Блог Богдан Бо

Вид:: короткий; повний

Замітки:

У Львові влаштували масове виконання Гімну України

ЛЬВІВ-КИЇВ. 12 березня. УНН. Львів’яни біля Ратуші у центрі міста влаштували масове виконання Гімну України. Про це повідомив кореспондент УНН у Львові.

Сьогоднішня акція присвячена до Дня національного гімну України. Цьогоріч Україна відзначає 153-ту річницю від дня першого публічного виконання Державного Гімну та 203-річницю від дня народження автора музики Гімну України Михайла Вербицького.

З цієї нагоди на площі Ринок усі охочі спільно виконали Державний Гімн України. Разом на площі Гімн виконували військові, оркестр, громадські організації та звичайні львів’яни.

Загалом участь в заході взяло близько двох тисяч людей.

Нагадаємо, Президент П.Порошенко анонсував указ про десятирічну програму зміцнення статусу української мови.

Джерело: УНН

Коментарі: 0

Богдан Бо

Бібліографія Галини Гордасевич

Лауреат премії імені Олександра Білецького за 1997 рік [Г. Гордасевич] // Літ. Україна. – 1997. – 17 квіт.

Лауреати літературного конкурсу “Шістдесятників” за 1996 рік // Літ. Україна. – 1997. – 30 січ.

Лауреати “Березоля-98”: Рішенням редкол. літ. премії журналу “Березіль” за 1998 рік присуджено ІІІ-ю премію Г. Гордасевич за повість “Ноїв ковчег” // Літ. Україна. – 1999. – 28 січ.

Лауреат премії імені Валерія Марченка: [Г. Гордасевич] // Літ. Україна. – 1997. – 25 груд.

***

Гордасевич Г. Л. Веселки на тротуарах. – К.: Рад. письменник, 1966

Гордасевич Г. Л. Високе полум’я дня. – К.: Рад. письменник, 1980

Гордасевич Г. Л. Відцвіла шипшина. Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1974

Гордасевич Г. Л. Наречена сонця. Поезії. – Донецьк: Донбас, 1976

Гордасевич Г. Л. Вибране сином. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 1999. – 64с.

Гордасевич Г. Л. Рядок з літопису. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 2000. – 64с.

Гордасевич Г. Л. Ера України. Поезії./ Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 2000. – 64с.

Гордасевич Г. Л. І сказав Ісус. Поезії./ Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 2000. – 64с.

Гордасевич Г. Л. Ішла весна по місту. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Піраміда, 2001 – 64с.

Гордасевич Г. Л. Над озером холодної води. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Піраміда, 2001 – 64с.

Гордасевич Г. Л. Сонце, вітер і жінка. Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Піраміда, 2001 – 64с.

Гордасевич Г. Л. Станція "Ворожба". Поезії. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Піраміда, 2001 – 64с.

Гордасевич Г. Л. Нескорена берегиня./Мартиролог – Торонто-Львів: Піраміда, 2002. – 280с.:іл.

Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Сполом, 2000. – 191с.

Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. – К.:Бібліотека українця, 2001 – 142с.

Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. / Упоряд. Б. Гордасевич.– Л.: Піраміда, 2002. – 208с.:іл.

Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. / Упоряд. Б. Гордасевич. – Л.: Апріорі, 2008. – 208с.:іл.

Гордасевич Г. Л. Степан Бандера: людина і міф. / Упоряд. Б. Гордасевич.– К.: Країна мрій, 2015. – 352с.

Гордасевич Г. Л. Твори. – Л.:Камен’яр, 2006 – . – (Серія “Спадщина”)

Т.1: Поетичні твори / Упоряд. Б. Гордасевич. – 2006. – 326с.

Гордасевич Г. Л. Твори. – Л.:Камен’яр, 2007 – (Серія “Спадщина”)

Т.2: Прозові твори / Упоряд. Б. Гордасевич. – 2007. – 326с.

Гордасевич Г. Л. Твори. – Л.:Камен’яр, 2009 – (Серія “Спадщина”)

Т.3: Оповідання / Упоряд. Б. Гордасевич. – 2009. – 326с.

***

120 поетів про Україну // Неділя. – 1993. – №15.

А ще був такий випадок [Спогади поетеси] // Літ. Україна. – 1996. – 19 груд.

Блудний син: [Вірші] // Визвольний шлях. – 1996. – №5. – С.579-580.

Вірші // Літ. Україна. – 1996. – 5 груд.

Вірші останніх років // Поклик сумління. – 1995. – №3.

Встаньмо на повен зріст!: [Вірші] // Поклик сумління . – 1993. – №12.

Гість-неведимка: Оповідання // Літ. Україна. – 1998. – 27 серп.

Дитинство, яке відійшло: Повість-есе // Я, ти, ми. – 1993. – №1-11.

До питання про переселення душ: Публіцистика // Кур’єр Кривбасу. – 1999. – №118. – С.16-23.

До роковин незалежності: [Вірші] // Мол. Галичина. – 1993. – 21 серп.

До свого обійстя: [Вірші] // Кур’єр Кривбасу. – 1996. – №51-52. – С.3-4.

Дорогоцінносте життя: Вірші // Жінка. – 1995. – №2. – С.2.

ДТП на замовлення: Детективна повість // Дніпро. – 1999. – №9-10. – С.9-23.

Ера України: [Вірші] // Молода Галичина. – 2001. – 1 листоп.

Жіночий парнас або чоловікам вхід заборонено: [Вірші] // Я, ти, ми. – 1992. – №11.

Записане у серце: [Пісні про УПА, записані в 1940-1950 рр.] // Біль: Альманах. – Л., 1993. – Вип. 3-4. – С.260-266.

Затоптані могили матерів // Вітчизна . – 1992. – №10. – С.114-117.

З гонів літ: [Вірші] // Демократ. – 1995. – №3.

Іди, сину, пріч від мене... Листи колишньому сусідові народному депутатові України О. Чародєєву // За вільну Україну. – 1993. – 2 жовт.

Із циклу “Міста України”: [Поезії] // Березіль. – 1995. – №9-10. – С.2-5.

Історія в дзеркалі поезії // Літ. Україна. – 1992. – 25 черв.

Їх звали просто – хлопці // Березіль . – 1991. – №10. – С.160-168.

Лист: [Вірш] // Поклик сумління. – 1995. – №24.

Любе дзеркальце скажи...: Словесний автопортрет // Кур’єр Кривбасу. – 1998. – №108. – С.3-32.

Мандрівки Україною наприкінці тисячоліття: Публіцистика // Дзвін. – 1998. – №4. – С.85-92.

Мій батько православний священник // Наша віра. – 1993. – №17.

Мій син для мене – головний консультант, редактор і менеджер // Молода Галичина . – 2000. – 3 серп.

Мовчання: Новела // Кур’єр Кривбасу. – 1995. – №41-42. – С.17-18.

Московський детектив: Найзагадковіша пригода мого життя, розгадати, яку пропоную читачам // Літ. Україна. – 1992. – 13 серп.

Моя персональна екологічна ніша: Напіввидумана, напівлірична сповідь неординарної жінки // Дзвін. – 1992. – №11-12. – С.105-112.

Мы любим Шевченко? // Высокий замок. – 1992. – 30 июня.

Надходить ера України: [Вірші] // Дзвін. – 1997. – №1. – С.56-61.

Найкращий цвіт роз’ятого народу: Доля жінки-митця в умовах тоталітарного режиму // Просвіта. – 1993. – Вип. 22.

“...Но есть надежна, что полный будет на конец”: Публіцистика // Літ. Львів. – 1994. – №13.

Період негативізму: Продовжуємо розмову про “нову хвилю” // Просвіта. – 1992. – Вип. 29.

Персональна справа: [Спомин] // Неділя. – 1996. – №25.

Поети, які не лукавили: Погляд з боку на себе й інших // Неділя. – 1993. – №10.

Пора почуватись великими: [Публіцистика] // Дніпро. – 1997. – №3-4. – С.110-118.

Правнучки Марусі Чурай: [Спогади львів. поетеси про себе і своїх товаришок по тюрмі] // Літ. Україна. – 1998. – 15 жовт.

При свічі посиджу при свічі: Вірші // Березіль. – 1994. – №3-4. – С.7-9.

“Про свою найбільшу любов я жодного вірша не написала” // Молода Галичина. – 2000. – 5 жовт.

Розкажу тобі казку: Новели // Жовтень. – 1987. – №4. – С.50-58.

“Серед чоловіків почувалася рівною” // Укр. шлях. – 2001. – 3-9 трав. – С.20.

Силует з колючого дроту // Біль: Альманах. – Л.: Українські технології, 1999. – Вип. 8. – С.33-36.

Соло для дівочого голосу: Автобіографічний роман // Дзвін. – 2001. – №2. – С.2-8; №3. – С.29-52.

Степан Бандера – людина і міф // Кур’єр Кривбасу. – 2000. – №128. – С.45-72.

Твої, Україно, діти... // Березіль. – 1993. – №9-12. – С.129-141.

Україна – держава для кого? // Поклик сумління. – 1999. – №10.

Українка і тоталітаризм // Визхвольний шлях. – 1996. – №3. – С.350-361.

Українки під знаком тоталітаризму: Публіцистика // Літ. Україна. – 1995. – 21 верес.

Химерики-лимерики: [Вірші-коломийки про укр. міста] // Літ. Україна. – 1998. – 22 жовт.

Хлоп’ячі жарти: [Новели] // Дзвін. – 1997. – №10. – С.58-62.

Цілком безсумнівне вбивство: Повість // Міліцейський кур’єр. – 2000. – №30-33; 35; 37. – 28 верес. – 4 жовт.

Час достигання плодів: Вірші // Жінка. – 1992. – №8. – С.8.

Чи треба судити Звягільського? // Молодь України. – 1995. – 13 квіт.

Ювілейні клопоти і радості // Неділя. – 1995. – 26 трав.

“Я шкодую тільки про те, що все життя чомусь вважала себе не гарною” // Мол. Галичина. – 1998. – 7 берез.

***

Багинська К. Згасла зірка Волоні: [Про укр. поетесу Г. Гордасевич] // Успенська вежа. – 2001. – №4.

Гей В. Наречена сонця: пам’яті Г. Гордасевич // Літ. Україна. – 2001. – 29 берез.

Гордасевич Б. “Замініть у тексті “Коновалець” на “Бандера” і матимете уявлення про його ідеологічні засади” // Молода Галичина. – 2002. – 19 верес.

Дубас М. ”Голос дівочий плив над рікою...”: Світлій пам’яті Галини Гордасевич // Дубас М. Слова постмовчання: Про зустрічі й події та прочитане. – Л.: Українські технології, 2002. – С.177-180.

Залізняк В. Поетеса дебютує в прозі // Вітчизна. – 1975. – №2. – С.210-212.

Зимний З. Муха Василя Стуса проти мухи Галини Гордасевич // Молодь Галичина. – 2000. – 22 лют.

Лобовик І. Жіночий портрет при світлі силуетів // Вітчизна. – 1991. – №3. – С.138-143.

Миць Г. Зосталася недописана – “Станція Ворожба”: [Пам‘яті укр. письм. Г. Гордасевич] // Молода Галичина. – 2001. – 15 берез.

Петренко М. Галині Гордасевич: [Вірш присвячений поетесі] // Дзвін. – 1995. – №11. – С.5.

Самойленко Я. Запах землі // Радуга. – 1977. – №4. – С.181-182. – Рец. на кн.: Гордасевич Г. Наречена сонця. Поезії. – Донецьк: Донбас, 1976

Солодкий Д. Спектр почуттів // Друг читача. – 1980. – 5 листоп.

Ткаченко Н. “Збав боже вас любити поетес...” // Дніпро. – 1991. – №3. – С.185-188. – Рец. на кн.: Гордасевич Г. Силуети поетес. – К.: Рад. письм., 1989. – 246с.

Федоровская Л. Неудача, но не поражение // Радуга. – 1974. – №1. – С.182-185.

Яворівський В. Був світ, а в світі була любов: Галині Гордасевич – 60 // Літ. Україна. – 1995. – 27 ківт.

***

Гордасевич Г.: [Укр. письм., гром. діяч; Некролог, 31 берез. 1935р. – 10 берез. 2001р.] // Літ. Україна. – 2001. – 22 берез.

Гордасевич Г. [Укр. письменниця, 1935 – 2001 рр.; Некролог] // Високий замок. – 2001. – 13 берез.

Коментарі: 1

Богдан Бо

На згадку про Галину Гордасевич

Сьогодні 11 березня 2018 року виповняється 17-та річниця з часу смерті відомої української письменниці Галини Гордасевич (Леонідівни). А ще просто моєї мами, яка народилася 31 березня 1935-го року у місті Кремянці за Польщі, а померла 11 березня 2001-го у місті Львові за Вільної і Соборної України.

Відстань у 17-ть років досить вже значна у людському вимірі, але попри те я і далі не знаю, як і що робити, розповідати, поширювати чи ще щось потрібне зробити на вшанування пам'яті Галини Гордасевич.

З одного боку я, як син, доробив усе те, над чим працювала мама. Зокрема я докінчив багаторічну поважну працю мами про українських жінок-політв'язнів комуністичного тоталітарного режиму під назвою "Нескорена Берегиня", що є своєрідним мартирологом героїчних жінок України 20-го століття.

Завдяки моїм старанням у кількох видавництвах почергово масовим тиражем було видано і перевидано декілька раз документальну розвідку Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф".

Вийшла завдяки моїм особистим коштам перша посмертна книжка Галини Гордасевич з її автобіографічним романом "Соло для дівочого голосу", а також 4-ри поетичні збірники. Завдяки меценату Володимиру Кашицькому та енергії Ореста Бокайчука побачила світ збірка перекладів Галини Гордасевич з іноземних мов "Українка йде по світу".

До 80-річчя Галини Гордасевич у державному видавництві "Каменяр" на чолі з Дмитром Сапігою побачив світ тритомник "Вибраного" Галини Гордасевич, до чого доклався увагою і сприянням Микола Горинь.

Також до цієї дати в м. Кремянці, де на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових Стрільців похована Галина Гордасевич, у Кременецькому педагогічному інституті завдяки старанням Романа Дубровського була проведена конференція, присвячена дослідженню творчості Галини Гордасевич. Матеріали з конференції опрацював, доповнив і видав книгою "Силует Галини Гордасевич на тлі історії" академік Сидір Кіраль з Києва, що зараз опрацьовує епістолярну спадщину письменниці.

Завдяки старанням журналістки Львівського телебачення п. Ауріки Стратан в циклі передач "Народжені вільними" минулого 2017-го року було випущено документальний фільм про Галину Гордасевич, що вже набрало в Ютюбі 22 перегляди і один мій "одобрямс" (https://www.youtube.com/watch?v=YRSxf3ctHhQ)

Дуже плідно поширює доробок Галини Гордасевич її давній побратим "по-долі і недолі" Ярослав Гелетій у своїх численних різноманітних виданнях. Також з великою вдячністю згадую видавця Миколу Пшеничного з міста Дубно, завдяки якому у дуже важкий час економічної скрути в Україні попри все було видано невеличкі книжечки з творами Галини Гордасевич ще за її життя, чим мама дуже тішилась.

На цей 2018-тий рік навіть не знаю, що й загадувати щодо пошанування Галини Гордасевич, бо як слушно зауважила на мої бідкання відносно забуття мами, як і ще багатьох видатних людей минулого, інша Галина Гордасевич (Володимирівна) і моя жінка: - Зараз у нас повно своїх героїв, а вони були героями у свій час, тому все йде природньо.

В тому є своя рація. Як і я не раз у своїх виступах наголошував, що мама писала не для мене, а для людей, тому нехай люди і вирішують, як її вшановувати та пам'ятати. На тому і амінь.

Богдан Гордасевич

12:08 11.03.2018

м.Львів-Рясне

Вірші Галини Гордасевич

Галина

"Галина" - по-грецьки "тиша".
Ах, яка я дурна була!
Якби я це знала раніше,
То зовсім інакше б жила.

Я б не пхалась, куди не кличуть,
Ще й подумала б чи іти,
Не торкнулись би мого обличчя
Знаки болю і самоти.

Я б усім посміхалась лагідно,
Все б доводила до пуття,
І було б квітчасте і ягідно
В тихім гаї мого життя.

Чи це батьки помилились,
А чи може, моя вина,
Що у тому гаю поселилась
Тонкостебла тернина одна?

Я її руками відводжу,
Я ще зовсім не знаю про те,
Що у днину весняну погожу
Так рожево вона зацвіте.

У Львівській кав'ярні "Гроно Діоніса"

Сиджу в кав'ярні маленькій,
п'ю каву,
чорнющу, як ніч,
і гірку, як доля моя,
і все чекаю ще
на руку твою ласкаву,
і вслухаюсь в глибини пам'яті,
чи почую твоє ім'я?
Та вже не надіюся,
що колись-то отримаю Нобеля,
хоч би й писала
до знемоги,
до самозабуття,
бо після голодоморів,
концтаборів
і Чорнобиля,
що напишеш,
щоб вразило більше,
аніж саме життя?
Я вже знаю,
що не об'їжджу всю Європу, .
а де вже, щоб побувати
на іншому материку,
а проте не наливайте
в чашку мою сиропу -
ні на що не проміняю
долю свою гірку.
Бо кожна моя сльоза
вже діамантом стала,
а кожен мій чорний день
в небі зорею сія.
Крутою дордгою йшла,
та дійшла таки - не пристала.
В маленькій порожній кав'ярні
п'ю чорну каву я.

Благання
З вогню я вийшов –
і в вогонь вернусь.
Володимир Свідзинський
Щоб Бог зіслав мені
найбільший дар:
Гарячу смерть -
не зимне умирання.
Олена Теліга
Скінчиться все в обшарпанім хліву,
Де ще стоїть моє стареньке ліжко.
Леонід Терехович

Не програмуйте своєї смерті,
Поети, діти, ворожбити!
Стисніть уста в мовчанні вперті,
Лиш подумки: - Я буду жити!
Я буду довго і щасливо
Життя, як чисту воду пити.
Мене умиє літня злива,
Скульптури буде сніг ліпити,
А я на все не надивлюся,
Коли ж я на вершині стану,
То не помру. А утомлюся –
За синім обрієм розтану.

Доля поета

Минули дні поразок й перемог,
Верхів'я щастя й урвища розпачні.
За кожен день, який тобі дарує Бог,
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом!
Той, що укрився за твоїм плечем,
Твоїм, не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет,-
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі,
Пускають плітки й дотепи солоні,-
Відкрий вночі вікно - і Бог тобі
Найкращу зірку покладе в долоні.

Коментарі: 8

Богдан Бо

Житомирщина вивісить червоно-чорний прапор 7 раз на рік

09 Березень 2018, Київ 16:52

На Житомирщині сім днів на рік вивішуватимуть червоно-чорний прапор – облрада

07 Березень 2018, 21:07

Житомирська обласна рада затвердила перелік днів, у які на будівлях обласної адміністрації й ради, а також органів місцевого самоврядування регіону вивішуватимуть червоно-чорний прапор.

Згідно з рішенням, ухваленим на сесії 7 березня, депутати рекомендують піднімати «прапор ОУН» у «дати, пов’язані із визначними подіями національно-визвольної боротьби та вшануванням пам’яті Героїв».

1 січня – день народження провідника ОУН Степана Бандери
9 березня – день народження Тараса Шевченка
четверта неділя травня – Свято Героїв
23-24 серпня – День прапора і День Незалежності України
14 жовтня -–День захисника України, день створення УПА
21 листопада – День Гідності та Свободи

Депутати рекомендують керівникам підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, громадських об’єднань Житомирщини вивішувати революційний «прапор ОУН» на будівлях у вказані дні.

30 січня Львівська облрада затвердила перелік днів, в які на будівлях обласної адміністрації та ради, а також органів місцевого самоврядування на Львівщині вивішуватимуть червоно-чорний прапор.

16 лютого постійна комісія Київської міської ради з питань місцевого самоврядування, регіональних і міжнародних зв’язків погодила проект рішення«Про використання революційного прапора ОУН на будівлях Київради та районних держадміністрацій», документ ще мають розглянути на пленарному засіданні Київради.

Також у лютому рішення пропонували ухвалити міській раді Кам’янського на Дніпропетровщині. Рішення не ухвалили, а між депутатами була сутичка.

https://www.radiosvoboda.org/a/news/29085422.html

Коментарі: 10

Богдан Бо

Скінчилися заробітки у найманців пуйла

08:0904.03.2018

СБУ викрила адміністраторів антиукраїнських груп в соцмережах

Співробітники Служби безпеки України викрили двох жителів Києва в адмініструванні і модерації антиукраїнських груп в соціальних мережах, повідомив прес-центр Служби безпеки України.

"Правоохоронці задокументували, що зловмисники розміщували на інтернет-сторінках матеріали із закликами до повалення конституційного ладу і державної влади, популяризації незаконних збройних формувань ОРДЛО і поширювали інформацію, яка дискредитує проведення антитерористичної операції", - йдеться в повідомленні.

Відзначається, що під час обшуків за місцем проживання фігурантів справи співробітники СБ України виявили комп'ютерну техніку та мобільні пристрої з доказами здійснення протиправної діяльності.

Наразі правоохоронці перевіряють інформацію про зв'язки пропагандистів з представниками російських спецслужб і бойовиками незаконних збройних формувань ОРДЛО.

Вирішується питання про оголошення зловмисникам підозри у вчиненні злочину за ст.110 Кримінального кодексу України. Тривають невідкладні слідчі дії

http://ua.interfax.com.ua/news/general/489555.html

Коментарі: 3

Богдан Бо

Тарас Шевченко знався в мовознавстві!

09.03.18, 14:42
Ми любимо тебе, Україно!
тарас шевченко, україна, українська мова

«Переписав оце свою «Слепую» та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом»

Київ – Навесні 1847 року Тарас Шевченко готував друге видання «Кобзаря», куди повинні були ввійти нові твори останніх років, зокрема й частина поезій, які мали шанс пройти цензуру, зі збірки під назвою «Три літа». Це був один із переломних періодів у житті молодого поета. Йшов процес кардинального переоцінювання власного життя і становлення його поглядів на Україну як державу своєї мови і літератури, як унікальний і неповторний край.

Власне, передмова до майбутнього видання майже 33-річного Шевченка стала не лише своєрідним мовно-літературним маніфестом, але й, до певної міри, програмою становлення майбутньої самостійної України. Ні другий «Кобзар», ні передмова, написана в березні 1847 року в маєтку Лизогубів у Седневі на Чернігівщині, не побачили світу.

Не минуло й місяця, як поета, який їхав до Києва на весілля свого приятеля, історика Миколи Костомарова, заарештували під час переправи через Дніпро посередині ріки. Передмова-маніфест відома здебільшого літературознавцям, бо ні в радянські часи, ні чомусь за незалежної України в масових перевиданнях «Кобзарів» її не друкували.

«Випускаю оце в люде другого «Кобзаря» свого, а щоб не з порожніми торбами, то наділяю його предисловієм»

Епіграфом до цієї маловідомої передмови Тарас Шевченко невипадково взяв рядки з твору Олександра Грибоєдова «Лихо з розуму»:

Воскреснем ли когда от чужевластья мод?
Чтоб умный, добрый наш народ
Хотя по языку нас не считал за немцев.

Цитуючи цей уривок, Шевченко трактував, очевидно, по-іншому «чужевластье мод»: «Великая туга осіла мою душу. Чую, а іноді і читаю: ляхи дрюкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі – всі дрюкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя? Може, злякались нашествія іноплеменних журналістів? Не бійтесь, собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо? А чом москалі самі нічого не пишуть по-своєму, а тілько переводять, та й то чорт зна по якому. Натовкмачать якихсь індивідуалізмів тощо, так що аж язик отерпне, поки вимовиш. Кричать о братстві, а гризуться, мов скажені собаки. Кричать о единой славянской литературе, а не хотять і заглянуть, що робиться у слов’ян!»

В одному абзаці – цілий спектр думок. З одного боку, він приміряє українське суспільство, український народ до інших слов’янських народів, є прихильником своєрідного слов’янського братства – «Щоб усі слав’яне стали Добрими братами, І синами сонця правди…», як сказано в його поемі «Єретик». З іншого боку, він протиставляє українське (і слов’янське) море московському. «Словами цими як немож краще, – пише український письменник Богдан Лепкий у книжці «Про життя і твори Тараса Шевченка», – Шевченко відмежовував наше українське слов’янофільство від російського і давав різку відповідь на клич Пушкіна, щоб усі слов’янські ріки зливалися в російському морі! Правдиве демократичне слов’янофільство, без укритого російського імперіалізму…»

Під «нашествієм іноплеменних журналістів» проглядається образ тогочасних великодержавних російських писак, переконаних у безперспективності української мови й літератури. А однією фразою про «індивідуалізми», від яких «терпне язик», Шевченко тонко спостеріг, як «творці російської мови», часом напівграмотні або неграмотні, запозичували різні іншомовні слова і назви, часто спотворюючи їхнє оригінальне звучання. До речі, багато таких спотворених назв міцно засіли у «вєлікам і маґучєм». Наприклад, острів Ібіца, справжня назва якого «Івіса» іспанською, «Ейвіса» – каталонською мовами. І це невігластво, як зазначають київські журналісти Дмитро Лиховій і Леся Шовкун, «впровадили в масовий вжиток» російські мандрівники.

У своїй передмові Тарас Шевченко показує невігластво і підступність російської критики: «Чи розібрали вони хоч одну книжку польську, чеську, сербську або хоч і нашу?.. Не розібрали. Чом? Тим, що не тямлять. Наша книжка як попадеться у їх руки, то вони аж репетують та хвалять те, що найпоганше».

Не жаліє поет і своїх земляків: «Прочитали собі по складах «Енеїду» та потинялись коло шинку, та й думають, що от коли вже ми розпізнали своїх мужиків. Е ні, братики, прочитайте ви думи, пісні, послухайте, як вони співають, як вони говорять меж собою шапок не скидаючи, або на дружньому бенкеті як вони згадують старовину і як вони плачуть, неначе справді в турецькій неволі або у польського магнатства кайдани волочать, – то тойді і скажете, що «Енеїда» добра, а все-таки сміховина на московський шталт… Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх списувать, то треба самому стать чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу. Отойді пишіть і дрюкуйте, і труд ваш буде трудом чесним».

У цій передмові Шевченко сформулював свої погляди як на літературу, так і на мовне домінування. Тому дісталося і Гоголеві, і Квітці-Основ’яненку, і Гулаку-Артемовському, і Сковороді, і, навіть, Вальтерові Скоту. Зате добре відгукнувся він про Роберта Бернса: «Гоголь виріс в Ніжині, а не в Малоросії – і свого язика не знає; а Вальтер Скотт в Эдемборге, а не в Шотландії – а може, і ще було що-небудь, що вони себе одцурались… А Борнц усе-таки поет народний і великий. І наш Сковорода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім московщина. Покойний Основ’яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо, може, його не чув у колисці од матері, а Г-Артемовський хоть і чув, так забув, бо в пани постригся… Нехай би вже оті Кирпи-гнучкошиєнки сутяги – їх Бог, за тяжкіє гріхи наші, ще до зачатія во утробі матерній, осудив киснуть і гнить в чорнилах, а то мужі мудрі, учені. Проміняли свою добру рідну матір – на п’яницю непотребную, а в придаток ще і -въ додали».

У цьому «въ» з твердим знаком – квінтесенція політики русифікації, яку ґвалтовно впроваджувала царська влада за життя Шевченка щодо українців та інших нацменів. Попри це, він не допускав нетерпимості до панівної мови і літератури: «А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди». Ці слова, написані 165 років тому, і сьогодні, в нових обставинах, залишаються актуальними.

На закінчення

До гострих питань, пов’язаних із мовою, Тарас Шевченко звертався і раніше, як-от у листі до свого знайомого Якова Кухаренка 1842 року: «Переписав оце свою «Слепую» та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом».

Такого Шевченка за радянських часів намагалися приховувати в Україні. Але не забували поза нею. Польський письменник Єжи Єнджеєвич у романі про Шевченка «Українські ночі, або родовід генія» (Варшава, 1966 р.) навів цитату з листа до Кухаренка. Дивно, та в українському перекладі Віктора Іванисенка, який вийшов у світ в незалежній Україні (Львів, 1997 р.), саме це місце пропущено.

Тарас Марусик – голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Тарас Марусик
Заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

Коментарі: 0

Богдан Бо

Сьогодні Тарасу Шевченку - 204-й день народження

http://www.nrcu.gov.ua/uk/schedule/play-live.html?channelID=1

Сьогодні ми зустрічаємось з вами на хвилі Українського радіо у знаменний день - 204-ї річниці від дня народження Великого Кобзаря. Для України ім'я Т.Шевченка - священне! Слово Тараса - невичерпне джерело. І в цей день особливо хочеться слухатити його беззупинно! В цьому сенсі згадується унікальна подія на Українському радіо, що відбулася три роки тому, 9 березня 2015 року. Віншування Шевченка відбулося у рамках Національного радіомарафону “Борітеся-поборете. Шевченко мобілізує”. Згадуючи буремні події того року - слово великого Кобзаря, як ніколи промовляло до нації! Вперше на Українському радіо ”Культура” упродовж 18 годин звучало Тарасове слово у виконанні письменників, відомих політиків, воїнів АТО, духовенства, громадських діячів. Звучала й українська музика. Отже, згадаймо найяскравіші моменти цього унікального радіомарафону 9 березня 2015-го.

Коментарі: 3

Богдан Бо

Слава Україні! Героям слава! Роман Шухевич навічно з нами!

05.03.18, 11:51
Слава Україні!
героям слава, роман шухевич, слава україні, україна

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПА

Роман Шухевич. Джерело зображення: ТСН

Колонка історика Івана Хоми.

Лідер крайового осередку Організації українських націоналістів, генерал Української повстанської армії Роман Шухевич є дуже відомою особою. Без перебільшення навіть легендарною постаттю національно-визвольних змагань ХХ ст.

Дата загибелі Романа Шухевича 5 березня 1950 р. не пройде повз увагу різних політичних та громадських сил національно-демократичного спрямування по всій країні. Десь на площах та майданах, а десь у приміщеннях громадських та політичних осередків його діяльність буде вшановано. Звичайно, що пошану висловлять органи державної влади та місцевого самоврядування на заході України. Однак саме головне, що вшанування пам’яті Романа Шухевича, як і тисячі інших українців та представників інших національностей, що допомагали нам у боротьбі за державу, відбувається таки в незалежній Україні.

Хода у Львові

Цей текст для тих, хто перед тим, як вийти на майдан чи площу, пройтись у черговому марші, формально щось сказати або вже після цього, спробує все ж таки неформально розібратись, про що йдеться. Також, цей текст для тих, хто нікуди не буде йти, але з цікавості або небайдужості зверне увагу на цю постать вперше або в черговий раз.

Це для того, щоб спробувати зрозуміти, в чому ж таки феномен Шухевича, як і Коновальця, Мельника, Бандери, Стецька та інших. І в подальшому згадувати про цих осіб або їхні вчинки, не напередодні народження або смерті, а в ширшому контексті оцінки минулого та сьогодення. Також, це для того, щоб зрозуміти, чому в умовах незалежності є багато сильних громадян з державницьким мисленням, вчинками, діями, але немає державників рівня засновників та лідерів українських націоналістів 1920-х – 1950-х років.

У пошуках відповіді на прості питання, але дуже важливі для цілісного розуміння постаті Романа Шухевича, звернувся за консультацією до Андрія Сови – кандидата історичних наук, доцента кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського.

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПА

(Роман Шухевич. Світлина зі студентської справи Львівської політехніки, 1926 р.)

Хто такий Роман Шухевич: родина, освіта, участь у громадському житті?

Роман Шухевич народився 30 червня 1907 р. у Львові. У метричній книзі Успенської церкви у Львові про народження та хрещення Романа Шухевича написане таке: «Хрещений і миропомазаний 26 липня. Номер будинку, де народився: вул. Святого Войтіха, 2 [тепер вул. О. Довбуша]. Ім’я – Роман, віросповідання – греко-католик, хлопець закононароджений. Повитуха: Текля Скварок, що замешкала на вул. Малецького, 5 [тепер вул. Д. Григоровича]. Хрестив і миропомазав священик Іван Стоцький, парох з Оглядова [тепер село Радехівського р-ну Львівської обл.]. Батько – Йосип–Ярослав Шухевич, цісарсько-королівський юридичний радник, син Володимира і Герміни з дому Любович. Мати – пані Євгенія, дочка греко-католицького священика Івана Стоцького, пароха в Оглядові, і Марії з дому Авдиковської. Хрещені батьки: Володимир Шухевич – професор школи реальної і Марія Стоцька, жінка греко-католицького пароха в Оглядові».

На виховання майбутнього Провідника великий вплив мали його батьки та родина. Відомо, що рід Шухевичів подарував Україні чимало видатних діячів, а саме священиків, вчителів, науковців, правників, композиторів, військових тощо. Шухевичі відіграли важливу роль у національно-визвольному русі Галичини впродовж ХІХ–ХХ ст.

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПА

(Роман Шухевич з сестрою Наталією. Львів, 1930-ті рр.)

Гімназійну освіту Роман Шухевич здобув упродовж 1917–1925 рр. в Академічній гімназії та її філії у Львові. У гімназії Роман проявив себе як зразковий учень. Його товариш по шкільній лаві Лев Ярошевський писав: «Був він щуплим, сухорлявим, зовсім незамітним хлопцем… Але в дуже короткому часі Роман своїми здібностями, своєю вдачею та своєю поведінкою звернув на себе увагу не лише нас, учнів, але й наших професорів… Він усім радо помагав, а робив це в такій субтильній (ввічливій) формі, щоб не показувати своєї вищості над другими або щоб когось другого не принизити. Він був скромним, але принциповим, працьовитим, дуже обов’язковим і на свій вік серйозним та притім веселої, погідної і лагідної вдачі, завжди приязно успосібленим (налаштований) до своїх товаришів. Був дуже здібним учнем, зокрема в математиці та українській мові… До професорів відносився з пошаною. Виклади усіх професорів слухав уважно, стараючись зрозуміти та запам’ятати все, про що даний професор говорив на лекції… До слів кожного, з ким розмовляв, прислуховувався уважно. Відповідав після зосередженої надуми коротко, чітко, прямо, але чемно, приязно. Був дуже побожним. У церкві під час Богослужби був зосереджено зайнятий відправою. Ніхто ніколи не бачив, щоби він у церкві під час Богослужіння розмовляв з товаришами чи поводився невідповідно».

Навчаючись у гімназії, Роман Шухевич 1920 р. став членом патріотичної організації “Пласт”. Керівництво пластового полку імені Петра Конашевича-Сагайдачного високо оцінювала його якості, зокрема з цього приводу зазначалося: «найліпший з гуртка, честолюбивий, воєвничий, енергічний». У “Пласті” Роман Шухевич був членом багатьох гуртків і куренів. Крім того він був одним із засновників пластових та спортових гуртків “Ясний Тризуб”, “Тури” та ін. Після заборони “Пласту” був діяльним членом “Українського Студентського Спортового Клюбу”, студентського товариства “Основа” та “Просвіти”.

У гімназійні та студентські роки (у 1925–1926 рр. навчався у політехніці в Данціґу, 1926–1934 рр. – Львівській політехніці) Роман Шухевич активно займався громадською працею та кількома видами спорту: плаванням, копаним м’ячем (футболом), легкою атлетикою, кошиківкою (баскетболом), відбиванкою (волейболом), наколесництвом (велоспортом), мандрівництвом тощо. Був успішним спортовцем, а також неодноразово як головний суддя брав участь у спортових змаганнях. Роман Шухевич оволодів мистецтвом бою різними видами холодної і вогнепальної зброї, чудово їздив верхи, володів шаблею, літав на безмоторових літаках (планерах), був надзвичайно загартований фізично.

15–16 вересня 1923 р. на Запорожських ігрищах (комплекних спортових змаганнях українців) у Львові встановив рекорд з плавання серед українських спортовців Галичини. Маючи прекрасну фізичну підготовку, Роман Шухевич побився об заклад, що до 40-го року життя пропливе протоку Ла-Манш. Крім спорту, навчався музики, чудово грав на скрипці та фортепіано, співав.

У 1930 р., після звільнення від служби в польській армії, Роман Шухевич одружився з дочкою священника с. Оглядів Наталією Березинською. 28 березня 1933 р. у них народився син Юрій (сьогодні Народний депутат України), а 16 жовтня 1940 р. – донька Марія.

У 1937 р. Роман Шухевич разом з Богданом Чайківським створили рекламну фірму “Фама”, яка, не маючи державної підтримки, витримувала конкуренцію з іншими подібними польськими підприємствами, а в дечому навіть їх перевищувала. Частина прибутку з підприємницької діяльності Роман Шухевич віддавав на діяльність ОУН.

Коли і за яких обставин Роман Шухевич став членом УВО та які функції він виконував у цій організації?

Великий вплив на формування світогляду Романа Шухевича мало його знайомство і спілкування із полковником армії УНР Євгеном Коновальцем, який у 1921–1922 рр. винаймав помешкання у родини Шухевичів у Львові. Євген Коновалець неодноразово мав бесіди з Романом Шухевичем, прогулюючись з ним по “Кайзервальду” та Високому замку.

У 1923 р., у 16-літньому віці, Роман Шухевич вступив у ряди націоналістичного підпілля УВО, отримавши псевдо “Дзвін”. До цієї організації його залучив соратник Євгена Коновальця Петро Сайкевич. Членами “трійки” УВО в Академічній гімназії, до якої належав “Дзвін” був також його пластовий побратим Богдан Підгайний і їхній шкільний товариш Євген Бирчак. Зв’язковим “трійки” був Петро Сайкевич, який у той час працював у бойовому відділі УВО. Він прийняв у юнаків присягу на подвір’ї Собору святого Юра. Про цю важливу мить у своєму житті Богдан Підгайний згодом згадував: «Як нині пам’ятаю, коли Петро викликав нас із вечерниць і повів до святого Юра. Там, перед замковою брамою Святого храму, клячали ми обидва. Роман і я, повторяючи за Петром присягу УВО, присягу, яка зобов’язує на все життя. Лише наші праві п’ястуки, з затисненими набоями та піднесеними двома пальцями, біліли на тлі темної брами святого храму».

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПА

(Роман Шухевич та Осип Дяків. 1940-ві рр.)

Після закінчення гімназії, в 1925 р. Роман Шухевич отримав призначення до крайової бойової референтури УВО, де очолив один з відділів. У 1929 р. Роман Шухевич став членом ОУН. Упродовж 1930–1934 рр. він був бойовим референтом Крайової Екзекутиви Західних Українських Земель. За наказом УВО 19 жовтня 1926 р. Роман Шухевич провів у Львові атентат (вбивство) на шкільного куратора Собінського. Це був вимушений крок УВО через полонізацію українського шкільництва на українських землях окупованих Польщею.

Якими були відносини Романа Шухевича зі Степаном Бандерою?

Зі Степаном Бандерою Роман Шухевич був знайомий ще з 1920-х рр. Адже вони були членами “Пласту”, а далі була праця в УВО та ОУН. На початку 1930-х рр., Роман Шухевич та Степан Бандера, окрім ОУН працювали активно також в легальному секторі, зокрема були членами Українського Студентського Спортового Клюбу (УССК). Як діяльні члени

УССК неодноразово організовували спортивні змагання. Загалом відносини між ними були дружніми. Вони самовіддано працювали на спільну мету.

Чого таки прагнув добитися Роман Шухевич в українському націоналістичному русі?

Роман Шухевич, як і багато українських хлопців і дівчат, мріяв про створення незалежної України. В багатьох сферах він утверджував українське та українство. Його ім’я золотими літерами вписано до пантеону української слави. “Шух”, “Дзвін”, “Щука”, “Степан”, “Туча”, “Чернець”, “Ратник”, “Роман Лозовський”, “Тур”, “Тарас Чупринка” – це далеко не всі псевда, під якими Роман Шухевич виступав в структурах українського визвольного руху 1920–1950-х рр.

Він проявив себе як громадський, культурний, військовий та політичний діяч. Насамперед як Головний Командир Української Повстанської Армії, генерал-хорунжий (з 1946 р.), член Українського Державного Правління (1941 р.), Голова Бюро Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1943–1950 рр., Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР) у 1944–1950 рр., Генеральний Секретар військових справ (1944–1950 рр.).

За свої звитяги відзначений найвищими нагородами УПА – Золотим Хрестом Бойової Заслуги І класу та Золотим і Бронзовим Хрестами Заслуги, посмертно іменований Гетьманським пластуном-скобом.

Роман Шухевич є взірцем виконання одного із головних обов’язків кожного пластуна: “Бути вірним Богові та Україні!” та однієї із десяти заповідей українського націоналіста: “Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї”.

Після Другої світової війни, Роман Шухевич, маючи можливість виїхати за кордон, вибрав шлях збройної боротьби. Його життєвий шлях став яскравим прикладом для наслідування наступним поколінням українців в Україні, на еміграції та особливо сьогодні у час російсько-української війни, де ми у нелегкій боротьбі захищаємо Незалежні!

https://dyvys.info/2018/03/05/roman-shuhevych-shlyah-do-lider-oun-ta-generala-horunzhogo-upa/