Продовження подорожі. Початок тут https://blog.i.ua/user/729788/2435599/

Спокій, неосяжні поля, безлюдна тиша та перегони з негодою. 

Сьогодні прогнозують грозу, яка має початись біля 13:00. Якщо чесно, в звичайному житті я не стежу за прогнозами погоди, бо не вірю їм  Але звичайне життя то одне, а життя равлика з рюкзаком посеред степу широкого то інша справа  То ж не хотілось потрапити під зливу і краще було перестрахуватись. По карті я розрахувала, що йти мені біля 17-18 кілометрів, отже пройти я зможу їх за 6 годин. Я йду не швидко, роздивляюсь навколо і насолоджуюсь весною. Отже вихід мій був, майже як і запланувала о 6:45

Прощавай Жмеринка. В супроводі по Жмеринці у мене був песик, який ув'язався від готельчику і досить довгенько, десь з кілометр біг біля мене.

 Ранок був похмурий, повітря вогке з присмаком недалекого дощику, і я боялась якби дощ не почався прямо вранці, але ні , все було нормально, а ця похмурість тільки допомагала, бо йти було не жарко і це прискорювало темп.

Першим після Жмеринки було село Рів. Назва така сама як і річки, яка тут протікає.

Цього дня я краще зрозуміла як орієнтуватись картою, бо коли я пройшла село Рів, побачила попереду серпантини доріг, що звивались не тільки вправо і вліво, а ще і спадали вниз і піднімались вгору. Отже я відкрила карту і відмітила, що там видно ці перепади.   Як же мені подобається робити ось такі цікаві, нові відкриття. Звісно, ви можете сказати, що можна було почитати ще до подорожі як користуватись картами – ну так, можна було, але ж ось так цікавіше

Якщо ви поглянете на фото, то ввеху відніються частинки дороги, на яку я мала прийти, спустившись і піднявшись серпантинчиком  На першоому фото правіше - куди я йду, на другому лівіше - звідки прийшла.

 Це було так чудово, бо трохи нагадувало Крим. 

І в селі Рів, і тут понад дорогою росли яблуні, Вінниччина це яблуневий край. Як же гарно яблуньки обстрижені і уквітчані весняним квітом.

І ось начеб то серпантини скінчились і попереду вже видніється  село Межирів з чудовим плесом, де зустрічається річка Рів з річкою Думка.

Ось намагалась по-різному налаштувати фото, але, на жаль, воно не передає того, що бачать очі

Звісно хотілось би, щоб день був не такий похмурий і небо блакитне, бо такі місця хочеться бачити у всій красі. Ну як є так є. І саме сумне, що коли я наблизилась до цього гарного місця, небо ще більше насупилось, ніби лякаючи мене і нагадуючи прогноз погоди 

Йду далі, вуличками роздивляюсь цікаві хатки села Межирів

Перехожу місток, любуюсь річкою Рів, і за черговим поворотом на мене зверху виглядають руїни безіменного костелу. Звісно, колись у нього була назва, в ньому було життя, але тепер він сумно стоїть при дорозі 

Тут я трохи перепочила, перекусила, поспілкувалась з місцевою собанькою, яка радісно вибігла до мене і намагалась йти зі мною в подорож.

І далі мій шлях пролягав між полями до села Сербинівці, де я мала зупинитись на ніч. Ну що сказати, я весь час поглядала на небо і з острахом чекала зливу, але коли я доходила до краю Межирова, хмари розійшлись, вийшло сонце і вже так собі стало тепленько    Йти мені залишалось 5 кілометрів.

Я йшла і думала: Сьогодні день абсолютного спокою, тиші і насолоди весною. Навколо — ні душі, лише простір, де серце відпочиває від війни. Шлях через села Рів та Межирів пролягав посеред диких подільських полів. Я як ота Міс Марпл робила логічні висновки : Під ногами рілля від трактора , але дуже давня, значить люди тут бувають не часто. От навесні засіяли поля і поїхали. Може коли не коли заїдуть поглянуть і до збору врожаю тут так і пануватиме недоторкана тиша.

І тут щось «Вжууух», тріскіт гілок, в мене серце в пяти , піт на лобі…. Фух, заєць пробіг як зляканий, він злякався мене, я – його   Ну заєць то таке, головне, щоб слідом не бігла лисиця, ото вже не дуже приємненько

Час від часу поглядаю на карту, рахую посадки, через дві посадки має бути цвинтар і вже там село Сербинівці.

От як я не вірила в прогнози погоди, так і підтвердилась сьогодні. Дякувати Богу, в прогнозований час дощ не пішов, між 13-тою і 14-тою годинами я вже була на місці. Отже у мене цілих пів дня і ніч відпочинку. Як раз те, що треба після трьох днів мандрівки.

Є місця, де нічого не треба доводити. Де ніхто не питає, ким ти працюєш, скільки заробляєш і чого ще не досяг. Там просто тихо сходить вечір, птахи співають своє, а всередині щось потроху стає на місце. Саме таким місцем була ця зелена садиба. І вже відпочиваючи тут, я зрозуміла кайф Шляху.

А злива таки влупила. Влупила так гучно з акомпанементом, разом з усім набором і блискавкою, і громом. Так солодко засинати під лязкіт дощу. Хоча були думки – а що завтра?   Як я буду швендяти розмитими польовими дорогами? Але завтра буде видно….

Чекання — це, мабуть, найважча частина будь-якої подорожі. Але знаєте, у паломників є така мудрість: «Шлях починається в той момент, коли ви його забажали». Тож, технічно, ви вже в дорозі! 

Моє бажання пройти цей шлях виникло як тільки я про нього дізналась в, мабуть вже такому далекому мирному 2021 році. Тоді йшло тільки тестування Подільського шляху, але думками я вже була там. 

Звісно, тяжкий 2022 рік зупинив всі мрії, дії, заблокував думки… Сезон шляху було поставлено на паузу і в 2022, 2023 році офіційно він був закритий. Але з 2024 року люди обережно почали його проходити. В 2025 більше людей почали йти, знімати цікаві відео. І тоді я вирішила, що точно йду! 

Отже перший день мого Шляху розпочався 10 травня 2026 року.

День 1: Вінниця — Прибузьке — Селище

Вінниця 6:56 10.05.2026. З вокзалу я попрямувала до Костелу Пресвятої Діви Марії Ангельської, де видають паспорт пілігрима. Коли я зайшла до костелу там правилась служба і це було так символічно, неначе заспокоєння і молитва перед далеким шляхом.

День, коли теорія перетворилася на перший крок. За плечима — рюкзак з найнеобхіднішим, попереду — невідомість кілометрів подільських доріг. Серце б'ється трохи частіше, ніж зазвичай. Перша жовта мушля вказує напрямок. Шлях розпочався.

 Першою на шляху була Замкова гора - місце, де від останньої третини XIV ст. стояв Вінницький замок, зведений князями Коріатовичами. З описів цього укріплення середини XVI ст. ми довідуємось, що був він дерев’яним: два ряди дерев’яних стін, між якими насипали пісок і землю. Така конструкція дозволяла успішно тримати облогу, в тому числі й від ворожої артилерії. Укріплення мало п’ять веж, а на озброєнні перебувало три гармати. Все це не зупинило татар, які у 1580 році здобули та зруйнували замок, після чого тут його вже не відбудовували, а укріплення перенесли на острів Кемпа, де той стояв до кінця XVIII ст.

Неподалік замкової гори знаходиться найдавніша православна церква Вінниці. Її звів Антон Пустельник у 1746 році. Це яскравий приклад традиційної трибанної тризрубної української дерев’яної сакральної архітектури доби бароко. Цінності їй додає те, що в Україні таких церков, що не зазнали перебудови у ХІХ–ХХ століттях, лишилось не більше десятка. Її перший ярус мурований і укріплений зовні контрфорсами, другий — дерев’яний. Деякі історики припускають, що ця конструкція могла мати і фортифікаційне значення.

Звертаю до Південного Бугу і йду його чудовими берегами. Тут я зустріла скелі Каспіча, пройшла Сабарівським лісом, якого вдома боялась, але як виявилось він такий колоритний, загадковий. І які ж неймовірні відчуття охоплюють коли пройшовши лісовими хащами, поборсавшись трохи в грязючці, бо йшла я після дощу, піднімаючись і спускаючись сабарівськими гірками, ти виходиш на самий верх і перед тобою відкривається неймовірний вид на Сабарівську ГЕС. Це як нагорода за марафон в тунелі, коли перед собою ти бачиш світло в кінці.

Далі Шлях вів стежками понад Південним Бугом, відкривав свої весняні простори толок, аромат весняної зелені, стрекіт жаб, спів птахів…

Перші кілометри повз Прибузьке вивели мене на подільські простори. Майже на фініші сьогоднішнього дня стежка вивела мене до замку в Селищі.

У село Селище я прийшла вже з першим досвідом Шляху, майже під захід сонця. Сьогодні я добре відчуваю свої натоптані п’яти, здерте коліно і долоня – привіт з Сабарівського лісу , думки про завтрашню кріпатуру . Звісно втома, бо 24 км це не мої тренувальні 5-6 км , але неймовірний захват і азарт йти далі перевищує все 

Тіло звикає до ваги, розум — до тиші, а очі вчаться шукати жовті стрілки і мушлі-дороговкази. Початок покладено!

Далі буде....  

Давно я не заходила на блоги і тим більше давно нічого не постила.

І тут вирішила поділитись цікавинкою.

А чи знаєте ви, що в Україні існує частинка європейського Шляху Святого Якова?

В Україні діє офіційно визнаний маршрут Camino Podolico (Подільський шлях), який є частиною європейської культурної мережі Дорога святого Якова (Каміно-де-Сантьяго).

Основний маршрут протяжністю близько 255 км, який з'єднує Вінницю та Кам'янець-Подільський. Його проходження розраховане на 12–14 днів. Офіційну інформацію, треки та поради для мандрівників можна знайти на сайті Camino Podolico<!--TgQPHd||[[&quot;https://caminopodolico.net/pro-proyekt",null,null,[null,null,null,null,null,null,null,null,null,null,null,null,null,null,null,[{"1218":[16]}]],16,null,"Про проєкт | Camino Podolico — Пішохідний маршрут за моделлю ...","Про проєкт * Vinnytsya. Вінниця Найбільш відомими туристичними цікавинками Вінниці зазвичай вважають вежу Артинова на Європейській площі та найбільший у Європі плавучий світломузи Більше інформації Повністю 5г 10хв 25,8 км * 11,93 км * 25,56 км * Bar. Бар Найбільший поштовх до розвитку міста дала королева Бона Сфорца — дружина польського короля Сигізмунда Старого. Більше інформації Повністю 4г 35хв 23,05 км * Yaltushkiv. Ялтушків Ялтушків – історичне село на Поділлі, перші згадки про яке датуються 1431 роком. Більше інформації Повністю 6г 30 км * Vinkivtsi. Віньківці Невеликі Віньківці лежать на стрімких берегах річки Калюс. Вперше про місто згадується у 1493 році. Більше інформації Повністю 3г 15хв 16,4 км * Zinkiv. Зіньків Старовинне містечко Зіньків — справжня перлина Хмельниччини. Більше інформації Повністю 4г 25хв 22,1 км * Maliyivtsi. Маліївці У Маліївцях найцікавіше — це резиденція Орловських і водоспад. Більше інформації Повністю 3г 50хв 19 км * Dunayivtsi. Дунаївці Подібно до інших населених пунктів південного заходу Поділля, Дунаївці вперше згадуються наприкінці XV століття, коли тут були литовці. Більше інформації Повністю 4г 50хв 24,3 км * Makiv. Маків Маків розташований серед мальовничих Товтр поблизу річки Шатавки. Більше інформації Повністю 4г 30хв 22,29 км * Kamyanets-Podilskyy. Камянець-Подільський Камянець-Подільський – це місто-фортеця. Більше інформації Повністю 4h 45min. 23.7 km. * Zavallya. Завалля Завалля відоме ще з XVI століття. Назва села повязана з його розташуванням біля старовинного валу. Більше інформації Повністю ... Шлях має протяжність понад 250 км і може бути пройденим за 14–16 днів у форматі пішої або веломандрівки з необхідною інфраструктурою для харчування та ночівель кожних 20–30 кілометрів. На сайті маршруту доступний електронний трек маршруту, який постійно вдосконалюється. Крім того кожен, хто долає маршрут пішки чи на велосипеді, отримує паспорт для відміток на початку маршруту та сертифікат проходження шляху. За результатами успішного проходження сертифікаційного циклу Ради Європи в травні 2024-го підтверджено статус Подільського шляху святого Якова як частини європейського культурного маршруту Camino de Santiago. Camino Podolico є членом Європейської федерації Шляху святого Якова. Подільський шлях святого Якова (Camino Podolico) офіційно прийняли до Європейської федерації Шляху святого Якова на Генеральній асамблеї організації 29 червня 2023 року в іспанському місті Потес. Європейська федерація Шляху святого Якова (European Federation of Saint James Way) створена 25 травня 2011 року з метою бути єдиним представником паломницьких шляхів до Сантьяго-де-Компостела для Інституту європейських культурних маршрутів (Люксембург) і гарантувати застосування критеріїв сертифікації Європейських культурних маршрутів.","https://encrypted-tbn3.gstatic.com/images?q\u003dtbn:ANd9GcTMFhd85yyWYP1NjdUc9jtMjrDTjo4vXZvOJWJWkCCXFxw1FDexMYIt5sLFiz_Jp92gCNVQNMWeIpPpfQA","Camino Podolico","https://encrypted-tbn2.gstatic.com/faviconV2?url\u003dhttps://caminopodolico.net\u0026client\u003dAIM\u0026size\u003d128\u0026type\u003dFAVICON\u0026fallback_opts\u003dTYPE,SIZE,URL",[[1782116965305631,81463072,3105132622],null,null,null,null,[[2,0,0,7]]],null,"56717cdf-b09b-4ea5-a7a0-2ddd63934f6d"]]-->.

Шлях можна пройти пішки, проїхати на велосипеді або проскакати на коні. Здається кінних паломників на Шляху ще не бачили ))) хоча коней на стежках зустрічала.

Велосипедний маршрут треба проїхати повністю від Вінниці до Кам'янця-Подільського, а піший можна розділити на два відрізка – Вінниця-Бар і Бар- Кам'янець-Подільський. Ці відрізки можна пройти в різні періоди не залежно один від одного.

Уздовж маршруту діє мережа точок, де проставляють відмітки, у вигляді штампів і наліпок, які ставлять в паспорт пілігрима.

Головний символ шляху — стилізована мушля гребінця, за допомогою якої позначають маршрут.

На жаль, на українському шляху ще не дуже розвинута інфраструктура ночівель, люди дивуються пішоходам з рюкзаками, маркування на маршруті не дуже якісне і не рівномірне. Але ж цього року пішов значний стрибок в розвитку Шляху і значне збільшення пілігримів.

Взагалі суть шляху спочатку була релігійною і вшановувала святого Якова, але тепер кожен йде свій Шлях з різною метою. Хтось так і продовжує повністю повязувати шлях з релігією, хтось хоче пройти шлях соло і побути наодинці зі своїми думками, хтось йде аби поєднатись з природою, а хтось йде випробувати свої сили і можливості.

А ви чули про цей Шлях? Ходили ним? Хотіли б пройти?

Озеро Синевир, Закарпаття, червень 2023.

1.      1. Анакондіуз звичайний синевірський

2.      2. Лохнеся Синевірська.

3.      3. Компашка якихось підростаючих малявок

4.      4. Жаби прикинулись гадюкою

5.      5. Косяк пуголовок

Справжні володарі озера.

Вони часто утворюють скупчення і рухаються всі в одному напрямку. А складається враження, що це якийсь великий чорний об'єкт у воді)))

В Україні ці тварини поширені на більшій частині території.

У Карпатах піднімається на висоту до 2000 м.

Основну частину свого часу сіра жаба проводить на суші. До водойми вона відправляється тільки для того, щоб відкласти ікру.

Ропуха легко переносить втрату вологи, запасаючись водою під час купання в ранковій росі.

Дорослі тварини ведуть усамітнений спосіб життя. Вони не виявляють надмірної агресії стосовно одноплемінників, але намагаються поза сезоном розмноження уникати з ними будь-яких контактів.

З метою самозахисту від хижаків і знищення паразитів ропуха звичайна виробляє отруйний секрет в бородавчатих залозах, розташованих в області шиї. У ньому містяться буфадієноліди, катехоламіни, дофамін, епінін, адреналін і норадреналін. Буфотенін, що виробляється амфібією є галюциногенним алколоїдом.

У разі небезпеки жаба набирає в легені багато повітря, сильно роздувається і злегка підводиться на пальцях. Таким чином, вона хоче здатися більше, ніж є насправді, і налякати свого супротивника.

Інформацію дізналась з ФБ та інших джерел 

        Мені дуже подобається ця пора року за її величну красу. Всі дерева розфарбовуються в яскраві барви, що променисто грають при світлі дня.

        Осінь, мов геніальна художниця, майстерно фарбує всі рослини та надає неповторність кожному деревцю. Ніби в казковому хороводі, стоять урочисто вбрані дерева, нагадуючи мальовничу картину.

Пи.Си. в рамках підтримки сайту культури і побуту   але з превеликим задоволенням .

Друзі, приятелі, сосайтовці як ви?