сам фільм має вийти в другій половині 2009 року... ось фрагменти...
переглядав уже десятки разів... реально хлопці відіграли на сто! 
...
основна проблема - незнав за що, як кажуть, хапатися... відеокамеру і фотика одночасно не застосуєш, прийшлось фотоапаратом пожертвувати... а й на каву тоді мав сходити... е-х... 
матеріал "сирий"... 
таке от АМА-ХХХ: video 
...
*** *** ***
P.S.
можна ще фінальні двобої за сам меч луцького замку показати 
...
---
2008 "Богомол" © Ю-Питер (Вячеслав Бутусов) - Скажи мне птица
Прикольно подивитись на зміни в собі за один рік:
Зовсім перестав гратись в комп'ютерні ігри та чати в інтернеті. Частково через те, що на це нема часу, але в основному через освідомлення того, наскільки це безглуздо - витрачати своє життя на здобуття віртуальних перемог, коли так само можна займатись своїм реальним життям. До речі, зв'язок зі своїми віртуальними друзями я зовсім не втратив, і продовжую із ними спілкуватись по асьці, по телефону, і навіть в гості до них заїзджаю іноді. Віртуальні друзі стали мені реальними як тільки я вирішив відмовитись від життя в інтернет-іграх.
Став частіше вдягатись в ділові костюми - піджаки, брюки, рубахи, краватки, туфлі. Чомусь, все моє життя мені такий стиль не дуже подобається. Але рівно до того момента, як вдягнусь "по формі". Тоді відношення до костюма змінюється на протилежне - я почуваюсь зручно та комфортно і ношу його із задоволенням. Цього року обов'язково куплю собі новий костюм. І цього разу це точно буде костюм, пошитий мені на замовлення, і саме по моїх розмірах! Краса має бути зручною! (-:
Перестав гризти нігті... Здається, це втретє в моєму житті, коли я перестаю їх гризти. Вперше - коли закохався, вдруге - коли так забруднив руки, що тягнути пальці до рота декілька днів було боязно, а втретє - зараз... зараз перестав гризти їх просто тому що думка про вигляд погризаних нігтів на моїх пальцях відбиває всяке бажання робити цю справу. Не розуію, чому раніше ніколи ця думка не була для мене такою переконливою та приоритетною? Я ж чув тисячі разів про те, що на нігті завжди звертають увагу при знайомстві, і ухожені нігті викликають повагу, та і дивитись на них приємно. Доки всі навколо це мені казали - гриз собі і нікого не слухав... Соромився своїх пальців, намагався нікому не демонструвати руки, але наполегливо гриз нігті. А як перестали казати та наказувати що мені робити з нігтями - так сам і збагнув що до чого, і тепер гризти не хочеться (-;
Став багато читати. В основному - літературу по власному розвитку. Якщо порівняти із минулими роками, то в 2008 році я прочитав в 7 разів більше друкованих книжок, ніж за період з 2004 по 2007. Про читання в інтернеті я нічого не кажу - цього завжди було достатньо. зпочатку - чати, потім форуми, розсилки... зараз переважно блоги. Технології еволюціонують, намагаюсь встигати за часом. Але все-одно дуже добре, що в світі залишились старі добрі книжки! Обожнюю читання!
Про те, що я перестав палити, пити та близько підходити до наркотичних та підозрілих речовин, я вже писав. Можу лише додати, що вдало продовжую в тому ж напрямку. До гідоти зовсім не тягне. Нажаль, поки-що ніхто окрім мами мене не підтримує - всі навколо палять, бухають і все інше, кому що хочеться. Кажуть, що радіють за мене, але не розуміють, навіщо від цього кайфу відмовлятись... знаходять мільйон причин того, чому вбивати свій організм це круто та корисно... А що я їм скажу? Вони самі собі хозяїва. Лише їм самім вирішувати, як до себе ставитись.
Звільнився з роботи, організував свою справу, і ще маю декілька проектів на найближче майбутнє. Навколо - КРИЗА, ЖАХ, холод, голод, масові звільнення... а я з роботи звільняюсь... з такої роботи, про яку більшість населення України навіть мріяти не можуть, бо не можуть собі уявити, що така шара існує, і за неї ще близька 5000 грн в місяць платять... (ну, не всім, звісно, платять, але я стабільно на цю суму виходив, особливо легко це вдавалось, коли зовсім-зовсім не працював і нічого не робив...) ггг. Коротче кажучи, в цьому моєму вчинку у мене теж нема ані прихильників, ані підтримки - всі кажуть що я довбанутий безглуздий збочинець, якому життя надто солодке... Але я не спорю з ними. І скоріш за все вони праві. Але саме таке життя мені надає найбільшого задоволення! І саме так я і буду жити - щоб подобалось мені, і було на користь для всіх інших!
Став більше добра та любові віддавати в навколишній світ. Хмм... Став розмовляти з водою та повітрям так, начебто вони - живі істоти... Коли прокидаюсь - дякую їм за те, що вони дарують мені ще один день життя, який я зможу прожити щасливо та із користю. І саме так і намагаюсь жити - відкидаю зайве і займаюсь найголовнішим, найважливішим та найпотрібнішим. Іноді - для себе, іноді для інших людей, але завжди намагаюсь робити свої справи із любов`ю та вдячністю за те, що маю таку можливість - зробити себе та весь світ набагато кращим та приємнішим. Таким чином будь-яка робота, будь-яке спілкування - завжди приносять радість та задоволення!
За 2008 рік я став набагато відвертішим із людьми. Став казати більше правди, та практично перестав брехати (зовсім перестати казати неправду чомусь і досі не виходить, але я працюю над цим моментом!) Також, здобув собі нових друзів, нових знайомих, і взагалі, весь рік був для мене саме таким, яким мені бажали, щоб він був, мої друзі та знайомі! Прикольно! Мабуть не даремно я був Дідом Морозом? Можливо, всеж-таки чуда трапляються, а бажання здійснюються? Подивимось та з`ясуємо все це в році, що вже настав!
Життя прекрасне!
Было нас несколько групп: Спецпроект, Мы100, Крем брюле и знакомцы всякие....
Не скажу вам, что в салоне было тихо. Да такого и не бывает, когда в микробусе нет ни одного постороннего человека! Пелись песни, пилось пиво, рассказывались анекдоты.
Всем было весело но, как оказалось, кроме……
Микроавтобус мягко притормозил у обочины…. Обернувшись к салону, водитель с полу-воплем произнёс:
«Д…Да… Да что вы!!! Д.. да сколько-ж..ж… можно!!! В.. Вы-же з… звери, прям, какие-то!!! Ра… Разве-ж так делается??? Э… Эт-то-ж не возможно!!!»
Тут прорезался голос ответственного:
«Так! Ехать нам ещё полчаса. Ребята, можно немножечко тише!»
Проход через поля к месту фестиваля занял времени не много. По ходу движения, я сорвал небольшую
тыкву и отрезая ножом небольшие кусочки, стал всех угощать. Тыква оказалась вкусная. По крайней мере, она
показалась мне вкуснее варённой.
Поскальзываясь на размытой дождём грязи, и падая в неё же, мы ознакамливались с аттракционами, троллеями и людьми….
Слушая коллег, мы
ели бутерброды, пили водку и танцевали…..
И тут всё началось!
Заходя в комнату общежития мы понимали, что мы вернулись во времена Великого, Могучего Советского союза!
Да, мы были счастливы, так как мы знали, что в этом общежитии мы проведём всего одну ночь, но не более! И нам это понравилось!
После чего все стали ещё более счастливее и по тихоньку стали расходиться по комнатам….
Кто-то на обблёваном кем-то полу танцевал Майкла Джексона (танцором был я), кто-то пел на гитаре, кто-то искуривая все имевшиеся сигареты ссорился на общей кухне…..
Проснувшись утром, все увидели на улице дождь, благодаря которому, на троллею никто из нас не попал…
Вскипятив воду в единственном чайнике на единственной работающей плите,
я умудрился переборщить с заваркой…. Попивая первый стакан «чая», всем нам он показался слишком крепким и некоторым пришлось запивать этот «чай» соком! Мне и моему товарищу по счастью SpecProject(у) сок не понадобился, и уже второй стакан нам показался намного вкуснее…..Несколько раз перезаваривая эту-же заварку мы угощали чаем друзей, которые подтягивались позже…..
И вот, вскоре автобус был загружен аппаратурой и мы двинулись в путь….. Домой!
Все были довольны настроением.
