіллі кілька років, а в рідні нареченого все ще й досі поміж собою чубляться: – А бачиш! Бачиш! Жіночка і за чоловіком все одно підгулює на стороні, а от наша вірна жона була б, ой вірна... Їх опоненти кажуть на те: – Звичайно, що вірна була б – хто ж бо до такої горбатої залицятись схоче? Та вона і в шлюбі свою цноту недоторканою зберегла б... А так хоч воно і не все так, як мало бути, але ж і чоловікові щось добре перепадає... Ну а третя частина родини мовчить, тужливо дивиться на нездалу подружню пару і на свою недолугу родину, що доводить і надалі свою правоту, хоча добре ясно, що вся родина гуртом велике паскудство вчинила.
Хтось може запитати, чому саме горбата? Можна і осучаснити, звичайно, бо наркоманка справді ближче до істини, але хіба це міняє змісту паскудства? Хіба не огидно всім від такого сватання? Від виборів без вибору? Від того, що не вихваляють принади, а виказують в кого більші вади! Бач інший претендент значно гірший від нашого... Убожество в абсолюті! І після цього ще хтось пробує осуджувати когось з людей, що обрали в Президенти України Віктора Януковича, а інші тому не перечили. Ви таки нарешті оберніться і на своє «добро» добре роздивіться! Змусили обирати з двох зол, от люди і обрали яке менше... Значить ваше зло більше – чому того не хочете визнати?
Навпаки постійно можна почути звідтам злорадне: – Насте! Маєте! А от би обрали тоді Юлю... І вся пісня, без жодних аргументів! Бо не можуть їх навести щодо того, а чому вони певні, що було б краще за Юлі, – не наводять. Жодного! Одна міфічна здогадка: от якби... Хоча всім відомо з практики, що за час свого прем’єрства з надширокими повноваженнями жодних успіхів економіка України не показала. Коли кажуть про світову кризу чи епідемію грипу тощо, то є проста і чітка відповідь: а справді видатну людину якраз по таких надскладних моментах і визнають. Чомусь за Меркель світова криза Німеччину не зачепила? Бо то жінка мудра і за державу дбає, а не за оновлення власного гардеробу...
Ще одна з важливих тем, коли йде звинувачення теперішньої влади в Україні як кримінальної і мафіозної. Зачекайте, а хіба туди до влади не перейшла провідна частина з команди БЮТ? Перейшла. І вона приймає активну співучасть у мародерській антинародній економічній політиці теперішньої влади в Україні. Список тих людей занадто довгий, щоб наводити... Та й питання в іншому: чи робили б вони щось інше, якби перемогла Тимошенко? Риторичне запитання.
Всі антиукраїнські та антинародні закони й інші акти у Верховній Раді України за минулий час включно й злочинний мовний  закон – ніколи б не стали дійсністю, якби не вирішальна участь в голосуванні депутатів-перекінчиків з БЮТ. Що це за кадрова політика була у пані Тимошенко, яка безпосередньо особисто затверджувала всі депутатські списки включно по областях?!  Хіба не з надр БЮТу вискочило оце новітнє проросійське угрупування Наталії Королевської? А наявність коло себе садиста-вбивці Лозинського навіщо було Юлії Тимошенко? Для самозахисту, чи щоб прибирати різних неугідних типу Євгена Щербаня? Знову риторичне запитання.
Можна продовжити спростування тези, що якби на виборах в президенти перемогла Юлія Тимошенко, то Україна б процвітала аж зацвітала, але чи потрібно? Для розумного сказано досить, а для опонентів, що люблять замість слухати – роздивляється і обдивлятися чим би це обгадити, то не боїмось – серед того живемо. Хоч і не хочеться, як і обирати не хочеться поміж двох зол. Як каже англійське прислів’я: «З двох зол не обирають жодного». Я з цим згоден, а ви? І це вже зовсім не риторичне запитання.

Богдан Гордасевич
м. Львів

Є таке популярне гасло: «Бандера прийде  – порядок наведе!»  – яке можна часто почути на різних заходах у Львові, особливо національно-патріотичних мітингах чи маніфестаціях. Найбільше полюбляє скандувати це гасло молодь, що і не дивно, але дивно інше: чому власне саме Степан Бандера повинен приходити й наводити порядок в сучасній Українській Державі? Теж мені крайнього знайшли в якості прибиральниці...
Ні, я розуміюся на метафорах і на гіперболах, як розумію, що мова йде про ідейну спадщину Степана Бандери, а все ж чому так прямо і не сказати: «Ідеї Бандери вжиття проведем  – своїми руками порядок наведем!» Власне так і діяла когорта людей з УВО-ОУН-УПА: вони не чекали, що хтось там дасть їм свободу, державу і наведе порядок в ній. Ці люди за власною ініціативою бралися за роботу в різних сферах суспільного життя, чим і ствердили навічно в Україні свою Ідею і Чин.
Для чого заведена ця дещо абстрактна розмова? Власне заради конкретики, якими є майбутні політичні вибори в Україні до Верховної Ради: які б гасла не проголошували політики і яких би глобальних та радикальних обіцянок не робили, а все одно людям потрібно ясно усвідомити наперед, що саме вони будуть виконавцями або і навіть жертвами від діяльності новообраної ВРУ. Дива не станеться, бо в політиці його не буває! І економіці так само. Час це усвідомити чітко і однозначно.
Можна нагадати, як всі вірили, що ось Україна стане незалежною і ми тут же заживемо гарно і заможно! Не сталося такого дива, а стався Кучма. Або після славної Помаранчевої революції так само всі в Україні сподівались на диво: зараз Ющенко і Тимошенко зроблять наше життя чудовим-пречудовим. І тут нічого не вийшло гарного. Далі багато хто увірував у диво «владної руки господаря» Януковича, що враз наведе порядок і дисципліну в Україні, а затим і добробут. Що маємо насправді  – самі бачите: доброго мізерно мало.
І виникає просте запитання: коли ж ми в Україні нарешті перестанемо вірити у міфічне диво миттєвого збагачення і розпочнемо самі працювати, самі наводити лад у власній державі? На себе особисто працюємо хто на що гаразд, тоді як до державного... Тут явний негаразд.
Є гарне прислів’я: «Біда вимучить  – біда й виучить». Щось в Україні з тою виучкою ну ні в яку. Виникають і зникають в Україні різні політичні МММ, знову і знову якийсь черговий політичний Мавроді надурює людей  – і мало що йде в науку українському виборцю, який і далі вперто вірить в диво: ось проголосуємо, оберемо вождя-генія і завтра настане красота, а не життя. Хоча після виборів настає час протилежного обіцяному нового гасла типу: «Покращення вже сьогодні»  –  було учора»
Таким чином закликаю більшість активного електорату в Україні не тільки і не стільки перейматися результатами нових виборів до ВРУ, як грунтовно задуматись над тими власними діями в подальшому після виборів та над відповідними вимогами до законодавчої і виконавчої влад. Особливо це стосується вже досить значного прошарку української буржуазії і малого, і середнього, і великого бізнесу, тому що там є що планувати і є що втрачати, якщо в Україні розпочнеться чергова політична деструкція. Тому для вас, любі буржуа, особливо теза «чесних виборів» повинна стати першочерговою!
В політичній боротьбі багато хто з «претинднетів на папаху» готовий піти на все заради досягнення перемоги, але обмежує оте його «все» усвідомлення, що і суперники також можуть піти на все що завгодно. Тому і тільки тому всі учасники виборчого процесу всіма силами повинні намагатися діяти чесно самим і вимагати цього від інших, а не навпаки  в жодному разі! Чесна перемога у виборах дає право на владу, тоді як нечесна сфальшована перемога владу дає, а права на неї  – ні. Чесність виборів є одною з головних суспільних вимог!
І ще одне є важливим, про що я вже сказав вище: виборець повинен усвідомлювати подальшу мету свого вибору. Якщо основною темою вибору є гасла «знай наших» і «наб’ємо пику ворогам»  – то ясно, що після виборів суспільного позитиву в діяльності обраних депутатів буде нікчемно мало, що ми пересвідчились вже безліч разів. Але якщо вибір відбувається за думкою, що політика  – це мистецтво компромісів, вміння домовлятись щодо дотримання взаємних інтересів  – то результати виборів будуть однозначно значно позитивніші від виборів за принципом «стінка на стінку».
У Степана Бандери є гарний вислів: «Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав»  Сподіваюсь, що для українського суспільства настав час ідеї примирення і припинення соціальної конфронтації. Ідеї спільної злагоди в державі і мирної праці. Принаймні підтвердження тому є той факт, що принцип «біполярного політикуму» в Україні не знайшов підтримки і нам не доводиться вибирати «або  – або», де за часту жодне «або» не довподоби виборцю, але іншого нема. А потім жаліємось, чому ми маємо, те що маємо... На щастя, тепер є що вибирати в Україні, а це наша спільна заслуга.
З того всього висновок чіткий: вибори 28 жовтня 2012 року до Верховної Ради України мають бути чесними і їх результат має бути позитивним для соціального єднання в Україні, а не створити нове коло суспільної конфронтації. І все це залежить від нас з вами! Всіх нас в Україні сущих! І Бандера для цього не прийде!  Як би його не кликали і не припрошали  – все одно не прийде, тому що це справа для живих: наводити порядок у власній хаті. До того ж Степан Бандера давно вже з нами в Україні для кожного, хто цього щиро схоче!
   
Богдан Гордасевич

Дмитро Снєгирьов

Повстанський рух на Луганщині 1921-1923 рр.
Провокативні методи та спецзагони ВЧК

У березні 1921 року V Всеукраїнський з'їзд Рад, організований більшовиками, ухвалив рішення щодо посилення боротьби з "бандитизмом", тобто, проти всіх своїх політичних супротивників, оголосивши це "государственной задачей первостепенной важности".
У лютому 1921 року тодішній головнокомандувач всіма Збройними силами Російської республіки Л. Каменєв у доповіді В. Леніну (про стан боротьби з бандитизмом) змушений був визнати, що "банди на території правобережної України мають характер місцевих організацій, які користуються підтримкою та співчуттям населення. Сила банд коливається від 100-250 бійців і має загальну чисельність близько 2500 бійців". У липні 1921 року в офіційній доповідній записці того ж Каменєва згадується 18 повстанських загонів лише в Донбасі, які об'єднували близько 1500 кіннотників та мали 19 кулеметів.
На момент цих подій повітові надзвичайні комісії (далі - ЧК) в Україні були ліквідовані через відсутність відповідної кількості працівників. Їхнє місце зайняли так звані політбюро, які входили на автономних правах до міліції. Повітові ЧК були збережені тільки в небагатьох особливо важливих центрах Донбасу, наприклад, у Маріуполі. Керівництво таких комісій було завжди відоме працівникам, яких скеровували з досить високих посад в апараті "губчека". Про це красномовно свідчать шифровки, які органи ВЧК надавали своїм низовим каральним структурам: "Як встановлено, контрреволюційні організації та угруповання добре обізнані про те, що ВЧК даного часу вимушене на, так би мовити, деяку пасивність. Про те, що таке становище тимчасове, знає кожен з нас... Переконані, що ілюзії наших ворогів, які припускають думку про капітуляцію радянської влади, швидко розвіються, а веселі усмішки на їхніх обличчях зміняться на гримасу жаху і дикого тваринного страху перед лицем всеперемагаючої стратегії комунізму".
Не розраховуючи на місцеві кадри, з Росії, для безпосереднього керівництва оперативною діяльністю органів держполітуправління у Правобережній Україні був призначений російський більшовик В. Євдокимов. Сотні чекістів із різних губерній Росії були відряджені в Україну. Серед них – відповідальний працівник Брянської ЧК Д. Мєдвєдєв, який був призначений головою Старобєльскої ЧК.
Разом з посиленням каральної системи та безжального терору , V Всеукраїнський з'їзд проголосив амністію всім "бандитам", які бажають припинити боротьбу. Амністія діяла до 15 червня, а потім її дію продовжили ще на місяць. Згідно з офіційними даними, амністією скористалося приблизно 10000 повстанців, що свідчить про масштаб повстанського руху на Правобережній Україні. З-поміж тих, хто зголосився скласти зброю, були керівники штабу Махно-Звєрєв, Полєно, Вдовіченко. Проти останнього чекісти використали брудний та відверто провакативний метод. Важко пораненого, його скерував Махно на лікування до Новоспасовки. Там, у непритомному стані Вдовіченка захопили в полон. Піддавши страшним тортурам та моральному тиску, чекісти примусили його підписати заяву про перехід до більшовиків та звернення до повстанців щодо припинення збройної боротьби.
Подібні методи нащадки чекістів використовуватимуть у боротьбі проти повстанців на Західній Україні у 40-50-х роках.
Частина повстанців під загрозою розстрілу перейшли на сторону влади. ЧК тоді вирішило використати їх, аби деморалізувати повстанців із середини: одних відправили до повстанців, інших – розстріляли їхні ж колишні бойові побратими. Ця поразкова пропаганда поєднувалась з жорстокими репресіями проти поранених повстанців та їхніх родин. У випадку, коли знаходили пораненого повстанця, карали не тільки його, а й родину, в якій він переховувався.
Провокації, терор та розстріли заручників стали нормою роботи чекістів. Основним моментом у боротьбі проти повстанців було просунення чекістів та завербованих колишніх повстанців до діючих загонів з метою ліквідації керівництва та морального занепаду усередені загону.
У липні 1921 року Мєдвєдєв, який вже тоді був начальником Старобєльської ЧК, отримав інформацію про наявність у районі великого повстанського загону у кількасот шабель. Загін вів себе доволі пасивно, діяв, здебільшого, з метою захопленя провізії. Це свідчило про те, що загін не мав міцного керівництва. Мєдвєдєв, уникаючи прямого зіткнення із загоном, вирішив деморалізувати загін зсередини шляхом просунення туди завербованої ним людини, колишнього штабс-капітана царської армії на псевдо Басня. Спираючись на колишніх пере вербованих повстанців, які діяли у загоні, чекістам за чотири доби вдалось ліквідувати керівників загону, а самих повстанців, кількістю 350 шабель, переконати в необхідності добровільно перейти до Совєтів.
Приблизно за такою ж схемою чекісти ліквідували загін Огнєва. Цей загін мав характерну деталь: після кожної операції його учасники розходились по домівках та лісах, очікуючи наказів командира. Цим і скористався Мєдвєдєв. Загін, у складі близько сотні багнетів, застали зненацька біля хутора Сємікозова у момент їхнього збору. Місце і дату Мєдвєдєв знав заздалегідь, позаяк за допомогою колишніх перевербованих повстанців сам їх і вказав.
Але найбільш характерною та показовою операцією чекістів, з використанням псевдоповстанських загонів, стала операція з ліквідації повстанського командира Івана Блохи, загін якого базувався у селі Бараніковка Біловодського району. Невелике формування чисельністю близько 50 шабель відрізнялось високою активністю та провело менш ніж за місяць десяток успішних операцій. Про перебіг подій під час проведення чекістсько-військової операції збереглись мемуарні свідчення учасника тих подій, командира 14-го стрілецького полку 2-ї Донської дивізії.
22 червня 1921 року чекісти захопили у полон одного повстанця із загону Блохи. Під час допиту повстанець розповів, що штаб загону разом з командиром Іваном Блохою переховується в очереті біля села Бараніковка.
Та, не знаючи місцевості і проходів, військові самостійно не наважились на проведення операції з ліквідації повстанського штабу. У цей час на допомогу військовим прибув окремий загін ВЧК зі Старобєльська. З огляду на те, що загін ВЧК не був відомий мешканцям села Бараніковка, які підтримували та співчували повстанцям, вирішили видати чекістів за повстанський загін, поширивши з-поміж мешканців села інформацію щодо роззброєння та захоплення у полон частини ЧА новоприбулим псевдоповстанським загоном, чекісти вирішили таким чином витягнути з очерету повстанців.
"24-25 червня загін ВЧК, видавши себе за бандитів, з'явився у селі Бараніковка та після короткого бою заарештував на очах у місцевого населення загін контррозвідників мого полку, чим викликав велику радість місцевого населення. Відразу ж командиру загону псевдобандитів на контррозвідників пішли скарги місцевого населення. В одного селянина взяли бика, в іншого – коней, у третього – барана та корову. Скаржились на те, що комуністи їх зовсім пограбували відібравши останній хліб. Вони стали бити заарештованих, плювати їм в обличчя, кидати каміння, вигукуючи "Вот вам, сволочи-комунисты разверстка", – писав у своїй доповідній командир ЧА. Яскрава картина "народної любові"" до червоних визволителів та їхня поведінка стосовно місцевого населення.
Після суду мешканців села над полоненими червоноармійцями старший загону ВЧК, який видавав себе та своїх людей за повстанців, роздягнув червоноармійців, провів їх селом, аби мешканці переконались, що діють справжні повстанці і закрили їх у хліву, випустивши заарештованого полоненого повстанця. Запевнивши його, що в селі діє невідомий йому повстанський відділ, чекісти дали повстанцеві команду привести до них на перемовини щодо спільних дій отамана Блоху разом із повстанським штабом.
Переконаний в "істинності" повстанців, Іван Блоха разом зі своїми 20 оплічниками прийшов у приміщення виконкому, де знаходився штаб ВЧК, і відрекомендувався місцевим командиром повстанських військ. Ввечері того ж дня мав відбутися суд над полоненими червоноармійцями. В той час, коли для штабу Блохи подали коней для того, щоб їхати на псевдосуд, Івана Блоху вбив командир загону ВЧК, а псевдоповстанці розправились з керівниками повстанського штабу. Двом повстанцям вдалось утекти. Все це побачили мешканці села, які зрозуміли свою помилку, але вдіяти вже нічого не могли.
"Після ліквідації штабу Блохи контррозвідники мого полку були звільнені з-під варти, після чого разом з загоном ВЧК були розстріляні кілька десятків мешканців села, які проявили себе як люди, які співчувають повстанцям. 26 червня контррозвідники повернулися до свого полку. Начальник загону ВЧК вручив подяку мені, товаришу Баклушинському та всім червоноармійцям, які брали участь у проведенні операції", – зазначив у своїй доповідній командир полку.
Методи, які застосовували чекісти у боротьбі проти повстанців на Луганщині у 20-х роках, вони перенесли і в Карпатські гори, використовуючи вже в боротьбі з загонами УПА у 40-50-х роках.
28 листопада 1921 року колегія Донгубчека нагородила голову Старобєльского ЧК Мєдвєдєва золотим годинником "за умелую и усиленную борьбу с бандитизмом в Старобельском уезде". Це була перша нагорода на довгому кривавому чекістському шляху Д. Мєдвєдєва. Через 20 років Мєдвєдєв у лісах Рівненщини знову використовував той досвід провакацій та створення псевдозагонів, який він здобув на Луганщині, але вже у боротьбі з загонами УПА.
Могила отамана Блохи, незважаючи на 80-річне комуністичне панування, доглядається мешканцями села Бараніковка. Людська пам'ять міцно закарбувала імена своїх героїв.
http://www.galinfo.com.ua/news/117056.html

Коментар: не хотів як то кажуть "тиснути на психіку", тому витримав паузу, але для мене підступність ліквідації повстанців не так вражає, як ось ці рядки "...після чого разом з загоном ВЧК були розстріляні кілька десятків мешканців села, які проявили себе як люди, які співчувають повстанцям".
Коли вбивають навіть вже полонених - це огидно, але то є знищення людей, які взяли зброю до рук і чинили активний спротив, проте коли підступом дізнаються просто про світоглядні симпатії чи антипатії і за те розстрілюють мирних людей - це вже не просто підлість, а злочин проти людяності!  Коли вбивають не за дію, а за слово - це найжахливіше, що може бути.
І я ставлю поряд і тих повстанців проти тиранії, хто загинув зі зброєю в руках, і тих, хто просто їх підтримував як міг, за що і був покараний - всі вони є ГЕРОЇ !!!

Результати голосування, яке я випадково збив