Хто знає, що за "морський змій" рухається поверхнею Морського Ока?

Озеро Синевир, Закарпаття, червень 2023.

1.      1. Анакондіуз звичайний синевірський

2.      2. Лохнеся Синевірська.

3.      3. Компашка якихось підростаючих малявок

4.      4. Жаби прикинулись гадюкою

5.      5. Косяк пуголовок

На справді це Пуголовки сірої ропухи.

Справжні володарі озера.

Вони часто утворюють скупчення і рухаються всі в одному напрямку. А складається враження, що це якийсь великий чорний об'єкт у воді)))

В Україні ці тварини поширені на більшій частині території.

У Карпатах піднімається на висоту до 2000 м.

Основну частину свого часу сіра жаба проводить на суші. До водойми вона відправляється тільки для того, щоб відкласти ікру.

Ропуха легко переносить втрату вологи, запасаючись водою під час купання в ранковій росі.

Дорослі тварини ведуть усамітнений спосіб життя. Вони не виявляють надмірної агресії стосовно одноплемінників, але намагаються поза сезоном розмноження уникати з ними будь-яких контактів.

З метою самозахисту від хижаків і знищення паразитів ропуха звичайна виробляє отруйний секрет в бородавчатих залозах, розташованих в області шиї. У ньому містяться буфадієноліди, катехоламіни, дофамін, епінін, адреналін і норадреналін. Буфотенін, що виробляється амфібією є галюциногенним алколоїдом.

У разі небезпеки жаба набирає в легені багато повітря, сильно роздувається і злегка підводиться на пальцях. Таким чином, вона хоче здатися більше, ніж є насправді, і налякати свого супротивника.

Такий дивний і цікавий світ!

Інформацію дізналась з ФБ та інших джерел 

Речі, які можуть стати гарним подарунком Вашим близьким. 

...Шукав js-скріпт, тобто сайт, з котрого поцупили оригінал скріпта. Знайшов. Дуже цікавий сайт. Купа різної інформації на космічну тему. В наявності є навіть аудіозаписи звуків космосу.

       Це місце називають місто-примара. І раз ми вже говоримо про місто, то правильніше сказати: як ми були в Орбіті. Один раз бачила про нього невеличкий репортаж, потім звичайно стало цікаво і почали ми читати що, де, як... Щоб сказати, що мені дуже хотілось туди потрапити, не скажу. Тому що з репортажу, статей і уяви мені підказувало що енергетики від відвидин цієї місцини явно не додасться. Але ж цікавість захопила. Не все ж по красотам гуляти  

1970 року розпочалося будівництво Чигиринської АЕС, а також поруч міста енергетиків на 20 тис. осіб. У 1980-их проект заморозили, а після аварії на Чорнобильській АЕС — скасували.

     Спочатку ми вирішили подивитись саме залишки недобудованої АЕС. До неї прокладена бетонна дорога, яка звичайно добре збереглась, бо по ній майже не  їздять. 

      Вся ця споруда захована прямо посеред густого лісу. Зробивши декілька поворотів по дорозі ми виїхали на досить вузьку доріжку і вже з неї відкрився вид на ще збережену височенну трубу.

       Зупинившись прямо біля труби ми пішли обстежувати місцевість, розпочавши, зрозуміло з самої труби.

       

Це безпосередньо сама труба в середині

     Навколо місцевість явно була апокаліптична. Апокаліпсису додавала і похмура погода. Сонця не було, хмари затягли небо, навколо дерева і тиша. Весь розвалений бетонний пейзаж здавав на те, що ми дійсно на якійсь орбіті. Неначе ми не на Землі, а на якійсь іншій планеті   Іноді було навіть моторошно. Але ж раз вже приїхали, треба уважно обшарити місцевість. Ми продвигались обережно, тому що повсюди були груди бетону, каміння, подекуди стирчали залізні прути. Почва повсюди піскова і перерита. Скоріш за все перерили і перетрощили тут все шукачі металу. 

        

      Марсіанства додавали якісь дивні шматки чи то стін, чи якихось сумішей, а також подекуди одинока рослинність на піску і камінні.

        Око весь час намагалось вхопити життєвих кольорів, хоч вони і осінні, але все ж кращі від бетонних удручающих пейзажів.

       Вдалині виднілись дві невеличкі будівлі. Спочатку ми подумали, що то сторожки, чи туалети. Але підійшовши ближче і заглянувши туди, з"ясувалось, що то якісь глибокі резервуари. Фоткали зі входу, бо вглиб пробиратись було опасно.

  Поряд з великою трубою є ось такі початки труб, а може залишки  

       І от в якийсь час відкрився якийсь страшний вигляд тієї труби. Здавалось, що небо зараз впаде або розпочнеться буревій

        Але як кажуть "Сама темна ніч перед світанком". І нарешті нас порадувало сонечко. Воно поступово розігнало хмари і настрій значно покращився. Все що ми бачили в суворих, темних фарбах почало розвиднюватись і розфарбовуватись в радісні осінні кольори. Все це співпало з тим, коли ми почали покидати зону Апокаліпсису     Аж легше стало. Наче ми повернулись на Землю  

    

 І лише деякі артефакти нагадували нам про недавній Марс 

     Обстеживши дику зону, ми перемістились в закинуту, але ще до кінця не розвалену територію. Тут будівля схожа на гаражі і адмінбудівля.

       

          В адмінбудівлі ще навіть  збереглись обої мейд ін совєт юніон   Згадалось як ми з батьками вперше такі ліпили (саме це слово більш підходить) подібні обої  

    Не погано зберігся кафель в туалеті  Видно, що працівники постарались гарно, садили його на якісні матеріали )))

       

        Зрозуміло, що на верхні поверхи ми не стали підійматись, лише запєчатлєлі сходи на верх. 

         Вийшли ми через центральний вхід. Вдалині вже хвилин 20 чулись якісь стрельби і легкі взривчики. Уявіть собі, тут і так моторош бере, а тут ще з"явились якісь побочні спецефекти  

В одній з кімнат адмінбудівлі ми натрапили на "арсенал", і зрозуміли, що слава Богу він навчальний, а ті стрельби, схоже на якісь ігрові збори. 

         І тут наші здогадки підтвердились у вигляді двох молодих людей в камуфляжі і з рацією.

           Вже коли їхали додому, на зустріч йшов ще один товариш в спецодягу    

          Ми пішли далі і знайшли ще залишки якихось будівель, споруд і артефактів.

          І саме цікаве, що ми знайшли купи грибів, які на жаль вже не придатні до збору, бо дуже старі і червиві. Схоже тут вони живуть свій дійсний вік. Тут їх ніхто не збирає.

Вони навіть втрати здатність ховатись 

Отже на шляху до машини ми вже бачили радісні фарби природи.

Навіть метелик спокійно позував нам ні трохи не намагаючись злетіти

      Навколо нас все ближче було чути "військові дії", та і часу ми тут вже провели достатньо, щоб мати враження про дану місцину. Отже ми збираємось і їдемо вже в поселення, де ще живуть люди, а саме: в Орбіту. 

Далі буде 

Доволі цікаві вакансії) Для любителів дівчат:
Токіо, за 25 баксів на годину супроводжувати дівчину, та вдавати вигляд, що ти її хлопець.
Любителів поплакати шукають в Мексиці, а в США шукають засонь - оплата погодинно
Більше - отут

        Красота в простоті - саме це мені і подобається. Наче нічого особливого, дрючки пристосовані під підпорки і поперечини, знайдені каменюки, вже не потрібні куски шлакових заборів, цікаві коріння і коряги, використані крапельниці, підкладені під виноградні грона старі кафелини - все це створює атмосферу живості. Все визиває цікавість, до всього хочеться доторкнутись.

"Любов до Вітчизни –     
перша чеснота цивілізованої людини!"
Наполеон Бонапарт

       На жаль самій не довелось ще потрапити в ті місця, але при здійсненні подорожі постійно була на зв"язку і була в курсі пересувань і справ . Так що можна сказати однією ногою і одним глазком була на місці подій .
     Отже: У селі Поповичі Мостиського району, що на Львівщині, на північно-західній околиці зберігся комплекс оборонних споруд ХІХ - ХХ століть, які раніше оточували місто Перемишль.

     Комплекс складався з 57 фортів. На території сучасної України було шість фортів, на власні очі вдалось побачити 4 більш менш уцілілих. Хоча і то добре.
        Подорож нашого мандрівника почалась з прикордонного посту Шегіні. Пішим ходом з рюкзаком і на зв"язку зі мною по-тихеньку продвигався паралельно Україно-Польського кордону.


      
       Із задоволенням відмітили, що прикордонники добре ведуть варту. Буквально через декілька сот метрів подорожі, під"їхали хлопці прикордонники, ввічливо запросили документи і поспілкувавшись розповіли як йти, щоб не заблукати,  дали поради по безпеці, надали телефони на всяк випадок і поїхали далі.
       Потім вже дізнались, що Прикордонна застава знаходиться у селі Циків, а пост – у селі Поповичі.
      Місто Перемишль, де знаходиться історично відома Фортеця Перемишль, що поруч із кордоном України, приваблює багатьох туристів. Вона була третьою за розмірами і потужністю у Європі. Цю фортецю часто порівнюють із французькою фортецею Верден. Будівництво споруди почалося у 1850 році, а закінчене було майже через 25 років.
      Фортеця, згідно концепції Австро-Угорської держави, мала блокувати вигідний для ворожої армії перехід з півночі на південь. Комплекс оборонних споруд кільцем огортав усі форти, а це майже 45-ти кілометровий пояс.
      Шість уцілілих фортів сьогодні належать до території України. Вони сховані густими чагарниками та пилом історії.
      Найкраще збережений форт "Дзєвєнчиці" або Дев"ятичі.
http://photo.i.ua/user/729788/513170/  всі фото в альбомі
      Перебудований в 1897–1900 роках на основі більш ранньої оборонної споруди (1882–1886 років). Має неправильну форму. У ньому можна виділити чотири основні комплекси: тиловий казематний, середній, контрескарповий капонір і фланговий комплекс (бронева батарея з двома гарматами у вежах, з’єднана з артказематом). Праворуч знаходилася відкрита артбатарея.
P.S. Тут пару фотографій взято з інета, тому що зняті вони в іншу пору року і не так заросли.










Форт «Поповичі»
http://photo.i.ua/user/729788/513122/  фото в альбомі
Будівництво закінчене у 1900 році. За формою — півколо з бастіоном в тиловій частині укріплення. У центрі знаходився двоповерховий казармено-оборонний будинок. Центральна частина будинку виконувала функції казарми, а в бічних розташовувалися броневі батареї, кожна з них мала дві башти з гарматами. По осі знаходилася вежа спостереження.








Форти «Плешевичі» і «Марушка Ліс»
Найімовірніше належать до першого етапу будови Сєдліської групи (1882–1886 роки). Збудовані практично аналогічними. Мають вигляд трапецій. Рів захищався трьома капонірами1. У центрі знаходилися бетонні казарми. У лівому крилі будинків були сходи, що вели на вищі рівні. Біля сходів містилася шахта ліфту для боєприпасів. Аналогічний ліфт був і в правій частині казарм. Головний вхід розташований по осьовій лінії форту. До правого крила будинку були прибудовані широкі сходи, що вели до бойових позицій на валі.
     Заночував мандрівник на території Фортеці «Марушка Ліс», яка теж порівняно непогано збереглась.
http://photo.i.ua/user/729788/513168/    фото в альбомі








І навіть вцілілий сортір на 4 місця





     Ввечері мандрівник посидів біля кострику, розповідаючи мені як проходили дослідження незаслужено забутої пам"ятки Першої світової війни. Потім вже коли сидів на самоті уява малювала картинки минулого. Можливо 104 роки тому тут так само біля костра сиділи солдати вартові. Інші солдати вже полягали відпочивати. Де хто ще проходжувався по доріжкам між оборонними валами, які тепер вже занесені землею і поросли травою, кущами і деревами. І в мить коли пташки, неначе за наказом, затихли, з"явилось враження неначе час повернеться туди і все постане перед очима. .


     Коли був вранішній зідзвон, то паралельно з розмовою було чути прекрасне щебетання пташок. Ранок був сонячним і прекрасним, а попереду ще одна фортеця. Форт «Плешевичі», яка зараз має досить сумний вигляд
http://photo.i.ua/user/729788/513169/     фото в альбомі






Тут лежали не зрозумілі артефакти, які звичайно були взяті лише на фото.


     Крокуючи вже від фортець, шлях пролягав через село, а саме повз футбольний майданчик. І знову прикордонники?
     Підходять і з важним виразом обличч розпитують "Хто, откуда, зачєм?" і вимагають пред"явити документи.
    Ну звичайно прийшлось повіноваться   . Команда подивилась докУменти і пішла далі нести вахту, бо була ось такого вигляду, і по років 10-12 від роду  . Так що кордон на замку    


Про форти, які знаходяться на сусідській території напишу в наступній замітці.
Далі буде  
      

Початок. Дуже цікавий і інтимний. Ні, це не про секс, якого нам зі вчорашньої ночі з головою (і без ) вистачило. Я прокинулася десь о шостій, пес гавкав, просився до вітру і снігу і мені закортилося.
Перетнувшись з Пашком в коридорі, сказала що Жука тоді впущу, якщо він випередив мене на випуск. На вулиці світало,ранок був тільки на самому початку цього таємничого дєйства. Я не схотіла пертися в будку із смердючим дном і пішла в глубину города по сугробах сіла посеред поля і розмріялася - ось за що я люблю життя за містом :) І хоча деякі сусіди збиралися на свої працьовничі роботи ,про що свідчили і світили їх ліхтарики у дворі я мовчки продовжала свою справу. Як же добре бути ближче з природою...
Толька спав, будити його, як і мою маму вранці марна справа, то ж ми переплеталися ногами і руками до восьмої. Я що півгодини будила його на великі справи ,а він просив ще і ще п'ять хвилин, як завжди. На завтра поставила Перець ФМ на сьому ранку,я добра, казав на шість треба.

Відступ: О Боже ,ну як люди пишуть ці романи, я вже півгодини строчу геть не про те ,що хотіла спочатку... Просто почала спочатку...
За сніданком ми стали говорити про плани на сьогодні,Толік сказав про трубу, що її треба зняти після зносу котла аби плітку у ванній покласти одразу усюди, а перед тим ще сходити по молоко. Я попросила зробити це замість нього,він був проти - сиди вчися, нема чого по Дергачах шататися. На що я вперше відмовила і спокійно і чітко: - Ти відносишся до мене дуже грубо,ти забороняєш мені речі , які я люблю! Ти не знайдеш, заплутаєш.
- А ти мені покажі на мапі, і розгорнула Гугл,
Ось цією дорогою я завжди йду до тебе коли приїжджаю на автобусі, тоді він миттєво показав мені точку за поворотом.
- Дойдеш до кінця вулиці, повернеш ліворуч і другий дім ліворуч,єврозабор сірий і калітка,здається , теж сіра. Тоді я швидко метнулася мити посуд не допивши свою калінку і чай,робила це вже в процесі. Бистро примарафєтілася ,вчора купила таку класну косметіку - кожного дня б ходила десь очима блимати :) І це при тому,що помаду ще не відкривала,стара Лореалька фіолетова з блиском ще в нагоді. Наносила неї і думала про те,що такий самий колір в мене ще дома і він кожен рік зі мною у Толі,незмінна традиція.
Вибігла вниз:
Пройшла повз Толіка красива причепурена навіть не глянула:
- Гроші давай.
А що, в тебе зі вчора нічого не лишилося?
- Толя подиви в мої очі,ти бачиш ,а нігті бачищ,і це я ще помаду не застосовувала! Яка ще решта!? Продовжувала я блимаючи своїми закрученими довгіїми віями.
Нашкрьоб мені 45 грн. А чого це так дорого? Подорожчало! Ларі он підвозять і по 40! Підвозили...
Повз бабушки промайнути не довелося:
- Женю,чого до мене не заходиш. І той раз не заходила... А в пам'яті моїй тільки і думки про останню зустріч,як вона мене журила за занадто веселу Меланку і Старий Новий Рік. Наче я винна що Тольку погано після вечора було а Пашко з моєю мамою вже зустріли її після розпиття шампанського зранку. Прям вари борщі,і по молоко не пускають,що там казати про шампанське зранку! Зато як ми гарцювали з Толяном, я ж не знала ,що це його пониження градусу настільки його опустить вранці. Ну все,воля,біжу переулками до Фрунзе( дивно,чому його не перейменували, до Дергачів не дійшла декомунізація?) Мій улюблени сніжок , іградус в мінус п'ять. Піднялася вгору,повернула ліворуч,подзвонила в дзвоник і тільки зараз помітила,що євразобору нема а калітка зелена. До мене поспішив вийти молодй дебелий чорнявий хлопець і сказав ,що молоком займаються його батьки. Потім вийшов якийсь збентежений папуля здивовано віддав мені молоко, тепер я розумію,що по Дергачьовським міркам він чинив злочин,адже договорєнностей між нами не було а здєлка ввдбулася. Мама рідна,що мене чекало вдома! Я кажу та яка різниця в когт купляти.
Ти не розумієш,в нас домовленості,як за часів козацтва ,чітка організація не можна порушити ані гвинтика в цьому налагодженному механізмі. Це він цитував мою ранкову росповідь про високу організованість козаків... Все перекрутив на свій лад, не лишивши і натяку на свободолюбивий дух козаків. Потім сходив до бабушці,розказав все,там мабуть сталося ЧП шалених розмірів, і він сам поїхав на вєліку по сугробах за молоком. Градус вже піднявс до нуля,як він може їздити за таких умов та ще з банкою в моєму невдалому, як він каже, рюкзаці,я не доберу. Лишилася я сама намилювати пол використаною губкою. Цей процес мене забавляє,вперше я побачила цей трюк у Золушці. Вона одягала чоботи- щітки на ноги і танцювала намилюючи підлогу до чарівних бульбашок і робила сама собі і прачєчну і танці і пєнну вечірку. І я теж золушка затанцювала... Подзвонила Таня і я пішла у розмову аж на півгодини. А просто вперше я не стала приховувати,що гостюю у Толі,що наплутала з дорогою з молоком. Ми з нею сміялися,що ці телепні дергачевські геть не тямлять в стратегічному управлінні. Ну от підняли ціну, а за молоком на наступному тижні не прийшли - час задуматися продавцям,може ціну переглянути,а то на тобі одразу на 12,25% підняли. Вона ВЕД тямить і сміється, а у них ЧП. От люди кажу життя не бачили міського!? Потім ненароком запросила її в гості,а вона наче і погодилася,хоча Пашко їй зростом не такий був ,ще і занадто швидко почав їй доволі ніжні слова у Вайбер надсилати от вона його і відвайберіла. А тут вже і до Китайського нового року не хоче чекати, каже, давай раніше зшашличкуємся. Вернувся мій красень, розв'язав задачку з шости литрами молока тим що купив ще сметанки. З трьох ми сир зробили, грамів 350,з двох пряжене.
Йде. Завтра допишу.
І це я навіть не підібралася до моменту і причини початку цього разказу.
Суть замітки в тому,що кожен день дуже цікавий,якщо придивлятися до нього краще і дивуватися маленьким простим речам.

Не скажу, що була у всих областях України, але коли буваю десь в інших місцях намагаюсь постежити за характером людей, подивитись на їх побут, послухати мову і почути нові слова.