February 25 
Yanukovych gained authority 
President of Ukraine 
SBU lifted the ban on entry to Ukraine 
Zatulin 
On the site of the President disappeared chapter on Famine 
NBU 
issued a silver coin dedicated to the inauguration 

2 March 
Lytvyn announced the elimination of the coalition 
YTB-PSD-BL. Defined procedure violated Regulation 

3 March 
Parliament sacked the government 
Tymoshenko 

March 5 
Yanukovych and 
Medvedev agreed on a joint military parades May 9. Yanukovych: 
"All roads lead to Moscow" 

March 9 
Yanukovych 
Shevchenko Prize reduced from 170 to 130 000 USD 
Council 
laws changed, allowing to form a coalition "carcasses" 

10 March 
Prosecutor closed the criminal case 
against Tsushko 

March 11 
Announced 
Coalition tushok "The government approved Azarov. The government - no 
women. 29 Cabinet members - European record 

March 15 
Started 
student revolts against Minister Tabachnik 

17 March 
The government took over management and NTU 
appointed its new leadership - Benkendorf Arfush 

19 March 
Azarov: "Reforms - not women's right" 
ATC regional office heads back odious Salo, loom, 
Rusin 

March 20 
Organizing Committee 
headed by Herman sends to Eurovision singer Alesha. Ukraine 
penalties for violation of procedure. Alesha reveal plagiarism 

24 
March 
Pechersky raysud closed all criminal 
case against Baku 

March 25 
Government 
KSCA instructed to take steps to "prevent protests near 
premises of the presidential administration and the Cabinet of Ministers "On 
Zaporozhye said that to put the monument May 9 Stalin 

26 March 
Demolition of external testing: 
200-mark certificate, abolished mandatory tests Ukrainian 

27 March 
Yanukovych awarded Fidel and Raul Castro 
Orders 
Semynozhenko proposed union of Russia and Ukraine 
Belarus 

March 30 
Tabachnik 
lifted from the Ukrainian state examination for Bachelors 

31 March 
In Kiev, stole documents on privatization 
for the last 4 years 

April 1 
PGO 
stopped the investigation of the poisoning of Yushchenko. 

2 April 
Donetsk District Administrative Court overturned decree 
conferring the title of Hero of Ukraine Bandera 

April 3 
Yanukovych 
Natskomissii eliminated with freedom of speech, rule of law Natskomissii 

6 April 
Yanukovych sent thanks for the support of 
presidential elections citizen of Nigeria, Pastor Sunday Adelaja 
First 
channel stop translation "sync" into Ukrainian 
Tymoshenko 
summoned to the Prosecutor 

April 7 
MoJ 
introduced a bill on capital, which cancels the direct election of mayor 
Kyiv. Earlier, Parliament abolished local elections on May 30 

8 April 
Constitutional Court to legitimize coalition tushok " 
Ministry of Energy 
announced an increase in purchases of gas in Russia 
Education 
Ukraine and Russia agreed to "Lesson Memorial Day Victory. 
Recommended to focus on the heroic pages of common history 
CIS Countries 

April 9 
Collision in 
Ukrainian House. Police and people in civilian detain journalists 
and activists "Freedom" 
Bodelan back to Odessa. Since 2005 
he hid from the investigation in Russia. 

10 April 
Meeting Azarov and Putin. Putin: Ukraine 
made interesting proposals " 

April 12 
Visit 
Yanukovych in the U.S.. Ukraine agreed to pay all stocks 
highly enriched uranium in Russia and the U.S. 

April 13 
Parliament 
Council approved the new leaders of committees. The requirement of Regulation 
transferring control of the Committee ignored the opposition 

16 April 
Reporters Without Borders expressed 
deterioration of the situation with freedom of speech in Ukraine 

17 April 
The Government has prepared a decision on the transfer of supplies 
Gas oblgazami Firtash 

April 19 
Azarov 
and La Scala. Guard blocked the entrance to the premier orchestra of the palace "Ukraine" 
viewers late 

April 20 
Head 
investigative group in case of poisoning Klimovich resigned 

21 April 
Tuple Yanukovych on the road to Boryspil 
got in an accident. Man killed 
Yanukovych and Medvedev signed 
agreement to extend to 25 years period of the Black Sea 
Fleet in Ukraine 
Agreement on Ukrainian-Russian joint venture in 
aviation industry: 51% owned by Russia, Antonov Design Bureau transferred to 
authorized capital 
Agreement on construction of bridge 
Kerch-Kuban 

April 22 
Constitutional 
The Court refused to review the legality of the location of the Black Sea bases 
Fleet in Crimea 
Yanukovych's press conference. Representatives 
regional mass media on behalf of the AP selected the administration. 
Kiev media journalists were not allowed to ask questions 
Tabachnik: 
in secondary schools need to turn the course of Russian literature 

23 April 
Azarov: "We are ready to sell gas pipe" 

26 April 
In BP registered a bill 
abolition of a 50% quota for Ukrainian th product in television and radio 

27 April 
Parliament ratified the agreement on the Black Sea. 
Fierce fighting in the assembly hall. The meeting was held without a quorum of 226 
votes 
The Supreme Council of demonstrations in protest 
Black Sea against the ratification of agreements. Clashes between police and 
demonstrators 
Parliament approved the 2010 budget - without 
discussion and consideration according to the procedure 
Parliament 
changed the regulations: oppositions may be several 
Yanukovych in 
Strasbourg: "acknowledge Holodomor as genocide - wrong 
Havana 
bridge in Kiev converted to travel convoy Yanukovych 

28 April 
Lutsenko: MP Pinchuk (PR) and its two 
Assistant severely beat neighbor 
Disclosure filed 
criminal case against Tymoshenko Cabinet officers 
Severinsen 
(Ex-Rapporteur of PACE in matters Ukraine): "Ukraine is focusing 
power in the hands of one person. There is a systematic violation 
Constitution " 
Gryshchenko: President Medvedev to visit Ukraine 
preparing more than 10 agreements 

April 29 
In 
Lugansk billboards appeared with a portrait of Stalin 
Open 
letter "Reporters Without Borders to Yanukovych: President of the statement is 
meet the real situation with freedom of speech in Ukraine 
Semynozhenko: 
"Obligatory Ukrainian dubbing films not offered benefits" 
Government 
proposed to rename the missile cruiser "Ukraine" 

30 April 
Azarov and Putin agreed to jointly 
modernize the Ukrainian gas 
Putin proposed that the 
Gazprom and Nafohaz of Ukraine ". Azarov ready "to study" suggests 
Russia 
and Ukraine discuss association Atomenergomash (U.S.) 
"Turboatoma (Ukraine) 
Statement of the European Union: EU concerned 
situation, which is in Ukraine with freedom of speech 
President 
instructed to develop and submit to the VR package of amendments to KonstytutsiyiDali 
be?.

В современной России уже не всегда запрещают объективное изучение так называемых "белых пятен" в истории второй мировой войны и такое утверждение начинает терять объективность. Но еще вовсю действуют и существуют определенные рекомендации по освещению этих проблем на телевидении. Но! Это объясняют тем, что основным зрителем ведущих каналов РТ является маргинальная публика, которая за свою жизнь не брала в руки ни одной книги, кроме, разве что, букваря. Поэтому у некоторых русских еще не сформировалось аналитическое мышление, в частности, способность переосмысливать определенные "устоявшиеся" факты истории и постулаты окружающего бытия. А тем временем в свет вышло несколько книжек, которые подробно освещают ранее запретную тему русских на службе Гитлеру. И в то же время с "переписчиками истории" - теми, "кто отбеливает преступления нацистов", призывает нас бороться российское руководство. Но с каждым годом все новые и более тяжелые преступления вешают "независимые" исследователи на украинских националистов: они и "кресты железные" из рук Гитлера получали, и Хатынь жгли, и вообще - дьяволы и уроды.

  "Если так пойдет и дальше, то окажется, что Гитлер в действительности был Гитлеренком, - написал один из авторов газеты" День ", - и никакого отношения к Национал-социалистической партии Германии не имел - в действительности он был основателем Организации Украинских Националистов. Неужели именно украинцы под его руководством начали кровавое завоевание Европы и Советского Союза. Они ведь единолично организовали всевозможные концентрационные лагеря с печами для сжигания людей. 
  Как говорят в народе, в чужом глазу пылинку видит, а в своем и бревна не замечает. Так и руководство Российской Федерации. Которое, обвиняя дивизии "Галичина", "забыло" о 2-х миллионах русских, воевавших в рядах немецкой армии. Эта цифра приведена в авторитетном журнале "Вопросы истории" за 2004 год. Ведь, кроме армии Власова, существовало немало русских формирований, которые сотрудничали с немцами, а еще были целые автономные территории, где немцы под своим флагом позволили россиянам самоуправления. Такой территорией был округ с центром в поселке Локоть. 
 

Локоть - небольшой поселок в тогдашней Орловской, а ныне - в Брянской области. В ноябре 1941 года через месяц после захвата Локтя германскими войсками, два инженера местного спиртзавода - Константин Воскобойник, бывший белогвардеец, и Бронислав Каминский создали местное Локотское окружное самоуправление и военизированную милицию, чтобы бороться с большевиками. Милиция называлась Российской освободительной народной армией (РОНА). 
Мало кто знает, что в художественной форме история Локотской республики отразилась в романе Анатолия Иванова "Вечный зов" и снятом по роману популярном сериале. 
Политика Локотской республики строилась по принципу "С Великой Германией - на вечные времена!" Локотское самоуправления просуществовало с ноября 1941-го по август 1943. 
Берлин признал автономию Локотской республики уже через 2 недели после официального обращения. Гитлеровское командование на Восточном фронте получило приказ всячески поддерживать и защищать русских национал-социалистов. Во внутреннюю жизнь Локотские республики немцы фактически не вмешивались. 
События, войны, происходившие в начале, в западных районах Орловской области (ныне юго-восток Брянской области) не совсем согласуются с привычными представлениями об общем патриотическом подъеме советского народа и мобилизации всех сил на отпор врагу. В докладной записке начальника штаба партизанского движения на Брянском фронте старшего майора госбезопасности Матвеева сообщается о том, что в первые месяцы войны с Германией в Брасовское, также в некоторые другие соседние районы вернулись несколько десятков раскулаченных и высланных в период проведения коллективизации, которые в расчете на близкий конец советской власти "уже присматривались к тому, что было в своей собственности, прикидывая, во что обойдется ремонт жилого дома, каким образом использовать" свою "землю, выгодно восстановить мельницу и т.д.", нисколько не скрывая своих настроений от тех окружающих. В той же записке отмечались и сильные антисоветские настроения среди крестьян Брасовского района, и засоренность местных партийных и советских организаций "чуждым элементом", и то, что в годы войны "по сравнению с соседними районами Брасовский район дал из числа партийно-советского актива относительно меньший процент партизан и относительно больший предателей ". 
Пожалуй, одно только обстоятельство отличала Брасовский район от соседних, а именно то, что в царские времена эти земли входили в состав Комарицкий волости и принадлежали императорской фамилии, а в неприметном поселке Локоть находилось имение великого князя Михаила Александровича Романова. Не зная крепостного права и послереформенного «обогащения», Брасовские крестьяне жили спокойной и размеренной жизнью, пока бурные события революции, гражданской войны и коллективизации не положили конец этому самодостаточном существованию. То, что для бывших дворцовых крестьян коллективизация стала не "вторым изданием" крепостного права, а "первым", явилось причиной скрытой неудовлетворенности новой властью, вылившегося наружу, когда сама эта власть оказалась такой, что висит на волоске. 
Почти за две недели до появления танковой дивизии в Локте, в этом состоянии полной неопределенности собрались сельские и поселковые старосты вместе с выбранными депутатами большинством голосов приняли решение назначить "губернатором Локтя и окружающей земли" инженера завода по производству спирта Константина Павловича Воскобойника, а его заместителем Бронислава Владиславовича Каминского. Для поддержания порядка был сформирован отряд милиции численностью свыше 100 человек. Во время стремительных атак вермахта в 1941 году за несколько дней с момента эвакуации (или побега) представителей советской власти на территориях воцарилась анархия, сопровождающееся грабежами и убийствами. Сначала милиция служила именно для поддержания относительного порядка в районе Локтя. Подобные части существовали и на многих других территории России. 
Воскобойник и Каминский основали свою республику через месяц после того, как гитлеровцы оккупировали Брянщину. И вот теперь обращаю внимание на самое интересное! Вспомните кратковременную, чтобы не сказать мгновенную историю независимой Украины, провозглашенной во Львове Бандерой и Стецько и трагический финал подавляющего большинства ее основателей. Берлин не признавал любых форм национального государства на территории оккупированной Украины. А вот Локотская республика просуществовала до 1944-го года. Существующая здесь административная система во многом повторяла систему, которая практиковалась в других оккупированных областях. Главным отличием было то, что вся полнота власти на местах принадлежала здесь не немецкой комендатуре, а органам местного самоуправления. Любым немецким властям запрещалось вмешиваться во внутренние дела "Локотской волости. Немецкие предприятия на территории Локотского округа ограничивали свою деятельность лишь помощью и советами руководителям округа и его районов. 
На территории округа даже была осуществлена удачная попытка создать и легализовать свою партию - Национал-социалистическую партию России (НСПР) и неудачная попытка даже создать российское правительство. 
Локотское самоуправление было официально оформлено немецкими властями 15 ноября 1941. Сначала власть его распространялась лишь на Локотский район, а в конце Локотский округ охватывал 8 районов Орловской и Курской областей (Брасовский, Суземский, Комаричский, Навлинский, Михайловский, Севский, Дмитриевский, Дмитровский. 
Эти районы делились на 5 - 6 волостей, каждая из которых имела волостное управление во главе с волостным старшиной, во главе района стоял русский бургомистр со своим аппаратом управления. Сначала головой самоуправления, когда оно имело статус района и уезда, был бургомистр Константин Воскобойник, а после гибели - его заместитель Бронислав Каминский, ставший затем обер-бургомистром Локотского округа. 
По своим размерам Локотский округ превышал территорию Бельгии. Население округа составляло +581 тысячу человек. В округе, несмотря на то, что это была оккупирована территория, действовали свои Уголовно-процессуальный и Уголовный кодексы. 
 
Грубые нарушения дисциплины, убийства на почве пьянства влекли за собой применение наказания в виде казни. За дезертирство из РОНА была установлена мера наказания в виде лишения свободы на срок три года с обязательным полной конфискацией имущества.
Был случай, когда по личному распоряжению Каминского было проведено следствие и суд над двумя военнослужащими венгерского корпуса в составе немецкой армии за мародерство и убийство. Преступники были осуждены и публично казнены. 
Исполняла смертные приговоры палач Локотского округа русская Антонина Макарова, казнила около 1500 человек, в том числе партизан и членов их семей, женщин и подростков (была расстреляна 1978 по приговору советского суда). 
Еврейское население Локотского округа было полностью уничтожено. В расстрелах особенно отличился начальник полиции Суземского района россиянин Прудников. Так, в Суземке было расстреляно 223 еврея. 
Государственным флагом республики служил нынешний государственный флаг Российской Федерации. Правда, на него вешали то немецкую свастику, то готический крест, то архангела Михаила. 
Сам факт существования пусть небольшой, но все же российской фашистской державки стал для Кремля источником постоянной тревоги. Сталину регулярно докладывали о состоянии дел в Локоте и окрестностях. К границам республики подтянули значительные силы специальных отрядов НКВД, замаскированных под красных партизан. И дело тут было не в милитаристский мощи брянских сепаратистов. Численное количество их армии вместе с милицией никогда не превышала 15 тысяч человек. Капля в море на фоне миллионных армий СССР и Германии. Сталина, как опытного партийца, больше пугала идеология, которая пришлась по душе (хотя и по разным соображениям) определенной части советских граждан. 
При минимальном контроле со стороны немецкой администрации Локотское самоуправление достигло заметных успехов в социально-экономической жизни округа: здесь была отменена колхозная форма хозяйствования и введена необременительная система налогов. Конфискованное при так называемом "раскулачивания" советской властью имущество безвозмездно возвращалось бывшим владельцам, при утрате предусматривались соответствующие компенсации. Размер подушной участка для каждого жителя самоуправления составлял около 10 гектаров. За время существования самоуправления были восстановлены и пущены в эксплуатацию многие промышленные предприятия, занимавшиеся переработкой сельскохозяйственной продукции, восстановлены церкви, открыто 9 больниц и 37 медицинских пунктов, действовало 345 общеобразовательных школ и 3 детских дома, театр в поселке Локоть, и даже спортивные клубы. В первые же дни были открыты практически все закрытые советской властью церкви. Издавались свои газеты. 
Российская национал-социалистическая республика просуществовала около двух лет. Затем Каминского, его вооруженные силы, милицию и администрацию организовано эвакуировали в Витебскую область, где под их контроль передали немалую территорию. 
История Локотской республики завершилась осенью 1944-го года. В то время Каминский и компания зверствовали уже в Варшаве, подавляя антигитлеровского восстания поляков. Чувствуя близкий конец, Каминский попытался предложить свои услуги командованию УПА, но получил решительный и категорический отказ. Вскоре "комбрига Каминского", как он себя называл, пристрелили гестаповцы, а остатки его войска влили в состав генерала Власова. 
Однако не все было так хорошо, происходили постоянные бои с партизанскими отрядами, шла фактически гражданская война. 
Республика имела и собственные силы. В конце декабря 1942 в ряды РОНА входило 13 батальонов численностью 10 тысяч человек, она была экипирована снастями, гранатометами и пулеметами. 
В начале 1943 года вооруженные формирования на территории Локотского округа насчитывали 15 батальонов численностью 12 - 15 тысяч воинов. По мнению историка Бориса Соколова, в середине 1943 г. общая численность РОНА не превышала 12 тысяч, и она не в состоянии была самостоятельно справиться с партизанскими отрядами, которые превосходили ее по общей численности, что вызвало необходимость привлечь к помощи венгерские и немецкие оккупационные войска. Каминский проводил мобилизацию мужчин 18 - 20 лет. 
Советские партизаны, связанные с НКВД, нападали на население округа и вели боевые действия с РОНА. С мая по октябрь 1942 партизаны 540 раз пытались атаковать охранные силы округа. 
Несмотря на террор и убийство местных гражданских лиц партизанами, руководство округа поддерживало порядок жестокими репрессиями против лиц, заподозренных в связях с партизанами. 
Волна террора в ответ вылилась в чрезвычайно большое число жертв. Было расстреляно, повешено и замучено более 10 тысяч человек, в частности были сожжены заживо 203 человека. Полностью сожжены 24 деревни и 7300 дворов, разрушено 767 общественных и культурных учреждений. С одного лишь Брасивского района на работу в Германию были изгнаны 7 тысяч человек. 
5 сентября 1943 Локоть освободили силами 2-го танкового батальона 197-й танковой бригады 30-го Уральского добровольческого танкового корпуса совместно с частями 250-й стрелковой дивизии. При отступлении немецкой армии вооруженные формирования Локотского округа под командованием Бронислава Каминского, а также члены семей военнослужащих и все, кто не хотел оставаться на советской территории (30 тысяч человек), в августе 1943 года пошли вместе с немецкой армией в город Лепель Витебской области, где на время была создана Лепельская республика, а РОНА участвовала в военных операциях против партизан до лета 1944 Отсюда бригада РОНа в составе войск СС была переброшена в Польшу, где, в частности, участвовала в подавлении Варшавского восстания. 
Уже после ухода РОНАа сопротивление советской власти, сопровождавшееся частыми вооруженными столкновениями с подразделениями НКВД, продолжалось на территории Брянщины и Орловщины до 1951 года. 
Сегодня представители некоторых политических сил России видят в политических силах, которые создали Локотскую республику, свои корни. А нам тем временем рассказывают, что руководством нацистов был Степан Бандера, который в действительности находился в немецких концлагерях, русские историки пачкают УПА, которая боролась за независимость на территории которой проживало украинское население, защищала еврейское население и формировала национальные подразделения УПА из татар, грузин, азербайджанцев и других национальностей. История вещь таинственная, но запущенная в нее ложь рано или поздно возвращается бумерангом к ее авторам. 
http://www.ukrnationalism.org.ua

Про голодомори в Україні з вини комуністів нині є багато документальних свідчень, які викликають нестерпний біль

Публікації про голодомори нашого народу, організовані московськими комуністами і їхніми поплічниками в Україні, почали з'являтися за кордоном невдовзі після більшовицького перевороту в Росії.

Перші повідомлення про голод 1921—1922 рр. подавав комітет Нансена. Демократичне об'єднання колишніх політично репресованих українців видало в Англії книжку “Найбільший злочин Кремля”, а в Канаді проф. В. Дубровський видав працю “Біла книга про чорні діла Кремля”. Про голод, його причини і винуватців пізніше писали канадський історик, українець за походженням, О. Субтельний (“Україна: історія”, американський дослідник радянської політичної системи Р. Конквест (“Жнива скорботи”). Відбувалися слухання на Комісії Конґресу США про голод в Україні 1932 —1933 рр.

Тільки в СРСР компартією було накладено табу навіть на розмови про голод, ця тема була під суворою забороною. За розмови про голод 1933 р. в Україні комуністи карали як за антирадянську пропаганду. Після розпаду СРСР — “імперії зла” — з'явились книги свідчень Голодомору О. Міщенка “Безкровна війна” (Київ, 1991), І. Кирія “Голодна весна”, “Український “Голокост”, 1933”, подавались окремі публікації в демократичній пресі, функціонують виставки на тему Голодомору. Останнім часом навіть згадують про Голодомор на державному рівні, відзначається День вшанування пам'яті жертв голодоморів, з ініціативи УРП створено Асоціацію Дослідників Голодоморів в Україні на чолі з Левком Лук'яненком.

Але мало хто з читачів знає, що одним з перших про це страхітливе лихо написав ще 1963 р. Юрій Семенко — наш земляк з Січеславщини, що нині мешкає в Мюнхені, у книзі “Голод 1933 року в Україні. Свідчення про винищування Москвою українського селянства” (Мюнхен, 1963), яка вийшла до 30-річчя Великого Голоду, а 1993 р. друге доповнене видання книги побачило світ у Дніпропетровську. Матеріалами-свідченнями цієї книги 18 разів послуговувався згадуваний нами вище Роберт Конквест у капітальній праці “Жнива скорботи”.

Можливо, хтось з читачів скаже чи подумає: “Скільки можна писати на цю тему”. А писати потрібно, щоб таке страшне лихо не повторилося, щоб люди, особливо молоді, також знали про цей глобальний злочин світового масштабу, його причини і винуватців. Недавно виступаючи в одній з телепередач, перший секретар ЦК Компартії України, депутат Верховної Ради П. Симоненко цинічно заявив, що, мовляв, цифри жертв явно завищені, тоді й людей стільки не було. Для нього 7, 8, чи 10 млн. загиблих від штучного голоду, організованого його побратимами по партії, — неважливо, це невелика цифра.

У книзі подається понад 65 свідчень людей, уцілілих після голодомору. Не можна навіть уявити собі, як Ю. Семенко, перебуваючи з 1944 року за кордоном, виконав гігантську працю, щоб зібрати таку кількість моторошних свідчень людей, які пережили цю трагедію. Нам також моторошно наводити ці свідчення, що в книзі складають 220 сторінок дрібного шрифту, наведемо тільки їх окремі заголовки: “Голос вцілілих після голодомору”, “Початок нищення села — 1920 рік”, “Голодні на площах Харкова”, “Людоїдство з вини комуністів”, “Комуністи перетворювали церкви на в'язниці”, “Штабелі з трупів померлих засланців у Вологді”, “Як большевики ув'язнювали священиків”, “Доля одного роду” (про дев'ятьох членів родини автора, загиблих з вини комуністів). Наводимо повний текст розповіді автора про долю свого роду:

“Село Михайлівка (на Криворіжжі) — колись кріпацьке (власність ґен. Синельникова), а за большевиків — колгоспне — в рік мого народження, 1920-й, мало близько 300 господарств. Коли восени 1941 р., вже за німецької окупації, я приїхав у Михайлівку (після повернення 1937 р. в Україну з Архангельської області, куди запроторили нашу родину, мені було небезпечно відвідати тут родичів), то майже нікого не застав із рідних... Большевики вигублювали українські селянські родини, нищили і тепер іще винищують український народ. Доля деяких із них така.

Семен Мартинюк розповідає, що в кінці 1933 року йому довелося переїжджати через Старобільщину — північну частину Донбасу, цю, одну з найбагатших закутин української землі. Села стояли майже пусті; подвір'я й вулиці позаростали високими бур'янами, озимина лишилася на степу нежата.

— Пізніше мені знову довелося, — говорить він, - бути у цих місцях. В опустілі села навезли росіян, але багато з них повернулося назад. Одним з мотивів було те, що тут треба було важко працювати, і не лише чоловікам, а й жінкам, які у своїх лісах до цього не звикли.

Селянин Панас Обруч розповідає:

— Хутір Новий Ставок Трикратського району Миколаївської області мав у 1929 році 47 дворів. Протягом 1929-1 930 років усі 47 сімей розкуркулено, в тому числі двох селян — Йосипа Головка та Тимоша Ляшка — розстріляно, 3 сім'ї вивезено на далеку Північ, а всі решта — 42 сімейства — розбіглися в усі сторони, головно на Донбас.

У книзі наводяться слова катів нашого народу: секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева: “Нужно посадить мужика на картошечку, а хлеб сдать государсгву. Вплоть до семян...” і секретаря Дніпропетровського комітету КП(б)У М. Хатаєвича: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну”. Ясніше не скажеш — комуністи воювали проти власного народу і виграли цю війну ціною багатомільйонних жертв селян.

У книзі Ю. Семенка про причини голоду 1922 року, що забрав також мільйони жертв нашого народу, можна прочитати таке. У степовій Україні 1921 року була велика засуха, що знищила посіви. Запас збіжжя з комор селян загарбала російська окупаційна армія. Наводяться слова американського професора Г. Фішера з його книги: “Московський уряд не тільки не подбав про те, щоб довести становище в Україні до відома Американського Допомогового Комітету, як це він зробив про інші області, значно дальші, але цей уряд намагався перешкодити американцям вступити в контакт з Україною”. Проф. Фішер стверджує, що поїзди з харчами посилалися тоді з Києва й Полтави на Московщину, замість того, щоб їх повезти до Одеси й Миколаєва, де лютував страшний голод. А лишки збіжжя з Поділля і Київщини перевозили через голодаючі області, вантажили на пароплави і продавали в Гамбурзі.

За аналогічним сценарієм московських комуністів організовувався голод в Україні 1933 року — ця найжахливіша в історії світової цивілізації трагедія, яка забрала життя близько десяти мільйонів людей — наших братів і сестер. Але писав сценарій вже не В. Ленін, продовжував його справи Й. Сталін — “батько всіх народів”, вождь комуністичної партії.

На превеликий жаль, ця страшна трагедія багатьох нічого не навчила, якщо в нас навіть деякі народні депутати закликають до відновлення Союзу.

Найважливішим і найжахливішим у трагедії голоду було те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявив: “Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував урожай 1931 року”. Його весь забрали, навіть насіннєве, залишивши селянам голодну смерть.

Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. Траплялися випадки людоїдства, матері вбивали і їли своїх дітей.

А законом від 7 серпня 1932 р. заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків обвинувачений “карається не нижче п'ятьох років ув'язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинуваченого і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)”.

Люди вмирали всю зиму 1933 року, а весною почався справжній голод. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й умираючих, звозили і складали у спільні ями і закопували.

“Нема в світі вищих братських могил, ніж ті, що заповнені останками безвинних жертв голодомору в Україні”. “...Імена їх, ти, Господи, знаєш...”, — пише Ю. Семенко.

"Українське Слово ", число З, 16-23 січня 2003 р.

 

В последнее время на украинских сайтах зачастили россияне и им сочувствующие (из числа янычар проживающих в Украине).

Не знаете кто такие янычары? Поясняю. Очень давно, когда запорожские казаки вели войны с турками-мусульманами, было такое явление. Турки захватывали ясыр, то есть пленили людей, которых продавали в рабство. Мальчиков отбирали отдельно, делали обрезание, обращали в мусульманскую веру и воспитывали из них воинов ненавидевших православие и славян. Это явление можно и сейчас очень часто наблюдать в современной жизни, с тем отличием, что это этнические украинцы с украинскими фамилиями, но воспитанные в духе раболепия и истеричной украинофобии.

Причем и россияне и янычары очень хотят нам украинцам доказать, что все у нас в Украине не так, как должно быть и очень подробно стараются внушить нам, что сегодняшние политические реалии, в том числе и независимость – это явление временное и они россияне снова вернут себе свою славянскую колонию. Они рассказывают нам, что у нас и с политикой не так, и с экономикой плохо, и, что если чуть что и мы не будем с Россией они нам газовый краник перекроют и армия у нас плохая... Ну, в общем все у нас из рук вон плохо и не дай Бог нам с вами вступить в НАТО... И интеграция в европейские структуры не для нас.

А про украинский язык... Это для них вообще какое-то недоразумение. Ведь, оказывается, такого и языка не было. И культуры украинской нет в природе. Это все мы им, россиянам, должны в ножки кланяться, что они разрешили нам придумать украинский язык... Вот так, дорогие мои соотечественники.


Вы задаете мне очень много вопросов. Позвольте и мне задать Вам, как патриоту России и человеку, разбирающемуся в экономических вопросах.

1. Последние десятилетия своего существования СССР (250 млн. населения) существовал за счет экспорта энергоносителей, которых в то время экспортировалось в несколько раз меньше, чем сейчас. Да и цены были намного меньше. Хватало этих денег, вырученных от экспорта, чтобы хоть как-то поддерживать экономику огромной сверхдержавы и на 250 млн. человек...

Сейчас Россия (150 млн. населения) экспортирует энергоносителей намного больше. чем тогда и по ценам гораздо высоким. Но это никак не отражается на жизни простого россиянина. (Я не считаю жирующую Москву, она всегда была отдельным государством.) Скажите, почему же жизнь россиян заметно не улучшилась?

2. Почему в России появилось за последние полтора десятилетия так много очень богатых людей, даже по западным меркам?

Например, Р. Абрамович, состояние которого оценивается в 20 млрд. долларов. Скажите, а сколько новых заводов построил он в России? Сколько он обеспечил рабочих мест россиянам? И почему он купил очень дорогой футбольный клуб в Англии, чтобы дать рабочие места английским футболистам? А почему не российским?

А почему ему и подобным ему не открывать новые производства в России, чтобы они работали на экономику России?

3. Разведанных месторождений в России, при таком огромном объеме экспортирования как сейчас, может хватить на 30...40 лет. А что дальше?

А что будут делать последующие поколения россиян? Кто про них думает?

Да и распродажа своих ресурсов, это же грабеж будущих поколений россиян.

Уже сейчас в самой России ощущается резкая нехватка энергоресурсов. Это мы знаем.

Это что означает, что Россия скатывается в круг стран сырьевых придатков Европы?

Этот блок, тесно связанных с политикой, экономических вопросов до сих пор так и остался без ответа. Может быть, кто-то другой, из более толковых россиян, разъяснит мне. Буду очень благодарен.

Второй блок вопросов, которые очень рьяно и активно пытаются с нами обсуждать россияне – это наше стремление к интеграции в систему европейской безопасности (НАТО) и европейские политические и экономические структуры. Нам объясняют в любых цензурных и нецензурных формах, что мы ничего не понимаем и, если мы отойдем от китайско-российского военного сотрудничества, то будем стерты с лица земли российским сверхточным оружием 6-го поколения. И что украинская армия и флот находятся в плачевном состоянии, и мы даже не сможем отразить удары России по Украине. (Как вам, братья-украинцы, уже стало страшно?). И что победоносная армия РФ войдет в юго-западную Украину под овации местных янычар, которые до поры до времени ведут агитацию за второй государственный язык (это тот, который с матерными выражениями и пальцами "врастопырку", когда не хватает словарного запаса. Наверное это и есть самое главное оружие 7-го поколения).

В связи с этим хочется задать таким горе-патриотам России один вопрос. А в каком же состоянии находятся вооруженные силы России? Вспоминается случай, когда самолет российских ВВС выпустил ракету и она чудом не попала в Нововоронежскую АЭС. А трагическая гибель подводного атомохода "Курск", когда российские спасатели предприняли несколько попыток для того, чтобы спасти экипаж? А перед этим отказались от помощи норвежских спасателей. А потом, когда уже согласились, то норвежцы с первого раза вскрыли подлодку, но, увы... К великому несчастью, в живых уже никого не осталось. А можно было же спасти хотя бы часть экипажа, если бы согласились сразу разрешить предоставить помощь норвежцам. И украинцы тогда вместе с россиянами ужаснулись этой трагедии. Тем более, что значительная часть экипажа были наши ребята-севастопольцы.

А сколько случаев бегства из армии с оружием, то в одной части России, то в другой? А самострелы?

А сколько же ребят просто не хотят служить в ВС РФ. В связи с этим в России отменены почти все виды отсрочек. Для того, чтобы убедиться в этом достаточно выйти на сайт МО РФ.

Третий блок вопросов, которые очень активно пытаются обсуждать с нами на форуме россияне, что Крым, дескать, это не Украина.

Тогда позвольте спросить Вас: А чей же тогда Крым – германский (там жили готы), византийский (там жили понтийские греки), татарско-турецкий или захваченный при помощи запорожских казаков (два полка под предводительством З.Чепиги, А.Головатого) Россией?

Кстати, запорожцев за то, что они сумели сделали то, чего не могла сделать российская армия: взяли остров Березань, уничтожили крепость Хачибей (современная Одесса), брали в составе двух штурмовых колонн Очаков "щедро наградили". Отобрали запорожские земли, которые обещали частично вернуть и отправили подальше с Украины на Кубань для того, чтобы украинцы, которые остались в Украине забыли слово "воля" и помнили слово "раб" до 1861 года. А ведь до этого времени на Украине не знали рабства.

Можно еще вспомнить, что при Гирее была первая перепись населения в Крыму. Сколько же тогда там жило россиян? Да нисколько. Зато украинцев была почти половина.

Так что не ропщите, россияне. Крым был, есть и будет украинским.

А, если еще вспомните про какие-то территориальные претензии, то поможем напомнить, про земли Слобожанкой Украины, которые по мановению волшебной палочки московских большевиков отошли к России. Да, мы помним про эти земли. Это южные части Белгородской, Курской, Воронежской областей (где, кстати, до сих пор не забыли украинский язык). А уж про Кубань (Кубанскую Украину) и говорить не приходится. А Дальний Восток, который был заселен украинцами во время Столыпинских реформ.

Так что не бойтесь, россияне, что мы это забыли. Мы помним. И не забивайте нам мусором голову.

Можно было бы еще выделить несколько блоков вопросов, но думаю, что на первый раз хватит. А то у кого-то будет болеть голова.

Хотя... Хотя все-таки непонятно, почему же россияне так активно лезут к нам на наши украинские сайты обсуждать наши внутренние вопросы? Может быть, потому, что боятся остаться без украинцев национальным меньшинством в России? Ведь действительно, если посмотреть на карту России, то кто же там живет? Башкиры, мари, якуты, татары, чеченцы, осетины, ханты-манси, уйгуры, кабардинцы, ненцы, чукчи... и еще много и много разных народов и народностей (см. Энциклопедию). А уж про китайцев, которые очень активно заселяют Дальний Восток с 1989 года я уж и не говорю...

Теперь понятно, почему подкорректировали в России Закон о гражданстве. Уж очень он вначале был жесткий. А сейчас сняли даже требование, касающееся знания русского языка. Уж очень неприглядная картина естественного снижения численности населения в России.

Видимо и идут к нам россияне на украинские сайты, потому что боятся, что уйдем мы в Европу, а у них столица России перекочует в Шанхай. И будут петь братья-славяне старую советскую песню:

Русский с китайцем – братья навек.

Крепнет единство народов и рас.

Плечи расправив, простой человек,

С песней шагает простой человек.

Дружба навеки в сердце у нас.

Москва – Пекин (или Шанхай)!

Москва – Пекин!

Идут, идут вперед народы!...

Козаки! Ця стаття написана мною російською мовою, бо українці – це народ освічений і знають, як правило, декілька мов. І ніколи не роблять проблем з цього приводу. Треба буде, вивчимо і німецьку, і англійську, і португальську, і італійську... Немає проблем, ми ж люди розумні.

А росіянам прошу відповісти на наші запитання. А може нам дасте запрошення на свої російські сайти і там поговоримо.

Бачите? У нас можна вільно обговорювати будь-які теми. А в Росії... там ФСБ пильно стежить і не дає вільно обговорювати деякі політичні теми.

Так може ви і тікаєте до нас, бо у себе вам затуляють рота? Так зробіть і у себе, щоб була демократія... А ми вам допоможемо.

Слава Україні! 

We come out with this open letter because we understand our
responsibility to the society, we value our reputataion and do not agree
to compromise our conscience.

We, the journalists of TSN, want
to announce that censorship is being established at the 1+1 TV channel
now!

We have been predicted to throw light on some of themes and
events. Our topics which contain critique of the Ukrainian authorities
are being expelled from the broadcast because of political reasons. The
final decision about the publication of newscast is taken not by the
newcast editor or editor-in-chief but by the Chief Director of 1+1.

The
last straw was the final TSN newscast which was put on the air on the
2nd of May this year. The material about the political confrontation at
our Parliament turned into a classical example of informational killing.
We annouce that we do not appear for the defence of the opposition and
do not sympathise it. A journalist always leaves his or her political
preferences outside topics but we think that every party has a right to
inform spectators about its position.

We ask You to pay attention
to the fact that the courageos attempt of our colleague Myroslav
Otkovich to attract Your attention to the problem of censorship turned
to a charge of engagement, dilettantism and amateurism, announced by the
deputy director of President's Administration. Despite of it we do not
have any doubt neither as for facts of censorship which were mentioned
by our colleague nor as for his professional skills.

We do not
want to be serfs and propagandists. The freedom of speech is not a mere
word for us but the foundation of our profession. That is why we
announce our protest against the opression of freedom of speech.

We
demand to stop the manual management of Television Service of News
(TSN) right now.

We demand to stop the shameful practice of
implementation of "directives", “marching orders” and prohibition of any
given themes.

We demand to return to TSN the basic principles of
journalism: objectivity, balance and equidistance of political forces.

In
case if our demand will be ignored, we will consider the possibility of
one-day warning strike. Furthermore, from today we will give to public
all facts of censorship known to us.

Simultaneously we ask
international organizations, particularly PACE, OSCE, to pay their
attention to the dangerous transformations taking place in the
information space of Ukraine and help us, Ukrainian journalists, to save
the freedom of press, because it is extremely difficult to stand
against the politicians who neglect the principles of democratic values.

We
appeal to all our colleagues. We know we are not the ones who happened
to be in the circumstances of political censorship. We know how
difficult it is to make this first step now. In 2004 we have found the
energy in ourselves. We have overcame the fear. Everybody has overcame
his own fear. And we said "NO" to the censorship.

Today there is
no land, where somebody can build his “house on village age”, and day
by day it becomes fewer and fewer.

We’re risking to lose the
profession, the confidence of our compatriots, The country everybody of
us wants to live in. The country in which our children will live.

Brotherhood!
We appeal you to unite and save together the esprit de corps of our
profession!

Let’s show that we are much in number. The people who
value the liberty of press, not the imitation of it. We are strong.
Together.

Signed,

Hryhoriy Zhyhalov, TSN correspondent

Serhiy
Kudimov, TSN correspondent

Solomiya Vitvytska, TSN correspondent

Marharita
Sytnyk, TSN correspondent

Svitlana Berezivska, TSN correspondent

Borys
Ivanov, TSN correspondent

Tetyana Kovalenko, TSN correspondent

Zhan
Hovoseltsev, TSN correspondent

Yulianna Saukh, TSN correspondent

Inna
Bondar, TSN correspondent

Ihor Bondarenko, TSN correspondent

Oleksiy
Likhman, TSN anchorman

Yulia Borysko, TSN anchorman

Ilona
Dovhan, TSN anchorman

Vitaliy Haidukevych, TSN anchorman

This
letter is open to signing.

Мы выступаем с этим открытым письмом, потому что понимаем нашу ответственность перед обществом, ценим свою репутацию и не согласны идти на компромиссы с собственной совестью.

Мы, журналисты ТСН, хотим заявить: на телеканале 1+1 внедряют цензуру!

Нам запретили освещать определенные темы и события. Наши сюжеты, в которых присутствует критика действующей власти, по политическим соображениям снимают из эфира. Окончательное решение относительно выхода материала в эфир принимается не редактором выпуска, и даже не шеф-редакторомТСН, а  Генеральным директором 1+1.

Последней каплей стал итоговый выпуск ТСН, который вышел в эфир второго мая этого года. Материалы о политическом противостоянии в Верховной Раде превратились в  классические примеры информационного киллерства. Сразу заметим, мы не выступаем защитниками, симпатиками или сторонниками оппозиции. Свои политические предпочтения журналист оставляет за пределами своих сюжетов. Однако мы считаем, что каждая из сторон имеет право на равных донести свою позицию к зрителю.

Обращаем Ваше внимание, что смелая попытка нашего коллеги, Мирослава Отковича, поднять проблему цензуры обернулась обвинениями в заангажированности, дилетантстве и непрофессионализме со стороны заместителя главы администрации Президента. Впрочем, у нас нет оснований сомневаться в приведенных нашим коллегой фактах цензуры, тем более в его профессионализме.

Мы не хотим быть батраками и пропагандистами. Для нас свобода слова не пустой звук, а фундамент профессии. Именно поэтому мы заявляем о категорическом несогласии с давлением на свободу слова.

Мы требуем немедленно прекратить ручное управление Телевизионной Службой Новостей.

Мы требуем прекратить позорную практику внедрения «директив», «ценных указаний» и запрещения тех или других тем.

Мы требуем вернуть в ТСН базовые принципы журналистики: объективность, сбалансированность и равноудаленность от политических сил.

В случае игнорирования наших требований, мы будем рассматривать возможность проведения однодневной предупредительной забастовки. Кроме того, начиная с сегодняшнего дня мы будем обнародовать все известны нам факты цензуры.

Одновременно, мы просим международные организации, в частности ПАСЕ, ОБСЕ  обратить внимание на опасные трансформации в информационном пространстве Украины, и помочь нам, украинским журналистам, сохранить свободу слова, поскольку самостоятельно противостоять политикам, которые пренебрегают принципами демократических ценностей чрезвычайно тяжело.

Мы обращаемся ко всем нашим коллегам. Знаем, что не мы одни очутились под давлением цензуры. Знаем, как тяжело сейчас предпринять этот первый шаг. В 2004-ом мы нашли в себе силы. Перебороли страх. Каждый свой.  И сказали цензуре «НЕТ».

Сегодня земли, где бы можно было построить свой «дом с краю», – с каждым днем все меньше и меньше.

Мы рискуем потерять профессию, доверие наших соотечественников, ту страну, в которой каждый из нас хочет жить. В которой будут жить наши деть.

Коллеги! Призываем Вас объединиться и вместе защитить честь нашей профессии!

Покажем, что нас много. Тех, кто ценит свободу слова. А не ее имитацию. Мы сильны. Вместе.

Григорий Жигалов, корреспондент ТСН

Сергей Кудимов, корреспондент ТСН

Соломия Витвицкая, корреспондент ТСН

Маргарита Сытник, корреспондент ТСН

Светлана Березивская, корреспондент ТСН

Борис Иванов, корреспондент ТСН

Татьяна Коваленко, корреспондент ТСН

Жан Новосельцев, корреспондент ТСН

Юлиана Саух, корреспондент ТСН

Инна Боднар, корреспондент ТСН

Игорь Бондаренко, корреспондент ТСН

Алексей Лихман, ведущий ТСН

Юлия Бориско, ведущая ТСН

Илона Довгань, ведущая ТСН

Виталий Гайдукевич, ведущий ТСН

Омельян Ощудляк, корреспондент ТСН

 

Это письмо открыто к подписанию.

[email protected]

ЯКЩО У ВАС Є МОЖЛИВІСТЬ РОЗПОВСЮДИТИ ЦЕЙ ЛИСТ НА ІНШИХ РЕСУРСАХ, БЛОГАХ - БУДЬ-ЛАСКА РОЗПОВСЮДЬТЕ.

НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ БУДЕ І АНГЛІЙСЬКА ВЕРСІЯ ТЕКСТА.

                                                                     УКРАЇНСЬКИЙ ВІРТУАЛЬНИЙ ОПІР                 www.uvo.cv.ua

З розвитком Інтернету політичне життя круто змінилося і з кожним днем
продовжує змінюватися все сильніше. Сторонні люди, ба навіть не самі
люди, а їхні віртуальні образи, починають чинити вплив на прийняття
рішень в реальному світі. Реальна влада тепер залежать і від думки,
озвученої на спеціальних інтернет-майданчиках, часто -
анонімами. Де-факто Інтернет вже давно впливає на думки людей і через
них - на дії державних чиновників. Інтернет ще й стирає межі. Люди з
різних країн, об'єднані однією мовою, можуть спілкуватися практично в
реальному масштабі часу, незалежно від свого місцезнаходження. А можуть і
не в реальному масштабі часу, а повернутися до теми, розпочатої багато
місяців і навіть років тому. Таким чином, сьогодні практично неможливо
заткнути рота незадоволеним чи «закопати» незручну тему в глиб Інтернету
назовсім. Ця нова реальність вже настала. Одну з основних ролей у цій
реальності грають, і ще, мабуть, довго будуть грати Інтернет-форуми.

З
появою нових механізмів впливу на громадську думку тут же з'явилися
сили , які ставлять своїм завданням маніпулювати громадською думкою в
нових умовах.

Вважається (багато в чому справедливо, хоч і не
завжди), що на форумах звучить щира думка людей і тому ступінь довіри
тут досить висока. Зрозуміло, маніпулятори всіх мастей просто не могли
обійти стороною форуми.

Сьогодні в Інтернеті є замовники, котрі
готові фінансувати це маніпулювання у своїх інтересах. Є й виконавці, що
готові виконати маніпуляції на форумах - за гроші, для розваги або з
ідейних міркувань (наприклад, з помсти або навпаки з почуття поваги до
кого-небудь). Доступ на форуми відкрито практично кожному. Немає нічого
дивного в тому, що «заслані козачки» або «борці за світлу ідею» (як
варіант - «проти Темних Сил») регулярно вступають у віртуальні сутички
на форумах. Проте ніхто не хоче бути переможеним в цій боротьбі, тим
більше - програти «віртуалу», зловмисно створеному противником для
імітації думки реальних людей. А значить, треба володіти прийомами
розпізнавання і нейтралізації цілеспрямованої активності противника на
форумах.

Про те, для чого найчастіше проводяться активні заходи
на форумах, як їх розпізнавати і як їм протистояти, ми поговоримо в
тексті статті.

Основні
проблеми протидії маніпуляторам на форумах

Основне
завдання - відрізнити того, хто на форумі працює, від того, хто
розважається. Останніх досить багато, і це створює серйозну проблему
«інформаційного шуму» або, скоріше, «помилкових цілей». Проблема
розпізнавання посилюється тим, що технологія «працюючого» на певному
етапі мало чим відрізняється від потуг «розважальника». А наслідки
неправильних і поспішних висновків можуть бути досить гнітючими.
Так
поспішний і тому неправильний висновок про подію інформаційного нападу
на форумі логічно веде до проведення відповідних зустрічних заходів
стосовно «ймовірного противника», тому що саме йому автоматично
приписуються ворожі дії. Це може призвести до небажаних наслідків:

1.
Відвернути сили від напрямку, на якому дійсно з'явиться противник.

2.
Спровокувати противника на реальні ворожі дії.
Адже нерідко на
важливих для політики форумах присутні представники обох (або більше)
ворогуючих сторін, і незрозуміла активність одного боку може
спровокувати агресію другого, яка, орієнтуючись на зовнішні ознаки,
думає, що захищається від нападу. Після цього починається ескалація
конфлікту, причому вже взагалі ніхто не зможе зрозуміти, хто і чому
насправді почав агресивні дії - кожна сторона щиро вважає «порушником
конвенції» протилежну сторону.

3. Навіть при мирному розвитку
подій, помилкове припущення подібного роду тягне за собою серйозні
витрати й витрати, яких цілком можна було б уникнути.

Способи входу маніпуляторів
на форум

Існує три принципово різних способи входу на
форум - плановий вхід, екстрений вхід і «черговий режим».

Плановий вхід на форум
Здійснюється
в спокійній обстановці, з попередньою підготовкою. Як правило, плановий
вхід на форум здійснюється у випадках, коли планується вийти на нові
для себе напрями або на нові для себе території. На підготовчому етапі
проводиться аналіз і збір інформації в Інтернеті і виявляються
Інтернет-ресурси, які можуть виявитися корисними або навпаки
представляти загрозу. Вони заздалегідь беруться під контроль. Бувають і
такі ситуації, коли на території, на яку планується вчинити дії,
Інтернет розвинений слабко. У міру того, як Інтернет розвивається,
розвивається і Інтернет-спільнота на цій території, і як наслідок,
розвиваються інтернет-форуми. Настає момент, коли треба починати
превентивно бути присутнім на інтернет-форумах, не чекаючи, коли вони
почнуть безконтрольно (або тим більше з подачі супротивника) створювати
проблеми.

Екстрений
вхід на форум
Екстрений вхід на форум практично завжди є
реакцією на події, що вже відбуваються, як правило, негативні для себе і
/ або позитивні для противника. При екстреному вході на форум часу на
підготовку практично немає. Вхід для протидії маніпуляторам здійснюється
з мінімальним урахуванням розстановки сил на форумі.

Дуже часто
реальна розстановка сил з'ясовується вже в ході віртуальної кампанії і
тоді ж проводиться корекція чисельності свого угруповання учасників
форуму і / або її поведінки. Труднощі у з'ясуванні розстановки сил
обумовлені, перш за все тим, що на інтернет-форумах між постійними
учасниками на певному етапі складаються стійкі дружні відносини.
Оскільки спілкування в рамках цих відносин відбувається «під килимом» -
особисто, через особисті поштові скриньки, по ICQ, електронною поштою, -
то виявити ці зв'язки не завжди легко, а тим більше неможливо
відстежувати переговори противника по цих каналах зв'язку.

Правда
один елемент вдається відстежити навіть при екстреному вході у форум -
це основні ніки постійних учасників. Як правило, постійні учасники
форумів дорожать цими ніками і намагаються їх не «підставляти» в
сумнівних інцидентах. Оскільки власники старих, «заслужених» ніків
встигли залишити чимало інформації про себе, яка дозволяє скласти
психологічний портрет їхнього власника, ступінь маневру власників цих
ніків обмежена і у контрманіпуляторів з'являється можливість до певної
міри керувати старожилами форуму при входженні на форум і розгортання
там свого угрупування. Наприклад, апелювати до старожилів, як до
найбільш зважених учасників форуму здатних захистити від нападок
противника, щоб підтримати свою репутацію мудрих людей.

«Черговий режим»
знаходження на форумі
«Черговий режим» - свого роду аналог
знаходження флоту біля берегів ймовірного противника. Ним користуються,
коли ми не знаємо, чи знадобиться нам цей ресурс через місяць, через рік
або ще коли-небудь. Але знаємо, що цей ресурс може знадобитися - швидше
за все як допоміжний елемент у побудові відповідної схеми вкидання
потрібної інформації або блокування чужого вкидання. При виявленні таких
потенційно потрібних, але поки незатребуваних форумів здійснює
присутність там у мінімальному «черговому» режимі в очікуванні
«особливого періоду». Якщо ж такий період явно наближається, то
«черговий режим» зазвичай переходить у плановий вхід на той чи інший
ресурс. При цьому використовуються в якості «баз» ті самі чергові
ресурси (ніки учасників форуму). Або старі ніки не використовуються, а
залишаються законсервованими у резерві та для планового входу
створюються нові ніки. У будь-якому випадку у виконавця при цьому є
якийсь гарантований інструментарій, який можна використовувати в
існуючому вигляді повністю або частково, а можна і нарощувати.

Підготовка до входу на
форум

Інформаційний вплив при плановому вході на форум
(і за скороченою схемою при екстреному), як уже було сказано, має
підготовчий період. Опрацьовується легенда. Формуються образи учасників
форуму, які виступають на нашому боці, опрацьовується сценарій роботи,
вивчається, наскільки можливо, розстановка сил на форумі, збирається
інформація про найбільш небезпечних або найбільш потрібних завсідників
форуму.

Підготовка легенди для учасників віртуальної акції має
свою специфіку. Перш за все, ця специфіка диктується тим, що на форумі
завжди обмежений формат спілкування. Для форумчан, як правило, доступні
анонімність, можливість у будь-який момент вийти з розмови, не порушуючи
етики спілкування, можливість корекції своїх висловлювань, і т.і. Також
істотним моментом є те, що більшість «заходів» інформаційних воєн
працюють на публіку, відвідувачів. Важливо щоб достовірність образу була
прийнятною для усередненого зовнішнього спостерігача, а учасники форуму
не блокували ведучого на період проведення вкидання.
Ключовим
моментом тут буде час і доцільність витрат. Під останньою розуміється
насамперед витрати на організацію підтверджень легенди в «реалі» (тобто в
реальному житті). Якщо мова йде про довгострокову програму, доведеться
подбати про деталі. У цьому сенсі кращою легендою буде «майже правда», в
усякому разі настільки, наскільки це можливо. Все ж таки, швидше за
все, доступні виконавці не є професійними акторами, так що краще, якщо
вони грають «себе у вигаданих обставин». Це важливий момент, яким
недосвідчені люди часто нехтують і в результаті зазнають фіаско. Так, на
практиці часто доводиться спостерігати як студент, що ніколи не служив в
армії, намагається створити образ «крутого хлопця», а кабінетний
працівник - зека зі стажем. На цю тему відразу згадується безсмертна
комедія «Джентельмени удачі».
У ході підготовки проводиться також і
виявлення організованих груп впливу, об'єднаних спільною метою,
сепарація їх від тих, що «розважаються». Розважаються суб'єкти, як
правило, наодинці, ну максимум це групка з 2-3 людей, які себе особливої
підготовкою не обтяжують. Така група, що безцільно імпровізує (якщо це
група) не має чіткого плану і швидко розпадається. Натомість може
формуватися інша група, теж не дуже довгоживуча, що проявляє інтерес до
самих різних питань. Це перша істотна відмінність «працюючого» учасника
форуму від «розважальника», яка кидається у вічі при спостереженні за
форумом.
Друга відмінність між «розважальником» і «працюючим» - це
мотив. Як правило, його видно, так як приховати його повністю неможливо,
а часто його ніхто і не намагається приховати. У більшості відомих
випадків більш-менш вдалої розкрутки фальшивих образів по позаслужбових
(не пов'язаних з роботою, тренувальних) цілях, коли є час вивчати
оточення, не будучи пов'язаним реальним завданням, найбільш частий мотив
«публіки що розважається» - це самореалізація в тих галузях, де суб'єкт
не реалізований в реалі. У цьому випадку суб'єкт фактично реалізує свої
мрії - частіше за все, марнославство або тягу до романтики. 

Зазвичай
персонажі такого типу «самореалізатора» для закріплення на форумі і
придбання «авторитетності» на ньому йдуть двома шляхами, як правило,
кидаючись в одну з крайнощів.

1. Чіпляються до емоційно значущих
для більшості аудиторії фактів, подій, особистостей. Часто вони роблять
це, виступаючи в ролі людей, що критикують загальну пасивність по
озвученим питанням. Або ж, виступаючи в ролі ініціаторів дискусій за
темами, що лежать за межами теми форуму - інакше і без них би вже давно
почали - але значущих в суспільній свідомості.

2. Навпаки,
позиціонують себе як любителів, новачків. Тоді вони підтакують
авторитетам, тим самим реалізуючи для себе відчуття причетності,
приналежності до касти, а в інших учасників формуючи поблажливо-зверхнє
ставлення до себе, запобігаючи тим самим засудження або того гірше -
вигнання з форуму.

У першому випадку «самореалізатори» таким
чином тікають від необхідності підтверджувати свої «видатні заслуги» і
«знання» реальними фактами, змушуючи замість цього учасників форуму, як
правило, читати цитати з якихось джерел, забезпечені мінімальними
коментарями загального характеру. А в другому ... Найбільш повно тактику
таких персонажів у другому випадку відображає шакал Табакі (англ.
Tabaqui), один з персонажей книги Редьярда Кіплінга про Мауглі.

Завдання
«самореалізуючого» персонажу - створити собі репутацію на
форумі. Створено авторитет - досягнута мета. Далі функціонування
подібного персонажу зводиться як правило до флуду, привітань зі святом і
т.п. І закінчується проколом на деталях. Адже якщо людина не знає
деталей, нюансів того образу, який він намагається створити, то в перший
час він демонструє обережність, намагається по можливості обходити
питання особистого досвіду і професійних знань. Але після того, як
репутація створена, зазвичай людина розслабляється. Персонаж перестає
ретельно контролювати свою поведінку, рано чи пізно втручається в
дискусію, яка вимагає знання деталей, і демонструє свою
некомпетентність. Злий жарт грає з такими персонажами той факт, що в
епоху Інтернету широким верствам населення стали легко доступні досить
специфічні галузі знань. У деяких людей створюється враження, що можна,
«полазячи в Google», якщо не стати фахівцем, то легко імітувати його в
обмеженому форматі спілкування, яким є форум. Проілюструвати цю
поведінку можна на прикладі футбольних уболівальників, що емоційно і
детально обговорюють стиль гри і помилки гравців, не сходячи з дивана. 
Однак
насправді неможливо дізнатися «дистанційно» нюанси роботи фахівця в
тому ж обсязі, в якому їх знає реальний фахівець. Або знати особливості
якихось подій у тому ж обсязі, як і їх учасники. Справжні учасники подій
бачать дрібні нестиковки, відчувають фальш, неприродність, починають
задавати уточнюючі питання і об'єкт «пливе» ... Так на одному з
інтернет-форумів подібний персонаж дуже барвисто і в принципі достовірно
описував жахи громадянської війни в Югославії, а потім раптом
«різонув» слух реальних учасників тих подій тим, що видав якийсь
географічний парадокс. Обережні і ввічливі запитання аудиторії висвітили
ще більш цікавий момент: товариш не дуже собі уявляв, ДЕ насправді
знаходиться Югославія. 

Для осіб, які вирішують конкретну
«службову» задачу, провідним фактором є час і ефективність вкидання
інформації (або блокування чужого вкидання). Якщо мова не йде про
підготовку персонажів «про всяк випадок» або про підміну реального
учасника (купівлі ніка) то немає можливості місяцями висіти у форумі. У
той же час, найпростіший спамерський прийом у вигляді бесіди двох
маніпуляторів за схемою «питання-відповідь» (Форумчани, не підкажете, як
вирішити таке питання? - Так зверніться туди-то і туди-то і Вам
допоможуть!) вже давно не «прокатує» навіть у підліткової аудиторії.
Інтернет-публіка ревно пильнує свою віртуальну свободу і гіперчутлива до
спроб маніпулювати громадською думкою на форумах. 

А якщо «чужі тут не
ходять»?

Іноді бувають ситуації, коли форуми - особливо
організовані за географічною ознакою - складаються з людей, що досить
довго спілкуються між собою. Як у селі кожен чужинець тут же опиняється
на виду, так і на таких форумах відбувається те ж саме. Достовірний
плановий вхід на форум утруднений, а вже про екстрений й говорити не
доводиться. Тоді доводиться купувати ніки вже наявних учасників.

Придбання
готового ніка реального учасника Інтернет-форуму - явище не рідкісне,
але не масове. Вибирається зазвичай нік, власник якого втратив інтерес
до ресурсу, відсутній тривалий час. Оскільки часто мова йде про
географічно віддалену людину або просто стоїть завдання зберегти
інкогніто покупця, виникає проблема передачі грошових коштів за нік.
Одна з поширених схем оплати в такому випадку - внесення грошових коштів
на рахунок продавця ніка за послуги мобільного зв'язку або Інтернет.
Відразу після придбання ніка змінюється пароль, зрозуміло. Чи розповість
власник ніка про пропозицію невідомих «спамерів» чи ні - для заходу це
істотних ризиків не несе. Швидше за все, куплений нік буде допоміжним
персонажем. Крім того, інформація про продаж ніка може вдарити по
репутації продавця і внести сум'яття на форум, на якому всі негайно
почнуть підозрювати всіх, тому не часто продавець допускає витік
подібної інформації.
Нік практично ніколи не набувається у
першого-ліпшого учасника форуму. Набуттю ніка передує підготовка. Для
серйозних завдань проводиться детальна попередня оцінка продавця. Це
штучні заходи. Кожного разу підхід індивідуальний.

Що і як має виконати
маніпулятор (а значить, за якими ознаками його виявляти)

Таким
чином «засланий козачок» реалізує яке-небудь із завдань інформаційної
війни (вкидання компромату, непряме підтвердження іншого вкидання,
відволікання уваги, різні варіанти реклами, блокування ворожих дій і
т.і.) повинен:

1) За мінімально допустимий час сформувати
яскравий, що запам'ятовується образ. Можливо негативний, можливо
епатажний. Або навпаки - рубаха-хлопець, наша людина. Або - «він сучий
син, але це наш, рідний вже тепер сучий син»

2) Прив'язати до
себе (примусити читати свої репліки і відповідати на них) хоча б кількох
«справжніх» учасників

3) Провести дискредитацію потенційно
небезпечних або таких що заважають учасників якщо в цьому є необхідність

4)
Ввести допоміжних персонажів (якщо вони передбачені сценарієм). Їх
функціями може бути: «пас» ведучому, підтримання активності теми,
створення уявної протидії ведучому, створення видимих підтверджень
легенди ведучого і т.і.

В ідеалі (при кваліфікованому виконанні)
провідний персонаж повинен після реалізації своїх завдань певний час
активно працювати на використовуваному ресурсі або переконливо
продемонструвати аудиторії помилкову мету своєї присутності, маскуючи
реальні цілі. Наприклад, це може бути конфліктний діалог з яким-небудь
реальним учасником форуму по темі, прямо не пов'язаної з направленням
вкидання. Вкидання відбувається в процесі з'ясування відносин,
допустимо, у вигляді ліричного відступу або ілюстрації якої-небудь
думки. Тут же така побічно вкинута інформація підхоплюється допоміжним
персонажем (можливо інший розподіл ролей), а перший учасник продовжує
робити спроби повернути дискусію в русло з'ясування стосунків із
конкретною людиною.

Технологія реалізації перших двох пунктів
може бути дуже схожа на дії «самореалізатора», суб'єкта що розважається.
Тому й складно буває відрізнити маніпулятора від «пустуна». Вхід на
форум на «гарячій» темі - один із самих банальних тактичних прийомів.
«Захистимо цих від тих!»; «Скільки можна це терпіти!» - І т.д. і т.п.
Просто вибирається тема, на яку більшість учасників вважають
непристойним не відповісти підтримкою.

Розповсюдженою помилкою на
етапі «Прив'язати до себе хоча б кількох« справжніх »учасників» є
прив'язка своєї позиції і образу до реакції спільноти. Виконавець в
такому випадку починає йти від легенди і намагатися підтвердити здогади і
очікування опонентів, помилково сподіваючись, що тим самим встановлює з
ними контакт і додає достовірності своєму образу. Це може значно
відвести впроваджений у форум нік від його початкового амплуа і зробити
неможливим або нелогічним повернення до того, заради чого він і був
вкинутий.

Проведення дискредитації потенційно небезпечних або
заважаючих учасників - тема делікатна. Це зачіпає інтереси реальних
людей, багато з яких підсвідомо вважають свій нік на Інтернет-форумі
своїм другим ім'ям. Тому вдаватися до подібних інструментів слід лише у
випадку, коли без цього обійтися категорично неможливо без шкоди для
місії, заради якої впровадження на форум сталося.

Методи
дискредитації можуть бути різними. Класичним методом можна вважати
упіймання людини на протиріччях в його власних висловлюваннях всередині
форуму - за рахунок аналізу його відповідей розміщених на форумі раніше.
Другий такий же класичний прийом дискредитації - піймання учасника
форуму на його висловлюваннях на інших ресурсах - це легко шукається при
пошуку по ніку, адресою електронної пошти, ICQ. Люди часто по-різному
позиціонують себе на різних форумах і не люблять, коли їх позиції
пов'язують в одному місці. При цьому треба розуміти, що ніки і «аськи»
можуть у людей мінятися і в різний час належати різним людям, тому
завжди є небезпека потрапити в халепу, засновуючи свої висновки на цих
ідентифікаторах.

Хоча в цілому, оскільки мова йде про підрив
віртуальної репутації або, що буває частіше, про створення внутрішніх
протиріч в співтоваристві, в рамках конкретного заходу, важлива саме
реакція широкої публіки форуму, ступінь її довіри, симпатії чи
антипатії. Така реакція публіки може бути досягнута, в тому числі,
докладним аналізом поведінки форумчан на форумі і поза ним, як було
описано вище. А може бути досягнута і менш трудомістким шляхом -
недоказовим або таким що складно перевіряється звинуваченням,
висловленим без умовного способу, впевнено й агресивно. Наприклад, в
дусі: «Ви про це напевно думали, коли хлопчика машиною збили і зникли?».
Початківець почне виправдовуватися і доводити, що цього зовсім не було —
опонент таким чином неминуче потрапляє у невигідне для себе положення.

Важливо
пам'ятати, що метод дискредитації ризикований за визначенням. Як би
ретельно не прогнозувалася реакція людини, він може відреагувати не так,
як передбачалося. І знову треба згадати, що в будь-який момент може
втрутитися чинник «підкилимної» координації дій «старожилів» форуму, теж
з непередбачуваним результатом.

Практика показала, що зазвичай
набагато більш ефективним, ніж цілеспрямована дискредитація прийомом
виявляється такий метод: вичленувати з спільноти того, что заважає
реалізації теми учасника і, хоча б тимчасово, виставити його проти іншої
маси. Можна частково зіграти на його боці, висловити йому симпатію,
повагу як сильному і чесному противнику. Наприклад, на одному ресурсі
суспільно-політичної тематики створилася група осіб, що активно
підтримують один одного за принципом «ворог мого ворога - мій друг». Щоб
їх нейтралізувати, був обраний для атаки найбільш сильний в
психологічному плані об'єкт, йому була нав'язана світоглядна дискусія, в
ході якої він побачив як би своє відображення, але з іншим знаком,
точніше по інший бік барикад. Виникле «розуміння» викликало бурю
негативних емоцій у решти групи, практично істерику, а потім і у
відповідь реакцію об'єкта на цю істерику - він був змушений висловити
своє неприйняття лінії колишніх союзників.
Можна навпаки, попередньо
проаналізувавши поведінку і погляди персонажа що атакується, змусити
його видати в запалі полеміки щось неприйнятне для більшості членів
спільноти, смішне, образливе. Зазвичай для цього ідеально підходять
релігійні або філософські переконання, «власний погляд» на історію,
комплекси малих народів і т.п.

І на закінчення декілька слів про
допоміжних персонажів. Тих, які, як ми вже говорили раніше, “родять” для
створення основному персонажу сприятливих умов для реалізації його
завдань. Їх зазвичай «промальовують» менш ретельно і це теж може
призвести до програшу основного персонажу. У «незграбному» виконанні їх
легко впізнати за часом реєстрації (зазвичай недавньої і практично
одночасної у них всіх) і неприродньої поведінки. Вони або підтримують
один одного, або лаються один з одним. Дії допоміжних персонажів - один з
головних демаскуючих факторів провідного персонажу.

Закінчуючи
статтю, треба сказати також і про те, що дуже вдало, як правило,
проходить вкидання за участю жіночого персонажу. Дивно, наскільки часто
дорослі, досвідчені і серйозні люди «проковтують» криво зліплені схеми
вкидання тільки із-за наявності в них жіночого ника.
Можна
стверджувати, що схема «питання блондинки», в процесі обговорення якого
ведучий реалізує своє завдання, працює на 90% при всій своїй
очевидності.

Ми торкнули лише основні моменти, що дозволяють
побачити ознаки інформаційної війни на форумі і відрізнити інформаційну
війну від «фонової активності» звичайних учасників форуму. Упор був
зроблений на психологічні аспекти виявлення маніпулювання. Однак слід
пам'ятати, що подібні висновки вимагають уточнення та підтвердження
методом аналізу Інтернет-активності підозрюваного персонажу, про що вже
було сказано вище. При подібному аналізі досить добре себе
зарекомендували кілька основних методів:

1. Пошук по ключових фразах. У
більшості основних пошукових машин підтримується оператор запитів
«лапки». Працює він наступним чином. Якщо в пошуковий рядок, наприклад,
Яндекса або Google поставити фразу в лапках, то будуть знайдені тексти,
де ця фраза зустрічається повністю. За рахунок цього можна знайти форуми
або блоги, в яких шуканий персонаж залишав свої тексти. Враховуючи, що
персонаж може не просто «копіпастити» свої тексти, а й змінювати їх у
тій чи іншій мірі, пошук треба проводити за різними словосполученнями з
тексту. Особливості роботи цього оператора такі, що чим коротша фраза,
тим вища ступінь достовірності пошуку.

2. Розумовий пошук - по стійких
словосполученнях, кількістю згадок ключових слів і словосполучень в
посту і т.д. Одночасно аналізується і час появи відповідних
висловлювань, публікацій для локалізації всіх (або більшості) площадок,
що використовуються противником для реалізації своїх цілей. На блогах
супротивник може змінювати дати своїх постів. На форумах зробити це
практично неможливо. 
Проте, кажучи про методи виявлення інших
майданчиків, де противник розміщує свої матеріали, ми хочемо застерегти
від безоглядної довіри цим методам. Вони носять допоміжний характер і
тільки при збігу великої кількості непрямих ознак і при їх
несуперечності можна робити висновок про те, що інформація заслуговує на
довіру. Та й то висновок цей не завжди буде вірним. Для ілюстрації
думки про ненадійність аналізу поведінки персонажа на інших майданчиках
наведемо кілька прикладів.

На практиці проблему створюють, до
прикладу, «продані» ніки. Часто для маскування професійно працюючий
новий власник ніка використовує деякі стійкі вирази старого власника. А
оскільки мотиви і цілі перебування на форумі у старого і нового
власників ніка різні, це може також сильно спотворити результати
аналізу.

Ще більш складну проблему створює аналіз «схожості
стилів викладу». Ми б віднесли цей критерій до найменш достовірних - з
урахуванням того, якому значному відсотку випадків на підставі цього
критерію робилися абсолютно неправильні висновки. Люди, для яких
перебування на форумі є роботою, часто імітують чужі стилі навмисно. Але
ще частіше «форумні жителі» просто неусвідомлено переймають стилі,
вдалі висловлювання, переконливі аргументи інших людей. 

Ще раз
хотілося б відзначити, що тема «супроводу» або навпаки, блокування
інформаційного вкидання в «реалі» (тобто за межами Інтернету) свідомо
залишена за кадром з міркувань етики і безпеки.
***