Каміно. День другий

Ранній ранок другого дня Шляху нагадав про мої вчорашні 24 км З розгону встати з ліжка точно не можливо Враження, що тіло розібрали по частинам, ноги самі по собі, спина окремо, руки намагаються це все зібрати до купи, втискаючи в одяг, а мозок в шоці, кого ж першого брати на поруки   Ну так нічого, походила, порозминалась, поснідала, і зібралась йти далі, бо назад дороги немає, тільки вперед за новими враженнями і печатками.  

Гнівань і Селище майже зливаються, але в межах сучасної Гнівані люди почали селитись у 1870-ті роки, коли сюди проклали залізницю. 

Йду до Санктуарію Святого Йосипа, щоб отримати печатку. 

Цей неоготичний храм було споруджено у Гнівані у 1903–1906 роках. 14 вересня 1906 року костел освятили під титулом святого Йосифа Обручника. Зі встановленням радянської влади у 1935 році храм було закрито. Конфісковано усі літургійні предмети, знято дзвони, які носили назву Зигмунд i Кароліна та хрест. У 1958 році у приміщенні розмістили Гніванський підшипниковий завод, провівши реконструкцію та поділивши його на чотири поверхи. У 1992 році під керівництвом отця Яцека Пиля було розпочато ремонт і відновлення костелу. Йому повернули первинну форму. На вежі встановлено аналог оригінального годинника з курантами. 16 березня 2019 року єпископ Леон Дубравський проголосив Храм діючим санктуарієм. На жаль всередину потрапити не вдалось і відмітку прийшлось ставити в кавярні неподалік.

Далі мій шлях проляже чудовими просторами Поділля повз невеличкі села Могилівка, Демидівка і красиві поля. 

Такий милий водоспад на річці Рів в селі Демидівка

Ось ще одна цікавинка Демидівки - Церква Покрови Пресвятої Богородиці.

Подільський шлях дуже мальовничий, він не має таких екстремальних гір, як Піренеї, але лагідні пагорби, тінисті ліси та береги річок це такий милий вайб. Саме те, що треба для спокійного, впевненого темпу. 

        Звісно, сьогодні я не така швидка як була вчора Тіло звикає до ваги рюкзака, а розум — до тиші . Вчуся тримати свій темп, йду 3 кілометри за годину. Крок за кроком з відпочинком у затінку. Світ навколо сповільнюється. Дорога веде крізь затишні подільські села, де зустрічні дивуються, вітаються і на останок бажають "Доброго Шляху". Так я дійшла до Браїлова. 

Браїлів значно менший за Гнівань, але привітний і теплий. Першою датою, коли місто було згадано, є 1594 рік. Розквіт Браїлова припав на XVIII ст., коли Потоцькі заснували та побудували тут монастир отців тринітаріїв. Він став домінантою містечка завдяки високій вежі-дзвіниці. Після антиросійського Листопадового повстання 1831 року сюди перенесли православний жіночий монастир. 

Неподалік монастиря знаходиться римо-католицький санктуарій Ісуса Назарянського. 

Костел є тринефною базилікою. Декор його фасадів – відносно скромний. За переказами, дзвони тут лунали по-особливому завдяки овальним отворам на перекриттях склепінь. Насправді сказати, мені дуже сподобалась м’яка тиха атмосфера у дворі костелу, я чудово перепочила в бесідці. 

Позаду костелу стоїть скромний будиночок, де я знайшла отця Юзефа, який поставив мені печатку, провів всередину костелу і розповів історію його відновлення. Дуже цікаво було спілкуватись з отцем Юзефом.

 Всередині дуже гарно, навіть не хотілось звідти виходити.

Далі день набирав обороти, порівняно зі вчорашнім днем сьогодні сонечко добряче пригрівало, а мені на очі потрапив розклад автобусів до Жмеринки. І так як моє тіло пищало від пройдених кілометрів (17 км), вирішила трохи під’їхати до Жмеринки автобусом.

Жмеринка: залізнична перлина

А ви бачили цей чудо вокзал в Жмеринці?   Вперше я побачила і роздивилась його красу в 2015 році.

Жмеринський вокзал побудований у стилі модерну та ренесансу і задумувався архітектором Зіновієм Журавським як величезний морський корабель, що пливе серед подільських полів у напрямку Одеси.

Архітектурна пам’ятка на вигляд як справжній пароплав, що прямує до Чорного моря. Криті платформи схожі на палуби, круглі вікна нагадують ілюмінатори, а купол на даху – як справжній капітанський місток. 

Вокзал споруджений у 1899-1904 роках. Урочисте відкриття будівлі відбулося 1 вересня 1904 року. Від Жмеринки прокладені шляхи у всі чотири сторони світу. Появу самого міста пов’язують із будівництвом у 1865 році залізниці Київ-Балта-Одеса. Архітектори, плануючи проект, намагались зробити його схожим на вокзал у баварському Мюнхені.  

А ще, цього разу я дізналась, що тут є старі підземні переходи і зійшла подивитись на них

Далі йду до Костелу святого Олексія. На початку XX століття жмеринські католики не мали дозволу від російської влади на будівництво великого костелу. Тоді вони пішли на хитрість: попросили дозволу збудувати «невелику капличку в пам'ять про одужання цесаревича Олексія». Владі нічого не залишалося, як погодитися, а католики взяли й вибудували замість каплички величезний, стрімкий нео gothic костел, який зараз видно з багатьох точок міста.

 Цей день запам'ятається особливою атмосферою Поділля. Сьогодні було більше архітектури і історії.  Крок за кроком: від Гнівані до дивовижного Браїлова з його костелом та монастирським спокоєм, де час ніби зупинився. Фініш у Жмеринці. Сьогодні я більш стомлена ніж вчора, але натхненна красою архітектури та людською привітністю.

Навіть гості завітали до мого номера, де я зупинилась на ночівлю 

Звісно я поділилась з ними своєю вечерею, але на нейтральній території, або вірніше сказати на їхній території у дворі 

Мій чистий затишний номер огорнув мене спокоєм і я занурилась у відпочинок. Але на завтра за прогнозом десь о 13:00 мала бути гроза, то ж за моїми розрахунками я мала вийти на маршрут о 6:30, в крайному випадку о 7:00. Чи попала я під зливу і чи встигла добігти до своєї наступної ночівлі, розповім в описі свого третього дня