Каміно. День десятий

Камянець-Подільський

19.05.2026

Ранок моєї особистої перемоги!

Хоч в Кам’янці я вже вшосте, це було більш радісно, цього разу я не приїхала потягом, автобусом чи машиною, а прийшла переможно пішки з наплічником. Не буду переписувати історію цього легендарного і прекрасного міста, бо про нього написано багато. Лише додам посилання з моєї першої зустрічі з ним   Це була найкраща зустріч, майже як перше кохання   https://blog.i.ua/user/729788/1708495/

Сьогодні вранці я одразу пішла отримати Сертифікат, цього року я дісталась Кам"янця під номером 60    Вкотре відвідала костел Петра і Павла   

Вперше я тут була 10 років тому https://blog.i.ua/user/729788/1708560/ Що хочу додати: з року в рік спостерігаю, що місто змінюється на краще, ті будівлі, які були підшарпані, вже приведені до ладу. Звісно багато ще на околицях старого міста не в дуже гарному стані, але загалом краще ніж було.

Пройшлась старим містом

Завітала в улюблену кав’ярню «Кава у поліцмейстера», дуже люблю її старовинну атмосферу. Про це писала тут https://blog.i.ua/user/729788/1713253/  

Замовила сніданок і зробила фото сертифіката і паспорта пілігрима, вже зі всіма печатками, які збирала на Шляху. 

Відмітивши отримання сертифікату йду до мосту, звідки чудово проглядається фортеця.  Ми не бачились два роки. Цього разу зустріч з фортецею була зовсім інша. Це була зустріч старих знайомих, ми стояли одна навпроти одної і немов би розмовляли про життя.

Я стояла і милувалась краєвидом. Навіть не зважаючи на похмуру погоду в душі були радість і піднесення, неймовірні легкість і блаженство. Це був момент безумовної вдячності Шляху за чудових людей, яких я зустрічала, за неймовірні краєвиди, чудові історичні об’єкти, і ще – за погоду.

      Цього разу у фортецю я не ходила, бо була там вже тричі   перша зустріч тут https://blog.i.ua/user/729788/1709259/

  Як вже писала, в Кам’янці я вже не перший раз, але є місця в старому місті, де ще не заглянула, отже цього разу йду до руської брами, яку побачу вперше. 

        Далі вуличками пішла до вірменської дзвіниці. Цими вуличками я ще не ходила і це так загадково, йти старовинною бруківкою серпантинами старовини і за кожним поворотом бачити щось нове для себе або те, що вже бачила, але з іншого ракурсу. 

Також цього разу я вперше відвідала два музеї - музей мистецтв і музей старожитностей. І з музею старожитностей побачила вірменьську дзвінницю з іншого ракурсу 

Копія знаменитого Збручського ідола, датованого X століттям. Пам'ятка язичницької культури зображує слов'янське божество, поділене на три яруси, що символізують світи: небо (Правь), землю (Яв) та підземний світ (Нав).

Це хранитель музею старожитностей  

Музей мистецтв мене вразив, особливо картинами з соломки.

         Я ходила вуличками і згадувала як почала Шлях у Вінниці, як проходила крок за кроком і думала, що в житті весь час виникає багато питань, але інколи людині треба не ще одна відповідь, а просто тиша, в якій мозок перестає воювати сам із собою. Шлях показав, що природа в цьому мудра, вона нікуди не спішить. Дерева не нервують, що ще не все розцвіло. Ріка не картає себе, що тече не так швидко. Природа не живе в режимі постійного “треба”.  Можливо і нам не завжди треба себе так стискати? Можливо часом найбільше зцілення — це не нова порада, а тихий вечір, спів птахів і нагадування, що життя — це не лише боротьба.

Можливо іноді варто спокійно сісти і як цей дядько, сидіти і спостерігати за життям вулиці 

На останок сходила на пошту, відправила собі декілька листівочок, на пам'ять про цю чудову пригоду, пообідала і зібравши речі пішла на потяг додому.

На прощання з цією пригодою споглядаю гарні вітражі на вокзалі Кам'янця-Подільського. 

На душі неймовірна тиша, спокій, радість і трохи суму, що подорож закінчилась. 

До зустрічі чудове місто!