Від нього залежать щастя молодої сім’ї, доля майбутніх дітей та добробут родини.

 

Чимало священних символів, відомих ще з давніх-давен нині підмінено формою. Популярні зараз написи, як-от: “на щастя, на долю”, наші пращури шифрували у знаках орнаментів. Так, вишита восьмикутна зірка означала Бога, Сонце, хвиляста лінія — нескінченність життя, стилізована калина — уособлення дівочої краси, молодості, кохання, виноград — символ благополуччя, квіткові пуп’янки вказували на дітей і продовження роду. Науковці кажуть, що вишитий рушник може бути і благословенням і прокляттям.

Загибель роду запрограмувала... мати

Мати вишила синові весільний рушник. Молодята відбули обряд і зажили мирно, але... нещасливо. Дружина довго не могла завагітніти, коли ж нарешті усе, здавалося, пішло на лад, дитина народилася мертвою. Неначе якийсь злий фатум завис над сім’єю: автомобільна аварія, втрата роботи, хвороби...

Чоловік, котрий досі був переконаним матеріалістом, дістав із шафи весільного рушника і жбурнув його матері зі словами: “Викинь геть! Через нього усі нещастя!”. Здивована ненька вирішила показати свій виріб знавцям. Ось що розповів працівник Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” завідуючий сектором “Тканина” майстер народного мистецтва з вишивки Юрій МЕЛЬНИЧУК:

— В обрядовому рушникові було щонайменше дві неприпустимі помилки. Перша полягала у тому, що жінка зшила його з двох шматків полотна. Місце з’єднання вона так майстерно замаскувала мережкою, що його зовсім не видно. Але ж, окрім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу. У цьому випадку вона виявилася перерізаною. Фатальною була й композиція узору. На обох кінцях рушника мати зобразила традиційну квітку-вазон, котра з давніх-давен символізує дерево роду. Під нею орнамент. Але вишивка видалася майстрині надто бідною, бо вгорі залишилося багато незашитого полотна. Тому над квіткою вона помістила ще одну суцільну смужку орнаменту.

Вишивальниця не знала, що біле полотно в центрі рушника символізує потік Божого благословення, котре живить дерево роду. Зображена над квіткою лінія закрила доступ до неї благодатної енергії. У житті це могло б означати бездітність чи навіть загибель молодої пари. Отже виходило, що той весільний рушник хоч і був майстерно вишитий добрими материнськими руками, справді ніс у собі страшну програму знищення роду. Тому відроджуючи традиції, слід насамперед розуміти їхнє значення.

Перш ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася і мила руки
 
У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували близько 20 рушників. На них клали коровай, ними перев’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Але, як запевняє пан Юрій Мельничук, найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник — особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи із покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду.

Перш, ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, мила руки, щоб позбутися не лише фізичного бруду, а й негативної інформації на пальцях. І лише тоді майстриня починала творити на полотні узор, як своєрідну медитацію.

Вже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з’ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу. Довге волокно білкової природи найкраще переносить інформацію. Гірша, але теж підходить для роботи, заполоч рослинного походження. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. Відрізаний шматок магазинної тканини не йде ні в яке порівняння із домотканим полотном. Якщо згадати прадавню технологію його виготовлення, відбілювання на траві, на росі, під сонцем, місяцем, зірками, під впливом усіх стихій, то стануть зрозумілішими дивовижні властивості старих рушників.

Починати рукоділля найкраще зранку у четвер. Це енергетична вершина тижня. Наші далекі пращури мабуть добре відчували те, бо саме цього дня приступали до весільних рушників.

Борони Боже під час вишивання думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття. Адже то закладається програма майбутнього подружнього життя.

Дрібні огріхи не випорювали, щоб не внести хаосу у долю. Життя тече не по шаблону, отже, не біда, якщо зірочка відхилиться убік чи хвилька вийде нерівномірною.

Що ж до вибору узору, то він мав бути двобічним. Це символізувало гармонію між зовнішнім і внутрішнім світом. Якщо ж лицьова сторона виробу гарна, а зі споду перетянуто нитки і стирчать вузли, то вважали, що й життя буде про людське око.

Усі слова зашифровані в символах узорів

Нині відомо близько 200 старовинних швів на основі двадцяти технік української вишивки. Відтворювати треба тільки той малюнок, котрий припав до душі. Фізики дослідили, що в цьому випадку він потрапляє у резонанс із вашим організмом. Комусь імпонують дрібні густі зубчики, а комусь більше подобається м’яка широка хвилька. Одним тішать око велетенські пишні квіти, інші ж відчувають потребу і зображувати, і споглядати маленькі орнаменти. Добре, якщо десь у скрині зберігся рушник прабабусі, яка прожила із прадідусем довге й щасливе життя. Його і треба взяти за зразок.

І ось нарешті весільний рушник вишито. Як же на нього ставати?

Юрій Мельничук був учасником експериментів із вимірювання енергетичного потенціалу цього чи не найдавнішого елементу весільного обряду. Один бік рушника завжди мав заряд “плюс”, другий — “мінус”, посередині рамка екстрасенса стояла на “нулі”. Отже, на який бік має стати наречена? Вкладаючи батарейку в годинник ми придивляємося, аби не порушити полярність. Отак і молодята можуть або отримати могутню енергетичну підтримку, або... “розрядитися”. Там де “плюс” — має стати чоловік, там, де “мінус” — жінка. Позитивний заряд має правий кінець рушника, або той, який вишивають першим. Другий кінець — лівий або жіночий, підсилює жінку. Чоловікові ж він може зашкодити і навпаки. Аби не сплутати, яким боком повернути рушник, у давнину рукодільниці на ньому робили мітки. До речі, узор на лівому і правому кінцях ніколи не був тотожний. На них, як у дитячій грі на уважність, завжди можна знайти десять розбіжностей. На те магічне полотно не ставали взуттям, а тільки колінами.

Тепер подекуди у селах вишивають два весільних рушника. Один для церкви, вінчання і масового споглядання, інший — потаємний, для батьківського благословення. І дуже важливо, щоб той другий — для себе, для своєї майбутньої сім’ї, дівчина творила власноруч.

Роздертий дух, хоч ціле моє тіло.
Дивлюсь на вас, всміхаючись несміло.
Чого я тут? Для кого ці вистави?
Вам не потрібні ми! Вам треба слави!
Та все ж прийшла почути Ваше слово,
Яке заздалегідь уже готове.
А що зробили Ви для України?
Підняли дух хоча б одній людині?
О так! Підняли кілька років тому.
Я пам’ятаю цю щасливу втому,
Як з друзями верталися з майдану…
Ми думали, що порвані кайдани.

Ми так гадали. Вірили словам
А ви віддались нашим ворогам!
Ви нас жбурнули у глибоку прірву!
А разом з нами – нашу щиру віру!

Та ви й самі нам ворогами стали.
Та ви ж без нас пропали би! Пропали…
Та вам, цих слів ніколи не збагнути!
В ярмі не будем більше спину гнути!

Можливо, завтра виженуть зі школи,
І не закінчу я її ніколи.
Бо слів моїх ця влада не пробачить,
Та байдуже про себе! Край мій плаче!

Хай вірш цей тягарем у серці буде,
Як Януковичу яйце у груди!
Історія не пробачає зради
Хіба у Бога попросіть поради!

На щастя є ще в Україні цвіт!
І він ще зачекає кілька літ!
А вже тоді повстануть духом сильним
Тоді і будуть люди наші вільні.

І встане рідна матінка з колін!
Й почує весь народ щасливий дзвін.
Із гордістю піднімем догори
Яскраві синьо-жовті прапори!

Христя Мулик, учениця 10-А класу Тернопільської ЗСШ№14
21-22 січня 2009 року.

З Майдану.

Вперше зі шкільного віку я розродилася на вірш... (якщо це можна так назвати)))

Не для мене даруєш ти квіти,
не про мене твої ніжні сни,
не для мене співаєш сонети
і даруєш серпанки весни...
Зараз я усвідомити мушу
древні істини якось собі,
не дарма ж дарувала я душу,
не зважала, чи вартий, чи ні...
І тому не триматиму злості
я на тебе й твою нову суть,
я бажаю тобі тільки щастя,
знай - кохала, про це не забудь!
Я ж про це шкодувати не буду,
бо кохання - святе почуття,
заховаю 'го глибоко в душу
й пронесу промінець крізь життя.
Він пригріє мене в лиху днину
і згадаю я десь крізь роки,
як любила незтямно Людину
це найкраще, що є у житті.

http://www.ludinaroku.com.ua/ - це сайт, де начеб то має висвітлюватися визначення осіб, які номінуються називатися Людиною року-2008 в певних номінаціях.
Походила по сайту вздовж і впоперек і не знайшла там ні списку претендентів на це звання, ні системи, за якою визначається переможець, знайшла лише інформацію, що в цьогорічному експертному визначенні претендентів на здобуття лауреатських звань тринадцятої загальнонаціональної програми "ЛЮДИНА РОКУ - 2008" беруть участь понад 800 експертів, делегованих 200 організаціями, установами, закладами, асоціаціями, спілками, фондами та засобами масової інформації, серед яких: 10 Інститутів Національної Академії Наук України; 14 міністерств та відомств України; 10 академій; 27 інститутів та університетів; 14 асоціацій; 14 спілок; 5 фондів; 17 федерацій; 44 засоби масової інформації; 45 спеціалізованих центрів та установ.

І в мене виникло питання: навіщо ця акцыя проходить, за якими критеріями люди стають претендентами, як визначається переможець. Тобто процес визначення Людей року є непрозорим.

Навіщо взагалі влаштовувати подібні акції (номінації, нагородження)? Щоб підняти певних людей? Щоб їх попіарити?

От наприклад минулого (чи позаминулого) року у номінації  «Міський
голова року»  переміг мер Полтави Андрій Матковський (невідомо з яких
міркувань, бо на той час він нічогошеньки не зробив для розвитку міста).

Нудить вже від подібних акцій, від нагородження орденами-медалями певного кола лояльних до влади політиків, від продажного обрання подібних лауреатів...

Лучше быть одному, чем провести в страданиях жизнь с человеком, который тебе не подходит.

Взято звідси: http://voroxobnyk.org.ua/zirvydakh/natsionalne-prohramuvannja


Український національний організм останнім часом відновлюється. Поступово очищується від щедро увіллятої в нього отрути брехонь та перекручень. Це відбувається завдяки тому, що в українців чимдалі — більше виникає сумнівів у вкорінених штампах і думкоформулах. Виникають питання і прагнення пізнати себе. Запліснявілим відповідям штибу “чому?” - “та тому, що дурні, слабкі, негодящі” - зараз довіряють менше, ніж раніше.

Українцям набридає “щоб не образити” погоджуватися із різними дурними звинуваченнями. Все більше людей починають пошуки України. Правдивої. Не оббріханої. Не похнюпленої, а сильної і нездоланної.

На шляху цього пошуку знаходиться маса інформації. Різної. Зараз транслювати свої думки не є великою проблемою (важче при цьому бути почутим). Зворотній бік цеї ситуації в тому, що ледь не кожен пеньок може транслювати свої “міркування”. Та захистом у пошуці знання є гідність.

Мені приємно констатувати, що націоналістичного товариства прибуває.

Слід зауважити, що це відбувається всупереч інформаційному потокові. Я вже не кажу, чим “годуює” українця сучасна медійна машина або, на що вона його програмує.

Значно цікавіше, як ми самі допомагаємо українцеві (читай — собі).

Українська Нація пройшла важкі випробування, подолала неймовірні перешкоди, щоб постати зараз. У часі, коли йдеться про зміну світів. Світу солодкого словоблуддя на світ, в якому кожне слово має значення.

Слово — породжується свідомістю, але воно ж і впливає, штовхає, формує свідомість. Програмує.

Програмування це закладення інструкцій-принципів задля отримання бажаного результату.

Людська свідомість піддається програмуванню. Цим давно вже користуються різні спеціалісти з рекламного бізнесу та політтехнологій. Людину засобами подібних технологій поставлено у позицію визиску. Таким чином, що людина — не важлива, важлива лише її здатність живити бізнес.

Задача українських націоналістів — захистити українця.

Щоб перемоги наші ставали більшими, ніж є, приділімо максимум уваги тому, що ми самі говоримо. Це не просто слова. Це національне програмування.

Наведемо невеликі рекомендації з користування мовними інструментами.

Загальне правило: ніколи виголошувані нами думки не повинні ставити нас у позицію “битого”, ображеного чи обділеного. Наша Нація подолала важкий шлях і вкотре засвідчила свою здатність виринати з-під землі, жахаючи ворогів своєю незнищенністю. Вочевидь, не личить нам — Її представникам — підгинати колінця.

Наприклад, мають назавжди покинути наш словниковий запас слабко-канючливі терміни “кат України”, “україножер” (ніби моління жертви у нападника: “не жери мене, будь ласка”). Також націоналістам варто відкинути побудову протиставлення “України і ворогів”, як “жертви і хижака”, коли Україна — “голубка, чаєчка-небога, овечка”; а вороги — “шуліки, вовки, ведмеді” тощо. Україна — не слабша за будь-кого і здатна за себе постояти. Не слід самим собі вкручувати в голову хочби й вигадану слабкість і беззахисністьУкраїни.

Нещодавно була річниця бою під Крутами. Як завжди — ціла хвиля мазохістичного квилення: “30 мучнів-українців”... Смакування слабкості.

Та добре, що не всі автори дотримуються деструктивних штампів. Варто подякувати авторам, які зайняли життєствердну і вірну позицію. Позицію фактів. Крутянці — не хлопці для биття, це воїни, які спинили навалу значно більших сил супротивника, завдали неймовірних втрат ворогові, і повернулися до Києва.

Образ зарюмсаної, босої дівчинки не може уособлювати Україну, державу вкриту тисячолітньою славою.

Зараз державна структура розбовтана. Але немає ладу вбільшості через те, що українців програмовано на мазохізм. На милування тортурами своїх героїв, наче ми не нащадки їхні, а вороги. Зустріти оспівування мук і смерті героїв значно легше, ніж звитяжних моментів їхньої величі. Це не славлення, це — жахання. Настанова не йти за героями... Настанова нехтувати своїми інтересами, на догоду бодай формальному існуванню.

Український націоналіст — найперше має давати приклад ясної і життєствердної позиції. Українцям набридають невмотивовані стогони. Театр “слабкості” має скінчитися. Годі прибіднятися. Покажімо себе світові. Покажімо себе самим собі. Упевнений, ми будемо здивовані своєю силою.

Зірвидах,
Доповідь на конференції, присвяченої 80-й річниці створення ОУН
м. Луганськ

 Поцілунок змушує три системи міжстатевих відносин в мозку працювати особливим чином з метою пошуку партнера для тривалих стосунків і продовження роду.

Таке припущення висловила Хелен Фішер, антрополог з Університету Рутгерс, штат Нью-Джерсі, у своїй доповіді на конференції Американської асоціації з розвитку науки в Чикаго.

Відповідно до її висновків, з точки зору еволюційного процесу поцілунок виступає в якості засобу, що дозволяє швидко визначити потенційних партнерів для тривалих стосунків.

Фішер стверджує, що біологічно в нашому мозку розвинулося три системи: сексуальний потяг змушує нас шукати нових партнерів, любов дозволяє зосередитися на одній людині, а почуття прихильності забезпечує тривалі стосунки, що в свою чергу дозволяє виростити дитину.

Поцілунок, в свою чергу, змушує ці системи працювати особливим чином, що на підсвідомому рівні дозволяє оцінити людину як потенційного партнера.

Нагадаємо, британська Тhe Independent нещодавно опублікувала дослідження законів сексуальної привабливості, згідно з якими закоханих тягнуть один до одного біологічні інстинкти продовження роду, схожість між собою та цілий ряд інших факторів.

За матеріалами Gazeta.ua



А, крім того, це дуже приємна річ, чи не так?   тож -

Нащадки славних козаків, І січових стрільців, І нині Ви від ворогів Бороните наш краї. Свято 23 лютого - це свято усіх захисників Вітчизни, усіх тих, хто стоїть на сторожі незалежності, добробуту та спокою нашої держави. Цього дня всі вони заслуговують на шану та подарунки з привітаннями. Через серце кожного протікає кров наших дідів, батьків, які боронили нашу землю. В цій неоціненній землі і мужність, і сила, і любов. Нехай найвеличнішим пам’ятником нашим доблесним пращурам, які споконвіку боронили рідну землю та відстоювали свободу, стане побудова вільної, демократичної, заможної України. Любі наші чоловіки! Захисники Батьківщини! Бажаю Вам незламної волі, надійного родинного тилу, козацького здоров’я, звершення всіх Ваших мрій і побажань, високих досягнень у нелегкій праці на благо держави.

Класна стаття Андрія Левуса, взята тут.

Девальвація цінностей набуває небезпечних масштабів. Нема нічого святого для торгашів від політики. На політичному аукціоні розпродується все і вся. Надійшла черга націоналізму?

В Україні націоналізм намагаються приватизувати то яскраві вождики, які на хвилі націонал-популізму вже вкотре марно прагнуть пролізти до парламенту, то штатні провокатори, які своїми екстремістськими діями лише дискредитують ідею нації.

Однак, націоналізм це явище понадпартійне. Його неможливо виміряти рейтингами й описати звичними політологічними категоріями. Націоналізм не вписується в жодну політичну систему координат. Він не визнає поділу українців на «помаранчевих», «біло-синіх» та «біло-сердечних». В цьому і є перевага націоналізму. Більше того, націоналізм переважно не потребує голосного афішування та реклами. Не маніфестація «ізму» є потрібною нації сьогодні, а, як казав Ленкавський, «діяння та мислення в інтересах нації». Хто був більшим націоналістом Великобританії: акцентований «націоналіст» Мослі, який фактично був «п’ятою колоною» ІІІ Райху, чи консерватор Черчілль, який врятував Британські острови від окупації? Чи зробив де Голль для Франції менше через те, що вголос не називав себе націоналістом?

Час значків, смолоскипних походів, камуфляжів і чорних сорочок минув. Хто цього не розуміє, страждає насамперед інфантильними, квазіромантичними уявленнями про націоналізм. Діяльність таких горенаціоналістів не принесе нації нічого доброго. Навіть навпаки – є хорошою картинкою для ворожих телеканалів.

Націоналізм ХХІ століття не потребує мілітаристської бравади. Так, як і не потребує надмірного пафосу та екзальтації. Націоналізм має незмінну ідеалістичну мету – велич Нації і розвиток Держави. І на шляху до досягнення цієї мети необхідно керуватися лише трьома критеріями: успішністю, доцільністю та ефективністю. Все інше – зайвий шкідливий естетизм та піжонство, які лише заважають справі. В тридцяті роки ХХ століття, очевидно, націоналісту був необхідний револьвер. В ХХІ столітті йому швидше знадобиться відмінна освіта та успішний соціальний статус, щоб ефективніше захищати націю.

Нові вождики, які претендують на лідерство в націоналістичному русі, намагаються спростити ідеологічну базу націоналізму. «У всьому винні жиди, москалі, комуністи та кадебісти» - чуємо в їхніх «нагірних проповідях». Такий «ідеологічний» фаст-фуд вони називають націоналізмом. Звичайно, найпростіше знайти «крайніх» ззовні легше, аніж визнати, що нація хвора й потребує духовного очищення та зцілення. Легше перенести відповідальність на ворогів і реальних, і уявних, аніж взяти її на себе. Це шлях в нікуди. Це шлях слабких духом гешефтярів від «націоналізму». Психологічна залежність від супротивника спотворює реальну оцінку ситуації й шкодить справі. Міф по те, що «українці бідні, нещасні створіння, які стали жертвою чужинецької експансії» є дуже небезпечним. Він провокує національну лінь, заважає процесу одужання від хвороби холуйства, безхребетності та моральної деградації провідної верстви. Націоналізм, насправді, ставить чіткий діагноз - в поневоленні українців винні насамперед самі українці, а не «трагічна історія» чи «невдала географія». Наша еліта занепала морально і духовно. Козаки стали свинопасами. Тому нас і завоювали. Тому замість ображених прокльонів на адресу «світової змови проти українства» треба брати на себе відповідальність за націю і діяти в її інтересах, що і є головним завданням провідної верстви.

Квазінаціоналістичні вождики і отаманчики здається забувають, що українці мають свою державу. Звичайно, існуюча держава, не є ідеальним утворенням. Тотальна критика всього і вся, що відбувається в країні з боку «націоналістів», насторожує. Їм все не догода і всі, окрім них, зрадники та запроданці. Націоналіст сьогодні має підтримувати все, що йде на добро нації, незалежно хто є ініціатором цих позитивних процесів. «Все робиться не так, як має бути», «влада боїться» лише чуємо від «реальних націоналістів». Існують і небезпечні спроби приватизувати націоналізм. Часто доводиться чути - справжні націоналісти лише в партії Х, або організації Y. Націоналізм за своїм визначенням не може бути власністю однієї структури. Націоналізм є власністю всієї нації.

Український націоналізм вже неодноразово відбивав «рейдерські атаки» різного роду пройдисвітів та провокаторів, які прагнули заробити на ньому політичний та фінансовий капітал. Націоналізм має стійкий імунітет до авантюристів різного пошибу. Однак, мусимо робити все для того, щоб націоналізм не став предметом політичного торгу, а потім як наслідок цього - суспільного розчарування. Для цього необхідно йти в народ і нести йому правду національної ідеї. Ознайомлений з основами ідеології націоналізму, його історією та традиціями народ сам відрізнить зерно від полови.

Націоналізм - це не політична гра, як це подають шулери від партій і партійок, а важка і рутинна праця, яка, втім, протягом століть дає свої плоди. І найкращий з них - сам факт існування української нації.

На цьому сайті є талановиті люди? Якщо є, запрошую прийняти участь у конкурсі на