Прикольний інструментальний трек в стилі Progressive House з промовистою назвою. Якщо охарактеризувати свої мрії і сподівання, то назва якраз підходить до моїх думок. Правда, так і все життя може пройти в очікуванні найкращих днів.

Ну а трек класний (особливо, ударники). Нещодавно почув фрагмент, а буквально декілька днів тому натрапив на повну версію.

Несвятково і без подарунків — такого Дня народження ще не було! Якщо 40-річчя не святкував через те, що не прийнято відзначати таку дату, то тепер просто не до святкування. Мама вже тиждень не балакає. Правда не дорікає, тому, мабуть, нехай краще грає в мовчанку, ніж свариться. Тому не дивно, що навіть не привітала. Ну і не треба. Бо, наприклад, батько поздоровив, але потім посварився. Так я йому повернув подарунок(!). По-перше, гроші — банальний подарунок. Могли б подарувати футболки чи щось поїсти, що теж банально, але хоча б матеріальне. По-друге, якось не хочеться брати подарунок від того, хто псує нерви і навмисне роздратовує. По-третє, напевно спеціально подарували гроші від всіх.

А якщо не враховувати відсутність святкового столу (хоча мама щось приготувала), привітання від декого з родини і того, що віддав подаровані гроші від батьків, за атмосферою дуже схоже на попередні Дні народження. Так що все більше переконуюсь, що свято краще влаштовувати самостійно. Хоча у воєнний час не розгуляєшся.

Нажаль, здійснити те, що хотів, поки не наважився. Проте є задумки. Та й відсвяткувати можна пізніше. Ну а поки порадував себе смачненьким — купив торт. Можливо ще випру речі. А так, день, як день. Привітало декілька людей — і добре. Все одно і раніше не було пишних гулянок.

Ох і багато вермішелей і локшин швидкого приготування я перепробував за крайні 3 роки! Це вже буде аж 12-а дегустація! За таке шлунок і підшлункова не подякують... Однак, як тільки на ринку з'являються новинки, виникає непереборне бажання продегустувати їх. Так вийшло і цьогоріч: два тижні тому вперше скуштував вермішелі "Chibi" від нового виробника — ПП "Віліс", а сьогодні буду їсти і робити огляд на ще одні вермішелі цієї ж фірми — "Garnenka". 

Асортимент представлений чотирма різновидами (що небагато, але так менше фоткати і фільмувати, та й все одно це достатня кількість для огляду). Смаки класичні, як і дизайн. Щодо поширеності, в мережах супермаркетів не бачив у продажу. Хоча не виключаю, що ці вермішелі можна зустріти у західних областях, в місцевих магазинах. Втім, вони доступні в інтернет-магазинах і маркетплейсах. Причому не лише оптом, а й у роздріб. Тому при бажанні їх цілком реально придбати.

1. У цій дегустації — вітчизняні вермішелі швидкого приготування "Garnenka" чотирьох видів: зі смаком курки, зі смаком гострої курки, зі смаком грибів, зі смаком сиру та зелені. Вага пачок стандартна — 60 г. Вартість становить від 8 до 11 грн. (я, звісно, купив там, де дорожче).

За очікуваннями, це має бути звичайна вермішель. З імітованими смаками та ароматами (оскільки зазначено, що "зі смаком"). Проте, з соняшниковою олією. Тож цікаво, наскільки вермішель з назвою "Гарненька" буде гарненькою?

Допис з розряду "а поговорити". Можливо, скажете: "Знайшов про що думати?!" Однак є одна річ, яка обурює.

Помітив дивну тенденцію, якої не було раніше — виробники смартфонів взяли моду робити фейкові камери на смартфонах. Їх ще називають "затичками". Але якщо спочатку це стосувалось лише апаратів початкового рівня і писали, що то якісь 0,002 МПікс, то тепер муляжі додаткових камер можна зустріти навіть на середньобюджетних моделях (Realme 11 Pro — 2 камери + обманка; Realme 12 — 3 камери + обманка). Не кажучи, про низькобюджетні (Infinix Hot 40 — 2 камери + обманка). Причому, вже не пишуть про 0,002 МПікс.

2 роки тому розпочалась повноцінна російсько-українська війна. Хоча і до того навряд чи був мирний час, адже русня почала загарбувати нові й нові території, розширюючи зону окупації. Захоплених Криму, частини Донецької та Луганської областей їм виявилось мало — бачте, Крим не мав сухопутного поєднання з тероросією, а Донбабве і Лугандонія окупована не в межах радянських кордонів областей. Втім, русні не потрібні деякі області — їм потрібна вся Україна. Але здавалось, що "переварювати" "маладі псевдорєспублікі Даунбасу" будуть довго і лаптям буде достатньо, що країну із замороженим військовим конфліктом не візьмуть ні в ЄС, ні в НАТО. Однак рашисти, напевно, захотіли піти "ва-банк" і взяти всю країну. Інша річ, що повномасштабна війна в Європі видавалась чимось фантастичним. Але імперська дурість не знає меж. До того ж, війна — чудовий спосіб відволікти від внутрішніх економічних і політичних проблем.

Дивно, що електорат Зелебородька, як і сам преЗЕдент, вважали повномасштабну війну неможливою. Але багатотисячне військо біля кордонів, начебто, для навчань, повинно було насторожити. Однак простіше було робити вигляд, що все добре. Ну шо ж, дочекались раптового наступу. Причому тероросія полізла з усіх напрямків — з півдня (Криму), зі сходу, та з півночі. Ледве не дійшли до Києва. Гупало щодня, а часто і вночі. До середини квітня 2022-го була жесть. Лише після того, як лаптів відігнали від столиці, стало спокійніше. До населених пунктів почали повертатись люди, зник дефіцит товарів і пального. Відчинялись заклади і установи.

Протягом двох минулих років обстановка змінювалась: від порожніх вулиць, до майже мирного життя (хі ба що стало менш людно), від порожніх полиць в магазинах до відновлення старих і появи нових вітчизняних продуктів і товарів.

Цікаво (хоч і страшно) спостерігати за інтенсивністю бойових дій. Якщо в перші дні війни пролітали літаки (не знаю, наші, чи ворожі), то потім літали хіба що дрони і ракети. На моє щастя я їх не бачив, лише чув. При цьому ворожа тактика змінюється. На початку це була тактична авіація, а після того, як вялікоімперські аероплани не залітали, розпочались масовані ракетні атаки. Причому зі збільшенням кількості ракет. Згодом до них додалися іранські беспілотники. Але оскільки й на них знайшли протидію, нальоти крилатих ракет і дронів стали чергувати, а потім комбінувати. За осінньо-зимовий сезон 2022-2023 лапті витратили майже всі запаси ракет і стали використовувати нові. Влітку 2023-го ракетні атаки поставили на паузу, але зрідка почали застосовувати балістику. А під час новорічних свят 2023/2024 одночасно запускали дрони, крилаті та балістичні ракети. Десь з осені минулого року нальоти беспілотників почастішали і збільшилась кількість запущених дронів. Тому призупинення ракетних атак компенсували майже щоденними атаками беспілотників. Звичайно, рашисти дочекались "отвєток": потопили крейсер "Мацква" і декілька фрегатів, "бавовна" на запоребриківських нафтобазах, нафтопереробних заводах і газових терміналах стали звичним явищем. Але до Лаптєстана все одно летить менше дронів, ніж до нас. Проте виснаження тероросії розпочате — і це тішить. Однак не варто впадати в ілюзії — запасів зброї і підприємств у них дофіга. Та й жити в лайні вони звикли. Тому довготривала війна хоч і виснажує, але вона виснажує обидві сторони. У виграші хіба шо Китай, який купляє задешево рабсіянські нафту і газ, та країни-"прокладки", типу Арабських Еміратів, Казахстану та Туреччини, які допомагають обходити західні санкції.

Що ще хочеться написати... Про зрадників і агентів Кремля, типу Обдристовича, Зєрмака та продажних "медведчуківських" журналюг. Корупція як була, так і лишилась. Тому, нажаль, поки не виведемо їх з влади, на перемогу можна не розраховувати. А ще чомусь вважають, що за відсутності сучасного озброєння можна утримувати фронт людьми. Хоча забувають, що чоловіків у нас набагато менше, ніж на рабсії. І найгірше, що ця війна може стати постійною. Причому ми можемо скінчитись раніше. Шкода, євіропейські партнери і ЗЕшобла цього не розуміє. А може, навпаки, розуміють і збираються відкупитись Україною, щоб русня не лізла у Східну Європу і країни Балтії.

Всупереч різних астрологам і тарологам, війна триває і буде тривати. Навіть я помилявся у своїх оцінках, бо вважав, що війна закінчиться за 10 років. Але зараз якраз 10-річчя російсько-української війни і закінчуватись вона не збирається. Напевно це надовго, напевно на роки.

Повертаюсь до формату фотозвітів, до оглядів їжі. Бо як би мені не хотілось, крім огляду дегустацій не можу нічого запропонувати. Тому, на разі, рубрика "смаколики" залишається основною. Благо, є ще що куштувати. Хоча здавалось, що після минулорічного марафону (5 дегустацій) нових вермішельок/локшин годі очікувати. Однак виявилось, що вони таки з'явились. Причому вітчизняні. Від нового виробника. Що цікаво, про нові вермішелі швидкого приготування дізнався випадково, купуючи сухпайки. На щастя, у продавця були аж дві нові марки. Ще й у повному асортименті. Тому вирішив купити і продегустувати.

1. На дегустації новинки — 4 різновиди вермішелей швидкого приготування "Chibi": зі смаком курки, з грибами, зі смаком яловичини та зі смаком креветок (що саме по собі рідкість). Причому, новий не тільки бренд, а й виробник. А дизайн пачки який! Няшний, мультяшний. Втім, вони, переважно, без натуральних складових (м'ясо, креветки), на ароматизаторах. Проте з соняшниковою, а не пальмовою олією!

Вага цих вермішельок стандартна — 60 г. Коштують по 13 грн. кожна. Це не найдешевша ціна, але й не найдорожча (правда, під час публікації поста знайшов дешевше: можна було придбати і за 9 грн.). Ну але скільки б вона не коштувала, вермішель виявилась смачною. Та й на що можна скаржитись, якщо доставка обійшлась безкоштовно? Так що приємного апетиту!

Як не нити, якщо купа нездійсненних бажань і гештальтів + масштабне лікування зубів (що само по собі стрес і навантаження на гаманець) + проблеми? Хоча, якщо чесно, ниття й мені набридло. Тому запощу щось приємне (на мою думку). Звичайно, не з свого життя, але...

Отож, пропоную подивитись тест-драйв LUAZ City — українського електричного компактного пікапа з дворядною кабіною. Цю машину представили ще минулого року, але тоді проводили сертифікацію і модель була в єдиному екземплярі. А зараз, начебто, виготовили декілька штук.

Чим цікаве це авто написав на початку опису. По-перше, він вітчизняний (так, можна прискіпуватись, що кузов китайський і все інше теж, але передня панель і бампер української розробки, змінені; до того ж, варто враховувати, що у світі не існує 100% національних автомобілів — тому навіть якщо в автомобілі з вітчизняного лише складання чи декілька коплектуючих, його можна вважати українським, незалежно від % локалізації. Так що цей електрокар український. Дискутувати можна лише про відсоток локалізації.

В будь-якому разі, це більше, ніж зміна шильдиків.).

По-друге, це перший серійний український електромобіль.

По-третє, складання автомобілів у воюючій країні вже подвиг.

По-четверте, це не зовсім автомобіль — за правами це квадроцикл.

По-п'яте, попри свою назву, до Луцького автомобільного заводу (ЛуАЗ) не має жодного відношення. Це інший, хоч і співзвучний, бренд, який назвали в честь пошани вітчизняним позашляховикам. Хоча за стилістикою й справді нагадує "Волинянки".

Як не дивно, модифікація з дворядною кабіною від базової моделі з однорядною кабіною відрізняється задніми ліхтарями.

Правда, незрозуміло, чому назвали "City", якщо такі модифікації зазвичай називають прямолінійно — DC або Double Cab ("Подвійна кабіна" в дослівному перекладі).

Тест-драйв цікавий, але хотілося б побачити на огляді в Інфокарі. Як думаєте, Ярік затестить?

Тепер я розумію, що хочу на День народження! Нехай це і здається дивакуватим. Як мінімум, хочеться спробувати те, чого раніше собі не дозволяв — фотосесію. Тим паче, це бажання якраз чудово корелюється з прихильністю до нематеріальних подарунків (ще задовго до повномасштабного вторгнення вирішив, що найкращий подарунок — приємні емоції). Крім того, це може знадобитись для знайомств. та й, знаєте, десь чув, чи може сам вигадав, вислів: "Як можна подобатись комусь, якщо не подобаєшся собі?"

Не турбуйтесь, не ню. Просто хочу фотосет в декількох різних образах. А сам себе не сфоткаєш нормально. Тому потрібна людина з навичками візажу і фотозйомки. Звичайно за гроші (в розумних межах). Локація, напевно, зйомна хата. І стосовно безпеки не переживайте, по відношенню до добровільних справ я адекватний (думаю, що переживати буду якраз я). А, можливо, у когось був досвід замовлення фотографів (тому шо сумніваюсь, що хтось відгукнеться)?

Не знаю, з чим це пов'язано, але з'явилась апатія і відчуття порожнечі. Хоча, в принципі, лютий й так вважаю найдепресивнішим місяцем року, оскільки це перехід від зими до весни, коли і снігу нема, і зелень теж відсутня. Але напевно це через складнощі з перевипуском картки, масштабний ремонт зубів, незрозумілий збій інтернету. Ну і додали нервувань непорозуміння і застій на роботі. А про страх через посилення мобілізації взагалі мовчу. Призначення нового головнокомандуючого ці страхи лише посилило. Плюс — щоденні нальоти безпілотників, які задовбали. Тому нічого не хочеться робити. Взявся за одне завдання, яке ніяк не можу доробити. А порожнеча через те, що лікування зубів і аврал на роботі тримали в тонусі, а скоро нічим буде зайнятись. Та й взагалі, замислювався над дозвіллям — так хочеться дещо (наприклад, відвідування деяких парків і виставки). Є взагалі божевільна ідея, але її буде важко реалізувати самостійно (розповідати не буду, бо захейтите, а допомагати все одно не будете).

Ось такі переживання.

Правда, цієї ночі, за довгий час, снився сон! Хоч щось приємне.