Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Справа лікаря-єврея з УПА

Ризикую надбати "амплуа", але ж знову цікаво про те саме...

Сайт "Майдан" з посиланням на блог Мойсея Фішбейна опублікував справу НКВС на бандерівського лікаря, єврея за національністю.

На сайті Фішбейна фотокопії розгортаються і добре читаються.

Лікар Української Повстанської Армії (УПА)

Шая Давидович Варм
Врач Украинской Повстанческой Армии (УПА)
Шая Давидович Варм 

Варм Шая Давидович. Народився 1909 року в Варшаві. Єврей. За фахом – лікар-терапевт. З травня 1943 до серпня 1944 року був лікарем Української Повстанської Армії (УПА). Псевдо – «Скрипаль». Згідно з матеріалами справи, особисто врятував життя 200 воякам УПА. Заарештований 9 серпня 1944 року. Засуджений до 20 років ув’язнення.

Варм Шая Давидович. Родился в 1909 году в Варшаве. Еврей. По специальности – врач-терапевт. С мая 1943 по август 1944 года был врачом Украинской Повстанческой Армии (УПА). Псевдоним – «Скрипач». Согласно материалам дела, лично спас жизнь 200 воинам УПА. Арестован 9 августа 1944. Приговорен к 20 годам заключения.
Обкладинка "Справи № 742" НКВС УРСР
за звинуваченням лікаря УПА
Шаї Давидовича Варма.
Обложка "Дела № 742" НКВД УССР
по обвинению врача УПА
Шаи Давидовича Варма.

Вирок Військового трибуналу військ НКВС

лікареві УПА Шаї Варму.
Перша сторінка.
Приговор Военного трибунала войск НКВД
врачу УПА Шае Варму.
Первая страница.

Вирок Військового трибуналу військ НКВС

лікареві УПА Шаї Варму.
Друга сторінка.
Приговор Военного трибунала войск НКВД
врачу УПА Шае Варму.
Вторая страница



.

_________
ПЕРЕДРУК ТЕКСТУ ВИРОКУ
ПЕРЕПЕЧАТКА ТЕКСТА ПРИГОВОРА

сов. секретно
ПРИГОВОР
ИМЕНЕМ СОЮЗА СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК

1944 г. сентября "16" дня, ВОЕННЫЙ ТРИБУНАЛ войск НКВД, Волынской области, в г. Луцке, в помещении (нерозбірливо   неразборчиво), в составе: 

Председательствующего ст. лейт-нта юстиции Орел
и
Членов мл. лейт-нта Гузова
              мл. сержанта Сурдулипина
при секретаре Пархоменко
без участия обвинения и защиты, рассмотрел дело по обвинению гр-на СССР:
Варм Шая Давидовича, 1909 г. рождения, уроженца г. Варшавы, происходящего из служащих, служащего, еврея, беспартийного, имеющего высшее медицинское образование, по специальности врач терапевт, женатого, ранее не судимого, в Красной Армии не служившего,   в совершении преступления, предусмотренного ст. ст 54-Іа и 54-ІІ УК УССР – данными судебного следствия 
Установил:
      Подсудимый Варм, в мае 1943 года вместе со своей женой был забран в банду "УПА" и, получив кличку "Скрипач" был назначен на должность врача банды "УПА" и состоял в этой должности до 9 августа 1944 года, т. е. до дня его задержания.
      Будучи врачом банды "УПА", подсудимый Варм лечил больных и раненых в боях с польскими и советскими партизанскими отрядами участников банд "УПА" и им было вылечено и возвращено в строй до двухсот бандитов. 
      На основании изложенного ВТ признал подсудимого Варм виновным в совершении преступления, предусмотренного ст. ст. 54-Іа и 54-ІІ УК УССР.
      Учитывая личность подсудимого Варм и нецелесообразность применения к нему полной санкции ст. 54-Іа УК УССР и руководствуясь ст. ст. 296 – 297 УПК, Военный Трибунал

Приговорил:

Варм Шая Давидовича на основании ст. 54-Іа УК УССР с применением ст. 2 Указа Президиума Верховного Совета СССР от 19.04.1943 г. подвергнуть ссылке в каторжные работы сроком на двадцать (20) лет с последующим поражением политических прав сроком на пять (5) лет и конфискацией всего лично ему принадлежащего имущества в доход государства.
      Срок отбывания наказания исчислять осужденному Варм с зачетом предварительного заключения с 9 августа 1944 года.
      Приговор окончательный и кассационному обжалованию не подлежит.

                    Пред-щий (підпис подпись)
                    члены (підписи подписи)
 

____________________ 
Нинішнє місце зберігання документів: Архів УСБУ у Волинській області  –  № 75893 ФП. Фотографія Шаї Давидовича Варма у "Справі" відсутня.
Нынешнее место хранения документов: Архив УСБУ в Волынской области № 75893 ФП. Фотография Шаи Давидовича Варма в "Деле" отсутствует.

Помста влади поетові

                

                                                                                               (Фото Г. Осадко)
  

Українського письменника Сергія Жадана виключили зі списку 29 осіб, відзначених творчими преміями Харківського міськвиконкому. Виключення відбулося 24 грудня під час засідання виконкому міськради за ініціативою харківського міського голови Михайла Добкіна, повідомляє Status Quo.

За словами голови, С.Жадан причетний до спалювання книг Євгена Кушнарьова під час "Помаранчевої" революції. "Я пропоную Сергія Жадана з цього списку виключити. Книги спалювали під час інквізиції, під час фашизму і, на жаль, під час "Помаранчевої" революції. Тут немає нічого особистого, я довіряю думці експертів, які включили його в цей список, але вважаю, що люди, які мають талант, повинні життєвим прикладом показувати, як треба чинити і як не треба", - заявив М.Добкін.

Та сподіваюсь, Сергія Жадана не дуже занепокоїла дана екзекуція Харківської влади, адже він, як і перше, займає чільні рядки рейтингів  провідних читацьких опитувань. Згадати хоча б інформацію, що поетова збірка «Гімн демократичної молоді» посіла перше місце в списку книжкових новинок, які рекомендує телерадіокомпанія SWR (Sdwestrundfunk) з південного заходу Німеччини.

http://www.bukvoid.com.ua/events/raityng/2009/12/25/085240.html
 
***
Сергій Жадан - поет, прозаїк, есеїст, перекладач.

Лауреат видавництва “Смолоскип” і Міжнародного літературного конкурсу “Гранослов”. Премії Бу-Ба-Бу за найкращий вірш 1998 року. У 2001-2007 роках його книги визнавалися найкращими книжками року. Лауреат премії імені Джозефа Конрада 2009 року

КрисЮля





Юлія Володимирівна посіла посаду прем"єр міністра у 2008 році. За східним "Китайським" гороскопом -це найуспішніший рік для криси. Дозволю собі нагадати, що Тимошенко - криса за гороскопом. Яку характеристику дає крисі східна культура (дослівно)  : "Криса народжена під знаком шарму і агресивності. З першого погляду, вона здається спокійною , врівноваженою і веселою. Але не довіряйте першим враженням. Ця видима врівноваженість прикриває постійну збудженість. Достатньо поспілкуватися з нею подовше, щоб розкрити її нервозність, неспокій та характер холерика.
Криса - творець хаосу, а іноді маньяк і скандаліст. Вона постійно створює навколо себе напружену ситуацію. Ті, хто народився під цим знаком, намагаються із всього здобути певну користь : із знайомих, друзів, грошей, майна і т.д.. Власну вроду і харизму криса  застосовує і зловживає ними не зважаючи на понівечені долі довірливих осіб. ..."
Рік на який ми очікуємо, рік -тигра. Цей рік не буде спокійним. Відбуватимуться не передбачені події. Рік насичений політичними змінами, але позитивний для економічного зростання. 
"Для криси є певні застереження! Цей рік для неї самий небезпечний. Тигр не любить крису! Вона не почуватиметься  затишно і не зможе повноцінно використовувати свій шарм. У рік тигра крисі варто зійти з політичної арени, щоб не нашкодити власній долі!"... 




50%, 16 голосів

28%, 9 голосів

13%, 4 голоси

9%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Перебіжчик виявився чекістом

Це нас стосується.

ГРУЗІЯ. Перебіжчик виявився чекістом і розповів про свавілля банди ФСБ в Цхінвалі




Прапорщик ФСБ РФ Віталій Хрипун, що перейшов на днях з Цхінвалі на бік Грузії і попросив там притулок, розповів про причини прийнятого ним рішення в інтерв'ю грузинському порталу Клуб експертів.

За його словами, він відправився службу в Цхінвалі, повіривши в гарну зарплату і перспективи кар'єрного росту, захищаючи при цьому «праве діло». Однак на ділі все виявилося зовсім не так.

«Нас примушували знущатися над місцевими, ображати, гроші вимагати. Не давати їм пересуватися. Якщо щось везуть — продукти чи дрова — то повинні сплачувати за перевезення. Цього начальство вимагало, — розповів Хрипун.

— Нам говорили, щоб місцевих в чорному тілі тримали, без послаблень. А якщо хтось буде обурюватися, то відразу застосовувати силу, в разі необхідності — стріляти на ураження. Жодного закону, і протестувати не можна. Коли я висловився проти, то мені погрозили розправою. Сказали: сиди тихо і роби, що наказують, а ні — в нас багато зайвих набоїв … »

«Я їхав служити, а не свавіллям займатися», — підкреслив Хрипун, що став вже третім за рахунком російським дезертиром, який втік до Грузії.

За його словами, за контрактом він повинен був «відслужити» в Цхінвалі два роки, потім отримував право просити про переведення в інше місце. «Зарплату дали гарну — більше тисячі доларів. Говорили, що піду на підвищення, гарні перспективи обіцяли ».

«Коли сталася війна в Південній Осетії, то по телевізору казали, що це напад на Росію, що Росія захищає маленький осетинський народ, і я вирішив, що повинен поїхати туди, щоб захищати праве діло. До того ж була інформація, що за службу в гарячій точці добре платять, і мене приваблювала можливість зробити кар'єру. Порадився зі своїм дядьком, полковником ФСБ Ігорем Грищенко, і він допоміг влаштуватися на спеціальні курси. Нас готували і перевіряли чотири місяці, потім отримав призначення. Став прапорщиком, інструктором розвідувально-пошукових груп », — розповів Хрипун.

Він розповів, що 6 грудня приїхав до Цхінвалі, звідти його направили в Сінагурі. «У цьому селі ми жили, а служили на заставі в Переві. Коли я їхав, то не знав, що це — територія Грузії. Думав, що буду захищати Південну Осетію та Росію », — зазначив він.

Розібратися в ситуації допомогли, за його словами, місцеві жителі. «Там навколо змішане населення — є і грузини, й осетини. Від них дізнався, що ми знаходимося в Грузії, що вся Південна Осетія — це також Грузія. Я був здивований, коли почув це не тільки від грузинів, а й від осетинів », — говорить Хрипун.

«Взагалі, зовсім не очікував побачити там ту ситуацію, з якою зіткнувся. Відчувається погане ставлення до нас, до російських солдатів. Особливо з боку осетинів, тому що вони відчувають себе господарями і, на відміну від грузинів, в них зброї багато. Грузини можуть і нагодувати, якщо що, а осетинів доводиться більше побоюватися. Хоча не люблять нас ні одні, ні другі. Нікому не можна довіряти. Весь час в стані бойової готовності. Хлопці постійно напружені, часто зриваються. Там ніхто не хоче служити. Усі думають, як би виїхати », — сказав перебіжчик.

«Коли у вас (в Кутаїсі) пам'ятник підірвали, наші офіцери сильно розсердилися і зажадали посилити терор населення. Це для мене стало останньою краплею. Я довго думав і вирішив, що найправильніше буде — піти. Вночі пішов з застави, пішов у бік грузинського поста і здався », — повідомив колишній російський прикордонник.

«У нас розповідали, що в Грузії є порядок. Чув, що двоє солдатів, які пішли до мене, нормально влаштувалися. Я теж хочу жити в країні, де немає корупції, де законів дотримуються. У Тбілісі мені пояснили мої права і я звернувся за політичним притулком. Це питання вирішується разом з ООН. Сподіваюся, що мене не видадуть Росії. Там для мене все скінчилося — і з кар'єрою, і з усім. Якщо потраплю до їхніх рук — життя не дадуть. Може, коли-небудь зможу повернутися, але не зараз. Тут мені обіцяли давати допомогу і допомогти з роботою. У мене технічна освіта і працювати вмію, так що заробити собі на життя зможу », — уклав Хрипун.

У середині червня мав місце і дзеркальний випадок: лейтенант грузинської армії Алик Бжанія в ефірі радіостанції «Ехо Москви» попросив політичного притулку в Росії. Він пояснив своє рішення незгодою з курсом грузинського президента Михайла Саакашвілі. У Тбілісі це звернення Бжанія назвали дуже дешевою провокацією Москви.

Марш проти іммігрантської злочинності у Харкові

За останні декілька років Харків
перетворився на столицю мігрантів та мігрантської злочинності. Нахабні
чужинці створюють етнічні банди та окуповують цілі райони міста і
наводячи в них свої порядки. Кавказці, в’єтнамці, араби, нігерійці
вважають себе господарями нашого міста. Праві сили Харкова тривалий час
ведуть боротьбу з непроханими гостями, незважаючи на кришу яку мають
чужинці в обличчі місцевої влади та силових структур. 

19 грудня був намічений марш який повинен був об’єднати правий Харків в
боротьбі проти мігрантської злочинності. Організатором акції був
“Патріот України” та наші побратими з “Сопротивление” і правих
фанатських об’єднань: “United-Kharkiv”, La Guardia та ін.

З самого початку марш викликав спротив зі сторони місцевої влади та
“силовиків”, але ані спроби міськради заборонити акцію, ані залякування
“сбушниками” правої молоді не зупинили націоналістів. 19 числа
здавалося що навіть погода проти нас. Штормове попередження у Харкові,
сильний вітер, мороз та заметіль додали акції нордичного настрою. До
останньої хвилини кожен сумнівався в масштабності маршу, але біля 17.00
на ст. метро “Ботанічний сад” зібралося близько 600 чоловік. Початковою
точкою маршу це місце було обрано невипадково, адже ця станція метро
знаходиться поряд з місцями скупчення нелегалів. Звідти націоналісти
рушили центральними вулицями міста вигукуючи антимігрантські гасла .
Потужні голоси сотень бійців розрізали в цей вечір холодну темряву
вечірнього міста, а зустрічні люди немов зачаровано дивились на них.
Злякані мігранти намагались триматись подалі від колони, і відразу
ховались при її наближенні. 

По ходу маршу симпатичні дівчати роздавали газети та листівки що знайомили перехожих із загрозою міграції. 

Кінцевою точкою нашого маршу була площа Конституції. Погода не сприяла
проведенню довгих мітингів. Провідник коротко описав ситуацію з
мігрантами і зазначив що єдиним шляхом до перемоги є об’єднання всіх
правих сил у боротьбі з окупацією. Після цього марш завершився збором
коштів на допомогу ув’язненим побратимам. Акція всім запам’яталась
загальним бойовим і побратимським духом. Закінчилась акція виконанням
гімну України.

Ми впевнені що цей марш об’єднав всіх харківських правих в боротьбі за нашу країну і наше місто.

22 грудня – Ганни

  • 22.12.09, 14:27

                      
Від Ганни зима набирає розгін: „Прийшли Ганки – сідай у санки”.

З Ганниного дня жінки починали готуватися до Різдва – білили хати, прибирали оселі, посилено годували свиней, щоб мати свіжину на свята.

Народна мудрість:
Тихий і безвітряний день – на врожай садовини.
Коли йде дощ – вся весна буде дощовою.

Диверсія в день чекыста

ДИВЕРСІЇ. Російські націоналісти повідомили про диверсійні і агітаційні операції в «день чекіста»

Час публікації: 21 грудень 2009 г., 20:03

На адресу КЦ прийшов лист від імені російських націоналістів, в якому повідомляється про диверсійні і агітаційні операції, проведені їхніми бойовими групами проти російської влади.

У листі, зокрема, вказується -

«20 грудня 2009 року, у т.з. «День чекіста», декілька спеціальних оперативних груп російських націоналістів провели бойові і агітаційні операції.

Російські диверсанти підпалили УФСБ по ЮЗАО м. Москви. Операція ускладнювалася тим, що навколо будівлі розташовувалася огорожа і навіть вночі в кублі декілька псів системи продовжували «роботу».

Температура на вулиці зашкалювала за -20 градусів. Проте, операція пройшла вдало, і всім партизанам успішно вдалося відійти. Відео операції тут >>>.

Вдень 20 грудня 2009 року в Москві пройшли два агітаційних флешмоба на Тріумфальній і Болотяній площах.

Група російських борців за правду і справедливість, одягнених в маски, розгорнули розтяжку «ФСБ — вороги Народу!» і скандувала відповідні гасла. Також були використані фаєри і дими. Ніхто не був затриманий, оточуючі відносилися до активістів позитивно, фотографували. Відео тут >>>.

Також вранці 20 грудня 2009 року на одному з столичних мостів була виявлена розтяжка «З Днем чекіста!», а в деяких районах міста написи на стінах:

«Путін — ворог №1!», «ФСБ — вороги Народу!», перекреслена «ФСБ» і т.д.

Джерело

На вшанування наших поляків

  • 21.12.09, 11:45
( з приводу одної телевізійної відео-дискусії 10.12. 2009 р.)

Після фільму по телевізії про Волинську трагедію 1943 р. не втримався, щоб не сісти і не написати доповнення до своєї досить давньої статті ("Голос України" від 8 серпня 2003 р. 147 (3147) про причини цієї трагедії. В тому матеріалі я намагався бути просто об’єктивним і за моїми висновками вина за цю різню припадає не на поляків чи українців, а не Рузвельта, Черчеля і Сталіна, і ще опосередковано  на польський еміграційний уряд у Лондоні, який першим віддав наказ про "зачистку" від українського елементу "кресів схудніх", тобто Галичини і Волині.
Просто у цьому фільмі, який був побудований на заочному діалозі різних дослідників цієї теми як українців, так і поляків. Було сказано багато різних думок і в тому числі взаємних звинувачень, але я зупинюсь на кількох, які визначаю найбільш важливими
Почну з тези одного українського дослідника, який заявив про історичне підгрунтя споконвічної ворожнечі українців і поляків ще з минулих часів війн у 16-17 віках, а також безпосередньо на початку 20 століття.
У відповідь цьому безвідповідальному історику я хотів би задати запитання, чому у 1941 і 1942 роках ніяких масових конфліктів не відбулось, хоча після падіння Польської держави у вересні 1939 р. на здогад польських пацифікацій та колонізації у 20-30 роках українці мали б бути більш ніж злостні на поляків. Але почався червень 1941 року і виник період безвладдя, коли українці стали організовувати по селах самоуправи і поліцію, а на Волині виникли перші збройні українські формування так званої Поліської Січі, що потім стала основою для УПА - і жодного випадку значних конфліктів поміж українцями і поляками! Жодного ні на Волині, ні Галичини, ні у так званому Закерзонні. Спитатись, а чому? А тому, що не було ніякої зненависті поміж поляками і українцями в суто народному прошарку, як нема зараз жодних конфліктів у західних регіонах поміж етнічними українцями і росіянами.
Звичайно все може в один момент змінитись, якщо раптом почнеться збройний конфлікт України з Росією - то буде ситуативна ненависть, але не історична, не постійна. Український і польський народи набагато більше жили спільно в мирі і злагоді, аніж у конфліктах. А рівень змішаних родинних зв’язків значно перевищує за українсько-російські чи ще якісь. Власне тому я і виніс у заголовок статті словосполучення "наші поляки", про що мова йтиме далі.
Зараз важливо підкреслити інше: українсько-польську трагедію Волині, Поділля і Галичини 1943-1944 років, а в подальшому і Закерзоння 1945-1946 років та сумнозвісної операції "Вісла" 1947 р. - все це ланки одної брутальної домовленості наддержав СРСР, США та Великобританії про поділ сфер впливу у світі, але аж ніяк не через споконвічну ворожнечу поляків та українців, чому свідчення вже понад 40 років найбільш активних дружніх міжнародних взаємовідносин України і Польщі за останній час.
Другою відповіддю буде спростування закидів одної польської панєнки, що звинувачує українську культурну еліту у ганебному вшануванні воїнів УПА, які творили такі огидні злочини проти мирного населення. Тема для мене досить болюча, тому що сам думав над тим, тільки у зворотньому плані. Як на мене, то звучання польської мови від місцевих корінних поляків було б значно приємнішим у створені багатонаціональної атмосфери культури Львова чи Тернопіля в противагу сучасному засиллю матерщини.
Є одна мудрість: хто посіє вітер - пожне бурю, а хто посіє бурю, тому жати не доведеться. Чому польська культурна еліта не хоче визнати домінанту своєї провини вже б тому, що ніколи українці навіть не намагались панувати над поляками - ніколи. Українці виключно боронили своє, а чужого не займали. Якщо я не правий, то прошу навести приклади. Хіба українці Лемківщини, Холмщини, Надсяння та інших земель в Польщі зайняли ці території засобом поневолення чи вигнавши поляків - ні, українці там жили споконвіку, з часу, коли ці території були пусткою. Говорячи про Галичину, Волинь, Поділля і взагалі правобережну Україну, то тут взагалі чисельність суто польського етносу ніколи не переважала за 20-30 відсотків і то значною мірою завдяки асимільованим українцям, яких я і називаю "нашими поляками"
Коли поляки боролись за свою державу після остаточно загарбання території Польської держави у 18-19 століттях Австрією та Росією, то щоб мати підтримку українського народу в цій боротьбі, власне поляки придумали гасло "За нашу і вашу свободу", але вони ж моментально забули про це, коли у 1921 році підписали злочинний договір з Радянською Росією про розподіл України. На той час міжнародна громадськість сприйняла цю подію досить неоднозначно і тільки загроза комуністичної агресії примусила визнати протекторат Польщі на західньо-українських землях. Якби поляки поставились до українців з належною повагою, без насильної полонізації, колонізації, дискримінації українців в усьому - то ніколи б не було ні УВО та ОУН, терактів і вбивства Перацького тощо. Давайте, шановні панове-поляки, не плутати причини і наслідки. Скільки не вивчаю історію - ніколи ще не натрапив на випадок безпричинної агресії одного народу проти іншого.
Так, силами військ УПА в 1943 р. була проведена масштабна операція, яку можна назвати терором проти місцевого польського населення по всій Західній Україні, особливо ж на Волині, але чому ви замовчуєте, що цім подіям передував ультиматум до українського населення з боку Армії Крайової. Трагічність наслідків відомі, як і відомо про майже повну відсутність поляків на цих територіях - то хто в тому винуватий більше? Польська панівна культурна еліта чи підневільна українська?
Тепер ще трохи про міфи: дослідник з Володимир-Волинського провів багато досліджень по фактам, опублікованих у польській пресі, і майже кожного разу стикається на повну відсутність будь-яких документальних свідчень, які обгрунтовують звинувачення. Зокрема він показав пам’ятний камінний знак на Волині, де прописано, що в цьому селі замордовано понад 1600 місцевих поляків, але по документам до війни тут всього населення з жидами та українцями не було більше тисячі, а про тогочасні події документально засвідчено очевидцями вбивство 16-ти поляків, а ще про вбивство 3-х він сам дослідив. Навіщо так перекручувати факти? Як навіщо замовчувати злочини АК проти українського населення? Скільки українських селянських сімей було вбито, тому що ці люди просто не могли повірити у ворожість до них поляків, з якими вони мирно жили разом стільки часу.
Знаєте, давайте припиняти на рівні еліти виробляти тези, типу: "Ми мирно обстрілювали село з гармат, а жорстокі селяни прийшли з ножами і вчинили нам різню"
Нарешті, заключна тема: один з свідків-українців розповідав, що коли УПА оголосило свій ультиматум, щоб всі поляки виїхали за 2 доби, то були такі, що вантажили вози і виїжджали, а були такі, що не мали куди їхати - ті залишались і тим найбільше біди дісталось.
Один з очевидців тих подій роз’яснив це так: у 20-30 роки з самої Польщі було багато поляків-переселенців у Західну Україну, яким польська влада задарма давали землю і створювала пільгові умови, але десь там у них у Польщі ще полишалась якась рідня і вони могли до неї повернутись на біду, а ось поляки, що проживали тут з діда-прадіда і переважно були з полонізованих українських родин або змішаних - тим нікуди було податись, бо вся рідня була тут. Ось цих українських поляків або "наших поляків" і полягло найбільше, а приналежність їх до Польщі значно менша, аніж до України.
Жертви Волинської трагедії - це наші поляки! І пам’ять про них потрібно вшановувати нам спільно: і полякам, і українцям.
Навіть більше нам, бо які то поляки всі Кисілі, Вишнивецькі, Острозькі, Осолінські та інші пра-українські роди? Волинська трагедія - це чергова трагедія громадянської війни в Україні. Велика трагедія.

Богдан Гордасевич
10 грудня 2009 р.

60%, 6 голосів

0%, 0 голосів

40%, 4 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Утопія чи здоровий глузд?

Автор: Василь ЮРЧЕНКО "Дзеркало тиждня"

Якщо до реформування судочинства, судоустрою тадо наведення елементарного порядку в судах поставитися серйозно, зізнанням справи і з почуттям здорового глузду, то можна за два-три рокизабути про сьогоднішній безлад і повернути українському судочинствувтрачені позиції. При цьому не лише не просити в держави додатковихкоштів, а ще й зекономити сотні мільйонів гривень.

Основою основ судової реформи повинно бути розуміння того, що судді не жерці, яких обожнюють як священну індійську корову, а звичайні люди,покликані не вершити якесь абстрактне правосуддя, а виконувативідповідальну буденну роботу, в суворій відповідності з вимогамичинного законодавства та в розумні строки.

Отже — декілька пропозицій щодо судової системи України.

[ Читати далі... ]


90%, 9 голосів

10%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Світове визнання

  • 20.12.09, 13:11


Світове визнання - срібну нагороду на престижному Міжнародному мистецькому форумі отримала киянка. Катерина Косьяненко високу нагороду і відзначені світовим журі картини уже привезла до Києва. За призові медалі у "Бієнале", що пройшов у італійській Флоренції, боролись 650 митців з 78 країн світу.