О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

АРТ- КИЇВ contemporary 2009

У зв’язку з надзвичайнім станом грипової загрози Український дім та відомі українські художники і галеристи виступили з ініціативою протидії хворобі шляхом зміцнення культурного імунітету нації.

Актуальне мистецтво – це перш за все соціо-життєвий навігатор, що виконує функцію координати в реаліях сучасного «де тут шо і шо тут де», а також як лимон, цибуля та часник мобілізує життєвий стан людини в надзвичайних обставинах.

Київ, Хрещатик 2 Український дім

[ Читать дальше ]

Як східноукраїнці навчили галичан будувати демократичну Україну

«Останнім молодогвардійцем» символічно називає себе колишній керівник українського підпілля на Донбасі у роки Другої світової війни Євген Стахів. Сьогодні він проживає у США, де тривалий час очолював Українську головну визвольну раду за кордоном. 88-річний діяч майже щороку буває в Україні, зустрічається з молоддю і відомими політиками.

Найулюбленіша тема пана Євгена — це зміна світогляду націоналістів під час ІІ Світової війни, коли похідні групи ОУН прийшли на Схід і поспілкувалися з нащадками запорожців, для яких демократизм і толерантність є такими ж природніми, як захист рідного краю від нападників. Тоді, в 1943 році, під впливом «філософії східняків» ОУН змінила програму з тоталітарної на демократичну. Україна справді об’єдналася. Як блискавка, спинним мозком народу черкнула істина: національна Україна поважає усі людські права й свободи і забезпечує вільний розвиток представникам усіх народів і віросповідань, які шанують її як Батьківщину.
Молода гвардія

«Чому в Україні й далі вчать брехню? — запитав Євген Стахів студентську молодь, яка завітала на квартиру його київських друзів, аби поспілкуватися з «живою історією». — СРСР нав’язав книжку Фадєєва школам скрізь по «соцтабору» — у Польщі, Угорщині, Болгарії, навіть у Китаї. І от, у 2002 році Кучма дає указ відзначити 60-рiччя «нашої геройської «Молодої гвардії». Нині з багатьох свідчень і архівних документів ми знаємо, з яким «натхненням» творився літопис «Молодої гвардії». У своєму передсамогубному листі автор однойменного роману Олександр Фадєєв писав: «Не бачу можливості жити далі, оскільки мистецтво, якому я віддав своє життя, загублене самовпевнено-невіглаським керівництвом партії і тепер вже не може бути врятоване». У романі Фадєєв написав, що причиною загибелі «Молодої гвардії» є зрада «одного з її членів Євгена Стаховича». У документах гестапо згадується про східний крайовий провід ОУН, отже і про Стахіва як одного з його керівників. А ефект «кривого дзеркала» у радянській творчості важко заперечити.

У 2001 році московська газета «Совершенно секретно» опублікувала статтю «Молодая гвардия: подполье или уголовное дело?». Автори намагаються довести, що більшість розстріляних німцями хлопців і дівчат були пійманими за крадіжку зброї з військової німецької машини. «Мене повідомили, що наші люди відшукали молодих хлопців, які записували знаки на німецьких військових машинах, — згадує Євген Стахів. — Вони зрозуміли, що це якась розвідка. Ми хотіли залучити цих 17—18-річних людей до співробітництва. Та виявилося, що вони не розуміють ніякої політики. Вони просто збирали дані для радянської військової розвідниці Любові Шевцової. Незаперечне одне — всі ці дуже різні юнаки та дівчата в нелюдських умовах не зрадили собі й залишилися людьми. Цього не могли зрозуміти ті, хто намагався спекулювати на їхній мученицькій загибелі».

Євген Стахів у бойових діях орієнтувався ще при світлі родинного вогнища. Його батько — офіцер Української галицької армії, мати й брати боролися за Українську державу в прямому сенсі цього слова. Гімназистом у Перемишлі Євген став членом Організації українських націоналістів Степана Бандери, воював у лавах Карпатської Січі проти угорських нацистів, потім — проти гітлерівців і сталінців. У 1942—1943 роках керував націоналістичним підпіллям на Донбасі. Згадує, як колись почув розповідь одного з січових стрільців, учасника бою на Маківці. Коли стрільці, переможці бою, рушили вперед, оглядаючи поранених і вбитих «москалів», у нагрудній кишені одного з мертвих знайшли «Кобзар» Тараса Шевченка. Так українці «австрійські» воювали з українцями «російськими». І дуже не хотілося, щоб продовжувалася ця україно-українська війна.
Ячейки українства

Оунівське підпілля діяло від Маріуполя по Слов’янськ. Тоді нацисти арештували й розстріляли десятки українських патріотів. «Ми не можемо похвалитися боями, бо не організували збройної боротьби. Адже збройними виступами ми провокували б німців нищити тисячі людей, — розповідає Євген Стахів. — Та й ми не мали сили для збройного опору. Була сила на Волині — там постала УПА. У Галичині УПА постала на рік пізніше, бо там був м’якший нацистський режим, дистрикт «Галичина», були українські школи, університет, було багато колаборантів. Волинь же належала до Райхскомісаріату «Україна», терор був нестерпний. Наша мета була — пояснити людям у східній Україні, що треба не воювати за Сталіна чи Гітлера, а змагатись за самостійну Україну. І ми змогли зорганізувати підпілля і на Донбасі, і в Луганську, Дніпропетровську, Одесі, Миколаєві, Криму. Гасла були на листівках — «Смерть Гітлеру, смерть Сталіну!».

На Донбасі населення мішане, міста — російсько-українсько-татарські. Серед донеччан не спостерігалось великої любові до Сталіна. «Багато людей, з якими я працював упродовж двох років, прихильно ставилися до ідеї визволення України з-під німецько-більшовицького ярма, — каже Євген Стахів. — Сьогодні на Донбасі гірше, ніж за німців. Бо в той час я думав, що люди говоритимуть на Донбасі російською, а зі мною більшість розмовляла українською мовою. Особливо інтелігенція, викладачі університету». Стахів мав ячейки у Сталіно (Донецьк), Маріуполі, Горлівці, Краматорську, Слов’янську, Костянтинівці. Багато разів бував на найбільшому залізничному вузлі Ясинувата, персідаючи з поїзда на поїзд. Мав там велику ячейку. Не раз гостював у родині директора школи Коваля. Його син говорив до підпільника російською. На заувагу: «Володя, твої батько і мати говорять зі мною українською, а ти чого російською?» відповів: «А хіба я російською? Це ж по-ясинуватськи!». Бiля Маріуполя є багато грецьких сіл. Я раз чи два ночував у грецькому селі, греки майже всі говорили українською і були дуже гостинні. А українці говорили суржиком».

Ячейки очолювали в більшості місцеві люди і кілька галичан. У Луганськ приїхала з Дніпропетровська Катерина Мешко, молодша сестра Оксани Мешко, з якою Стахів познайомився у Києві аж у 1991 році. А врятуватися від нацистів Євгенові допомогла донька Черкашенка, у якого той мешкав. Коли після зради одного з підпільників до будинку підійшли німці, то схопили батька (він вмер у концтаборі за два тижні до приходу американців), а донька три дні чекала в полі на Євгена, щоб розповісти про небезпеку.
Учитель Схід

«ІІ Світова спершу бачилася єдиним засобом визволення України з-під польсько-радянського панування, — пояснює Євген Стахів. — Ми мусили іти на німецьку базу. А коли побачили, що німці роблять з України колонію, великий концтабір, то пішли проти них воювати. І мусили змінити програму». Пан Євген нагадує, що німці трактували українців як нижчу расу, мовляв, слов’яни — це «склавини», невільники, другорядна маса людей, що існує, аби допомагати німцям у веденні господарства, оранці, фізичній праці. Освіта і медицина для «склавінів» мала бути на найнижчому рівні. Дозволялися тільки 4-класні школи, схвалювалися аборти. Німці не скасовували колгоспів і радгоспів. Вони казали, що кожен німецький герой дістане по колгоспу в нагороду за геройство.

Програма ОУН і бандерівців, і мельниківців на той час також проповідувала український тоталітарний режим: однопартійну систему, владу винятково в руках людей з ОУН. Як у Гітлера чи Сталіна. З таким світоглядом оунівці прибули на східну Україну. Утім Схід помалу налаштовував галичан на інші цінності. «Коли мене на Донбасі запитали: «Яку Україну ви будуєте, яка у вас програма?», то відповідь була: «Ми збудуємо, а тоді розберемся, якою вона буде», — згадує Євген Стахів. — Я розумів, що не можу сказати їм правду. Я знав, що ми хочемо таку ж державу, як гітлерівська чи Муссоліні, і казав: «Таку, як Іспанія Франко». Люди обурювалися: «Та ви ж фашисти! Ми не хочемо України фашистської! Не слід замінювати одну диктатуру на іншу». Якось я ночував у одного викладача педінституту в Сталіно, і він мене отак розпитував. Я злякався: «Живу в комуніста!» — і на світанку втік. Але більшість людей довкола говорила про те ж саме». Український підпільник на Донбасі потребував допомоги греків, євреїв, росіян, татар. До західного розрахунку і підприємливості приєдналися східна душевність і козацький демократизм. Націоналісти почали вбачати свою роль не в керуванні нацією (як мріялося раніше), а у служінні народові. І переконалися, що треба змінювати свою програму, щоб люди її сприйняли.

«Мудрі люди на Донбасі переконали нас, що має бути соціальна справедливість, безкоштовна освіта, медицина, — розповідає Євген Стахів. — І ми стали пояснювати: «Ми за радянську Україну без більшовиків і без Сталіна. Ми не проти рівності. Але більшовики — то КДБ, Сталін, диктатура». І люди розуміли, що ми хочемо того ж, що й вони, — справедливості, демократії, соціальних прав для народу. Декому подобалася колгоспна система. І ми говорили, що земля має бути в приватному користуванні з правом вибору — колективне, кооперативне чи одноосібне господарство. І нехай собі вибирає село, як йому подобається. Тяжка індустрія — державна, середня — кооперативна, мала — приватна. Торгівля закордонна — державна. А люди кажуть: «То ми хочемо таку Україну!».
Програма — не ідеологія

«Похідні групи ОУН на Східній Україні побачили тамтешню реальну ситуацію. Вони залучили місцевих людей і виробили нову програму, яка була затверджена на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН, що відбувся на Тернопільщині у серпні 1943 року, — розповідає голова Студентського братства, історик Олег Яценко, який організував зустріч молоді з колишнім підпільником. — Найцікавіше, що в цей час ідеї українських самостійників (так почали називати себе бандерівці) стали зрозумілими для мешканців сходу. Я знайшов у Центральному державному архіві вищих органів влади розсекречені звіти керівників східноукраїнського підпілля ОУН, написані російською мовою — з Миколаєва, Дніпропетровська, Луганської і Донецької (тоді Сталінської) областей. Це означає, що люди з місцевих уже піднялися у підпільній iєрархії так високо, що їм доручили писати звіти в центральний провід». Гаслом ОУН стає заклик «Воля народам — гідність людині!».

На ІІІ Надзвичайних зборах бандерівців «преображені» на Сході націоналісти доповідали про потребу змін, про те, що ідеалом нового суспільства є побудова всенародної держави та вільна людина, свобода віросповідання і розвиток національних меншин. Доповідь не схвалило керівництво організації. «Тодішній провід у Західній Україні не пережив того, що ми на Східній, — пояснює пан Стахів. — Вони по-іншому дивилися на Україну. Провідник Микола Лебідь відібрав у доповідача право голосу, заборонив «пропагувати комунізм». Люди, присутні на ІІІ зборі, запротестували, хотіли дослухати виступ. Лебідь пішов геть, і засідання продовжувалося без нього. То була причина, що його зняли і вибрали головою Бюро ОУН Романа Шухевича, якого призначили головним командиром УПА. Так виглядав перехід від тоталітаризму до демократії».

Стахів шкодує, що по всій Україні і навіть в УПА мало хто знав, чому відбулася зміна керівництва на Шухевича. Не було часу всім членам пояснити причини цієї зміни. Їх не знали навіть ті, що відбули в совєтських концтаборах, а це переважно селянські хлопці без освіти. Ті ж, що мали освіту й керували, писали аналітичні статті, всі були вбиті. «Ми були проти слова «ідеологія». Ідеологія — комуністична, нацистська — то доктрина, як релігія. Демократична партія висуває не ідеологію, а виборчу програму, — каже підпільник. — Проте сьогодні люди, які називають себе бандерівцями і мельниківцями, думають саме про ідеологію, яка була усунена з програми ОУН ще в 1943 році. Провід організації сидів у німецькому концтаборі, не знав, що діється в Україні. А зміна поглядів відбувалася в боротьбі, у праці».
ДОВІДКА «УМ»

У 1943 p. III Великий збір ОУН ухвалив програму, що стала відходом від радикального націоналізму тоталітарного типу. У 1944 р. була створена Українська головна визвольна рада — національний фронт різних політичних сил України.

"Україна Молода" (http://www.umoloda.kiev.ua/)

Чи підете ви на вибори голосувати? Голосуємо!

Чи підете ви на вибори голосувати?

68%, 86 голосов

18%, 23 голоса

14%, 18 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Таміфлю

Якщо Вас цікавить ефективний препарат для лікування грипу "Таміфлю", то рекомендую Вам відвідати сайт-першоджерело: http://www.tamiflu.com.ua/index.html

Про педофілію грип слово замовив.Або питання, які мене турбуюуть

1( куди подівся артеківський скандал?

2( чому грип виник ?

3( скількох хворих карантинизовано ?

4( чому ми везем зразки в європу, якщо у нас закуплено лабораторії?

5( чому лише один козел відбування?  http://focus.ua/incident/77093

6(чому раніше не було оксалінової мазі?

Дивлюся я на оце все і бачу: якісь політичні жмуріки ґвалтували дітей, займались гомосексуалізмом. бучу підняли під небо. потім різко всі на грип поболіли і все стихло.змінились прероготиви.

Якось так випадково померлих на пневмонію (запалення легень) почали перевіряти на свиніячий грип. типу до цього люди від запелень не помирали і не отримували ускладнень скажімо на нирки.

далі. жодного прізвища померлих, ну типу з моральної точки зору. згоден. але де ці люди працювали, де прожиали? "на тернопільщині хворий помер від каліфорнійського грипу". шановні, де на тернопільщині? тернопільщина це що, одна вулиця?

так от, чому не ведуться пошуки джерела інфекції? особа Х померла від грипу, каліфорнійського. вона десь працювала. отже контактувала із 2-3 співробітниками. ну хоча б із охоронцем, прибиральницею, начальником відділу. + контактував із близькими. це ще + 2 особи і того 4. + користувався транспортом, відвідав лікарню, там лікувався. і того ланцюжок має в себе включити мінімум 10-20 осіб, які підхопиили вірус.

це арефметична прогресія. але чомусь на тернопільщині поодинокі випадки свинячого грипу і масові звичайного. ШАНОВНІ, НЕ КЛЕЇТЬСЯ.

памятаю, коли у класі із 20 учнів сиділо 10 і карантину не вводили. говорили мало хворих. що тепер змінилось?

 

і ще. чекаємо з нового року другу хвилю. з нею і другу хвилю карантину. вопрос. як діти здаватимуть тестування?

 

АГОВ! НАРОД! ЦЕ ЗВИЗДЕЦЬ, ЯКИЙ МАЄ БАГАТО ПИТАНЬ!

чому ніхто не цікавиться ними?

 і наостанок. я писав про можливе введення військоо стану і зрив виборів. з вуст журналістів СТБ прозвучала така інформація. типу, дослівно, який військовий запропонував увести надзвичайний стан.

 

шануймося браття!

Між Вітєй і Юлєй або чого бояться українські бізнесмени



Якщо ви уважно спостерігаєте за випусками теленовин, то, очевидно, не можете не помітити цікаву закономірність: дії та висловлювання Юлії Тимошенко в повній мірі висвітлюють навіть ті канали, які належать особам, що мають інші політичні симпатії і роблять ставку на інших кандидатів в Президенти.

Що це, спроба ввести в оману всесильну „даму з косою”? Чи, може, щось інше? Що змушує найвпливовіших українських бізнесменів, попри наявність власних, кишенькових і не дуже, політичних гравців, так „прогинатися” перед Головою уряду? Повага? Радше ні: згадайте, як ставилися до Тимошенко ті ж Пінчук чи Ахметов що до, що після „Помаранчевої революції”. Навряд чи Леді Ю своїми вчинками змусила цих людей змінити свою думку. Що ж тоді? Якщо це не повага, то банальний страх. Страх втратити частину своїх бізнес-активів у разі обрання Тимошенко президентом.

Аналогічна ситуація спостерігається й щодо іншого, згідно з соцопитуваннями, лідера президентських перегонів – Віктора Януковича. Але тут швидше йтиме мова про те, що з проФФесором телебачення не заграє, а просто намагається уникати критики (за винятком тих політичних ток-шоу, форматом яких дозволяється висловлювання різних, часом – діаметрально протилежних, думок).

З цього можна зробити висновок, що прихід до влади як Тимошенко, так і Януковича загрожує тотальним переділом сфер впливу, державного майна, а також – найбільших активів найзначніших фінансових груп країни. От і намагаються вітчизняні олігархи „задобрити” основних претендентів на президентське крісло, мовляв, не забирайте у нас наш бізнес і гроші, а ми обіцяємо вірно і віддано служити вам. Ну, або принаймні просто бути максимально лояльними.

Що ж, враховуючи вагу цих „товстосумів”, можливо, їм і не загрожує втрата майна і бізнесу. Але якщо говорити про дрібних та середніх бізнесменів, то тут, очевидно, можуть справдитися найпесимістичніші прогнози.

Не дарма в середовищі київських бізнес-кіл говорять саме про НЕБЕЗПЕКУ приходу до влади Віктора Януковича. Ці люди добре пам’ятають 2002-2004 роки, коли зі Сходу України приїжджали „братки” і силоміць відбирали у київських бізнесменів підприємства, торгові точки, склади чи приміщення, прямо як в „старі добрі” 90-і. І, до речі, таке явище як рейдерство «розквітло» саме за часів другого прем’єрства Віктора Федоровича (2006-2007 рр.).

Не менш сильно бізнесмени на місцях (не тільки в столиці, але й в інших містах і містечках країни) бояться утвердження при владі Юлії Тимошенко та її команди. А чому, то тут, гадаю, здогадається кожен більш-менш обізнаний у економіці громадянин України. Уряд Тимошенко просто знищує малий та середній бізнес методом шаленого податкового тиску. В таких умовах, а ще й враховуючи кризу, розпочати свою справу, а тим паче - довести її до пуття, практично неможливо. В усіх економічно розвинутих країнах під час кризи податки намагаються зменшити і таким чином врятувати приватну ініціативу, в Україні ж все навпаки.

Ще одна небезпека для середнього та малого бізнесу – поглинення з боку великих компаній. В разі приходу до влади Януковича або Тимошенко варто очікувати підпорядкування малих підприємств великим корпораціям, якими володіють найбільші фінансові „кити” України, які за сумісництвом є основними спонсорами БЮТ або Партії регіонів.

В разі утвердження на президентській посаді Тимошенко чи Януковича, на українську економіку чекає монополізація найбільш важливих галузей народного господарства з боку корпорацій, якими володіють ті ж Ахметови, Коломойські, Фельдмани і т.д. Отже, розвиток української економіки буде залежати від того, як основні політичні сили зможуть домовитися між собою. А те, що президентство Віті або Юлі призведе не лише до монополізації економічного, але й до монополізації політичного життя найбільшими фінансово-політичними кланами, що нині звуться Блок Юлії Тимошенко і Партія регіонів, сумніватися не доводиться.

Що ж ми маємо на нинішній момент? Ми маємо реальну загрозу тотального поглинення економіки великими корпораціями-монополітстами, якими володіють найбільші олігархи країни і інтереси яких відстоюють ніхто інші як Віктор Янукович та Юлія Тимошенко. Остання, нагло прикриваючись популістськими гаслами, притаманними традиційній риториці „лівих” політичних сил, сама просуваючись до влади разом з тим просуває туди і великий капітал. А те, що у Тимошенко в команді не менш багаті люди, ніж у ПР, сумніватися не доводиться: тут є і один з найбагатших олігархів у східній Європі Костянтин Жеваго, і чи не найбагатша жінка в країні Наталія Королевська, і „харківський магнат” Олександр Фельдман, і намулявший очі довкола скандалу з Фондом держмайна Андрій Портнов... Список можна продовжувати.

І це ще не основні „грошові мішки”, що мають стосунок до БЮТ: головну підтримку цій строкатій бізнес-компанії надає власник групи „Приват” Ігор Коломойський.

Отже, що щоб хто не казав, але обираючи між Тимошенко і Януковичем, ми обираємо між великим і ду-уже великим бізнесом. Це значить, що у випадку приходу до влади цих одіозних постатей, годі сподіватися на зменшення державного тиску на дрібних та середніх підприємців, а впливу великих бізнес-груп - на суспільно-політичну ситуацію в країні.

Сергій Пархоменко

Іноземний капітал підтримає і Тимошенко, і Януковича

Іноземний капітал в Україні буде фінансувати двох лідерів президентських перегонів, не псуючи відносини з жодним.

Вплив США буде мінімальним, нинішнє керівництво США не стане втручатись в хід виборів в Україні. Однозначно Обама і його команда не підтримають Ющенка, оскільки ця карта відіграна. Вони вважають, що Україна сама має вирішувати свої проблеми, але віддають карт-бланш Росії, тому що Україна фактично є полем для реалізації інтересів Москви.

Євросоюз, як і США буде виступати за те, щоб вибори в Україні були відкритими, демократичними, прозорими і конкурентними, але ні лідери ЄС, ні влада США напряму не будуть підтримувати ні фінансами, ні іншими можливостями кандидатів в президенти, на відміну від Росії.

Група Медведєва більше підтримує Януковича, група Путіна – Тимошенко, але в будь-якому випадку під час виборчої кампанії з Росії в Україну зайдуть великі гроші. Частково будуть заходити гроші і з Америки, і з Європи, але це будуть гроші різних фінансово-корпоративних груп, які лобіюють ту, чи іншу силу. Є величезні фінансові корпорації, що підтримують донецьку групу. Є ті, що мають зв’язки з Юлею Володимирівною. І є компанії орієнтовані на Ющенка - його міжнародна фінансова мережа.

Для того, щоб побачити хто і кого з кандидатів буде фінансово підтримувати, потрібно проаналізувати, кому наприклад Тимошенко створила найкращі умови для ведення бізнесу, кому навпаки урізала можливості, і т. д.

У пані прем’єра провалився проект продажу ОПЗ, і тепер вона має розраховувати на себе. Але з другого боку зараз іде переструктуризація облігацій «Нафтогазу України» на 500 млн. І якщо Тимошенко вдасться цей антизаконний захід реалізувати, групи, які куплять ці облігації підтримають її на виборах.

Росіянам з ЛУКОЙЛ, ТНК, Альфа-групп, які мають в Україні нафтопереробні заводи, системи заправок, тощо, все одно хто переможе - Тимошенко чи Янукович. Вони домовляться як з одною, так і з іншим. І будуть фінансувати двох лідерів перегонів. Також і Вексельберг, і інші, будуть фінансувати і Януковича, і Тимошенко. Міжнародний космополітичний капітал (як і тютюнові королі, і горілчані) не буде псувати з жодним з українських політичних лідерів відносини.

Олег Соскін.

Тернопільські новини

Тернопільська міська рада просить міжнародні та всеукраїнські благодійні фонди допомогти у боротьбі з епідемією. Про це йдеться у сьогоднішньому повідомленні прес-служби міськради

 

Як повідомив заступник міського голови з питань економіки Петро Гринчишин, Тернопільська міська рада звернулась до міжнародних та всеукраїнських благодійних фондів із закликом надати посильну допомогу тернопільській громаді для запобігання поширенню епідемії грипу А/H1N1 /Каліфорнія/. Відповідний лист підписав сьогодні міський голова Роман Заставний.
«Сьогодні докладається максимум зусиль, щоб запобігти поширенню небезпечного захворювання і захистити людей, яких ще не торкнулася ця біда. Проте, щоб подолати епідемію, вкрай потрібна й Ваша допомога, - йдеться у зверненні. – Будемо вдячні за будь-яку підтримку: кошти, медикаменти, діагностичне та лікувальне обладнання та ін. – це все найнеобхідніше сьогодні для надання своєчасної допомоги хворим та попередження розповсюдження недуги».
У листі також зазначається, що для боротьби з епідемією у Тернополі мобілізовано увесь медичний персонал, інтенсивно працюють бригади швидкої допомоги, лікувальні заклади, відкрито гарячі телефонні лінії для надання відповідних консультацій. Адресатам надіслано контактні телефони міського управління охорони здоров’я та розрахунковий рахунок міської ради.
«В Україні існує близько тисячі благодійних фондів всеукраїнського та міжнародного рівня, – зауважив Петро Гринчишин. – Ми звернулися до частини з них, які вирізняються гуманітарним спрямуванням та зосереджують свою діяльність у сфері соціального захисту, охорони здоров’я тощо».
Нагадаємо, що сьогодні міський голова Тернополя Роман Заставний звернувся також до до кандидатів на посаду Президента України та голів політичних партій із проханням допомогти нашому місту у боротьбі із розповсюдженням грипу А/H1N1 /Каліфорнія/.
 

У президенти йде Противсіх

У Центральну виборчу комісію подав документи для реєстрації кандидатом в президенти Василь Противсіх.

Про це повідомляє Ліга.net з посиланням на прес-службу ЦВК.

Самовисуванець, мешканець села Олешків Снятинського району Івано-Франківської області до зміни паспорта носив прізвище Гуменюк.

Противсіх - президент Івано-Франківської торгово-промислової палати.

Разом з тим він не надав у Центвиборчком документи, що підтверджують внесення
застави, однак має намір зробити це в найближчі дні.

Відповідно до закону про вибори президента, прийняти рішення про реєстрацію кандидата на посаду президента України або про відмову в реєстрації ЦВК зобов'язана протягом п'яти днів із дня прийняття документів.

Джерело: УП.

Засмічена Україна. Очистимо її разом!

Спільнота патріотів України «Україна понад усе!» розпочинає безстрокову акцію по очищенню населених пунктів України від засміченості.

Громадянам України пропонується надсилати електронною поштою цифрові фотографії (розмір 800х600) на електронну скриньку Спільноти: upu.admin[собака]gmail.com (у листах треба обов’язково вказувати місце розташування звалищ). По мірі накопичення фотографій (від 10 і більше) вони будуть розміщуватися на сайті Спільноти http://upu.org.ua/ з вимогою з місцевих органів влади прибрати у вказаних місцях.