Незвідане Поділля. Тур-Клуб "Бідняжка" у с.Чернятині Жмеринського р-ну. Палац Вітославських — Львових. На сьогоднішній день аграрний коледж.


Село Чернятин, що на Вінниччині, здавна прикрашає пам’ятка архітектури ХІХ ст. – палац, у якому проживав польський магнат Вітославський, який і побудував цей маєток. Деякі джерела стверджують, що палац був побудований ще у ХVII ст., та в Реєстрі архітектурних пам’яток України записано, що палац та господарський флігель поруч з’явились тут у 1830 році. Ймовірно, тоді ж споруджується надзвичайно репрезентативна в’їзна брама. До воріт маєтку була підведена залізнична колія, і якраз навпроти брами зупинявся потяг, якщо ним їхали поміщик або його гості.

Автором неоготичних фасадів чернятинського палацу міг бути польський архітектор Генріх Іттар, мальтієць за походженням, який навчався у Римі. Будівля, попри певну архітектурну еклектику, вражала сучасників стрункістю і витонченістю ліній. Південний і західний фасади отримали над другим поверхом високий аттік і прямокутні вікна, декоровані фронтончиками. Готична стрільчатість всіх вертикалей мала за мету створити ілюзію більшої висоти. На центральному вході між парою мармурових левів підіймаються гранітні сходи. Раніше кожний лев опирався правою лапою на геральдичний щит з гербом власника. Герби було знищено під час революції.

Хоча в інших місцях герби збереглися: над головним входом, у вестибюлі з розкішною кам'яною підлогою у біло-сиву шахову клітинку, великим каміном-піччю з гермами а-ля гротеск з боків; є герби і в центрах трьох розеток вестибюля.

[ Читати далі ]

У мене давні сантименти до старовиних єврейських цвинтарів. Бо сама перша моя краєзнавча експедиція була на старе "окописько". Мені ще й 8 років не було. За кілька місяців до того у нас в Городку при розбирані старої єврейської хати знайшли "жидівський скарб". Отож я теж захотів скарб. А де шукати "жидівські скарби", як не на "жидівському окопиську". Зауважу, що слово "жид" тоді антисемитським у нас не вважалося. Ця норма потім перейшла в українську мову з російською. Який антисемітизм, коли старі містечкові євреї, які ще тоді у нас були (лапсєрдаки, чоботи, бороди та капелюхи" самі себе називали "їд" (еврей на ідиш).

Отож, сталося це на 1-ше травня 1974 р. Я утік з першотравневої демонстрації  (вже тоді не любив коммі-шоу та ходити строєм) і пішов у напрямку окописька, що височіло на горі за містом.

Досі я пам"ятаю, як йдучи долиною Смотрича, я зустрів Корову, яка паслася на його березі. Я був начитаним хлопчиком, і знав про корриду. Тому обходячи стороною Корову, відколов з сорочки ЧЕРВОНУ жовтенятську зірочку.

А золота на цвинтарі я так і не знайшов. Та й не шукав. По-перше одразу зрозумів, що глечиків з золотом під кожним кущем там нема. По-друге, мене дуже вразили надгробки. Таємничі літери-закорючки, загадкові барельєфи та інша екзотика...

Оце днями завершив свою розвідку на тему, що значать сюжети барельєфів на старіх еврейських надгробках. Дослідження багато ілюстроване. Думаю сподобається всім, хто цікавиться історією. Тай різблення дуже красиве і високохудожнє.

Отож, велкам! - http://gorodok-region.narod.ru/symvoly_j.html