Дурдом

За день до візиту прем’єра до Москви в розмові з друзями я змоделював ситуацію як Тимошенко оцінить свої успіхи на переговорах в Білокамінній. Так і сталося.

Великим успіхом Ю.В. назвала свої домовленості про те, що Росія не буде застосовувати до України штрафні санкції за вибір газу за квотою, передбаченою у Контракті на купівлю газу, підписаною в присутності Тимошенко 19 січня 2009 року.

Правда, жодним словом прем’єр не обмовилася, що ці ганебні контракти потрібно конче переглянути. Чому? Бо з самого початку було зрозуміло, що Україна їх в жодному уразі не зможе виконати.

По-перше, квоти удвічі завищені від потреб України в імпортному газі. Передбачено штрафні санкції за невибірну квоту газу: 300 % вартості за недобір газу у літні місяці і 150 % - зимою. Відверто бандитські санкції, які можуть зрівнятися хіба що з найгіршою контрибуцією, яку переможна сторона вимагає за програну війну держави.

По-друге, ціна на газ, з якою погодилася прем'єр у січні, найбільша в Європі і не має нічого спільного з ринковою.

По-третє, ціна тарифу за транзит газу через Україну найнижча в Європі є збитковою для роботи Укртрангазу.

По-четверте, такі кабальні контракти українська сторона підписала аж на 10 років.

По-п’яте, якщо у семиденний термін Україна повністю не розрахується за отриманий газ у попередньому місяці, то подальші закупки газу здійснюються тільки за передоплату.

Такі умови нам виставила Росія , наш "стратегічний" партнер, яка, до речі поставила свій підпис під Будапештським Меморандумом 1994 року і нібито є однією з держав-гарантів нашої безпеки, і не повинна допускати будь-якого тиску на Україну, в тому числі і економічного. Це так, до слова.

Мета Росії очевидна : загнати Україну у невилазну боргову яму, знекровити нашу країну фінансово через газове мародерство. Правда, тоді Тимошенко намагалася видати ці кабальні умови за нібито велику перемогу. Більшого цинізму важко уявити.

Звичайно, Юлія Володимирівна чудово розуміла яку удавку вона допомогла накинути Росії на Україну.

Тому сама вона не підписувала документів, аби уникнути юридичної відповідальності і змусила підписати керівників "Нафтогазу" (Олега Дубину – Контракт про закупівлю газу та Ігоря Діденка – Контракт про транзит газу), вчинки яких підпадають під статтю 111 ККУ – державна зрада : діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду економічній чи інформаційній безпеці України...

Хоча, Тимошенко, все-таки, не убезпечила себе і від юридичної відповідальності - політична відповідальність лежить повністю на ній, бо згідно угоди між Кабінетом Міністрів України і урядом Російської Федерації від 2002 року, яка ратифікована ВРУ і набула сили закону, встановлення обсягів транзиту газу і розмірів платежів віднесено до компетенції урядів України і Росії, і не може врегульовуватися виключно господарюючими суб'єктами (на корпоративному) рівні. Тобто, поведінка Тимошенко підлягає під кваліфікацію ст. 367 ККУ (службова недбалість).

Саме так потрібно оцінювати наших високопосадовців, якщо ми хочемо жити у правовій державі. Інакше їхня безвідповідальність і безкарність створює загрозу національній безпеці і суверенітету держави.

Повернімося до вчорашньої поведінки нашого прем'єра у Москві. Так вона публічно заявила, що модернізація української газотранспортної системи (ГТС) не може відбуватися без якнайбільшої участі Росії. І вже зовсім мовчки вислуховувала претензії до України за підписання Брюссельської Декларації, а також розмірковування Путіна про створення консорціуму, який би взяв у своє управління українську ГТС! Цікаво, хто дав прем’єрові директиви на таку поведінку. Може РНБО, яке прем'єр дозволяє собі ігнорувати, чи може глава держави? Напевно – ні!

Викликає неабияку тривогу поведінка Тимошенко, яка щораз торгує інтересами держави, як перекупка на базарі. Звичайно така поведінка Тимошенко не що інше, як сигнал Росії про її намір саботувати Брюссельську Декларацію, як це вона робить з нафтопроводом Одеса-Броди, з реалізацією уранової програми, нищенням нашої геологічної служби і розробки вітчизняних енергоресурсів.

Якби пані Тимошенко вболівала за інтереси України, то спокійно пояснила б, що Брюссельська Декларація в інтересах Росії також, і закликала б Путіна якнайшвидше зайнятися модернізацією Російської ГТС, яка в значно гіршому стані ніж українська, і аварійність на ній більша, і протяжність більша, і проходить вона в значно складніших геологічних і кліматичних умовах.

Було б по діловому доброзичливо підказати Росії синхронно терміново покращувати свою ГТС, бо ми теж зацікавлені, аби вона справно працювала. І що Україна готова допомогти нашими фахівцями, хоч і зараз їх чимало працює в системі нафто-газового комплексу Роcії. Що ж до управління української ГТС, то наші фахівці з Укртрансгазу доказали свій професіоналізм найвищого гатунку і надійність ГТС під час зимової газової війни, яку застосувала Росія. Правда на знак вдячності Тимошенко звільнила керівника Укртрансгазу Марчука і призначила свого депутата.

Могла б також Ю.В. запропонувати Путіну створити міжнародний консорціум по управлінню російського "Газпрому", в якого ой як багато своїх проблем, дай Боже, щоб він з ними справився. Могла б це зробити Тимошенко, яка набагато краще розуміється на газових проблемах, ніж російські хлопці з КГБ. Могла б, але, на жаль, не може.

Не може, бо росіяни міцно тримають її за кримінальний хвіст. Вони вже зробили благородний жест, подарувавши їй кримінальні грішки на понад 400 млн $, хоч її посправників російських генералів посадили до криміналу. А як відомо, російська влада ніколи просто так нікому нічого не дарує. Думаю, що й Ю.В. такий щедрий подарунок вони зробили не за гарну посмішку. Отже, українці, будьте пильними!

Степан Хмара, для УП.

Президент Віктор Ющенко призупинив дозвіл Кабінету міністрів державним вищим навчальним закладами стягувати плату зі студентів за здачу заліків та іспитів при ліквідації академічної заборгованості, що виникла під час проведення основної сесії.

Таким чином, Президент призупинив деякі положення постанови уряду № 369 від 14 квітня.

Ющенко вважає, що введення такої норми не відповідає Конституції.

Раніше Кабінет міністрів дозволив державним вузам стягувати плату зі студентів за здачу заліків та іспитів при ліквідації академічної заборгованості, що виникла під час проведення основної сесії.

За матерiалами: Українські новини.

Ні, таки українцям щось пороблено. Сумніваюся, що
всі дивилися 24 квітня „Свободу” Савіка Шустера на телеканалі
„Україна”. Тож, хто не бачив, навряд чи повірить, що найбільше
об’єднало українців у студії, що вони підтримали оплесками. А про це
варто знати, щоби зрозуміти, хто ми є. Так от, найбільшу підтримку у
студії отримала погроза Євгена Червоненка. А він заявив приблизно таке:
якщо ви, українці, будете себе поважати, то не отримаєте ні грошей, ні
шенгенських віз. Бо ми, євреї, не дозволимо, покараємо, як колись
Форда. Звичайно, дехто переконуватиме, що це не дослівно. Але суть від
того не міняється. Пан Червоненко сказав те, що сказав. А українці його
принизливі погрози з оплесками проковтнули.
Як бачимо,
Червоненко не приховує, що він єврей. Більш того, про його обрізання
знала вся країна. Отже, пан Червоненко зі своєю національною
приналежністю визначився. І це його право, його позиція. От тільки
незрозуміло, навіщо він тоді вимагав під час прямого ефіру програми від
молодого представника ВО „Свобода” Андрія Іллєнка, аби той сказав йому,
хто він – Черво ненко, є за національністю? На що українець цілком
логічно відповів: „Це залежить від вас. Ви самі мусите визначитися, хто
ви є”. Напевне, хлопець про шоу з обрізанням Червоненка не знав…
 
Мені
доводилося бачити чимало образливих для українців передач на
„українських” каналах телебачення. Але такого антиукраїнського шабашу
не пригадую. Здавалося, присутні, відчувши запах крові, втратили
здоровий глузд. Адже почалася передача повідомленням про вбивство
молодого українця на ім’я Максим в Одесі. В українському місті вбили
молодого українського патріота, члена патріотичної організації „СіЧ”.
Але загальний настрій у студії був такий, що здавалося то озвірілі
українці вбили єврея. На нас вилили стільки ненависті, що боксер
Віталій Кличко, який, як я гадав, не боїться нікого і нічого, не
наважився прямо відповісти на елементарне запитання депутата В’ячеслава
Кириленка, чи український він боксер. Ніяково і соромно було дивитися,
як велика, дужа, красива людина аж зіпріла, викручуючись. 

Українців
принижували не тільки люди єврейської національності. Доклав п’ять
копійок і „свій землячок”, поборник „української” демократії Володимир
Яворівський. З яким пієтетом він разом зі всіма присутніми у студії
слухав посла Ізраїлю в Україні, котра з притиском шпетила Україну і
українців. А дорікала вона нам усім за те, що наші дипломати не
покинули якусь там конференцію, на якій представник Ірану засумнівався
у реальності голокосту. І з якою люттю, разом з іншими, перебивав
представника нашого МЗС, котрий намагався роз’яснити позицію України.
До того ж, як нагадав політолог Фесенко, злощасну конференцію не
покинула й делегація Росії. Але до неї Ізраїль претензій чомусь не
висуває…

Відповідь посла Ізраїлю на цей закид була, якщо сказати
м’яко, фарисейсько-лихварською. Мовляв, у Росії свої стосунки з Іраном
-тобто, Україна власних стосунків з цією країною мати не може, і що
Росія – не європейська держава. З останнім цілком погоджуюся. Тільки
сумніваюся, що посол наважилася б сказати подібне у Росії. Це по-перше.
А по-друге, з відповіді випливає, що неєвропейським державам
дозволяється мати свою точку зору на голокост. А от європейським – ні.
Цікава позиція, як для посла Ізраїлю.

Те, що відбувалося того
дня у студії, іноді просто вражало своїм сюрреалізмом. Так, якийсь
Марков, що володіє телеканалом в Одесі, і розпалює в цьому
південноукраїнському місті міжнаціональну ворожнечу (про це у прямому
ефірі говорили його мешканці), сидів не за гратами, а у студії. Він не
спростував звинувачення, а доводив, що в одеситів свої, особливі
„герої”. І якось так виходило, що авторитет цих специфічних „героїв”
освячує ненависть Маркова і його однодумців до України, виправдовує
вбивство її патріотів… Не дивно, що, очевидно піддавшись загальному
настроєві, пан Червоненко зопалу заявив: євреїв у Бабиному Яру вбивали
українці. Потім спохопився, вибачався і наголошував на тому, що їх
убивали поліцаї. Але тут усе за Фрейдом: українці для Червоненка
непевні люди. Тому і вилетіло те, що думав. От тільки чому ніхто
Червоненку не нагадав, хоча б той же Яворівський, що і поліцаї євреїв у
Бабиному Яру не розстрілювали.

„Свобода” Шустера претендує на
„об’єктивність і незаангажованість”. Щоправда, не так давно лідер
комуністів України Петро Симоненко, якого Євген Червоненко в одній із
передач тієї ж „Свободи” назвав таким самим, як і він, євреєм, на
зустрічі з виборцями у Смілі, що на Черкащині, заявив, що Савік Шустер
отримує на місяць 180 тисяч доларів. Я було засумнівався, але
спостерігаючи за спектаклем 24 квітня вже і не знаю, що думати. Адже то
тільки за великі гроші можна так ризикувати репутацією, ставлячи
подібний ганебний спектакль. Варто було побачити однаково єхидні
посмішки Шустера і Нестора Шуфрича, їхній швидкий обмін поглядами,
постійні розлогі ремарки депутата-регіонала, щоби все зрозуміти.

Особливо
неприємно було чути плачі Шуфрича за жертвами голокосту. Звичайно,
чужого горя не буває. І я зрозумів би депутата українського Парламенту,
якби він з текою ж повагою ставився і до жертв геноциду українців.
Однак, Шуфрич навіть не голосував за визнання Голодомору геноцидом. Не
сумніваюся, у нього на це знову ж будуть розлогі виправдання. Але
особисто у мене виникли сумніви щодо того, чи ідентифікує він себе як
українець. Звичайно, можна зрозуміти трагедію українців, співчувати її
жертвам і не будучи українцем. Та, як бачимо… До речі, держава Ізраїль
теж не визнала Голодомор геноцидом. Нагадування про це чомусь дуже
розлютило Червоненка.

Насторожив ще один епізод спектаклю під
назвою „Свобода Савіка Шустера”. На передачі вкотре засвітилася
журналістка Соня Кашкіна (яке гарне українське прізвище!). Схоже, лише
для того, щоби разом з режисером вистави обуритися позицією голови
Верховної Ради України Володимира Литвина, який виступив нещодавно за
відновлення в українському паспорті графи національність. Таке
враження, що саме через це у прямому ефірі і розігрувався
кількагодинний спектакль? Адже, крий Боже, ми усі будемо знати, скільки
євреїв у Верховній Раді, скільки їх вирощує хліб, скільки володіє
банками, а скільки замітає вулиці. Але ж то секрет полішинеля…

Та,
щоби дискредитувати саму думку про можливість відновлення графи
національність на амбразуру і кинули навіть Кошкіну. Вона розтлумачила
усім, чому Литвин за легалізацію національності. Мовляв, так він хоче
нашкодити можливому кандидату у Президенти України Арсенію Яценюку.
Натяк більш ніж прозорий: Яценюк єврей, він це приховує, а Литвин хоче
про це сказати людям, і вони, можливо, від нього через це відвернуться.
Дивно і гидко було чути подібне у студії, де обпльовували Україну і
українців і відстоювали інтереси держави Ізраїль. Схоже, Кошкіна або
перестаралася, або вийшла за рамки сценарію, бо невдовзі зі студії
зникла.

Оскільки поганими в цьому світі і на своїй землі можуть
бути тільки українці, наприкінці шабашу Шустер засумнівався навіть у
реальності інтерв’ю, яке давав член так званої антифашистської
організації. Її одеських активістів і підозрюють у вбивстві
українського патріота. Але, то, напевне, сам Максим усе спланував, щоби
„українцям”, які проти графи національність у паспорті, легше було
влаштовувати обструкцію українцям, котрі хочуть бути українцями і за
головним своїм документом… Які перспективи у держави, що дозволяє
подібне під гаслом „свобода слова”. І хто буде винен, якщо українцям
зрештою таки набридне глумління над ними?..

(ЗАПИС МОЄЇ ПЛЕМІННИЦІ)

(НЕ ВІРИШ, ПЕРЕВІР)

 

Україна, історія її злетів і трагедій – з плином часу ці слова для мене набули реальних обрисів, отримали людські рідні обличчя. Тому що, Батьківщина - це мої бабусі та дідусі, батьки, бабусин садок, рідне подвір’я, Ліцей, вчителі, друзі. Історія країни складається з непередбачуваних, чудернацьки переплетених людських доль. Читаючи підручник з розділами про голодомор в Україні, я чую бабусин голос, який розповідає про свою родину в ті страшні часи. І через десятки років пронесений нею біль викликає у мене сльози.

Наша сім’я одна з не багатьох не втратила в голодомор нікого, дякуючи самовідданості батьків та взаємодопомозі в родині. Діти: Гербут Казимір Федорович – доктор фізико-математичних наук, має трьох синів та двох онуків, Гербут Фелікс Федорович – кандидат сільськогосподарських наук, має сина та двох онучок, Горова Віра Федорівна – співробітник інституту бджільництва, має двох дітей, двох онучок та правнучку, Яблонська Валентина Федорівна – вчитель біології, має двох доньок та онуку. Батьків своїх Гербута Федора Петровича та Мілевську Степаниду Купріянівну вони поховали в 1991 році.

Валентинка

Окраєць хліба з висівками на хмелю, поділений на трьох, лежав на столі під рушником. Брати ковтнули свій пайок одразу, це тільки розігріло апетит, і вирішили піти пошукати ще дещо. Чи то виманити ховраха, чи постріляти диких голубів. Валентинку витягли з колиски на підлогу, розстеливши батькового кожуха, та наказали Вірі глядіти, нянька зростом була нижчою за колиску.

Сестричці розповіли, що коли сонечко загляне у вікно, хліб можна з’їсти. Час від часу Віра заглядала під рушник - чи не впала яка крихта? І ось, нарешті, сонце кинуло свої промінці на глиняну долівку! Який запашний та смачний той хліб! Який жаданий! Відкусивши чималий шматок, Віра зажмурилась від задоволення. Аж раптом під ногами почула жалібний писк. Поряд, на тонесеньких ніжках стояла, хитаючись восьмимісячна Валечка і жалібно квилила. Великі сині очі просили, плакали, вимагали. Боже милостивий, як хотілося проковтнути той довгоочікуваний обід! Але…. Кусень за куснем змочені слиною та сльозами п’ятирічна Віра вкладала в ротик сестричці хліб, майже втрачаючи свідомість від голоду. Вони так і поснули, обіймаючись на батьковому кожусі. Нічого, скоро прийде мама…

Галушки

Весна. Довга холодна, голодна зима позаду. Але в коморі та в засіках порожньо. Хоч би до кропиви та лободи дотягти! Мати зі старшим сином , як стемніло, нишком на колгоспне картопляне поле. Там, дасть бог, сніг зійшов і торішня не викопана картопля порепана, з білими слідами крохмалю, лежить просто неба.

Поставивши сина, щоб стерігся обходчика, мати в лантух збирала перемерзлі бульби. Аби встигнути, бо тепер суд короткий. На цей раз пощастило. Цілий вечір терли картоплю, промивали крохмаль, замісили галушки. І свято! Мама витягла пляшечку з олією і змочивши в ній льняну шматинку протирала кожну галушечку. От смакота! І цілий горщик! Це нічого, що сіруваті від землі галушки скрипіли на зубах. Скупо вділивши галушок всій сім’ї, мати загорнула горщик в полотнину. Рідна сестра на краю села вже не встає, треба і їй.

«Мамо, не віддавайте! Дайте ще!», - плакали дівчатка. Намагаючись не дивитися на сестер, Фелікс забрав горщик під куфайчину, тай пішов до тітки на інший край села. Звечоріло, а він не повертався. Майнула мати по сусідах, батько по селі. Нема! Вже вночі зібралися всі до хати. Мати стояла нерухомо біля вікна, щось шепочучи чи то прокльони, чи то молитви. Батько, з почорнілим від горя лицем намагався не думати про те, про що гомоніло поріділе село. Люди божеволіють від голоду, навіть їдять дітей. Невже не вберегли! Час зупинився.

Аж раптом, в одній сорочці, замерзлий, брудний у дверях з’явився син! Він тягнув за собою куфайчину з зав’язаними рукавами повнісіньку мерзлої картоплі. « Мамо, не бійтеся, я добре ховався, ніхто не бачив. Варіть ще галушок!» , - гордо мовив.

На заробітках

Вірочка сьогодні йде на роботу. Це нічого, що їй п’ять років, вона теж уміє ловити в пляшку довгоносиків не гірше братів. Під спекотним сонцем до поля дорога нелегка. Босі ніжки вже пеком печуть до колінець подряпані гострою травою та стернею, та й пляшка стає такою важкою! Відстати від всіх страшно, мати казали, що дітей крадуть. Ті кляті довгоносики вже мерехтять в очах! Дядько водовоз так довго не їде, хоч би крапельку водички! Нарешті, суне худюща шкапина з бочкою на возі.

Покликали всіх зносити шкідників, і давай їх травити керосином. Всім дітям за роботу давали щось загорнуте в жовтуватий папір. Вірочка обережно заглянула. Диво! На її долоньці лежали справжні цукерки, подушечки з повидлом. Рахувати вона ще не вміла, проте поділила – мамі, татові. Казиміру, Феліксу, Валечці і їй одна лишається! Затиснувши в руці свій скарб, дівчинка подалася додому. Вдома на свята мати теж пекла в печі солодкий гарбуз, варила бурячок, сушила дички (садок вирубали вже давно), але цукерки це щось із казки. Час від часу, відпочиваючи, підносила до обличчя жменьку, вдихаючи незнайомий смачнючий аромат. Може хоч лизнути? Вдома гордо віддала матері зарібок. Вділивши кожному розталу, з прилиплим папером цукерку, мати слухала веселий щебет дітей. Тільки Вірочка міцно спала на лаві, з цукеркою в роті.

З приходом до влади Адольфа Гітлера цей день отримав у Німеччині в 1933 році офіційний статус. Він був названий «Днем національної праці». Через день після введення нацисти увірвалися в приміщення профспілок розгромили і заборонили їх.



Зазвичай у Німеччині проводяться першого травня демонстрації і пікети профспілок і різних політичних організацій. У локальному масштабі проводяться політично нейтральні зустрічі мешканців і сусідів — так звані Hoffeste («дворові свята»). Першотравень в Берліні відомий жорсткими зіткненнями між членами радикальних лівих угрупувань і поліцією.

http://suveren-ua.info/index.html

В Україні зявивися суверенний народ. Ваші коменти?

Як стверджує адміністрація сайту "Україна понад усе!" (http://upu.org.ua/) у ці хвилини відбувається атака на їхній сайт.

Команда з 11 чоловік засипає замітки сайту коментарями з сумнівними лінками. Адміністрація УПУ звертається до блогерів з проханням не відкривати ті лінки.

"Майдан".

Надзвичайним пасхальним сюрпризом приголомшила видатна українська співачка і композитор

Мар'яна Садовська і знаменитий вокальний колектив з Сан-Франциско «Кітка», вибагливу публіку німецького Кельну. НА ЧЕРЗІ КИЇВ   Містерія почалася з надзвичайно довгої черги до концертної каси влаштованої організаторами вистави на вході в Кельнську церкву Мартіна Лютера, що перетворилася в цей вечір в русальний ставок. Далася в знаки заокеанська слава американської “Кітки” і репутація надзвичайної мешканки Кельну українки зі Львова співачки, акторки, композитора, дослідниці і авторки цього проекту Мар'яни Садовської. Не зважаючи на ціну вхідного квітка в 14 євро, багатьом відвідувачам вистави довелося стояти, бо вільних місць в залі не залишилося.

Велика кубо-подібна зала церкви викладена з середини червоною цеглою, прикрашена гігантськими сюрреалістичними пано, виконаними сучасними майстрами, втопилися у напівтемряві, а з першої ж митті, як залунала музика розчиниласяу містичному дійстві, ставши чимось більшим ніж декорація, ставши простором де живуть жінки - люди і жінки - русалки. Те що відбувалося на протязі цілої години, з акторками і публікою, на жаль, неможливо передати а ні письмом, а ні словами - це потрібно пережити. Можу лише сказати, що не розуміючи ні слова з тексту який складався з понад десяти східноєвропейських мов, німецькі шанувальники музики і театру хапалися за горло, так переповнювали їх емоції і естетичне піднесення. За старовинними легендами люди кажуть: “ Русалки можуть звести своїм співом будь яку людину з глузду”, не буду стверджувати того, що “Кітки” переслідували ту саму ціль, але в якусь мить навіть мені підсвідомо хотілося стати русалкою і поринути у бездонні глибини метафізичного простору,  так щиро відкритого глядачеві майстрами фольклорного мистецтва. Десять хвилин оплесків і викрики: “Zugabe!“ (з німецької — ще, на біс!). І знову залунала чаруюча пісня. Не зважаючи на те, що проект “The Rusalka Cycle: Songs Between the Worlds” (оригінальна назва проекту) інтеркультуральний, Україна зайняла  в ньому центральне місце. В театралізованому концерті актори багато згадують Україну, торкаються також і сучасних проблем нашої держави, зокрема Чорнобиля. І це не данина кон'юнктурі, а результат фольклорної експедиції колективу в 2005 році на чолі з Мар'яною Садовською, по таким українськім селам як: Гавронщина та Крячківка, Сварицевичі і переселене із зони чорнобильської катастрофи село Річиця, де русалячий культ є не тільки міфом, а частиною живих вірувань українського люду. Прем'єра русального проекту відбулася в 2006 році в багатьох містах США з шаленим успіхом. В результаті низка державних фондів Сполучених Штатів вирішили підтримати європейське турне проекту і взяли на себе левову частину витрат. Приємно зазначити, що на підтримку музичного забезпечення зголосився метр зі Львова, засновник легендарного львівського камерного оркестру “Леополіс”, віртуозний віолончеліст Ярослав Мигаль. Звертаючись до своїх друзів Мар'яна Садовська говорить про свій проект так: Мар'яна Садовська “Я називаю цей проект своєю "третьою дитиною"- і як кожна мама- страшенно горда, страшенно переживаю і страшенно хочу, щоб ви всі прийшли... все-таки-всупереч всім кризам- Кітка прилітає вього на 2 покази, лишень у Києві!!!!” Так, на жаль в Україні виступ “букету квітів” – адже саме так можна приблизно перекласти з болгарської назву фольклорного колективу “Кітка”, можна буде побачити лише в Києві. Схоже українську сторону цей проект не зацікавив аж ніяк, навіть у Києві члени гурту будуть спати в гуртожитку. А запланований у Львові виступ довелося відмінити, бо організувати нічліг в "славетному місті" не вдалося взагалі. Львівська влада просто проігнорувала заклики Мар'яни Садовської допомогти з організацією. От така гірка пілюля. Та втім наша українська влада не зовсім забуваю про митців, президент щедро роздає нагороди і звання Кіркоровим і Козловським. Та для решта справжніх, не розпіарених попсушників, шансів немає, про них забуто, їх не помічають, їх цькують. От і розсипаються блукаючими зірками по всьому світу наші музиканти, співаки, композитори, письменники, драматурги, поети і режисери. Їхне світло сяє десь на чужині. Та іноді, доходить воно і до рідної України. Отже: 29 квітня в Центрі Києво-Могилянки відбудуться покази концерту- вистави "Русальний Цикл" проект Українки Мар'яни Садовської.

Павло Ар’є

26 квітня 1986 року стався вибух 4 енергоблоку на Чорнобильській атомній станції. З цієї дати в лексиконі пересічного українця з’явилися такі  маловживані раніше слова, як  дозиметр, радіація, радіаційний фон.
Першими  на заваді аварії стали пожежники, які гасили полум’я, що палало в жерлі реактора. Гасили неправильно, водою, А треба – піском. (Про це також тепер відомо кожному українцеві).
Серед перших на ЧАЕС прийшли люди з кіноапаратом.
Це були режисер Володимир Шевченко, оператори Віктор Кріпченко, Володимир Таранченко,  весь творчий колектив фільму "Чорнобиль. Хроніка важких тижнів".

http://torrents.net.ua/forum/viewtopic.php?t=55887

Державну премію Володимиру Шевченкові вручали
посмертно.

(Хоч у  Інтернеті й написано, що фільм знято на каналі 1+1, але я  свідчу, що фільм було знято, змонтовано, озвучено на Українській студії хронікально-документальних фільмів ("Укркінохроніка" )в 1986 році)