Голова проффессора Лєніна

Із серії: Хай Бог милує! або Дякувати Богу, що я не москаль!



Выбрать «визитку»  11.07.2019
Идея о поисках лучшего символа возникла у создателей проекта «С чего начинается Родина». Его участники ищут в каждом районе Бурятии изюминку, которая бы привлекала туристов и одновременно побуждала местных жителей изучать историю своего края.

Сейчас лидер народного голосования – гигантская голова Ленина. За неё уже проголосовало более 370 пользователей Сети. Всем известная инсталляция имеет высоту 7,7 метра и весит 42 тонны. Она считается самой большой скульптурой головы Владимира Ильича в мире. Создавать её начали в 1970 году, в честь столетия со дня рождения вождя.

Выбор уланудэнцев поддержали и гости города. Например, московский блогер-урбанист Андрей Елбаев, пару месяцев назад посетивший Улан-Удэ, признался, что больше всего в Бурятии его поразил памятник Ленину.

«Голова вождя просто колоссальная, исполинская. Причём Ленин тут немного бурят. Немного добавлена его глазам какая-то раскосость.»

Можна подумати він чистокровний слов"янин boyan

А ось фото вночі, взагалі з фільму жахів hypnosis omg whosthat


Варвари!

Ну от як цих людей можна вважати людьми? Нелюди, які як сарана змітають все на своєму шляху...

16.05.2022

Росіяни знищили унікальний у Європі банк насіння

Це був один із найбільших у світі Єдиний Банк генетичних ресурсів рослин України.

У Банку зберігалося понад 160 тисяч сортів насіння рослин та гібридів з усього світу. Це насіння утримувалося в спеціальних сховищах, щоб майбутні покоління могли його відновити.

Серед знищеного армією РФ насіння було безліч зразків, яких вже немає в Європі та світі.

Навіть за часів окупації Харкова військами нацистської Німеччини цей насіннєвий Банк вдалося врятувати. Російського «визволення» 2022 року унікальне сховище не пережило.

Джерело: провідний науковий співробітник Інституту рослинництва ім. Юр'єва (м. Харків) Сергій Авраменко.

Маріуполь

Місто Маріуполь було засновано у 1778 році у центрі Кальміуської паланки запорізьких козаків у самобутньому Донецькому регіоні та названо на честь спадкоємця російського престолу - Павловськ. Назву Маріуполь місту надано 29 вересня 1779 року замість Павловська розпорядженням Г. Потьомкіна на честь дружини великого князя Павла Петровича Марії Федорівни. У 1780 році в місті та на території повіту поселилися виведені з Криму християни – греки. Згодом у місті було відкрито консульства таких держав, як Італія, Франція, Австро-Угорщина, Туреччина, Греція, Німеччина, Великобританія, Іспанія.


До російського вторгнення в Україну Маріуполь був унікальним містом, індустріальним центром країни, має порт, металургійний та машинобудівний центр, в якому поєднується колорит різних етнічних груп, культурних традицій та освітніх тенденцій. Кожен новий день змінював Маріуполь на місто європейського рівня.


Але прийшли бездушні кровожерливі «освободітєлі», які щодня знищують людей, тримаючи їх в заручниках в місті з повністю знищеною інфраструктурою.

Для порівняння приведу таку інформацію: **В дни німецкої окупації, яка продовжувалась майже 2 роки (з 8 жовтня 1941 по 10 вересня 1943 року), гітлерівці розстріляли в місті біля 10 тисяч чоловік. В Німеччину було угнано біля 50 тисяч юнаків та дівчат. В концлагерях від голода и хвороб загинуло біля 36 тисяч військовополонених. Не дивлячись на масові розстріли та жорсткий окупаційний режим, в місті діяли підпільно-патріотичні групи.

**За період з моменту вторгнення россії в Україну станом на 13.03.22 за час війни (за 18 днів) лише у Маріуполі загинуло 2100 людей, про це повідомила міська влада.

Загиблих містян ховають у братських могилах, біля будинків чи у парках.

Встановити точну кількість жертв у Маріуполі поки що неможливо, кажуть в офісі омбудсмена….



Виникає питання до собіратєля зємєль: Місто Маріуполь почало свій розвиток з часів Російської імперії, то чому ж його так знищують? Що збирає собіратєль? Як можна більше руїн і смертей ні в чому не винних людей, в тому числі дітей? Так хто ти собіратєль? Хто ті, що виконують злочинні не людські накази по вбивству людей?




Горянська ротонда – архітектурне диво Європи

        Одне з семи архітектурних чудес Закарпаття, історичний пам’ятник XII ст. – Горянська ротонда, або церква Святої Анни. Це найдавніший храм цього краю і зразок архітектури романо-візантійського періоду. А ще – одна з найбільш таємничих і найстаріших святинь України, занесена в реєстр спадщини ЮНЕСКО.



Храм розмістився в околицях Ужгорода в мікрорайоні «Горяни», відомому своїми важливими археологічними відкриттями. Саме тут виявили стоянки кам’яного віку, неоліту, епохи бронзи, а також давньослов’янські і давньоруські поселення. До сих пір точно не відомо, коли саме почалося будівництво самої ротонди. Деякі вчені вважають, що будувати церкву почали в XIII ст. Інші говорять про більш раннє «народження» храму – в кінці Х – початку XI ст. Саме це дозволяє дослідникам стверджувати, що Горянська ротонда є третьою найстарішою церквою в Україні, поступаючись Софії Київській та Кирилівській церквам.




Горянська ротонда ( «rotunda» з італійської мови – кругла будова) має абсолютно типову для епохи романизму, але дуже рідкісну форму будівлі – це закруглений шестикутник з міцними стінами завтовшки до 2,5 метрів і вузькими вікнами. Таких храмів в світі – одиниці. Саме ці архітектурні особливості дозволяють деяким вченим припускати, що церква служила каплицею замку і виконувала оборонні функції. Нова частина пам’ятника – готичний прямокутний неф церкви Святого Миколая – був прибудований в XIV в.


Усередині Горянської ротонди збереглися унікальні і дивовижні фрески, створені італійськими художниками школи Джотто більше 700 років тому, яких запросила сім’я Другетів. Розпис не притаманна традиційному іконопису, адже лики святих висловлюють емоції. На стінах в основному зображені сюжети з Нового Завіту. Це найважливіші епізоди з земної життя Ісуса Христа: «Дари волхвів», «Втеча в Єгипет», «Різдво Христове», «Благовіщення», «Воскресіння» і т.д. На східній же стіні нефа можна побачити розписи XV ст., виконані в техніці «саль секко» в манері, властивої тірольської і чеської школам живопису. Цікавий сам архітектурний стиль ротонди, який на протязі її «життя» змінювався від пізньоантичної, так званої візантійської будівельної традиції до романтизму і готики. На жаль, під час нашої подорожі храм був зачинений і нам не вдалось на власні очі побачити саме цікаве. Тому фото фресок не мої, а взяті з інтернету.




Сотні років ротонда стояла забутою, і в 1879 році храм випадково виявили під час ремонту: під старою шпаклівкою побачили неймовірні кольорові італійські фрески. Вже незабаром маленька непримітна церква в Ужгороді стала відомою у всій Європі. Аналіз фресок показав, що їх виконали в дуже складній і вже неіснуючої сьогодні технології: мокра і ще свіжа поверхню стін при розпису вбирала в себе 10-сантиметровий шар фарби.
Сьогодні в церкві Святої Анни щодня моляться парафіяни греко-католицької єпархії та розповідають про дивовижну ауру.
У червні 2012 року ротонда урочисто проголошена малою базилікою, спорідненою з Папською базилікою Santa Maria Maggiore.

З пагорбу від ротонди відкривається гарний вид на Ужгород.


Поряд з ротондою місце тихе і лагідне, в сусідньому дворі ростуть смачні сливи, яблука і виноградик smile


 
Чудова наша Україна!


Секрет проведення вакцинації

Вакцинація/не вакцинація... Кожен обирає для себе.
Хтось прикривається конституційними правами, щоправда закриває очі на інші антиконституційні порушення.stop
Хтось боїться, повіривши в росказні експертів незрозумілих наук. zombobox
Хтось вірить у всесвітній заговор whosthat
Хтось перехворів і потім вакцинувався, хтось вакцинувався бо вважає за потрібне.
Ну а що тут скажеш, ХХІ століття, телебачення, інтернет, з усіх колонок розповідають все що заманеться.
Так от десь три тижні тому блуждала я якось по інтернету і натрапила на інтерактивну карту вакцинації. Цікаво було побачити відсоток проведених вакцинацій у світі. І так час від часу заглядаю на відсоток, таки збільшується.
Але дивлячись на карту, закралась таки думка, а може й правда всесвітній заговор? blind devil
Африка не вакцинована umnik  виморять всіх вакциною/чипізацією і завезуть африканців, повернуть рабовласницький строй. Вони вже перевірені, слухняні, з інтернетом не знайомі, телевізорів не бачили, а європейці строптиві, балувані, ходять мітингують.
Точно заговор parik
Страшно такі думки оголошувати, бо ще й правда люди повірять nevizhu
 


Пи.Си. Думка прийшла заради приколу. Не вважаю вакцинацію заговором ;)
 

Рукомиш.

Неочікуваний сюрприз від Бога

 Після Чорткова наш шлях пролягав далі і видно Богу було угодно очистити нас від дотику до назви міста. Зовсім не плануючи кудись заїзжати, окрім прямого міста призначення ми їхали собі і тут понад дорогою в глибокій улоговині ми побачили верхівки церкви і якісь печери у скелях. На карті в телефоні я побачила позначку «Печерний монастир» і звичайно вирішили зупинитись щоб оглянути що там цікавого. І яке ж було наше здивування, задоволення і радість від того, що ми побачили.

Зі скель відкриваються мальовничі краєвиди. 




Спочатку ми побачили три каплички, пройшлись до них, а потім в іншу сторону від одної з каплиць побачили в тіні дерев стежку, яка вела вниз на сонячну галявину, 




далі доріжка знову повертала, 


сонячні промені вели нас далі знову в тіньовий схил дерев і стежка привела нас до прекрасного джерела. 






Враження було таке, неначе ми потрапили в казку. Сонячний лагідний день, тиша навкруги, людей зовсім немає, лише легкий шелест листви і щебечуть пташки. З гори між травами і деревами ніжно дзюрчать струмки, які стікаються в басейн. Біля струмків скульптурки янголяток, а поряд з басейном скульптури Ісуса в роздумах, Діви Марії з маленьким Ісусом. 

А далі нам знову відкривались нові дива. В церкві святого Онуфрія, яка дійшла до наших днів, зберігається унікальна скульптура – фігура святого Онуфрія роботи видатного галицького майстра Івана Пінзеля.




Над церквою височіє грандіозна не рукотворна природна скеля з віконечком, а під нею вже рукотворні клумби і грот з відтворенням біблійних розповідей.





Йдемо далі і підіймаємось до скульптури Богородиці.


Далі знову стежки, сходи уверх до скельних гротів, печер.






З самого початку шляху, ще від перших трьох каплиць, здавалось, що то просто стежки, але через деякі відрізки були різні знаки: каплиці, струмки з басейном з водою, біблійні картини, шлях наверх, Богородиця, скульптури сумних жінок, печера. І лише коли майже піднялись наверх зрозуміли, що всі локації, які ми проходили, то Хресна дорога Ісуса Христа. Думки полетіли в роздуми про життя, буття…

Далі були печери, в яких ховались, молились, а можливо і жили монахи. 










Так як це чудове місце було неочікувано нам дароване, ми нічого про нього не знали і лише коли прибули на місто перебування ми почали читати і дізнались багато цікавого.

  Отже, порившись в інтернеті знайшла таку інформацію:

Рукомиш. Скельний монастир.

Те, заради чого в Рукомиш приїздять туристи, знаходиться відразу під знаком з назвою села. Це дивовижний печерний комплекс, церквиця з XVIII ст., столітній костел - і сучасна хресна дорога. Хоча природа-таки править бал - відірвати очі від гротів і скель неможливо.

 Травертинові скелі - ось як по-науковому називається це диво природи (геоморфне утворення) в Рукомишу. Палеонтологам тут рай: в карстових порожнинах Рукомишу було знайдено кістки дрібних голоценових тварин.

Перша документальна згадка про Рукомиш походить з 1453 р. А застигла в камені архітектурна історія в села й того молодша: найдавніша його пам'ятка, розташована під скелями мурована церква св. Онуфрія, походить з 1768 р. (начебто зводилась святиня на місці дерев'яної попередниці). Храм будувався на кошти сільського старости та жителів Рукомиша.

Безмежні краєвиди маленького села Рукомиш Бучацького району на Тернопільщині, омитого річкою Стрипою, приховують в собі давню, насичену подіями історію. В селі неподалік Бучача проживають всього близько 400 жителів, а відоме воно завдяки старовинному Скельному монастирю. Рукомиш вперше згадується, ще 28 липня 1379 року, згідно з дарчою грамотою Михайла Бучацького для римо-католицького костелу в Бучачі. За легендами назва села пішла від старослов’янського прізвища Рукомиш, розповідають, що то був дружник-богатир, якому галицький князь Лев передав ці землі за відважну службу та ратні подвиги.

Квітуча природа, повна рибою річка та джерела чистої води з давна приваблювали людей поселятись на цій родючій землі. Тому не дивно, що ченці обрали саме її для схову. За переказами, в темні, лихі часи 13 ст. рятуючись від татаро-монголів, які зруйнували Київ, два монахи з Києво-Печерської лаври облаштували в скелях печерні храм і монастир. 

Вниз попри стежку стоять 13 станцій Хресної дороги, а на горі спраглих мандрівників чекає джерело з неймовірно смачною водою. Внизу стежини, поряд з церквою знаходиться невеликий водоспад, що впадає в басейн, ця вода вважається цілющою.

А скельний храм зберігся і досі, до нього ведуть зручні сходи прикрашені високими білими фігурами. З висоти відкривається неймовірний вигляд на церкву та село. Сам печерий храм має площу біля 25 кв.м, в середині нього знаходиться кам’яний вівтар з іконами, одна стіна підмурована після обвалу. Далі сходи ведуть до невеликих печер та гротів, які напевно слугували келіями.

Атмосфера тут дуже спокійна та гармонічна, здається що ти знаходишся поза межею сучасного світу.

В цих місцях так тихо, душевно, спокійно, що не хотілось йти звідси. Ми умились кришталево чистою водою, напились смачної води і взяли з собою на дорогу. Вже пройшло два місяці з того часу, а я й досі приємно згадую чудовий сюрприз подарований Богом.

Чортків

       Дивна і насторожуюча назва міста не завадила нам завітати до нього. Вже давно, в 2014 році, коли я була захоплена посткросингом, мені попала на очі листівка з видом домініканського костелу святого Станіслава. І от з того часу відвідини цього костелу були однією з моїх мрій.

     Коли знаходишся біля костелу, здається неначе це старий мудрий дідусь, який бачив багато на своєму віку. Було таке відчуття неначе він дихає, неначе зараз, як колись в дитячих казках, дідусь прокинеться від глибокого сну, відкриє очі і почне свою цікаву розповідь.

Вже знаючи історію Чорткова я розумію, що розповідь цього дідуся в деяких частинах буде важкою і сумною. Та навіть легенда про заснування міста вже диву дає: «Коли Земля була зовсім юна і не знала не те що мобілок, а й людей, боги займалися географією. Прикладною: упорядковували ліси й поля, направляли ріки в русла, наповнювали озера водою. Через конфлікт інтересів (а злі язики подейкують, що через банальну заздрість) посварився тоді Чорт з Богом. Що деміург не зробить — нечистий напартачить, шкоду якусь втне. А якраз час запускати воду в річку Серет. Чортяка перегородив русло кам’яними насипами. Так як займався лише географією, фізику встиг підзабути: сила води розірвала перепони. Не здався нечистий, знову перегородив Серет, на цей раз земляним валом, ще й каміння додав, щоб надійніше. Вдоволений справою розлігся на березі, запалив файку і регоче, потішається. Тут на допомогу прийшли водяні змії, прорили нори, через які прорвалася вода. І втретє Чорт спробував перегородити русло камінням, і втретє вода виявилася сильнішою, закрутила диявола у водоверті, накрила товстим шаром намулу, поховала на дні. Вибратися чортяка вже не зміг. А пізніше на зелені береги прийшли люди, оселилися в спокійній улоговині і назвали її Чортовою долиною. А місто, що з’явилося тут ще пізніше, отримало назву Чортків.

Навіть виплутавшись з легенд, все одно натрапимо на плутанину: чи то місто відразу називалося Чортковиці — і вже від нього взяв собі прізвище «Чартковський» один з власників поселення, чи то якраз власник, пан Єжи, поселення назвав на честь свого прізвища. Чорт його знає, як то все було... На карті польського короля Казимира Великого місто позначене саме як Чортковиці, а офіційний дозвіл перейменувати місто в Чортків дав наступний король, Сигизмунд ІІІ.»

    Міського голову Чортківської райради 2008 року звали Роман Чортківський, а міським краєзнавчим музеєм заправляв Ярослав Чорпіта. Містика!

Перша письмова згадка про Чортків пов’язана з наданням йому Магдебурзького права в 1522 р.

Найграндіознішою спорудою міста є костел св. Станіслава домініканського монастиря. Його гострий шпиль помітний з багатьох точок Чорткова. Шкода, що від первісного храму, зведеного Станіславом Гольським для домініканців у 1610 році залишилося не багато: в рік 400-ліття святині її докладно перебудували в стилі надвіслянської готики за проектом відомого майстра Яна Зубжицького. Як виглядав костел колись підкажуть лише антикваріатні поштівки. Костел святого Станіслава - унікальна будівля, масштаби якої вражають не менше ніж безпосередньо сама архітектура. Костел був збудований на початку ХХ століття на місці старого костелу, історія якого почалась в 1610 році. Ніяка фотографія не передає тієї величі, яку втілив в цій будівлі польський архітектор Ян Кароль Зубжицький.



Первісно споруда мала оборонне значення (оборонні стіни, бійниці, башти розібрані на початку ХХ століття) Перебудови були у 1731 та 1910 роках, коли костел набув сучасного «готичного» вигляду. У повоєнний час в костел було доставлено частину органу з Дрездена, але на жаль його почастинно продали як кольоровий метал. 



Мене більше всього вразило те, що оглядаючи костел з різних сторін здавалось, що це не один і той же храм, а зовсім різні будівлі.  




В центрі міста, трохи нижче костьолу на Ринковій площі збереглись торгові ряди ХІХ століття (часто їх помилково називають Старою ратушею). Двоповерхова будівля з колонадою використовується за призначенням. Навколо вирує міський ринок. Частиною торгових рядів є прегарна будівля мініатюрної годинникової вежі з флюгером-півником. Таке сподіваєшся побачити десь в Баварії. Споруда давно припада до смаку кінематографістам: тут знімались фільми "Вершники", "Діти підземелля", "Квартет Гварнері", "Вишневі ночі". 






Після відвідин костелу ми пройшли трохи прогулятися містом, вверх по вулиці Степана Бандери - колишній вулиці Міцкевича, яка є справжнім музеєм австро-угорської архітектури кінця XIX - початку XX століття. За останні сто років, вулиця майже не змінилась, більшість будинків можна легко впізнати на старих польських листівках початку XX століття.





Недалеко від костьолу Святого Станіслава, стоїть колишній будинок товариства "Сокіл" - сьогодні це районний будинок культури імені Катерини Рубчакової - акторки і співачки, котра народилась в Чорткові. Будинок яскравий, гарно доглянутий з цікавими архітектурними елементами.




Знову повернувшись до костелу пішли трохи в іншу сторону і натрапили на Міську раду і дивного вигляду храм - Катедральний собор Верховних Апостолів Петра і Павла. Великий храм започатковано у 1992 році. Найцікавішим є те, що куполи храму утворюють тризуб.



Незважаючи на дещо містичну назву, Чортків місто тихе і спокійне з привітними людьми, які на звернення до них охоче підказували нам куди пройти, де випити кави і взагалі привітно спілкувались і жартували.  

 

Богуслав

Ну раз фейсбук не працює Напишу заміточку на родімом і.юа :)
Розповім про БОГУСЛАВ

Хіба любив хтось свій край як любив його Іван Нечуй-Левицький? З якою проникливістю і любов’ю він описував у своїх творах край де народився і виріс. Ми вже побували в Стеблеві, в Корсуні, в Богуславі. І дійсно побачили ту глибину, ту неймовірну красу природи, яку змалював Нечуй-Левицький.

«Містечко Богуслав над Россю

Іван Нечуй-Левицький

Там на Україні, де долинами тихо тече Рось, там між горами, між дубовими та липовими лісами стоїть велике містечко Богуслав.

Висока гора спускалась покатом і обірвалась над самою Россю високими, рівними, як стіни, кам’яними скелями та проваллям. Глибоке провалля розійшлося вгору рукавами далеко на всі боки, повиставляло проти сонця свої жовті глинясті боки. Понад самісінькою Россю, попід глинястими стінами, поміж купами каміння в’ється дорога, а по дорозі скрізь невеличкі місточки на глибоких та вузьких балках, де глибоко на дні між високою кропивою та бур’янами, попід вербами тихо ллється з каменя на камінь вода: а по тій воді слідком дійдеш до криниці з погожою водою, до зелених верб десь в самому далекому куточку балки. На ту криницю з гори дивиться дві-три хатини з гарними зеленими садочками, з білими стінами, з веселими віконцями.»

Богуслав — невеличке та надзвичайно живописне містечко, що розташоване на теренах Київської області.

Окрім чарівної назви воно приваблює туристів інтригуючою історією та природними ландшафтами. Дивовижні архітектурні пам’ятки, круті береги річки Рось не залишать байдужим нікого.




Історія Богуслава розпочалася ще в далекому 1032 році. Місто було засноване Київським князем Ярославом Мудрим. Варіантів походження міста існує декілька: географічний та історичний. У першому стверджується, що місто назване від річки Богуславки, що впадає в річку Рось, а за іншою версією назву вигадав сам князь Ярослав після набігу кочовиків, нарікши його, як “Богу слава!”.

З того часу і до наших днів місто пережило ще немало подій, руйнувань та відбудов. Жителям Богуслава є чим пишатися, так як у свій час богуславці брали участь у повстаннях під проводом Криштофа Косинського, а також Северина Наливайка.

Видатним місцем Богуслава став пам’ятник землячці богуславців – легендарній українській героїні Марусі Богуславці. Якщо ви навіть ніколи не були в Богуславі, то все одно перше, що спливе в пам’яті, як тільки почуєте назву цього містечка, буде ім’я дівчини з легенди — Марусі Богуславки, яка сама, бувши бранкою, врятувала козаків із турецької неволі.

Пам’ятник «Богуславській Роксолані» встановлено на скелястому березі великого острова, що омивається водами річки Рось, на місці, де колись стояла Покровська церква, священиком якої, за народними переказами, був батько Марусі.



Неподалік від Марусі стоїть цікавий пам'ятник-фонтан присвячений рельєфу міста Богуслав, який розташований на трьох пагорбах між якими протікають три струмки, що впадають в річку Рось. Фонтан виглядає як давнє уявлення про будову Землі. На черепасі стоять три слони, а на слонах Земна твердь…


В місті збереглась старовинна Кам’яниця – древня будівля Богуслава, яка зведена ще у 18 ст. Колись тут була облаштована релігійна школа для євреїв, зараз же всередині відкритий музей народних промислів.







Найбільш відомою природною пам’яткою є оголення граніту, яке утворює живописний кар’єр. За словами вчених, вік виступів породи складає близько 2 млрд. років. В цьому місці надзвичайно чиста вода, а серед порогів на річці природним шляхом утворилася купальня. 

Ні в якому разі не можна допустити помилки – побувавши в Богуславі не відвідати геологічну пам’ятку природи – Богуславський гранітний кар’єр. В долині річки Рось по її схилам ефектно розкидані гранітні брили, що вросли в землю. І в тому місці, де Рось двома рукавами омиває гранітний острів, утворюються живописні пороги. Одне з таких місць жителі називають “Яма”. Це видатне місце має неповторні краєвиди, що не залишать байдужим нікого.





Загалом місто вразило своїм спокійним розміреним життям, чудовою природою і чистотою на вулицях.


А що трапилось з Фейсбуком?

Сьогодні зайшла на фейсбук і не знайшла свої публікації за серпень, вересень, частково жовтень.
Трохи почекала,  перевірила, нічого не змінилось. При чому при вході через комп"ютер публікацій не було, а через смартфон все було нормально. При намаганні прочитати відгук у себе аба в групах, видно лише білий екран

Ввечері взагалі не можливо зайти на сайт. Написано: 
Не удается получить доступ к сайту

Проверьте, нет ли опечаток в имени хоста uk-ua.facebook.com.....

04.08.2016

Давно не заходила на і.юа, сьогодні вирішила почитати що пишуть ))
А тут конкурс. Бачу багато нових "облич" , але є і "старички" ))
Подумала і я напишу, підтримаю сайт високої культури і побуту ))) 
Порилась в блогах і побачила, що з кінця 2015 по серпень 2016 я нічого не писала. 
Просто в той період я була в реалі, а не в інтернеті і це було гарно.
Чудові спогади про чудові часи smile
Ну ось найближча замітка до 04.08.16
І фото в ту ж дату



Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
28
попередня
наступна