хочу сюда!
 

Наталия

44 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 35-55 лет

Заметки с меткой «помаранчева революція»

"Путін, Росія і Захід" ефір Бі-Бі-Сі.

Путін був готовий зупинити "помаранчеву революцію" силою.

П'ятниця, 27 січня, 2012 p., 09:39 GMT 11:39 за Києвом  Бі-Бі-Сі

Чим більше Захід підтримував демократичні рухи на кордонах Росії, тим авторитарнішим ставав режим Владіміра Путіна. Такий висновок роблять автори другої частини документального фільму  "Путін, Росія і Захід", що вийшов в ефір Бі-Бі-Сі.

Значна частина другої серії, яка називається "Загроза з боку демократії" (Democracy Threatens), присвячена "кольоровим революціям" в Грузії та Україні, а також ролі, яку відігравала Москва у цих подіях.

"Помаранчева революція" стала серйозною поразкою для Кремля, який "поставив на свого кандидата мільйони та репутацію Путіна", - йдеться у документальному фільмі, знятому на замовлення Бі-Бі-Сі.

У фільмі розповідається, що Владімір Путін приїхав до тодішнього президента України Леоніда Кучми, щоб обговорити, "як отримати такі результати на виборах, що захистили б російські інтереси".

Як згадує екс-президент України Леонід Кучма, Владімір Путін натякав йому, що він має жорстко діяти щодо опозиції. "Путін - людина жорстка", - задумливо говорить в кадрі Кучма. - "Певні натяки, так би мовити, були. Це не секрет. Але в лоб: "Давай танки на площу"- він не казав".

Екс-президент України Кучма розповідає, що Путін дуже не хотів приходу Віктора Ющенка до влади в Києві

Події в Україні змусили Кремль переглянути внутрішню політику. За словами політтехнологів, що працювали на Кремль, саме після цього почали створюватися прокремлівські молодіжні рухи.

Велика п’ятниця,чи то я просто п’яниця!?

Скоріше перше,хоча для когось є приємнішим схилитись до другого варіанту,бо при ньому сам він виглядатиме найдостойнішим.
Про що я?
Про нас грішних. А ви що подумали?
Людина!
Хотіла б я зватись нею та ще й з великої літери.
Співтовариство, в якому всі люблять Україну,але кожний окремо за щось своє,бо любов - це в першу чергу індивідуальність.
Ющенко теж любить Україну. Хтось скаже,з огляду на все що відбулося, любити замало. Чи то так?
Чи замало любити!?
Ні! Але близькі мають кожної миті підштовхувати нас на щось героїчне. І якщо поштовху нема,то не любові замало то ми такі недолугі у своїй казковості ЛЮБОВІ.
Звернення до своїх:
Досить гнівити Ющенка за те що не підбадьорювали його на героїзм у любові до України. Тоді,коли він погнав Юлю з прем’єрів. Треба було вийти й сказати  "НІ" ми обирали вас,а лишаєшся ти.
Де ми були в той момент, чому не збунтувалися.не озвіріли,бо то була величезна наглість з його боку.
А ми???
Далі все пішло по накатаній.
Наших поперли.
Мовчим,значить, і інші повідвалювались легко і просто. І сам Ющенко спаплюжився,з рештою.
Але то не його провина,як нам вигідно думати,а наша. Ми знов начхали на свої інтереси.

Я про майбутнє турбуюсь,бо завтра знов переможе "наша дівізія" але підтримати на рівні НАШОЇ ми знов не зможемо. Бо критикувати легше,.аніж допомогти людині бути кращою ніж такою якої їй зручніше бути.
А я хочу щоб того не було.
І сьогодні я не хочу ,щоб ще й помаранчеві ділилися на декілька фронтів,бо ми любимо Україну назавжди!!!

64%, 7 голосов

9%, 1 голос

27%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

День Свободи: народ України готовий до другого Майдану

Сьогодні ми відзначаємо День Свободи. Це свято тріумфу українського народу, що повстав 2004 року проти свавілля тодішньої правлячої верхівки.

Шість років тому 22 листопада мільйони громадян нашої держави вийшли на майдани й вулиці своїх міст, щоб сказати «Ні!» протиправним діям влади. Хвиля масових протестів, що накрила Україну в листопаді 2004 – січні 2005 року отримала назву «Помаранчева революція».

Цій події передували масові фальсифікації на виборах, брехливі повідомлення зі шпальт газет, радіоприймачів та телеекранів про стан справ у країні, про хід виборів та про основних кандидатів на пост Президента України, репресії студентів, які насмілилися протестувати проти такого життя.

Центром протестних заходів став столичний Майдан Незалежності та прилеглі до нього вулиці. Звідси й друга назва революції – Майдан.

Хоча ми вийшли на Майдан під помаранчевими прапорами опозиційного кандидата в президенти Віктора Ющенка, його підтримка не була основною метою революції. Багато хто з тодішніх революціонерів не вважав Ющенка найдостойнішим кандидатом на цю посаду. Проте всіх обурило те, що, порушуючи право народу самостійно обирати собі президента, нам намагалися нав’язати наперед схвалену вищими владними колами кандидатуру людини з, м’яко кажучи, невисокими моральними й інтелектуальними якостями.

Метою Майдану було забезпечення громадянам України права на вільне волевиявлення, свободи слова, свободи переконань, справедливого правосуддя, покращення соціальних стандартів. Саме за це мільйони людей мерзли на майданах нашої країни, жили в наметах, ризикували своїм життям і здоров’ям під час пікетів владних установ. Ми вийшли на Майдан і перемогли, довівши всім, що з нами варто рахуватися.

Проте це не єдина заслуга Майдану. Революція допомогла досі розрізненим українцям відчути себе єдиним великим народом. Це було свято народного єднання. Під час революції значно посилилася увага українців до рідної мови, культури, історії. Та й самі люди якось змінилися. Замість звичної байдужості до чужих проблем на Майдані панували доброзичливість і взаємодопомога.

Революція скінчилася. Ющенко став Президентом України. Революціонери роз’їхалися по своїх домівках. Здавалося б, усе.

Однак не все так сталося, як гадалося. Перший час нова влада ще сяк-так почала виконувати обіцянки, дані народові. Проте згодом все більше стала виявлятися невідповідність передвиборчих обіцянок і реальних дій. Президент та його команда потонули в усобицях, а тим часом жити в країні ставало дедалі гірше. Нехтуючи нагальними потребами українців, президент будував за шалені гроші меморіал та поливав брудом з телеекрану своїх колишніх соратників.

Коли настав час нових президентських виборів, довіра до чинного тоді президента впала до нуля. Інші націонал-демократичні сили так і не змогли об’єднатися й висунути єдиного кандидата. Так президентом став опонент Ющенка на виборах 2004 року Віктор Янукович.

Не можна сказати, що за ці п’ять років Янукович значно змінився на краще. Просто політики колишнього помаранчевого табору, поділивши між собою опозиційний електорат, звели свої шанси на перемогу нанівець.

З приходом нової влади почали зникати рештки відвойованих на Майдані свобод. Знову почалися утиски свободи слова. Журналістів, які протестують проти цензури просто звільняють з роботи. Почався наступ на українську мову, репрезентований проросійськими проектом Закону «Про мови в Україні» та заявою міністра освіти Табачника під час конференції в КНПУ імені М. Драгоманова. Верховна рада прийняла Податковий кодекс, який загрожує знищенням малому та середньому бізнесу.

Терпіння народу доведене до краю. Мало не щодня в столиці та інших куточках країни проходять акції протесту журналістів, митців, науковців, просто свідомих громадян. Наймасовішими такими заходами стали мітинги українських підприємців, які зараз поруч з нами.

Сьогодні ми зібралися на Майдані, насамперед, щоб пригадати ту унікальну подію, що сколихнула душі українців шість років тому, сповнила їх волі до перемоги й надії на краще. Проте це не єдина наша мета. Важливим завданням заходу є вираження громадського невдоволення діями влади. Ми хочемо нагадати депутатам і чиновникам, що народ України має власний голос.

Ми не хочемо далі жити так, як нас змушують. Адже ми варті кращого. Якщо влада нас не почує, ми готові знову вийти на вулиці й не розійдемося до переможного кінця. Якщо влада не хоче другого Майдану, вона має рахуватися з інтересами народу.

Усі на Майдан!

22 листопада Україна відзначає День свободи. Саме в цей день шість років тому мільйони громадян України почали збиратися звідусіль на київський Майдан Незалежності, щоб боронити свої законні права й свободи. Низка фальсифікацій у другому турі виборів-2004 та викривлення ситуації в країні засобами масової інформації переповнили чашу народного терпіння. Українці вийшли на майдани й вулиці, щоб сказати «Ні!» владному свавіллю, довести, що ми – народ, а не електоральне бидло. Народ сказав своє слово – і його нарешті почули.

Зараз ситуація в країні знову відчутно погіршилася. Відбуваються утиски свободи слова. Журналістів, які чинять опір цензурі, звільняють з роботи. Верховна Рада розглядає й от-от може прийняти русифікаторський Закон «Про мови в Україні» та Податковий кодекс, який знищить малий та середній бізнес. Триває земельний дерибан у столиці.

Терпіння народу знову сягнуло межі. Якщо хочемо, щоб до нас ставилися як до людей, щоб з нашою думкою рахувалися, нам необхідно діяти. Й діяти якнайшвидше.

Тому закликаємо всіх небайдужих громадян прийти 22 листопада на Майдан Незалежності й показати, що ми маємо свою думку. І вона суттєво відрізняється від курсу влади. Майбутнє держави – в наших руках, і саме нам обирати, як жити їй далі.

Просимо політичні партії не політизувати захід. Не треба робити собі рекламу на доведених до відчаю людях. Участь і підтримка представників політичних сил вітатиметься, якщо вони виступатимуть від свого імені, як громадяни України.

Прийдімо й доведімо світові, що ми – народ, якого варто поважати.

Народ має право відстоювати свої права

Зараз під стінами Верховної Ради проходить масштабний мітинг. Підприємці з усіх куточків країни прийшли висловити свій протест проти прийняття нового Податкового кодексу, який парламентарі сьогодні розглядають у другому читанні. На думку учасників акції, новий Кодекс знищить малий та середній бізнес узагалі, задавивши його непосильними поборами.

Люди почали збиратися ще з восьмої ранку на Майдані Незалежності. Через годину людська лава заповнила увесь Майдан. Видовище нагадувало події кінця листопада 2004 року.

Згодом колона рушила в бік Верховної Ради. Протестувальники перекрили вулиці Грушевського, Шовковичну та Інститутську, закидали Верховну Раду помідорами й туалетним папером.

Біля Верховної Ради встановлено міліцейський кордон. Депутати вирішили не транслювати засідання для людей, що зібралися під стінами парламенту. Такі дії народних обранців також викликали обурення мітингувальників.

На підтримку підприємців стали БЮТ-Б, частина НУНС, а також ряд громадських організацій. З яких чи не найактивнішою виявилася ВГО «Коаліція Учасників помаранчевої Революції». За перекриття дорожнього руху голову правління ВГО «КУПР» Сергія Мельниченка затримала міліція.

Нагадаємо, що подібні акції протесту проти прийняття Кодексу проводяться вже не вперше – як у столиці, так і в інших куточках країни. Проте сьогоднішній мітинг – найвелелюдніший. У ньому беруть участь щонайменше 40 тисяч громадян України.

Учасники заходу запевняють: якщо влада не дослухається до їхніх вимог, на Україну чекає друга революція. Інакше змусити високопосадовців рахуватися з думкою народу, вочевидь, не виходить.

До речі, до шостої річниці Помаранчевої революції лишилося всього декілька днів. Чи не час нагадати можновладцям, що народ також має право голосу в своїй країні? Адже, здається, вони забули ті листопадово-грудневі дні, коли люди вийшли на майдани і вулиці, щоб відстоювати свої конституційні права, яких їх намагалася позбавити купка чиновників.

ВГО «КУПР» закликає усіх небайдужих громадян нашої держави активно висловлювати свій протест проти владного свавілля. Наше майбутнє – в наших руках. Але за нього ще треба поборотися.

Єднаймося заради перемоги!


0%, 0 голосов

100%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Лідерам Помаранчевої революції

Роздертий дух, хоч ціле моє тіло.
Дивлюсь на вас, всміхаючись несміло.
Чого я тут? Для кого ці вистави?
Вам не потрібні ми! Вам треба слави!
Та все ж прийшла почути Ваше слово,
Яке заздалегідь уже готове.
А що зробили Ви для України?
Підняли дух хоча б одній людині?
О так! Підняли кілька років тому.
Я пам’ятаю цю щасливу втому,
Як з друзями верталися з майдану…
Ми думали, що порвані кайдани.

Ми так гадали. Вірили словам
А ви віддались нашим ворогам!
Ви нас жбурнули у глибоку прірву!
А разом з нами – нашу щиру віру!

Та ви й самі нам ворогами стали.
Та ви ж без нас пропали би! Пропали…
Та вам, цих слів ніколи не збагнути!
В ярмі не будем більше спину гнути!

Можливо, завтра виженуть зі школи,
І не закінчу я її ніколи.
Бо слів моїх ця влада не пробачить,
Та байдуже про себе! Край мій плаче!

Хай вірш цей тягарем у серці буде,
Як Януковичу яйце у груди!
Історія не пробачає зради
Хіба у Бога попросіть поради!

На щастя є ще в Україні цвіт!
І він ще зачекає кілька літ!
А вже тоді повстануть духом сильним
Тоді і будуть люди наші вільні.

І встане рідна матінка з колін!
Й почує весь народ щасливий дзвін.
Із гордістю піднімем догори
Яскраві синьо-жовті прапори!

Христя Мулик, учениця 10-А класу Тернопільської ЗСШ№14
21-22 січня 2009 року.

З Майдану.