хочу сюди!
 

Алиса

41 рік, діва, познайомиться з хлопцем у віці 32-52 років

Замітки з міткою «бурштин»

Дивовижні істоти в бурштині ...



Удивительные насекомые в янтаре, жившие несколько десятков, а то и сотен миллионов лет назад, ценились на протяжении всего времени существования человечества на Земле. Ещё в Древнем Египте за некоторые экземпляры таких окаменелостей (особенно если в янтаре застыло крупное или редкое членистоногое) можно было отдать целое состояние. Сегодня янтарь с инклюзами представляет собой ценность не только для коллекционеров, но и для палеонтологов, ведь с помощью «снимков доисторических эпох» можно изучить изменения в земной атмосфере, флоре и фауне. За несколько столетий инклюзы находили в различных уголках планеты, а их содержимое порой поражало воображение – помимо комаров, мошек и мух, в янтаре встречались ящерицы и, очень редко, даже небольшие позвоночные. Нередко исследователи находили янтарь с растительными элементами, перьями, шерстью.  
[ Читати далі ]

"дорогий" бурштин

Знову інтернет заряснів повідомленнями, про заворушення бурштинокопачів, в результаті яких постраждало 7 поліцейських.
Хто тільки не бився в груди, що наведе порядок з "сонячним камінням", але віз і понині там.
З одного боку, цей бізнес годує тисячі, а може й десятки тисяч людей. Ще декілька тисяч кришують, збувають, організовують ...
А з іншого боку - це мільйони, а можливо і мільярди гривень, які не пішли на порятунок хворого, закупівлю ліків і т.д.

Так от питання - як реально припинити цей "безпредєл"???? 

38%, 9 голосів

58%, 14 голосів

4%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Стоп контрабанді бурштину!

Міліція знайшла склад одіозного депутата з величезною партією бурштину



 04.08.2015 08:54

 Міліція у Рівненській області перехопила рекордну партію бурштину.

Про операцію розповідає у Facebook міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.



"Це не мішки з будівельним сміттям. Це мішки, набиті бурштином! Цієї ночі спеціальна група МВС в Рівненській області затримала більше 2,5 тонни (!) незаконно добутого сонячного каменю, упакованого для відправки за кордон. Рекордна за обсягом партія затриманого бурштину коштує за попередньою оцінкою близько трьох мільйонів доларів (3 000 000 $) !!! Більш точно - вага і склад каменів за фракціями, яка саме партія готувалася для контрабанди, загальну вартість -- визначать експерти в Києві, куди вантаж доставлять у супроводі озброєної охорони.

Ця велика операція з викриття найбільшої злочинної групи, що діє в Рівненській області та паразитує на незаконному видобутку бурштину, підготовлена МВС та ДФС. Буде продовження, з'являться прізвища -- в минулому відомого одіозного депутата П., продажні правоохоронці та чиновники...

- Ми свою роботу будемо робити. Але!.. ПОТРІБНО, як уже писав раніше - ухвалювати закон, що регулює державний контроль, видобуток і збут бурштину!

...Вилучений бурштин буде проінвентаризований і представлений публічно незабаром у Києві, щоб нічого з ним не «сталося». Далі потрапить до казни держави", -- пообіцяв Аваков.

Бурштинова біда Полісся

02.06.2015
Андрій Плига, для УП.Життя
Фото zn.ua

Поки на сході країни триває війна, а у владних кабінетах імітуються реформи та боротьба з корупцією – у глибинці поліського краю розгортається екологічна катастрофа, зупинити яку може, хіба, що введення озброєних підрозділів Нацгвардії.

І причиною цього є коштовний камінець.

"Сонячний камінь" – саме так в народі називають бурштин, широко відомий також під російською назвою "янтар".

Будучи за походженням скам'янілою смолою, він значно м'якший за дорогоцінне каміння неорганічного походження, але не поступається своєю красою. Тому бурштин широко використовується в ювелірній справі і мистецтві, для виготовлення найрізноманітніших прикрас, оздоблення картин, ікон тощо.

Але витончена краса каменю має страшний зворотній бік.

Поклади бурштину в Україні знайдено на Поліссі – у Рівненській, Волинській та, віднедавна, Житомирській областях. Легальний видобуток каменю становить краплю в морі. Так, державне підприємство "Бурштин України" добуває 2-4 тонни каменю на рік, в той час як обсяг нелегального видобутку в Рівненській області становить, за деякими підрахунками, до 60 тонн. Але точної цифри, звісно, ніхто сказати не може.

Стрімко розвивається цей процес і в Житомирській області, у якій, імовірно, добувається вже близько 20% об'єму Рівненської.

Бурштин на Поліссі є синонімом слова "гроші". За один грам перекупники платять 3-4 долари. Невеликі камінці важать 20-30 грамів, однак якщо пощастить, можна знайти каміння вагою до кілограма. Якщо ж в середині камінця видно комаху, застиглу в смолі мільйони років тому, – його вартість зростає в десятки разів, сягаючи астрономічних сум.

Для бідних поліських сіл – це єдина можливість заробити гроші, – і не просто заробити гроші, а величезні статки, в сотні тисяч гривень, за кілька тижнів або місяців роботи. Якщо пощастить, і якщо не вб'ють конкуренти.

Бурштинова лихоманка – саме так можна назвати лихо, яке спіткало поліські ліси.

Село Пояски, Олевський район Житомирської області. Сюди зручно діставатись електричкою, яка сполучає Олевськ із Коростенем. Північніше Поясків розкинулись глухі поліські ліси, серед яких ніби загубилось декілька сіл – Шебедиха, Рудня-Замисловицька, Устинівка. Між ними навіть немає доріг із твердим покриттям – лише щебенисті насипні дороги, що тягнуться крізь болота і зв'язують поліщуків з цивілізацією.

Ще три роки тому ці ліси і села були ідеалом тиші і гармонії. Здавалось, ніщо не може порушити лісову ідилію: це було прекрасне місце для відпочинку від гамірної столиці, від шуму машин і людей серед первісної природи. Було – і минулось...

Від Поясків до Шебедихи постійно курсує інтенсивний автомобільний потік, що справляє враження жвавої регіональної, але аж ніяк не лісової, дороги. Зранку ж, коли більшість машин виїздить "на промисел", звуки моторів відтворюють картину інтенсивного вуличного руху в місті.

Біля Шебедихи до машин, що їдуть від Поясків, долучається транспорт з Олевська, який прямує сюди через Обище.

Усі разом вони прямують двома напрямками: одні – дорогою до Рудні-Замисловицької, до тамтешніх родовищ, інші – лісовою дорогою "в нікуди", яка була побудована для зручності вивезення лісу і прямує в ліс в кількох кілометрах західніше Рудні.

Лісова дорога, побудована для лісовозів, стала справжнім "бурштиновим шляхом", що відкриває браконьєрам легкий доступ до віддалених заболочених лісів.

На виїзді з Шебедихи, на "бурштиновому шляху" стоїть дерев'яний "кіоск", на який вказує табличка "Скупка". Поруч – скупчення чоловіків, з-поміж них троє – у камуфляжі ЗСУ, але без шевронів та погонів, і скатаними на чолі шапками-балаклавами.

– Молодые люди, вы куда?
– В Поясківський заказник.
– А документы у вас есть? Покажите.
– Звісно, є. А ви, власне, хто? Покажіть свої документи сперш.
– Мы охранная структура…
– Так а що ви охороняєте? Ми йдемо в державний ліс Білокоровицького лісгоспу, чому ми маємо щось показувати?

Охоронець знічується, підходить інший:

– А что вы делать там собрались?
– Проводити обліки птахів, орнітологи ми.

Пару секунд обличчя охоронця, на якому не помітно слідів інтелекту, з подиву губиться у роздумах, а потім видає: "Ладно, идите", – мабуть, наш зовнішній вигляд мало нагадував копачів-конкурентів.

Водії машин, що їдуть до родовищ, аж вивертають голови від подиву, побачивши нас. Видно, що ніхто зайвий сюди не заходить.

 Тут і далі всі фото автора

Варто пройти кілька кілометрів, і перед очима повстає епічна картина.

В 3-х кілометрах від Шебедихи в лісі повстало величезне таборове містечко, із сотнями автомобілів, фургонів, наметів, в якому цілими сім'ями (!) протягом теплого періоду року живуть бурштинові копачі. Про масштабність дійства свідчить хоча б той факт, що серед усього скупчення автомобілів трапляються навіть фургони-магазини!

 

Внаслідок постійного перебування такої кількості людей у лісі, він справляє жахливе враження: величезні площі витоптані, страшно засмічені, купа дерев спиляна на дрова або бесідки/столи, ґрунтовки порозбивані.

Але, звісно, все це разом узяте не може зрівнятись зі шкодою, яка відходить від самого добування бурштину.

На величезних площах ліс повністю знищений. Десятки гектарів перекопані і перемиті. Справа не обмежується ручною роботою: у болотах працює важка техніка – різноманітні бульдозери, а по лісовій дорозі час від часу сунуть "БелАЗи" з платформами для гусеничної техніки.

Ліс виглядає апокаліптично. Нажаль, з міркувань безпеки, найбільші за площею розробки зняти не було можливо, а менші, закинуті після розробок ділянки, виглядають так:

 

На великих ділянках дерев майже не лишилось, більшість їх була спиляна, аби не заважали, в тому числі й вікові сосни.

Для спрямування води в райони видобутку, у лісах і на болотах бульдозерами були прочищені старі меліоративні канали – подібної меліорації тутешні ліси не бачили з півстоліття. І це теж ніяк не є позитивом.

Густі чагарі в місцях видобутку стоять на заваді копачам. Тому вони масово випалюють підлісок для своїх потреб. Добре, що справа обмежилась низовими пожежами, але в поліських сосняках вогонь легко може перекинутись на верхівки дерев, та і торф'яники тут на кожному кроці… Часто вітер доносить стійкий запах горілого лісу: чи то від горільників, чи то від численних таборових багать. 

 Спалений ліс із рододендроном жовтим – чарівною понтійською азалією, і він має підлягати охороні згідно Зеленої книги України. Але тут він знищується усіма можливими способами

Найкраще місце розробок можна описати як "місячний ландшафт". А залиті водою ділянки із десятками копачів, що порпаються у багні, стоячи по коліно у воді, нагадують китайські рисові плантації.

Погляди копачів спрямовані на нас. Чиясь машина зупиняється поруч.

– Ви не заблукали часом? Може вас підвезти?
– Ні, дякуємо, ми в ліс йдемо.

Така пильна увага з боку бурштинових браконьєрів не може подобатись. Стає очевидним, що ми тут трохи не бажані "гості".

Навпростець, лісом, доходимо до Поясківського заказника.

Поясківський заказник – один з найстаріших лісів Полісся, в якому трапляються дерева обхватом понад 5 метрів, і єдиний, який не підлягав рубкам, окрім браконьєрських, з 1924 року. Завдяки цьому, в ньому накопичилась велика кількість мертвої деревини у вигляді сухостою і хмизу, що відіграє виключно важливу роль у житті великої кількості лісових організмів.

Впалі велетенські дерева вкриті килимом з моху, на якому проростають кислиці, чорниці, папороті та червонокнижні плауни, – все це робить Поясківський ліс схожим на казкові джунглі. Завдяки своєму заповідному статусу ліс є еталоном того, як повинні виглядати первинні ліси Полісся.

 

Для збереження цього лісового урочища розроблений охоронний режим, згідно із яким передбачена заборона, що поширюється, зокрема, на "меліоративні чи будь-які інші роботи, що можуть призвести до зміни гідрологічного режиму території Заказника; будь-яке засмічення, забруднення території Заказника; пошкодження, заготівля та знищення всіх видів рослинності; передача у господарське використання окремих земельних ділянок заповідного об'єкта;… розвідувальні, підривні роботи, розробка всіх видів корисних копалин, будь-яке порушення ґрунтового покриву; … знищення та пошкодження форм рельєфу і геологічних відкладень; … знищення та пошкодження окремих дерев, чагарників, водної й трав'янистої рослинності; … відвідування території Заказника в період розмноження тварин/птахів та відгодівлі молоді (квітень-травень); … проїзд усіх видів транспорту поза дорогами загального користування, за винятком технологічного і службового транспорту Землекористувача;організація таборів, місць відпочинку, стоянок автотранспорту, розведення багать".

Проте, унікальна краса і цінність лісового урочища не спинили варварів, а на заповідний режим вони відверто начхали.

Добуток бурштину тривав на самій межі заказника. Звідти йшли стежки всередину заповідного лісу. Кожна з цих стежок приводить до поодиноких (поки що) копанок.

 Розробки на межі заказника 

Але, цим справа не обмежилась: усередині заказника знайдена принаймні одна повністю знищена ділянка лісу, площею в декілька гектар.

Біля неї – стоянка копачів стоянок із усіма притаманними їй порушеннями охоронного режиму заказника, як-от вирубка дерев, розведення багать, засмічення території.

Крім самих копанок, на кожному кроці трапляються невеликі ямки, звідки бралися проби на бурштин. Що перші, що другі є смертельними пастками для дрібних тварин. Так, тільки з однієї пробної ями було витягнуто з десяток жаб і вужа; наступного дня там опинилися ще три жаби. Важко уявити, скільки всього гине в більших ямах на всій лісовій площі.

 Жертви бурштину

Вдень ліс у заказнику наповнюється дивними підозрілими особами, чиї голоси час від часу долинають з різних його куточків. Швидше за все, промисел бурштину тут тільки набирає обертів. І це не віщує заповідному лісу нічого доброго.

Видобуток бурштину в межах заказника тягне на статтю 252 Кримінального кодексу України – "Умисне знищення або пошкодження територій взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду", – що карається штрафом від 100 до 200 неоподаткованих мінімумів, або обмеженням волі на строк від трьох до дванадцяти років.

Знищення лісу як в межах заказника, так і за його тереном підпадає також під статтю 246 КК – "Незаконна порубка лісу", що максимально карається позбавленням волі терміном до трьох років.

Саме ж добування бурштину підпадає під статтю 240 ККУ, що карається штрафом або обмеженням волі на строк до двох років; ті самі дії, вчинені в межах заповідного фонду (у заказнику) – до п'яти років.

Отже, прямо у наші дні відбувається надзвичайно масштабне і масове порушення законодавства, що тягне одразу на декілька статей Кримінального кодексу, і участь у цьому беруть одразу сотні і тисячі людей тільки (!) в околицях сіл Шебедиха і Рудня-Замисловицька. По всьому ж Поліссю масштаби катастрофічні.

Засоби масової інформації неодноразово звертали увагу на бурштинову катастрофу, в тому числі і на Олевщині. Проте, владна реакція нульова.

Враховуючи неймовірні масштаби екологічної катастрофи, очевидним є "кришування" даного злодіяння на всіх рівнях.

Характер проблеми такий, що запобігти її поширенню малими силами можна тільки на перших етапах, коли копачі тільки-но з'являються у певному районі в малій кількості. Коли ж їхня кількість складає сотні і тисячі, задіяна важка техніка і охорона – долати її силами кількох міліціонерів чи екоінспекторів вже неможливо.

Який є вихід із цієї ситуації?

Вважають, один із шляхів – легалізація.

Верховною Радою у першому читанні 23 квітня цього року був прийнятий проект закону про видобування та реалізацію бурштину; наразі він готується на друге читання. Закон узаконює добуток бурштину копачами, за рахунок створення старательських артілей, які братимуть ділянку лісу в оренду.

Але... Цей закон узаконює екологічний злочин, і не містить конкретики в питанні рекультивації земель – а вона потребує колосальних коштів і багато часу, особливо коли мова йде про лісові землі.

 

Іншою небезпекою є те, що закон передбачає спрощення процедури передачі лісових земель для добутку бурштину – однак не гарантує повернення в лісовий фонд після проведення рекультивації. При всьому цьому, закон відбирає у місцевих рад право погодження ділянок для видобутку бурштину.

Прийняття закону у другому читанні у не зміненому вигляді ще більше ускладнить розв'язання бурштинової проблеми, з точки зору охорони навколишнього природного середовища.

Окремим питанням є те, наскільки цей закон буде виконуватись на місцях, і чи згодиться бурштинова мафія відмовитися від розробки родовищ в межах заповідного фонду, того самого Поясківського заказника, якщо це приносить їм колосальні кошти? Адже родовища виснажуються, кількість охочих збагатитися зростає – і спокуса видобувати камінь там, де згідно того ж закону не можна, буде зростати. 

 Масштаби видобутку на Поліссі подекуди видно на оновлених космознімках – тут наведено Володимирецький район Рівненщини, масштаб праворуч знизу; усі білі крапки і плями – це копанки

А поки що, як би дико і фантастично це не звучало, ліси Полісся, і, в першу чергу, найстаріший ліс, Поясківський заказник, може врятувати лише введення у район підрозділів Національної Гвардії України – а саме, колишніх Внутрішніх військ, які б охопили підходи до району видобутку і провадили патрулювання території.

Це саме той випадок, де Внутрішні війська необхідні – тут, у заказнику, а не на протестних акціях, заховані у автобусах по дворам і подвір'ям міста Києва.

Збереження навколишнього середовища є надважливим елементом національної безпеки кожної держави. І, оскільки подібна діяльність руйнує підвалини цієї безпеки, зацікавитися цією темою повинна Служба Безпеки України. Тим більше, що мова йде не тільки про знищення лісів, а й про колосальні кошти, що оминають бюджет України.

Державна екологічна інспекція, Державне агентство лісових ресурсів і МВС уже розписались у своїй неспроможності, або небажанні у вирішенні проблеми.

Активісти наразі готують відповідні звернення до СБУ.

Усі фото – автора.

Автор - єколог Андрій Плига, спеціально для УП.Життя

Особливості національної зимівлі на Поліссі

 Днями поверталася додому із відрядження міжміською маршруткою. Пасажирів було мало, а тому водій по дорозі підбирав усіх, хто бажав їхати. Невдовзі до нас приєднався один молодик, приятель якого, за дивовижним збігом обставин, сидів позаду мене і від нудьги вже кілька годин поспіль комусь увесь час телефонував. Чоловіки зраділи несподіваній зустрічі і, всівшись разом, почали свою розмову, як належить, про все і про ніщо...

Не маю звички підслуховувати чужі балачки, тому намагалася зосередитися на неголосній музиці, що линула із радіо водія. Однак, якісь уривки діалогу між чоловіками таки чула. По якійсь миті я себе стала картати за те, що початок найцікавішого і вражаючу кількість деталей розмови попросту прослухала...

Із того, що я зрозуміла, вимальовувалась така картина.

Недавній зимовий погодній катаклізм потужними сніговими заметами, обривами електричних дротів та сильними морозами відрізав чималу кількість населених пунктів від зовнішнього світу. Рідні молодика відрядили його до бабці, яка самотньо проживала в майже безлюдному селі на межі Дубровицького та Рокитнівського районів. Тривожилися через те, що із бабусею раптово обірвався зв’язок.

Запам’яталось, що майже півтори доби людина пробивалася до села. На щастя – з бабусею все гаразд. Розрядився телефон, який ніяк без електрики не зарядити.

Коли майже вся чоловіча робота була зроблена (відкопано зі снігу господарські споруди, нарубані і складені у сінях дрова, там же, в сінях, наповнено діжки водою із колодязя), бабця попрохала, щоб онук навідався до сусідки – як вона там? Допомоги їй чекати нема від кого – вона давно живе одна та й хата її аж під лісом...  

Хатина від поля була занесена снігом по саму стріху. Лиш димар стирчав із тієї кучугури. Двір весь потонув у заметах і на ньому ні сліду. Страшно стало. А раптом тут уже допомога не потрібна? Став гукати – ніхто не обзивається. Тиша...

Вхідні двері наполовину вдалося звільнити із снігового полону. Цього вистачило, щоб протиснутися в сіни. І лишень тоді, коли чоловік почав обтупувати із взуття сніг, у дверях з'явилася господиня. Вона невимовно зраділа гостю і запросила його в світлицю. Перше, що вразило чоловіка, це те, що в хатині було доволі тепло і , навіть, спекотно.

 Слово за слово і бабця відверто розповіла, як вона переживає свою вимушену ізоляцію. До такого їй не звикати. Сніг бере із кватирки. Розтопить – має воду. На ній варить юшку із сушених грибів. На десерт можна поласувати заготовленими ягодами чи сушенею із фруктів.

Все про все - і до життя без електрики, радіо та телевізора можна звикнути; і нужду справляти в сінях на відрі, коли нема як дістатися до вбиральні за хатою; але ж як без дрівець – газу у селі нема, тим більше на хуторі? Звідки в хаті така жара, як у сауні?

Далі почуте із розповіді супутника у маршрутці просто ошелешило!

Бабця в грубці спалює „камінь”. Так робили ще з діда-прадіда її предки. Правда, „каменем” підпалювали лишень дрова. А тут, коли пенсія мала, а кубометр дров коштує, як півтори місячні пенсії, то доводиться всіляко „викручуватись”. За літо в лісі можна назбирати сякого-такого паліччя та сухостою, але на всю зиму цього замало. На пісках, той „камінь”, що лежав зверху, давно вже визбираний, то ж доводиться його копати і носити додому в корзині. Добре, що він не важкий. Дорогою назад пів корзини наповнюється  ще й грибами аж із вершком...

Чоловіку стало цікаво, який же той „камінь” із себе, що так добре гріє, і попросив бабцю його показати. Стратегічні запаси бабці на горищі та в коморі – їх вигляд і кількість – ледве не спричинили чоловіку серцевий напад. Паливом бабці на зиму служив ...БУРШТИН!!!

***

Мою розповідь можна коментувати всіляко. За що „купила”, за те й „продала”.

За державу прикро... Одним словом, дохазяйнувалися!!! Країна на межі дефолту, а тут грубку пропалюють реальними „асигнаціями”  і тим теплом обігріваються...

Якби в Україні вже нарешті легалізували б видобування бурштину місцевим населенням на законодавчому рівні, держава не втрачала би свої мільярди на контрабандних витоках „сонячного каменю” за кордон. Вирішилося б і працевлаштування населення депресивних районів, мали б і кошти на природоохоронні заходи, і бабця була б із дровами на зиму та іншими благами цивілізації. Було б тільки куди легально здати бурштин і отримати офіційно та сповна гідну платню за роботу...

 

 

 p.s. Фото взяті із мого блогу про музей бурштину в м. Рівному