хочу сюди!
 

Татьяна

46 років, діва, познайомиться з хлопцем у віці 37-52 років

Замітки з міткою «подорожі»

NS

NS

Горянська ротонда – архітектурне диво Європи

        Одне з семи архітектурних чудес Закарпаття, історичний пам’ятник XII ст. – Горянська ротонда, або церква Святої Анни. Це найдавніший храм цього краю і зразок архітектури романо-візантійського періоду. А ще – одна з найбільш таємничих і найстаріших святинь України, занесена в реєстр спадщини ЮНЕСКО.



Храм розмістився в околицях Ужгорода в мікрорайоні «Горяни», відомому своїми важливими археологічними відкриттями. Саме тут виявили стоянки кам’яного віку, неоліту, епохи бронзи, а також давньослов’янські і давньоруські поселення. До сих пір точно не відомо, коли саме почалося будівництво самої ротонди. Деякі вчені вважають, що будувати церкву почали в XIII ст. Інші говорять про більш раннє «народження» храму – в кінці Х – початку XI ст. Саме це дозволяє дослідникам стверджувати, що Горянська ротонда є третьою найстарішою церквою в Україні, поступаючись Софії Київській та Кирилівській церквам.




Горянська ротонда ( «rotunda» з італійської мови – кругла будова) має абсолютно типову для епохи романизму, але дуже рідкісну форму будівлі – це закруглений шестикутник з міцними стінами завтовшки до 2,5 метрів і вузькими вікнами. Таких храмів в світі – одиниці. Саме ці архітектурні особливості дозволяють деяким вченим припускати, що церква служила каплицею замку і виконувала оборонні функції. Нова частина пам’ятника – готичний прямокутний неф церкви Святого Миколая – був прибудований в XIV в.


Усередині Горянської ротонди збереглися унікальні і дивовижні фрески, створені італійськими художниками школи Джотто більше 700 років тому, яких запросила сім’я Другетів. Розпис не притаманна традиційному іконопису, адже лики святих висловлюють емоції. На стінах в основному зображені сюжети з Нового Завіту. Це найважливіші епізоди з земної життя Ісуса Христа: «Дари волхвів», «Втеча в Єгипет», «Різдво Христове», «Благовіщення», «Воскресіння» і т.д. На східній же стіні нефа можна побачити розписи XV ст., виконані в техніці «саль секко» в манері, властивої тірольської і чеської школам живопису. Цікавий сам архітектурний стиль ротонди, який на протязі її «життя» змінювався від пізньоантичної, так званої візантійської будівельної традиції до романтизму і готики. На жаль, під час нашої подорожі храм був зачинений і нам не вдалось на власні очі побачити саме цікаве. Тому фото фресок не мої, а взяті з інтернету.




Сотні років ротонда стояла забутою, і в 1879 році храм випадково виявили під час ремонту: під старою шпаклівкою побачили неймовірні кольорові італійські фрески. Вже незабаром маленька непримітна церква в Ужгороді стала відомою у всій Європі. Аналіз фресок показав, що їх виконали в дуже складній і вже неіснуючої сьогодні технології: мокра і ще свіжа поверхню стін при розпису вбирала в себе 10-сантиметровий шар фарби.
Сьогодні в церкві Святої Анни щодня моляться парафіяни греко-католицької єпархії та розповідають про дивовижну ауру.
У червні 2012 року ротонда урочисто проголошена малою базилікою, спорідненою з Папською базилікою Santa Maria Maggiore.

З пагорбу від ротонди відкривається гарний вид на Ужгород.


Поряд з ротондою місце тихе і лагідне, в сусідньому дворі ростуть смачні сливи, яблука і виноградик smile


 
Чудова наша Україна!


Рукомиш.

Неочікуваний сюрприз від Бога

 Після Чорткова наш шлях пролягав далі і видно Богу було угодно очистити нас від дотику до назви міста. Зовсім не плануючи кудись заїзжати, окрім прямого міста призначення ми їхали собі і тут понад дорогою в глибокій улоговині ми побачили верхівки церкви і якісь печери у скелях. На карті в телефоні я побачила позначку «Печерний монастир» і звичайно вирішили зупинитись щоб оглянути що там цікавого. І яке ж було наше здивування, задоволення і радість від того, що ми побачили.

Зі скель відкриваються мальовничі краєвиди. 




Спочатку ми побачили три каплички, пройшлись до них, а потім в іншу сторону від одної з каплиць побачили в тіні дерев стежку, яка вела вниз на сонячну галявину, 




далі доріжка знову повертала, 


сонячні промені вели нас далі знову в тіньовий схил дерев і стежка привела нас до прекрасного джерела. 






Враження було таке, неначе ми потрапили в казку. Сонячний лагідний день, тиша навкруги, людей зовсім немає, лише легкий шелест листви і щебечуть пташки. З гори між травами і деревами ніжно дзюрчать струмки, які стікаються в басейн. Біля струмків скульптурки янголяток, а поряд з басейном скульптури Ісуса в роздумах, Діви Марії з маленьким Ісусом. 

А далі нам знову відкривались нові дива. В церкві святого Онуфрія, яка дійшла до наших днів, зберігається унікальна скульптура – фігура святого Онуфрія роботи видатного галицького майстра Івана Пінзеля.




Над церквою височіє грандіозна не рукотворна природна скеля з віконечком, а під нею вже рукотворні клумби і грот з відтворенням біблійних розповідей.





Йдемо далі і підіймаємось до скульптури Богородиці.


Далі знову стежки, сходи уверх до скельних гротів, печер.






З самого початку шляху, ще від перших трьох каплиць, здавалось, що то просто стежки, але через деякі відрізки були різні знаки: каплиці, струмки з басейном з водою, біблійні картини, шлях наверх, Богородиця, скульптури сумних жінок, печера. І лише коли майже піднялись наверх зрозуміли, що всі локації, які ми проходили, то Хресна дорога Ісуса Христа. Думки полетіли в роздуми про життя, буття…

Далі були печери, в яких ховались, молились, а можливо і жили монахи. 










Так як це чудове місце було неочікувано нам дароване, ми нічого про нього не знали і лише коли прибули на місто перебування ми почали читати і дізнались багато цікавого.

  Отже, порившись в інтернеті знайшла таку інформацію:

Рукомиш. Скельний монастир.

Те, заради чого в Рукомиш приїздять туристи, знаходиться відразу під знаком з назвою села. Це дивовижний печерний комплекс, церквиця з XVIII ст., столітній костел - і сучасна хресна дорога. Хоча природа-таки править бал - відірвати очі від гротів і скель неможливо.

 Травертинові скелі - ось як по-науковому називається це диво природи (геоморфне утворення) в Рукомишу. Палеонтологам тут рай: в карстових порожнинах Рукомишу було знайдено кістки дрібних голоценових тварин.

Перша документальна згадка про Рукомиш походить з 1453 р. А застигла в камені архітектурна історія в села й того молодша: найдавніша його пам'ятка, розташована під скелями мурована церква св. Онуфрія, походить з 1768 р. (начебто зводилась святиня на місці дерев'яної попередниці). Храм будувався на кошти сільського старости та жителів Рукомиша.

Безмежні краєвиди маленького села Рукомиш Бучацького району на Тернопільщині, омитого річкою Стрипою, приховують в собі давню, насичену подіями історію. В селі неподалік Бучача проживають всього близько 400 жителів, а відоме воно завдяки старовинному Скельному монастирю. Рукомиш вперше згадується, ще 28 липня 1379 року, згідно з дарчою грамотою Михайла Бучацького для римо-католицького костелу в Бучачі. За легендами назва села пішла від старослов’янського прізвища Рукомиш, розповідають, що то був дружник-богатир, якому галицький князь Лев передав ці землі за відважну службу та ратні подвиги.

Квітуча природа, повна рибою річка та джерела чистої води з давна приваблювали людей поселятись на цій родючій землі. Тому не дивно, що ченці обрали саме її для схову. За переказами, в темні, лихі часи 13 ст. рятуючись від татаро-монголів, які зруйнували Київ, два монахи з Києво-Печерської лаври облаштували в скелях печерні храм і монастир. 

Вниз попри стежку стоять 13 станцій Хресної дороги, а на горі спраглих мандрівників чекає джерело з неймовірно смачною водою. Внизу стежини, поряд з церквою знаходиться невеликий водоспад, що впадає в басейн, ця вода вважається цілющою.

А скельний храм зберігся і досі, до нього ведуть зручні сходи прикрашені високими білими фігурами. З висоти відкривається неймовірний вигляд на церкву та село. Сам печерий храм має площу біля 25 кв.м, в середині нього знаходиться кам’яний вівтар з іконами, одна стіна підмурована після обвалу. Далі сходи ведуть до невеликих печер та гротів, які напевно слугували келіями.

Атмосфера тут дуже спокійна та гармонічна, здається що ти знаходишся поза межею сучасного світу.

В цих місцях так тихо, душевно, спокійно, що не хотілось йти звідси. Ми умились кришталево чистою водою, напились смачної води і взяли з собою на дорогу. Вже пройшло два місяці з того часу, а я й досі приємно згадую чудовий сюрприз подарований Богом.

Чортків

       Дивна і насторожуюча назва міста не завадила нам завітати до нього. Вже давно, в 2014 році, коли я була захоплена посткросингом, мені попала на очі листівка з видом домініканського костелу святого Станіслава. І от з того часу відвідини цього костелу були однією з моїх мрій.

     Коли знаходишся біля костелу, здається неначе це старий мудрий дідусь, який бачив багато на своєму віку. Було таке відчуття неначе він дихає, неначе зараз, як колись в дитячих казках, дідусь прокинеться від глибокого сну, відкриє очі і почне свою цікаву розповідь.

Вже знаючи історію Чорткова я розумію, що розповідь цього дідуся в деяких частинах буде важкою і сумною. Та навіть легенда про заснування міста вже диву дає: «Коли Земля була зовсім юна і не знала не те що мобілок, а й людей, боги займалися географією. Прикладною: упорядковували ліси й поля, направляли ріки в русла, наповнювали озера водою. Через конфлікт інтересів (а злі язики подейкують, що через банальну заздрість) посварився тоді Чорт з Богом. Що деміург не зробить — нечистий напартачить, шкоду якусь втне. А якраз час запускати воду в річку Серет. Чортяка перегородив русло кам’яними насипами. Так як займався лише географією, фізику встиг підзабути: сила води розірвала перепони. Не здався нечистий, знову перегородив Серет, на цей раз земляним валом, ще й каміння додав, щоб надійніше. Вдоволений справою розлігся на березі, запалив файку і регоче, потішається. Тут на допомогу прийшли водяні змії, прорили нори, через які прорвалася вода. І втретє Чорт спробував перегородити русло камінням, і втретє вода виявилася сильнішою, закрутила диявола у водоверті, накрила товстим шаром намулу, поховала на дні. Вибратися чортяка вже не зміг. А пізніше на зелені береги прийшли люди, оселилися в спокійній улоговині і назвали її Чортовою долиною. А місто, що з’явилося тут ще пізніше, отримало назву Чортків.

Навіть виплутавшись з легенд, все одно натрапимо на плутанину: чи то місто відразу називалося Чортковиці — і вже від нього взяв собі прізвище «Чартковський» один з власників поселення, чи то якраз власник, пан Єжи, поселення назвав на честь свого прізвища. Чорт його знає, як то все було... На карті польського короля Казимира Великого місто позначене саме як Чортковиці, а офіційний дозвіл перейменувати місто в Чортків дав наступний король, Сигизмунд ІІІ.»

    Міського голову Чортківської райради 2008 року звали Роман Чортківський, а міським краєзнавчим музеєм заправляв Ярослав Чорпіта. Містика!

Перша письмова згадка про Чортків пов’язана з наданням йому Магдебурзького права в 1522 р.

Найграндіознішою спорудою міста є костел св. Станіслава домініканського монастиря. Його гострий шпиль помітний з багатьох точок Чорткова. Шкода, що від первісного храму, зведеного Станіславом Гольським для домініканців у 1610 році залишилося не багато: в рік 400-ліття святині її докладно перебудували в стилі надвіслянської готики за проектом відомого майстра Яна Зубжицького. Як виглядав костел колись підкажуть лише антикваріатні поштівки. Костел святого Станіслава - унікальна будівля, масштаби якої вражають не менше ніж безпосередньо сама архітектура. Костел був збудований на початку ХХ століття на місці старого костелу, історія якого почалась в 1610 році. Ніяка фотографія не передає тієї величі, яку втілив в цій будівлі польський архітектор Ян Кароль Зубжицький.



Первісно споруда мала оборонне значення (оборонні стіни, бійниці, башти розібрані на початку ХХ століття) Перебудови були у 1731 та 1910 роках, коли костел набув сучасного «готичного» вигляду. У повоєнний час в костел було доставлено частину органу з Дрездена, але на жаль його почастинно продали як кольоровий метал. 



Мене більше всього вразило те, що оглядаючи костел з різних сторін здавалось, що це не один і той же храм, а зовсім різні будівлі.  




В центрі міста, трохи нижче костьолу на Ринковій площі збереглись торгові ряди ХІХ століття (часто їх помилково називають Старою ратушею). Двоповерхова будівля з колонадою використовується за призначенням. Навколо вирує міський ринок. Частиною торгових рядів є прегарна будівля мініатюрної годинникової вежі з флюгером-півником. Таке сподіваєшся побачити десь в Баварії. Споруда давно припада до смаку кінематографістам: тут знімались фільми "Вершники", "Діти підземелля", "Квартет Гварнері", "Вишневі ночі". 






Після відвідин костелу ми пройшли трохи прогулятися містом, вверх по вулиці Степана Бандери - колишній вулиці Міцкевича, яка є справжнім музеєм австро-угорської архітектури кінця XIX - початку XX століття. За останні сто років, вулиця майже не змінилась, більшість будинків можна легко впізнати на старих польських листівках початку XX століття.





Недалеко від костьолу Святого Станіслава, стоїть колишній будинок товариства "Сокіл" - сьогодні це районний будинок культури імені Катерини Рубчакової - акторки і співачки, котра народилась в Чорткові. Будинок яскравий, гарно доглянутий з цікавими архітектурними елементами.




Знову повернувшись до костелу пішли трохи в іншу сторону і натрапили на Міську раду і дивного вигляду храм - Катедральний собор Верховних Апостолів Петра і Павла. Великий храм започатковано у 1992 році. Найцікавішим є те, що куполи храму утворюють тризуб.



Незважаючи на дещо містичну назву, Чортків місто тихе і спокійне з привітними людьми, які на звернення до них охоче підказували нам куди пройти, де випити кави і взагалі привітно спілкувались і жартували.  

 

Залізничні відеоподорожі 3.1. Україна. Карпатські перевали

Хто ще не в курсі — я полюбляю "їздити" на поїзді через YouTube. smile Рік тому виклав короткі замітки про Нідерланди та Швейцарію — мої улюблені країни в цьому плані. Нарешті прийшов час розповісти про нашу рідну Україну.

Коли дивишся чужі країни, найбільший інтерес становлять красиві природні пейзажі й великі міста. У нас це все є, але не так густо, як деінде. Наша країна після тих же Нідерландів або Японії виглядає малонаселеною. Великих міст по 100 й більше тисяч жителів на більшості території не дуже густо. Щодо краєвидів — особливо заважають спогляданню краси лісосмуги, які свого часу масово насадили. Також є проблема — мала кількість cab view video з України. Якщо в Нідерландах кожен тиждень викладають по парі-трійці нових відео, то в нас менше. Але порівняно зі станом п'ятирічної давнини ситуація налагоджується. Нижче викладу короткий огляд того, що надибав на ютубі. Розповідь поділю на тематичні блоки-дописи.

Одразу попереджаю, що я переглянув не все наявне по Україні відео, але значну частину.

3.1. Карпатські перевали

Без обрАз — це найкрасивіший регіон України (можливо, після південного Криму). Залізниця тут прокладена не дуже густо, але достатньо. Особливо цікавлять високогірні перевали, залізничних маємо три.

Східний перевал — Вороненки (неподалік від Говерли) на шляху з Івано-Франківська до Рахова. Прикарпаття і східну частину Закарпаття добре покрито на каналі Почтальон Печкин. Тут можна навіть упіймати краєвид із Говерлою та Петросом (на 12:35 зліва направо):



У відео вище показано шлях від Рахова до перевалу, на півночі (на інших відео) є ще багато цікавого: Ворохта, Яремче й т. д. Увесь східний залізничний коридор через Карпати — від Івано-Франківська до Рахова — можна побачити в серії відео, початок — тут. На Прикарпатті гірський шлях прокладено уздовж Прута, на Закарпатті — вздовж Чорної Тиси.

Центральний (основний) коридор через Карпати двоколійний, електрифікований і проходить через Воловецький перевал. Далі лінія йде на Мукачево й Чоп, потім розділяється: в Угорщину, Словаччину й до Ужгорода. Через Чоп і Словаччину потрапляє до Європи більшість наших товарів. Фішкою є новий Бескидський тунель, відкритий у 2018 році. Ще недавно цей шлях було представлено на YouTube так-сяк, але Oleh Hudzeliak дещо виправив ситуацію. Його відео з детальними титрами виконано "на рівні світових аналогів". smile



Його відеоподорожі покривають великий простір від Львова до згаданого вище Рахова, але є й аж до Києва.

Є відео й у протилежний бік і влітку, але ще старим Бескидським тунелем.

Нарешті, біля самісінького західного кордону з Польщею є Ужоцький перевал — однопутний, але електрифікований. Гірський серпантин із перепадом висот і тунелями виглядає справді фантастично. Є відео Олега Тоцького, який нам більше знайомий за київськими вилазками:



Залишається чекати на відео повних маршрутів типу Львів – Ужгород.

Ось, наприклад, із Ужгорода майже до Ужоцького перевалу:



Далі буде.

100%, 5 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Запрошую в інста-акаунт з побуту Полісся

"Гаворыць і паказвае Палессе": www.instagram.com/gavoryts_palesse

Тема: глибинка, село, старожитності, побут, природа, люди, мандри
Оновлення – щодня
Кількість дописів в день – 10

Волинь, Рівненщина, Житомирщина, Чернігівщина, Сумське Полісся, Мале Полісся, Берестейщина
Гомельшчына, Мазыршчына, Піншчына

Залізничні відеоподорожі 2. Швейцарія

Отже, як і обіцяв у попередній замітці циклу, розповім про Швейцарію (з вікна кабіни машиніста) — країну банків, гір, озер і тунелів.

Швейцарія (інколи її називають Гельвецією або Альпійською республікою) формувалася як певна спільність із 13 ст., а отримала незалежність одночасно з повстанням Хмельницького. Вважається конфедерацією, але по суті це федерація, що складається з багатьох різновеликих кантонів. Офіційної столиці немає, неофіційна — Берн, найбільше місто — Цюрих. Населення — 7 млн, серед них 20 % — іноземці.



Загалом країна трохи схожа на Нідерланди: серед населення домінують протестанти германської етнічної групи — німці зі своїми особливостями (Цюрих, Базель, Берн, Люцерн...). Але на заході значна частина франкомовна (Женева, Лозанна), а на півдні є італомовні області (Лугано), в першу чергу Тічино. Також є трохи розпорошені місця з ретороманською мовою, яка схожа на італійську. З одного боку, в одній країні уживаються громадяни з різними мовами та релігіями, з іншого — кантони чітко визначили свої мови (одну або декілька), тобто в Женеві немає німецькомовних вивісок. У минулому у Швейцарії була купа різних воєн — як зовнішніх, так і внутрішніх. У 1970–1979 у франкомовному регіоні Jura, що після завоювання в далекому 14 ст. входив до столичного кантону Берн, провели низку референдумів, і франкомовні католицькі громади утворили новий кантон Юра, а франкомовні протестанти залишилися з німецькомовними одновірцями. Зараз є тенденція до об'єднання франкофонів Юри.




Порівняно з Нідерландами залізниці Швейцарії більше схожі на наші. Тут набагато більше товарних станцій та під'їзних колій до підприємств. Мабуть, це пов'язано з тим, що більшість території займають гори, й залізницями перевозити товари набагато зручніше. На станціях і зупинках менше ескалаторів, зате багато пологих спусків у тунелі під коліями. Швидкості здебільшого десь 140 км/год, але є ділянка до 200 км/год між Берном і Базелем, приблизно до 250 км/год — на частині лінії Мілан–Цюрих включно з суперсучасним 57-кілометровим тунелем Gotthard-Basistunnel (і ще в одному місці). Цей тунель — диво інженерного мистецтва — прийшов на заміну старому 15-кілометровому 140-річному Gotthardtunnel. Basis означає, що тунель починається й закінчується на рівні основи гори, майже на одному рівні без перепадів висоти. Це полегшує перевезення вантажів на високій швидкості. Саме цей тунель є ключовим елементом основного транзитного коридору з Італії до Німеччини. Усередині є кілька зупинок для евакуації на поверхню.

Серед ютуб-каналів можна виділити lorirocks777 та Railway Emotions. Почати раджу з чудової вузькоколієчки на південному сході країни, яка трохи заходить на територію Італії. Особливо вражають гірські краєвиди з озерами та спіральний серпантин у стилі "день сурка" з тунелями, який повільно, але впевнено опускає пасажирів униз за правилом буравчика. smile



Женевське озеро — майже море. Узбережжя біля Лозанни, захищене з півночі горою, — це майже субтропіки. Як на мене, тут найкраще місце у цій країні. smile На цьому відео озеро — у другій половині:



Осінні краєвиди у протилежний бік:



Схід, Цюрих. Хто любить, озера, вони тут є — аж два. Плюс замок:



Також можна подолати перевал Gotthard через старий тунель. Гори, гори, багато гір. На картинці — дуже епічне місце і знайома вже спіралька, але вверх:



Пропоную проїхатися на товарняку через усю Швейцарію з півночі на південь, у т. ч. черед новий тунель Gotthard. Раджу не перемотувати весь тунель — там усередині трапляються цікавості. smile


Тут можна трохи "політати" та побачити відносно рівнинну і урбанізовану частину Швейцарії, в т. ч. столицю:



Тут можна відкрити для себе гірську провінцію Jura, де живуть переважно франкофони, та шматочок лижного Обердорфу:



На закінчення можна проїхатися Цюріхом і заїхати на пару кілометрів у Німеччину:


Насправді країна дуже цікава, раджу "поїздити". smile Далі буде. Можливо, напишу про Україну.

75%, 6 голосів

0%, 0 голосів

25%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Залізничні відеоподорожі 1. Нідерланди

Вступ

Пишу під враженням від замітки нашого колеги max245.

Загалом я полюбляю подорожі, але в силу певних обставин роблю це рідко, тому вимушений сублімувати віртуальними поїздками. Зокрема, мені подобаються відео з кабіни поїзда. Оскільки карантин урівняв наші можливості подорожувати фактично до нуля, можливо, ця замітка стане в нагоді ширшому колу людей.

Плюс такого відео — можна скласти загальне враження від регіону чи країни: фізична географія (рельєф, рослинність), економіка (промзони, сільське господарство, інфраструктура), архітектура, комфорт. Мінус — не можна роздивитися зблизька пам'ятки архітектури, візуально ознайомитися з кухнею, людьми й т. д.

Шукати на YouTube потрібно через назви міст/країн, додаючи щось типу cab view або cab ride. Німецькою це буде fhurerstandsmitfahrt, іспанською — en cabina, нідерландською — cabinerit. Відео з високошвидкісних поїздів (від 200 км/год) дають більше адреналіну, але менш інформативні, бо виділені швидкісні лінії зазвичай пролягають "у полях" і заходять лише в дуже великі міста.

Спочатку хотів написати одну велику замітку, але потім — коли глюк на сайті знищив мою першу спробу — вирішив усе розбивати на частини. Пропоную почати огляд моїх походеньок поїзденьок із країни тюльпанів, вітряків і каналів.

Нідерланди

З побаченого ця країна сподобалась найбільше. Достатньо розвинена, комфортна для поїздок. Таке враження, що там усе новеньке, нещодавно зроблене. Цікаві також їхні постмодернові експерименти з архітектурою. За пару років об'їздив явно більше половини їхніх залізниць. Дуже вражає велика кількість річок, каналів і канальчиків для зрошення. Під багатьма з них пробито тунелі. Старі вітряки де-не-де збереглися, але частіше можна побачити нові — велетенські генератори електроенергії. Місцеву величезну затоку Zuiderzee працелюбні нідерландці загатили, опріснили і частково осушили. Зараз на місці води — поля і молоді міста типу 200-тисячного Almere. Цікаво, що від назв нідерландських міст Haarlem та Breukelen пішли відповідно назви районів Нью-Йорка — Harlem та Brooklyn, а сам New York деякий час називався Nieuw Amsterdam. Сама літературна мова дуже схожа на німецьку, але грубіша на слух. Також є купа діалектів і регіональна західнофризька мова на півночі, що трохи ближча по англійської (колись англи та фризи жили на кордоні сучасних Данії та Німеччини). На початку 19 ст. Нідерланди були розміром із Бенілюкс, але громадяни не зійшлися на релігійно-мовному ґрунті, і спочатку від'єдналася католицька Бельгія (лише наполовину нідерландомовна), а пізніше — Люксембург.

Власне залізнична мережа — окрім району порту Rotterdam і вантажної гілки Betuwelijn до кордону з Німеччиною — заточена більше під пасажирські перевезення. Класичних товарних станцій дуже мало. Видно, більшість середніх і малих підприємств перевозять свою продукцію автошляхами. У кожному місті з населенням тисяч 100 і більше на центральних станціях є ескалатори. Ліфти ж є навіть на багатьох звичайних зупинках. Також майже біля кожної зупинки є паркінг для велосипедів — нідерландці на них "помішані". На платформах часто можна побачити обгороджені парапетами газони, де ростуть кущі або дерева. Швидкості — в середньому 120 км/год, але без скидання перед кривими, як у нас. smile Також є швидкісна лінія з Амстердама через Роттердам у бік Бельгії (Antwerpen, Brussel/Bruxelles) — там поїзди ганяють до 300 км/год. Серед відеоканалів на YouTube на мою думку найкращими є 4K Cabview Holland Dutch Railways та Machinist Stefan, але є й багато інших: Train Driver Bart, Machinist Eindhoven Ns і т. д.

Розпочати можна з подорожі, більша частина якої пролягає через приморський і найбільш урбанізований регіон країни — власне Голландію (Південну та трохи Північну): це міста Dordrecht, Rotterdam, Delft, Den Haag, Leiden, Haarlem, Amsterdam:



Далі можна проїхатися новоутвореним островом через згадане вище місто Almere:



Можна також проїхатися в тунелі під аеропортом Schiphol (читається Схіпгол) і побачити безшабашність архітекторів у Zaandam. Фотка-замануха — звідси.


Це відео стало другим по Нідерландах, а тому добре запам'яталося. На заставці нижче — вузлова пасажирська станція Amsterdam Sloterdijk, де дві гілки перетинаються навхрест (на першому відео я проїхав її знизу зліва направо):



Цікавим є маршрут через "глибинку" на крайній — католицький — південь. Особливою окрасою тут є новий супер-вокзал Utrecht:



Якщо таки кортить "політати" на французькому Thalys зі швидкістю 300 км/год — уперед:



Я колись дивився у протилежному напрямку (не проти сонця), але зараз не можу знайти.

Маршрутів багато — були б бажання й час. Продовження, мабуть, буде: Швейцарія.

63%, 5 голосів

25%, 2 голоси

13%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Как я провела лето

Ну, не совсем лето, скорее кусочек осени, самую серединку сентября.
Но для меня это было ЛЕТО!!!
Потому что 30 - 33 градуса в тени, потому что 27-28 градусов в воде - в соленой-соленой ... 

Короче, рано утречком проснулась, такси, самолет, автобус и вот он, совершенно новый вид с балкона!

   

Первый ужин... мне тут уже сказали: "И это все???" Ну... как-бы в первый день - все, но вышла из-за стола с ощущением, что слегка переела. Шведский стол, он такой коварный... Короче, за неделю я совсем не похудела, и где-то даже наоборот...

И вот такая дорога к морю - индустриально-экзотическая

   

Экзотическая растительность местами выползает прямо на пляж

   

и не только

   

   

Вот таким бурьяном заросли улицы, плоды еще зеленоваты, к сожалению

   

   

Вечерний променад 

   

Забота о животных, котов здесь любят, котов здесь много... CAT Feeding Station

   

Здесь прошел КОТ)))  Интересная подсветка на набережной - сквозь щели между досточками

   

Интерьер кафе

   

Мост Любви на острове Афродиты, на горизонте виднеется английская военная база...

   

Так растут финики. У входа в парк скульптур

   

   

Новые скульптуры, металлические на новом мостике

   

   

   

   

   

В последний день в этом восхитительном месте встретили рассвет

   

... и в обратном порядке: автобус-самолет-такси и ... холод, дождь, град, холодный ветер... хочу назад, туда где солнце, море, тепло, красиво...


Досуг. Часть ХІ.Глава ІІ. Набережною Дніпра у Києві

Цього пішла разу за течією.

   

Теж все покрито розписом

   

Але тут вже малюночки цікавіші, як на мене

   

   

   

   

Частину набережної відремонтували, поклали нову плитку, частина лишилася як була... на відновленій ділянці зустрічаються отакі провалля


Пам'ятник засновникам Києва


Це вже в Наводницькому парку (раніше парк Примакова)

   

   

   

   


А далі перейшли Набережне шосе (зараз там побудували зручний перехід) і пішли вгору, десь на території ландшафтного парку водяться мамонти та інші декоративні об'єкти

   

А коли відкрився з поза дерев вид на протилежний бік бульвару Дружби народів, побачили таку "невеличку церквушку", яка ще будується...
Прибутковий бізнес - релігія...

   

Меморіальний комплекс Національний музей історії Великої Вітчизняної війни

   

На долоні Оглядовий майданчик «Екстрим» (91 м)


А асфальт покрився таким візерунком

   

Ну і до метро Арсенальна... трохи не доходячи до метро біля кондитерського магазину сидять, зустрічають відвідувачів звірятка

   

І кораблик біля дитячої позашкільної установи.


Непогано так прогулялися. Ну гуглмапи останнім часом підбрехують - он який маршрут намалювали - я так не ходила, точно!



Але наступній інформації цілком можна довіряти


Втомилися...

Далі буде
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
10
попередня
наступна