Ну що ж, продовжую розказні про своє сільське життя.
Пройшло трохи менше року з того часу як ми стали жити в селі. Настала весна. І як годиться, для того, щоб забезпечити себе на Різдво сальцем, м"ясцем і ковбасками, в селі заводять поросятко. То ж і ми, як порядні селяни, завели собі маленьке бісенятко
. Нє, ну спочатку воно було мілоє созданіє. До речі коли вони малесенькі, ще п"ють мамкине молочко, вони дуже гарні, наче маленькі дітки.
А от коли поросятко підростає, ото вже починається веселе життя.
Так як господарство у нас було ще на початку становлєнія, треба було все сооружать самим. Отже для нашого дивного поросятка була зроблена, так би мовити, літня загорожа. Висота загорожі прикинута на глаз, з приблизних розрахунків, щоб пітомєц не міг її подолати.
І пашло-паєхало, як у пісенці співається: мьі его кормили, мьі его поили, на ноги поставили..... А воно, мале гаденятко, підросло, почало ставати на задні лапи і виглядати, особливо коли вже підходив час кормлєнія.
І от в один чудовий деньок, коли я мирно займалась консервацією, мабуть на нюх прийшло це чудо і тихенько заглядає у двері віранди
. Уявляєте
Що робити я навіть не уявляла, єдине розуміла, що не можна робити рєзкіх двіженій, щоб не спугнуть звєря
. Воно подивилось на мене, зацінило мій спокій і зрозумівши, що загрози немає
переступило поріг і стало нюхати і наближатись до мене. Ну і так мені повезло, що я його тут же зловила. Тут звичайно почався визг і невдоволення, але ж..... Закинула я його в загородку, видала внепланову порцію їжі, щоб воно на деякий час покинуло думки про побєг
Увечері, по всьому периметру загорожі було набито ще по одній дошці уверх. Але як потім з"ясувалось, нам дістався знатний стрибун Бубка
І на цій втечі із Шоушенка діло не закінчилось, а навіть усугубилось. Через пару тижнів гукає мене сусідка і питає: чи то не ваше поросятко бігає по толоці навпроти дворів?
Я до загорожі - тю-тю, нашого парня немає, значить то наш гайнув на свободу. Пішла я його ловити, з горем пополам, загнала у двір, прижала у кутку і зловила. Сердита як пантера занесла його у загорожу, знову, як ви вже зрозуміли, додаткова порція їдла... І знову ввечері новий ряд досок уверх, щоб Бубка не взяв бар"єр.
Ви подумали, що на цьому був кінець історії і ми благополучно чекали Різдва? А нєт ужкі....
Знову пройшло десь біля пари тижнів. Йду я з роботи і бачу картіну Рєпіна: на толоці, навпроти двору, стоїть мілєнькоє созданіє і з апетитом, похрюкуючи, їсть травичку
Сказати що я розстроїлась - нічого не сказати. Свіжий ще в пам"яті був марафон по толоці двохнедільної давнини
І знаючи, що означає ловити строптиве порося, у мене просто опустились руки і майже підкосились ноги. В голові пролітали думки: як зловлю - заріжемо не дожидаючись свят... не буду його ловити, нехай йде куди хоче.... а як же його не ловити, то ж добро пропаде, все ж таки вже з місяць його кормимо....А цей гадьониш час від часу піднімав голову і нагло і їхидно дивився на мене
Пішла я в хату, заплакала від розпачу, а потім зібрала волю в кулак, переодяглась і пішла ловити олімпійського чемпіона з троєбор"я
Бігала я по толоці, намагаючись загнати його у двір, як минулого разу. А воно ні в яку. Добігає до воріт і мельк в сторону. А-а-а-а думаю, хитрий, знає що того разу погоня скінчилась арештом.... В общому зловила я його.
Чесно, хотілось там на місті задушити його
але ж несу до загорожі. І що я бачу?
Наш Бубка сидить спокійно в своїй загорожі
із замурзаним писком і з нєдоумєнієм дивиться на гостєй
У мене ступор
Що це? Марево? Прикол? Кого тоді я ловила? І що тепер з цим чудом робити? Чи у мене вже двоїться?
Пішла я до сушарника (така була у нас халабудка для кукурудзи) і закрила туди новопрібившего товаріща. Нехай посидить, віддихається. А тим часом щось з"ясується. А сама навіть пораділа за нашого стрибуна, що він таки покинув думки про взяття бар"єру.
Скажу я вам, довго чекати не прийшлось. Десь через годину гукає мене сусідка і питає чи не бачила я малого поросяти
Ну звичайно я бачила, та ще й сЮрпАЙз, я його навіть зловила
Пішли ми з нею до сушарника на опознаніє. І товарісч був повернутий на місце своєї постійної дислокації.
А ми вже в спокої дочекались Різдва
Чудового настрою, друзі!
П.С. Всі фото не мої
. Нє, ну спочатку воно було мілоє созданіє. До речі коли вони малесенькі, ще п"ють мамкине молочко, вони дуже гарні, наче маленькі дітки.
. Уявляєте 
Що робити я навіть не уявляла, єдине розуміла, що не можна робити рєзкіх двіженій, щоб не спугнуть звєря 
. Воно подивилось на мене, зацінило мій спокій і зрозумівши, що загрози немає
І на цій втечі із Шоушенка діло не закінчилось, а навіть усугубилось. Через пару тижнів гукає мене сусідка і питає: чи то не ваше поросятко бігає по толоці навпроти дворів? 
І знаючи, що означає ловити строптиве порося, у мене просто опустились руки і майже підкосились ноги. В голові пролітали думки: як зловлю - заріжемо не дожидаючись свят... не буду його ловити, нехай йде куди хоче.... а як же його не ловити, то ж добро пропаде, все ж таки вже з місяць його кормимо....А цей гадьониш час від часу піднімав голову і нагло і їхидно дивився на мене
але ж несу до загорожі. І що я бачу? 
Що це? Марево? Прикол? Кого тоді я ловила? І що тепер з цим чудом робити? Чи у мене вже двоїться?
Ну звичайно я бачила, та ще й сЮрпАЙз, я його навіть зловила 
. А бабуся сміється і каже: "не сумуй, не переживай, вона вчора ввечері сама прийшла додому." Фух! Як камінь з душі знявся 
І кури зранку навіть боялись виходити з курятника. 
